Історія розвитку концепції прав людини у міжнародному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Володимир Адамовський,

Кам'янець-Подільський національними університет імені Івана Огієнка

Наталія Лінник,

Київський університет права НАН України

ORCID: 0000-0003-0705-2922

Анотація

Досліджується історія становлення, розвитку та еволюції концепції прав людини через призму міжнародно-правового регулювання.

Мета статті є показ природної сутності прав людини, невід'ємність їх від індивіда та виявлення особливостей і тенденцій розвитку міжнародного законодавства в сфері правового закріплення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Методологія дослідження. Основним став дедуктивний метод за допомогою якого права людини розглядаються у контексті їх приналежності усім людям. Виявити особливості окремих прав дозволив індуктивний метод. При дослідженні особливостей міжнародно-правового статусу людини використовувався антропологічний підхід, а при дослідженні міжнародно- правової бази захисту прав людини використовувався діалектичний підхід, оскільки розвиток прав людини невід'ємно пов'язаний зі становленням міжнародного права. Для здійснення аналізу міжнародно-правових актів використовувалися формально-логічний та компаративістський метод, який допоміг порівняти спільні та відмінні способи захисту прав людини на різних рівнях. Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному підході до проблеми міжнародного захисту прав людини. Встановлено можливості людини захищати свої права у порядку передбаченому не лише нормами національного права, а й в порядку міжнародно- правових зобов'язань держав.

Висновки. Таким чином, на сьогодні законодавство України відповідає міжнародно-правовим стандартам з прав людини. Але нашій державі слід посилити правозастосовчу практику. В Україні є значні порушення загальновизнаних норм правового статусу людини та деяких положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Але Україна обрала свій шлях до розбудови демократичного суспільства, із застосуванням системи європейських цінностей. Для цього національне законодавство поступово імплементується з європейськими стандартами у сфері демократії, верховенства права та забезпечення прав людини.

Усі міжнародні стандарти з прав людини базуються на принципах поваги до суверенітету держави; рівноправності прав і можливостей всіх людей; дотримання прав людини; відповідальність за злочини вчинені проти прав людини. Ці та ряд інших принципів є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини та основою розроблення процедури їх захисту та закріплення у національному законодавстві.

Ключові слова: міжнародне право, права людини, міжнародно-правове регулювання, концепція прав людини.

Abstract

Natalia Linnyk, Kyiv University of Law the National Academy of Sciences of Ukraine.

Volodymyr Adamovsky, Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University.

HISTORY OF THE DEVELOPMENT OF THE CONCEPT OF HUMAN RIGHTS IN INTERNATIONAL LAW.

The history of the formation, development and evolution of the concept of human rights through the prism of international legal regulation is studied.

The objective of the article is to show the natural essence of human rights, their inseparability from the individual and to identify features and trends of international law in the field of legal consolidation and protection of human and civil rights and freedoms.

Research methodology. The main deductive method by which human rights are considered in the context of their belonging to all people. The inductive method revealed the features of individual rights. The anthropological approach was used to study the peculiarities of the international legal status of man, and the dialectical approach was used to study the international legal framework for the protection of human rights, as the development of human rights is inextricably linked with international law. For the analysis of international legal acts, a formal-logical and comparative method was used, which helped to compare common and different ways of protecting human rights at different levels. The scientific novelty of the obtained results lies in a comprehensive approach to the problem of international human rights protection. The ability of a person to protect their rights in the manner prescribed not only by national law but also by international legal obligations of states.

Conclusions. Thus, today the legislation of Ukraine meets international legal standards on human rights. But our state must strengthen law enforcement practice. In Ukraine, there are significant violations of universally recognized norms of the legal status of a person and certain provisions of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. But Ukraine has chosen its path to building a democratic society using a system of European values. To this end, national legislation is gradually being implemented in line with European standards in the areas of democracy, the rule of law and human rights.

All international human rights standards are based on the principles of respect for the sovereignty of the state; equal rights and opportunities for all people; respect for human rights; responsibility for crimes committed against human rights. These and a number of other principles are a criterion for the legality of the state's activities in the field of human rights and the basis for developing a procedure for their protection and enshrined in national law.

Key words: international law, human rights, international legal regulation, concept of human rights.

