Напрямки державного регулювання та підтримки управління потенціалу телекомунікаційного підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут телекомунікацій

Напрямки державного регулювання та підтримки управління потенціалу телекомунікаційного підприємства

Федоренко О.С.

Анотація

Ключові слова: телекомунікаційне підприємство; державне регулювання; державна програма; інвестиції; напрямки регулювання.

Annotation

Key words: telecommunications enterprise; state regulation; state program; investments; areas of regulation.

Вступ

На сьогодні в Україні, серйозної уваги потребує система регулювання відносин у сфері надання телекомунікаційних послуг, оскільки саме вони виступають базисом ефективної комунікації владних структур з господарюючими суб'єктами, громадськими організаціями, міжвідомчими структурами та громадянами країни. На жаль, українське законодавство в цій сфері не є досконалим. Це пов'язано, насамперед, з наявністю значних прогалин у системі нормативноправового забезпечення державного регулювання ринку телекомунікаційних послуг. Що обумовлює доцільність подальшого дослідження цієї системи державного регулювання в умовах структурних трансформацій національної економіки.. Державне регулювання у сфері телекомунікацій - це спеціальний напрям внутрішньої політики держави та відповідна діяльність посадових осіб та органів публічного управління з розробки та реалізації заходів, що забезпечують прогресивний розвиток телекомунікаційної галузі, підвищення її інвестиційної привабливості та ефективності функціонування її суб'єктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що проблемами управління телекомунікаційною галуззю займалися такі вчені, як В. А. Калятина, Т. В. Стройко, К. С. Шапошникова, Л. В. Шостак, А. В. Шамраєва та ін. Значний внесок у дослідження тенденцій та перспектив розвитку телекомунікаційної сфери зробили П. П. Воробієнко, В. М. Гранатуров, В. О. Коваль, В. Н. Орлов А. С. Редькін, В. А. Лад, М. М. Філон, Н.А. Хрущ та інші. Серед робіт, що стосуються основних аспектів державного регулювання у сфері телекомунікацій, виділяють роботи А. А. Баранова, А. А. Баєва, А. А. Голубицької, А. Ж. Скибун.

Багато дослідників вивчають проблематику державного управління у сфері телекомунікацій, як безпосередньо, так і в розрізі інших проблемних питань у даній сфері. Наприклад, Р. Мачуга описує особливості інформаційної сфери та її складових, досліджує особливості формування інституційної структури системи державного управління інформаційної сфери, в тому числі і сфери телекомунікацій. Вчений також описує принципи регулювання діяльності суб'єктів у галузі телекомунікацій, ліцензування їх діяльності. [5] Формування нових напрямів державної політики в телекомунікації, які дозволяють здійснювати державне управління в галузі телекомунікації, досліджує І.Новікова. Вона зазначає, що в цілому існує відповідна нормативно-правова база у сфері телекомунікацій, яка дозволяє проводити державну політику і здійснювати державне управління в галузі телекомунікацій.[3] але, на жаль, в наукових роботах майже не досліджена дефініція терміну «Державне управління у сфері телекомунікацій».

У дослідженнях зазначених авторів обґрунтовується необхідність державного втручання в механізм функціонування ринку телекомунікаційних послуг через його недавні провали і невдачі. Таким чином, теоретичні напрацювання та практичні рекомендації щодо державного регулювання та підтримки управління потенціалу телекомунікаційного підприємства потребують подальшого розвитку та вдосконалення.

Метою статті є обґрунтування та розробка практичних заходів щодо вдосконалення механізмів державного регулювання та підтримки управління потенціалу розвитку телекомунікаційної сфери в Україні в сучасних умовах.

Результати дослідження

На сучасному етапі постіндустріального розвитку світової економіки ключова роль відводиться такому ресурсу виробництва, як інформація. Важливе значення відіграє її якість і швидкість надання послуг телекомунікаційними підприємствами, що багато в чому обумовлено рівнем технологічного розвитку країни, її географічним положенням, ступенем державної підтримки і регулювання галузі.

