Напрями розвитку права у сфері Інтернет речей (IoT) та штучного інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями розвитку права у сфері Інтернет речей (IoT) та штучного інтелекту

Костенко О. В.,

Інтернет речей (далі - IoT) та штучний інтелект (далі - ШІ) стали реальним фактором, який змінює та створює суспільні відносини. Водночас ІоТ та ШІ в цифровому світі не мають чітко визначеного значення. Правове регулювання в цій сфері знаходиться на стадії формування і містить достатньо законодавчих проблем, які лежать не тільки в площині інформаційного права, а й стосуються інших галузей права.

Стан опрацювання

Серед праць вітчизняних вчених, які досліджували проблеми правового регулювання у сфері ІоТ та штучного інтелекту, слід виділити роботи В.Г. Пилипчука, О.А. Баранова, Т.Г. Каткова, Є.О. Харитонова та О.І. Харитонову, К.І. Белякова, О.О. Тихомирова, М.О. Стефанчука, О.Е. Радутного, М.В. Крачевського, О.В. Костенка, О.О. Кармазу, О.А. Грабовську, О.І. Федоренко, Д.В. Кушерець, В.М. Кукліна, Н.М. Лобанчикову, О.І. Бугеру. Дослідження доцільно узагальнити та виділити напрями розвитку.

Мета статті - огляд наукових підходів до формування правових позицій регулювання суспільних відносин у сфері Інтернету речей та штучного інтелекту.

Виклад основного матеріалу

На сьогодні ми перебуваємо в ері Інтернету речей (ІоТ), за допомогою якого здійснюється інтеграція (асиміляція) в загальносвітову цифрову екосистему будь-яких фізичних об'єктів, матеріальних та нематеріальних суб'єктів з використанням електронних пристроїв. Це потребує проведення наукових досліджень, визначення проблем та викликів у парадигмі ІоТ, їх вплив на соціальні та технологічні відносини. У своїх наукових роботах О.А. Баранов стверджує, що загалом можна визначити такі майбутні напрями наукових досліджень, як:

- визначення теоретико-методологічних основ та практичних рекомендацій щодо засад правового регулювання суспільних відносин в умовах «взаємодії»: людина - робот, робот - робот, робот - людина;

- вдосконалення всієї системи правового регулювання в умовах прийняття рішень (проявів «волевиявлення») роботами із штучним інтелектом;

- проведення теоретико-методологічних досліджень щодо визначення прогнозованих (майбутніх) правових моделей при реалізації суспільних відносин в умовах застосування Інтернету речей із ШІ у цивільному, інформаційному (комп'ютерні технології, телекомунікації, використання радіочастотного ресурсу тощо), морському, авіаційному, медичному, кримінальному, адміністративному, сімейному праві тощо;

- проведення теоретико-методологічних досліджень щодо визначення прогнозованих (майбутніх) правових моделей при реалізації суспільних відносин в умовах застосування технологій Інтернету речей із ШІ у промисловості, сільському господарстві, банківській сфері, енергетиці, медицині, освіті тощо;

- проведення правових досліджень з метою забезпечення в умовах застосування технологій Інтернету речей із ШІ лібералізації та конкуренції на певних ринках; захисту прав споживачів; визначення відповідальності; безпеки, зокрема кібербезпеки; захисту персональних даних, інтелектуальної власності та авторського права [1].

У своїй науковій роботі Т.Г. Каткова досліджує питання правових проблем штучного інтелекту та висуває ідею створення Карти правових реформ використання штучного інтелекту - аналітичного документа, який має містити бачення громадянського сектору щодо пріоритетів використання та розвитку правового середовища для розробників і користувачів штучного інтелекту. Увагу пропонується зосередити на таких проблемах: статус штучного інтелекту, відшкодування шкоди, завданої штучним інтелектом, захист персональних даних, інтелектуальна власність та штучний інтелект, проблеми дискримінації у зв'язку з використанням штучного інтелекту. Т.Г. Каткова вважає, що Карта правових реформ використання штучного інтелекту в Україні має містити такі напрями: цивільне та кримінальне законодавство, страхове та антидискримінаційне законодавство, захист персональних даних, законодавство у сфері інтелектуальної власності та медичне право [2].

