Загальнотеоретична характеристика електронної демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальнотеоретична характеристика електронної демократії

Анна Мхітарян,

аспірантка кафедри конституційного права та правосуддя Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Анотація

Стаття присвячена дослідженню теоретичних моделей електронної демократії. Починаючи з 60-хрр. ХХ ст. були розроблені різні теорії сучасної демократії. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій вплинув на політико-правову сферу, створивши нові можливості інформування громадян, отримання громадянами інформації з альтернативних джерел та становлення зворотного зв'язку між ними та державою. інформування демократія електронний

Теорії характеризуються різноманіттям - від обмеженої участі громадян (партійна електронна демократія) до повного встановлення порядку денного та прийняття рішення громадянами (пряма електронна демократія).

Окремо досліджена деліберативна теорія, розвинута Ю. Хабермасом, особливістю якої є широка участь громадян в обговоренні різноманітних проблем та питань, а також важливість досягнення загального консенсусу та врахування думок усього населення під час прийняття рішень.

Разом із тим зазначається ефективність поєднання різних моделей у вирішенні окремих питань.

Ключові слова: електронна демократія, комп'ютопія, демократія участі, напівпряма демократія, моніторингова демократія, деліберативна демократія.

Anna Mkhitarian. General theoretical characteristics of electronic democracy

The article is devoted to the study of theoretical models of e-democracy. Since the 60's of the twentieth century. various theories of modern democracy have been developed. The rapid development of information and communication technologies has affected the political and legal sphere, creating new opportunities for informing citizens, obtaining information from citizens from alternative sources and the formation offeedback between them and the state.

Key words: e-democracy, computopia, participatory democracy, semi-direct democracy, monitoring democracy, deliberative democracy.

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток сучасних технологій, який почався ще у 50-х рр. ХХ ст., призвів до фундаментальних змін у суспільному житті. Згодом нові інформаційно-комунікативні технології вплинули ще й на політичну, економічну та правову сфери.

Швидке поширення інформації, альтернативні джерела її отримання, розширення суспільного діалогу та необхідність встановлення зворотного зв'язку з громадянами вносять кардинальні зміни у політико-правовий устрій суспільства.

Концепція електронної демократії є однією з найважливіших політико-правових вчень сучасності. Останні десятиріччя держави послідовно використовують та розвивають інструменти електронної демократії (електронний уряд, електронні петиції, електронний суд та ін.). З огляду на це актуальним стає дослідження теоретичних аспектів електронної демократії для розуміння цього явища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми та особливості електронної демократії є широко дослідженими українськими політологами, філософами та спеціалістами з державного управління, зокрема, слід виділити Н.В. Грицяк, О.Г. Данільяна, Л.О. Малишенко, О.О. Маруховського, С.Г. Соловйова та ін. Проте фундаментальних правових досліджень недостатньо та здебільшого розглядаються окремі аспекти електронної демократії.

Формування цілей статті. Метою статті є розгляд теоретичних аспектів та моделей електронної демократії.

Однією з перших таких теорій є "демократія участі" Йонедзі Масуди. У двох фундаментальних працях - "Комп'ютопія" та ""Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство" - Й. Масуда наводить глибокий аналіз змін у суспільстві в цілому, які виникають із розвитком та поширенням інформаційно-комунікаційних технологій.

Під час дослідницької роботи в Інституті розвитку використання комп'ютерів Й. Масуда розробив теорію комп'ютопії. Під комп'ютопією вчений розумів "глобальне футуризоване суспільство", в якому провідне місце займає самореалізація людини шляхом ефективного "використання майбутнього часу" [2, с. 41].

Вільне поліцентрове громадянське суспільство, головною метою якого є реалізація цінності часу, є основою комп'ютопії [2, с. 43]. Право вільного рішення, як використовувати майбутній час для досягнення мети, стане "визначальним правом людини у майбутньому інформаційному суспільстві" [2, с. 43].

У рамках комп'ютопії Й. Масуда розробив теорію демократії участі. Вчений визначає демократію участі як "форму правління, в якій політичні рішення і для держави, і для місцевих самоуправних одиниць будуть прийматися шляхом участі пересічних громадян" [1, с. 56].

Демократія інформаційного суспільства буде "політикою участі громадян; політикою автономного управління громадянами, що ґрунтуватиметься на договорі про участь і синергізмі, який бере до уваги думку меншості" [2, с. 39].

Демократія участі має замінити представницьку демократію. Сучасна технічна база та можливість забезпечення зворотного зв'язку створюють умови для врахування думки не тільки більшості, але й меншості.

Основними цінностями демократії участі будуть: гласність, плюралізм, більшість, однодумство, досягнення консенсусу [1, с. 56].

Технологічна база демократії участі буде складатися:

1) з інформаційної мережі, яка стане можливою завдяки розвитку комп'ютерно-комунікаційної технології;

2) процесу копіювання політичних моделей;

3) зворотного зв'язку для врахування індивідуальних думок [1, с. 45].