На сьогодні оцінюючи й порівнюючи показники держав за Міжнародним рейтингом цифрової конкурентоспроможності та здійснюючи їх ранжування, можна визначити переможців 2020 р., до яких належать США - 1-е місце, Сінгапур - 2-е місце, Данія - 3-є місце. (Рис.1.) Україна у цьому рейтингу займає 58-му позицію (рис. 1).

Рис. 1. ТОП-10 лідерів у світовому рейтингу за індексом розвитку інформаційно- комунікаційних технологій у 2020 р.

Джерело: [1]

Рис. 2. Україна у Міжнародному рейтингу цифрової конкурентоспроможності, 2020 р.

Джерело: [1]

державне регулювання телекомунікаційний

Статистика та графіка Рис. 1 та Рис.2 свідчать про стабільність, прогрес України в освітній галузі. Однак у сфері бізнес-взаємодії та ІТ-інтеграції спостерігається регрес. Однією з основних причин відставання України від світових лідерів є неефективність державного регулювання ринку телекомунікацій.

Ключове завдання державного регулювання сфери телекомунікаційних послуг полягає у створенні сприятливих умов, що забезпечують ефективну конкуренцію на ринку зв'язку, розвитку нових послуг, підвищення якості, створення результативної системи універсального обслуговування та надання товариству рівного доступу до телекомунікаційних послуг, інформаційних ресурсів, захист інтересів населення і держави.

Метою державного регулювання у сфері телекомунікацій є максимальне задоволення попиту споживачів на надання даних послуг, створення сприятливих організаційних та економічних умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації мереж з урахуванням інтересів національної безпеки.

Таким чином, державне регулювання ринку телекомунікаційних послуг - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на розвиток ринку телекомунікаційних послуг.

Воробієнко С.П виділяє три групи методів державного регулювання телекомунікаційного ринку:

- правові (формування нормативно-правової бази, що регулює діяльність ринку);

- організаційні (удосконалення організаційної структури та системи управління, організація процесу міжсезоння);

- економічні (розробка тарифів, надання інвестиційної підтримки, формування конкуренції у сфері телекомунікацій шляхом використання антимонопольної політики та ін.) [2].

На сьогоднішній день існує така нормативна база у сфері телекомунікацій:

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг»;

- Закон України «Про телекомунікації»;

- Закон України «Про радіочастотний ресурс України»;

- Закон України «Про поштовий зв'язок»;

- Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

- Закон України «Про інформацію»;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов доступу на ринок телекомунікаційних послуг» [3].

Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ), створено Указом Президента України №1067/2011 від 23.11.2011 на виконання Закону України «Про телекомунікації». Цим же Указом затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ).

Місія НКРЗІ - забезпечити баланс інтересів споживачів, бізнесу та держави у сферах телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом, поштового зв'язку та інформатизації, створити сприятливі умови для функціонування конкурентних ринків послуг та розвитку телекомунікаційних мереж і мереж поштового зв'язку [4].

Державне регулювання повинно забезпечити системність, комплексність і узгодженість розвитку інформатизації країни з використанням при цьому традиційних та нетрадиційних форм і методів супроводження та контролю.

Станом на 21.03.2021 (згідно з даними НКРЗІ) сфера телекомунікацій в Україні - це [4]:

- 3509 операторів, що мають ліцензії на певний вид діяльності у сфері телекомунікацій;

- 1825 операторів та 1703 провайдерів телекомунікацій (Рис.3);

- 1917 ФОП;

- 1595 юр. Осіб;

-- 33 % від середньої кількості працівників на підприємствах сфери послуг - працівники підприємств, зайнятих у галузі телекомунікацій;

-- 93,5 % жителів України, що мають доступ до мережі Інтернет;

-- 65 % домогосподарств, які мають широкосмуговий доступ до мережі Інтернет; При цьому, загальноєвропейський показник широкосмугового доступу населення до мережі Інтернет становить близько 75 % (до 2025 року має становити 95 %);

-- 1/5 частина українських домогосподарств мають доступ до послуг кабельного телебачення;

-- 148 вищих навчальних закладів здійснюють підготовку кадрів для галузі телекомунікацій;

-- майже повне покриття території країни рухомим (мобільним) зв'язком, рівень проникнення якого, за даними операторів телекомунікацій, становить 130,3 % від усієї чисельності населення України.