Постановка проблеми

Для належної організації процесу реалізація міжнародного права на захист прав людини усім державам необхідно долучитися до процедури ратифікації міжнародних договорів з прав людини, гарантуючи у такий спосіб дотримання цих прав на своїх територіях та забезпечуючи сумісність національного законодавства з міжнародними правовими нормами. Внутрішнє законодавство не повинно створювати перепон для захисту порушених прав людини, а сторони можуть мати можливість вдатися до різних механізмів для захисту та забезпечення дотримання прав людини.

Аналіз джерел та останні дослідження. Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених, що розробляють проблематику правового статусу особистості О. А. Лукашева, П. М. Ра- бінович, Ю. М. Оборотов, Н. В. Вітрук, М. І. Козюбра, С. В. Полєніна, міжнародного права прав людини М. В. Буроменський, К. К. Сандровський, А. І. Дмитріев, А. С. Мацко, В. К. Забігайло, О. В. Задорожний, C. В. Ісакович, І. П. Лавринчук, Ю. М. Рижук, В. Г. Буткевич, Ю. М. Фролов, С. В. Шевчук та інші.

Нормативну основу дослідження склали Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав; Конвенція про попередження злочину геноциду й покаранні за нього, Женевські конвенції про захист жертв війни, Конвенція про політичні права жінок, Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством, (Конвенцію про громадянство замужньої жінки, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок, Конвенція про права дитини, Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини (Лінник, 2011, с. 2-3).

Мета дослідження. Показати природну сутність прав людини, невід'ємність їх від індивіда та виявлення особливостей і тенденцій розвитку міжнародного законодавства в сфері правового закріплення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Виклад основного матеріалу

Права людини - невід'ємний елемент людської особистості. Певний час права деяких людей були значно обмежені. Так у стародавньому світі значно обмежувалися в усіх правах раби. В Єгипті над життям та долею людей стояв фараон, а в Китаї імператор. Особи могли потрапляти до в'язниці, або бути зразу приреченими на смерть. У середньовіччі права людей відрізнялися залежно від стану або релігії.

Ідеї рівності людей почали розвиватися ще у Стародавній Греції Лікофроном, Антифонтом, Протагором та китайськими мислителями Мао-Цзи та Конфуцієм в VI - IV ст. до н. е. Але саме мислителі Стародавнього Риму вдалося привернути увагу держави до поняття рівності усіх людей перед законом. Однак ці ідеї Цицерона не знайшли свого законодавчого відображення. захист прав громадянин законодавство

Вперше на законодавчому рівні право на недоторканість особи було закріплене у 1215 році у «Великій хартії вольностей». Документ також врегульовував питання приналежності майна, особистої недоторканності землевласників, обмежував владу посадовців над людиною, надав право вільного пересуватися в межах країни та за її межами.

Але підкреслити принципи рівності всіх громадян, цінність людської особистості, зміст її прав та роль держави у встановленні статусу особистості змогли лише у Декларації прав людини і громадянина, яку було прийнято 1789 році. Метою держави проголошується «забезпечення природних і невід'ємних прав» (ст. 2). Серед свобод людини на перше місце висуваються свобода вираження думок і поглядів «як одне з найбільш дорогоцінних прав людини» (ст. 11).

У Декларації також заперечується абсолютний характер прав, тобто забороняється завдавати шкоди іншій людині: «Здійснення природних прав кожної людини обмежено тими межами, що забезпечують іншим членам суспільства «здійснення тих самих прав» (ст. 6).

Декларація закріпила основні принципи організації державної влади, серед яких:

1) верховенство закону (ст. 5, 7, 8, 17);

2) представницька форма правління (ст. 6);

3) підзвітність всіх органів і посадових осіб (ст. 15).

Згодом права людини почали приводитися до єдиних міжнародних стандартів, які відображенні у низці міжнародно-правових актів. Отже, права людини почали регулюватися не лише законодавством окремих країн, а й міжнародним співтовариством. Новий етап міждержавних відносин щодо прав людини розпочався зі створенням ООН та прийняття її Статуту (Міжнародно-правове регулювання прав людини).

