Конституційно-правовий статус народного депутата України: проблемні питання та підходи до їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конституційно-правовий статус народного депутата України: проблемні питання та підходи до їх вирішення

Клименко Оксана Михайлівна,

доктор юридичних наук, професор,

завідувач відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Данилюк Юрій Васильович,

Анотація

Метою статті є аналіз законодавства щодо регулювання правового статусу народного депутата України в контексті актуальних питань законодавчих пропозицій.

Наукова новизна полягає у висвітленні особливостей законодавчого регулювання конституційно-правового статусу народного депутата України на основі ретроспективного аналізу розвитку законодавства з цього питання, позицій науковців, відповідних програмних та перспективних документів, зокрема у контексті Рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, а також відповідних проектів законів, внесених на розгляд парламенту.

Висновки. Законодавчий процес із врегулювання правового статусу народного депутата України розпочався практично одночасно з проголошенням незалежності нашої держави та триває донині. Цей процес умовно поділяють на три періоди. Перші два відносять до 90-х років минулого століття та пов'язують із прийняттям Конституції України і базового законодавства. Третій період законодавчого врегулювання статусу народного депутата України, що триває понині, характеризується удосконаленням нормативно-правової бази з цього питання та приведенням її у відповідність до європейських стандартів. Надається аргументація про можливість виділити четвертий період, початок якого пов'язують із реформуванням інституту недоторканності народних депутатів України.

Досліджуються актуальні питання вдосконалення національного законодавства про статус народного депутата України, теоретичні підходи до вирішення ряду проблем, найбільш дискусійними серед яких нині є, зокрема: гарантії дотримання вимоги особистого голосування; розширення підстав для дострокового припинення повноважень парламентарів; вдосконалення правового регулювання депутатських запитів та звернень як механізмів парламентського контролю.

Ключові слова: статус народного депутата України, імперативний мандат, особисте голосування, депутатський запит, депутатське звернення, законопроект.

Klymenko Oksana M.,

Doctor of Law, Professor,

Head of the Department of National Legislation Development, Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

Danyliuk Yurii V.,

Candidate of Law, Senior Researcher, head of the sector, Department of National Legislation Development, Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine правовий статус народний депутат

CONSTITUTIONAL AND LEGAL STATUS OF THE PEOPLE'S DEPUTY OF UKRAINE: PROBLEM ISSUES AND APPROACHES TO SOLUTION

Abstract

Постановка проблеми

Питання правового статусу народного депутата України згідно з Конституцією України становлять один із важливих її інститутів, що віднесений до розділу про законодавчу гілку влади. Як один із ключових у структурі парламентського права, цей інститут співвідносять із загальним процесом демократизації держави та суспільства. Тому питання його законодавчого забезпечення, проблем, тенденцій і перспектив розвитку є предметом наших наукових досліджень [1; 2; 3; 4; 5]. Нині в умовах здійснення конституційних перетворень, зокрема реформування інституту депутатської недоторканості, подальші орієнтири розвитку цього інституту в пропозиціях законодавчих ініціатив Верховної Ради України ІХ скликання представляють науковий інтерес.

Метою статті є окреслення ряду проблем, що стосуються конституційно-правового статусу народного депутата України, а також вироблення пропозицій щодо шляхів їх правового вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання вдосконалення законодавства про статус народного депутата завжди було предметом досліджень науковців. Цій проблематиці присвятили свої праці І. Павленко, О. Калужна, М. Селюк, О. Майданник та багато інших. Вчені досліджують як теоретичні аспекти цих питань, так і пропонують свої бачення щодо вирішення тих чи інших проблем. Найбільш дискусійними нині серед них є, зокрема, питання щодо: дотримання конституційної вимоги про особисте голосування народними депутатами України; дострокового припинення повноважень парламентарів; правового регулювання депутатських запитів та звернень.

