Сучасні дослідження механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні дослідження механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності

Кива Ілля Володимирович аспірант Міжрегіональної Академії управління персоналом, м. Київ

Анотація

У статті досліджені особливості механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності. Визначено, що у процесі вивчення наукової літератури зарубіжних авторів з даної тематики, стало зрозумілим, що, на даний час, ще не сформований єдиний підхід до трактування вищевказаних термінів. Тому, вважаю за необхідне здійснити ґрунтовне дослідження та уточнення визначень вказаних понять як у правоохоронній сфері, так і в галузі державно-управлінської науки.

Обгрунтовано, що сучасне енциклопедичне тлумачення терміну "регулювати" визначається у декількох трактуваннях: налаштувати (настроїти) належним чином; контролювати; налаштувати предмет так, щоб він працював правильно; привести у відповідність із звичною практикою, правилом, законом. управлінський державний правоохоронний

Виокремлено, що мета публічного адміністрування заснована на використанні системи суспільних цінностей, які мають сильний вплив на суспільну свідомість та представляють собою безпосереднє джерело для виявлення стимулів людської діяльності та мотивів для конкретної поведінки особистості, одночасно здійснюючи об'єднання моральними, ідейними та естетичними засобами певних інтересів.

Зазначено, що механізм державного управління це комплекс структур, інституцій, процесів, станів та послідовності дій у державі, який можна охарактеризувати як результат організованої діяльності людей, який здійснюється з метою розв'язання існуючих суспільно-політичних проблем та реалізації потреб, інтересів громадян за допомогою впливу держави та безпосереднього регулювання життєдіяльності соціуму з використанням усталених суспільних норм, правил та цінностей.

Наведено думку про те, що громадянське суспільство виступає як саморегулююча соціальна система, яка обумовлює існування держави. Зазначено, що взаємозв'язок держави із громадянським суспільством необхідно розглядати як стійкі зв'язки інститутів громадянського суспільства з інститутами держави. Важливою особливістю, у такому випадку, є те, що дані відносини мають бути оптимально адекватними з метою отримання позитивного результату такої взаємодії.

Аналізуючи закономірності розвитку громадянського суспільства та правової держави, в цілому, обгрунтовано особливу роль правоохоронних органів у здійсненні державного управління. Так, правоохоронні структури можуть надавати окремі послуги та задовольняти людські потреби у тій мірі, яка прямо залежить від рівня розвитку держави та сукупності правових норм, що регулюють діяльність правоохоронних органів.

Ключові слова: взаємодія інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади, правоохоронна сфера, система суспільних цінностей, існуючий стан виробництва.

Kiva Ilya Volodymyrovych graduate student of the Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

MODERN RESEARCHES OF MECHANISMS OF INFLUENCE OF A CIVIL SOCIETY ON THE STATE REGULATION OF LAW ENFORCEMENT ACTIVITY

Abstract. The article investigates the peculiarities of the mechanisms of the influence of civil society on the state regulation of law enforcement activity. It is determined that in the process of studying the scientific literature of foreign authors on this topic, it became clear that, at present, has not yet formed a unified approach to the interpretation of the above terms. Therefore, I consider it necessary to carry out a thorough study and clarification of the definitions of these concepts both in law enforcement and in the field of public administration science.

It is substantiated that the modern encyclopedic interpretation of the term "regulate" is defined in several interpretations: to adjust (adjust) properly; control; adjust the item so that it works properly; bring into line with usual practice, rule, law.

It is emphasized that the purpose of public administration is based on the use of a system of social values that have a strong influence on public consciousness and are a direct source for identifying incentives for human activity and motives for specific individual behavior, while combining moral, ideological and aesthetic means of certain interests.

It is noted that the mechanism of public administration is a set of structures, institutions, processes, states and sequences of actions in the state, which can be characterized as a result of organized activities of people, which is carried out to solve existing socio-political problems and meet the needs and interests of citizens. the influence of the state and direct regulation of society with the use of established social norms, rules and values.

The opinion is given that civil society acts as a self-regulating social system, which determines the existence of the state. It is noted that the relationship between the state and civil society should be considered as a stable relationship between civil society institutions and state institutions. An important feature, in this case, is that these relationships must be optimally adequate in order to obtain a positive result of such interaction.