Характерним для другої половини XX століття є те, що розвиток права та держави визначається інтелектуалізацією прав у людини. Вслід ідеї суверенітету держави проходило становлення ідеї захисту особистості, її суверенітету. Сучасне право неможливо уявити без прав людини як ключового компоненту не лише правового статусу особистості, а як однієї з найбільш значних цінностей, що визначають структуру та спрямованість правового впливу. Права людини - це моральний стандарт сучасного суспільства. Таке становище викристалізувалося у найважливіших міжнародно-правових актах, конституціях, законах держав, планах політиків, політологів, юристів. Звичайно рубіжним документом стала Загальна декларація прав людини 1948 року, що втілила в життя ідею прав людини і визначила розвиток правової культури у більшості країнах світу (Ісакович, 2000, с. 43). Зазначена Декларація булла прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у Парижі 10 грудня 1948 року. Пізніше цей день отримав назву «День прав людини».

Серед основних прав людини, зазначених у цьому важливому документі, вказані й права дитини. Становлення світового співтовариства протягом останніх ста років передбачало становлення до дітей, як до тих осіб, хто у майбутньому будуть підтримувати той рівень відносин, що склались і будуть складатися у цивілізованих суспільствах. При цьому слід відзначити, що становлення правового статусу дитини пройшло довгу і не просту історію - від визнання її суб'єктом, а не об'єктом, права спочатку на рівні національного законодавства, а потім й на міжнародно-правовому рівні.

Вже 4 листопада 1950 року держави-учасниці Рада Європи прийняли Європейську конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод. Вона покликана захищати лише громадянські і політичні права людини. Тепер діяльність держав-учасниць, у випадку порушення прав людини, може бути оскаржено до Європейського суду з прав людини.

Отже, міжнародно-правові документи закріплюють комплекс основних прав та свобод. Якщо основним законодавством держави не закріплено певних прав людини, вони визнається такими згідно міжнародних норм, які мають пріоритет над нормами національного права та є загальновизнаними.

Положення Загальної Декларації прав людини були підтримані багатьма іншими міжнародними конвенціями. Найважливішими з них є Міжнародний пакт про екологічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. Ці два пакти разом із Загальною Декларацією прав людини утворюють Міжнародний Білль про права людини.

У міжнародному праві існує припущення, що права дітей і жінок є досить близькими за своєю природою і це знаходить своє відображення в основних міжнародно-правових актах універсального характеру, де права дітей і жінок розглядаються, як правило, в одному контексті: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права 1966 року та ін. Як доказ цієї гіпотези висувається теза про те, що в разі захищеності прав жінок, права дітей також вважаються захищеними (подібно до того як захищається материнство та дитинство). Звичайно, ці дві соціальні групи населення мають спільну історію щодо відстоювання та захисту своїх прав. Разом з тим, потрібно зауважити, що ризиковано ототожнювати проблеми міжнародно-правового статусу жінки і дитини. По-перше, що таке ототожнення призводить до сприйняття жінки винятково як матері, тоді як Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок недвозначно розглядає материнство як одну з ролей, а не визначальну характеристику жінок, а по-друге, через те, що саме через таке ототожнення протягом усієї історії міжнародного права прав людини обґрунтовувалося, більшою чи меншою мірою, твердження згідно з яким і дітям, і жінкам бракує правоздатності (Goonerskere, 1994). Таке припущення щодо тотожності правового статусу дитини та жінки створює замкнуте коло другорядності: жінки сприймаються як нижчі в соціальному плані, оскільки вони займаються вихованням дітей - групи населення, що сама по собі розглядається як ще нижча і у праві часто характеризується як «неповнолітні». Однак, на сьогодні ситуація дещо покращилась, оскільки діти отримали можливість бути суверенними господарями своїх прав та обов'язків та виступати від власного імені навіть у таких міжнародних установах як Європейський Суд з прав людини та інших міжнародних організаціях (Jody, 1995). Так, відповідно до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод діти рівною мірою з дорослими користуються правом подання петицій, а Африканська Хартія прав і добробуту дитини спеціально передбачає для дитини право подання петицій не лише щодо громадських і політичних прав, а й щодо економічних, соціальних і культурних прав (Agnelli, 1986).

Як зазначає професор Н.М. Крестовська, правовий статус дитини - це динамічна система виражених у цінностях природного права та нормах позитивного права, гарантованих суспільством і державою суб'єктивних юридичних прав, обов'язків і відповідальностей особливого суб'єкта права дитини (Крестовська, 2009, с. 282).