Виклад основного матеріалу

Верховна Рада України є представницьким органом державної влади, який складається з чотириста п'ятдесяти народних депутатів України - громадян України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (стаття 76 Конституції України).

В умовах конституційних перетворень, що нині тривають в Україні, зокрема й щодо оптимізації статусу народного депутата України, важливо враховувати особливості національної традиції парламентаризму та звертатися до ретроспективних аспектів законодавчого регулювання статусу парламентарів. Такий підхід дозволить виявити послідовність розвитку відповідного законодавства та сприятиме його трансформації у контексті забезпечення стабільності функціонування єдиного законодавчого органу.

Так, після проголошення незалежності Україна намагалася вибудувати національну модель конституційного регулювання. У зв'язку з цим тривалий час діяла Конституція (Основний Закон) УРСР 1978року, а з 8червня 1995року - Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Договором вперше було визначено статус народних депутатів України, що відповідав українським реаліям. У ньому, зокрема, зазначалося, що народні депутати України працюють у Верховній Раді України на постійній основі. Відзначалась необхідність забезпечення розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні, із чим пов'язували також забезпечення належного захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах кризового стану. У цьому Договорі було встановлено, що статус народного депутата України має визначатися Законом «Про статус народного депутата України», а положення чинної на той час Конституції України 1978року (до ухвалення нової) мали діяти лише в частині, що узгоджувалась із цим Договором.

Прийнята 28 червня 1996року Конституція - Основний Закон України увібрала в себе більшість положень щодо статусу народного депутата України, визначених вищезазначеним Конституційним Договором, який з прийняттям Конституції України вичерпав своє політико-правове призначення.

Нині статус народного депутата України, окрім Конституції та спеціального Закону «Про статус народного депутата України», визначається низкою інших законодавчих актів, насамперед, «Про вибори народних депутатів України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Регламент Верховної Ради України». Деякі питання, пов'язані зі статусом парламентаря, врегульовано також положеннями Закону «Про засади запобігання та протидії корупції», Кримінального кодексу України тощо.

Базовим законодавчим актом, що визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення ним своїх депутатських повноважень, є Закон «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року.

Відповідно до його статті 1 народним депутатом України є обраний представник Українського народу у Верховній Раді України й уповноважений ним на відповідну діяльність, передбачену Конституцією України та законами України. Закон регламентує загальні засади депутатської діяльності щодо здійснення депутатами своїх повноважень на постійній основі, строк цих повноважень, питання несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, умови та порядок дострокового припинення депутатських повноважень, діяльність народного депутата України у Верховній Раді України, взаємовідносини народного депутата України з виборцями, а також встановлює правила депутатської етики (статті 2-9).

Законом конкретизуються права народного депутата, які поділяються на окремі групи:

1) права народного депутата у Верховній Раді України (зокрема, право законодавчої ініціативи; право об'єднуватися в депутатські фракції (групи); права участі в орга- нах Верховної Ради України (парламентські комітети та тимчасові слідчі і тимчасові спеціальні комісії); право на депутатський запит та депутатське звернення тощо);

2) права народного депутата України у взаємовідносинах із органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян України та іноземних держав (зокрема, право на невідкладний прийом з питань депутатської діяльності керівниками та іншими посадовими особами розташованих на території України органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, громадських організацій і політичних партій; право брати участь у розгляді в органах державної влади і органах місцевого самоврядування пропозицій та вимог виборців, інших питань, пов'язаних із здійсненням депутатських повноважень; право брати участь з правом дорадчого голосу у роботі сесій сільських, селищних, міських, районних у містах (в містах з районним поділом), районних і обласних рад та засіданнях їх органів тощо);

3) права народного депутата України у взаємовідносинах із засобами масової інформації, на забезпечення інформацією та на її використання (зокрема, право виступу з питань депутатської діяльності не рідше одного разу в місяць у друкованих засобах масової інформації, у прямому ефірі на радіо або у режимі прямого ефіру (до 10 хвилин в місяць) та в прямому ефірі або у режимі прямого ефіру на телебаченні (до 20 хвилин в місяць), на радіо (до 10 хвилин в місяць) та телебаченні (до 20 хвилин в місяць), безкоштовно, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету; право знайомитися з будь-якою конфіденційною та таємною інформацією з питань депутатської діяльності; право використовувати лише для виконання своїх повноважень інформацію, яка становить державну таємницю і стала йому відомою під час їх виконання).