Разом з тим Є.О Харитонов та О.І Харитонова доводять, що «існують всі підстави вважати Інтернет речей об'єктом цивільних правовідносин». На їх думку «природною є їхня участь у цивільних правовідносинах, оскільки, власне, для оптимізації цивільного обігу і створювався Інтернет речей» [3].

Отже, як вважають Є.О Харитонов та О.І Харитонова, орієнтація на «прецедентний» підхід до вирішення проблем правового регулювання у ІТ-сфері, зокрема у сфері «Інтернету речей», є невиправданою. Натомість доцільним вважається використання концептів «ІТ-право» (зокрема - «Інтернет-право»), що формується як симбіоз уявлень про цей феномен у віртуальній та дійсній реальності з метою уведення у звичне правове поле традиційних цивільних відносин та ІТ-відносин, віртуальних за своєю сутністю. Така постановка питання робить доцільним розгляд головних властивостей відносин та правовідносин, що складаються у сфері Інтернету взагалі та Інтернету речей зокрема [4]. Слід зазначити, що проблема систематизації норм в галузі ІоТ актуальна. Це можна дослідити на прикладі варіативного розвитку поняття ІоТ, яке постійно вдосконалюється та розвивається і на сьогодні активно застосовуються наступні варіанти дефініції «Інетрнет речей (ІоТ)»:

- пристрої, транспортні засоби, будови та інші предмети, вбудовані в електроніку, програмне забезпечення, датчики та мережеве підключення, що дозволяє цим об'єктам збирати та обмінюватися даними [5];

- сукупність взаємодіючих технічних систем і комплексів, що складаються з мікропроцесорів, сенсорів, пристроїв, систем передачі даних, локальних і/або розподілених обчислювальних ресурсів і програмних засобів, у тому числі програм штучного інтелекту, на основі використання величезної кількості даних і мережі Інтернет та призначених для здійснення суспільних відносин, зокрема, пов'язаних із наданням послуг або проведенням робіт за безпосередньою участю або без участі суб'єктів цих відносин (юридичних або фізичних осіб) [6];

- глобальна інфраструктура для інформаційного суспільства, яка надає передові послуги шляхом взаємозв'язку (фізичних та віртуальних) речей на основі наявних та розвинутих взаємодіючих інформаційно-комунікаційних технологій [7];

- всесвітня мережа взаємопов'язаних об'єктів, однозначно адресованих на основі стандартних протоколів зв'язку [8];

- парадигма, за допомогою якої наявні мережеві пристрої підключаються до реальних об'єктів, таких як побутова техніка, транспортні засоби та охорона здоров'я [9];

- динамічна глобальна мережева інфраструктура із самоконфігуруючими можливостями, заснованими на стандартних та сумісних протоколах зв'язку, де фізичні та віртуальні «речі» мають ідентифікаційні дані, фізичні атрибути та віртуальні особистості та їх використання, інтелектуальні інтерфейси безперешкодно інтегровані в інформаційну мережу [10].

Розвиток національного законодавства в сучасних інформаційних напрямах не завжди доцільно здійснювати шляхом прямої інтервенції англомовних термінів. За результатами здійсненого К.І. Бєляковим та О.О. Тихомировим аналізу зарубіжної літератури можна зробити висновок: багаторічний досвід роботи європейських термінологів доводить, що не завжди варто вводити в обіг іншомовні слова за наявності загальноприйнятих національних [11; 12].

До основних проблем Інтернету речей можна віднести інформаційну безпеку і захист персональних даних: визначення механізмів реалізації принципу попередньої згоди на використання та знищення персональних даних; правовий вплив на регулювання транскордонних потоків персональних даних; використання персональних даних інтелектуальними комплексами, що функціонують без участі суб'єктів (юридичних або фізичних осіб).

Необхідність та актуальність правового регулювання використання персональних даних у сфері ІоТ вивчено в наукових дослідженнях В.Г. Пилипчука, О.А. Баранова, В.М. Брижка, К.С. Мельника та інших науковців і для цього підготовлено низку проектів нормативно-правових актів [13; 14].

Накопичення персональних та ідентифікаційних даних третіми особами збільшує ризики їх незаконного використання. Фактично ідентифікаційні дані стали стратегічним ресурсом будь-якої держави і потребують відповідного фізичного, технічного та правового регулювання, а також обов'язкового захисту.

