Державне адміністрування надання освітніх послуг в умовах діджиталізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне адміністрування надання освітніх послуг в умовах діджиталізації

Плотнікова Марія Федорівна, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки, підприємництва та туризму, Поліський національний університет

Якобчук Валентина Павлівна, кандидат економічних наук, професор, завідувач кафедри економічної теорії, інтелектуальної власності та публічного управління, Поліський національний університет

Войтенко Архип Борисович, кандидат наук з державного управління, Заслужений юрист України, професор кафедри економічної теорії, інтелектуальної власності та публічного управління, Поліський національний університет

Анотація

Дослідження присвячене виявленню бар'єрів на шляху до здійснення діджиталізації управління на основі аналізу інструментів і стратегій діджиталізації. Проведено аналіз основ електронного уряду і діджиталізації муніципального управління. Теоретичну базу дослідження склали теорія дифузії інновацій та концепції електронного уряду (e-governance і local e-governance). Проаналізовано досвід імплементації інструментів діджиталізації на рівні влади у різних галузях, зокрема освіті. Застосування принципів e-governance включає в себе три складові: передачу інформації в цифровому просторі, здійснення в ньому трансакцій і спілкування в ньому. Правильне і поступове впровадження діджиталізації в управління здатне підвищити залучення громадян і довіру до влади. Традиційно Уряд визначає відносини у системі ліцензування, акредитації освітніх закладів та фахової підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, фіскальну політику у цій сфері, ресурсне забезпечення та фіскальної політики установ. Державне адміністрування акцентує увагу на нормативно-правових методах та інструментах управління суспільними процесами, командних та владних методах реалізації управлінських рішень. Державне адміністрування надання освітніх послуг включає формування державного апарату (організаційна структура, політика, правила, персонал, процедури, система тощо), фінансованого держбюджетом і супроводжуваного організаційно-координаційною та управлінсько-адміністративною діяльністю гілок виконавчої влади, їх взаємодію з іншими стейкхолдерами, зокрема суспільством та зовнішнім середовищем. Надання публічних послуг, при цьому, пов'язане з реалізацією урядових заходів, зокрема виконанням законів, рішень та постанов уряду. Мова йде про координацію дій трьох гілок влади (судовою, законодавчою та виконавчою), коли професійна діяльність службовців включає дії, спрямовані на реалізацію рішень уряду; розробку і впровадження нормативно- правової бази та урядової політики.

Ключові слова: державне адміністрування, діджиталізація, інноваційні технології, освіта, публічне управління, управління та адміністрування.

Plotnikova Mariia Fedorivna, PhD in Economics, Associate Professor of the Department of Innovative Entrepreneurship And Investment Activities, Polissia National University

Yakobchuk Valentina Pavlivna, PhD in Economics, Professor, Head of the Department of Economic Theory, Intellectual Property and Public Administration, Polissya National University

Voytenko Arhyp Borysovych , PhD in Public Administration, Honored Lawyer of Ukraine, Professor of the Department of Economic Theory, Intellectual Property And Public Administration, Polissia National University

Khodakovsky Yevgeniy Ivanovych, Doctor of Economic Sciences, Professor, Honored Science and Technology of Ukraine, Professor of the Department of Economic Theory, Intellectual Property And Public Administration, Polissia National University, 10008, Zhytomyr, Staryi Blvd, 7, (0412) 471356, https//orcid.org/0000-0001-8661-2101

Yanitska Natalia Bogdanivna, Master's degree in "Public management and administration", Polissya National University, 10008, Zhytomyr, Staryi Blvd, 7, (0412) 471356, https//orcid.org/0000-0001-6888-7152

