Релігійна толерантність в аспекті європейського конституціоналізму: пошук правових меж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра конституційного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

Релігійна толерантність в аспекті європейського конституціоналізму: пошук правових меж

Животовська Ірина Юріївна,

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Релігійна толерантність виступає проблемою взаємодії різних культур і цивілізації, а також діалогу всередині культур.

Метою статті є аналіз правових меж релігійної толерантності, визначення кола теоретичних і практичних проблем щодо принципу державного нейтралітету в релігійних питаннях крізь призму судового рішення, яке потребує правового врегулювання.

Наукова новизна полягає у пошуку шляхів зниження конфліктогенного потенціалу в сучасній Україні у зв'язку з частими проявами нетерпимості між прихильниками різних релігійних світоглядів та інтеграцією держави у світову спільноту.

Висновки. Полеміка про розміщення релігійних символів у публічних місцях і досягнення правильного балансу між конкурентними правами (коли меншини дотримуються своїх релігійних свобод, і в багатьох випадках релігійна більшість бореться за збереження статусу-кво у своїх привілейованих позиціях) ще далека від своєї завершеності й потребує подальшого різнобічного осмислення в контексті взаємодії міжнародних правових норм і національного законодавства.

Підхід до вирішення цього питання повинен забезпечуватися національним правом, однак обсяг розсуду, наданий державі, не є завжди однаковим. Незважаючи на те, що Суд не повинен встановлювати єдині стандарти, усе ще важливо, щоб він надавав рекомендації щодо орієнтирів, які держави повинні враховувати при розробці державної політики, антидискримінаційного законодавства та практики, щоб виконати свої зобов'язання щодо дотримання основних прав.

Релігійна толерантність являє собою той вимірювальний засіб, за допомогою якого європейська спільнота знаходить свої нові риси й порушує питання про власну ідентичність і про роль релігії у її формуванні. Реалізація ідей толерантності в нових умовах не відбувається без використання правових механізмів. Держави на сучасному етапі повинні прагнути до створення такого політико-правового режиму, який найбільшою мірою сприяє зміцненню ідей толерантності в суспільній свідомості. Тому потребує вдосконалення відповідна система правових стимулів і обмежень, профілактики та юридичної відповідальності за правопорушення в цій сфері.

Ключові слова: релігійна толерантність, рішення ЄСПЛ, свобода віросповідання, нейтралітет, секуляризм.

Zhyvotovska Iryna Yu.,

Candidate of Law, Docent of the Department of

Constitutional Law of the National University «Odessa Academy of Law»

RELIGIOUS TOLERANCE IN THE ASPECT OF EUROPEAN CONSTITUTIONALISM: FINDING THE LEGAL LIMITS

Abstract

Religious tolerance is a problem of interaction between different cultures and civilizations, as well as dialogue within cultures.

The purpose of the article is to analyze the legal limits of religious tolerance, to determine the range of theoretical and practical problems of the principle of state neutrality in religious matters through the prism of a Court decision that requires legal regulation.

The scientific novelty lies in the search for ways to reduce the conflict potential in modern Ukraine in connection with the frequent manifestations of intolerance between adherents of different religious worldviews and the integration of the State into the world community.

Conclusions. The controversy over the placement of religious symbols in public places and the achievement of the right balance between competition rights (when minorities respect their religious freedoms and in many cases the religious majority struggles to maintain the status-quo in their privileged positions) is far from complete and needs further consideration in the context of interaction of international legal norms and national legislation.

The approach to this issue must be ensured by national law, but the scope of discretion granted to the state is not always the same. Although the Court does not have to set uniform standards, it is still important for it to make recommendations on the guidelines that States should take into account when developing public policies, anti-discrimination laws and practices in order to fulfill their fundamental rights obligations.

Religious tolerance is the means by which the European community finds its new features and raises questions about its own identity and the role of religion in its formation. The realization of the ideas of tolerance in the new conditions does not take place without the use of legal mechanisms. States at the present stage should strive to create a political and legal regime that best contributes to the strengthening of the ideas of tolerance in the public consciousness. Therefore, the relevant system of legal incentives and restrictions, prevention and legal liability for offenses in this area needs to be improved.