Дослідники наголошують на доцільності створення комплексного законодавства у сфері управління ідентифікаційними даними в тому числі ІоТ та ШІ, яке забезпечить якісне регулювання суспільних відносин у сфері управління ідентифікаційними даними та інформації, що застосовуються для ідентифікації суб'єктів та об'єктів у державних реєстрах, базах даних та інформаційно-комунікаційних системах [15].

Питання правового регулювання суспільних відносин у контексті правової відповідальності штучного інтелекту досліджують О.А. Баранов, В.Г. Пилипчук, М.О. Стефанчук, О.Е. Радут- ний, М.В. Крачевський, О.В. Костенко. Так, О.А. Баранов пропонує поділити штучний інтелект на три основні групи: «слабкий штучний інтелект», «сильний штучний інтелект» та «штучний суперінтелект» [16]. О.А. Баранов стверджує, що роботи-андроїди можуть виступати стороною суспільних відносин, тому що вони можуть самостійно оцінювати дії інших суб'єктів і самостійно формувати або змінювати мету та зміст своїх дій, їхні дії не можуть бути заздалегідь передбачені [17]. Таку ж точку зору підтримує М.О. Стефанчук і пропонує наділяти певний вид роботів цивільною правоздатністю. На думку М.О. Стефанчука, поняття «електронна особа» може бути застосоване винятково до роботів із певними характеристиками, зумовленими наділенням їх штучним суперінтелектом, які свідчитимуть про їхню здатність самостійно діяти в межах суспільних правовідносин, а отже, бути носіями специфічних прав і обов'язків [18].

З точки зору кримінального права О.Е. Радут- ний досліджує окремі питання розвитку та застосування штучного інтелекту в умовах, коли відповідальність не можна покласти на його розробника та/або користувача в залежності від ситуації, а також розглядає можливість застосування до самодосконалого штучного інтелекту окремих заходів кримінально-правового впливу.

Водночас виникає питання, чи є прийнятним застосування до штучного інтелекту заходів кримінально-правового впливу та видів покарань, спрямованих на те, щоб обмежити, створити незручності або позбавити правопорушника того, що в нього є. О.Е. Радутний зазначає, що дії штучного інтелекту вже сьогодні розглядаються як більш законослухняні та передбачувані у порівнянні з поведінкою звичайної людини, а необхідність покладення відповідальності як на людину, так і на штучний інтелект створює певний виклик сучасній правовій доктрині [19].

Слід зазначити, що нині етап розвитку технологій із штучним інтелектом не потребує їх ідентифікації як суб'єктів суспільних відносин, оскільки звичайні роботи і роботи зі штучним інтелектом усе ще є об'єктами, які здійснюють діяльність за алгоритмами та програмами, створеними та заданими людиною. Разом з тим вони як об'єкти мають бути ідентифіковані згідно правил маркування товарів, виробів, програмного забезпечення тощо із відповідною нумерацією, товарним знаком та мітками інтелектуальної власності. Водночас деякі виробники пристроїв та роботів із штучним інтелектом пропонують надати роботам класу NAI та AGI юридичні права та обов'язки, які характеризують робота як суб'єкта правових відносин, та електронний (квантовий) підпис як інструмент для забезпечення його ідентифікації та волевиявлення в інформаційному середовищі.

Українське законодавство наразі не передбачає можливості правового регулювання суспільних відносин у сфері робототехніки, а також механізмів ідентифікації роботів із штучним інтелектом як суб'єктів правовідносин, тому доцільно розпочати роботу над створенням сучасних правових регуляторів у сфері робототехніки, спираючись на міжнародний досвід у цій сфері [20].

Так, низка науковців (О.О. Кармаза, О.А. Грабовська, О.І. Федоренко, Д.В. Куше- рець, В.М. Куклін та їхні співавтори) вважає, що штучний інтелект (комп'ютерні програми, інформаційні технології зі штучного інтелекту, електронна особа (особистість) тощо) - майбутнє виключно цивілістичного процесу і він змінить філософію та правову природу здійснення судочинства, дозволить адаптувати самостійні приватні юридичні процеси до розвитку суспільних відносин, які існуватимуть на час його запровадження, але з дотриманням моральних та процесуальних норм щодо застосування різних проявів штучного інтелекту в юридичному процесі. На їх думку, поняття «штучний інтелект» є широким поняттям, яке охоплює різні наукові сфери, різні методології його дослідження, інструменти тощо [21].