STATE ADMINISTRATION OF PROVIDING EDUCATIONAL SERVICES IN THE CONTEXT OF DIGITALIZATION

Постановка проблеми

Освіта як пріоритетна галузь суспільного сектору є витоком та рушійною силою всіх сфер економіки і суспільного життя. Визначальною, при цьому, є роль інтелектуального потенціалу як гаранта сталого соціально-економічного зростання у період активного розвитку інформаційного суспільства з домінуючою роллю економіки знань, про що свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід. Основними напрямами державного адміністрування освітніх послуг є система фінансування, кадрового забезпечення, оподаткування діяльності освітніх закладів тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Основним нормативним актом, який визначає регулюючу функцію держави у сфері надання освітніх послуг є Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII Документ 2145-VIII, чинний, поточна редакція - Редакція від 21.11.2021, підстава - 1838-IX [1], згідно з яким визначено механізм управління і фінансування освітніх установ на основі державних і місцевих нормативів, які визначаються у розрахунку на одного учня, вихованця по кожним типом, виду і категорії освітнього закладу. За реалізації освітніми організаціями освітніх програм використовуються різні методики освітнього процесу та освітніх технологій, але це не означає збільшення нормативу фінансування таких освітніх установ.

Діджиталізація є одним зі складних соціально-економічних явищ і малодослідженим. Причому у різних джерелах можна зустріти помилкову думку про те, що даний процес охоплює лише економічну сферу. Наразі, коли економіка стає все більш глобалізованою, діджіталізація знаходить своє відображення у всіх сферах. Її прояв у бізнес-процесах організацій залежить від впровадження сучасних технологій і має на меті посилення їх автоматизації та забезпечення повної клієнторієнтованості. Широко поширеними є віртуальні перегляди об'єктів і віртуальні угоди, багато установ та організацій мають власні онлайн-платформи, що розширило спектр їх послуг та коло співпраці [2]. Варто відзначити, що пандемія Covid-19 повсюдно прискорила діджиталізацію, і не можна не розглянути даний процес в політичній сфері. Діджиталізація як процес трансформації суспільства в ході цифровізації та реалізації публічної політичної влади дозволяє отримання державних послуг у електронному форматі, що лише посилилося у період пандемії та в умовах карантину. Вона стала каталізатором для цифровізації держструктур на всіх рівнях внаслідок переведення їх на особливий режим роботи і надання послуг лише дистанційно. Саме тому попит на державні послуги в онлайн-форматі збільшився і перевищив можливості використовуваних державами IT-інфраструктур [3].

У XXI ст. цифрові технології активно застосовуються у всіх сферах життя соціуму. Інноваційні технології, розроблені для приватного бізнесу з метою максимізації прибутку через удосконалення поточних виробничих процесів, оптимізації систем управління, наразі інформаційно-комунікаційні технології є інструментом сприяння взаємодії між громадянським суспільством і Урядом. У 2017 р. Кабінет Міністрів України схвалено Концепцію електронного уряду (e-governance), яка полягає у впровадженні передових цифрових і комп'ютерних технологій в практику державного управління [4]. Діджиталізація державного управління переважно спрямована на підвищення ефективності та удосконалення якості наданих послуг. У розвинених країнах система публічного управління за допомогою цифрових технологій є невід'ємною частиною роботи органів влади.

Принципи концепції електронного уряду впроваджуються на всіх рівнях влади, зокрема місцевому [5], що знаходить відображення у наданні послуг громадянам та їх залученості в управлінський процес, у тому числіз позиції довіри до влади [6]. На процес діджиталізації державного адміністрування у сфері освіти залежить від низки чинників: фінансових ресурсів, рівня комп'ютеризації держави в цілому, комп'ютерної грамотності населення тощо. За даними Світового банку, громадяни стають все більш вимогливими до якості державних послуг, швидкості їх надання та їх доступності, з іншого боку уряди завжди повинні керуватися принципами пошуку оптимальних з фінансової та економічної точки зору рішень [7].

Мета статті - розгляд наукових підходів розуміння сутності державного адміністрування освітніх послуг в умовах діджиталізації та обґрунтування напрямів його удосконалення.

Виклад основного матеріалу

Державне управління як цілеспрямований організаційно-регулятивний вплив держави на розвиток суспільних процесів, діяльність і поведінку громадян як складової механізму досягнення цілей держави відповідно до Конституції та інших нормативно -правових актів. Організаційною силою соціуму у цьому випадку виступають органи державної влади, здатні до примусу та здійснення організаційно -регулюючого впливу держави на життєдіяльність людей. Регуляторний вплив м'яко, а управлінський - є жорстко регламентованими.