Рис. 3. Суб'єкти ринку телекомунікацій станом на 21.03.2021 р.

Джерело: [4]

На даний час понад 35 тис. суб'єктів господарювання різних форм власності, на яких працює понад 240 тис. осіб, здійснюють діяльність у галузі телекомунікацій. Це 2 % від усього зайнятого населення держави, діяльність яких на сьогодні формує 4,6 % ВВП країни, 3 %

загальноукраїнського обсягу інвестицій в основний капітал.

Серед основних проблем, що стосуються державного регулювання, дослідники виділяють [2; 3; 5; 7]:

-- наявність великої кількості нормативно-законодавчих документів створює багато труднощів в ході будівництва, модернізації та розвитку інфраструктури ринку телекомунікаційних послуг;

-- втрата багатьма нормативними документами актуальності, що обумовлено високими темпами розвитку телекомунікаційної сфери;

-- несвоєчасне прийняття низки нормативно-правових документів негативно впливає на розвиток ринку телекомунікаційних послуг;

-- недосконалість державної тарифної політики, що не дозволяє включати витрати на капітальні вкладення у вартість послуг, які надаються, знижує темпи розвитку галузі і рівень проникнення зв'язку у віддалені райони України;

-- відсутність ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання сфери телекомунікацій;

-- труднощі при оформленні прав на об'єкти телекомунікаційної інфраструктури в необхідні терміни, що підвищує юридичні та фінансові ризики і знижує інвестиційну привабливість галузі;

-- неузгодженість позицій з підтримки українських виробників телекомунікаційного обладнання між НКРЗІ, що істотно уповільнює терміни узгодження проектів.

Таким чином, можна констатувати, що в даний час існує необхідність впровадження механізмів, що сприяють підвищенню рівня використання телекомунікацій в країні та актуалізації завдань значного підвищення ефективності координації зусиль держави з розробки та реалізації стратегії розвитку галузі. Пріоритетними завданнями розвитку телекомунікаційної галузі, як однієї з умов прискорення економічного розвитку, сьогодні мають стати:

-- забезпечення виконання заходів, пов'язаних з реалізацією розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1189-р «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення якості послуг рухомого (мобільного) зв'язку на 2020 - 2022 роки» з метою підвищення ефективності роботи щодо моніторингу якості телекомунікаційних послуг та вимірювання параметрів якості телекомунікаційних послуг, захист прав споживачів телекомунікаційних послуг;

-- сприяння впровадженню новітніх радіотехнологій в Україні та ефективному використанню радіочастотного ресурсу, виконання заходів щодо впровадження радіотехнології ІМТ (4G, 5G) у перспективних діапазонах радіочастот, контроль за виконанням прийнятих рішень;

-- проведення заходів щодо підвищення якості телекомунікаційних послуг, які надаються споживачам, та своєчасне інформування споживачів щодо показників якості послуг, які надаються операторами телекомунікацій;

-- забезпечення виконання заходів, пов'язаних з реалізацією інтеграції України до ЄС, зокрема в частині імплементації Угоди про асоціацію та Порядку денного асоціації Україна-ЄС, а також участі у зовнішньополітичній ініціативі ЄС «Східне партнерство» з метою гармонізації законодавства та інтеграції України до Єдиного цифрового ринку ЄС;

-- проведення заходів з гармонізації доступного РЧР України із відповідними рішеннями Європейської Комісії, прийнятими згідно з Рішенням Європейського Парламенту і Ради № 676/2002/ЄС;

