Основні положення та кількісні показники Органічного статуту Царства Польського 1832 р.

Патлачук В.Н., кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії, історії права і держави та конституційного права Національного університету державної фіскальної служби України

Аналіз публікацій показує, що цьому питанню в історико-правовій літературі не було приділено достатньої уваги. Серед дореволюційних авторів, які розглядали це питання, необхідно назвати Ш. Аскеназі, О. Корнілова, І. Нікотіна та ін. Ґрунтовне дослідження змісту цього документа було здійснено М. Любавським у монографії «Історія західних слов'ян», у якій науковець розглянув органи управління, систему правовідносин, повноваження гілок влади та причини ухвалення Органічного статуту. У вітчизняній істотко-правовій науці положення Органічного статуту 1832 р. фрагментарно розглядалися у працях І. Бойка, В. Кульчицького, М. Орзіха, Б. Тищика, І. Яценка та ін. Серед сучасних білоруських та російських дослідників, у полі зору яких перебувають питання законодавчого врегулювання перебування польських земель у складі Російської імперії у першій половині ХІХ ст., слід виділити Т. Андрєєву, Е. Епштей- на, Є. Луферчика, І. Ружицьку та ін. Водночас розгляду цього нормативно-правового акта присвячена значна кількість публікацій польських науковців: В. Вітковського, Т. Демідовського, Ф. Конечного, А. Коробовича, М. Осецької, Л. Мазевського, Фр. Скарбека, З. Станкевича, Р Ястшембски та ін. На нинішньому етапі розвитку юридичної науки характерною рисою досліджень цієї пам'ятки права є фрагментарний характер та її розгляд у контексті вивчення більш загальних проблем. Незважаючи на наявність розробок, ця проблема не отримала свого системного дослідження, тому потребує подальшого вивчення.

Метою роботи є розгляд причин ухвалення Органічного статуту Царства Польського 1832 р. та аналіз його основних положень із застосуванням методики кількісних показників.

Виклад матеріалів дослідження передбачає групування інформації про Органічний статут Царства Польського 1832 р. за: 1) передумовами ухвалення; 2) юридичною природою документа; 3) основними положеннями; 4) наслідками ухвалення.

1. Передумови ухвалення Органічного статуту Царства Польського 1832 р. На початку 30-х років ХІХ ст. революційні події охопили значну кількість держав європейського континенту. Так, у 1821-1830 рр. у результаті визвольної війни греків проти Османської імперії з'явилася нова держава - Греція. У липні 1830 р. відбувалася революція у Франції, яка ліквідувала політичне панування дворянської аристократії та привела до влади буржуазію, а у серпні-вересні революційні події охопили Фландрію, яка розділилася на протестантську Голландію та католицьку Бельгію. Цілком зро-зуміло, що в Польщі з'явилися революційні групи, метою яких було відродження Речі Посполитої, при цьому їх лідери дотримувалися досить різних позицій щодо процесу державотворення. Інтерес викликає та обставина, що польська революція була сприйнята Миколою I як продовження революційного процесу, який розпочався у Франції та Бельгії. Як указує Т Андрєєва, імператор щодо цього писав: «Раз удар был нанесен, пример дан, трудно предположить, что во времена смуты и всеобщего брожения эти превратные представления не будут и далее давать ростки, несмотря на имеющийся опыт заблуждений и их гибельные последствия» [1, с. 737].

Російська окупація Польщі мала значну кількість негативних наслідків у вигляді того, що верховна влада належала наміснику Костянтину Павловичу - члену імператорської родини, який постійно порушував Конституцію 1815 р. Росіяни не бажали дотримуватися навіть формальних вимог Конституції 1815 р., підтвердження чого є відмова Миколи І у 1825 р. коронуватися у Варшаві.

Формальним приводом до повстання став план російської влади щодо відправки польської армії на придушення революції у Франції. Повстання почалося 29 листопада 1830 р. з невдалого замаху на намісника Костянтина Павловича у Варшаві, після чого повстанцям вдалося захопити більшу частину польських земель та оголосити мобілізацію населення. Лідери повстанців звернулися до Миколи І з пропозицією почати перемовини щодо відновлення миру та порядку, але російська влада відмовилася від них та вимагала капітуляції та складення зброї. У відповідь на таку позицію 25 січня 1831 р. Сейм проголосив «низложение» царя та утворив польський Національний уряд, до складу якого ввійшли представники різних політичних течій, які не могли запропонувати модель державного устрою Речі Посполитої та домовитися про спільну позицію на перемовинах із росіянами.

