Судова практика України про захист прав людини в мережі Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Судова практика України про захист прав людини в мережі інтернет

Куртакова Анна Олександрівна доктор філософії в галузі права, доцент кафедри цивільного та господарського права, Інститут права ім. князя Володимира Великого

м. Київ

Анотація

Безперечно, виконання завдання захисту прав людини та дотримання домовленостей залежить, насамперед, від рівня досягнень країни та механізмів, що існують на національному рівні. Чинні національні закони, політичні рішення, процесуальні норми та механізми є ключовими факторами для реалізації прав людини у кожній країні.

Тому важливо, щоб права людини стали частиною національних конституційних та законодавчих систем, щоб професійні юристи вміли застосовувати на практиці стандарти прав людини, а порушення прав людини зазнавали засудження та санкцій. Національні стандарти мають більш прямий вплив, а національні процесуальні норми доступніші порівняно з регіональними та міжнародними. Як сказала Елеонора Рузвельт:

Де починаються загальні права людини? У невеликих населених пунктах, неподалік будинку - таких близьких і таких маленьких, що їх не видно на жодній карті світу. Але для окремої людини вони становлять цілий світ: це квартал, де він живе, школа чи коледж, що він відвідує; фабрика, ферма або офіс, де він працює. Це місця, де кожен чоловік, жінка чи дитина шукає справедливості, рівних можливостей, рівної гідності без дискримінації. І вже якщо тут ці права нічого не значать, то навряд чи вони щось значать десь ще.

Тому обов'язок держави дотримуватися, заохочувати, захищати та здійснювати права є першорядним, а роль регіональних та міжнародних судів - вторинною, оскільки вони вступають у гру в основному тоді, коли держава цілеспрямовано та послідовно порушує права людини. Нам усім відомі приклади того, як людям доводилося звертатися до регіональних та міжнародних організацій, щоб ті констатували порушення прав на національному рівні. Занепокоєння чи сприяння з боку регіонального чи міжнародного співтовариства можуть допомогти відновити дотримання прав у цій країні, але це робиться лише тоді, коли всі внутрішні заходи захисту там вже були використані та вичерпані.

Ключові слова: суд, інтернет, права людини.

Abstract

Kurtakova Anna Alexandrovna Doctor of Philosophy in Law, Associate Professor of Civil and Commercial Law, Institute of Law. Prince Vladimir the Great, Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

COURT PRACTICE OF UKRAINE ABOUT THE PROTECTION OF THE RIGHTS OF PEOPLE IN THE INTERNET

Without a doubt, vikonannya zavdannya zahistu of the rights of the people, that dotrimannya homeownership lie down, nasampered, to reach the edge of the country and the mechanisms that are based on the national level. Chinni national laws, political decisions, procedural norms and mechanisms are key factors for the realization of human rights in the skin region. It is important that the rights of the people become a part of the national constitutional and legislative systems, that the professional lawyers were able to establish in practice the standards of the rights of the people, and the violation of the rights of the people would be punished by those sanctions. National standards may be more direct, and national procedural standards are available comparable to regional and international ones. Yak said to Eleanor Roosevelt:

Where do the fundamental rights of people begin? Near small settlements, nearby a bungalow - so close and so small that they are not visible on any map of the world. Ale for the okremo stink people to create a whole world: the whole quarter, de vin live, school chi college, scho vin vidvid^; factory, farm or office, de vin praciu. Tse mistsya, de kozhen man, zhinka chi child joking justice, equal opportunities, equal goodness without discrimination. And even though here it's righ t not to mean anything, it's unlikely that it stinks to mean here.

That is why the power is obligated to try, to desire, to protect and protect the rights of the first, and the role of regional and international courts is secondary, shards of stink come into play in the main one, if the power is purposeful and consequently violates the rights of people. We can see how people have been brought up to regional and international organizations in order to state that their rights on the national level have been violated. Concerned about the side of the regional foreign trade unions, they can help to establish dotrimannya rights in this country, but you don't have to be afraid, if all the internal ones come in to defend there already, if you win and win.

