Мережеві методи у публічному управлінні процесами міжрегіональної інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»

Мережеві методи у публічному управлінні процесами міжрегіональної інтеграції

Корнієвський Сергій Володимирович,

кандидат наук з державного управління, докторант кафедри державного управління та місцевого самоврядування

м. Дніпро

Анотація

В статті зазначається, що останнім часом спостерігається підвищення інтересу у вітчизняних науковців до мережевих технологій. На думку автора мережеві моделі мають отримати належне місце у вітчизняній науці публічного управління в цілому та конкретно в аспектах публічного управління міжрегіональною інтеграцією. Правильне застосування таких моделей дозволить органам влади регіонального рівня більш ефективно використовувати управлінські впливи на процеси міжрегіональної інтеграції з метою забезпечення формування згуртованого простору в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та інших вимірах.

Метою статті є дослідження основних теорій мережевого управління та їх використання у питаннях міжрегіональної інтеграції.

В роботі проаналізовані підходи закордонних вчених до використання термінів та визначень понять мереж та мережевого управління.

Розглянуті основні теорії мереж: теорія графів, теорія рівного виробництва, теорія мережевих акторів, теорія сили слабких зв'язків Грановеттера, теорія структурних дірок Берта та дескриптивна теорія мереж.

Описані три типи та чотири рівні мереж та зазначено, що вони можуть комбінуватись.

Автором запропонована модель мережі міжрегіональної інтеграції, складовою якої є міжрегіональний кластер та докладно розглянуто його сутність.

Зроблені висновки, що актуальність використання мережевих методів у публічному управлінні міжрегіональною інтеграцією зумовлена тим, що мережеві механізми співпраці з часом набуватимуть дедалі більшого поширення, що відображає загальну орієнтацію на відносини взаємності та взаємозалежності, за контрастом з ієрархією та залежністю.

Завдяки кластерного підходу публічні управлінці можуть взяти на озброєння ідеї і методи, необхідні для переведення економіки в режим ендогенного економічного зростання.

Ключові слова: теорії мереж, типи мереж, рівні мереж, мережеве управління, модель мережі міжрегіональної інтеграції, міжрегіональний кластер.



Abstract

Network methods in public administration of interregional integration processes

Korniievskyi Serhii Volodymyrovych Candidate of Public Administration, doctoral student of the Department of Public Administration and Local Self-Government of the National Technical University «Dnipro Polytechnic», Dmytro Yavornytsky Ave., 19, Dnipro

The article notes that recently there has been an increase in interest of domestic scientists in network technologies. According to the author, network models should be given a proper place in the domestic science of public administration in general and specifically in aspects of public governance of interregional integration. Proper application of such models will allow regional authorities to more effectively use managerial influence on interregional integration processes to ensure the formation of a cohesive space in the social, humanitarian, economic, environmental, security and other dimensions.

The aim of the article is to study the basic theories of network management and their use in interregional integration.

The approaches of foreign scientists to the use of terms and definitions of networks and network management are analyzed in the work.

The basic theories of networks are considered: the theory of graphs, the theory of equal production, the theory of network actors, Granovetter's theory of strength of weak connections, Bertha's theory of structural holes and descriptive network theory.

Three types and four levels of networks are described and it can be stated that they can be combined.

The author proposes a model of the interregional integration network, which is a component of the interregional cluster, and considers its essence in detail.

It is concluded that the relevance of the use of network methods in public governance of interregional integration is due to the fact that network mechanisms of cooperation will become more widespread over time, reflecting the general focus on interrelationships and interdependence, in contrast to hierarchy and dependence.

Thanks to the cluster approach, public managers can adopt the ideas and methods needed to put the economy in a state of endogenous economic growth.

Keywords: network theories, network types, network levels, network management, interregional integration network model, interregional cluster.



Основна частина

Постановка проблеми. Останнім часом спостерігається підвищення інтересу у вітчизняних науковців до мережевих технологій. В першу чергу ці питання цікавлять вчених-економістів через те, що мережеві моделі вже певний час використовуються в розвинених країнах у сфері бізнесу та виробництва. На нашу думку дана модель має отримати належне місце у вітчизняній науці публічного управління в цілому та конкретно в аспектах публічного управління міжрегіональною інтеграцією. Це твердження базується на тому, що саме мережева модель отримала практичне застосування в країнах ЄС як інструмент інтеграції.