У Вільні був створений повстанський комітет, який почав збір зброї та створення загонів добровольців. У відповідь на це уряд Миколи І 1 грудня 1830 р. запровадив воєнний стан на території Великого князівства Литовського з метою недопущення поширення повстання на землі Волині, деяких районів сучасної Білорусії та Литви. На придушення повстання були направлені російські військові частини під керівництвом графа І. Дибича-Забалканського, який не зміг захопити Варшаву. Наступним головнокомандувачем був призначений граф

І. Паскевич, який зміг у вересні 1831 р. взяти штурмом Варшаву, а пізніше придушити революційний рух на території Царства Польського, за що йому було надано статус Намісника Царства Польського. Період його намісництва характеризується посиленою русифікацією, політичними репресіями та жорсткими методами управління. Припинення військових дій було ознаменовано відповідним Маніфестом Миколи І від 6 жовтня 1831 р. «Про припинення військових дій на території Польщі».

За даними, які містяться у дослідженнях, присвячених перебуванню польських земель під владою Російської імперії, зазначається, що негативним результатом російської окупації стало переселення майже 80 тис. людей із Царства Польського та західних губерній до Сибіру. Значна кількість представників дрібної шляхти втратили цей статус та були переведені до селянського стану. Із метою ослаблення польської армії значна кількість їх підрозділів була переведена на Кавказ, де відбувалася чеченська війна, а також до інших віддалених районів Російської імперії [2; 3]. М. Любавський наво-дить відомості щодо переселення 45 тис. сімей дрібної польської шляхти до «чорноморських, бессарабських, приволзьких та прикубанських степів під приводом поліпшення їх матеріального стану» [4, с. 401].

Маєтки майже 3 тис. представників шляхти за підозрою в участі у повстанні та його підтримку були конфісковані та передані росіянам. Польське повстання 1830-1831 рр. дало поштовх до розроблення законодавства про конфіскацію майна російською імперською владою, що знайшло відображення в імператорському Указі від 21 грудня 1830 р. Так, у тексті цього документа вказувалося, що конфіскації підлягає майно «явных неприятелей Российского государства», але документ не роз'яснював ознак цієї категорії громадян. Тобто ухвалити рішення стосовно конфіскації мали право російський Головнокомандувач, Міністр внутрішніх справ, керівники регіонів. До системи заходів, направлених на виконання цього акта, зараховано:

1) майно осіб, стосовно яких відомо, що вони перебувають на території Царства Польського;

2) накладання арешту на майно осіб, які підтримували революцію, але не брали в ній участі особисто; 3) російська влада відмінила всі акти польського уряду, які ухвалювалися в часи революційних заворушень; 4) на управителів чи орендаторів майна, яке належало учасникам революційних подій, накладався обов'язок не висилати гроші чи окремі речі на прохання власників [5, с. 64-65].

Значних утисків зазнало римсько-католицьке духовенство: шлюби між православними та ка-толиками вважалися недійсними, якщо вони не були укладені у православних церквах, а діти від цих шлюбів обов'язково (під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності) мали виховуватися відповідно до православних традицій [4, с. 401].

Відповідно до імператорського Указу від 1 січня 1831 р. території Російської імперії, які мали особливий статус і де мешкали поляки, зокрема й Могильовська та Вітебська губернії, були позбавлені цього статусу (скасовувалася дія Литовського статуту на території всієї Білорусі) [5, с. 21].

2. Юридична природа Органічного статуту 1832 р. Наслідком подій 1830-1831 рр. стало те, що російське панування у Царстві Польському отримало нове юридичне оформлення, що призвело до припинення дії Конституції 1815 р. та ухвалення Органічного статуту Царства Польського, який був уведений у дію Маніфестом імператора Миколи І «Про новий порядок управління та утворення Царства Польського» від 14 лютого 1832 р. [6]. Головним завданням цього документа було недопущення листопадових подій 1830 р. Як зазначають польські дослідники, зокрема Л. Маєвський, новий конституційний акт щодо врегулювання правового статусу польських земель у складі Російської імперії після подій 1830-1831 рр. мав форму «органічного статуту» а не конституції, зважаючи на те, що це дозволяло імператорові вносити до нього зміни на власний розсуд й у спрощеному вигляді, а не так, як це передбачалося за умов унесення змін до конституції» [7].