Key words: court, internet, people's rights.

Постановка проблеми

Система прав людини змінюватиметься залежно від умов їх реалізації. З приходом цифрових технологій виникають так звані цифрові права - право на доступ до Інтернету, право на забуття, право на захист від небажаної інформації, які вже отримали законодавче визнання в різних країнах. Під цифровими правами (Digital rights) у всьому світі розуміються специфічні права людини, що мають публічно-правове походження. Впровадження цифрових технологій послаблює захист приватного життя на масовому рівні. Одночасно на індивідуальному рівні право на захист персональних даних отримує дедалі більшу увагу та регламентацію. Аналіз практики міжнародних судів показує, що проблема забезпечення прав людини в умовах розвитку цифрових технологій має розглядатися у ширшому контексті, з урахуванням соціальних і моральних проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі дослідження щодо прав людини саме в мережі Інтернет знайшли відображення у працях таких вчених: О. О. Барабаша, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, В.В. Гайтан, О.О. Золотар, К.Р. Калюжного, Б.А. Кормича, О.В. Кохановську, А.І. Марущака, М. Новицького, К.С. Полетило, П.М. Сухорольського, Н.І. Ткачуна, О. Чиркина, Фокіної М.О. та інших.

Мета статті. Проаналізувати судову практику про порушенню прав людини в мережі Інтернет.

Виклад основного матеріалу

Якщо проаналізувати судову практику про порушенню прав людини в мережі Інтернет, то треба, як і з визначенням прав, починати з базового права. Як було встановлено в першому розділі - це право на доступ до мережі Інтернет. Тому насамперед розглянемо таке порушення як відключення від Інтернету.

Валова частка позовів, що подавалися до суду, стосувалася саме цих порушень (якщо не брати до уваги правопорушення, вчинені з використанням Інтернету), але здебільшого ці позови не мали належного обґрунтування. напрошується закономірне питання, а чому так? Через неправильне тлумачення сенсу «право на доступ». Як було зазначено в першому розділі існування такого права не зобов'язує надавати такі послуги безумовно, тобто без сплати вартості таких послуг чи обов'язкове надання технічної можливості для їх отримання.

Найвідомішою справою з права на доступ до мережі Інтернет є справа Інтернет-провайдеру «Самарь». У цій справі позивачі відстоювали своє право на отримання послуг з доступу до мережі Інтернет. Вони мали оформлену заявку з ТОВ «Інтернет-провайдер «Самарь» на підключення до мережі Інтернет. Однак, останній умови договору не виконав через неможливість проведення робіт з підключення до мережі Інтернет з причин наявності заборони керівництва ОСББ «Мрія» у допуску працівників ТОВ «Інтернет- провайдер «Самарь» до технічного поверху, де розміщено їхнє обладнання. Позивачі просили суд зобов'язати ТОВ «Інтернет-провайдер «Самарь» виконати заявку про підключення їх до мережі Інтернет, а також зобов'язати ОСББ «Мрія» надати доступ технічним працівникам провайдера до технічного обладнання та заборонити перешкоджати їх роботі. Крім того, позивачі хотіли стягнути з ОСББ «Мрія» завдану їм матеріальну та моральну шкоду. судовий злочинний інтернет порнографічний

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2014 року в задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення суду першої інстанції було залишене без змін. Відповідно до Публічного договору про надання телекомунікаційних послуг ТОВ «Інтернет-провайдер «Самарь» від 01 березня 2011 року абонент зобов'язаний надати своє комунікаційне устаткування для з'єднання з портом комунікації устаткування оператора, доступ до технічних приміщень (технічні поверхи, підвали). Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Інтернет-провайдер «Самарь» здійснено всі залежні від нього заходи по виконанню укладеного між сторонами договору - здійснено вихід їх працівників з метою підключення позивачів до мережі Інтернет, проте позивачем зобов'язання за договором по наданню доступу працівникам ТОВ «Інтернет-провайдер «Самарь» до технічних приміщень не виконано [1].