Analyzing the patterns of development of civil society and the rule of law, in general, the special role of law enforcement agencies in the implementation of public administration is substantiated. Thus, law enforcement agencies can provide certain services and meet human needs to the extent that directly depends on the level of development of the state and the set of legal norms governing the activities of law enforcement agencies.

Keywords: interaction of civil society institutions and public authorities, law enforcement sphere, system of public values, current state of production.

Постановка проблеми. Сучасні процеси розвитку цивілізації мають тенденцію до підвищення ролі громадянського суспільства у розбудові правової демократичної держави. Така ситуація обумовлена активним використанням потенціалу громадянського суспільства в питаннях вдосконалення системи публічного адміністрування, забезпечення контролю за діяльністю органів публічної влади та місцевого самоврядування, здійснення оперативної мобілізації матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів громадян з метою попередження появи загроз державному суверенітету країни та її територіальній цілісності. Тому, особливо актуальним постає питання дослідження механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності, адже правоохоронна сфера містить у собі різноманітні елементи силових інструментів держави [1, c. 6].

Країни-учасники європейської спільноти уже не раз показували приклади успішного досвіду у питаннях взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади. Для кожної з цих держав характерна певна національна специфіка, адже існують унікальні територіальні особливості історичних соціальних, політичних, економічних, культурних умов функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Деякі автори розкривають зміст, вже існуючих у різних країнах, моделей взаємодії між інститутами громадянського суспільства та органами публічної влади, або здійснюють формування універсальних моделей (ідеальних по своїй структурі), які можуть реалізовуватись у такій взаємодії.

Питаннями взаємодії громадського сектору та представників правоохоронних органів завжди були зацікавлені зарубіжні дослідники, серед яких: С. Братель, Ю. Габермас, С. Елісон, Й. Зонінзайн, М. Іж, Кл. Оффе, О. Пухкал, Л. Сандстрьом, Р. Свон, Дж. Холл, Ф. Шміттер та інші.

Мета статті - дослідити особливості механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Маю зазначити, що без глибокого дослідження теоретичної бази публічного адміністрування, в цілому, та його механізмів, зокрема, практично неможливе всестороннє вивчення проблемних питань державно-управлінської науки. Таке дослідження включає основні теоретичні засади державно-управлінського процесу та його понятійно-категорійного апарату, зокрема, визначення сутності основних понять публічного адміністрування, їх взаємозв'язку та структури.

Саме тому, вважаю доцільними, у контексті даної статті, розкрити теоретичний зміст механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності з метою розв'язання проблематики залучення його потенціалу до формування і реалізації правоохоронної сфери.

Маю зазначити, що у процесі вивчення наукової літератури зарубіжних авторів з даної тематики, стало зрозумілим, що, на даний час, ще не сформований єдиний підхід до трактування вищевказаних термінів. Тому, вважаю за необхідне здійснити ґрунтовне дослідження та уточнення визначень вказаних понять як у правоохоронній сфері, так і в галузі державно -управлінської науки.

Насамперед, необхідно уяснити, що для більшості наук гуманітарного та технічного профілів категорія "механізм" є базовою та застосовується у різних змістовних значеннях. Аналіз дискурсного поля предмету дослідження говорить про те, що низка наукових тлумачень категорії "механізмів державного управління" не мають єдиного сталого трактування, а лише певні точки перетину. Деякі вчені розглядають поняття "механізми державного управління" як засіб, частина дослідників - вбачає сутність даних механізмів як сукупності елементів управління, інша частина - як сукупність способів та методів, меншість авторів окреслює їх як динаміку розвитку, або систему. Загальною особливістю для усіх підходів до визначення цього поняття є думка про те, що функціонування механізмів направлене на досягнення поставленої цілі та на отримання конкретних результатів.

Аналізуючи основні концептуальні підходи до визначення сутності поняття "механізми державного управління" особливого значення набуває проведення ґрунтовного дослідження його змісту у сфері взаємодії інститутів громадянського суспільства із органами публічної влади [2].