Сучасні технології включають технічне обладнання кабінетів, використання комп'ютерної техніки тощо, що призводить до додаткового наднормативного фінансування через високу вартість, що спонукає до пошуку додаткових джерел фінансування. Формування місцевих бюджетів у частині видатків на освіту та відповідних фондів розвитку освіти, розробка та прийняття місцевих нормативів фінансування системи освіти перебуває у виключній компетенції органів місцевого самоврядування. Загальна тенденція до залучення суспільства до процесів управління розширила спектр адміністративних засобів з метою забезпечення доступу населення до якісної освіти, консолідація зусиль держави, бізнесу та громадян у процесі формування моделі спроможної економіки, конкурентоспроможності науки та підвищення інтеграції. Сформована система державного управління має ієрархічну структуру, використовуючи необхідні методи регулювання (табл. 1). діджиталізація муніципальне управління електронний уряд

Впровадження цифрових технологій в будь-яку сферу економіки являє собою приклад інноваційного розвитку. Найважливішою теорією, пов'язаною з розповсюдженням інновацій. Теорія дифузії інновацій американського соціолога Е. Роджерса, хоча розроблена до появи цифрових технологій, спроможна пояснити тенденції щодо їх поширення, зокрема через ініційований, вільний та добровільний характер впроваджень [4, 10], що особливо актуально для системи державного адміністрування. Сам термін «діджиталізація» (від англ. digitalization) вперше згадується у роботах Вачала [7] і означає «переклад у цифровий формат». Водночас, вже з середині ХХ ст. ведуться дискусії щодо небезпеки даного процесу в силу низького контролю за ним з боку держави. Також розуміння суті діджиталізації розкивається у концепції «e-governance», а пізніше - ««local e-governance» (концепції електронного уряду), головною метою якої є підвищення ефективності та підзвітності публічної влади (електронний уряд спрямований на налагодження комунікацій між громадянами і державою шляхом скорочення дистанцій і зниження адміністративних бар'єрів [8-9]).

Таблиця 1

Методи державного адміністрування надання освітніх послуг

Джерело: сформовано за даними [8].

Разом електронний уряд являє собою систему публічного управління, засновану на застосуванні електронних засобів обміну необхідною інформацією [6-7]. Концепція «e-governance» почала вивчатися у світі з 1990-х рр. (рис. 1).

Рис. 1. Цитування терміну «e-governance» у англомовній літературі

Джерело: сформовано за даними Google Books Ngram Viewer.

Дослідники виділяють чотири ключові етапи розвитку діджиталізації на місцевому рівні: 1) встановлення безпечної та скооперованої взаємодії між органами влади та управління; 2) запровадження інтернет-сервісів надання послуг громадянам; 3) застосування інструментів цифрової економіки для підвищення ефективності транзакцій органів влади та адміністрування; 4) формування цифрової демократії [6]. Першим етапом діджиталізації державного управління та адміністрування є створення інформаційної веб- сторінки, проте, наразі функціонал цифрових технологій є набагато ширшим. Впровадження додатків і we^-платформ є початком для якісних змін у можливостях громадян [7-8]. До основних трендів у системі державного адміністрування освітніх послуг варто віднести можливість отримання додаткової освіти, її міждисциплінарний характер, доступність матеріалів у режимі реального часу онлайн та офлайн, можливість співробітництва з усіма сферами суспільного буття, зокрема, бізнесом, виробництвом, органами влади та місцевого самоврядування та децентралізація такої співпраці [7]. Об'єднання цифрового та фізичного світу через функціонування у пристроях системи штучного інтелекту дозволяє індивідуалізувати задоволення потреб, інформаційне сповіщення, використовувати зручні цифрові інструменти, інтерфейс, керувати голосом, створювати сайти без навичок програмування тощо (найбільш проблемні моменти пов'язані з відкритістю даних, законодавче забезпечення наукових досліджень та захисту прав інтелектуальної власності. Наявність диспропорцій переважно пов'язана з тим, що на перших етапах впровадження нових технологій управлінцями не був якісно оцінений попит на надання послуг у подібній формі [8].

Рис. 2.1. Еволюція digital-сервісів

Джерело: сформовано за даними [9].

Тенденціями сьогодення є стимулювання з боку держави розробки нових технологій навчання, у тому числі з метою підвищення мотивації; перерозподілу освітнього середовища в силу конкуренції не лише з вітчизняними, але й зарубіжними закладами освіти, проведення спільних наукових досліджень; посилення інтернаціоналізації освіти внаслідок навчання мігрантів, міжнародних здобувачів освіти, міжнародної акредитації програм, співпраці представників різних культур; посилення діджиталізації в управління через формування цифрового середовища, використання великих масивів даних та smart-підходів; подолання розриву поколінь та врахування наслідків когнітивної революції (різних систем свідомості, способу життя, цінностей, способів навчання, появи нових способів спілкування, мислення, вироблення і відтворення знань, утворення колективного та гібридного інтелекту тощо), [9].

Розуміння ролі освіти у системі безпеки країни, складової євро- інтеграційного вектору розвитку, ресурсу формування інновацій та розвитку соціуму у багатьох сферах та одночасного зниження мотивації до навчання з боку здобувачів освіти, зниження показників академічної успішності, низької якості сільської освіти. Саме тому адміністративну реформу необхідно здійснити для досягнення внутрішніх цілей, таких як ефективне управління державним сектором та громадський контроль влади. Необхідно прийняття законодавчих актів відповідно до встановлених стандартів. Посилити позитивні ефекти оптимізації системи освіти можливо, у тому числі за рахунок забезпечення права та засобів громадськості контролювати плани та рішення міністра, відповідального за науку та освіту в країні [5-6]. У межах підходів з пріоритетної підтримки інституціалізації організаційних ніш (за допомогою цільових фондів, нормативно-правових актів, фінансових програм зон розвитку тощо) велика увага належить організаційній екології (органічному впровадженню змін та м'якому подоланню їх супротиву) та інформаційно- мережевій освітньої інфраструктури, яка наразі стала всебічним інструментом державної підтримки інноваційних освітніх заходів та закладів. Багатоваріативність організаційних ніш, адаптивність, делегування повноважень, координаційна роль держави, контроль з боку громадськості, оптимальне поєднання між децентралізацією та централізацією державного адміністрування, зниження частки механічного впровадження (примусових методів прояву змін та жорсткого контролю) є механізмом покликаними послабити супротив змінам, зростання якості та багатоваріативності публічних освітніх послуг для всіх стейкхолдерів з метою врахування інтересів усіх замовників (батьків, бізнесу, наукових та інших спільнот, учнів), гарантії вільного вибору освітніх послуг відповідно до інтересів та вподобань, забезпечення конкуренції серед постачальників освітніх послуг. Активна участь громадськості у оновленні нормативно-правового забезпечення освітньої галузі демонструє чутливість органів державного управління. Посилення ефективності гнучких методів безперервного інтенсивного управління змінами реалізується завдяки засобам цифровізвації, тоді як за людиною (державним службовцем, фахівцем галузі тощо) залишаються «м'які» соціально- психологічні підходи в управлінні щодо забезпечення оптимального впливу на здобувачів освіти, їх батьків, колег, інших дотичних до освітньої галузі, що зосереджуються на проблемі людини, дієвій кадровій політиці, зокрема координації, груповій динаміці в процесі державного адміністрування, використанні неформальних методів управління, за наявних стандартів, стимулюючи селективний відбір та заохочення альтернативних, інноваційних, опорних закладів, створення інноваційних комплексів у сфері освіти, сприяючи позитивній динаміці всередині всієї освітньої системи. На особливу увагу заслуговують впровадження у систему державного управління та адміністрування системою надання освітніх послуг проєктно- та процесно- орієнтовані моделі державного управління змінами в освіті; реалізація рамкової структури державної інноваційноорієнтованої політики; врахування соціально- економічних наслідків та вірогідності успіху освітніх змін; врахування супротиву запланованим освітнім перетворенням.