Основні права людини - це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретних історичних умовах; об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей (Мурашин, 2014, с. 197).

У юридичній науці є два головні напрями визначення суті прав і свобод людини - природно-правовий і позитивістський.

Природно-правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, дані їй від народження. Ці права не залежать від волі держави. Основою цього напрямку є природно-правова концепція, яка вважає головним принципом свободи, невід'ємність та невідчужуваність прав людини. Держава повинна не лише визнавати ці права, а й охороняти їх від будь-яких посягань.

Позитивістський напрям підходить до прав людини як до вартості, що встановлюється державою як верховною силою, наділеною правом розпоряджатися долями індивідуумів на власний розсуд.

У різноманітних законодавчих актах (зокрема, міжнародно-правових), у науковій та навчальній літературі часто вживається вислів «права і свободи людини». Право і свобода - це гарантовані вид і міра можливої поведінки людини. Більшість авторів ототожнюють право і свободу, розглядаючи їх як рівнозначні явища (Лукашева, 1999, с. 84). Інші автори під правом розуміють можливості людини, забезпечені певним процесам регламентації порядку його здійснення. Під свободою, як правило розуміють таку сферу поведінки людини, куди держава не повинна втручатися. Професор Мурашин О. Г. вважає, що відмінність між правами і свободами як соціальними явищами, а також між відповідальними поняттями (якщо не вважати їх тотожними) ще не з'ясована на загальнотеоретичному рівні. Тому термін «права» і термін «свободи» переважно вживається як «свободи». Якщо зміст поняття права людини розкривається тут через філософську категорію «можливості», то така його інтерпретація, напевне, включає в себе і поняття «свобод людини» (Лукашева, 1999, с. 198).

Професор Скакун О. Ф. вважає, що терміни «права» та «свободи» не є тотожними. Термін «права» передбачає конкретні напрями діяльності людини, тобто вказує міру її можливої поведінки, закріплену в нормативно- правових актах. Права гарантуються, забезпечуються державою. Термін «свободи» підкреслює широкі можливості людини, не позначає конкретних результатів, а націлює на самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки (Скакун, 2014, с. 71). Отже свобода означає автономність людини від держави.

Права людини класифікуються за різними критеріями. Так, залежно від сфери суспільних відносин права людини поділяються на особисті (громадянські), політичні, соціальні, економічні, культурні права. Таку класифікацію закладено в основу міжнародних стандартів прав людини.

Прийнята вже ціла низка міжнародних нормативно-правових актів, що стосуються прав людини та спрямовані на їх захист. До них належать такі документи: Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав; Конвенція про попередження злочину геноциду й покаранні за нього 1948 р., Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни, Конвенція про політичні права жінок 1953 р., Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством 1956 р., (Конвенцію про громадянство замужньої жінки 1957 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p., Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок 1979 р., Конвенція про права дитини 1989 p., Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини 1993 p. (Міжнародно-правове регулювання прав людини).

Істотний внесок у справу захисту й забезпечення прав людини вносять спеціалізовані установи ООН, зокрема Міжнародна організація праці і ЮНЕСКО. Зокрема, Міжнародною організацією праці були розроблені й прийняті Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності, Конвенція № 105 про скасування примусової праці, Конвенція № 95 щодо захисту заробітної плати та ін.

ЮНЕСКО в межах своєї компетенції також розробляє документи й конвенції, що захищають права людини. Найбільшу популярність одержала Конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960р., що передбачає ліквідацію й попередження такої дискримінації.

В основу усіх міжнародних стандартів з прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів та націй; рівноправність всіх людей та заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини, навіть, за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини.

Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини.

Висновки

Таким чином, на сьогодні законодавство України відповідає міжнародно-правовим стандартам з прав людини. Але нашій державі слід посилити правозастосовчу практику. В Україні є значні порушення загальновизнаних норм правового статусу людини та деяких положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Але Україна обрала свій шлях до розбудови демократичного суспільства, із застосуванням системи європейських цінностей. Для цього національне законодавство поступово імплементується з європейськими стандартами у сфері демократії, верховенства права та забезпечення прав людини.