Також досить відомі є справи про захист честі, гідності та ділової репутації. Зокрема, 6 червня 2012 року Олександр Сиволапенко та ТОВ «Євротрансгруп» звернулися до Печерського районного суду м. Києва з позовом проти ТОВ «Видавнича організація «Юстініан», приватного підприємства «Українська Правда», власника інтернет-видання «Хайвей» та власника інтернет-видання «Регион Киев Медиа» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування завданих моральної шкоди та збитків. У позові стверджувалося, що пані Данкович-Глінська протягом 2009-2012 рр. розмістила на форумах сайтів та у відкритих гостьових книгах веб-ресурсів пости з описом шахрайських схем, у яких був задіяний позивач, та в результаті яких у неї нібито було відібрано квартиру. Редакція будь-якого засобу масової інформації має спеціальні правила користування форумами, чатами і гостьовими книгами, які затверджуються внутрішніми нормативними актами, наказами підприємства тощо. У таких документах, як правило, вказується, що відповідальність за зміст постів, матеріалів, висловлювань, розміщених на подібних сторінках, несе їхній автор. У той же час, там зазначається, що у разі звернення до редакції про незаконність (недостовірність) певної інформації, редакція має право зняти такий матеріал. Але таке звернення має принаймні надійти. Натомість у даному випадку позивач жодного разу, ні письмово, ні усно з таким проханням не звертався, що й було підтверджено представником позивача під час судового розгляду [2]. Такої позиції дотримувалися суди, які розглядали зазначену справу з 2012 року, допоки вона не повернулася на розгляд до Печерського районного суду м. Києва навесні 2014 року. Зрозуміло, що позивач оскаржив рішення суду першої інстанції в Апеляційному суді м. Києва, що 04 листопада року виніс ухвалу, якою залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення [3]. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України оскаржувана інформація містила оціночні судження відповідача, які не підлягають спростуванню чи доведенню їх правдивості. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2015 року касаційну скаргу було відхилено, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року залишено без змін [4]. Рішення у даній справі є важливим з точки зору того, яку позицію зайняли українські суди щодо уникнення цензури та запобігання перекладанню відповідальності за будь-які коментарі в Інтернеті на власників веб-ресурсів.

Якщо ж брати до уваги кримінальні справи то вони здебільш пов'язані з виготовленням і розповсюдженням порнографічних матеріалів.

Так, у травні 2015 року обвинувачений, знаходячись за місцем свого проживання та маючи вихід в Інтернет, за допомогою комп'ютера, на веб-сайті соціальної мережі «ВКонтакте» створив особисту сторінку з метою подальшого спілкування зі своїми друзями та знайомими. У подальшому, в процесі користування вищевказаною сторінкою в обвинуваченого виник злочинний намір розповсюдити відеопродукцію порнографічного характеру. Реалізуючи свій злочинний намір та усвідомлюючи, що користувачі мережі Інтернет на веб-сайті (Ы1р:/Ак.сом) при реєстрації мають вільний доступ до його профілю, обвинувачений розмістив на власній сторінці кілька аудіовізуальних творів, у яких відображаються сцени статевих відносин відвертого порнографічного характеру. Згідно з висновком експерта аудіовізуальні твори, розміщені обвинуваченим, належать до продукції порнографічного характеру. Відповідно, дії обвинуваченого були кваліфіковані як розповсюдження відеопродукції порнографічного характеру, тобто як злочин, передбачений ч. 2 ст. 301 Кримінального кодексу України. Під час досудового розслідування - 25 червня року між підозрюваним та прокурором було укладено угоду про визнання винуватості. Сторони узгодили покарання у вигляді штрафу в розмірі сто п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 2 550 грн. з конфіскацією порнографічної відеопродукції у вигляді 2 дисків СD ^ із записом порнографічних відео-файлів. Обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість в інкримінованому йому злочині. Суд дійшов висновку про затвердження укладеної угоди [5].