Key words: religious tolerance, ECtHR decision, freedom of religion, neutrality, secularism.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах нинішньої ескалації глобалізаційних процесів і невпинної трансформації міжнародного міграційного простору проблема формування толерантності є однією з ключових у сучасному світі. Це питання стоїть досить гостро й вирішується на різних рівнях і в багатьох державах. Україна - не єдина багатонаціональна держава, а в силу свого географічного розташування - не єдина держава, що знаходиться на перетині шляхів міграції. У цьому особливому випадку важливо зрозуміти, що роль релігійної толерантності є безумовним об'єктом для вивчення, який синтезує століття світоглядних суперечок і внутрішніх конфліктів європейської та східної цивілізацій.

Більшість країн не має достатньої підготовки для врегулювання релігійних конфліктів, які з кожним роком трапляються частіше й призводять до більш серйозних наслідків. Релігійна конфліктологія знаходиться на початкових етапах свого формування й переплітається з іншими правами людини, у тому числі правами етнічних, расових та мовних меншин. Зарадити в цьому питанні може Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), що виступає тією ареною, на якій відбуваються найскладніші дебати навколо європейського релігійного плюралізму, бо його прецедентне право в основному й сприяє формуванню умов для таких суперечок.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному суспільстві релігійна толерантність має особливе значення: вона виступає і як ціннісна установка, і як норма соціальної дії, і як політична необхідність. Тому звернення до цієї тематики інспіровано потребою цілісного розуміння й осмислення толерантності в сучасному суспільстві. Питання релігійної толерантності висвітлюють у своїх працях О. М. Биков, Г. С. Єрмакова, Л. Р. Наливайко, Ю. Ю. Пайда, М. М. Палінчак, С. П. Рабінович, А. Ю. Радченко, Л. В. Ярмол тощо, які обґрунтовують необхідність застосування нового погляду на питання релігійної толерантності в умовах глобалізації, що обумовлює вибір проблематики статті.

Мета дослідження полягає в аналізі правових меж релігійної толерантності, визначенні кола теоретичних і практичних проблем щодо принципу державного нейтралітету в релігійних питаннях крізь призму судового рішення, яке потребує правового врегулювання.

Виклад основного матеріалу

Подолання розриву між державою й громадянським суспільством, що зростає, не можливе без повної реалізації конституційних принципів у сфері релігійної толерантності, покликаних бути неодмінною умовою правової демократії і засобом захисту людини та суспільства від ідеологічного панування будь-яких доктрин і структур.

Перш за все, звернімося до етимологічного аналізу поняття «толерантність». Існує широкий діапазон розбіжностей у думках про те, який сенс у нього вкладене. Це обумовлено різними підходами при вивченні толерантності й складністю самого феномена, фіксацією його меж, тобто визначенням обсягу його змісту. Залежно від контексту, значення поняття наповнюється особливим специфічним змістом.

В енциклопедичному словнику толерантність (від лат. tolerantia - терпіння) трактується, як: 1) здатність організму переносити несприятливий вплив того чи іншого фактора середовища; 2) терпимість до чужих думок, вірування, поведінки [1, с. 1352]. Це найбільш узагальнене визначення передбачає поважливе ставлення до інших національностей, раси, статі, віку, інвалідності, мови, релігії, політичних чи інших думок тощо. Однак, якщо підійти до проблеми історично, то саме релігійна толерантність є тією засадою, на якій сформовано сучасні уявлення про поняття в цілому.

Найбільш поширеним аналогом україномовного варіанту поняття «толерантність» виступає слово «терпіння», його похідні - «терпіти», «терпимість». Цей підхід, який прагне визначити межі толерантності та терпимості, часто висвітлюється в науковій літературі. Причому в деяких випадках дослідники не зовсім обґрунтовано, на нашу думку, розглядають їх як синоніми або в ціннісному відношенні віддають перевагу толерантності. Варто відзначити, що толерантність ніяк не може бути обмежена загальноприйнятим перекладом як терпимість, що означає «людина готова миритися з чимось неповноцінним або неприємним або терпіти те, із чим вона не згодна чи не схвалює».

У першу чергу, толерантність передбачає активну позицію всіх зацікавлених осіб. Вона є важливим компонентом життєвої позиції зрілої особистості, яка має свої цінності й інтереси та готова, якщо буде потрібно, їх захищати, але водночас із повагою ставиться до позицій і цінностей інших. Отже, поняття «терпимість» не тільки не відтворює повноти «толерантності», а й може бути прямо протилежним йому, бо використовується для позначення іншого явища.