Усі міжнародні стандарти з прав людини базуються на принципах поваги до суверенітету держави; рівноправності прав і можливостей всіх людей; дотримання прав людини; відповідальність за злочини вчинені проти прав людини. Ці та ряд інших принципів є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини та основою розроблення процедури їх захисту та закріплення у національному законодавстві.

Список використаних джерел і літератури

1. Agnelli, S. (1986). Street Children: A Growing Urban Tragedy. London: Weidenfeld & Nicolson Ltd, 128 p.

2. Goonerskere, J. (1994). The Implications of a Child S Right to a Family Environment for Women S Rights and Gender Equity. Paper Presented to Second International Study Group on Ideologies of Children's Rights (Charleston, South Carolina), 35-49.

3. Jody, W Landmines (1995). A Deadly Legacy. Armed Forces & Society: An Interdisciplinary Journal, 26, 32-40.

4. Ісакович, С. В. (2000). Загальна декларація - основа міжнародних стандартів прав людини. Науковий вісник Дипломатичної академії України. Сучасна дипломатія: світовий досвід, національна специфіка. ООН у світовій політиці (3), 42-51.

5. Крестовська, Н. М. (2009). Ювенальний правовий статус. Наукові праці Одеської національної юридичної академії, т. 8, 278-285.

6. Лінник, Н. В. (2011). Міжнародно-правовий захист економічних прав дитини (автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.11). Одеса, 20 с.

7. Лукашева, Е. А. (ред.). (1999). Права человека: Учебник для вузов. Москва: Издательская группа НОРМА- ИНФРА, 573 с.

8. Міжнародно-правове регулювання прав людини. URL: https://justice-km.gov. ua/ mizhnarodno-pravove-regplyuvannya-prav-lyudini (дата звернення: 28.02.2021).

9. Мурашин, О. Г. (2014). Загальна теорія держави і права. Підручник. Київ: Ушверситет «Україна», 561 с.

10. Скакун, О. Ф. (2014). Теорія права і держави: Підручник. Київ: Правова єдність: Алерта, 524 с.

References

1. Agnelli, S. (1986). Street Children: A Growing Urban Tragedy. London: Weidenfeld & Nicolson Ltd, 128 p. [in English]

2. Goonerskere, J. (1994). The Implications of a Child's Right to a Family Environment for Women's Rights and Gender Equity. Paper Presented to Second International Study Group on Ideologies of Children's Rights (Charleston, South Carolina), 35-49. [in English]

3. Jody, W. Landmines (1995). A Deadly Legacy. Armed Forces & Society: An Interdisciplinary Journal, 26, 32-40. [in English]

4. Isakovych, S. V (2000). Zahalna deklaratsiia - osnova mizhnarodnykh standartiv prav liudyny. Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy Suchasna dyplomatiia: svitovyi dosvid, natsionalna spetsyfika. OON u svitoviipolitytsi 3, 42-51. [in Ukrainian]

5. Krestovska, N. M. (2009). Yuvenalnyi pravovyi status. Naukovipratsi Odeskoi natsionalnoiyurydychnoi akademii, t. 8, 278-285. [in Ukrainian].

6. Linnyk, N. V. (2011). Mizhnarodno-pravovyi zakhyst ekonomichnykh prav dy- tyny. [International legal protection of economic rights of the child] (Extended abstract of Candidate's thesis). Odesa. [in Ukrainian]

7. Lukasheva, E. A. (red.). (1999). Prava cheloveka: Uchebnyk dlia vuzov.

8. Moskva: Yzdatelskaia hruppa NORMA- YNFRA, 573 p. [in Russian]

9. Mizhnarodno-pravove rehuliuvannia prav liudyny. Retrieved from https://jus- tice-km.gov.ua/mizhnarodno--pravove-regulyuvannya-prav-lyudini [in Ukrainian]

10. Murashyn, O. H. (2014). Zahalna teoriia derzhavy i prava. Pidruchnyk. Kyiv: Universytet «Ukraina», 561 p. [in Ukrainian]

11. Skakun, O. F. (2014). Teoriia prava i derzhavy: Pidruchnyk. Kyiv: Pravova yednist: Alerta, 524 p. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru