Особливості становлення законодавства Євросоюзу з регулювання сільського господарства та правові засади спільної аграрної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний торговельно-економічний університет

Особливості становлення законодавства Євросоюзу з регулювання сільського господарства та правові засади спільної аграрної політики

Сухацький Роман Петрович,

кандидат історичних наук, доцент кафедри правового забезпечення безпеки бізнесу



Анотація

Метою статті є проведення комплексного аналізу становлення законодавства ЄС з регулювання сільського господарства та правових засад Спільної аграрної політики, а також встановлення закономірностей розвитку такого регулювання і тенденцій впливу на національне нормотворення в Україні в умовах євроінтеграції.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі правових аспектів регулювання сільського господарства за законодавством ЄС, що може бути використано для подальших досліджень у цій сфері, а також при приведенні законодавства України до стандартів ЄС в питанні виробництва та обігу сільськогосподарської продукції як обов'язкової складової для входження до Європейського Союзу. Особливого значення набуло дане питання з прийняттям закону щодо відкриття ринку сільськогосподарських земель в Україні.

Висновки. Аграрна політика Європейського Союзу формувалась у кілька етапів та пройшла непростий шлях. Її розвиток зумовив раптові кардинальні зміни в історично сформованих системах аграрної політики в державах-членах ЄС. На початку створення вона мала лише нечітко визначені контури, обумовлені Римським договором. Проте за понад 50 років свого розвитку перетворилася на одне з головних прагнень Європейського Союзу. За такий тривалий час можна проаналізувати всі успішні та неефективні сторони реформ. Також багаторічний досвід формування єдиної аграрної політики ЄС свідчить, що без належної державної підтримки жодна політика не буде ефективною.

Підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо вдосконалення законодавства та приведення його у відповідність до вимог ЄС. Зобов'язання також стосуються питань правового регулювання сільського господарства.

Враховуючи наявний аграрний потенціал України, особливого значення набув розвиток комплексної галузі аграрного законодавства. Це має сприяти зміцненню партнерства нашої держави з Європейським Союзом у сфері виробництва та реалізації сільгосппродукції, підвищенню ефективності та конкурентоспроможності сільського господарства України.

Ключові слова: Європейський Союз, сільське господарство, Спільна аграрна політики, регламент, договір.



Abstract

законодавство європейський правовий аграрний

Development peculiarities of eu legislation relating to agriculture regulation and legal basis of the common agricultural policy

Sukhatskyi Roman P.,

Candidate of Historical Science, Associate Professor of the Department of Legal Support of Business Activity, Faculty of International Trade and Law, State University of Trade and Economics

The aim of the article is to conduct a comprehensive analysis of the formation of EU legislation relating to agriculture and the legal framework of the common agricultural policy, as well as to establish patterns of development of such regulation and trends in Ukrainian national regulation in terms of European integration.

The scientific novelty of the work is a comprehensive analysis of legal aspects of agricultural regulation under EU law, which can be used for further research in this area, as well as bringing Ukrainian legislation to EU standards on production and circulation of agricultural products as a mandatory component for accession to the European Union. This issue has become especially important with the adoption of the law on open agricultural land market in Ukraine.

Conclusions. The agricultural policy of the European Union has been formed in several stages and come a long way. At the beginning of its creation this policy had only vaguely defined its bounds under the Treaty of Rome. However, over 50 years of its development, it has become one of the main objective of the European Union. For such a long time in its history, it is possible to analyze all the successful and ineffective aspects of reforms. Thus, many years of experience in forming a common EU agricultural policy shows that without proper state support, no policy will be effective.

Furthermore, signed the Association Agreement with the EU, Ukraine has undertaken a number of commitments to improve the system of legislation and bring it in line with EU requirements as a condition of membership in the Community, These commitments also relate to issues of legal regulation of agriculture.

Thus, the development of a complex branch of agricultural legislation has become especially important in the context of actual agricultural facilities of Ukraine. This branch has to strengthen the partnership of our country with the European Union in the area of production and sale of agricultural products, increase the efficiency and competitiveness of agriculture in Ukraine.

Key words: European Union, agriculture, common agricultural policy, regulations, treaty.



Основна частина

Постановка проблеми. Розвиток сільського господарства має глибинну історію та надзвичайно важливе значення. Однак становлення ринкових відносин та зростаючі суспільні потреби завжди тримають дану галузь економіки в кожній державі у певній динаміці, що зумовлює й необхідність удосконалення нормативно-правової бази з питань розвитку аграрного сектору. Так, значних досягнень на міжнародному рівні у розвитку сільського господарства та його правовому впорядкуванні вдалось досягнути країнам ЄС. Зокрема, вироблені ними форми і методи, а також правові механізми регулювання аграрних відносин забезпечили цим державам вихід на провідні позиції світових експортерів сільськогосподарської продукції. Вагому роль у цьому відіграла Спільна аграрна політика ЄС.

Проте, аналіз статистичних даних, звітів та наукових праць щодо розвитку аграрного сектору показує, що навіть у досить розвинених ринкових економіках, у тому числі державах-членах ЄС, часто прослідковуються проблеми правового регулювання означеного кола питань. Слід відзначити, що з моменту свого виникнення аграрна політика ЄС зазнала суттєвих змін, доопрацювань та уточнень, але процес розвитку сільського господарства, застосування нових технологій і в тому числі розширення ЄС триває. Тому в умовах інтеграції України до Європейського Союзу надзвичайно важливим є вивчення особливостей законодавчого регулювання сільського господарства та Спільної аграрної політики ЄС.

Також, із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020 р. №552-IX, питання щодо необхідності вивчення міжнародного досвіду правового регулювання розвитку сільського господарства набуло ще більшої актуальності для України. Адже реалізація положень цього закону зумовить кардинальні зміни у розвитку сільського господарства нашої держави.

Аналіз досліджень. Загальнотеоретичні та практичні аспекти міжнародних правовідносин з регулювання сільськогосподарського сектору в країнах ЄС розглядалися у працях таких вчених, як О.В. Гафурова, С. І. Марченко [1] та Н.О. Багай [2] та ін. Окремим проблемам регулювання сільськогосподарських відносин як правової та економічної категорії присвячені роботи таких дослідників: О.С. Альбещенко [3], Н.Я. Забо - лотна [4], І. М. Каліущенко [5] тощо.

Питання Спільної аграрної політики ЄС як окремої складової міжнародно-правового регулювання розвитку сільського господарства та її впливу на аграрну складову економічних міждержавних відносин в цілому знаходить своє відображення в наукових працях таких науковців: Н.Г. Варшавська [6], О.Й. Вінська [7], І. В. Клименко, М.Г. Бугрій та І. В. Ус [8], Н. Петренко [9].

Досить цікавими за своїм змістом є дослідження щодо проблем розвитку сільського господарства України в умовах євро - інтеграції. Серед таких праць варто відзначити роботи таких вчених: Н.О. Багай [10], Н.С. Венгерська [11], І.В. Пономаренко [12], К. Шор, М. Руда та Я. Рогінська-Грін [13].

Праці названих та інших вчених, як правило, присвячувалися дослідженню різних, відокремлених аспектів правового регулювання розвитку сільського господарства в міжнародно-правовому ракурсі. Тож, актуальним є комплексне наукове дослідження, яке б висвітлювало основні проблеми у сфері організаційно-правового забезпечення розвитку сільського господарства за законодавством ЄС та реалізації Спільної аграрної політики з урахуванням останніх змін до законодавства, включаючи аспект інтеграції України до Європейського Союзу.

Метою статті є проведення комплексного аналізу становлення законодавства ЄС з регулювання сільського господарства та правових засад Спільної аграрної політики, а також встановлення закономірностей розвитку такого регулювання і тенденцій впливу на національне нормотворення в Україні в умовах євроінтеграції.

Матеріали та методи. Нормативною базою дослідження стали документи, регламенти, директиви, рішення, рекомендації та повідомлення ЄС. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання.

