Європейський суд з прав людини у механізмі захисту прав засуджених

Виклад основного матеріалу

Міжнародна співпраця держав у галузі прав людини відбувається у формі запровадження певних стандартів щодо змісту правового статусу індивіда та прийняття державами зобов'язань дотримуватися цих стандартів у своєму внутрішньому законодавстві та в повсякденній діяльності. Важливою функцією Європейського суду з прав людини є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм Конвенції державами- учасницями. Важливість Конвенції обумовлена не тільки широтою закріплених у ній прав, але й механізмами захисту, створеними для розслідування можливих порушень і для забезпечення виконання обов'язків, передбачених Конвенцією. Вона дає право громадянину держави, у якій поширилась юрисдикція Європейського суду, звернутися до цього органу, якщо громадянин вважає, що його права було порушено й суд виніс несправедливе рішення. Стаття 55 Конституції України надає право громадянам України звернутись із заявою до Європейського суду [13]. Впровадження норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сприяє використанню принципів, які в ній закріплені, а також впровадженню положень, що містяться в рішеннях ЄСПЛ, оскільки вони є реакцією на порушення державою-учасницею. Діяльність ЄСПЛ можна розглядати як механізм захисту прав засуджених, гарантування яких покладається на державу [1, с. 146].

Як відомо, у 2014 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів», що стимулював реалізацію різних напрямів забезпечення прав засуджених, що стали предметом цього дослідження. Крім того, Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо гуманізації порядку та умов виконання покарань)» від 6 вересня 2016 р., яким урегульовано питання примусового годування засуджених, зазначені додаткові гарантії захисту прав засуджених жінок та жінок, які мають при собі дітей, а також неповнолітніх [2]. Зазначений Закон також розширив перелік заходів заохочення, що можуть застосовуватись до засуджених, що забезпечить їх реальний вплив на поведінку засуджених. Аналізуючи наведений Закон, можемо сказати про те, що законодавець намагається удосконалити законодавство у сфері захисту прав засуджених [3]. Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, держави-учасниці беруть на себе обов'язок щодо забезпечення кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Це положення, безсумнівно, стосується забезпечення захисту прав засуджених осіб [4].

Рішення ЄСПЛ містять позиції, що сприяють забезпеченню запобігання катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Україна посідає одне з перших місць за кількістю справ серед дер- жав-членів Ради Європи, які перебували на розгляді в ЄСПЛ [6]. Загалом у ЄСПЛ перебувало 56 250 справ проти держав - сторін Конвенції, на Україну припадали 7 100 справ, а це означає, що 12,6% від загальної кількості справ стосуються вірогідного порушення прав людини з боку держави. У ЄСПЛ можна оскаржити порушення державою в особі її органів, установ, організацій, посадових осіб чи інших владних суб'єктів прав людини або основоположних свобод, які передбачені Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини та Протоколів до неї [6]. Засуджений має право подати скаргу до ЄСПЛ після того, як вичерпав усі доступні ефективні національні засоби юридичного захисту, в Україні це означає, що справу повинні розглянути усі інстанції [1, с. 146-148].

У справі «Бігун проти України» заявники стверджували, що була наявна абсолютна заборона тривалих побачень з родичами, яка до травня 2014 р. існувала в Україні для засуджених до довічного позбавлення волі, що порушило їхні права.

Заявники зазначали, що, згідно зі ст. 8 Конвенції, «кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом». ЄСПЛ дійшов висновку, що в цій справі було порушення ст. 8 Конвенції і присудив сплатити заявнику відповідну компенсацію [7].

ЄСПЛ розглядав скаргу у справі «Пол- торацький проти України», де піднімалось питання щодо тримання, поводження із заявником у так званому коридорі смерті в СІЗО Івано-Франківської області. Полторацький скаржився на обмеження права на побачення з родиною, на те, що йому не дозволяли мати зустрічі з адвокатом, а також відсилати й отримувати листи, дивитися телебачення і мати будь-який зв'язок із зовнішнім світом. ЄСПЛ зазначив, що таке втручання може бути виправданим лише у разі застосування «відповідно до закону». Проте у цій справі Суд вважає, що не можна сказати, що втручання у право заявника на повагу до приватного і сімейного життя та кореспонденцію було здійснено «відповідно до закону», як вимагається ст. 8 Конвенції, отже, зазначену статтю Конвенції було порушено [8].