Погоджуюся з думкою про те, що, у будь-яких умовах, виконання певних функцій потребує динамічного ходу різноманітних процесів та виконання певної послідовності дій. Такий підхід можна прослідкувати в авторському визначенні А. Кульмана, згідно з яким "механізм" виступає як система, яка містить конкретну послідовність явищ. Основними складовими, в даному випадку, є і вхідне і вихідне явища, а, також, часові проміжки між ними [3, с. 66].

На мій погляд, автор дещо спрощено розглядає досить широку категорію механізмів державного управління. Проте, маю зазначити, що в такому контексті вищезазначені механізми вказують на існування їх однобічного цілеспрямованого впливу з урахуванням чітко визначеного вектору такого впливу. У моєму баченні, механізм державного управління представляє собою особливий компонент системи управління, що забезпечує вплив на зовнішні та внутрішні фактори, від існуючого стану яких залежить результат діяльності об'єкта управління.

Протилежний підхід, у контексті системного бачення, сконцентрований на охопленні такого явища як управління та усіх управлінських процесів, в цілому, різноманітними механізмами. Прихильником такої концепції є В. Кноррінг, який вважає, що управління представляє собою певний процес, а, власне, система управління виступає механізмом, який забезпечує здійснення такого процесу [4, с. 60].

З моєї точки зору, процес забезпечення управління має включати конкретні дії спеціальних уповноважених на це інституцій, а не реалізацію "системи" та "методів".

Маю зазначити, що слово "регулювання" походить від латинського слова "rйgula" - норма, правило. Згідно з енциклопедичним значенням "регулювати" "regulate" означає контролювати з використанням правил, або ж направляти, а саме "регулювання" ("regulation") визначається як правило для управління, або нормативно-правовий акт, який регулює певні відносини.

Сучасне енциклопедичне тлумачення терміну "регулювати" визначається у декількох трактуваннях:

- налаштувати (настроїти) належним чином; контролювати;

- налаштувати предмет так, щоб він працював правильно;

- привести у відповідність із звичною практикою, правилом, законом [5, с. 57].

Використовуючи історичні витоки виникнення даного терміну, можна сформувати власне бачення визначення поняття "державне регулювання": сукупність державних заходів, які направлені на скерування поведінки юридичних та фізичних осіб таким чином, щоб досягти умов, необхідних для досягнення цілей, які поставлені органами публічної влади.

З наукової точки зору Б. Райзберга, управлінням можна вважати вплив суб'єкта на об'єкт з метою спрямування його дій таким чином, щоб забезпечити реалізацію інтересів суб'єкта. На думку автора, публічне адміністрування можна вважати способом налаштування та коригування діяльності економічного об'єкта, що спрямовується управлінням, у цілому [6, ^ 116].

На мою думку, здійснення публічного адміністрування напряму пов'язане із формуванням та застосуванням органами публічної влади конкретних правил. Вказані правила мають бути направлені на коригування діяльності юридичних та фізичних осіб і при умові порушення таких правил можливе застосування правових санкцій до винних осіб.

M. Хайдеггер підтримує науковий підхід, за якого мета публічного адміністрування заснована на використанні системи суспільних цінностей. Вказані цінності мають сильний вплив на суспільну свідомість та представляють собою безпосереднє джерело для виявлення стимулів людської діяльності та мотивів для конкретної поведінки особистості, одночасно здійснюючи об'єднання моральними, ідейними та естетичними засобами певних інтересів [7, ^ 77].

На мою думку, публічне адміністрування виступає як процес здійснення державою економічних, організаційних, правових та інших заходів у різних сферах життєдіяльності суспільства задля їх впорядкування, формування та застосування загальноприйнятих правил та норм поведінки людей, а, також, уникнення появи негативних явищ у суспільстві. Отже, можна вказати на те, що зміст даного поняття визначається через безпосередній вплив управляючої системи на конкретний об'єкт управління.

Однак, в той же час, на переконання Р. Амірової, механізм державного управління представляє собою комплекс методів та засобів системи публічного адміністрування, способів організаційного, інформаційного, нормативно правового та економічного забезпечень. З їх допомогою здійснюється регулювання відносин суб'єктів певних галузей у виробничо-економічному напрямі, а, також, визначається вплив на існуючий стан виробництва та рівня його ефективності [8, ^ 122].