О.О. Кармаза, О.А. Грабовська у своїх дослідженнях констатують, що робот зі штучним інтелектом в Україні не є суб'єктом процесуальних правовідносин чи суб'єктом інших правовідносин, але «електронна особа (особистість)» може набути такого правового статусу за умови, що будуть дотримані загальні принципи використання штучного інтелекту (принципи поваги до основних прав і свобод людини, недискримі- нації, якості та безпеки, прозорості, неупередженості, справедливості, контролю з боку людини тощо), а межі, порядок та способи її діяльності визначатимуться законом [22].

В.М. Куклін висловлює думку про неможливість самостійного існування штучного інтелекту через складнощі формалізації баз знань, яких людина набуває протягом життєвого циклу, оскільки ці дані об'ємні, складні, масштабні, надлогічні, і їх відтворення є наразі непідйом- ним завданням [23].

Окремий напрямок досліджень - інформаційна безпека у сфері ІоТ та штучного інтелекту. З метою забезпечення безпеки у сфері ІоТ О.В. Бугера вважає доцільним розвинути напрямок концептуального обґрунтування використання можливостей Інтернету речей для запобігання злочинності. При цьому використання Інтернету речей для запобігання злочинності можливе шляхом формування комплексної системи збору кримінологічно значимої інформації та її аналізу з використанням звукових датчиків, відеокамер, безпілотних літальних апаратів та інших технологічних елементів [24].

За ствердженнями Н.М. Лобанчикової, доцільно звернутися до чотирирівневої архітектури безпеки ІоТ від компанії Cisco Systems, яка відіграла провідну роль у розробці моделі ІоТ на Всесвітньому форумі IoT (IWF). Чотирирів- нева модель архітектури складається із таких рівнів: безпека на основі ролей, захист від втручання і виявлення втручань, захист даних і конфіденційність; ці функції охоплюють всі рівні архітектури, захист протоколів Інтернету [25].

Вивчаючи правові проблеми безпеки Інтер- нету речей, К.Г. Некіт стверджує, що серед заходів забезпечення інформаційної безпеки у сфері ІоТ та профілактики заподіяння шкоди Інтернетом речей перш за все необхідно виділити саморегуляцію, яка повинна забезпечуватися за допомогою тісної співпраці технологічних компаній та громадянського суспільства. Це мінімізує втручання держави в цю сферу, що сприятиме швидкому розвитку інноваційних технологій.

Проблема захисту прав людини та відшкодування шкоди, спричиненою Інтернетом речей, виникає вже у випадку, коли відбувся факт правопорушення. У такому разі слід врахувати, що умови відшкодування шкоди, заподіяної пристроєм, що входить до Інтернету речей, включатимуть: 1) наявність шкоди; 2) протиправність поведінки заподіювача шкоди (яким виступатиме виробник пристрою), що виражається в неприйнятті заходів забезпечення безпеки пристрою; 3) причинний зв'язок між поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вину заподіювача шкоди. [26].

Новий напрямок правового регулювання усферіІоТ-управлінняідентифікацієюІоТтаШІ. Згідно з дослідженнями, сьогодні ідентифікація фізичної особи в цифровому просторі може здійснюватися за різними технологіями. Наразі єдиною визнаною у світі системою електронної ідентифікації є інфраструктура відкритих ключів РКІ, яка заснована на криптографічних технологіях, за умови персональної ідентифікації користувача/власника особистого ключа цифрового підпису на момент власноручного створення особистого ключа електронного підпису.

Сучасне ІоТ-середовище неоднорідне і в механізмах ідентифікації, і в універсальних ідентифікаційних системах. Така ж неоднорідність притаманна й підходам до юридичного оформлення нормативної бази та галузі в цілому. Більше того, немає одностайної наукової думки щодо класифікації ідентифікаційних та персональних даних, їх деталізації та однозначності формулювання дефініцій.

Вважається доцільним у галузі ІоТ та ШІ визначити уповноваженого державного суб'єкта права, на якого покласти завдання розробки правових регуляторних актів, вітчизняного глосарію технічних і техніко-юридичних визначень, дефініцій і законодавчих положень, а також розробити відкриту онлайн-платформу для залучення розробників робототехніки та штучного інтелекту до державних програм цифровізації країни та забезпечення їх державною фінансовою підтримкою та правовим захистом [27].