Законом встановлюються також гарантії трудових прав народного депутата України при виконанні ним своїх повноважень та після їх припинення (стаття 20), обов'язки народного депутата України (стаття 24), основні гарантії здійснення депутатської діяльності (статті26-35), відповідальність за порушення встановлених правових норм (статті 36-38).

Значна частина положень Закону отримала офіційне тлумачення Конституційного Суду України стосовно прав та обов'язків народного депутата, гарантій його діяльності, гарантій депутатської недоторканності, перебування у складі депутатської фракції тощо. Про це йдеться у Рішеннях Конституційного Суду №4-рп/99 від 19 травня 1999року; №4-рп/2000 від 11квітня 2000року; №8-рп/2000 від 10 травня 2000року; №4-рп/2002 від 20бе- резня 2002року; №5-рп/2003 від 5берез- ня 2003року; №7-рп/2003 від 10квітня 2003року; №12-рп/2003 від 26червня

2003року; №16-рп/2003 від 14жовт-

ня 2003року; №6-рп/2007 від 9липня 2007року; №10-рп/2008 від 22травня

2008року; №12-рп/2008 від 25червня

2008 року.

З моменту прийняття Закону «Про статус народного депутата України» і до ухвалення його нової редакції 22 березня 2001 року до нього були внесені 10 змін, які, серед іншого, були спрямовані на вдосконалення порядку здійснення депутатських повноважень (стаття 4), умов дострокового припинення повноважень народного депутата України (стаття 3), оплати праці (стаття 33) та щорічних відпусток.

За час дії Закону в новій редакції до неї було внесено 36 змін, найбільш значимі з яких стосувалися питань: 1) несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; 2) статусу помічників-консультантів народних депутатів України; 3) соціального забезпечення народних депутатів (зокрема, жилими приміщеннями), тощо.

Найдискусійнішим за всі роки незалежності України було питання депутатської недоторканності, що завжди викликало суспільний резонанс. Його вирішення стало одним із ключових завдань Верховної Ради України ІХскликання, що було успішно реалізовано. Президентом України 3 вересня 2019року підписано Закон «Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)», який набирає чинності з 1 січня 2020 року. Згідно з ним стаття 80 Конституції України викладена у такій редакції: «народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп».

Разом з тим, питанням, про яке варто сказати в контексті дослідження статусу народного депутата України, є питання імперативного мандату. Нині його актуальність зумовлена тим, що відповідно до частини першої статті 133 Виборчого кодексу вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропорційної системи за єдиними списками кандидатів у депутати у загальнодержавному виборчому окрузі, з яких формуються регіональні виборчі списки кандидатів у депутати від партій.

Історія цього питання розпочалася із внесенням змін до Конституції України у 2004році, які були скасовані у 2010 році та відновлені у 2014 році. Суть цих змін, що є чинними й нині, полягає у тому, що відповідно до пунктуб частини другої статті81 Основного Закону повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції. Згідно з вимогами частини шостої статті 81 Конституції у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008 (справа про перебування народного депутата України у депутатській фракції) наголосив, що за Конституцією України фракційне структурування Верховної Ради України і формування коаліції депутатських фракцій є обов'язковими умовами її повноважності. Належність народного депутата України до фракції Основний Закон України закріплює як його конституційний обов'язок, а не як право. Конституція України пов'язує чинність представницького мандата народного депутата України з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний.