Справи щодо України стосуються порушення ст. 3 Конвенції, а саме таких різноманітних аспектів, як, наприклад, неналежні умови тримання під вартою («Віслогузов проти України», «Данкевич проти України», «Коваль проти України» тощо); незабезпечення своєчасної та належної медичної допомоги («Кучерук проти України», «Пєтухов проти України» тощо). «Коваль проти України» - справа, що також висвітлює низку порушень прав засуджених. Заявник скаржився на неналежне поводження з ним під час перебування під вартою. Коваль скаржився на те, що державні органи не забезпечили належного та необхідного лікування та медичної допомоги. Він зазначав, що неналежні умови тримання його під вартою спричинили тяжкі страждання і погіршення його стану здоров'я. Заявник звертався до ст. 3 Конвенції, що забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Як зазначено у п. 66 рішення, під час перебування під вартою поводження з ним було жахливим і мало цілеспрямований характер зламати його моральний опір і примусити свідчити проти третіх осіб та зізнатися у злочинах, які він не вчиняв. Важливим аспектом є висвітлення порушень, пов'язаних із побутовими умовами засуджених. Так, Коваль наголошує у скарзі на тому, що камери СІЗО № 13 були повні паразитів. Відкритий туалет був розташований недалеко від стола на підвищенні навпроти дверей камери розміром у 12 квадратних метрів, у якій перебувало вісім в'язнів. Хворі в'язні, переведені з інших установ виконання покарань або слідчих ізоляторів, деякі з яких страждали на туберкульоз та венеричні захворювання, перебували з іншими в'язнями у тих самих приміщеннях, створюючи небезпеку зараження [9].

У справі «Віслогузов проти України» заявник скаржився на те, що під час відбування покарання йому кілька разів примусово вводили психотропний препарат; камери були переповненими, харчування було недостатнім, а санітарно-гігієнічні умови - незадовільними; побутові умови тримання були неналежними з огляду на переповненість камер і відсутність вентиляції; протягом усього часу відбування покарання він був позбавлений медичної допомоги. Внаслідок цього було порушено ст. 3 Конвенції, яка передбачає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. ЄСПЛ констатував наявність правопорушень прав засудженого, а також зобов'язав Україну відшкодувати 8 тисяч євро заявнику [10].

Однією з останніх справ є справа «Бєляєв та інші проти України». Заявниками є засуджені до довічного позбавлення волі, що відбувають покарання. Вони зазначали, що зазнали порушення права на повагу до приватного і сімейного життя через відсутність можливості мати тривалі візити зі своїми близькими родичами, членами сімей. Проте урядом були спростовані відповідні вимоги, але Суд визнав порушення ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації) разом зі ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) [11, с. 18-19].

Також однією з останніх справ є справа «Сукачов проти України», де заявник скаржився на погану вентиляцію, систему водо- відведення, антисанітарні умови тримання та тримання засуджених у переповнених камерах. Він стверджував, що це саме по собі становило порушення ст. 3 Конвенції, проте він не мав ніяких ефективних засобів правового захисту щодо своїх скарг. Беручи до уваги поточні міркування та наявну проблему, яка існувала протягом багатьох років, значну кількість осіб, на яку вона вплинула або здатна вплинути, а також термінову необхідність забезпечити їм необхідне та доречне відшкодування на національному рівні, Європейський суд вирішив застосувати процедуру пілотного рішення в цій справі та назвав комплексні заходи для вирішення структурної проблеми. Зрештою, враховуючи постійний та триваючий характер проблеми та явну відсутність будь-якого конкретного рішення, Європейський суд закликав українські органи влади забезпечити доступні ефективні превентивні та компенсаторні засоби захисту [14].

Як свідчить практика ЄСПЛ, права засуджених у нашій країні, на жаль, перебувають на неналежному рівні забезпечення. Такі справи, як «Вінтман проти України», «Логвіненко проти України», «Петухов проти України», «Сукачов проти України», красномовно вказують на недосконалість засобів забезпечення та захисту прав засуджених. У сьомій періодичній доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань та нелюдяного або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання Уряд відповідав на рекомендації і питання, які були сформульовані Комітетом ООН проти катувань та жорстокого поводження, і, як вбачається зі змісту відповідей, реформування і вдосконалення процесу виконання покарань в Україні все ще перебувають на низькому рівні реалізації. Багато проблем і складнощів існує саме у сфері забезпечення й реалізації прав засуджених. Нині засуджені поінформовані про всі механізми захисту, тому більшість засуджених вміє ними користуватися і, незважаючи на деякі перешкоди з боку окремих посадових осіб органів та установ виконання покарань, робить це [15, с. 2-4].