Можна відзначити, що даний підхід, у повному обсязі, може окреслити систему складових організаційно-економічного механізму державного управління.

На мій погляд, особливої уваги заслуговує, також, і визначення поняття "структура", яка в енциклопедичному значенні трактується як "взаєморозташування та зв'язок певних елементів побудови". У контексті державно-управлінської науки, сутність поняття "структура" розкривається у дещо іншому значенні: комплекс стійких взаємозв'язків у системі адміністрування, який забезпечує цілісність такої системи та її тотожність.

Прихильниками підходу, за якого механізми державного управління розглядаються крізь призму функцій та структури, є Б. Гурне. Згідно з його науковою позицією, до складу механізмів державного управління входять засоби, заходи, стимули, важелі та різноманітні способи, що практично застосовуються органами публічної влади з метою здійснення безпосереднього впливу на суспільне життя, виробництво, а, також, на будь-яку соціальну систему задля досягнення поставленої мети.

У моєму баченні, будь-яка структура виступає "крайньою" ланкою, яка охвачує механізми державного управління та процес їх безпосередньої реалізації. У свою чергу, зміст поняття "структурованість" розкривається як процес практичної реалізації таких механізмів, що забезпечує здійснення управління у будь-якому середовищі.

До того ж, механізми державного управління, на наш погляд, можна розглядати у регуляторній площині, адже держава за їх допомогою здійснює регулювання суспільних відносин у різних сферах. Такий підхід підтримує Дж. Стигліц, який досить ємко визначає сутність механізму децентралізованого ринку, а, також, надає йому регуляційну функцію для управління процесами виробництва та споживання матеріальних благ [3, с. 67].

Отже, підсумовуючи, можна надати власне визначення поняття "механізм державного управління": комплекс структур, інституцій, процесів, станів та послідовності дій у державі, який можна охарактеризувати як результат організованої діяльності людей, який здійснюється з метою розв'язання існуючих суспільно-політичних проблем та реалізації потреб, інтересів громадян за допомогою впливу держави та безпосереднього регулювання життєдіяльності соціуму з використанням усталених суспільних норм, правил та цінностей. З іншої сторони, вважаю, шо механізм державного управління виступає формою реалізації державних функцій, у якій органи публічної влади є суб'єктом управління.

Сучасне розуміння ідеї існування та розвитку громадянського суспільства засноване на концептуальних підходах відомих філософів та знаходить своє смислове відображення у нормативно-правових документах та наукових працях, що, у сукупності, визначають основні тенденції розвитку сучасного суспільства.

Враховуючи тему дослідження, вважаю, що розкриття сутності та походження поняття "громадянське суспільство" є досить актуальним питанням для глибокого вивчення та аналізу точок зору зарубіжних авторів [1, с. 21].

Категорія "громадянське суспільство, на нашу думку, на сьогоднішній день, виступає одним із основних складових розуміння змісту суспільних відносин, взаємодії з органами публічної влади та з конкретною особистістю. Актуальним питанням, також, залишається дослідження диференціації держави та інституцій громадянського суспільства, адже, держава, у такому контексті, відіграє досить вагому роль у формуванні особистості, яка живе у часто змінюваному середовищі суспільного життя.

У першу чергу, значення поняття "громадянське суспільство" розкривається як конкретна форма людського існування, яка характеризується наявністю у суспільному житті громадянських, або політичних, зв'язків.

Звертаючи увагу на наукову точку зору Г. Гегеля, можна зазначити, що категорія "громадянське суспільство" визначається як особлива фаза розвитку процесу діалектичного руху явищ від сім'ї до держави. На думку автора, характерне для громадянського суспільства соціальне життя має риси, що відрізняють його від публічного життя держави, в цілому, та етичних основ певної сім'ї, зокрема. В основі функціонування громадянського суспільства лежить система потреб, яка за базові параметри бере риси приватної власності, а, також, застосування системи правосуддя [9, ^ 45-46].

На мою думку, така термінологія автора досить важка для розуміння та дає можливість по-різному визначити зміст поняття "громадянське суспільство". Надаючи індивідуумам громадянського суспільства статус приватних осіб, автор не передбачає можливості розуміти його як суспільство громадян своєї держави.