Історія толерантності - це історія релігійної свободи та свободи думки, яка формується протягом багатьох століть, і цей процес триває досі. У сучасному світі спостерігається зростання фундаменталістських і екстремістських тенденцій, активних спроб використання релігії у вигідному ракурсі, політизації релігійного життя. На цьому тлі толерантність зовсім не означає взаємність і активну позицію всіх зацікавлених осіб. Нині складно дотримуватися балансу між принципами демократії й правами людини, свободою совісті й релігією, з одного боку, і збереженням національної культури, етнічної та релігійної ідентичності - з іншого.

Важливо, як зазначено вище, що проблема толерантності вперше виникає в західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність покладає початок усім іншим свободам, які досягаються у вільному суспільстві. Починаючи з XVI століття, філософські принципи терпимих стосунків поступово починають переходити з релігійної площини в державну політику, зокрема закріплюючи права й свободи людини й рекомендуючи толерантну поведінку державам щодо релігійних меншин у політичних документах, національному законодавстві, хоча реальне втілення цих приписів у життя відбувається не в усіх країнах.

З періоду розпаду Радянського Союзу й тотального реформування пострадянської України з орієнтацією на демократичне оновлення суспільства ідея формування толерантної особистості не тільки стає головною за своєю актуальністю, а й цілеспрямовано культивованою в суспільній свідомості як корисний засіб від безлічі соціальних, політичних, економічних і багатьох інших життєвих негараздів людини. Принцип толерантності в Україні отримує конституційне закріплення у вигляді відділення церкви від держави й невтручання держави у сферу віросповідання людини.

Сутність поняття «толерантність» розкривається в «Декларації принципів толерантності» - основоположному міжнародному документі, прийнятому ООН в 1995 році. «Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання, а перш за все активне ставлення до дійсності на основі визнання універсальних прав і свобод людини. Найбільш ефективний засіб попередження нетерпимості - виховання» [2]. Отже, толерантність - не пасивне, не природне підкорення думки, поглядів і дій інших; не покірне терпіння, а активна моральна позиція для взаєморозуміння між етносами, соціальними групами, різними суб'єктами, для позитивної взаємодії з людьми іншого культурного, національного, релігійного або соціального середовища, інших поглядів, переконань; вимога до мирного й гармонійного співіснування там, де є різноманітні релігійні практики.

Природно вважати, що немає нічого важчого, ніж бути терпимим у ставленні до людей, які дотримуються інших релігійних переконань. Це судження ґрунтується на припущенні, що релігія в основі своїй фанатична, і це частково слушно в тому сенсі, що релігія означає цілковиту самовідданість особистості. В ідеалі віра повинна породжувати милосердя, а не посилення фанатизму, оскільки вона призводить до зіставлення фрагментарних і обмежених цінностей із абсолютним і Божественним.

Ці твердження пояснює В. В. Логвинчук: «Трактування толерантності наполягає на тому, що немає, не було і не буде толерантності взагалі або як такої. Толерантність - це теоретичний концепт, що реалізовується у кожному соціумі в його специфічних практиках і проявах. Форми та вияви толерантності не придатні для узагальнення, принципово не порівнювані» [3, с. 674]. Ураховуючи думку дослідника, можливо, варто взагалі відмовитися від терміна «толерантність», не від- ступаючись від установок, які за ним стоять, і виокремити із нього більш вузькі й більш точні формулювання, наприклад, права людини, повага до прав людини, повага до особистого вибору людини, шанобливе ставлення до поглядів, переконань, світогляду, віросповідання, природність расових і статевих відмінностей. Оскільки дослідник філософії та релігії Алан Джей Левіновіц зазначає, що кінцевою метою толерантності насправді є не сама толерантність, а реалізація конкретних ідеалів, як-от: гідності людини, автономії, зменшеного болю, різноманітності, визнання іншого тощо [4, р. 17].

На противагу викладеному, в дослідженні Стейна Смета стверджується, що толерантність відіграє центральну роль у праві, бо ґрунтується на прагматичних міркуваннях, а не на великих ідеологічних твердженнях, незважаючи на філософські аргументи, які заперечують її виразність в державах із ліберальною демократією [5].