Голова Верховної Ради Д. Разумков, аналізуючи питання щодо імперативного мандату, зазначив наступне: «Моя особиста позиція щодо імперативного мандату, то я вважаю, це було б непогано, якби він був у Верховній Раді України. І приходячи з однією політичною силою, депутат несе відповідальність як за ті ідеї й обіцянки, які давав особисто, так і за те, що зробила ця політична сила. Якщо в депутата змінилися погляди, то йому варто піти створити свою політичну силу або піти на округ і довести, що він потужний, самостійний і може знову потрапити до Верховної Ради» [б].

На нашу думку, складність питання щодо імперативного мандату полягає у тому, що, з одного боку, народний депутат є представником Українського народу, ним обраний, а з іншого - є наведені вище конституційні норми стосовно перебування народного обранця у депутатській фракції. Тобто вбачається певна ідейна неузгодженість між цими конституційними визначеннями.

Предметом багатьох наукових досліджень було й питання дострокового припинення повноважень народних депутатів. У цьому контексті слід звернути увагу на наукову працю І. Павленко, у якій, аналізуючи підстави дострокового припинення повноважень парламентарів та визначаючи суб'єктів прийняття відповідних рішень на основі конституційних приписів, наголошується, що в Законі «Про статус народного депутата України» взагалі не згадується та, відповідно, є невизначеною процедура дострокового припинення повноважень народного депутата у разі його невходження або виходу зі складу фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) за списками якої він був обраний [7]. Тому, в цій частині, на нашу думку, чинний Закон «Про статус народного депутата України» потребує приведення у відповідність із Конституцією України. Такі законопроекти нині перебувають на розгляді у Верховній Раді Україні.

О. Калужна у своїй науковій праці наголошує на проблемі, пов'язаній з особистим голосуванням народних депутатів. Так, вчена відзначає, що так зване «кнопкодавство» - одне з найактуальніших питань сучасного парламентаризму в Україні. Правові наслідки кнопкодавства - визнання прийнятих з порушенням процедури голосувань законів Конституційним Судом неконституційними, а також наявність відповідної судової практики. У пошуках шляхів вирішення цієї проблеми О. Калужна наголошує, що «кримінально-правові механізми запобігання кнопкодавству не слід відкидати, оскільки етичні гальма не спрацьовували, але вони не єдино можливі і їх варто впроваджувати в комплексі й з технічними запобіжниками неособистому голосуванню» [8]. Разом з тим, слід відзначити, що нині запроваджена кримінальна відповідальність народних обранців за голосування замість іншого парламентаря.

Крім означених питань, у полі зору науковців перебувають й проблемні аспекти правового регулювання депутатських запитів та звернень. Зокрема, М. Селюк зазначає, що «народний депутат України має право звертатись з депутатським запитом чи зверненням... Але більшість відповідей державних чиновників носять формальний характер і мають явні ознаки відписок, тому, очевидно, що вага і значення депутатського звернення девальвована» [9]. Хоча дослідник не надає якихось пропозицій щодо вирішення цих проблем.

Своєю чергою О. Майданник в контексті питання про депутатські запити та звернення наголошує, що у науковій літературі висловлюється думка про те, що запит народного депутата України є формою парламентського контролю виключно за виконавчою владою, оскільки, виходячи зі змісту статті 86 Конституції України, він може бути адресований до Кабінету Міністрів України і до керівників інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. Проте, на її думку, аналіз змісту цієї статті Основного Закону та статті 15 Закону «Про статус народного депутата України» показує, що депутат вправі звертатися із запитом не лише до органів та посадових осіб виконавчої влади. Таким чином, визначати депутатський запит формою парламентського контролю лише за виконавчою владою немає переконливих підстав [10]. На нашу думку, таке застереження вченої є цілком правильним.