В іншій справі під час досудового розслідування було встановлено, що у 2011 році в обвинуваченого за попередньою змовою з третьою особою виник злочинний умисел, направлений на виготовлення, зберігання з метою розповсюдження, а також на розповсюдження (фізичне переміщення на сервери Інтернет-ресурсів) та розміщення в мережі Інтернет фото - та відеозображень порнографічного характеру. Приступивши до реалізації свого злочинного наміру протягом 2011 року (точної дати та часу встановити у ході досудового розслідування не вдалося) обвинувачений із використанням фото - та відеотехнічних засобів створив ряд фотографій та відео в оголеному вигляді себе та третьої особи, у тому числі і сцен сумісних статевих актів неприродним способом, які почав зберігати з метою їх подальшого розповсюдження. Відповідно до висновку мистецтвознавчої експертизи згадані фотографії та відео мають порнографічний характер.

Продовжуючи подальшу реалізацію свого злочинного наміру впродовж 2011-2015 років обвинувачений зареєструвався на сайтах «meendo.net», «sexclub.ru», «porevo.mfo», «swinglife.ru», «рістіг.пи» і завантажив на них зазначені вище фотографії та відео порнографічного характеру, тим самим зробивши їх загальнодоступними широкому колу користувачів Інтернету. Дії обвинуваченого були кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 301 Кримінального кодексу України як виготовлення, зберігання з метою розповсюдження, а також розповсюдження зображень порнографічного характеру повторно за попередньою змовою групою осіб. Суд затвердив угоду сторін про визнання винуватості від 31 жовтня 2015 року між обвинуваченим, третьою особою та прокурором Суворовського району м. Одеси із призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки кожному, від якого вони були звільнені з іспитовим строком на 2 роки. Речові докази (ЛУЛ - R) підлягали знищенню, як і усі дані з носіїв системного блоку [6].

У зв'язку з російсько-українським протистоянням та збройним конфліктом на Сході України судам неодноразово доводилося розглядати справи, пов'язані з кваліфікацією дій як таких, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади. Так, у даній справі особа була обвинувачена у розповсюдженні матеріалів із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу та до захоплення державної влади.

У вересні-жовтні 2012 року, перебуваючи в м. Новоград-Волинський Житомирської області, використовуючи свій мобільний телефон марки «Кокїа Х2-02», який був під'єднаний до мережі Інтернет через картки операторів мобільного зв'язку, обвинувачений створив аккаунт (особисту сторінку) у соціально-орієнтованому ресурсі мережі Інтернет «Вконтакте». З ідеологічних мотивів - підтримки ідеї створення так званих «Новоросії», «Донецької Народної Республіки» (надалі - «ДНР») та «Луганської Народної Республіки» (надалі - «ЛНР»), з метою розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України та до захоплення державної влади представниками так званої «ДНР», обвинувачений, використовуючи особистий ноутбук марки «Lenovo G500», розмістив на своєму аккаунті запис, що був доступний для загального ознайомлення всіх користувачів вказаної соціальної мережі, які відвідували його сторінку та автоматично надійшов як сповіщення всім користувачам соціально-орієнтованого ресурсу мережі Інтернет «Вконтакте», які були додані до розділу «Друзі» вказаного аккаунта. Згідно висновку спеціаліста вказаний запис містить прямий заклик вступати до лав «ополчения Донбасса», що суперечить положенням ст. ст. 1, 2, 5 Конституції України та повинне бути кваліфіковане як публічні заклики до насильницької зміни, повалення існуючого конституційного ладу та до захоплення державної влади.

Згодом обвинувачений розмістив у соціальній мережі «Вконтакте» запис, що починається словами «Если искусственное территориальное образование «Украина»...» та закінчується словами «Слава Руси!», під яким міститься зображення карти України з написом «Новороссия состоялась». Надалі в період з 26 липня 2015 року по 24 листопада 2015 року на даній сторінці соціальної мережі умисно були розміщені інші записи подібного змісту. Суд постановив затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 17 січня 2016 року між підозрюваним та прокурором. Обвинуваченого було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 109 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки без конфіскації майна, та звільнено від покарання із встановленням іспитового строку на 2 роки [7].