Отже, розуміння толерантності є одним із найбільш складних і неоднозначних. Ця неоднозначність полягає, передусім, у питанні про те, чи має бути толерантність правовою нормою, чи вона є суто внутрішнім моральним вибором кожної людини. Разом із тим актуалізується розгляд сутності поняття «толерантність», що дозволяє визначити міру збереження «свого» при прийнятті «іншого», і пов'язана з цим проблема встановлення її меж. Адже зміни в геополітичному й культурному процесі відбуваються настільки швидко, що уряди не завжди готові відповідати демократичним принципам і в той же час зберігати свою національну ідентичність і, що тепер особливо значущо, безпеку своєї країни.

Коли йдеться про співвідношення толерантності й права, Д. О. Вовк стверджує таке: «Ми опиняємося перед складним вибором: залишити толерантність моральному дискурсу, долучаючи її до юридичної світи як додатковий регулятор суспільних відносин (елемент природного права), або ж надати толерантності нормативної сили, включити її до права на основі нової логіки правового розвитку, зорієнтованої на примирення і компроміс» [6, с. 38].

Концепція прав людини передбачає можливість користуватися своїми релігійними правами й свободами, не порушуючи прав інших. Якщо, захищаючи свою ідентичність, людина руйнує ідентичність іншого, а тим більше безлічі інших, вона порушує сама принцип прав і свобод людини й громадянина.

У цьому контексті саме право є тим важливим елементом, який нормативним шляхом встановлює її межі. Якщо, наприклад, певні релігійні обряди наших поважних гостей проводяться таким чином, що вони нікому не заважають та не наносять нікому шкоди - ніхто не в праві їх заборонити чи обмежити. Якщо ж їх проведення так чи інакше порушує суспільні норми, що прийняті в певному регіоні, то в силу вступають правові засоби [7, с. 46].

Сенсаційна «справа про розп'яття» Ла- утсі проти Італії в Європейському суді з прав людини ілюструє цю боротьбу між світською ідеологією та релігійною вірою й неоднозначне визначення правових меж толерантності [8]. На думку заявниці, використання релігійних символів у навчальному процесі державних освітніх установ, зокрема наявність католицького розп'яття в класах, є не тільки порушенням свободи совісті її неповнолітніх дітей, а й виразом переваги держави в ставленні до конкретної релігії в місці, у якому формується свідомість молодого покоління (§§ 30-33).

3 листопада 2009 року палата другої секції Європейського Суду розглядає скаргу й одноголосно ухвалює рішення на користь заявниці. Пізніше це рішення скасовується постановою Великої палати Суду, а потім починає відігравати вирішальну роль для судової практики Страсбурзького суду в питаннях захисту свободи віросповідання.

Звернімо увагу на те, що розп'яття демонструється в класних кімнатах італійських державних шкіл уже більше ста років. Хоча ця практика не закріплена Конституцією Італії від 1948 р., ціла низка довоєнних постанов її узаконює. Зазначені документи спираються на релігійне розуміння держави, але сьогодні суперечать світськості держави, про що заявлено в Конституції Італії Хоча релігія відділена від держави, та Італійська держава є світською, мотивація розширеного співробітництва країни саме з католицькою церквою міститься в статті 9 Нового конкордату зі Святим Престолом «Італійська республіка визнає цінність релігійної культури й ураховує, що принципи католицизму є історичною спадщиною італійського народу»..

У зв'язку з цим особливий інтерес представляє позиція уряду Італії в Суді. У ній зазначається, що розп'яття, які використовуються в школах, не є, насамперед, ознакою лише релігії, а натомість представляють культурну спадщину італійської нації, що є частиною національної ідентичності, для якої характерні особливо міцні відносини між державою, народом і католицизмом. Уряд також стверджує, що розміщення розп'яття в навчальних кімнатах не може вплинути на школярів жодним чином, оскільки, по суті, це пасивний символ. Підкреслено, що низка інших символів, заснованих на інших релігіях, також вітається в італійських школах, наприклад, можна вільно носити хустки або інші знаки, що мають релігійну конотацію (§35). Отже, згідно з позицією Італії, будь-якому школяреві чи їхнім батькам не забороняється практикувати релігію, яку вони бажають, чи не мати прихильність до жодної.

Звернімося до аргументації в першій постанові Суду: по-перше, Суд визнає, що принцип секуляризму вимагає від держави бути нейтральною й рівновіддаленою від усіх релігій, щоб не створювалося враження, що держава підтримує певні релігійні вірування, що суперечить принципам правової держави; по-друге, за словами Суду, шкільне навчання дітей є особливо чутливою сферою, в якій присутність розп'ять може бути сприйнято учнями різних вікових груп, особливо представниками релігійних меншин, як релігійний знак і створити враження, що вони навчаються в школі, у якій присутня певна релігія (§ 48).

Прецедентна практика Європейського Суду вказує на обов'язок держави підтримувати нейтралітет і неупередженість у ставленні до релігійних переконань при наданні публічних послуг, ураховуючи освіту; такий нейтралітет особливо важливий у шкільному приміщенні, оскільки там, з огляду на обов'язковість шкільного навчання, існує небезпека індоктринації дітей. До того ж, існує відповідна вказівка з аналогічної італійської справи, що стосується демонстрації розп'яття на виборчих дільницях і в залах судових засідань.

Майже половина держав-членів Ради Європи відкрито критикують рішення Суду та просять його пам'ятати, що він повинен поважати національну ідентичність і релігійні традиції кожної з 47 держав-членів. Кілька урядів держав наполягає на тому, що релігійна ідентичність лежить в основі європейських цінностей та єдності [9]. Тому італійський уряд вирішує опротестувати рішення Європейського Суду й у січні 2010 року подає апеляцію з вимогою переглянути справу у вищій інстанції Суду - Великій палаті.

18 березня 2011р. Велика Палата ЄСПЛ постановлює, що немає доказів того, що влада Італії є не толерантною до тих учнів, які не сповідують будь-якої релігії або до вірян інших віросповідань. Суд не вважає розп'яття достатнім для формування індоктринації шляхом розміщення його на стіні. На думку суддів, питання про релігійні символи в школах входять в компетентність розсуду держави, якщо, звісно, рішення в цій сфері не мають форм нав'язливого вивчення певної релігії (катехізації) [10].

Справа «Лаутсі» рішенням Великої палати вирішується на користь національного права. Ураховуючи таку інтерпретацію, можна зробити висновок, що на сьогодні Італійська держава дотримується концепції «позитивної світськості», тобто фактично вона ніяк не перешкоджає використанню релігійної символіки із публічною метою, на відміну від «негативної світськості», яка характерна для Франції.

У застосуванні Конвенції 1950 р. Страсбурзький Суд ілюструє як взаємодію європейської та національної юрисдикцій, так і боротьбу між ними. Деякі інтерпретатори другого рішення ЄСПЛ - прихильники жорсткого секуляризму висловлюються в тому сенсі, що це рішення прийнято «під тиском» італійської держави, впливом її історичної спадщини та активної підтримки урядів європейських країн.

На думку О. І. Кирлежева, уся історія зі «справою про розп'яття», починаючи від розглядів в національних італійських судових інстанціях, і закінчуючи двома прямо протилежними рішеннями в Європейському Суді з прав людини - це така «історія з правоза- стосування», яка виявляє якийсь нестабільний, невизначений і рухливий «стан справ» у сфері співвідношення права й різних проявів релігійності / антирелігійності на нинішньому етапі європейського розвитку [11, с. 234]. Можна сказати більше: цей прецедент вказує на загострення протиріччя між європейською правовою свідомістю у зазначеній сфері та домінантною європейською публічною ідеологією.

Якщо позиціонувати толерантність як фундаментальну демократичну цінність при побудові розвинутого громадянського суспільства, то виникає питання, чи захищається нейтралітет, коли забороняється певний релігійний символ та залишається стіна порожньою (нейтралітет, досягнутий через відсутність будь-яких релігійних чи нерелігійних символів), чи коли дозволяється його розміщення в шкільних класах (нейтралітет досягається дозволом усіх символів).

Наявність розп'ять у класах - це бажання більшості батьків в Італії, а їхнє видалення стане зловживанням з боку меншини. У ході розгляду справи в ЄСПЛ виникає тема більшості й меншості, а також тема досягнення справедливого балансу між правами та інтересами вірян і атеїстів, між основними правами осіб і законними інтересами суспільства.