Разом з тим, окремі шляхи вдосконалення законодавчого регулювання статусу народного депутата України передбачені відповідними програмними документами. Зокрема, Постановою Верховної Ради України від 17березня 2016року № 1035-VIII визнано Рекомендації Місії Європейського Парламенту як основу для внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України. У контексті статусу народного депутата України передбачено такі заходи:

- пунктом 15 визначено, зокрема, необхідність розробити чіткі інструкції для народних депутатів України щодо предмета та можливих тем депутатських запитів і звернень; запровадити систему реєстрації та публікації депутатських запитів, звернень та отриманих відповідей;

- відповідно до пункту18 для забезпечення пропорційного представництва народних депутатів України у комітетах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях України пропонується, починаючи з наступного скликання Верховної Ради України, запровадити методику розподілу посад за принципом «д'Ондт»;

- пунктом 44 передбачена необхідність якнайшвидшого прийняття рішення щодо врегулювання статусу парламентської опозиції;

- згідно з пунктом 48 Голова Верховної Ради України (головуючий на пленарному засіданні) повинен мати право назвати та відсторонити від участі у пленарному засіданні Верховної Ради України народних депутатів України за поведінку, яка має ознаки насильства або спрямована на зрив роботи Верховної Ради України. Термін «відсторонення» залежатиме від ступеня серйозності порушення порядку. Крім того, необхідно розглянути можливість запровадження фінансових стягнень. Згідно з пунктом 50 народні депутати України, які прагнутимуть оскаржити своє покарання, матимуть можливість презентувати свою справу під час чергового засідання Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України;

- відповідно до пункту 52 необхідно розробити та інституціоналізувати у Верховній Раді України Кодекс поведінки народного депутата України. Впровадження Кодексу поведінки народного депутата України повинно відбуватися з урахуванням принципів всеосяжності, консультативності, прозорості та відповідно до кращої світової практики. Стосовно світової практики, слід відзначити, що в Організації з безпеки та співробітництва в Європі відповідно до дослідження «Професійні та етичні стандарти для парламентарів: аналіз існуючої ситуації» [11] встановлено, що з метою уникнення блокування роботи законодавчого органу, коли окремі члени парламенту намагаються домінувати в дебатах або відхилитися від обговорюваного питання (можливо, з метою використання у своїх інтересах прямої телевізійної трансляції засідання), можна ввести правила використання парламентського часу.

Підводячи проміжні підсумки, слід відзначити, що національне законодавство про статус народного депутата України, на нашу думку, має достатню впорядкованість та наближення до європейських стандартів парламентської діяльності.

Водночас, на розгляді Верховної Ради України ІХ скликання знаходиться кілька законопроектів, спрямованих на врегулювання окремих питань статусу народних депутатів України, що заслуговують уваги в контексті аналізу подальших тенденцій розвитку інституту статусу народного депутата. Йдеться, зокрема, про законопроекти: «Про внесення змін до деяких законів України щодо втрати права народних депутатів України на фінансове забезпечення у разі пропуску без поважних причин пленарних засідань Верховної Ради України або засідань комітетів Верховної Ради України» (реєстр. № 1035 від 29.08.2019 р.); «Про внесення змін до деяких законів України щодо зняття заробітної плати з народного депутата за прогули та порушення Регламенту» (реєстр. № 1035-1 від 06.09.2019 р.); «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» та до Регламенту Верховної Ради України щодо припинення відшкодування народному депутату України витрат, пов'язаних з виконанням депутатських повноважень, у разі пропуску без поважних причин пленарних засідань Верховної Ради України або засідань комітетів Верховної Ради України» (реєстр. № 1035-2 від 06.09.2019 р.); «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо приведення Закону України «Про статус народного депутата України» у відповідність із Конституцією України)» (реєстр. № 1038 від 29.08.2019 р.); «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України» (щодо приведення Закону України «Про статус народного депутата України» у відповідність із Конституцією України)» (реєстр. №1038-1 від 06.09.2019 р.); «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо кримінальної відповідальності народних депутатів України за неосо- бисте голосування)» (реєстр. № 1127 від 29.08.2019 р.).

