До питання про зміст поняття "причетність до кримінального правопорушення"

Постановка проблеми

Традиційно у вітчизняному кримінальному праві проблема причетності до кримінального правопорушення досліджувалася в межах інституту співучасті в кримінальному правопорушенні. Сучасне кримінальне законодавство не містить у Загальній частині КК України 2001 р. спеціального інституту причетності до кримінального правопорушення й не користується терміном «причетність». Чинне законодавство не розкриває поняття причетності до кримінального правопорушення, цей термін використовується в теорії кримінального права, але єдиної точки зору стосовно його змісту немає. Потрібно зазначити, що причетність впливає на кваліфікацію діянь і визначення виду та розміру покарання.

Закономірним є інтерес науковців до проблеми, які виникають при застосуванні інституту причетності до кримінального правопорушення в кримінальному судочинстві. Його теоретичним і практичним питанням присвячені праці таких учених, як Г.І. Баймурзін, І.А. Бушуєв, Г.Б. Вітенберг, Т.В. Губаєв, М.К. Гнетнєв, А.В. Зарубін, В.Н. Зирянов, Н.С. Косякова, А.Н. Лемешко, А.Д. Макаров, С.Н. Таганцев, А.А. Піонтовський, Б.Т. Разгільдієв, В.Г. Смірнов, М.Х. Хабібулін, А.Н. Ігнатов та інші.

Мета статті полягає в здійсненні аналізу істотних рис інституту причетності до кримінального правопорушення, виявлення його своєрідності порівняно з іншими суміжними поняттями, а також розробці теоретичних положень, що стосується поняття причетності до кримінального правопорушення.

Виклад основного матеріалу

Тема ця складна та не вичерпана, попри значні внески науковців, на практиці залишається ще досить багато проблемних питань, які створюють проблеми у кваліфікації діянь і визначенні виду та розміру покарання.

У юридичній літературі немає єдиної думки стосовно змісту інституту причетності до кримінального правопорушення. Більшість авторів притримується думки, що поняття причетності охоплює три види злочинної діяльності: 1) приховування; 2) неповідомлення; 3) потурання. Майже всі дослідники, характеризуючи причетність до кримінального правопорушення, указують на дві відмінні ознаки: 1) наявність певного зв'язку з уже наявним явищем, а саме вчиненим кримінальним правопорушенням, кримінальним правопорушенням, яке готується або вчиняється;2) відсутність сприяння вчиненню самого кримінального правопорушення [1, с. 49-50].

А.А. Піонтовський стверджував, що причетністю є діяння, яке вчинене у зв'язку з учиненням виконавцем кримінального правопорушення, але при цьому не є однією з причин його вчинення [2, с. 318].

Н.Г. Радунцева, Б.Т. Разгільдієв, Н.С. Косякова розуміють під причетністю до кримінального правопорушення заздалегідь необіцяне умисне суспільно небезпечне діяння, пов'язане із кримінальним правопорушенням, але яке не сприяє його скоєнню та перешкоджає виявленню кримінального правопорушення і злочинця [3, с. 180].

Г.І. Баймурзін визначає причетність як суспільно небезпечну діяльність осіб [4, с. 50]. причетність кримінальне правопорушення

З останнім визначенням не можна погодитися, тому що воно не відображає в повному обсязі змісту причетності, оскільки причетність є не зовсім діянням, так як дві її форми, потурання і неповідомлення про кримінальне правопорушення, можна визначити як «бездіяльність».

Суспільна небезпека причетності до кримінального правопорушення обумовлюється тим, що вона створює умови для вчинення кримінального правопорушення, не дає змоги органам дізнання та досудового розслідування своєчасно виявити, припинити та розкрити кримінальне правопорушення.

На підставі досягнень теорії кримінального права й чинного Кримінального кодексу (далі - КК) України (ч. ч. 6 і 7 ст. 27 КК України) варто відрізняти три види причетності до кримінального правопорушення: 1) заздалегідь не обіцяне приховування кримінального правопорушення; 2) неповідомлення про кримінальне правопорушення; 3) потурання кримінальному правопорушенню. М.І. Мельник виділяє ще один вид причетності до кримінального правопорушення - заздалегідь необіцяне сприяння учасникам злочинних організацій (ст. 256 КК України) [5, с. 184].