Необхідно також враховувати, що секуляризм, як конституційний принцип, не повинен бути самоціллю, а швидше засобом для досягнення мети: забезпечення рівності між усіма релігійними та нерелігійними віря- нами, що живуть разом у плюралістичному суспільстві. Тепер ця мета може бути досягнута шляхом закритого нейтралітету (заборона всіх релігійних символів із публічної сфери; винятковий) або відкритого нейтралітету (в основному допускаючи всі релігійні символи в публічній сфері; включний) [12].

Питання визначення меж і критеріїв толерантності закладається в неможливості повного раціонального обґрунтування її феномена. Чинником, що впливає на межі толерантності, виступає сучасний стан суспільства конкретної країни з її історичною пам'яттю, політичними традиціями й культурною своєрідністю, а не цілісної універсальної на всі часи системи, оскільки немає абсолютних загальнолюдських моральних норм, обов'язкових для умов усіх цивілізаційних утворень.

З одного боку, відкритий шкільний простір повинен бути інклюзивним, а не ексклюзивним. Навчальний заклад - це не місце для місіонерства й проповіді, це місце зустрічі різних релігій і філософських переконань. Представники релігійних меншин є більш вразливими, ніж релігійні більшості, оскільки їм може не вистачати представництва, захисту та доступу до осіб, які ухвалюють рішення, і можуть зазнати дискримінаційної політики уряду. Звідси. держава зобов'язана утримуватися від нав'язування віри (індоктринація), навіть у непрямий спосіб. Жодна релігія не повинна мати привілею відповідно до закону над будь-якою іншою чи її відсутністю.

З іншого боку, Європейському Суду слід визнавати й захищати національні традиції, а також залишати на розсуд кожної держави способи досягнення рівноваги між протилежними інтересами через те, що на європейському просторі має місце значне розмаїття типів державно-релігійних відносин, і кожна європейська країна торує свій шлях формування національних цінностей, вибудовуючи їхнє власне осмислення. Єдиним обмеженням, яке Суд висуває, є те, що рішення національних органів влади не повинні призводити до індоктринації й порушувати жодних прав Конвенції. Вочевидь, Італія має власну концепцію секуляризму, й принципи католицької церкви є частиною історичної спадщини італійського народу, які продовжують забезпечуватися в рамках шкільного навчання, тому християнський символ законно використовується в суспільних місцях. Це остаточно визнає Суд, коли, по суті, підкреслює, що в країнах християнської традиції розп'яття має специфічну соціальну легітимність, що відрізняє його від інших філософських і релігійних вірувань. Рішення ЄСПЛ у цій справі повною мірою узгоджується із конституційними цінностями європейської правової системи.

правовий релігійна толерантність

Висновки та перспективи подальших досліджень

Полеміка про розміщення релігійних символів у публічних місцях і досягнення правильного балансу між конкурентними правами (коли меншини дотримуються своїх релігійних свобод, і в багатьох випадках релігійна більшість бореться за збереження статусу-кво у своїх привілейованих позиціях) ще далека від своєї завершеності й потребує подальшого різнобічного осмислення в контексті взаємодії міжнародних правових норм і національного законодавства.

Підхід до вирішення цього питання повинен забезпечуватися національним правом, однак обсяг розсуду, наданий державі, не є завжди однаковим. Незважаючи на те, що Суд не повинен встановлювати єдині стандарти, усе ще важливо, щоб він надавав рекомендації щодо орієнтирів, які держави повинні враховувати при розробці державної політики, антидискримінаційного законодавства та практики, щоб виконати свої зобов'язання щодо дотримання основних прав.

Релігійна толерантність являє собою той вимірювальний засіб, за допомогою якого європейська спільнота знаходить свої нові риси й порушує питання про власну ідентичність і про роль релігії у її формуванні. Реалізація ідей толерантності в нових умовах не відбувається без використання правових механізмів. Держави на сучасному етапі повинні прагнути до створення такого політико-правового режиму, який найбільшою мірою сприяє зміцненню ідей толерантності в суспільній свідомості. Тому потребує вдосконалення відповідна система правових стимулів і обмежень, профілактики та юридичної відповідальності за правопорушення в цій сфері.

Список використаних джерел

1. ПрохоровА.М. Советский энциклопедический словарь. 4-е изд. Москва: Советская энциклопедия, 1989. 1632 с.