Виклад основного матеріалу. Аналіз розвитку законодавства ЄС з регулювання сільського господарства дає підстави говорити, що становлення аграрної політики відбувається одразу зі створенням самого Європейського Союзу. Її розвиток зумовив раптові кардинальні зміни в історично сформованих системах аграрної політики перших шести держав-учасниць ЄС. Першим нормативно-правовим актом, що зумовив перебудову в підходах до державного регулювання сільського господарства, став Римський договір, прийнятий 1957 р. Відповідно до його положень було визначено створення єдиної політики щодо розвитку сільського господарства. Цей договір став відправною точкою становлення і розвитку Спільної аграрної політики Європейського Союзу. Слід відзначити, що угода потребувала значних доопрацювань, аби змогла створити якісне правове поле для розвитку сільського господарства як спільного економічного аспекту відносин. Спільна політика країн ЄС - це досить складний і об'ємний процес, і він є вказівником для вироблення власних політик як для держав-кандидатів на членство в ЄС, так і для інших сусідніх з ЄС держав, які вибудовують свої стратегії взаємовідносин.

Важливо відмітити, що Спільна аграрна політика Європейського Союзу постійно видозмінювалася та продовжує це роботи протягом багатьох років відповідно до умов довкілля та ринку. Сучасний етап її становлення спрямований на забезпечення розвитку сільських районів і підтримку сільського господарства. З метою належного вивчення та розуміння аграрної політики ЄС доцільним є її поділ на періоди. Періодизація забезпечить можливість якісно дослідити зміст реформ, виявити спільність їх рис, відмінності та особливості. Критеріями періодизації можуть бути роки запровадження та реалізації реформ.

Отже, аналіз розвитку законодавства Європейського Союзу з регулювання сільського господарства дає можливість виділити наступні періоди становлення Спільної аграрної політики.

Першим етапом доцільно виділити підписання 25 березня 1957 р. Римського договору, який визначав спільні засади формування і реалізації аграрної політики між країнами-засновницями Європейської економічної спільноти - Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Федеративною Республікою Німеччиною та Францією. Зокрема, в документі було окреслено необхідність врегулювання аграрної політики та надання підтримки виробникам сільськогосподарських товарів [9, с. 106-107].

Слід відзначити, що основні цілі Спільної аграрної політики, які були сформульовані в ст. 39 зазначеного договору, продовжують залишатися незмінними і донині. Це такі умови, як:

1) підвищення продуктивності аграрного сектору за рахунок сприяння технічному прогресу;

2) забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва;

3) створення якісного рівня життя населення, зайнятого у сільському секторі, зокрема за допомогою збільшення його доходів;

4) стабілізація ринків сільськогосподарської продукції, захист виробників і споживачів від зовнішніх чинників;

5) гарантування забезпечення населення країн-учасників ЄС якісним продовольством за рахунок власного виробництва сільськогосподарської продукції за доступними цінами.

З метою досягнення зазначених вище цілей Спільної аграрної політики було закріплено принципи, ідея реалізації яких полягала у наданні переваг продукції, що виробляється в країнах ЄС, перед імпортною продукцією. Так, шляхом запровадження високих ставок імпорту був гарантований захист від дешевого імпорту та знижені ризики коливання цін на світовому ринку [6, с. 216-217].

Отже, зазначені положення ст. 39 по своїй суті мали загальний характер для Спільної аграрної політики. Проте цілі, визначені Римським договором, стали основою для подальших реформ.

Наступним кроком стало створення у 1962 р. Європейського фонду скерування та гарантій сільського господарства. Його метою було фінансове забезпечення ринкових режимів аграрної політики. Пізніше фонд був розділений на два елементи. Один полягав у наданні гарантій, забезпеченні ринкової та цінової підтримки, а інший сегмент управління надавав структурну допомогу. Автором меморандуму про реформу сільського господарства був Сичко Маншольт. Ця угода заклала новий фундамент для соціальної та структурної політики сільського господарства Європейського Союзу. Маншольт запропонував провести модернізацію способів виробництва шляхом заохочення майже п'яти мільйонів фермерів відмовитися від землеробства та в подальшому перерозподілити землі на користь інших господарств. Він запропонував також провести заходи щодо професійної підготовки. Окрім цього, С. Ман - шольт передбачав програми соціального забезпечення для перепідготовки та дострокового виходу на пенсію. Він також закликав країни-члени обмежити пряму допомогу нерентабельним фермерам. Результатом аграрної політики цього періоду стало підвищення цін на європейську сільськогосподарську продукцію. Як наслідок, склалася негнучка політика субсидій, яка створила величезні надлишки продовольства [6, с. 217; 16]. Внаслідок цього у 1967 р. були введені системи квот на виробництво деяких сільськогосподарських продуктів, наприклад цукру, кормів для тварин тощо.

Наступним етапом у розвитку єдиної аграрної політики можна вважати період з 1972 по 1992 рр. Через негативну складову реалізації вищезазначеного плану реформ у 1972 р. Маншольт скоротив свій план, а на його основі прийняв директиви щодо модернізації сільського господарства, припинення сільськогосподарської діяльності та навчання фермерів.

У першій програмі Директиви, прийнятій 17 квітня 1972 р., були викладені принципи модернізації фермерських господарств. Передбачалося запровадження інвестицій для підтримки перспективних фермерів, які показали високий рівень професіоналізму у впровадженні сільського господарства та вели стандартний бухгалтерський облік (п. 1 ст. 2) (72/159/ЄЕС).

Друга програма Директиви від 17 квітня 1972 року (72/160/ЄЕС) встановила схеми дострокового виходу на пенсію, які передбачали одноразову або щорічну фінансову підтримку фермерам у віці 55-65 років, які вийшли на пенсію та погодилися звільнити сільськогосподарські землі.

Третьою програмою (72/161/ЄЕС) було визначено порядок забезпечення соціально-економічного керівництва та набуття професійних навичок працівниками сільського господарства. Так, відповідно до ст. 3 зазначеної Директиви проводилася робота з консультування фермерів щодо розвитку їх сільськогосподарської діяльності, доцільності її продовження, зміни чи припинення. Фермерам, які вирішили продовжити роботу в аграрному секторі, надавали допомогу в навчанні [9, с. 107-108].

Таким чином, основним вектором розглянутих вище програм можна вважати підвищення виробничої потужності фермерських господарств, залучення кваліфікованої робочої сили та молоді до розвитку сільського господарства.

Важливим кроком у розвитку нормативної бази ЄС для регулювання сільського господарства стало прийняття 28квітня 1975 року Директиви (75/268/ЄЕС). Вона стосувалося роботи фермерів у непридатних для сільського господарства районах. Щоб зберегти сільські райони та населення в деяких горбистих, гірських та інших несприятливих для сільського господарства регіонах, держави-члени могли запровадити правила, спрямовані на збільшення доходів фермерів у цих районах [10, с. 332-333].

Результатом стало збільшення сільськогосподарського виробництва, через що на самміті у Штутгарті в липні 1983 року було запропоновано ввести індивідуальні квоти на молоко та податок на виробництво не - масляних жирів. Планувалося ввести таке обмеження на 5 років до 1989 р. Також у 1988 р. були прийняті нові рішення щодо подальшого розвитку аграрної політики. Нова програма через перевиробництво, нерівномірне асигнування фермерів започаткувала структурні зміни в сільському господарстві. Для стабілізації сільськогосподарських ринків були запроваджені системи регулювання. Передбачалося знизити цінову підтримку для фермерів пропорційно умовам, коли обсяг сільськогосподарського виробництва перевищував «гранично допустимий обсяг».

Наступним етапом доцільно виділити період реформ з 1972 по 1992 роки. У цей час відбулося значне підвищення та розвиток аграрної політики ЄС. Описані вище зміни в регулюванні сільського господарства стали занадто ефективними і призвели до збільшення перевиробництва. Заходи зі стабілізації ринків не змогли зупинити зростання перевиробництва. Фінансування сільського господарства було пропорційним обсягу продукції, тому безумовно збільшувало її перевиробництво. Також інтенсивність сільськогосподарського виробництва спричинила деякі негативні екологічні наслідки, які полягали в підвищенні використання водних і земельних ресурсів [9, с. 108-109; 14].

Третім етапом реформ єдиної аграрної політики ЄС можна виокремити період з 1992 по 1999 роки. В цей час скасовується система регулювання закупівельних цін та запроваджуються прямі платежі за гектар сільськогосподарських угідь. Вважається, що це період реформ Рей Мак Шеррі. Інновації були спрямовані на заохочення товаровиробників до раціонального використання матеріальних, фінансових, природних ресурсів. Розроблено та встановлено вимоги щодо обов'язкових сівозмін та відновлення врожайності земель. Також були встановлені досить високі екологічні стандарти. У разі їх дотримання фермерам надавали фінансову підтримку. Екологічні стандарти для сільгоспвиробників включали:

1) скорочення використання хімікатів та мінеральних добрив;

2) підтримку сільської місцевості;

3) перехід до екстенсивних методів виробництва в рослинництві та тваринництві;

4) надання землі для суспільного доступу та відпочинку;

5) вимогу тривалий час не обробляти землю з екологічних причин [6, с. 218-219].

Реформатор запропонував низку заходів, пов'язаних із екологією, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням. Важливо відзначити, що прямі платежі за зернові були запроваджені як компенсаційні платежі за зниження адміністративних цін. Пропонувалися також виплати за одну тварину. Розмір виплат обмежувався певною максимальною кількістю худоби. Прямі платежі стали основним інструментом єдиної аграрної політики.

Реформа торкнулася 75% сільськогосподарського виробництва ЄС. Так, на крупи було знижено ціни до 30%, на яловичину - до 15%, на молочні продукти - на 5%. Також запровадили компенсаційні виплати за вилучення землі з обробітку у вигляді премій за гектар. Ці виплати були засновані на історичній прибутковості та фіксованих цінах.

Також реформа Мак Шеррі була зосереджена на покращенні сільських територій та довкілля. Фермери повинні були дотримуватися екологічних норм і скорочувати виробництво сільськогосподарської продукції. Незважаючи на те, що витрати на аграрну політику зросли через впровадження системи прямих платежів, структура фінансової підтримки фермерів ЄС стала набагато прозорішою [9, с. 108-109].

Регулятивним елементом Спільної аграрної політики був і Регламент Ради (ЄЕС) №2079/92 від 30 червня 1992 року. Ним передбачалося надання фінансової підтримки літнім фермерам після припинення ними своєї діяльності, рекомбінація сільськогосподарських угідь для впровадження іншого виду господарювання, відмінного від фермерства на угіддях, непридатних для землеробства [10, с. 333].

Наприкінці 90-хроків до Європейського Союзу планували приєднатися ще дванадцять країн, тому була розроблена програма «План дій - 2000» («Agenda - 2000»).

Тож наступним етапом Спільної аграрної політики можна вважати розробку цього плану дій «Agenda - 2000». Програму прийняли 26 березня 1999 року на засіданні Ради ЄС у Берліні. Строк реалізації заходів розраховувався на шість років з 2000 по 2006 рр. Бюджетні питання відігравали ключову роль в обговоренні, особливо щодо молочного сектору. Реформа порушила питання внутрішньої підтримки та експортних субсидій, а також переходу від підтримки цін на сільськогосподарську продукцію до прямих платежів, передбачила зміну критеріїв контролю виробництва.

Вказана програма мала на меті широкомасштабні та цілеспрямовані цілі, зокрема забезпечення справедливих доходів для фермерів, спрощення сільськогосподарського законодавства та його децентралізацію в застосуванні, покращення продовольчої безпеки, зміцнення позицій ЄС в СОТ та стабілізацію сільськогосподарських витрат.

Для досягнення цих цілей планувалося запровадити нові правила, які б змінили організацію ринків зернових, молока, яловичини, вина та заходи контролю за дотриманням державами-членами екологічних стандартів та лімітів зайнятості шляхом надання прямої фінансової підтримки фермерам.

У молочній та зерновій промисловості очікувалося зниження інтервенційних цін, для виробництва яловичини та телятини інтервенційна ціна залишилася на тому ж рівні, а базова ціна мала знизитися. Щоб контролювати ринок вина, 23 нормативні положення були об'єднані в єдине, яке закріплювало, зокрема, заборону на нові плантації до 2010 року.

Правове регулювання реформи забезпечувалося Регламентом Ради (ЄС) №1257/1999 від 17 травня 1999 року про підтримку розвитку сільських територій через Європейський фонд керування та гарантій для сільського господарства (EAGGF), а також Регламентом Ради (ЄС) №1259/1999 від 17 травня 1999 р. про встановлення єдиних правил для схем державної підтримки в рамках єдиної аграрної політики тощо [6, с. 219; 9, с. 108-110].

Ключовими характеристиками плану «Agenda - 2000» були:

1) подальше зниження цінової політики на зернові, м'ясо-молочні продукти;

2) збереження квоти молока до 2008 року;

3) стабілізація бюджету на 20002006 роки;

4) збільшення фінансування заходів з розвитку села.

План дій «Agenda - 2000» більше зосереджував увагу на екологічних проблемах та багатофункціональній ролі європейського фермерства. Ним запроваджувалося нове правило, згідно з яким будь-який вид прямої підтримки доходу повинен відповідати наступним критеріям: а) принцип модуляції дозволяє членам ЄС переносити прямі виплати на одну ферму залежно від рівня зайнятості на фермі; б) заощадження від перехресної відповідальності та модуляції можуть бути використані не лише для агроекологічних заходів, а й для розвитку сільських районів.

Однак, слід зазначити, що на практиці план дій «Agenda - 2000» мав недостатню ефективність: ціни на більшість продуктів залишалися вищими за ціни на світовому ринку, а конкурентоспроможність аграріїв не підвищувалася. Тому у 2003 році комісар ЄС з питань аграрної політики Франц Фішлер запропонував низку реформ, які були схвалені.

Основними складовими реформи були: перше - відокремлення прямих платежів від виробництва; друге - підвищення вимог до економіки; третє - затвердження бюджету на 2007-2013 роки; четверте - підвищення фіскальної дисципліни та зменшення цінової підтримки [6, с. 219].

Тож, четвертим етапом розвитку Спільної аграрної політики можна вважати реформи 2003-2013 рр.

Слід зазначити, що низка реформ, запропонованих Францем Фішлером, були дуже важливими. Після «Плану дій - 2000» ціни на більшість продуктів ЄС перевищили світові ціни, а підвищення конкурентоспроможності фермерів не відбулося. Основою реформи стало відокремлення прямих платежів від виробництва та затвердження аграрного бюджету на 2007-2013 роки.

Відповідно до змін в аграрному законодавстві з початку 2005 року аграрії почали отримувати єдину пряму субсидію в залежності від площі сільськогосподарських угідь, а не від обсягу виробництва минулого року. Також надання такої субсидії в повному обсязі було можливим лише за умови, що фермер здійснюватиме свою діяльність відповідно до вимог охорони навколишнього середовища, безпечності харчових продуктів, захисту рослин та стандартів тваринництва.

Таким чином, реформа 2007-2013 ро - ків відбувалась через ряд взаємопов'язаних механізмів, які можна поділити на два різних, але взаємопов'язані елементи: політика підтримки сільськогосподарських ринків і доходів від сільського господарства та політика, орієнтована на розвиток сільських територій [9, с. 110-111]. Регламент Ради (ЄС) №1782/2003 від 29 вересня 2003 року закріпив умови для встановлення єдиних правил для програм прямої підтримки фермерів у рамках Спільної сільськогосподарської політики та встановив основні положення нового курсу щодо впровадження певних схем підтримки фермерів. Також, з метою забезпечення фінансової дисципліни Регламентом Ради (ЄС) №1290/2005 від 21 червня 2005 року було створено два фонди: Європейський фонд гарантій сільському господарству (The European Agricultural Guarantee Fund-EAGF) для фінансування в рамках першого рівня Спільної сільськогосподарської політики та Європейський фонд сільського розвитку (European Agricultural Fund for Rural Development-EAFRD) для забезпечення діяльності за другим критерієм.

Метою будь-якої реформи Європейського Союзу є динамічний розвиток усіх його регіонів, проведення політики на основі рівних умов життя. Проте такі фактори, як дисбаланс між розвитком територій та рівнем доходів людей, які проживають у міській та сільській місцевості, впливають на розвиток економіки ЄС в цілому. На початку 2007 року Європарламент прийняв пакет законів, що почали регулювати питання розвитку села на 2007-2013 роки. Також, ключовими були рішення уряду про Суспільний стратегічний напрям сільського розвитку (програмний період 2007-2013 рр.) від 20 лютого 2006 р. та урядове регулювання підтримки сільського розвитку через Європейський фонд сільського розвитку (EAFRD) від 20 вересня 2005 року [12; 14].