Природу виникнення громадянського суспільства у своїх наукових роботах ґрунтовно розглядали такі сучасні автори як: Ю. Габермас, Дж. Кін, Р. Патнем, Н. Розенблюм. Однак, особливістю їх досліджень було акцентування уваги на політологічних та філософських напрямах, без розгляду правової природи громадянського суспільства.

У науковій роботі Дж. Локка розкрита авторська парадигма "держава заради суспільства", яка була створена на основі протестів проти владного порядку та спроб зазіхання на життя, права і свободу громадян. За таких умов, автором було визначено намір переглянути існуючі, на той час, традиційні відносини громадян із органами публічної влади. В такій інтерпретації держава може окреслюватись як інструмент громадян, який реалізовує завдання правового захисту особи та зовнішньої безпеки країни. Джерелом виникнення громадянського суспільства, у той час, він вважав параметри природного стану громадян своєї держави, а, саме, стану абсолютної рівності та свободи щодо власних дій, думок, розпорядження власним майном та, безпосередньо, собою.

З наукової точки зору Дж. Локка, такий природний стан потребує збереження людства та миру у соціумі. З урахуванням того, що ситуація у світі досить мінлива та нестабільна, однією зі спроб уникнути війни є формування громадянського суспільства [1, с. 25].

На мій погляд, така позиція автора показує реальне ототожнення сутності держави та громадянського суспільства, а держава, у такому ракурсі, виступає виконавцем соціальних функцій, не застосовуючи насильницьких методів управління.

За твердженням Ч. Тейлора, існування будь-якого політичного суспільства можливе за умови додержання певних дисциплінарних норм та правил громадянами, зокрема, обов'язкова сплата податків, служба в армії та додержання певних обмежень. Для формування вільного суспільного простору необхідно примусові заходи держави змінити на сприяння появі добровільного бажання громадян усі ці правила виконувати.

Згідно з даним твердженням, можна припустити, що умови для формування та розвитку громадянського суспільства полягають у внутрішньому само ототожненні осіб як з окремими колективними інституціями, так і з суспільством, у цілому. Дисципліна громадян, у такому випадку, може бути забезпечена лише за участі патріотичної ідентифікації.

У рамках концепції соціального лібералізму, відзначимо точку зору Д. Роулз, який дав наукову характеристику поняттю "громадянське суспільство". Згідно з авторським підходом, воно виступає гарантом забезпечення прав і свобод кожного індивідууму, що, також, виконує захисну функцію від посягань держави на інтереси громадян. У такому випадку, громадянське суспільство виступає проміжною пом'якшуючою ланкою у взаємодії громадянина та держави, з урахуванням принципу свободи людини як однієї з найвищих цінностей у світі.

Маю зазначити, що існує, також, науковий підхід, який заснований на ототожненні категорії "громадянське суспільство" з категорією "відкрите суспільство". Прихильником такого підходу можна назвати К. Поппера, в наукових роботах якого концепція відкритого суспільства досить глибоко розкриває сутність даного поняття. На думку автора, суспільство, в якому громадяни ухвалюють власні рішення, передбачає формування нових особистих відносин там, де можна вільно в них вступити, як результат - виникає новий індивідуалізм.

Разом з тим, на мою думку, на відміну від громадянського суспільства, відкрите суспільство представляє собою ідеальну світоглядну конструкцію, приклад, до якого має прагнути сформоване державно-організоване суспільство.

Можна погодитись з позицією Є. Геленера, який вважає, що громадянське суспільство виступає як саморегулююча соціальна система, яка обумовлює існування держави. Автор вважає, що взаємозв'язок держави із громадянським суспільством необхідно розглядати як стійкі зв'язки інститутів громадянського суспільства з інститутами держави. Важливою особливістю, у такому випадку, є те, що дані відносини мають бути оптимально адекватними з метою отримання позитивного результату такої взаємодії.