Цьому питанню присвячене дисертаційне дослідження М.К. Гнетьєва, який визначає теоретичні основи кримінальної відповідальності за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їхньої злочинної діяльності й унесення науково обґрунтованих пропозицій для вдосконалення норм КК України в частині відповідальності за це діяння [6, с. 6].

Чинний КК України не передбачає такого спеціального складу кримінального правопорушення, як «неповідомлення». Відповідальність за таке діяння відома в КК 1960 р. (ст. 186 КК України), який містив вичерпний перелік кримінальних правопорушень, за заздалегідь необіцяне приховування яких передбачена кримінальна відповідальність. Убачається, що скасування цього виду причетності в чинному КК України є не обґрунтованим (скасована відповідальність навіть за недонесення про особливо тяжкі злочини).

У чинному КК України (ч. 6 ст. 27) визначена лише одна форма причетності - заздалегідь необіцяне переховування. Заздалегідь необіцяне переховування кримінального правопорушення - це активна діяльність особи з переховування злочинця, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених у ст. ст. 198 і 396 КК України. Кримінальна відповідальність за заздалегідь необіцяне приховування кримінального правопорушення можлива тільки при приховуванні тяжких та особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 396 КК України). Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК України, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь необіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

Потурання як форма причетності до кримінального правопорушення пов'язана з невиконанням особою покладених на неї юридичних обов'язків щодо запобігання кримінальному правопорушенню чи припинення кримінального правопорушення. У теорії кримінального права потурання визначається як бездіяльність будь-якої особи, яка не припиняє правопорушення, створює умови для його вчинення (О.М. Лемешко) [7, с. 10].

Потурання кримінальному правопорушенню можливе на стадії підготовки до кримінального правопорушення. Правова оцінка потурання залежить від того, чи було воно заздалегідь обіцяне. Коли потурання було заздалегідь обіцяне, то воно утворює співучасть у кримінальному правопорушенні. Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, воно може бути визнано відповідним службовим зловживанням (ст. ст. 364, 423 КК України). У науковій літературі висловлюється пропозиція, передбачити в КК України спеціальну норму про кримінальну відповідальність за потурання кримінальному правопорушенню, яка передбачала б відповідальність за заздалегідь необіцяне потурання, що вчиняється службовою особою правоохоронного органу (О.М. Лемешко).

М.І. Мельник, В.А. Клименко виділяє ще один вид причетності як заздалегідь необіцяне сприяння учасникам злочинних організацій - це особливий вид причетності, оскільки цей вид причетності належить лише до окремих злочинів, які пов'язані зі створенням і функціонуванням злочинних організацій (ст. 255 КК України) [5, с. 187].

А.Д. Макаров обґрунтовує наявність причетності до злочину як особливої й самостійної форми злочинної діяльності. Він відзначав, що причетність відрізняється від співучасті. Ця відмінність полягає в ознаках, які характеризують співучасть: 1) участь у злочині двох і більше осіб; 2) спільна їхня діяльність; 3) спільний умисел.

Спільна діяльність як об'єктивна ознака співучасті означає: а) спільні дії, які вичиняються узгоджено співучасниками, взаємодоповнюючи та взаємообумовлюючи один одного; б) спільний злочинний результат; в) причинний зв'язок між спільними діями та спільним результатом.

Умисний характер співучасті означає: а) кожний співучасник усвідомлює шкідливість не тільки своїх діянь, а й діянь інших співучасників; б) кожний співучасник передбачає шкідливість наслідків не тільки власних дій, а й дій інших співучасників; в) кожний співучасник бажає настання шкідливих наслідків не тільки власних дій, а й дій інших співучасників. Водночас вона має низку спільних характеристик, які дають змогу об'єднати приховування, недонесення та потурання в єдине поняття причетності до кримінального правопорушення [8, с. 59]. По-перше, це суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) причетних осіб, не будучи співучастю в кримінальному правопорушенні, завжди пов'язана із цим кримінальним правопорушенням. Це проявляється в тому, що особа, яка дізналася про вчинення кримінального правопорушення й переховує злочинця, не повідомляє компетентні органи про те, що вона бачила, або про те, що готується кримінальне правопорушення, при цьому не протидіяла вчиненню цього кримінального правопорушення, маючи таку можливість. По-друге, діяльність причетних осіб хоча й пов'язана з учиненням кримінального правопорушення, але не є й не може вважатися причиною злочинного результату. Ця діяльність не знаходиться в причинному зв'язку з фактом учинення кримінального правопорушення. По-третє, інститут причетності до кримінального правопорушення полягає в тому, що ця діяльність пов'язана зі злочинами третіх осіб. А.М. Трайнін визначав, що причетність - це так званий зв'язок третіх осіб зі злочинцями [9, с. 132]. М.І. Мельник, В.А. Клименко вважають, що причетність до злочину - це умисна дія або бездіяльність, яка пов'язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою [4, с. 184]. Аналогічної точки зору дотримується С.І. Селецький [10, с. 114]. По-четверте, у діях, які пов'язані з причетністю до кримінального правопорушення, на відміну від співучасті, відсутня ознака спільності, а саме спільність злочинного результату, а також причинний зв'язок між спільними діями та спільним злочинним результатом. Відповідальність самих причетних осіб має індивідуальний характер. Ступінь суспільної небезпеки причетності до кримінального правопорушення значною мірою визначається ступенем суспільної небезпеки основного кримінального правопорушення. Наприклад, переховування вбивці небезпечніше від переховування особи, яка скоїла грабіж. Але це означає лише залежність розміру покарання від тяжкості скоєного кримінального правопорушення, але не визначає залежності настання відповідальності причетних до нього осіб від відповідальності основного злочинця, який може з тих чи інших причин і не понести покарання.

Висновки

Аналізуючи вищенаведені ознаки причетності до кримінального правопорушення, можна дати таке визначення причетності до кримінального правопорушення.

Причетність до кримінального правопорушення - це умисна дія або бездіяльність, яка посягає на суспільну безпеку, передбачена кримінальним законом і пов'язана із закінченим кримінальним правопорушенням або діями, які утворюють незакінчене кримінальне правопорушення, не сприяють його підготовці й учиненню, а отже, не знаходяться в причинному зв'язку зі злочинним результатом.

Причетність до кримінального правопорушення володіє спеціальними властивостями, виступає як своєрідний каталізатор злочинності. Тому можливості вдосконалення юридичної та, зокрема, кримінально-правової її регламентації є досить актуальними.

Список використаних джерел

1. Косякова Н.С. Прикосновенность к преступлению по российскому уголовному праву: становление, состояние и перспективы развития: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 2001. 212 с.

2. Пионтовский А.А. Советское уголовное право. 3-е изд., испр. и дополн. Москва - Ленинград, 1929. Т. 1: Общая часть. 372 с.

3. Радунцева Н.Г. Уголовная ответственность за ранее обещанное укрывательство: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Омск, 1980. 180 с.; Разгильдиев Б.Т. Уголовно-правовые проблемы прикосновенности к преступлению: дисс. . канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 1979. С. 63; Костякова Н.С. Прикосновенность к преступлению по российскому уголовному праву: становление, состояние и перспективы развития: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 2001. С. 51.

4. Баймурзин Г.И. Ответственность за прикосновенность к преступлению по советскому уголовному праву: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 1966. 279 с.

5. Мельник М.І., Клименко В.А. Кримінальне право України. Загальна частина. Київ, 2008. 376 с.

6. Гнетнєв М.К. Кримінальна відповідальність за сприяння учасників злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право». Луганськ, 2010. 235 с.

7. Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину: авто- реф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право». Харків, 2008. 10 с.

8. Макаров А.Д. Уголовная ответственность за прикосновенность к преступлению: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право». Москва, 2003. 179 с.

9. Трайнин А.Н. Учение о соучастии. Москва, 1941.

10. Селецький С.І. Кримінальне право. Загальна частина: навчальний посібник. Київ, 2007. 264 с.

Размещено на Allbest.ru