Враховуючи новизну цього підходу виникають питання його адекватного застосування та можливих ризиків від інституціалізації мережевих методів у публічному управлінні. Правильне застосування даної моделі дозволить органам влади регіонального рівня більш ефективно використовувати управлінські впливи на процеси міжрегіональної інтеграції з метою забезпечення формування згуртованого простору в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та інших вимірах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у розвиток теорій мереж і промислових кластерів зробили провідні зарубіжні вчені Л. Ейлер, А. Маршалл [2], М. Портер [3], П. Адлер [5], Й. Бенклер [5], Р. Берт [7], М. Келлон [8] М. Грановеттер [9], Б. Латур [12], Д. Лоу [13], О. Солвелл [15], теоретичні побудови яких стали основою для багатьох досліджень у різних галузях науки.

Водночас, у вітчизняній науці публічного управління наразі недостатньо досліджені питання використання вказаних теоретичних засад в аспектах формування політики регіонального розвитку та її інноваційного напряму - міжрегіональної інтеграції.

Метою статті є дослідження основних теорій мережевого управління, 1991) та їх використання у питаннях міжрегіональної інтеграції.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи проблематику використання мережевих методів у публічному управлінні можна стверджувати, що загальний підхід до цього питання наразі не сформований. Це пов'язане з низкою об'єктивних причин. По-перше, всі мережеві теорії мають іноземне походження і не досить глибоко вивчені вітчизняними спеціалістами з публічного управління. Невелика кількість наукових праць, виданих на цю тему, не можуть конкурувати з усталеними публічно-управлінськими підходами. По-друге, поява комплексного підходу на основі мережевих теорій автоматично не означає його впровадження в систему публічного управління. Теорія має бути адаптована до практичних завдань публічного управління, опанована державними службовцями з метою ефективного застосування у діяльності органів влади.

В роботі [10] проаналізовані підходи закордонних вчених до використання термінів та визначень понять мереж та мережевого управління, які наведені в таблиці. Ці визначення об'єднуються навколо двох ключових понять: моделі взаємодії в обміні та відносинах та потоків ресурсів між незалежними підрозділами. Ті, хто наголошує на першій концепції, зосереджуються на бічних або горизонтальних моделях обміну (Powell, 1990), довгострокових повторюваних обмінах, які створюють взаємозалежність (Larson, 1992), неформальному співробітництві між фірмами (Kreiner & Schultz, 1993) і взаємних лініях комунікації (Powell, 1990). Деякі виділяють шаблонні відносини між окремими особами, групами та організаціями (Dubini & Aldrich, 1992) стратегічні довгострокові відносини між ринками (Gerlach & Lincoln, 1993) і сукупності фірм, які використовують проміжний рівень взаємодії (Granovetter, 1994). Ті, хто наголошує на другій концепції, зосереджуються на незалежних потоках ресурсів між неієрархічними кластерами організацій, що складаються з юридично відокремлених підрозділів (Alter & Hage, 1993). Вони підкреслюють незалежність взаємодіючих одиниць.



Визначення термінів та сутності мережевого управління

Автор	Термін	Визначення
Alter & Hage, 1993	Міжорганізаційні мережі	Необмежені або обмежені кластери організацій, які за визначенням є неієрархічними колективами юридично відокремлених одиниць.
Dubini & Aldrich, 1991	Мережі	Мережі формують зв'язки між окремими особами, групами та організаціями.
Gerlach & Lincoln, 1992	Капіталі стичний альянс	Стратегічні, довгострокові відносини на широкому спектрі ринків.
Granovetter, 1994; 1995	Бізнес-групи	Бізнес-групи, об'єднані певними формальними та/або неформальними способами за проміжним рівнем зв'язування.
Kreiner & Schultz, 1993	Мережі	Неформальні міжорганізаційні співробітництва.
Larson, 1992	Мережеві організаційні форми	Довгострокові регулярні обміни, що створюють взаємозалежність, яка ґрунтується на переплітінні зобов'язань, очікувань, репутації та взаємних інтересів.
Liebeskind, Oliver, Zucker, & Brewer, 1996	Соціальні мережі	Сукупність людей, між якими відбуваються обміни, які підтримуються лише спільними нормами поведінки, що заслуговує довіри.
Miles & Snow, 1986; 1992	Мережеві організації	Мережа організацій кластерів фірм або спеціалізованих підрозділів, координованих ринковими механізмами
Powell, 1990	Мережеві форми організацій	Бічні чи горизонтальні моделі обміну; незалежні потоки ресурсів; взаємні лінії комунікації