У ракурсі теми даної статті, можна частково погодитись з науковим підходом Ф. Шміттера, який визначає основні ознаки функціонування інститутів громадянського суспільства, а, саме:

- здатність організовувати та впроваджувати у життя проєкти з метою захисту інтересів громадян;

- повна незалежність від впливу органів публічної влади та суб'єктів господарської діяльності;

- відсутність прагнення у захопленні державної влади;

- здатність реалізовувати свою діяльність у рамках легітимно встановлених законом політико-правових норм.

У свою чергу, М. Шехтер вважає, що громадянське суспільство виступає простором для боротьби різнонаправлених об'єднань та формувань з метою досягнення поставлених цілей та захисту корпоративних інтересів [10, ^ 14].

Маю зазначити, що, у такому контексті, транснаціональні корпорації також вважаються інститутами громадянського суспільства. Між тим, не зважаючи на переваги такого підходу, він, на мою думку, має суттєві недоліки, що мають безпосередній зв'язок з необхідністю розподілу державних громадських, політичних та економічних інтересів.

У пошуках загальноприйнятого універсального визначення поняття "громадянське суспільство", доцільно звернутися до структурно -функціонального підходу. Прихильником такого підходу можна вважати Дж. Александера, який запропонував найширшу за значенням дефініцію даного поняття: "громадянське суспільство - це сфера людської солідарності" [11, ^ 39; 12].

Досить сучасною, на сьогоднішній день, залишається позиція Ю. Габермаса щодо визначення сутності поняття "громадянське суспільство". На думку автора, традиційне громадянське суспільство представляє собою певну публічну сферу активності громадян, яка має характерні ознаки:

- відкритість комунікації;

- застосування раціонального критичного мислення;

- концентрація на отриманні суспільних благ, не акцентуючи увагу на приватних інтересах.

На мою думку, завдяки науковому вкладу Ю. Габермаса у розвиток теорії громадянського суспільства, наприкінці минулого століття, така теорія почала набувати чітко окресленої дискурсивної інтерпретації. Розкривається ідея свободи особистості і громадянина та побудови демократичного суспільства не тільки на рівні правової та інституційної сфер, а, також, і в процесі окреслення національної та етнічної свідомостей, практикується застосування дискурсивних практик щодо розвитку взаємовідносин, комунікацій та стосунків у суспільстві.

Визначення поняття "громадянське суспільство" за Е. Арато Дж. Коеном, розкривається як сфера соціальної взаємодії між державою та економікою, яка складається із різноманітної кількості взаємовідносин: близького спілкування (сім'я), об'єднань та формувань (в тому числі, добровільних) та певних форм публічної комунікації. Згідно з даним підходом, основні методи формування та інституціоналізації громадянського суспільства - самоорганізація та самомобілізація. До того ж, автори наголошували на безперервній трансформації, шляхом самодовершення громадянського сектора у напрямі модернізації суспільних процесів.

Аналізуючи закономірності розвитку громадянського суспільства та правової держави, в цілому, Р. Свон визначає особливу роль правоохоронних органів у здійсненні державного управління. Так, правоохоронні структури можуть надавати окремі послуги та задовольняти людські потреби у тій мірі, яка прямо залежить від рівня розвитку держави та сукупності правових норм, що регулюють діяльність правоохоронних органів.

Таким чином, з вищесказаного можна зробити висновок, що Р. Свон, як і ряд інших дослідників, визначає, що правоохоронним органам необхідна тісна взаємодія з громадянським суспільством з метою задоволення людських потреб у частині безпеки повсякденного життя.

Така ситуація, на мій погляд, зумовлена наявністю взаємодії, взаємозалежності та взаємного впливу інститутів державного управління та громадянської спільноти. Виходячи із вище викладеного, маю зазначити, що взаємодія громадського сектору та представників правоохоронних органів, на нашу думку, представляє собою процес, в якому ефективність забезпечення правопорядку та надання допомоги громадянам має пряму залежність від підтримки суспільством правоохоронних органів.

Таким чином, з моєї точки зору, громадянський сектор має вплив на функціонування правоохоронної системи у формі громадського контролю за діяльністю правоохоронців та шляхом визначення соціальних стандартів громадського правопорядку. Неналежний рівень розвитку діяльності правоохоронних органів виявляє потребу у реформуванні даної системи. Однак, практично, усі спроби удосконалення процесів функціонування правоохоронної системи, на жаль, не мали кардинальних позитивних результатів, адже робота не була націлена на глибокий аналіз суспільних проблем і потреб та не враховувався рівень розвитку громадянського суспільства та, власне, його інтереси.