Пропонуємо створення виборного представницького органу на рівні місцевої та регіональної влади дозволить координувати діяльність всіх структур громадянського суспільства на місцях. Наразі частково цю місію покликані виконувати ради навчальних закладів, зокрема серед закладів вищої освіти (ЗВО). Пропонуємо їх розширити за рахунок включення до конференцій керівників навчальних закладів представниками сфери науки, здобувачами освіти, роботодавцями, представників яких пропонується включати по 1 від кожних 100 осіб відповідної категорії терміном на 2 роки, з яких виборці не можуть бути обрані одночасно на різні рівні (національний, регіональний, локальний). Вказана структура є дорадчим органом відповідно національного, регіонального чи локального органу управління освітою. Серед основних завдань такої Ради вбачаємо сприяння кар'єрному зростанню здобувачів освіти, обговорення проєктів нормативних документів, рішень та розпоряджень з питань розвитку системи освіти, їх експертна оцінка, надання пропозицій щодо удосконалення діючого правового поля та організаційно-економічного механізму удосконалення системи та механізмі надання освітніх послуг, розробка механізмів збільшення фінансування системи освіти тощо. У перспективі такий орган може стати представницьким органом усього освітнього середовища. Вдале поєднання національних традицій із позитивним досвідом провідних країн світу, подальше запровадження Болонського процесу викликане об'єктивною потребою узгодження будь-якої структури освітніх послуг із її змістом. Повноваження центральних органів управління освітою обмежені, частина з них передана на місцевий рівень, що сприяє поєднанню державного адміністрування, регіонального управління, розширенню кола діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС) та автономії закладів освіти [32]. Це створило умови для співпраці місцевої громади та освітніх закладів установ. ОМС мають можливість формувати та реалізовувати власну освітню політику відповідно до місцевих потреб та освітньої політики країни. Своєчасне виконання повноважень органів місцевого самоврядування у сфері реформування освіти сприятиме поступовому розвитку та гармонізації системи державного адміністрування освітніх послуг. Широке залучення громадськості до державного адміністрування розвитку освітньої системи змінює парадигму управління у напрямі максимально чіткого та реалістично формулювання цілей, визначення досяжних завдань за наявних ресурсів за одночасного становлення мікрополітичних сил всередині системи, забезпечення аналітичного супроводу до впровадження новацій на індивідуальному та організаційному рівнях. Трансформація суспільно-економічного інституту освіти вимагає кардинальних змін у кадровій підготовці фахівців з творчим інноваційним мисленням, високим рівнем професіоналізму та культури (професійні та особистісні якості держслужбовців значною мірою визначають стан та ефективність змін у освіті).