Розглядаючи мережеві теорії треба згадати, що формальне вивчення мереж почалося у середині XVIII століття, коли переживало пору розквіту східнопруське місто Кенігсберг, батьківщина філософа Іммануїла Канта. Серед визначних пам'яток Кенігсберга було сім мостів через річку Прегель, що з'єднували протилежні береги з двома острівцями посеред річки, а також самі ці острівці між собою. Місцеві жителі давно зауважили, що неможливо пройти по всіх семи мостах, не пройшовши по одному з них хоча б двічі. Це завдання привернуло увагу великого математика Леонарда Ейлера, уродженця Швейцарії, та в 1735 році він розробив теорію графів, щоб наочним та науковим способом довести, чому такий маршрут неможливий. З часів Ейлера основними одиницями теорії графів, яку він сам спочатку називав «геометрією положення», є вершини (вузли) та ребра (лінії). Отже, графом називається сукупність точок (вершин) і ліній (ребер), що їх з'єднують. Враховуючи, що набір вершин можна використовувати для абстрагування будь-якого типу даних, теорія графів глибоко вивчає взаємозв'язок між ними та дає відповіді на ряд питань розташування, налаштування мережі, оптимізації, узгодження та ін. [1].

Більш сучасні уявлення про мережі як форми організації відносяться до теорії так званого «рівного виробництва». Цей підхід розробляли такі вчені як Пол Адлер та Йошаї Бенклер. Їхня відправна точка - це всюдисуща потужна мережева інформаційна технологія. Доступність такої інфраструктури значно знижує вартість та збільшує коло встановлених взаємин на основі взаємних вигод асоціації.

Згідно з Бенклером, зосереджена інформаційна економіка «дає практичні можливості індивідуумам… робити більше у вільній спільності з іншими, не маючи потреби вибудовувати їхні стосунки через систему цін чи традиційних ієрархічних моделей соціальної чи економічної організації» [5].

Також цікавою є Теорія мережевих акторів (Actor Network Theory), розроблена Бруно Латуром, Мішелем Келлоном та Джоном Лоу [12, 8, 13].

Основна характеристика теорії мережевих акторів - це об'єктивний аналіз людських та нелюдських акторів. Вони розглядаються як еквівалентні актори у мережах, які хочуть досягти спільної мети. Теорією технологія та суспільство не розділяються і розглядаються як частини комбінованої соціально-технічної системи.

Теорія мережевих акторів відрізняється від інших теорій мереж тим, що в ній акторами мереж є в основному не люди, а об'єкти та організації.

Основним принципом акторно-мережевої теорії є концепція гетерогенної мережі. Це мережа, що складається з багатьох різноманітних елементів. Ці однакові стосовно один одного мережі містять у собі як соціальні, так і технічні елементи.

Згідно з цією теорією, будь-який актор, будь то особа, об'єкт (включаючи комп'ютерні програми, обладнання, технічні стандарти) або організація, однаково важливі для соціальної мережі.

Щоб проілюструвати природу та відмінні особливості теорії мереж необхідно розглянути ще дві відомі мережеві теорії і проаналізувати їх основні характеристики. Це теорія сили слабких зв'язків Грановеттера та теорія структурних дірок Берта.

Марк Грановеттер поділяє всі соціальні зв'язки на дві основні категорії, а саме на сильні та слабкі зв'язки. Мета такого поділу полягає у формальному розрізненні міжособистісних відносин за критерієм частоти та тривалості соціальних контактів. Так, на думку соціолога, прикладом сильних зв'язків можна вважати родинні та дружні зв'язки, тоді як слабкі зв'язки виникають між сусідами, знайомими, колегами тощо.

Грановеттер вважає, що найбільш корисними та вигідними у міжособистісному спілкуванні виявляються слабкі зв'язки, а не сильні. Це явище соціолог пояснює тим, що через сильні зв'язки (через їхню інформаційну надмірність) люди обмінюються обмеженим обсягом даних або ресурсів, у той час як обмін дійсно важливою інформацією відбувається саме через слабкі зв'язки. Сильні міжособистісні зв'язки є каналом інформації, яка мало відрізняється від інформації, яку має сам суб'єкт [9].