Висновки

Отже, на сучасному етапі розвитку, громадянське суспільство мусить перетворитися зі спільноти, що притримується морально -опозиційних поглядів, у політично-активну спільноту як учасницю демократичних процесів у країні. З моєї точки зору, саме налагодження активної взаємодії населення з державним сектором, розуміння внутрішніх процесів у країні та толерантність до непопулярних, але необхідних рішень, з боку органів державної влади, стане результатом такого перетворення громадянської спільноти.

Більшість сучасних дослідників визначають державу та громадянське суспільство взаємозалежними та взаємопов'язаними правовими явищами. Саме розвиток громадянської спільноти утворює державу і є невід'ємною частиною останньої як гарант задоволення потреб громадянського суспільства. Тому, органи публічної влади мають відштовхуватися у своїй управлінській діяльності від інтересів населення.

Беручи до уваги результати сучасних досліджень розвитку механізмів впливу громадянського суспільства на державне регулювання правоохоронної діяльності у зарубіжній наукової думці, можна розкрити сутність даної категорії наступним чином: контроль громадського сектору за роботою правоохронних органів для профілактики та нейтралізації їх неправомірних дій відносно держави та громадян, який здійснюється із забезпеченням ряду специфічних принципів. В той же час, відсутність стійких та чітких механізмів контролю за діяльністю правоохоронної системи формує передумови для збільшення кількості порушень суспільних інтересів громадян самими правоохоронними органами, їх часткової політизації та підвищення корупційних ризиків. Як наслідок такої ситуації - створення перепон для розвитку демократичної країни та перешкоджання наближенню України до європейських стандартів.

Література

1. КОРОПАТНІК І. М. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право, МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ Київ - 2016, 519 с.

2. К.С. Кандагура, МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЛАДИ З ІНСТИТУТАМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Державне управління: удосконалення та розвиток № 1, 2015 http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=808

3. Радченко О.В. КАТЕГОРІЯ "МЕХАНІЗМ" У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ "Держава та регіони" Серія: Державне управління, 2009 р., № 3, C. 64-69.

4. Ю.Д. Древаль / ДО ПИТАННЯ ПРО СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія: Державне управління. - 2014. - Вип. 1. - С. 57-63 https://nuczu.edu.ua/sciencearchive/PublicAdministration/vol1/57-63.pdf

5. Р.В. Скляров ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ В УМОВАХ РИНКУ Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 2 (18) 2012, C. 56-60

6. Ю.П. Бурило Сутність державного регулювання в інформаційній сфері господарювання "Вісник Вищої ради юстиції" № 3 (15) 2013. C. 111-12

7. О. ЛУКАШОВ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ Державне управління та місцеве самоврядування, 2017, вип. 2(33). C. 7583.

8. С.В. Грищук Сутність організаційно-економічного механізму державного регулювання галузі ЕКОНОМІКА ТА СУСПІЛЬСТВО Мукачівський державний університет, Випуск # 16 / 2018. C. 121-129.

9. Ковальчук С.В. Правові засади взаємодії громадянського суспільства та органів публічної влади в умовах становлення демократичної правової держави в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 081 - Право. - Національний університет "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України, Львів, 2019., 218 с.

10. Д.В. БІЛОКОПИТОВ РОЗВИТОК ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З ІНСТИТУТАМИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління 25.00.02 - механізми державного управління, НАДУ, ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ, Харків - 2017, 212 с.

11. Дашо Т.Ю., Гарасимів Т.З. Роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства: монографія / Т.Ю. Дашо, Т.З. Гарасимів. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. - 212 с.

12. Romanenko E., Chaplai I. Public administration by the modern information technologies in construction of Ukraine. Публічне урядування. 2017. № 2(7). С. 172-180.