Таким чином, концепція електронного уряду наразі є актуальним об'єктом для досліджень, особливо її адаптація на місцевому та галузевому рівнях. Теорія дифузії інновацій дає необхідність аналізу досвіду держав з різними соціально-економічними і політичними умовами, для більш повного розуміння процесу діджиталізації державного управління та адміністрування. За даними уряду Великобританії, застосування цифрових технологій у державному управлінні здатне знизити витрати з надання державних послуг у 50 разів. Також до переваг діджиталізації відносять підвищення швидкості обміну інформацією, економію часу громадян і чиновників, і, як наслідок, підвищення ефективності роботи. Також варто враховувати відсутність прив'язки до географічних кордонів. Так, процес діджиталізації державного управління та адміністрування сприяє інклюзивності, тобто залученню у процес тих категорій громадян, які раніше могли бути позбавлені подібної можливості. В умовах діджиталізації адміністрування освітніх послуг є необхідною умовою сучасного розвитку соціуму. Основними напрямами у цій сфері є робота з даними, клієнтський досвід, ІТ-стратегія і культура, партнерство та колаборація тощо.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Застосування принципів e-governance включає такі три складові: передачу інформації в цифровому просторі, здійснення у ньому трансакцій і спілкування. Діджиталізація за умови правильного та поступового її впровадження у державне адміністрування освітніх послуг здатна підвищити залученість громадян і довіру до влади. Під час розробки стратегії впровадження цифрових технологій важливо розуміти, якою є модель поведінки мешканців системи освіти, адже універсальний підхід не завжди дає позитивні результати. На основі проведеного аналізу можна виділити наступні бар'єри на шляху до розвитку діджиталізації державного управління у системі освіти: а) необхідність постійного вдосконалення систем безпеки і способів зберігання і обробки даних громадян із застосуванням хмарних технологій, в тому числі розробка відповідних стратегій і державних програм; б) необхідність адаптувати різні інструменти діджиталізації до вимог і можливостей місцевого співтовариства; в) складність у проведенні оцінки попиту громадян на певні електронні ресурси (досвід Італії демонструє важливість співвідношення дифузії інновацій, коли низький рівень участі в ініціації впровадження нових технологій з боку мешканців може призвести до невисоких темпів їх поширення); г) необхідність у супутніх заходах з навчання як громадян, так і службовців. Складність державного адміністрування освітніх послуг в умовах діджиталції у індивідуальній відмінності та важкості їх сприйняття нововведень з боку громадян та чиновників. Відповідно, завданням управлінців є застосування оптимальних способів навчання. Необхідність залучення незалежних експертів з різних сфер для забезпечення актуальності та ефективності digital-порталів і платформ муніципалітетів багаторазово підтверджувала свою обґрунтованість, проте, така можливість не завжди була реалізована через ресурсні витрати, а також особливості роботи з персональними даними громадян. Наразі більшість країн керується єдиними принципами діджиталізації державного адміністрування освітніх послуг: підвищення прозорості, доступність, вдосконалення рівня захисту персональних даних. На перспективу необхідно посилити процес агрегації інтересів громадян і їх вимог до освітніх послуг. Діджиталізація як елемент розвитку та демократизації демократії соціуму повинна бути органічною частиною існуючої в країні системи державних інститутів.

Отже, управління дошкільною освітою, початковими та середніми школами здійснюється відповідно рішення про місцевих органів влади, які також здійснюють управління ними, використовуючи свою близькість до освітніх проблем місцевого рівня та пропонуючи успішний шлях реформування шкільної освіти. Цей рівень освіти, як і всі подальші, базується на принципах якості та транспорту, автономії навчальних закладів, академічних свобод, рівних можливостей, демократії. Вивчення та осмислення досвіду функціонування вітчизняної системи освіти та передових світових аналогів сприятиме формуванню інноваційних підходів та ефективних інструментів для забезпечення ефективного функціонування в Україні як структури державного управління освітою, так і удосконаленню її якості. Наразі доцільно поширювати функції та повноваження органів місцевого самоврядування на регіональному та локальному рівнях управління, визначаючи механізми співпраці всіх стейкхолдерів освіти, межі їх взаємоконтролю, визначаючи за допомогою громадянських інститутів вимоги до кандидатів на посади керівників органів управління освітою та навчальних закладів, умови проведення конкурсів та терміни їх перебування на посаді. Можна зробити висновок, що загальні принципи ефективної адміністративної реформи в будь - якій країні регіону будуть практично ідентичними. Однак, це не свідчить про те, що Україна може повністю автоматично використовувати світовий досвід та розробки науковців у цій галузі.

Література:

1. Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2145-19#Text.

2. Рябова З. Професійне зростання педагогів в умовах цифрової освіти / З. Рябова // Професійне зростання педагогів в умовах цифрової освіти. - 2020. - №6. - С. 369-385.

3. Manoharan A. P., Ingrams A. Conceptualizing E-Government from Local Government Perspectives. State and Local Government Review. 2018. Vol. 50 (1). P. 56-66.

4. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Концепція розвитку електронного урядування в Україні» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ npas/250287124

5. Якобчук В. П., Присяжнюк О. Ф., Плотнікова М. Ф., Булуй О. Г. Екологічні поселення як механізм управління багатофункціональним розвитком сільських територій. Стратегія інклюзивного сільського розвитку на базі громад: проекти, реалії та європейські перспективи для України: монографія / за ред. проф. Т. О. Зінчук. Київ: «Центр учбової літератури», 2019. 316-334.

6. Якобчук В. П., Плотнікова М. Ф. Інноваційні механізми управління розвитком територіальних громад. Економічний та управлінський потенціал соціальної економіки: монографія / за заг. ред. З. І. Галушки. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2020. С. 223-241.

7. Parviainen P. Tackling the digitalization challenge: how to benefit from digitalization in practice / P. Parviainen, M. Tihinen, J. Kaariainen, S. Teppola // International Journal of Information Systems and Project Management. - 2017. - Vol. 5. - P. 63-77.

8. Basu S. E-government and developing countries: An overview / S. Basu // International review of Law, Computers & Technology. - 2004. - Vol. 18. - P. 109-132.

9. Mashhadi V. Z. Influences of digital classrooms on education / V. Z. Mashhadi, M. R. Kargozari // Procedia Computer Science. - 2011. - Vol. 3. - P. 1178-1183.

10. Falco Е. Beyond technology: Identifying local government challenges for using digital platforms for citizen engagement / Е. Falco, R. Kleinhans // International Journal of Information Management. 2018.Vol. 40. P. 17-20.

References:

1. Zakon Ukrainy «Pro osvity» [The Law of Ukraine «On the education»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text [in Ukrainian]

2. Ryabova, Z (2020). Profesiine zrostannia pedahohiv v umovakh tsyfrovoi osvity [Professional growth of teachers in the context of digital education]. Profesiine zrostannia pedahohiv v umovakh tsyfrovoi osvity - Professional growth of teachers in the context of digital education, 6, 369-385 [in Ukrainian]

3. Manoharan, A. P., Ingrams, A. (2018) Conceptualizing E-Government from Local Government Perspectives. State and Local Government Review. 50 (1), 56-66.

4. Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Kontseptsiia rozvytku elektronnoho uriaduvannia v Ukraini» [Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine "Concept of e-government development in Ukraine"]. (n.d.). www.kmu.gov.ua. Retrieved from https://www.kmu.gov.ua/ npas/250287124 [in Ukrainian]

5. Yakobchuk. V. P., Prysyazhnyuk, O. F., Plotnikova. M. F., Buluy, O. G. (2019) Ekolohichni poselennia yak mekhanizm upravlinnia bahatofunktsionalnym rozvytkom silskykh terytorii [Ecological settlements as a mechanism of management of multifunctional development of rural territories]. Strategy of inclusive rural development on the basis of communities: projects, realities and European perspectives for Ukraine: monograph / prof. TO Zinchuk (ed.). Kyiv: Center for Educational Literature, (pp. 316-334) [in Ukrainian].

6. Yakobchuk, V. P., Plotnikova, M. F. (2020) Innovatsiini mekhanizmy upravlinnia rozvytkom terytorialnykh hromad [Innovative mechanisms for managing the development of territorial communities]. Economic and managerial potential of social economy: monograph / Z. I. Halushky (general. ed.). Chernivtsi: Chernivtsi National University Univ. Yu. Fedkovich, (pp. 223-241) [in Ukrainian].

7. Parviainen, P., Tihinen, M., Kaariainen, J., & Teppola, S. (207) Tackling the digitalization challenge: how to benefit from digitalization in practice. International Journal of Information Systems and Project Management, 5, 63-77.

8. Basu, S. (2004) E-government and developing countries: An overview. International review of Law, Computers & Technology, 18, 109-132.

9. Mashhadi, V. Z., Kargozari, M. R. (2011) Influences of digital classrooms on education. Procedia Computer Science, 3, 1178-1183.

10. Falco, Е., Kleinhans, R. (2018) Beyond technology: Identifying local government challenges for using digital platforms for citizen engagement. International Journal of Information Management, 40, 17-20.

Размещено на Allbest.ru