Поняття органічних законів пов'язано з французькою конституційною доктриною, згідно з якою парламенти ухвалюють три види законів: конституційні, тобто ті, що змінюють конституцію; органічні, відповідно до вказаних у конституції питань; звичайні. На необхідність визначення змісту конституційних законів звертав увагу відомий німецький юрист Г. Єли- нек, який стверджував, що органічний закон є актом, який розвиває та доповнює конституцію, вносить до неї певні нормативні новели та затверджується з дотримання процедурних формальностей [8, с. 20]. Такий підхід у тран-сформованому вигляді знайшов відображення у сучасній конституційно-правовій доктрині, яка, на думку Д. Васильєва, повинна також поділяти закони на конституційні, органічні та звичайні [9].

Як зазначає С. Кодан, особливий внесок у розробку доктринальних положень стосовно розвитку правових засад державного устрою Російської імперії вніс М. Сперанський, який систематизував законодавство [11, с. 225]. Під час розгляду юридичної природи конституційних актів доцільно звернути увагу на класифікацію законів, запропоновану М. Сперанським, який виділяв чотири види законів регулятивного характеру: 1) основні; 2) установчі; 3) державні; 4) про стани. Відповідно до такого підходу Органічний статут 1832 р. належить до основних державних законів, у яких виклада-ються правові положення щодо організації вищої державної влади та її функцій на території Царства Польського. Інтерес викликає та обставина, що М. Сперанським був підготовлений Маніфест Олександра І від 15 березня 1809 р. стосовно надання особливого статусу мешканцям Великого князівства Фінляндського, де зазначалася необхідність збереження релігії, законів, прав та привілеїв, які мали кожен зі станів цієї країни. З огляду на це, можна припустити, що назва «Органічний статут» пов'язана з док- тринальними поглядами М. Сперанського на устрій та правову систему Царства Польського.

3. Основні положення Органічного статуту Царства Польського 1832 р. Правовою основою введення Органічного статуту було ухвалення Маніфесту Російського імператора Миколи І «О новом порядке управления и образования Царства Польского» від 14 лютого 1832 р. У тексті цього документа польські революціонери називалися зловмисниками, які хотіли відокремити Польську державу від Російської імперії, а також містилися лицемірні фрази про введення в Царстві постійного і твердого порядку. Польських революціонерів звинувачували в кровопролитті та усобиці, бажанні зруйнувати єдину державу [6]. У заключній частині Органічного статуту зазначалося, що російська влада принесе населенню Польщі «благоденствие», повагу прав, особисту безпеку, а також гарантувалася свобода совісті, проголошувалася єдність російського та польського братських народів. Ця теза за своєю риторикою нагадує обґрунтування нинішньою Росією необхідності приєднання України до її складу, тільки замість польського згадується «братський» український народ.

Розгляд змісту Органічного статуту показує, що документ складався з 69 статей: преамбули; розділу І «Загальні положення» (статті 1-21); розділу ІІ «Про головні та місцеві ради» (статті 22-41); розділу ІІІ «Про дворянські збори, окружні (муніципальні) збори та про воєводські ради» (статті 42-52); розділу IV «Про збори Провінційних штатів» (ст. 53-54); розділу V «Про судовий порядок (ст. 55-67)»; заключні положення (статті 68-69).

Задля кількісної оцінки цього документа використана методика кількісних показників, запропонована О. Копиленко та Б. Кіндюком [11, с. 6]. Згідно з проведеними розрахунками доведено, що найбільша кількість знаків міститься в розділі ІІ (6610 зн., або 29,2%), на другому місці перебуває розділ І (6442 зн., або 28,4%), на третьому - розділ ІІІ (3580 зн., або 15,7%). Таким чином, найбільша увага в цьому документі зосереджена на главі ІІ, яка регламентує питання управління, повноваження органів державної влади, державних комісій, воєводських та міських органів влади Царства Польського (табл. 1).

