Концепція перехідного правосуддя в умовах збройного конфлікту в Україні

- заходи з відшкодування шкоди потерпілим від збройного конфлікту; відшкодування шкоди потерпілим включає в себе реституції, репарації, компенсації моральних та матеріальних збитків, психологічну реабілітацію, увічнення пам'яті загиблих у збройному конфлікті та вибачення винних перед потерпілими. На нашу думку, зазначений елемент є досить складним та вимагає певної деталізації. Зокрема, виникають питання щодо прав та обов'язків, що випливають із зобов'язань відшкодовувати шкоду (зокрема, компенсації за майно, пошкоджене/зруйноване за наслідками подій на сході України, починаючи з 2014-го року), порядку відшкодування збитків, щодо того, чи буде надаватися вказаній процедурі гласність, а також питання, пов'язані з інституалізацією відповідного процесу відшкодування шкоди, а саме реформи законодавства, державних органів, із соціальною реінтеграцією дітей та іншими заходами;

- притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні найтяжчих злочинів, базується на тому, що держава застосовує загальні стандарти належного правосуддя, які розроблені міжнародним співтовариством та втілені в нормах міжнародного права.

Аналізуючи питання перехідного правосуддя, керівник аналітичного напряму Української Гельсінської спілки з прав людини О. Мартиненко наголошує: "Для України об'єктивно необхідна розробка власної національної моделі такого правосуддя, щоб почати діалог з усіма громадянами, які постраждали в результаті конфлікту і окупації. Ухвалення перехідного правосуддя дозволить розробити стратегію розвитку

України на кілька років як гарантію досягнення стійкого миру і дотримання прав людини на окупованих територіях після їх звільнення. Не буде помилкою сказати, що наближення закінчення війни відповідає запиту більшості населення України. Діючи в рамках перехідного правосуддя, Україна має всі шанси вийти з конфлікту найбільш цивілізованим способом, одночасно дотримуючись принципів політики Європейського Союзу та з огляду на Мінські домовленості. Безсумнівно, така комбінація допоможе гармонізувати міжнародні відносини в регіоні і буде сприяти інвестиційному клімату" [2].

Глава представництва президента в АР Крим Антон Кориневич зазначає, що "перехідне правосуддя зосереджено не тільки на юридичних процесах і кримінальному праві, але і на відновлення історичної справедливості після закінчення конфлікту. У концепції передбачено створення Комісії правди - структури, яка б неупереджено збирала інформацію про війну, її перипетії, розповідала б про реальний стан справ на початок конфлікту, про його героїв та анти- героїв. <..> Це повинен бути або новостворений орган або, враховуючи проблему витрати бюджетних коштів на створення нової інституції, ці функції можна покласти на вже існуючий держорган". Важливим елементом перехідного правосуддя є також питання виплати компенсацій цивільному населенню за завданий в ході війни збиток. Українська концепція передбачає, що буде створений якийсь фонд, який буде займатися цими виплатами [3].

Національна модель перехідного правосуддя для України - це відповідь на питання: як вийти із ситуації окупації та збройного конфлікту та перейти до стану миру. Концепція, по суті, є частиною стратегії деокупації та реінтеграції громадян України.

Окремої уваги заслуговує думка М. Гнатовського: "Треба розуміти, що ми опинилися у достатньо рідкісній ситуації, тому що Україна на момент виникнення збройного конфлікту взяла на себе всі можливі зобов'язання європейської держави у сфері прав людини, у сфері міжнародного гуманітарного права, і, загалом, навіть у сфері міжнародного кримінального права" [4]. Справді, аналізуючи різні погляди та підходи вчених міжнародників, потрібно зазначити, що правосуддя перехідного періоду в Україні є необхідним складником і основним вектором державної політики для вирішення військового конфлікту. Дана концепція може застосовуватися не тільки після закінчення військового конфлікту, але й з перших днів, коли початок агресії спровокував грубі порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.

Ключовим елементом концепції є питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів. Це питання можна вважати "наріжним каменем" концепції, адже покарання винних є, по-перше, засобом встановлення справедливості, а по-друге, запорукою неможливості виникнення подібного конфлікту в майбутньому.

Наразі Верховна Рада прийняла за основу проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права (проект Закону № № 913-ІХ від 17.09.2020). Чинним Кримінальним кодексом України відповідальність за воєнні злочини передбачена статтею 438, але норми даної статті не містять повний перелік тих діянь, які можна кваліфікувати як воєнний злочин, що є порушенням принципу правової визначеності. Законопроектом передбачено викласти цю статтю Кримінального кодексу у новій редакції, що містить статті 438¹-438⁵, в яких деталізовано викладено різновиди злочинів, зазначених у 8 статті Римського статуту, а також низка порушень Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. та Додаткових протоколів до них. Прийняття таких змін до Кримінального кодексу було би позитивним кроком для правильної кваліфікації злочинів у майбутньому. Здійснення правосуддя щодо вчинених злочинів є умовою встановлення миру, утвердження цінностей демократичного суспільства і верховенства права. Ця теза покладена в основу робочого поняття перехідного правосуддя, запропонованого ООН. Відповідно до нього правосуддя перехідного періоду охоплює собою повний набір процесів і механізмів, пов'язаних із намаганнями суспільства примиритися зі спадщиною масштабних зловживань минулого і спрямованих на забезпечення підконтрольності, справедливості і примирення.

Наразі Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій завершило розробку законопроекту, який визначає особливості державної політики перехідного періоду щодо тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та в Криму. Даний документ спрямований на розгляд для надання пропозицій центральним органам виконавчої влади, держслужбам і фондам, місцевим органам влади, науковим, міжнародним і громадським організаціям, експертному середовищу, судовим органам, прокуратурі, органам військового управління, представництва Президента України в АРК та іншим.

Слід зазначити, що серед причин незадовільного стану притягнення до відповідальності за злочини, вчинені в Україні в рамках збройного конфлікту, є, зокрема, недосконалість чинного законодавства України щодо регулювання відповідальності за міжнародні злочини, брак досвіду правоохоронців та суддів у притягненні до відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права, відсутність доступу до території, що ускладнює процес збору доказів [5, с. 164].

На нашу думку, ще одним питанням, яке стосується концепції перехідного правосуддя, є створення відповідних органів, до компетенції яких входила б можливість розглядати міжнародні злочини, зокрема воєнні злочини. Міжнародна практика свідчить, що зазвичай розглядом таких справ займались спеціально створені суди. В Україні розглядається можливість створення так званого "гібридного суду", який може містити міжнародний елемент [6], проте реалізація такого підходу може мати деякі труднощі через необхідність внесення змін у національне законодавство.

Потрібно розуміти, що будь-яка домовленість про відмову від карного переслідування суперечить не тільки розвиненій міжнародній практиці, але й цілям, які переслідує ООН. Зокрема, ООН рішуче орієнтована на підтримку таких мирних угод, які забезпечують можливості для виконання обов'язків і заходів перехідного правосуддя у постконфліктний та перехідний періоди. А тому йдеться про переслідування не за всі порушення прав людини, а тільки за серйозні, зокрема катування, жорстокість, нелюдяне і принижуюче гідність поводження, рабство, насильницьке зникнення та інші. Цей перелік також не є вичерпним, він показує, що в даному контексті існує проблема доцільного розмежування. Нині у суспільстві найчастіше обговорюється питання: яка саме категорія осіб має бути притягнена до відповідальності, а яка може бути амністована. За словами розробників концепцій, остання абсолютно точно передбачає, що амністія не може стосуватися осіб, які скоїли воєнні злочини і порушили норми міжнародного гуманітарного права. Оскільки міжнародна практика рекомендує обмежитися лише категорією воєнних злочинців та винними в грубих порушеннях прав людини, це положення не влаштовує тих фахівців, які радикально пропонують притягнути до кримінальної відповідальності досить широке коло тих, хто зараз працює в органах окупаційної влади в Автономній Республіці Крим та так званих ДНР/ЛНР [7]. Завдання має полягати в тому, щоб визначити, які вчинки не можуть бути виправдані насильницькою формою врегулювання конфлікту і, таким чином, у спільних інтересах, зокрема в інтересах комбатантів, повинні переслідуватися карним кримінальним правом. Удосконалити цей процес можливо також завдяки ратифікації Римського статуту, який надав би нам більше прав у міжнародних інстанціях. Тому ці питання надзвичайно важливі та потребують відповідної уваги та вирішення.

Висновки

Резюмуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що концепція перехідного правосуддя - майже єдиний спосіб, який дозволить не тільки подолати тяжкі наслідки збройного конфлікту, а й забезпечити відновлення порушених прав і покарати винних у скоєнні злочинів. Оскільки концепція є комплексом процесів та механізмів, які пов'язані зі спробами суспільства подолати великомасштабні порушення прав людини і міжнародного гуманітарного права, то частиною такого процесу також має стати імплементація у вітчизняне законодавство норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права. Лише диференційоване застосування інструментів перехідного правосуддя з чітким усвідомленням його можливостей та певних обмежень в рамках мирного врегулювання може поновити довіру до громадських та державних інституцій в Україні, а також сприяти процесу трансформації конфлікту.

Також є важливим запозичення досвіду країн, чиї стратегії перехідного правосуддя, засновані на повазі прав людини, виправдали себе, виконання належних міжнародно-правових зобов'язань держави і визнання відповідних порушень з боку усіх сторін конфлікту. Проголошення пріоритету змісту універсальних та регіональних міжнародних стандартів у сфері прав людини та громадянина та їх захист з боку держави створить значний плацдарм для системи справедливого та ефективного правосуддя в Україні та належної допомоги постраждалим від збройних конфліктів.

Список використаних джерел