Аналіз змісту цих законопроектів свідчить, що значна їх частина стосується вирішення проблем особистого голосування народних депутатів України та відвідування ними пленарних засідань Верховної Ради України або засідань комітетів Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що питання відповідальності народних депутатів України мають постійний суспільний запит, особливо у частині порушення парламентарями вимог щодо особистого голосування при прийнятті рішень парламентом. Особисте голосування народного обранця є однією з головних умов здійснення ним представницького мандату, яке має конституційне закріплення (частина третя статті 84).

Проведений аналіз законопроектів дає підстави в якості загальної рекомендації звернути увагу на доцільності під час підготовки проектів змін до чинних законодавчих актів дотримуватися встановлених вимог законо- проектної техніки, з тим, аби законодавство не було суперечливим. Окремо слід звернути увагу на недостатньому рівні опрацювання суб'єктами права законодавчої ініціативи змісту основного законопроекту під час підготовки альтернативного до нього проекту. Адже почасти альтернативні законопроекти дублюють недоліки основного проекту.

Законодавчі ініціативи характеризуються недостатньою системністю, зокрема у контексті визначених програмними документами Верховної Ради України завдань щодо оптимізації функціональної спроможності парламенту. Доцільним вбачається розроблення не кількох фрагментарних законопроектів, а одного комплексного, який би характеризувався концептуальністю, вирішував усі проблемні питання інституту статусу народного депутата України. Крім того, в контексті виконання змісту зазначених програмних документів, законодавчого закріплення потребують питання статусу парламентської опозиції.

Висновки

Дослідивши питання вдосконалення законодавчого регулювання статусу народного депутата України крізь призму ретроспективного аналізу його становлення як правового інституту національного конституційного права, сучасного стану законодавчого забезпечення, а також в контексті зареєстрованих у Верховній Раді України дев'ятого скликання законопроектів, доцільно окреслити такі основні результати і пропозиції.

1. Законодавча активність щодо врегулювання статусу народного депутата України була розпочата практично одночасно з проголошенням незалежності нашої держави та триває донині. Цей процес умовно можна розділити на три періоди. Перші два прийшлися на 90-ті роки минулого століття та характеризуються прийняттям базових законодавчих актів з цього питання: у 1992 році - Закону «Про статус народного депутата України», а у 1996 році - Конституції України. Третій період законодавчого врегулювання статусу народного депутата України триває понині, характеризується удосконаленням нормативно-правової бази з цього питання та приведенням її у відповідність до європейських стандартів.

Разом із цим є підстави виділити й четвертий період, що розпочався з прийняттям Закону «Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)», який набирав чинності з 1 січня 2020 року. Цими змінами вирішено одне з найдискусійніших за всі роки незалежності України питань - скасування депутатської недоторканності. Однак, їх значимість з точки зору концептуальності розвитку інституту правового статусу народного депутата України має бути перевірена подальшою парламентською практикою.

2. Питання вдосконалення національного законодавства про статус народного депутата України активно обговорюються науковцями. Вчені досліджують як теоретичні аспекти цих питань, так і пропонують свої бачення щодо вирішення тих чи інших проблем. Найбільш дискусійними нині серед них є, зокрема, питання щодо: дотримання конституційної вимоги про особисте голосування народними депутатами України; дострокового припинення повноважень парламентарів; правового регулювання депутатських запитів та звернень. Наукові інтерпретації, серед іншого, отримують втілення у висновках і рекомендаціях практичного змісту, що варті уваги, як-от:

- у Законі «Про статус народного депутата України» не визначена процедура дострокового припинення повноважень народного депутата у разі його невходження або виходу зі складу фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій) за списками якої він був обраний;

- аналіз змісту статті 86 Основного Закону та статті 15 Закону «Про статус народного депутата України» показує, що депутат вправі звертатися із запитом не лише до органів та посадових осіб виконавчої влади. Тому, визначати депутатський запит формою парламентського контролю лише за виконавчою владою немає переконливих підстав.