Отже, сьогодні ідентифікаційні дані є важливим інформаційним активом, який впливає на суспільні відносини в багатьох сферах життєдіяльності людини. Також суспільної актуальності набувають процеси управління ідентифікаційними даними пристроїв ІоТ та ШІ.

Управління цифровими даними пристроїв ІоТ та ШІ не має чітко визначених правових критеріїв. Першим кроком у цьому напрямку стане розробка уніфікованого класифікатора ідентифікаційних даних ІоТ та ШІ. [28].

Висновки

Цифровізація стає невід'ємним фактором сучасних суспільних відносин, в яких з'являються нові «дійові особи» у формі ІоТ та штучного інтелекту, що вимагають від людства наділення їх правами, обов'язками, відповідальністю та іншими рисами, притаманними самодостатній соціальній системі. Правові дослідження від загальних проблем застосування штучного інтелекту розгалужуються на різні галузі права: цивільне, інформаційне, адміністративне, інтелектуальної власності тощо. Це свідчить про актуальність правового регулювання застосування штучного інтелекту у всіх сферах життєдіяльності людини. Завдання фахівців у галузі права -ефективніше формувати основи права ІоТ та ШІ, випереджаючи та локалізуючи ризики безконтрольної глобалізації пристроїв Інтернету речей та штучного інтелекту.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Баранов О.А. Інтернет речей і право: погляд у майбутнє. Інтернет речей: проблеми правового регулювання та впровадження : зб. матеріалів доп. учасн. ІІІ наук.-практ. конф. Київ, 2019. С. 7-13.

2. Каткова Т.Г. Штучний інтелект в Україні: правові аспекти. Право і суспільство. 2020. № 6. С. 46-55.

3. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. До проблеми цивільної правосуб'єктності роботів. Інтернетречей: проблеми правового регулювання та впровадження : матеріали ІІ наук.-практ. конф., м. Київ, 29 листопада 2018 р., Київ, 2018. 168 с.

4. Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Категорія «Інтернет речей» та цивільні правовідносини. Наукові праці НУ ОЮА. 2017. С. 169-177. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12514/Kharytonov%20E.%200.%2c%20Kharytonova% 200.%20I.%20The%20categoiy%20%c2%abInternet%20of%20things%c2%bb.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

5. International Telecommunication Union (ITU). Internet of Things Global Standards Initiative. URL: http://www.itu.int/en/ ITU-T/gsi/iot/Pages/default.aspx (дата звернення: 02.07.2021).

6. Баранов О.А. Інтернет речей (IoT) і блокчейн. Інформація і право. 2018. № 1 (24). С. 59-71. URL: http://ippi.org.ua/ baranov-oa-internet-rechei-iot-i-blokchein-st-59-71?fbclid=IwAR3EQyUbY1uMBjZs6YhatBrncsAB_vFPVuQ1Ns0wma R1QSjtApbhmIfrZwo.

7. International Telecommunication Union (ITU). ITU-T Recommendation ITU-T Y.2060 (06/2012). URL: https:// www.itu.int/ ITU-T/recommendations/rec.aspx?rec=y.2060 (дата звернення: 03.07.2021).

8. N. Kong, Park Jungsoo, N. Crespi, G. Lee, Ilyoung Chong The Internet of Things - Concept and Problem Statement. URL: https://www.semanticscholar.org/paper/The-Internet-of-Things-Concept-and-Problem-Kong-Jungsoo/5ef74cba1f2836fa895aa9f336 bc88e8246e711d?sort=relevance (дата звернення: 02.07.2021).

9. Lu Yan, Yan Zhang, Laurence T. Yang, Huansheng Ning The bitemet of Things: From RFID to the Next-Generation Pervasive Networked. eBook, ISBN9780429133152. 336 с. URL: https://doi.org/10.1201/9781420052824 (дата звернення: 02.07.2021).

10. The Internet of Things. ITU Internet Reports 2005. URL: https://www itu.int/net/wsis/tunis/newsroom/stats/The-Internet- of-Things-2005.pdf (дата звернення: 03.07.2021).