Найбільш чітка і повна аргументація на користь цього феномену представлена в теорії «структурних дірок» Рональда Берта.

Берт ввів цю концепцію у спробі пояснити походження відмінностей у соціальному капіталі. У своїй теорії Р. Берт припускає, що люди мають певні позиційні переваги / недоліки через те, як вони вбудовані в соціальні структури. Структурна діра розуміється як розрив між двома людьми, які мають додаткові джерела інформації.

Більшість соціальних структур зазвичай характеризуються щільними кластерами сильних з'єднань, також відомі як закриті мережі. Теорія заснована на фундаментальній ідеї про те, що однорідність інформації, нових ідей та поведінки, як правило, вища всередині будь-якої групи людей у порівнянні з однорідністю між двома групами людей. Людина, яка виступає посередником між двома або більш тісно пов'язаними групами людей, може отримати важливі порівняльні переваги. Зокрема, положення мосту між окремими групами дозволяє йому або їй передавати чи контролювати цінну інформацію від однієї до іншої. Крім того, людина може об'єднати всі ідеї, які вона отримує з різних джерел, і висунути саму новаторську ідею з усіх [7, с. 46-49].

В сфері публічного управління важливе значення має дескриптивна теорія мереж. Як описовий підхід теорія використовується для аналізу інтеграційних процесів, що відбуваються в країнах Євросоюзу. Прибічники цієї теорії вважають, що ЄС є диференційованою політичною системою [14, с. 37]. Крім того, процедура прийняття рішень в інститутах ЄС відрізняється від класичних методів, що практикуються в національних державах. Дискусії проводяться групами експертів, а більшість рішень приймається Єврокомісією.

Прихильники теорії сформулювали три основні висновки: 1) характер структурування політичних мереж безпосередньо впливає на здійснювану політику; 2) у квазіфедералістських утвореннях на кшталт ЄС система управління єдиним чином складається лише на мережній, а не на типовій для національної держави ієрархічній системі прямої електоральної легітимізації та поділу влади; 3) мережеве управління з часом починає ставити питання, пов'язані з ефективністю та легітимністю такого режиму.

Вченими робиться висновок, що політична мережа є групою акторів, кожен із яких залучений у той чи інший сегмент політичного управління, усвідомлює у ньому свої інтереси і має здатність вплинути на успіх чи невдачу прийняття та реалізації того чи іншого політичного рішення та передбаченого ним практичного заходу [6].

Теорія мереж також досліджує типи та рівні мереж. В роботі [4, с. 47] зазначається, що мережа повинна бути аморфною і не мати «голови», хоча не всі вузли мережі повинні бути еквівалентними один одному. Мережа може бути у формі ланцюга, зірки або мати взаємопов'язану гібридну та багаторівневу структуру.

Типи мереж представлені на рисунку 1.

Рис. 1. Типи мереж

Мережа на кшталт ланцюга нагадує чергу, потік товарів чи інформації у одну лінію, де контакти розділені і для того, щоб пройти ланцюг від початку, необхідно пройти через все взаємозалежні вузли. Мережа на кшталт зірки чи колеса діє за принципом франшизи чи картеля, де сукупність дійових осіб пов'язані з центральним (але не ієрархічним) вузлом чи актором, і мають для координації чи зв'язку один з одним проходити через цей вузол. Всеканальний ланцюг нагадує мовний інтерфейс якоїсь групи, де кожен актор має зв'язок із усіма іншими. Такий тип надає мережі найвищий потенціал. Різні типи мереж підходять для різних цілей та ситуацій.

Також можуть бути гібридні форми мереж та ієрархічні форми організацій. Наприклад, традиційні ієрархічні системи можуть бути всередині окремих вузлів мережі.

Що стосується рівнів мереж, то всі вони мають чотири рівні: організаційний, доктринальний, технологічний та соціальний.

Організаційний рівень - відповідає питанням який розмір актора чи його комбінації, організованої у мережу.