Наступним важливим аспектом було прийняття у 2008році програми Health Check, мета якої полягала у продовженні процесу реформування. Регламент Ради (ЄС) №73/2009 від 19січня 2009 року про встановлення єдиних правил для схем прямої підтримки фермерів спростив деякі схеми виплат фермерам. Основними цілями цієї програми були: спрощення та підвищення ефективності системи виплат фермерам; адаптація ринкових інструментів з урахуванням сучасного процесу глобалізації, включаючи нові проблеми, наприклад, зміну клімату, управління водними ресурсами та зростання значення біопалива; краще реагування на наявні виклики.

Отже, реформа Спільної аграрної політики 2003 року посилила тенденції переорієнтації фермерів на ринок, розірвавши зв'язок між субсидіями та виробництвом, спрямувала виробництво сільськогосподарської продукції на локальний ринок. Фінансування охоплювало такі цілі аграрної політики: підвищення конкурентоспроможності сільського та лісового господарства, охорону навколишнього середовища, заходи щодо запобігання зміні клімату, відокремлення прямих платежів від виробництва, модуляцію, підвищення вимог до економічних умов.

П'ятим етапом можна вважати реформи, які були запроваджені у 2014-2020 ро - ках. Розробка нових заходів єдиної аграрної політики була пов'язана зі світовою економічною кризою, яка негативно вплинула й на аграрну політику ЄС. Зокрема, потенціал зростання ЄС зменшився вдвічі. Тому без ухвалення нових програм реформування єдиної аграрної політики виникла загроза подальшого зниження економічного потенціалу ЄС [9, с. 110-111; 17].

Публічні дебати щодо реформи розпочалися у 2010 р., після чого було визначено виклики та пріоритети майбутньої аграрної політики ЄС. Прийнята у 2013 р. реформа строком до 2020 р. закріплювала ряд положень для успішного розвитку аграрної політики.

Основними відмінними рисами, порівняно з реформами минулих років, були такі:

1) активний перехід від підтримки виробництва окремих видів продукції до прямої підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Такі зміни спрямовувалися на підвищення екологічної безпеки шляхом відмови від монокультур, які раніше стимулювалися субсидіями, а також створення конкурентного середовища;

2) екологічно безпечне заліснення та збереження сільськогосподарських угідь. Збереження сільських ландшафтів, флори і фауни, зелених насаджень;

3) призначення цільових субсидій для депресивних територій. Надання фінансової підтримки територіям, які природно є менш сприятливими умовами для розвитку;

4) розширення програм підтримки розвитку села, диверсифікації доходів у сільській місцевості шляхом кооперації, підвищення якості сільськогосподарської продукції та її збуту [6, с. 219].

Крім того, у розріз реформи були поставлені й інші завдання. Їх визначили у Повідомленні Європейської Комісії «Європа 2020»: прибутки від сільськогосподарського виробництва, спрямовані на стимулювання економічного зростання та збільшення зайнятості в сільській місцевості; більш ефективні та гнучкі інструменти антикризового управління для вирішення нових економічних проблем; удосконалення екологічних стандартів, спрямованих на збереження екосистем; додаткове фінансування досліджень та інновацій; забезпечення конкурентоспроможності та дотримання стандартів харчування; спрощення процедури створення фермерських господарств для молодих фермерів; орієнтація на розвиток економічно слабких регіонів.

Відповідно до Регламенту (ЄС) №1307/2013 Європейського Парламенту та Ради від 17 грудня 2013 р. фермери мали змогу скористатися обов'язковими та добровільними схемами виплат. Відповідно до цих схем по виплаті за прості земельні ділянки додаються компенсації молодим фермерам та «зелені виплати», передбачені за діяльність на користь природнього середовища та екології. Зважаючи на дослідження європейського досвіду щодо надання прямих виплат, можна прослідкувати тенденцію підвищення ролі екологічних стандартів у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності. Введення схеми, результатом якої є припинення прямої залежності між субсидіями та обсягом виробництва, має забезпечити стабільний прибуток фермерам та стабільність європейського сільського господарства [10].