11. Бєляков К.І., Ланде Д.В., Новікова В.Г. Інформаційне законодавство України: новели 2013 року : Юридичний вісник України. Київ, 2013. № 52 (965). С. 14-15.

12. Костенко О.В. Управління ідентифікаційними даними (ідентифікація): проблеми понятійно-категоріального апарату : The latest development of the modern legal sciences and education in Ukraine and EU countries: an experience, challenges, expectations Collective monograph Wloclawek, Republic of Poland, 2021. С. 317-330.

13. Баранов О.А., Брижко В.М. Захист персональних даних в сфері Інтернет речей. Інформація і право. 2016. № 2. С. 85-91.

14. Становлення і розвиток правових основ та системи захисту персональних даних в Україні : монографія / В.Г. Пилипчук та ін. ; за ред.: В.М. Брижка, В.Г. Пилипчука. Київ : Нац. акад. прав. наук України, «АртЕк», 2017. 226 c.

15. Костенко О.В. Управління ідентифікаційними даними: правове регулювання анонімізації та псевдонімізації. Науковий вісник публічного та приватного права. 2021. №1. С. 110-118.

16. Баранов О.А. Інтернет речей і штучний інтелект: витоки проблеми правового регулювання. ІТ-право: проблеми та перспективи розвитку в Україні: матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Львів, 17 листопада 2017 р. Львів, 2017. С. 18-42.

17. Баранов О.А. Інтернет речей (IoT): мета застосування та правові проблеми. Інформація і право. 2018. № 2 (25). С. 31-45.

18. Стефанчук М.О. Теоретичні засади цивільної правосуб'єктності фізичних осіб та особливості її здійснення : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват, права і підприємництва ім. Ф. Г Бурчака. Київ, 2020. 473 с.

19. Радутний О.Е. Штучний інтелект та окремі питання кримінального права. Концептуальні основи кримінальної законотворчості : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. м. Одеса, 19 жовтня 2017 р. Одеса, 2017. С. 382-392. URL: http://dspace. onua.edu.ua/handle/11300/8046;jsessionid=2F3C4A33222C3382E26C0BA440FB30E0 (дата звернення: 03.07.2021).

20. Костенко О.В., Костенко В.В. Правова відповідальність та ідентифікація суб'єктів і об'єктів зі штучним інтелектом (ІоТ). Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 1. С. 158-162.

21. Кармаза О.О., Грабовська О.О. Електронна особа (особистість) як суб'єкт правовідносин у цивілістичному процесі. Цивільне право і процес. 2021. № 2. С. 5-10. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2021/2/2_2021.pdf#page=5.

22. Кармаза О.О. Використання видів (форм) штучного інтелекту в нотаріальному процесі України: проблеми та шляхи вирішення. Цивільне право і процес. 2021. № 3. С. 13-18. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2021/3/3.pdf.

23. Куклин В.М. Особенности развития искусственного интеллекта на современном этапе. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія : Математичне моделювання. Інформаційні технології. Автоматизовані системи управління. 2018. Вип. 40. С. 34-40. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIMAM_2018_40_6 (дата звернення: 01.07.2021).

24. Бугера О.І. Інтернет речей та запобігання злочинності. Підприємництво, господарство і право. 2018. №6. С. 295-298. URL: http://www.pgp-journal.kiev. ua/archive/2018/6/54.pdf

25. Лобанчикова Н.М., Серденюк Б.О. Дослідження процесів захисту інформації в ІоТ. Секція 2. Інформаційні технології та кібербезпека. С. 80-83. - URL: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/06/38-1.pdf (дата звернення: 03.07.2021).

26. Некіт К.Г. Проблеми забезпечення інформаційної безпеки та відшкодування шкоди, заподіяної пристроями, підключеними до Інтернету речей. Часопис цивілістики. 2017. Вип. 27. С. 107-111. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chac_2017_27_22 (дата звернення: 03.07.2021).

27. Костенко О.В. Ідентифікація ІоТ: Витоки проблеми правового регулювання управління ідентифікаційними даними. Juris Europensis Scientia. 2021. №1. С. 77-83.

28. Костенко О.В. Управління ідентифікаційним даними: правове регулювання та класифікація. Молодий вчений. 2021. № 3 (91). С. 90-95.

Размещено на Allbest.ru