-- удосконалення державного регулювання шляхом встановлення економічно обґрунтованих тарифів, в тому числі на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, універсальні послуги поштового зв'язку та розрахункових такс за послуги пропуску трафіка;

-- спрощення для споживачів телекомунікаційних послуг механізму надання MNP на мережах рухомого (мобільного) зв'язку, що спрямоване на реалізацію їх законних прав на вільний вибір оператора телекомунікацій;

-- організаційне забезпечення реалізації конвергентних рішень з використанням мереж фіксованого та рухомого (мобільного) зв'язку;

-- активізація профілактичної роботи щодо недопущення порушень законодавства у сфері телекомунікацій, проведення аналізу та, за необхідності, заходів державного нагляду щодо виконання операторами рухомого (мобільного) зв'язку ліцензійних умов при впровадженні технології 3G в діапазоні 2100 МГц;

-- реалізація положень Закону України «Про електронні комунікації», прийнятого Верховною Радою України з метою імплементації положень Директиви (ЄС) 2018/1972 Європейського парламенту і ради від 11.12.2018 «Про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій» [6].

Таким чином, відзначимо, що без ефективного державного регулювання і підтримки, розвиток ринку телекомунікацій буде здійснюватися повільними темпами, що істотно знизить доходи і конкурентоспроможність країни.

Висновки

Дана стаття присвячена проблемам державного управління телекомунікаційною галуззю. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення нормативної бази в якості відповіді на конвергенцію технологій і послуг на ринку телекомунікацій як потреби в засобах правового захисту операторів телекомунікацій. Нормативно-правова база повинна забезпечувати баланс між рівнем контролю ринку, достатнім для ефективної конкуренції, і відносно низьким рівнем регулятивного впливу для ведення бізнесу. Особливо це стосується сфери телекомунікацій, яка схильна до постійних технологічних змін і перманентного розвитку послуг, що актуалізує інституціоналізацію регуляторних норм, які повинні відповідати потребам ринку згідно трансформаційних процесів, що відбуваються на ньому, і бути спрямовані на усунення бар'єрів для входу на ринок і запобігання зловживання домінуючим становищем окремими учасниками ринку.

Перспективні напрямки подальших досліджень. Теоретичні напрацювання та практичні рекомендації щодо державного регулювання та підтримки управління потенціалу телекомунікаційного підприємства потребують подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. World Digital Competitiveness Ranking. URL: https://www.imd.org/wcc/world-competitiveness-centerrankings/world-digital-competitiveness-rankings-2020 (дата звернення:18.09.2021)

2. Воробиенко С. П. Определение состава показателей конкурентоспособности телекоммуникационных услуг. Экономика: проблемы теории и практики: Днепропетровск: ДНУ, 2018. №. 248. С. 1101-1109.

3. Новикова І. В. Державне регулювання та підтримка конкурентоспроможності підприємств телекомунікацій. Проблеми економіки. 2014. №1. С. 142-148

4. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації URL:

https://nkrzi.gov.ua/index.php?r=site/index&pg=2&language=uk (дата звернення: 19.09.2021)

5. Мачуга Р., Борух О. Сучасний стан ринку інформаційно-комунікаційних технологій України. Східна Європа: економіка, бізнес та управління. 2016. № 3. С. 260-264

6. Український ринок телекому у цифрах -- головне зі звіту НКРЗІ за 2020 рік URL: https://ite.ua/news/ukramskij-rinok-telekomu-u-czifrah-golovne-zi-zvitu-nkrzi-za-2020-rik/ (дата звернення: 19.09.2021)

7. Вишневський В.П., Гаркушенко О.М, Князев С.І.. Цифровізація економіки України: трансформаційний потенціал: монограція/ за ред. В.П. Вишневського та С.І. Князева; Київ. Академперіодика, 2020. 188с.

Размещено на Allbest.ru