На нашу думку, важливо, аби наукові на- працювання мали практичне застосування у процесі моделювання відповідних законодавчих механізмів суб'єктами права законодавчої ініціативи.

3. Важливі вектори розвитку законодавства про статус народного депутата України в контексті поглиблення демократизації державно-суспільних процесів знайшли своє об'єктивне відображення, зокрема, у Рекомендаціях щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України (Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016року № 1035-VIII). Так, увагу акцентовано на питаннях стосовно: депутатських запитів та звернень; забезпечення пропорційного представництва народних депутатів України у комітетах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях України; врегулювання статусу парламентської опозиції; відсторонення народних депутатів України від участі у пленарному засіданні Верховної Ради України за поведінку, яка має ознаки насильства або спрямована на зрив роботи Верховної Ради України; впровадження Кодексу поведінки народного депутата України.

Список використаних джерел:

1. ДанилюкЮ.В. Проблемні питання конституційно-правового статусу народного депутата України. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. №3. С.31-37; ДанилюкЮ.В. Удосконалення статусу народного депутата України: стратегічні орієнтири. Конституційна реформа в Україні: новий етап та сучасні виклики. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. С. 236-240.

2. Клименко О. М. До проблеми юридичних гарантій відповідальності суб'єктів законодавчої діяльності. Конституційна реформа в Україні: загальнонаціональний проект єднання. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2014. С. 61-68.

3. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного другої та третьої сесій Верховної Ради України сьомого скликання) / Заг. ред. В. О. Зайчука, акад. НАПНУ Том 6. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2014. С. 7-45.

4. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного другої сесії Верховної Ради України восьмого скликання) / Заг. ред.

B. О. Зайчука. Том 8. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. С. 79-116.

5. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного сьомої сесії Верховної Ради України восьмого скликання) / Заг. ред. В. О. Зайчука. Том 13. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2018.

C. 63-121.

6. Голова Верховної Ради Дмитро Ра- зумков вважає доцільним запровадження імперативного мандату в парламенті. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric- polytics/2801184-ra zumkov-pro-imperativnij- mandat-bulo-b-nepogano-akbi-vin-buv-u-radi. html (Дата звернення: 12.05.2020).

7. Павленко І. Удосконалення конституційно-правових механізмів дострокового припинення депутатських повноважень в Україні. URL: ttp://old.niss.gov.ua/ monitor/october09/07.htm (Дата звернення: 12.05.2020).

8. КалужнаО. Кнопкодавство у Верховній Раді: правда і міфи про сенсорне голосування і не лише. URL: https://ukrainepravo. com/scientific-thought/pravova-pozytsiya/ knopkodavstvo-u-verkhovniy-radi-pravda-i- mify-pro-sensorne-golosuvannya-i-ne-lyshe/ (Дата звернення: 12.05.2020).

9. СелюкМ. «Пам'ятка слуги народу». URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/ pamyatka-slugi-narodu (Дата звернення: 12.05.2020).

10. Майданник О. Депутатський запит та інтерпеляція як форми реалізації парламентом контрольної функції: характерні ознаки, співвідношення. URL: http://pravoznavec.com. ua/period/article/5630/%CE (Дата звернення: 12.05.2020).

11. Background Study: Professional

and Ethical Standards for Parliamentarians. Published by the OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights. Warsaw, 2012. URL: https://www.osce.org/odihr/98924?download=true (Дата звернення: 12.05.2020).

References:

1. Danilyuk,Yu.V. (2014). Problemni pitannya konstitucijno-pravovogo statusu narodnogo deputata Ukrainy. Naukovi zapiski Institutu zakonodavstva Verhovnoyi Rady Ukrainy, 3, 31-37 [in Ukrainian]; Danilyuk,Yu.V. (2015). Udoskonalennya statusu narodnogo deputata Ukrayini: strategichni oriyentiri. Konstitucijna reforma v Ukrayini: novij etap ta suchasni vikliki. K.: Institut zakonodavstva Verhovnoyi Rady Ukrainy, S. 236-240 [in Ukrainian].