Ці зміни призведуть до ліквідації класичного для нас бюрократичного апарату, на зміну якому прийде "невеликий штат фахівців, професійно відповідальних за адміністративні функції" [3, с. 135].

Автор вважав, що примус та контроль над іншими будуть припинені у такому вільному суспільстві, функціонуючому на управлінні громадянами. "Суспільство буде синергетично функціональним, і це та ідеальна форма, яку нам обіцяє інформаційна перебудова" [2, с. 46].

Разом із тим дослідник розумів ризики, які несе із собою політико-правовий устрій інформаційного суспільства. Він вважав, що людство постало перед вибором: або абсолютне демократичне, правове інформаційне суспільство (комп'ютопія), або "автоматизована держава". Комп'ютопії Й. Масуда протиставляв контрольоване суспільство. Ризик його виникнення він пов'язував із тим, що комп'ютерними технологіями насамперед та найбільше користувались військові, урядові структури, спеціальні служби, органи внутрішніх справ. Й. Масуда вважав, що ця ситуація значно впливає на "уповільнення в демократичному застосуванні комп'ютерів" і продовження такої динаміки збільшує вірогідність виникнення контрольованого суспільства [2, с. 46 - 47], [3, с. 134].

Проте автор впевнений, що людство вибере шлях розвитку комп'ютопії.

Незважаючи на фундаментальність теорії Й. Масуди, концепція демократії участі здається доволі утопічною, хоча більшість прогнозів вченого щодо розвитку інформаційного суспільства вже реалізуються.

Наступним основоположним дослідженням є "Третя хвиля" Елвіна Тофлера. У своїй книзі Е. Тофлер характеризує кожний період розвитку людства хвилями. Сільськогосподарський період він називає "Першою хвилею", індустріальний період - "Другою хвилею", а нове інформаційне суспільство - "Третьою хвилею". Сталі норми індустріального суспільства зазнають кардинальних змін. Централізованість змінюється роздробленістю, влада меншин приходить на зміну влади більшості. Зі зростанням значення і цінності інформації влада буде визначатися ступенем контролю над нею [4, с. 89].

Е. Тоффлер, розмірковуючи про кризу сучасної представницької демократії, висуває теорію напівпрямої демократії. Напівпряма демократія буде поєднувати елементи прямої та представницької демократії. При цьому велику роль будуть відігравати сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

Вчений так характеризує напівпряму демократію: "Використовуючи передові комп'ютери, супутники, телефони, кабель, методи опитування та інші інструменти, освічені громадяни можуть вперше в історії почати приймати безліч власних політичних рішень. Питання не стоїть: або - або. Це не питання про пряму демократію або непряму, власне представництво або представництво через інших. Адже обидві системи мають переваги, і існують надзвичайно творчі, які поки що не використовуються, способи поєднувати пряму участь громадян з "представництвом" в новій системі напівпрямої демократії" [5, с. 290].

Е. Тоффлер вважав, що під час прийняття важливих рішень у разі голосування враховуються не тільки результати голосування представницького органу, але й результати плебісциту [5, с. 291]. Таких варіантів поєднання прямої та представницької демократії із застосуванням сучасних інформаційно комунікаційних технологій може бути багато, і з розвитком технологій їх можна удосконалювати.

Ці дві теорії найбільш яскраво представляють майбутній політико-правовий устрій інформаційного суспільства. Спільним для всіх теорій є таке:

1) широке застосування інформаційно комунікаційних технологій;

2) криза сучасної демократії,

3) збільшення електронної участі громадян;

4) децентралізація влади;

5) збільшення влади меншин та ін.

Дослідженнями сучасних демократичних процесів займалась велика кількість дослідників, і всі вони погоджуються в одному - настав період кризи представницької демократії.

З 70-х рр. ХХ ст. у США з появою кабельного телебачення з'явились пропозиції застосування телебачення для встановлення зворотного зв'язку з громадянами. Однак на практиці теледемократія виявилась неефективною.

Ситуація докорінно змінилася з появою та розвитком мережи Інтернет. Спочатку Інтернет розглядався як доповнення до традиційної демократії. Згодом у концепції постінтернет-демократії (Кібердемократії), розробленої К. Белламі, Інтернет вже виступає обов'язковою умовою сучасної демократії [6, с. 34].

Професор Сіднейського університету і Берлінського соціального наукового центру Джон Кин наголошує, що сучасна постпредставницька демократія почала розвиватися з 1945 р. З трансформацією почала включати додаткові та "засновані на участі особливості". При цьому сучасні технології та різноманітність комунікації дають громадянам привілеї. Різноманітні органи моніторингу та контролю влади (наприклад, правозахисні організації, збори громадян, громадські розслідування) допомагають забезпечити підзвітність влади у всіх сферах. При цьому значимість демократичних інститутів не зменшується, але вони змінюються під зовнішнім впливом, увагою та контролем [7, с. 865]. Тому ця теорія називається "моніторинговою демократією".

Норвезькі дослідники Теро Пайварінта та Ойстейн Себо систематизували різні теорії електронної демократії та виділили 4 основні моделі:

1) партійна електронна демократія (Partisan democracy);