Цікавим є резонансний випадок переслідування та арешту особи за висловлені нею погляди, а саме Івано-франківського блогера Руслана Коцаби, який публічно виступав із критикою мобілізації. Пан Коцаба опублікував на веб-порталі Youtube 12-хвилинний відеоролик під назвою «Інтернет-акція: Я відмовляюсь від мобілізації» [8]. На думку слідчих, це негативно вплинуло на процес мобілізації. На відео Коцаба звертається до Президента України Петра Порошенка з вимогою не надсилати йому повістку, адже в країні не оголошений воєнний стан. Він також закликає інших українців не звертати уваги на повістки. У відео Р. Коцаба висловлює думку, що на Донбасі триває «громадянська» та «братовбивча» війна.

8 лютого 2015 року рішенням Івано-Франківського міського суду блогера було заарештовано на 60 діб за підозрою у державній зраді та перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України [9]. 14 лютого 2015 року Апеляційний суд залишив у силі рішення першої інстанції про арешт. В ухвалі суду зазначено, що Руслан Коцаба за винагороду працював на замовлення російського телеканалу НТВ і організовував підготовку провокативних матеріалів про мобілізацію в Україні для російського телебачення. Відеозвернення Руслана Коцаби використовували в інформаційних програмах «Время покажет» російського «Первого канала» і російського телеканалу «Россия 1». У документі також наголошується, що Руслан Коцаба мав намір найближчим часом виїхати на невизначений термін на територію так званих «ЛНР» та «ДНР», щоб продовжити свою діяльність.

Однак, обґрунтування підозри у державній зраді і перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України не містить у собі доказів отримання Коцабою завдань на проведення інформаційно -підривної діяльності в Україні та наявності в його діях умислу на завдання шкоди інформаційній безпеці України. Тобто, підозра не містить у собі суб'єктивної сторони складу злочину - вини у формі умислу, а відповідно діяння не містить у собі складу злочину за статтею «Державна зрада». Не представлені й докази наявності причинно - наслідкового зв'язку між висловлюваннями Коцаби та ухиленням громадян від мобілізації. Обвинувальний акт складено 27 березня 2015 року слідчим управління СБУ в Івано-Франківській області та затверджено прокурором прокуратури Івано-Франківської області. За звинуваченням у державній зраді блогеру загрожує позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої, за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. 6 квітня 2015 року в Івано- Франківському міському суді відбулось попереднє засідання у кримінальній справі Р. Коцаби. На прохання прокуратури колегія суддів продовжила арешт журналіста ще на 60 діб. Суд також призначив п'ять судових засідань, які відбудуться: 16 та 29 квітня, 13 травня, 3, 10 та 18 червня.

Ще 9 лютого 2015 року Amnesty International визнала Р. Коцабу в'язнем сумління, що було зроблено вперше за останніх 5 років. На думку цієї організації, з позицією Коцаби можна не погоджуватися, але відповіддю на позицію може бути лише позиція, а не відкриття кримінального провадження.

Попри всю неоднозначність діяльності Руслана Коцаби, притягнення його до кримінальної відповідальності створить небезпечний прецедент, коли кожного журналіста або громадського діяча можна буде звинуватити у державній зраді за висловлювання, які суперечать офіційній позиції органів державної влади. Спроба утиску конституційних прав особи на інформацію, свободу слова має ознаки боротьби з інакодумством. Свобода вираження поглядів стосується Інтернету у такій же мірі, як і всіх засобів комунікації. Інтернет здійснив трансформуючий вплив на суспільства, надаючи нові або посилюючи існуючі можливості для місцевих ЗМІ, громадських журналістів, блогерів та для інших користувачів поряд із професійними журналістами. Однак, оскільки важливість такої діяльності зросла і значно розширила плюралізм висвітлення подій, он-лайнові журналісти, блогери та інтернет- користувачі все більше ставали об'єктами насильства і, у багатьох випадках, вони зіштовхувалися з погрозами, залякуваннями та сфальсифікованими звинуваченнями у злочинній діяльності, які мали на меті змусити їх мовчати.