2. Klimenko, O. M. (2014). Do problemi yuridichnih garantij vidpovidalnosti sub'yektiv zakonodavchoyi diyalnosti. Konstitucijna reforma v Ukrayini: zagalnonacionalnij proekt yednannya. K.: Institut zakonodavstva Verhovnoyi Rady Ukrainy, S. 61-68 [in Ukrainian].

3. Problemi zakonodavchogo zabezpechennya prioritetnih sfer suspilnih vidnosin (na osnovi analizu zakonoproektiv, vklyuchenih do poryadku dennogo drugoyi ta tretoyi sesij Verhovnoyi Rady Ukrainy somogo sklikannya). (2014). / Zag. red. V. O.Zajchuka, akad. NAPNU, Tom 6. K.: Institut zakonodavstva Verhovnoyi RadH Ukrainy, S. 7-45 [in Ukrainian].

4. Problemi zakonodavchogo zabezpechennya prioritetnih sfer suspilnih vidnosin (na osnovi analizu zakonoproektiv, vklyuchenih do poryadku dennogo drugoyi sesiyi Verhovnoyi Rady Ukrainy vosmogo sklikannya). (2015). / Zag. red. V. O.Zajchuka, Tom8. K.: Institut zakonodavstva Verhovnoyi Rady Ukrainy, S. 79-116 [in Ukrainian].

5. Problemi zakonodavchogo zabezpechennya prioritetnih sfer suspilnih vidnosin (na osnovi analizu zakonoproektiv, vklyuchenih do poryadku dennogo somoyi sesiyi Verhovnoyi Rady Ukrainy vosmogo sklikannya). (2018). / Zag. red. V. O.Zajchuka, Tom13. K.: Institut zakonodavstva Verhovnoyi Rady Ukrainy, S. 63-121 [in Ukrainian].

6. Golova Verhovnoyi Rady Dmitro

Razumkov vvazhaye docilnim zaprovadzhennya imperativnogo mandatu v parlamenti. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-

polytics/2801184-razumkov-pro-imperativnij- mandat-bulo-b-nepogano-akbi-vin-buv-u-radi. html (Last accessed: 12.05.2020) [in Ukrainian].

7. Pavlenko, I. Udoskonalennya konstitucijno-pravovih mehanizmiv dostrokovogo pripinennya deputatskih povnovazhen v Ukrayini. URL: ttp://old.niss.gov.ua/monitor/ october09/07.htm (Last accessed: 12.05.2020) [in Ukrainian].

8. Kaluzhna, O. Knopkodavstvo u Verhovnij Radi: pravda i mifi pro sensorne golosuvannya i ne lishe. URL: https://ukrainepravo.com/ scientific-thought/pravova-pozytsiya/ knopkodavstvo-u-verkhovniy-radi-pravda-i- mify-pro-sensorne-golosuvannya-i-ne-lyshe/ (Last accessed: 12.05.2020) [in Ukrainian].

9. Selyuk,M. «Pam'yatka slugi narodu». URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/ pamyatka-slugi-narodu (Last accessed: 12.05.2020) [in Ukrainian].

10. Majdannik,O. Deputatskij zapit ta interpelyaciya yak formi realizaciyi parlamentom kontrolnoyi funkciyi: harakterni oznaki, spivvidnoshennya. URL: http://pravoznavec.com. ua/period/article/5630/%CE (Last accessed: 12.05.2020) [in Ukrainian].

11. Background Study: Professional

and Ethical Standards for Parliamentarians. Published by the OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights. (2012).

Warsaw. URL: https://www.osce.org/

odihr/98924?download=true (Last accessed: 12.05.2020).

Размещено на Allbest.ru