Розділ І був присвячений загальним положенням, згідно з якими Царство Польське назавжди приєднувалося до Російської імперії та становило невід'ємну його частину. При цьому в ст. 1 вказувалося, що цьому утворенню надавалося особливе управління, а цивільним та кримінальним законодавством зберігалися норми звичаєвого права. Як указувалося у ст. 2, корона Царства Польського повинна належати спадкоємцям Російського імператорського дому, згідно з установленим в імперії порядком престолонаслідування. Згідно зі ст. 5 в Царстві Польському гарантувалася свобода віросповідання для будь-яких релігійних концесій та лицемірно вказувалося, що римсько-католицька церква завжди матиме особливі права та привілеї. Водночас (згідно з цим документом) російська влада підпорядкувала собі вибір кандидатів на місця архієпископів, єпископів та інших вищих ієрархів, що раніше було виключною прерогативою Папи Римського. На практиці ці положення ст. 5 постійно порушувалися російською владою, яка втручалася в діяльність католицького кліру та передавала костьоли та монастирі до ведення московського патріархату. Прикладом такої політики є зміна правового статусу По- чаївської Лаври, яка до 25 жовтня 1831 р. належала римо-католикам, а потім була передана православній церкві. Питання прав та свобод населення Царства Польського регламентувалося ст. ст. 7-10, у яких указувалося, що особиста свобода кожного підданого охоро-няється Російською державою. Затримання будь-якої особи та передання до суду можливе було лише згідно з нормами чинного законодавства, а кожній такій людині необхідно було вручити письмове повідомлення про причини таких дій. Згідно із законом такий документ повинен бути наданий протягом трьох днів, але в деяких випадках, установлених законом, звинувачений міг бути звільнений на підставі поруки. Як указується у ст. 11, право власності визнається священним та недоторканим, а кожен підданий Царства Польського мав право на переселення та купівлю власності.

Органічний статут обмежив Царство Польське роллю однієї з провінцій імперії, оскільки у ст. 1 зазначив, що «Королівство Польське назавжди приєднане до Російської держави та є його невіддільною частиною» [6]. Документ скасував окрему коронацію російських імператорів як польських королів, дозволивши лише участь делегатів від Царства в таких церемоніях у Москві (ст. 3). Органічний статут установив спільне регентство для Російської імперії та Царства, скасувавши конституційну присягу імператорів як королів Польщі, тим самим звільняючи їх від обов'язку враховувати інтереси польського суспільства [12].

Таблиця 1

Кількісні показники Органічного статуту Царства Польського 1832 р.

Документ визначав те, що військо польське, яке було символом автономії, включалося до скалу російської армії без чіткого визначення його кількості, при цьому встановлювалися витрати та його утримання, які передавались російському військовому командуванню. Із точки зору функціонування фінансової системи ст. 18 регламентувала діяльність Польського банку та Товариства земельних кредитів, які мали право надавати позики населенню. Інтерес становить та обставина, що ст. 1 підтверджувала дію на території Царства попередніх Цивільного та Кримінального кодексів.

Розділ ІІ Органічного статуту 1832 р. мав назву «Про головні та місцеві ради» та містив 22 статті. Згідно зі ст. 22 управління Царством Польським доручалося Раді Управління, яка складалася з Намісника, що призначався імператором, Головних директорів, голів комісій та Генерального контролера. Як указувалося у ст. 28, в Царстві Польському була створена Державна Рада, Головою якої був Намісник, а до її складу входили вищі посадові особи, які мали звання державних радників, генеральний контролер та інші особи, які призначалися Намісником. Згідно зі ст. 29 до повноважень державної влади належали: законотворча діяльність; розгляд звернень воєводств, місцевих органів влади; затвердження кошторису, який готується Радою управління та генеральним контролером; розгляд звітів управлінь та воєводств; ухвалення рішень стосовно передання до суду чиновників, які скоїли злочини.

Ст. 31 регламентувала створення Департаменту Царства Польського при Державній раді Російської імперії, на який покладався обов'язок розгляду бюджету, його прибуткової та витратної частин. Водночас ст. 32 визначала порядок того, що будь-які законодавчі акти, які належали до Царства Польського, повинні були передаватися на підпис імператорові за погодженням із Намісником. Інтерес становить та обставина, що акти державної влади та судочинство в Царстві Польському (відповідно до ст. 34) проводилося польською мовою, при цьому в українських губерніях Російської імперії під час розв'язання аналогічних питань використовувалася лише російська.

Відповідно до ст. 35 для управління Царством Польським було створено три комісії: а) внутрішніх справ; б) народної просвіти та церковних справ; в) фінансів та казначейства. Кожну з комісій очолював генеральний директор, а контроль за рахунками, доходами і витратами покладався на Генерального контролера. Як указувалося у ст. 39 цього документа, в Царстві зберігався територіальний поділ, який існував до подій 1829-1830 рр.: воєводства, повіти, міські та сільські округи. Із метою встановлення державної вертикалі управління Царством ст. 40 регламентувала створення воєводських комісій, які складалися з Голови та комісарів, завданням яких було виконання доручень центральної влади.