Доктринальний рівень пов'язаний із питанням чому передбачувані члени організуються у мережу. Цей рівень аналізу є важливим для пояснення того, що утримує мережу від розпаду дозволяє її членам діяти стратегічно та тактично без центрального управління чи лідера.

Технологічний рівень відповідає питанням якою є модель, її здібності, щільність інформаційних і комунікаційних потоків.

Соціальний рівень відповідає питанням наскільки добре і як члени мережі особисто знають одне одного і пов'язані між собою [4, С. 48-52].

Отже, існує три типи та чотири рівні мереж, які можуть комбінуватися.

Мережа може бути надзвичайно детермінованою та невипадковою: така, наприклад, в якій кожен вузол має таку саму кількість ребер, як і всі інші. Мережа може бути модульною - це означає, що її можна розбити на низку окремих кластерів, але при цьому їх об'єднуватиме невелика кількість зв'язків. Мережа може бути і гетерогенною (різнорідною), так що всі вузли будуть сильно відрізнятися один від одного з погляду центральності за рівнем: подібна картина типова для безмасштабних мереж. Деякі мережі одночасно є ієрархічними та модульними - у них деякі підсистеми поміщені під контроль інших [17].

Враховуючи наведене можна запропонувати модель мережі міжрегіональної інтеграції, яка представлена на рисунку 2.

Рис. 2. Модель мережі міжрегіональної інтеграції



На рисунку 2 кожна точка - це вершина, або вузол, кожна лінія - ребро. Точка, яка названа центральним вузлом, має найбільшу центральність за ступенем та центральність за посередництвом. Вершини, названі кластером, мають більш високу щільність, або коефіцієнт місцевої кластеризації, ніж інші ділянки.

Використовуючи наведену модель для побудови мережі міжрегіональної інтеграції можна стверджувати, що вузлами є суб'єкти, які беруть участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної регіональної політики.

Центральний вузол - це центральний орган виконавчої влади, на який покладені питання міжрегіональної інтеграції.

Кластер у наведеній моделі - це міжрегіональний кластер.

Вважаємо необхідним розкрити поняття міжрегіонального кластеру більш докладно. Серед низки визначень кластеру, на нашу думку, найбільш відповідає сутності міжрегіонального кластеру визначення, наведене в роботі [16]: «критична маса акторів, ресурсів, компетенцій (в абсолютному вираженні - по відношенню до конкурентів кластеру в інших регіонах - але також стосовно інших кандидатів у кластер у інтегрованих регіонах) з метою підтримувати взаємодію між суб'єктами кластера в довгостроковій перспективі і залучати нових членів».

Кластерний підхід, який, хоча і є відносно новим, але вже потребує певного удосконалення та більш широкого використання в процесах формування та реалізації політики регіонального розвитку.

Піонером в області дослідження регіональних економік і особливостей локалізації підприємств на території є Альфред Маршалл, який проводив аналіз еволюції промислових округів, що розвиваються, в першу чергу, на базі трудових укладів, сімейних і ремісничих форм організації праці, характерних для малих підприємців, які кооперуються [2, с. 256].

У 1970-ті рр. представники нової економічної теорії сформулювали ідеї, пов'язані з впливом концентрації регіональних підприємств на загальне економічне зростання, а в 1990-х рр. Пол Кругман запропонував тези нової економічної географії, що пояснює нерівномірність розподілу підприємств і робить акцент на можливостях економічного розвитку агломераційних систем. Кругман стверджував, що в силу цілого ряду причин підприємства розподіляються по територіях нерівномірно. У деяких регіонах відбувається не просто концентрація компаній, а виробництво додаткових соціальних благ і економічних вигод через їх синергію і колективні взаємодії. У таких місцях поступово формується територіальний кластер, який представляє собою безліч конкуруючих підприємств та підприємств, які кооперуються один з одним, є компактно локалізованими в певному регіоні і виробляють конкурентоспроможну продукцію. Остання визначає експортну специфіку регіону або специфіку його міжрегіональних економічних зв'язків [11].

Майкл Портер в роботі «Конкуренція», доводив зв'язок між конкурентоспроможністю підприємств та їх участю в національних і глобальних ланцюжках цінності (value chain), залученістю в успішно працюючі кластери [3].