2. Декларація принципів толерантності. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_503 (Дата звернення: 16.03.2020).

3. ЛогвинчукВ.В. Особливості сучасної множинної парадигми розуміння толерантності. Держава і право. 2008. Вип. 39. С. 673-676.

4. Alan Jay Levinovitz. The Limits of Religious Tolerance. Massachusetts: Amherst College Press, 2016. 82 р.

5. Stijn Smet. The Pragmatic Case for Legal

Tolerance. Oxford Journal of Legal Studies. Volume39. Issue2. Summer2019. Р. 344-373. URL: https://doi.org/10.1093/ojls/gqz007

(Дата звернення: 16.03.2020).

6. ВовкД.О. Верховенство права і толерантність: навчальний посібник. Київ: Видавництво «ФОП Голембовська О.О.», 2018. 172 с.

7. Галицький І. В. Толерантність в правовому житті сучасної України: монографія. Одеса: Фенікс, 2012. 144 с.

8. Lautsiv. Italy, Judgment of 3November 2009, Application no.30814/06. URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95589 (Дата звернення: 16.03.2020).

9. ECHR Crucifix Case: 20 European countries support the Crucifix. URL: https:// bitly.su/x3rvfu (Дата звернення: 16.03.2020).

10. Рішення Великої палати у справі «Lautsi та інші проти Італії» від 18березня 2011 року, заява №30814/06. URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117786 (Дата звернення: 16.03.2020).

11. КырлежевА. «Дело о распятиях» в Европейском суде - в постсекулярной перспективе. Государство, религия, церковь в России и за рубежом. 2013. № 2 (31). С. 233-269.

12. Lautsi v. Italy: the Argument from Neutrality. URL: https://bitly.su/YryITc6 (Дата звернення: 16.03.2020).

References

1. Prokhorov,A.M. (1989). Sovetskij encziklopedicheskij slovar [Soviet Encyclopedic Dictionary]. (4th ed.) Moskva: Sovetskaya encziklopediya [in Russian].

2. Deklaratsiia pryntsypiv tolerantnosti.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

995_503 (Last accessed: 16.03.2020) [in Ukrainian].

3. Lohvynchuk,V. V (2008). Osoblyvosti suchasnoi mnozhynnoi paradyhmy rozuminnia tolerantnosti [Features of the modern multiple paradigm of understanding tolerance], Derzhava i pravo. State and law, is. 39, 673-676 [in Ukrainian].

4. Levinovitz,A.J. (2016). The Limits of Religious Tolerance. Massachusetts: Amherst College Press.

5. Smet, S. (2019). The Pragmatic Case for Legal Tolerance. Oxford Journal of Legal Studies, Vol.39, is.2, 344-373. URL: https:// doi.org/10.1093/ojls/gqz007 (Last accessed: 16.03.2020).

6. Vovk,D.O. (2018). Verkhovenstvo prava i tolerantnist [Rule of law and tolerance]. Kyiv: Vydavnytstvo «FOP Holembovska O.O.» [in Ukrainian].

7. Halytskyi,I.V. (2012). Tolerantnist v pravovomu zhytti suchasnoi Ukrainy [Tolerance in the legal life of modern Ukraine]. Odesa: Feniks [in Ukrainian].

8. Lautsi v, Italy, Judgment of 3 November 2009,Application no.30814/06. URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95589 (Last accessed: 16.03.2020).

9. ECHR Crucifix Case: 20 European countries support the Crucifix. (n.d.). URL: https://bitly.su/x3rvfu (Last accessed: 16.03.2020).

10. Rishennia Velykoi palaty u spravi «Lautsi ta inshi proty Italii» vid 18 bereznia 2011roku, zaiava №30814/06. URL: http:// hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-117786 (Last accessed: 16.03.2020) [in Ukrainian].

11. Kyrlezhev,A. (2013). «Delo o raspyatiyakh» v Evropejskom sude - v postsekulyarnoj perspective [«Crucifixion case» in the European Court in a post-secular perspective]. Gosudarstvo, religiya, czerkov v Rossii i za rubezhom, State, religion, church in Russia and abroad, 2 (31), 233-269 [in Russian].

12. Lautsi v. Italy: the Argument from Neutrality. URL: https://bitly.su/YryITc6 (Last accessed: 16.03.2020).

Размещено на Allbest.ru