13. References:

14. Koropatnik, I.M. (2016). Administratyvno-pravovi zasady vzaiemodii hromadianskoho suspilstva i zbroinykh syl Ukrainy [Administrative and legal principles of interaction of civil society and the armed forces of Ukraine]. Doctor's thesis. Kyiv: Mizhrehionalna Akademiia Upravlinnia Personalom [in Ukrainian].

15. Kandahura, K.S. (2015). Mekhanizm derzhavnoho upravlinnia u sferi vzaiemovidnosyn vlady z instytutamy hromadianskoho suspilstva [Mechanism of public administration in the field of relationship between government and institutions of civil society]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 1. Retrieved from http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=808 [in Ukrainian].

16. Radchenko, O.V. (2009). Katehoriia "mekhanizm" u systemi derzhavnoho upravlinnia [Category "mechanism" in the system of public administration]. Derzhava ta rehiony. Seriia: Derzhavne upravlinnia - State and Regions. Series: Public Administration, 3, 64-69 [in Ukrainian].

17. Dreval, Yu.D. (2014). Do pytannia pro sutnist ta zmist mekhanizmiv derzhavnoho upravlinnia [On the question and content of mechanisms of public administration]. Visnyk Natsionalnoho universytetu tsyvilnoho zakhystu Ukrainy. Seriia: Derzhavne upravlinnia - Bulletin of the National University of Civil Defense of Ukraine. Series: Public Administration, 1, 57-63. Retrieved from https://nuczu.edu.ua/sciencearchive/PublicAdministration/vol1/57-63.pdf [in Ukrainian].

18. Skliarov, R.V. (2012). Poniattia derzhavnoho rehuliuvannia i derzhavnoho upravlinnia ekonomikoiu v umovakh rynku [Concept of state regulation and public management of the economy in market conditions]. Visnyk Berdianskoho universytetu menedzhmentu i biznesu - Visnyk of Berdyansk University of Management and Business, 2(18), 56-60 [in Ukrainian].

19. Burylo, Yu.P. (2013). Sutnist derzhavnoho rehuliuvannia v informatsiinii sferi hospodariuvannia [The essence of state regulation in the information sphere of management]. Visnyk Vyshchoi rady yustytsii - Bulletin of the High Council of Justice, 3(15), 111-122 [in Ukrainian].

20. Lukashov, O. (2017). Mekhanizmy derzhavnoho rehuliuvannia stratehichnoho rozvytku rehionu [Mechanisms of state regulation of strategic development of the region]. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia - Public administration and local self-government, 2(33), 75-83 [in Ukrainian].

21. Hryshchuk, S.V. (2018). Sutnist orhanizatsiino-ekonomichnoho mekhanizmu derzhavnoho rehuliuvannia haluzi [The essence of the organizational and economic mechanism of state regulation of the industry]. Ekonomika ta suspilstvo - Economy and society, 16, 121-129 [in Ukrainian].

22. Kovalchuk, S.V. (2019). Pravovi zasady vzaiemodii hromadianskoho suspilstva ta orhaniv publichnoi vlady v umovakh stanovlennia demokratychnoi pravovoi derzhavy v Ukraini [Legal bases of interaction of civil society and public authorities in the conditions of formation of a democratic state governed by the rule of law in Ukraine]. Candidate's thesis. Lviv: Natsionalnyi universytet "Lvivska politekhnika" [in Ukrainian].

23. Bilokopytov, D.V. (2017). Rozvytok vzaiemodii orhaniv publichnoi vlady z instytutamy hromadianskoho suspilstva v umovakh hlobalizatsii [Development of interaction of public authorities with institutions of civil society in the conditions of globalization]. Candidate's thesis. Kharkiv: Kharkivskyi rehionalnyi instytut derzhavnoho upravlinnia [in Ukrainian].

24. Dasho, T. Yu., Harasymiv, T.Z. (2012). Rol i mistse orhaniv vnutrishnikh sprav Ukrainy v umovakh formuvannia hromadianskoho suspilstva [The role and place of the bodies of internal affairs of Ukraine in the conditions of formation of civil society]. Lviv: Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav [in Ukrainian].

25. Romanenko, E., Chaplai, I. (2017). Public administration by the modern information technologies in construction of Ukraine. Publichne uriaduvannia - Public management, 2(7), 172-180 [in English].

Размещено на Allbest.ru