Зараз і в Європі і світі в цілому традиційна кластерна політика, сформована в основному на «портерівских» моделях і концепціях, себе вичерпує - вона вже не є достатнім драйвером зростання. Потрібна модернізація кластерної теорії і вироблення моделей публічного управління кластерами, адаптованих до умов мінливого світу. Кластери повинні стати універсальним інструментом для розвитку територій. Особливого значення в умовах глобалізаційних процесів набуває сприяння органами влади регіонального рівня функціонуванню міжрегіональних виробничих кластерів.

Сьогодні можна впевнено говорити про те, що XXI ст. - це століття розвитку промислового устрою, заснованого на функціонуванні територіальних кластерів. Останні поступово стають одним з провідних рушійних чинників еволюції світової економіки і навіть беруть на себе роль її локомотивів, яка традиційно відводилась великим підприємствам і холдингам.

Сучасні виробничі та інформаційні технології істотно знижують витрати підприємств і організацій малого бізнесу, асоційованих в кластери, нівелюючи економічні переваги, властиві великим компаніям. Скорочення транспортних витрат, вдосконалення технологій малої розподіленої енергетики створюють додаткові стимули для формування кластерних мереж підприємств, що демонструють високу адаптивність як до нових викликів зовнішнього середовища, так і до вимог покупців. Розвиток кластерів, в свою чергу, стимулює зміну соціальної структури постіндустріального суспільства, що обумовлює появу нових форм організаційної та споживчої поведінки людей.

Якщо ще 15-20 років тому багато питань, пов'язаних з формуванням кластерів, були дискусійними, а відповідний науковий апарат і управлінський інструментарій були сформовані недостатньо, то зараз можна з упевненістю констатувати наявність яскраво оформленої концепції територіального і галузевого розвитку, заснованої на кластерному підході. У світі створені наукові школи, які вивчають територіальні кластери, функціонують кластерні національні обсерваторії.

Суть сучасного кластерного підходу до регіонального розвитку в контексті міжрегіональної інтеграції полягає в тому, щоб різні зацікавлені особи (стейкхолдери) - бізнес-співтовариство в регіонах, громадські, наукові та освітні організації, регіональні органи влади, фінансові інститути - змогли консолідувати свої зусилля з кооперації великого числа конкуруючих між собою підприємств в міжрегіональний кластер. Передбачається, що успішна кооперація конкурентів стимулює економічне зростання і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і країни в цілому.

Ця кооперація може здійснюватися через організацію різних спільних проектів (інфраструктурних, наукових, соціальних, маркетингових), а також розвиток програм державно-приватного партнерства учасників кластера, що буде вимагати від органів влади регіонів, які утворюють спільний кластер, прийняття публічно-управлінських рішень особливого характеру. Такі рішення мають враховувати координацію дій регіональних органів влади щодо посилення конкурентоспроможності на глобальному рівні, концентрації капіталу і ресурсів у пріоритетних сферах виробництва спільних продуктів інтегрованих регіонів. Така координуюча роль державної політики регіонального розвитку сприятиме забезпеченню оптимізації розміщення продуктивних сил у інтегрованих регіонах, вибору технологій, способів ведення виробництва і його обсягів, виробничих і екологічних стандартів, асортименту та параметрів продукції з урахуванням глобальної ринкової кон'юнктури.

Взявши за основу підхід О. Солвелла [15] можна запропоновати наступну структуру міжрегіонального кластера (рис. 3).

Сьогодні органи державної влади та місцевого самоврядування ряду держав, міжнародні організації використовують кластерний підхід при формуванні та реалізації рішень, пов'язаних з комплексним розвитком територій і галузей, формуючи так звані кластерні політики - заходи, що враховують інтереси різних груп і організацій, спрямовані на підтримку зростання територіальних кластерів.

Кластерний підхід - це дієвий інструмент публічного і соціального управління, який, на думку багатьох авторитетних експертів і успішних управлінців, може стати основою формування сучасної політики регіонального розвитку.

мережа міжрегіональний інтеграція управління

Рис. 3. Основні складові структури міжрегіонального кластера



За результатами проведеного аналізу основних положень теорії мереж можна зробити певні узагальнення щодо її використання у питаннях міжрегіональної інтеграції.

Жоден суб'єкт формування політики регіонального розвитку, в тому числі який бере участь у процесах міжрегіональної інтеграції, не є відокремленим. Якщо уявити окремих суб'єктів як вузлів у мережі, їх можна описати через їхні зв'язки з іншими вузлами, з якими вони пов'язані ребрами.

Не всі вузли однакові. Суб'єкта, що знаходиться в мережі, можна оцінювати з погляду не тільки центральності за ступенем (за кількістю зв'язків, що є у нього), але та центральності за посередництвом (ймовірності, що він виявиться мостом між іншими вузлами). Також суттєвою є центральність за власними векторами, яка характеризує близькість до найбільш задіяних вузлів. Важливою ознакою значущості суб'єкта є саме його здатність служити мережевим мостом. Можна стверджувати, що функції мережевих мостів у мережі інтегрованих регіонів мають виконувати центральні органи виконавчої влади.

Логічно припустити, що в першу чергу у мережу мають об'єднуватись суб'єкти, яким притаманні певні спільні якості. Однак далеко не завжди очевидно, яке саме спільні якості, переваги або інтереси є головними чинниками для об'єднання. Важливим є з'ясування природи зв'язків всередині мережі. Що є предметом зв'язків між вузлами: знання, інформація, матеріальні ресурси тощо. Жоден граф мережі не відобразить усю складність міжрегіональної взаємодії, але іноді визначення напрямків ребер, характеру їхньої взаємодії і значимості може стати основою для прийняття публічно - управлінських рішень.

Також важливо з'ясувати, наскільки щільна мережа, наскільки вона пов'язана з іншими акторами (групами) - нехай навіть всього через кілька слабких ниток. Чи є вона складовою частиною більшої мережі? Чи є поблизу «мережеві ізоляти» - вузли, повністю відсічені від мережі? Чи є посередники, які прагнуть отримати вигоду з структурних дірок мережі? На скільки далеко розташовані вузли один від одного? Наскільки модульний пристрій мережі?

Визначальними є особливості структури мережі. Найменш ефективними є ієрархічні, вертикально влаштовані мережі, де забороняються горизонтальні зв'язки між рівноправними вузлами.

Мережі не статичні, а динамічні. Неважливо, випадкові чи безмасштабні, вони схильні до фазових переходів. Ще вони можуть розвиватися у складні адаптивні системи із емерджентними властивостями. Зовсім незначні зміни - додавання лише кількох нових ребер - здатні докорінно змінити поведінку мережі. Ці особливості необхідно враховувати під час формування та реалізації політики регіонального розвитку взагалі та у питаннях міжрегіональної інтеграції зокрема.

Мережі утворюють нові мережі. Взаємодія мереж може сприяти інноваційному регіональному розвитку.

Висновки. Актуальність використання мережевих методів у публічному управлінні міжрегіональною інтеграцією зумовлена тим, що мережеві механізми співпраці з часом набуватимуть дедалі більшого поширення, що відображає загальну орієнтацію на відносини взаємності та взаємозалежності, за контрастом з ієрархією та залежністю.

Завдяки кластерному підходу публічні управлінці можуть взяти на озброєння ідеї і методи, необхідні для переведення економіки в режим ендогенного економічного зростання.

Там, де кластери сформовані недостатньо, варто говорити про кластерні ініціативи - дії груп і організацій з трансформації існуючих агломерацій підприємств в кластери, що визначають економічний розвиток регіонів.

Зараз, у третьому десятилітті XXI ст., вже можна говорити про історію розвитку кластерів. У 1990-і рр. акцент в світі робився на кластерних політиках, які є тими чи іншими аспектами промислового прогресу, і кластери в першу чергу розглядалися в контексті еволюції регіональних промислових систем. На початку нинішнього століття акцент поступово почав зміщуватися в бік формування регіональних інноваційних систем (РІС), і кластерна політика стала позиціонуватися як інструмент реалізації національних стратегій інноваційного розвитку, що мають на увазі системні заходи щодо інтеграції в національні економіки укладів і інститутів, що генерують інновації світового рівня.

Сьогодні в рамках науки публічного управління актуалізуються питання розробки нових інструментів реалізації кластерних політик і кластерних ініціатив, формування ефективної стратегії колективних дій органів влади регіонального рівня та інших акторів у сфері регіонального розвитку, яка спрямована на розвиток міжрегіональних кластерів.



Література

1. Маршалл А. Принципы экономической науки. - М.: Прогресс, 1993. 594 с.