Розділ ІІІ Органічного статуту 1832 р. був присвячений питанням проведення зборів шляхти та воєводських рад, які складалися з дворян та створювалися в Царстві Польському в усіх регіонах, містах та селах. Згідно зі ст. 43 мали право входити до таких рад лише ті представники шляхти, які володіли нерухомим майном та були вписані в дворянську книгу. До того ж ст. 44 вказує, що загальне зібрання шляхти Царства Польського може проводитися лише на підставі наказу Намісника, який визначає день, місце, час та коло питань. Стаття 45 встановлювала чіткі обмеження участі шляхти в зібраннях, зважаючи на те, що представники цієї верстви мали бути вписаними в дворянську книгу повіту, мати громадянські права, досягти 21-річного віку та володіти нерухомим майном.

У ст. 47 указувалося, що воєводські збори скликаються за наказом Намісника та призначеного ним маршала, а також мають право ухвалювати рішення на заміщення вакантних посад в органах управління. Інтерес становить та обставина, що згідно зі ст. 48 право участі у воєводських зібраннях дворянства мали також ті особи, які не входили до представників шляхти, але мали нерухому власність та платили з неї податки. До того ж таке право належало священикам, настоятелям, вікаріям, єпископам, професорам та вчителям, які викладали в навчальних закладах, що належали державі. Питання судочинства регламентувалося у ст. ст. 51, 52, у яких вказувалося, що в кожному воєводстві створюється Рада, яка складається з представників, що обираються зібраннями шляхти. Ця Рада мала право вибирати суддів до судів перших двох інстанцій, складати списки кандидатів на посади вищих судів Царства Польського.

Порядок скликання та функціонування воєводських зборів шляхти регламентувався ст. ст. 53-54 розділу IV, у яких вказувалося, що склад та порядок дії цих зібрань буде встановлений окремим нормативно-правовим актом.

Розділ V Органічного статуту 1832 р. (ст. ст. 55-67) розглядав питання судочинства, основною засадою якого було те, що судова влада дарується Царству Польському російським імператором, який має право амністії, пом'якшення покарань (ст. 55). Інтерес становить та обставина, що згідно зі ст. 56 судді Царства Польського ділилися на дві категорії:

1) призначені російською владою; 2) обрані воєводськими зібраннями. Як указувалося у ст. 57, перша категорія суддів обиралася на цю посаду на термін, який визначався російською владою, а друга - на встановлений воєводськими зібраннями термін. За порушення законодавства та зловживання, згідно зі ст. 58, суддів відстороняли від посади лише за вироком вищої судової інстанції.

Органічний статут регламентує створення цивільних, комерційних та поліцейських судів, а для перегляду рішень, винесених ними, згідно зі ст. 66, запроваджувалися апеляційні суди, а у Варшаві - Вища Палата Суду, яка ухвалювала остаточне рішення у справах. Згідно зі ст. 69 усі інші постанови стосовно судів, затверджені до введення Органічного статуту, відмінялися, а дія раніше запроваджених судів припинялася.

4. Наслідки ухвалення. Наслідком ухвалення Органічного статуту 1832 р. стала інкорпорація Царства Польського до Російської імперії. Як зазначає І. Яценко, «сейм та Сенат були ліквідовані, суди були включені у російську систему судочинства, була залишена тільки Державна Рада та місцеві органи виконавчої влади, які мали обмежене коло повноважень» [13, с. 115].

Поступово окремі центральні та місцеві органи влади були модифіковані, назви «воєводства» змінені на «губернії», «округи» - на «повіти». При цьому, як зазначають польські дослідники, канцелярські функції все ще виконували поляки [14, с. 24]. Як указує польський історик М. Яновський, правотворчий досвід часів Царства Польського є «продовження конституційного досвіду польського суспільства» [15, с. 167, 223].

Практичне введення в дію Органічного статуту покладалося на Голову Департаменту справ Царства Польського І. Паскевича, а з 1835 р. до складу цього органу увійшов М. Сперанський, на якого було покладено завдання зі створення Зводу Законів Польських.