Останніми роками суттєвої популярності в мережі Інтернет набрав блогер та політик Анатолій Шарій за відеоролики та висловлювання якого також в Україні порушено низку кримінальних проваджень за якими щодо блогера було прийнято рішення про подання його в розшук та отримано дозвіл на заочний арешт. Почали з'явилися навіть наукові публікації на тему: Блоги Ольги та Анатолія Шаріїв як інструмент формування громадської думки [10, С. 51 -56], які популяризують подібний вид діяльності.

Висновки

Опираючись на усі вище зазначені судові рішення, маємо не втішний висновок - сучасний незадовільний стан законодавчої бази, як міжнародної так і національної. Судові рішення можуть виступати як джерелами права, тому судді в своїх рішеннях визначають можливі тенденції та напрямки розвитку сучасного права. Завдяки їх зусиллям та рекомендаціям, втілюються у життя нові правові можливості для людини, розширюючи існуючу систему прав.

Література

1. Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року у справі No 183/7763/13-ц / Єдиний державний реєстр судових рішень.

2. Желтухін Є. Коли верховенство права перемагає // Юридична газета.

3. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2014 року / Єдиний державний реєстр судових рішень.

4. Редакция газеты «Правое дело» и Штекель против Украины [Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine], від 13 жовтня 2011.

5. Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 08 липня 2015 року у справі No 459/2979/15-к / Єдиний державний реєстр судових рішень.

6. Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2015 року у справі No 523/17628/15-к / Єдиний державний реєстр судових рішень.

7. Вирок Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 лютого 2015 року у справі No 404/294/15-к / Єдиний державний реєстр судових рішень.

8. Руслан Коцаба. Інтернет-акція "Я відмовляюся від мобілізації".

9. Арешт блогера Руслана Коцаби на 60 днів по-різному оцінюють правники від 09 лютого 2015 року.

10. Замковий А.В., Гусак Н.А. Блоги Ольги та Анатолія Шаріїв як інструмент формування громадської думки. Масова комунікація у глобальному та національному вимірах. 2019. Вип. 11. С. 51-56.

References

1. Uhvala apeljacijnogo sudu Dnipropetrovs'koi oblasti [Decision of the Court of Appeal of Dnipropetrovsk region].

2. Zheltuhin, G. Koli verhovenstvo prava peremagae [When the rule of law wins]. Juridichna gazeta - Legal newspaper.

3. Uhvala Apeljacijnogo sudu m. Kieva [Praise to the Court of Appeal of the city of Kiev].

4. Redakcija gazety «Pravoe delo» i Shtekel' protiv Ukrainy [Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine].

5. Virok Chervonograds'kogo mis'kogo sudu L'vivs'koi oblasti [Judgment of the Chervonohrad City Court of the Lviv Region].

6. Virok Suvorovs'kogo rajonnogo sudu m. Odesi [Judgment of the Suvorov District Court of Odessa].

7. Virok Kirovs'kogo rajonnogo sudu mista Kirovograda [Judgment of the Kirov District Court of Kirovograd].

8. Ruslan Kocaba. Internet-akcija "Ja vidmovljajusja vid mobilizacii" [Internet action "I refuse to mobilize"].

9. Aresht blogera Ruslana Kocabi na 60 dniv po-riznomu ocinjujut' pravniki [The arrest of blogger Ruslan Kotsaba for 60 days is assessed differently by lawyers].

10. Zamkovij, A.V., Gusak, N.A. (2019). Blogi Ol'gi ta Anatolija, Shariiv jak instrument formuvannja gromads'koi dumki [Blogs of Olga and Anatoly Shariyev as a tool for forming public opinion]. Masova komunikacija u global'nomu ta nacional'nomu vimirah - Mass communication in the global and national dimensions, 11, 51-56 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru