Зарубіжний досвід державного управління туристичною галуззю

Кузьмичук Олександир Валерійович,

аспірант кафедри управління та бізнес-адміністрування, Інститут післядипломної освіти та довузівської підготовки

Польова Леся Василівна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри готельно-ресторанної та курортної справи, Факультет туризму

Шикеринець Василь Васильович,

кандидат наук з державного управління, доцент, завідувач кафедри управління соціокультурною діяльністю, шоу-бізнесу та івент-менеджменту, заступник декана факультету туризму з наукової роботи,

Анотація

Із підвищенням ролі туризму в розвитку національної економіки відповідних держав збільшується та безпосередня участь держави у процесі регулювання розвитку туристичної галузі у розрізі міністерств із відповідними повноваженнями або ж на засадах участі відповідних міжнародних організацій.

Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України вимагає визначення більш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС в аспекті адаптації європейського досвіду з реалізації туристичної політики.

Процес саморегуляції туристичної галузі є важливою умовою для ефективного його функціонування. У прямій взаємодії держави із туристичною галуззю первинною ланкою звичайно ж є галузь, а держава й державна політика слугує інструментом, який забезпечує базові умови щодо його функціонування, певним чином вирівнює початкові умови щодо його суб'єктів й усуває, за можливості, виявлені негативні прояви відповідної ринкової стихії.

Державна туристична політика розвитку туристичної галузі на регіональному рівні має специфічні ознаки щодо реалізації загальної політики кожної держави. У свою чергу притаманні також й специфічні чинники, які безпосередньо впливають на її становлення, тобто: природні умови певної країни, розвиненість інфраструктури та транспортної індустрії, соціально-екологічні фактори, особливості формування економічних засад для розвитку туристичної галузі, законодавчі фактори, які пов'язані із розробкою й функціонуванням діючого законодавства у сфері туризму.

Обсяг державних інвестицій у туристичну галузь насамперед залежить від ролі такої галузі для економіки відповідної країни, а обсяги вкладення міжнародних фінансових інститутів безпосередньо від гарантій, які надаються урядом для конкретних країн за відповідними кредитах, від репутації такої країни на дієвому міжнародному ринку туристичних продуктів і від результативності бізнес-планів, представлених урядом країни з метою одержання необхідних фінансових ресурсів.

Ключові слова: туризм, туристична галузь, законодавство, державне управління, державна політика.

Abstract

Foreign experience of public management in the tourism industry

Kuzmychuk Oleksandyr Valeriiovych Postgraduate student of the Department of Management and Business Administration, Institute of Postgraduate Education and Pre-University Training, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

Polova Lesya Vasylivna PhD Oandidate of pedagogical sciences, Associate Professor of the Department of Hotel-Restaurant and Resort Business, Faculty of Tourism, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

Shykerynets Vasyl Vasilyevich Phd in public administration, Associate Professor, Head of the Department of Sociocultural Activities Management, Show Business and Event Management, associate dean Faculty of Tourism, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

With the increasing role of tourism in the development of the national economy of the respective states, the direct participation of the state in the process of regulating the development of the tourism industry in terms of ministries with relevant powers or on the basis of participation of relevant international organizations increases.

Approaching the borders of the European Union to the borders of Ukraine requires the definition of a more effective strategy and tactics of Ukraine's integration into the EU in terms of adapting the European experience in the implementation of tourism policy.

The process of self-regulation of the tourism industry is an important condition for its effective functioning. In the direct interaction of the state with the tourism industry, the primary link is of course the industry, and the state and public policy serve as a tool that provides the basic conditions for its operation, in some way aligns the initial conditions for its subjects and eliminates, if possible, identified negative manifestations. market element.

The state tourism policy for the development of the tourism industry at the regional level has specific features for the implementation of the general policy of each state. In turn, there are also specific factors that directly affect its formation, ie: the natural conditions of a country, the development of infrastructure and transport industry, socio-environmental factors, the formation of economic foundations for the development of the tourism industry, legislative factors with the development and operation of current legislation in the field of tourism.

The amount of public investment in the tourism industry depends primarily on the role of such industry in the economy of the country, and the volume of investments of international financial institutions directly from government guarantees for specific countries on loans, the reputation of such a country in an effective international market of tourism products. business plans submitted by the government in order to obtain the necessary financial resources.

Keywords: tourism, tourism industry, legislation, public administration, public policy.

Основна частина

Постановка проблеми. Сучасна індустрія туризму є однією з прибуткових і динамічних галузей світового господарства. В Україні, яка має солідний туристичний потенціал, туризм не зайняв відповідного місця в економічному комплексі країни, незначна і його економічна віддача. Причини такого становища криються не стільки в тривалому переході до ринкових відносин, скільки у відсутності відповідної державної політики в туристичній галузі. Унікальність туризму - в його масовості. Сьогодні в сферу туризму залучені мільйони людей самих різних країн.

У різних держав світу саме державна політика проводиться через відповідні центральні органи влади, а саме різні національні туристичні організації, відповідні інститути, й опосередковано - шляхом запровадження різних нормативно-правових важелів, постійної підтримки якісної туристичної інфраструктури й реалізації міжнародної політики. Державна туристична політика розвитку туристичної галузі на регіональному рівні має специфічні ознаки щодо реалізації загальної політики кожної держави. У свою чергу притаманні також й специфічні чинники, які безпосередньо впливають на її становлення, тобто: природні умови певної країни, розвиненість інфраструктури та транспортної індустрії, соціально-екологічні фактори, особливості формування економічних засад для розвитку туристичної галузі, законодавчі фактори, які пов'язані із розробкою й функціонуванням діючого законодавства у сфері туризму.

Механізми реалізації державної політики щодо розвитку туристичної галузі враховує [1, с. 65]: процес складання більш цільових програм із питань розвитку туристичної галузі на рівні регіонів й держави загалом; формування конкретних стратегічних заходів, орієнтованих на досягнення визначеної стратегічної мети; державна політика розвитку туристичної галузі.

Отже, проблематика управління розвитком туристичної галузі акцентує увагу у визначенні ключових тенденцій щодо розвитку міжнародного туризму й впровадженні дієвих етапів для інтеграції України до світового ринку туристичних послуг враховуючи її реальні можливості. У свою чергу, доцільно визначити повноваження й програми участі держави у процесах регулювання туристичної галузі, адже саме вона формує необхідні умови, які актуальні для функціонування відповідних суб'єктів туристичної діяльності на всіх рівнях (національному й міжнародному).

Ефективне управління потребує чіткого наукового й інформаційно - методичного забезпечення. Не враховуючи особливості активізації представлених дослідницьких зусиль, орієнтованих на проведення аналізу питань розвитку туристичної галузі, визначені аспекти управління такої галузі залишаються й до сього дослідженими недостатньо. Не вистачає досліджень, які мають бути присвячені як теоретичному обґрунтуванні представлених питань, так й формуванню науково обґрунтованих дієвих рекомендацій у напрямку регулювання розвитку туристичної галузі на регіональному й місцевому рівнях. Розробка стратегічних векторів щодо розвитку туристичної галузі й формування необхідних умов для її більш раціонального впровадження є досить складним завданням.

Мета статті - виявити аспекти управління туристичної галузі на державному рівні.

Виклад основного матеріалу: Актуалізуючи провідну роль держави в проведенні організації і розвитку туристичної галузі у різних країнах світу, представляють три типи моделей щодо державної участі у процесі регулювання такої важливої складової господарюючих систем: 1) модель передбачає відсутність центральної на рівні держави туристичної адміністрації, врегулювання усіх можливих питань на місцях ґрунтуючись на принципах так званої ринкової «самоорганізації». Таким чином урядові органи безпосередньо використовують таку модель за тих умов, коли туристична галузь загалом є не дуже потрібною, або ж за умови певної позиції суб'єктів туристичної галузі є досить потужними, за умови коли вони спроможні вирішувати поставлені проблеми без безпосередньої участі держави. Така ж модель управління туристичною галуззю використовується у США вже після того, коли 1997 р. ліквідовано державну структуру U.S. Travel and Tourism Administration або (USTTA), яка відповідала за питання розвитку туризму в країні; 2) модель за якої передбачається використання сильного та авторитетного відповідного центрального органу, тобто міністерства, яке повинно контролювати діяльність різних підприємств туристичної галузі у відповідній країні. Таким чином, для забезпечення її реалізації необхідні відповідні умови, тобто: суттєві фінансові вкладення у розвиток туристичної галузі, безпосередньо у рекламну та маркетингову діяльність, процес інвестування туристичної інфраструктури та інше. Така ж модель організації системи управління туристичною галуззю використовується в Єгипті, Тунісі, Туреччині й інших країнах, у межах яких туризм є одним із головних джерел валютних надходжень до бюджетів різних рівнів; 3) модель реалізується зазвичай у розвинених європейських державах, у яких питання розвитку туристичної галузі вирішуються у «надрах» відповідного багатогалузевого міністерства безпосередньо на рівні конкретного галузевого підрозділу. У свою чергу конкретний підрозділ міністерства, який відповідає за процес розвитку туристичної галузі, реалізує таку діяльність за такими двома напрямами: врегульовує або ж певним чином регламентує конкретні питання щодо державного регулювання (формування дієвої нормативно - правової бази, чітка координація результатів діяльності для регіональної представницької та виконавчої влади, налагоджене міжнародне співробітництво безпосередньо на міждержавному рівні, сприяння збирання та обробка якісної статистичної інформації та інше) й орієнтує дієвість маркетингової діяльності (прийняття участі у виставках та міжнародних об'єднаннях в туристичній галузі, регулювання туристичними представництвами конкретної країни за межами тощо). Сама третя модель щодо участі держави у розвитку туристичної галузі має умовну назву «європейської».

У свою чергу, актуальним є розгляд європейської моделі більш детальніше, адже вона є досить прийнятною саме для України. Варто зауважити, що саме центральна державна політика розвитку туристичної галузі в розвинених європейських країнах перебуває у досить тісній взаємодії із владою на місцях та приватним сектором. Тобто така схема організації роботи стала досить продуктивною враховуючи особливості ідентифікації форм для налагодження конструктивного співробітництва і дієвої взаємодії відповідних адміністративних органів на різних рівнях державного й регіонального управління, у контексті залучення необхідних фінансових ресурсів для приватного сектора для реалізації певних державних завдань. Результатом реалізації такої політики є безпосередня поява змішаних державно-приватних інститутів у напрямку ефективного регулювання туристичної галузі.

Перспективні варіанти для реалізації європейської моделі системи управління туристичною галуззю визначимо на прикладі таких європейських країн: Іспанії, Франції, Великобританії й Італії, на складову частку яких, представленими засобами, припадає практично 1/3 всіх світових туристичних прибутків.

Таким чином, у Франції питання щодо управління туристичної галузі належать до відповідних компетенцій міністерств транспорту й суспільних робіт, у загальній структурі якого діють державний секретаріат із питань розвитку туристичної галузі й управління туризму. Такі органи безпосередньо відповідають за питання управління й регулювання туристичної галузі, процесу інвестування та міжнародні відносини щодо розвитку туристичної галузі. Також, існує сукупність органів влади, які приймають участь в процесі управлінні розвитком туристичної галузі із правом для дорадчого голосу, а саме: Рада із туризму при відповідному міністерстві транспорту й суспільних робіт, діюче французьке агентство для туристичного інжинірингу, відповідна національна наглядова рада із туризму (дієві маркетингові дослідження та статистико - аналітичні аспекти розвитку туристичної галузі), відповідне національне агентство із питань забезпечення відпускних подорожей (тобто соціальний туризм), діючий Національний комітет із розвитку Франції (проблеми екології та проведення озеленення міст).

Таким чином, на регіональному рівні функціонують представники на рівні центральної влади, які передбачають вирішувати ключові завдання щодо розвитку туристичної галузі й підпорядкування насамперед певним префектам. Діяльність таких представників орієнтована безпосередньо на чітку координацію відповідних регіональних ініціатив, адже конкретні повноваження для місцевої влади в туристичній галузі є досить широкими.

Інтеграція положень моделі на прикладі Франції як актуального туристичного центру на відповідному міжнародному ринку займається так звана асоціація «Maison de la France», яка створена у 1987 р. на засадах розробки угоди про партнерство безпосередньо між різними місцевими адміністраціями, бізнесом туристичної галузі, адміністраціями об'єктів туристичної галузі. В сучасних умовах асоціація налічує практично 800 учасників. Так, у штаті асоціації «Maison de la France» практично 200 співробітників, тоді 31 його представництво функціонує у 26 країнах світу. Орган управління такої асоціації, а саме рада директорів складається із 27 осіб (тобто 1/3 - чиновники із держапарату, тоді як 2/3 - представники із приватного сектору). Безпосередньо діяльність такої асоціації аж до 60% фінансується лише із держбюджету [4].

Відповідно в Іспанії питання розвитку туристичної галузі координуються державним секретаріатом із питань організації торгівлі, туристичного бізнесу, який підлеглий міністерству економіки. У свою чергу держсекретаріату, відповідному міністерству підпорядковуються такі: центральна дирекція із розвитку туристичної галузі (організаційно - адміністративні питання, формування загальних напрямів реалізації державної політики розвитку туристичної галузі); належна готельна мережа «Paradores» (включає 83 готелі, які розміщені у будинках, що складають історичну цінність); виставково-конгресні центри (у Мадриді та Малазії) й іспанський інститут розвитку туризму «Turespaca» [6].

У свою чергу повноваження безпосередньо міністерства економіки є не значними. Такі ключові функції міністерства, як ліцензування, проведення сертифікації послуг, формування стратегії розвитку туристичної галузі, що є важливою прерогативою для місцевої влади. Для координації їх діяльності сформована рада із розвитку туризму, до якої належать різні представники органів влади на всіх рівнях управління й певні представники приватного сектору.

В свою чергу, Україні варто адаптувати у майбутньому позитивний досвід щодо співробітництва ради із розвитку туристичної галузі із відповідними представниками приватного сектора, яке відбувається через реалізацію в організації й обліку представлених ініціатив, насамперед із питань щодо просування особливостей розвитку туристичної галузі.

Так, Іспанський інститут туризму із назвою «Turespaca» безпосередньо займається залученням із різних країн іноземних туристів, організуючи рекламну діяльність й підвищення рейтингів іспанських курортів безпосередньо за кордоном. Така організація має досить широку мережу для інформаційних офісів Іспанії і 29 представництв для 21 країн світу. Такий інститут насамперед фінансується із держбюджету. Таким чином, Іспанія займає перше місце у світі за розмірами річного бюджету, які витрачаються на безпосереднє просування національного продукту туристичної галузі за кордоном (практично 70% таких ресурсів надає саме уряд країни) [6].

Відповідно у Великобританії туристичну галузь очолює відповідне міністерство культури, міністерство засобів масової інформації й спорту, якому безпосередньо підпорядковується орган, який на пряму координує діяльність туристичної галузі - «VisitBritain». Також його діяльність орієнтована на залучення іноземних туристів безпосередньо у Великобританію, стійким розвитком внутрішнього туризму, надає консультації уряду та інші державні організації, які займаються розвитком туристичної галузі. «VisitBritain», також надає безоплатні консалтингові послуги, сприяє організації виставок й семінарів, проводить різні проєктні заходи за участю безпосередньо іноземного капіталу, розробляє й розповсюджує різні путівники, рекламно-інформаційну продукцію тощо [6].

Так, в Італії департамент із розвитку туристичної галузі насамперед входить до складу міністерства щодо виробничої діяльності. Головні його функції безпосередньо зводяться до процесу координації результатів діяльності відповідних регіональних туристичних адміністрацій, формування законодавчих документів для загальнонаціонального характеру, проведення досліджень і обробки відповідної статистичної інформації, й міжнародної діяльності (відповідні міжурядові угоди, чіткі взаємовідносини із міжнародними організаціями і країнами ЄС).

Надані повноваження різних місцевих туристичних адміністрацій Італії в сучасних умовах суттєво розширені. Представлені адміністрації володіють питаннями проведення ліцензування діяльності у туристичній галузі на відповідній території, проводять класифікацію серед готелів, мають безпосереднє право просувати та своєчасно рекламувати регіони безпосередньо всередині країни й за кордоном (заходи реклами, участь у організації виставках та інше).

У свою чергу важлива роль у визначенні Італії на відповідному міжнародному ринку туристичних послуг належить безпосередньо національному управлінню туристичною галуззю (Ente Nazionale Italiano per il Turismo - ENIT), головними функціями якого безпосередньо є рекламно - інформаційна робота, різні маркетингові дослідження, проведена координація виваженої міжнародної діяльності для місцевих турадміністрацій. Так ENIT підпорядковується безпосередньо департаменту із туристичної галузі й практично повністю фінансується із державного бюджету. Так, у штаті ENIT фактично 200 осіб, й співробітники 20 представництв та у 16 країнах. У відповідності до поданої заяви голови ENIT, ще у 2007 p. ENIT отримало із державного бюджету країни Італії для реалізації своїх функцій практично 56 млн. євро [5].

Країни ЄС інвестують у туристичну галузь на засадах функціонування Європейського фонду регіонального розвитку (EFRD), який був започаткованим у 1975 р. й надає необхідну фінансову допомогу для слаборозвинених регіонів країн ЄС. Значну перевагу у процесі присудження грантів EFRD надає проєктам, які сприяють динамічному розвитку зеленого туризму й досить активно актуалізують історичну та культурну спадщину такого регіону [3].

Залучені іноземні інвестиції у розвиток туристичної галузі забезпечуються зі сторони приватного сектору, так й міжнародних організацій. Ключовим закордонним кредитором звичайно ж є Світовий банк (тобто Міжнародний банк реконструкції та розвитку - МБРР). Діяльність орієнтована на забезпечення належного життєвого рівня у відповідних державах, які розвиваються, на засадах довгострокового фінансування процесу розвитку інфраструктури держави й окремих туристичних проєктів.

Тобто, із підвищенням ролі туризму в розвитку національної економіки відповідних держав збільшується та безпосередня участь держави у процесі регулювання розвитку туристичної галузі у розрізі міністерств із відповідними повноваженнями або ж на засадах участі відповідних міжнародних організацій.

Основною міжнародною організаціє у розвитку туризму є Всесвітня туристична організація (ВТО), яка діє як ключовий форум для вирішення питань державної політики розвитку туристичної галузі та є важливим джерелом для практичної інформації із визначення проблематики розвитку туристичної галузі. У ВТО починаючи із 2004 р. входили аж 144 країни, різних 7 територій, а також більше 350 асоційованих учасників, які представляють певним чином інтереси місцевих органів влади, відповідні туристичні асоціації та приватні компанії, безпосередньо авіакомпанії, різні готельні мережі й туроператори. Така організація зазвичай фінансується безпосередньо із внесків її учасників [2].

Починаючи із 1997 р. Україна є повноправним учасником ВТО, а вже із 1999-го - учасником Виконавчої ради ВТО. Починаючи із 2001 р. статус учасника Ділової ради ВТО безпосередньо отримав Київ; до цього його мали тільки такі туристичні центри, як Мадрид, Париж й Москва.

Враховуючи вищевикладене, зауважимо, що процес саморегуляції туристичної галузі є важливою умовою для ефективного його функціонування. У прямій взаємодії держави із туристичною галуззю первинною ланкою звичайно ж є галузь, а держава й державна політика слугує інструментом, який забезпечує базові умови щодо його функціонування, певним чином вирівнює початкові умови щодо його суб'єктів й усуває, за можливості, виявлені негативні прояви відповідної ринкової стихії.

Формування конкретних пропозицій із розробки заходів удосконалення дієвої податкової політики у напряму розвитку туристичної галузі, зокрема пропозицій у напрямку спрощення існуючої бази оподатковування, проведення диференціації діючих принципів оподатковування за різними видами туристичної діяльності, поступовому зниженню рівня податкового навантаження на туристичну галузь, значно прискорить розвиток рівня міжнародного туризму в Україні.

Обсяг державних інвестицій у туристичну галузь насамперед залежить від ролі такої галузі для економіки відповідної країни, а обсяги вкладення міжнародних фінансових інститутів безпосередньо від гарантій, які надаються урядом для конкретних країн за відповідними кредитах, від репутації такої країни на дієвому міжнародному ринку туристичних продуктів і від результативності бізнес-планів, представлених урядом країни з метою одержання необхідних фінансових ресурсів.

Тривала політична нестабільність й економічна ситуації України, значний рівень ризикованості довгострокових проєктів визначають рівень пасивності характеру інвестиційної діяльності безпосередньо приватного, так і акціонерного капіталу. Все це спонукало до розробки нового механізму дієвого стимулювання інвестицій у забезпечення розвитку туристичної галузі шляхом активізації системи кредитування відповідного інвестиційного процесу.

В залежності від обсягів міжнародного туризму й формою для організації туристичної галузі на регіональному рівні найбільш доцільною є саме третя модель для організації управління. У свою чергу для ефективного функціонування та реалізації такої моделі необхідне належне державне фінансування (хоча б часткове), яке на належному рівні забезпечить безпосередню участь країни у розробці та реалізації туристичного продукту на рівні держави, проведення якісних маркетингових досліджень, провадження рекламно-інформаційної діяльності, проведення організації й міжнародних туристичних виставок, семінарів, формування різних інвестиційних проектів у напрямку розвитку туристичної галузі й інфраструктури та інше.

Сприяння розвитку туристичної галузі на засадах сталості певним чином має ґрунтуватись на системній модернізації існуючої інфраструктури туристичної галузі. Із даною метою акцентуємо увагу на тому, що актуально запровадити належний інвестиційний режим у напрямку сприяння реконструкції готелів й інших об'єктів існуючої туристичної інфраструктури, яка певним чином спонукатиме різних іноземних й національних інвесторів вкладати фінансові ресурси у туристичну галузь. У свою чергу варто запровадити дієву практику щодо прямого фінансування із державного й місцевих бюджетів конкретних заходів, орієнтованих на стійкий розвиток інфраструктури туристичної галузі, насамперед налагодження маршрутів, належних місць для відпочинку у лісах й гірських районах, пляжах, оглядових майданчиків, інформаційних стендів та інше.

Незалежний розвиток туристичної галузі без належної державної підтримки, за останні десятиліття призводять до практичної монополії різних комерційних форм й видів туристичної діяльності. Для сприяння зниження рівня соціального напруження у туристичній галузі та суспільстві загалом варто провадити виважену державну політику проведення соціалізації туристичної галузі. Базуючись на досвіді державної підтримки сталого розвитку соціального туризму, зокрема досвід країн Франції, Німеччини, обґрунтуємо найбільш ефективні механізми щодо соціалізації саме туристичної галузі України: нормативно-правові - розробка й прийняття єдиної державної Програми для розвитку соціального туризму в Україні на регіональному рівні, яка має бути розрахована на 10 років; формування умов для своєчасного залучення до більш активного споживання відповідних туристичних послуг для інвалідів, військовослужбовців, пенсіонерів, малозабезпечених та багатодітних родин, у контексті розвитку спеціалізованої туристичної інфраструктури з метою забезпечення відпочинку людей із обмеженими фізичними можливостями тощо; формування дієвих дисконтних систем безпосередньо для молоді й студентів, підтримка міжнародних дисконтних карток й студентських посвідчень, запровадження системи пільг для різних іноземних студентів й молоді, які прибули до України для навчання, подорожей або ж програмою культурного обміну; сприяння стійкому розвитку спеціалізованої інфраструктури й рівень послуг, які розраховані на нагальні потреби актуального молодіжного туризму й культурного обміну. Головним пріоритетним напрямом також може стати розробка системи так званих недорогих готелів (хостелів) у різних туристичних центрах України; активізація системи розвитку соціального туризму й впровадження механізмів щодо стимулювання бізнесу у даному напрямі.

Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України вимагає визначення більш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС в аспекті адаптації європейського досвіду з реалізації туристичної політики. Особливу увагу зосереджено на необхідності створення умов для обов'язкового проведення стратегічної оцінки під час розробки планів і програм розвитку та на рівні стратегічного планування, охарактеризовано переваги проведення стратегічної еко-туристичної оцінки; виокремлено нормативно-правові акти України, якими регламентуються питання проведення стратегічної оцінки. Актуалізовано проблему відсутності національного нормативно-законодавчого підґрунтя, яке б повністю відповідало вторинному законодавству ЄС в галузі туризму і охорони довкілля. Зазначено, що нормативною базою туристичного права є туристичне законодавство України, головними джерелами якого є Конституція України, Земельний, Водний і Лісовий кодекси України, Кодекс України про надра, інші закони та нормативно-правові акти.

Переосмислення практики реалізації державної політики розвитку туристичної галузі розвинутих країн надало можливість представити такі її особливості: регулювання розвитку туризму є багаторівневою системою; туристична політика є дієвим компонентом сучасної регіональної політики, орієнтованої на вирівнювання рівня розвитку відповідних територій усередині країни або ж об'єднання країн; визначальна роль туризму у реалізації соціальної політики держави; узгодження планів розвитку туризму із завданнями соціально - економічного розвитку країн; створення на рівні держави єдиного органу, який регулює діяльність туристичної галузі; активізація науково-дослідних робіт у сфері розвитку туризму; активізація державних інвестицій у сферу туризму.

Отже, для забезпечення розвитку вітчизняної туристичної галузі доцільно імплементувати світовий досвід в частині: розвитку туристичної інфраструктури на засадах взаємодії між державою і приватним сектором, з метою формування туристичних центрів; використання концесії як дієвої форми залучення інвестицій у розвиток туристичної галузі; розробка та впровадження макромаркетингових технологій; прийняття довгострокових стратегій із забезпечення соціо-еколого-економічного розвитку туристичної галузі; посилення ролі органів державної влади для підвищення рівня конкурентоспроможності загальнонаціональних туристичних продуктів та послуг; державна підтримка соціального туризму та інші.

Література

туристичний політика міністерство державний

1. Назаркевич І.Б. Соціально-економічні проблеми управління розвитком регіонів в умовах трансформації економіки: 36. наук, праць HAH України / н-т регіональні досліджень. 2007. С. 64-72.

2. About the World Tourism Organization (WTO). Mission for the New Millennium. URL: http://www.world-tourism.org/aboutwto/eng/menu.html.

3. URL: https://www.minedu.sk/european-fund-for-regional-development-efrd/

4. Managing Creativity and Innovation by Richard Luecke, Ralph Katz. Business&Economics, 2003. 192 p. The concise Blackwell encyclopedia of management / edited by Cary L. Cooper and Chris Argyris, 1998. 701 p.

5. Maison de la France. Le ministere delegue au Tourisme URL: www.tourisme.gouv.fr/fr/z1/ inistere delegue/org_assoc/maison/

6. Peter F. Drucker The Practice of Management / P.F. Drucker. Butterworth Heinemann, 1999. 399 p., c. 48.

References

1. Nazarkevych I.B. (2007). Socialno-ekonomicni problem upravlinya rozvytkom regioniv v umovach transformaciyi tkonomiky [Socio-economic problems of management of the developed region in the conditions of economic transformation]. Kiev: NAS of Ukraine [in Ukrainian].

2. About the World Tourism Organization (WTO). Mission for the New Millennium. URL: http://www.world-tourism.org/aboutwto/eng/menu.html.

3. URL: https://www.minedu.sk/european-fund-for-regional-development-efrd/

4. Ralph Katz. (2003). Managing Creativity and Innovation by Richard Luecke, Business&Economics.

5. Maison de la France. Le ministere delegue au Tourisme URL: www.tourisme.gouv.fr/fr/z1/ inistere delegue/org_assoc/maison/

6. Peter F. Drucker (1999). The Practice of Management. Butterworth Heinemann.

Размещено на Allbest.ru