Поступово Царство Польське втрачало свою автономію шляхом ліквідації його митного кордону з Росією, введенням російських грошей, російських загальних стандартів та одиниць вимірювання.

Висновки

1. Показано, що Органічний статут 1832 р. мав перехідний характер, оскільки встановлював законодавчі засади інкорпорації польських земель до складу Російської імперії.

2. Зміст Органічного статуту характеризується значною нерівномірністю викладення матеріалу, з огляду на те, що в перших трьох розділах зосереджено 2/3 матеріалу. Кількість знаків в окремих статтях акта також значно коливалася, що свідчить про недоліки юридичної техніки документа.

3. Найбільша кількість актового матеріалу Органічного статуту 1832 р. міститься у розділі ІІ, що регламентує питання управління, повноваження органів державної влади, державних комісій, воєводських та міських органів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреева Т.В. Трансформация имперской политики в Польше от конституционализма до бюрократи-ческой централизации. Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. История. 2020. Т 65, вып. 3. С. 721-748.

2. Носов Б.В. Политика царского правительства в Королевстве Польском времени наместничества И.Ф. Паскевича. Меж двух восстаний. Королевство Польское и Россия в 30-е -50-е годы XIX в. Москва : Индрик, 2016. С. 89-199.

3. Рольф М. Польские земли под властью Петербурга. От Венского Конгресса до Первой мировой / пер. с нем. К. Левинсона. Москва : НЛО, 2020. 576 с. URL: http://loveread.ec/read_book.php?id=91501&p=23 (дата звернення: 10.01.2021).

4. Любавский М.К. История западных славян (прибалтийских, чехов и поляков). Москва : Тов-во скоро- печатни А.А. Левенсон, 1917. 473 с.

5. Никотин И.А. Столетний период (1772-1872) русского законодательства в воссоединенных от Польши губерниях и законодательство об евреях (1649-1876) : в 2 т. Вильна : Тип. В. С. Сыркина, 1886. Т 1. 380 с.

6. Органический Статут Царства Польского : введен в действие Манифестом Императора Николая І «О новом порядке управления и образования Царства Польского» от 14 февраля 1832 г. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Санкт-Петербург, 1833. Т 7: 1832. С. 83-90.

7. Krolestwo Polskie w okresie namiestnictwa Iwana Paskiewicza 1832-1856 / pod redakcj^ Lecha Mazewskiego. Radzymin : Wydawnictwo von borowiecky, 2015. 370 р.

8. Еллинек Г. Общее учение о государстве / пер. с нем. Санкт-Петербург : Общественная польза, 1903. 532 с.

9. Васильев Д.В. Юридическая природа органических законов : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Ярославль, 2003 190 c.

10. Кодан С.В., Владимирова Г.Е. Юридическая природа Основных государственных законов Рос-сийской империи 1832-1892 гг. издания в оценке российских правоведов. Социодинамика. 2013. № 6. С. 218-253. DOI: 10.7256/2306-0158.2013.6.765 URL:

https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=765 (дата звернення: 10.01.2021).

11. Копиленко О.Л., Кіндюк Б.В. Теоретичні засади використання кількісних показників у дослідженнях пам'яток права. Юридична Україна. 2016. № 7/8. С. 4-12.

12. Demidowicz Tomasz. Statut Organiczny Krolestwa Polskiego w latach 1832-1856. Czasopismo Prawno- Historyczne. 2010, Z. 1. Р 135-165. URL: http://hdl. handle.net/10593/1996 (дата звернення: 05.03.2021).

13. Яценко І.С. Ідейно-теоретичні засади реалізації принципу поділу влади на прикладі Республіки Польща: історико-правовий аналіз : дис. ... канд. юрид. наук. за спец. : 12.00.01. Київ, 2018. 243 с.

14. Osiecka Malgorzata. System kancelaryjny i archiwalny komisji rzqdowych w Krolestwie Polskim w latach 1815-1867 : рraca doktorska napisana. Warszawa 2014. 325 р. URL: https://depotuw.ceon.pl/bitstream/ handle/item/1143/Praca%20doktorska%20M.Osiecka. pdf?sequence=1 (дата звернення: 05.01.2021)

15. Яновський М. Сироти Речі Посполитої. Від станового суспільства до сучасних націй 1795-1918. Польща - нариси історії / за ред. В. Менджецького та Є. Брацисевича. Варшава, 2015. С. 193-224.

Размещено на Allbest.ru