2. Портер М.Ю. Конкуренция. - М.: Издат. дом «Вильямс», 2005. 608 с.

3. Arquilla J., Ronfeldt, D. The Advent of Netwar. Santa Monica, CA: RAND, 1996. 118 р.

4. Benkler Y. The Wealth of Networks: How Social Production Transforms Markets and Freedom. Yale University Press, 2006. 528 р.

5. Bomberg T., Peterson T. Decision-Making in the European Union. NY, 1999 Journal of Social Policy 30 (03): р. 557 - 588.

6. Burt R.S. 1992. Structural Holes: The Social Structure of Competition. Harvard University Press, Cambridge, MA. 324 р.

7. Callon M. Actor-Network Theory - The Market Test The Sociological Review. 1999 Volume: 47 issue: 1_suppl, page(s): 181-195.

8. Granovetter, M.S. (1973) «The strength of weak ties». American Journal of Psychology, 78 (6), p. 1360-1380.

9. Jones C., Hesterly W., Borgatti S. A General Theory of Network Governance: Exchange Conditions and Social Mechanisms // Academy of Management Review, 1997, Vol. 22, No. 4, р. 911-945.

10. Krugman P.R. Geography and Trade. Cambridge, MA: MIT Press, 1991. 156 p.

11. Latour B. Reassembling the Social: An Introduction to Actor-Network-Theory. Oxford: Oxford UP, 2005. 301 p.

12. Law J., Hassard J. (eds). Actor Network Theory and After. Oxford and Keele: Blackwell and the Sociological Review, 1999. 264 p.

13. Rhodes R.A.W. Understanding Governance: Policy Networks, Governance, Reflexivity, and Accountability. Philadelphia, US. Open University, 1997. 252 p.

14. Solvell О. Clusters - Balancing Evolutionary and Constructive Forces. Stockholm: Ivory Tower Pub., 2009. P. 17.

15. Solvell О. Clusters - a guide for regional and local policy makers. Access mode https://cor.europa.eu/en/engage/studies/Documents/Clusters-and-Clustering-policy.pdf.

16. Strogatz, S.H. Exploring complex networks. Nature. 2001. Vol 410 (6825). Р. 268-276.



References

1. Marshall, A. (1993). Principy ekonomicheskoj nauki [Principles of economic science]. Мoskva: Progress [in Russian]

2. Porter, M. YU. (2005). Konkurenciya [Competition]. Мoskva: Izdat. dom «Vil'yams» [in Russian]

3. Arquilla, J., Ronfeldt, D. (1996). The Advent of Netwar. Santa Monica, CA: RAND.

4. Benkler, Y. (2006). The Wealth of Networks: How Social Production Transforms Markets and Freedom. Yale University Press.

5. Bomberg, T., Peterson, T. (1999). Decision-Making in the European Union. NY: Journal of Social Policy.

6. Burt, R.S. (1992). Structural Holes: The Social Structure of Competition. MA: Harvard University Press, Cambridge.

7. Callon, M. (1999). Actor-Network Theory - The Market Test. The Sociological Review.

8. Granovetter, M.S. (1973). The strength of weak ties. American Journal of Psychology.

9. Jones, C., Hesterly, W., Borgatti, S.A. (1997). General Theory of Network Governance: Exchange Conditions and Social Mechanisms. Management Review.

10. Krugman, P.R. (1991). Geography and Trade. Cambridge, MA: MIT Press,

11. Latour, B. (2005). Reassembling the Social: An Introduction to Actor-Network-Theory. Oxford: Oxford UP.

12. Law, J., Hassard, J. (1999). Actor Network Theory and After. Oxford and Keele: Blackwell and the Sociological Review.

13. Rhodes, R.A.W. (1997). Understanding Governance: Policy Networks, Governance, Reflexivity, and Accountability. Philadelphia: US Open University.

14. Solvell, О. (2009). Clusters - Balancing Evolutionary and Constructive Forces. Stockholm: Ivory Tower Pub.

15. Solvell, О. Clusters - a guide for regional and local policy makers. Retrieved from https://cor.europa.eu/en/engage/studies/Documents/Clusters-and-Clustering-policy.pdf.

16. Strogatz, S.H. (2001). Exploring complex networks. Nature.

Размещено на Allbest.ru

...