Таким чином, для розвитку аграрного права ЄС характерні як певна стабільність, так і динамізм. Основним результатом удосконалення аграрної політики на період з 2014 по 2020рік однозначно можна вважати нову європейську стратегію розвитку - «Європа 2020: стратегія розумного, сталого та всеосяжного зростання».

Таким чином, багаторічний досвід формування єдиної аграрної політики ЄС свідчить, що без належної державної підтримки жодна політика не буде ефективною [6, с. 111-112].

Важливо також зазначити, що 1 червня 2018 року Європейська комісія представила законодавчі пропозиції щодо майбутнього Спільної аграрної політики після 2020 року, оскільки, як вбачалося, позитивний розвиток аграрного сектору залежить від готовності протистояти таким факторам, як зміна клімату, старіння населення і т.д. [14; 17].

Наступний період реформ було заплановано на 2021-2027 роки, при цьому фінансування єдиної аграрної політики планується скоротити на 10% (спочатку планувалося на 5%). Політика перемістить фокус із дотримання правил і норм на результати та продуктивність. Країни Європейського Союзу отримають можливість самостійно вирішувати, як найкраще досягти спільних цілей, враховуючи специфічні потреби їхніх фермерів та сільських громад. Нова політика стимулюватиме та підтримуватиме ширше використання сучасних технологій та інновацій. Також залишається система стримувань і противаг щодо захисту навколишнього середовища та клімату для контролю за дотриманням як фермерами, так і державами-членами. Окремим пунктом зазначено, що з метою забезпечення біорізноманіття Європейський парламент запропонував 5% площ кожного агропідприємства вивести із сільськогосподарського обробітку для того, щоб там знаходили собі місце дикі тварини й рослини.

Визначили й те, що наступні 7 років ЄС витратить на Спільну аграрну політику 387 млрд євро. Вищенаведені зміни стосуються реформи спільної політики на 20212027 роки, але фактичні кроки очікуються з 2023 року (2021-22 роки є перехідним етапом) [6, с. 220-221; 17].

Висновки. Підсумовуючи викладене, варто відмітити, що аграрна політика Європейського Союзу формувалась у кілька етапів та пройшла непростий шлях. На початку свого створення вона мала нечітко визначені контури, обумовлені Римським договором. Проте за понад 50 років свого розвитку вона перетворилася на одне із головних прагнень Європейського Союзу. Такий тривалий час дає можливість проаналізувати всі успішні та неефективні сторони реформ. Проблеми правового регулювання аграрної політики в країнах з розвиненою ринковою економікою, до числа яких входять країни ЄС, є різноманітними та комплексними.

Аналіз показує, що на початку створення єдиної аграрної політики її основними завданнями були забезпечення справедливого життя сільських громад, стабілізація ринків та забезпечення запасів. Результатом її впровадження стало зростання структурного перевиробництва, що спричинило екологічні наслідки через збільшення використання земельних і водних ресурсів. Проте, за роки реалізації аграрної реформи було накопичено достатньо досвіду, щоб зробити її ефективною. Вона постійно зазнає змін та доповнень, враховуючи як чинники ринкової економіки, так і екологічні проблеми. На сучасному етапі Спільна аграрна політика розглядається як багатофункціональна політика, яка дозволяє пристосовуватися аграріям до нових ринкових умов, гарантує їм справедливий рівень доходів та орієнтується на сільськогосподарську діяльність, яка не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Слід підкреслити, що в контексті європейської інтеграції України до ЄС пріоритети Спільної аграрної політики для Європейського Союзу є важливими орієнтирами для нашої держави. Розумна аграрна політика забезпечить збалансованість сільського господарства та його подальший якісний розвиток.

Підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе низку зобов'язань щодо вдосконалення законодавства та приведення його у відповідність до вимог ЄС. Зобов'язання стосуються, у тому числі, питань правового регулювання сільського господарства.

У той же час, враховуючи наявний аграрний потенціал України, розвиток комплексної галузі аграрного законодавства набув особливого значення. Це має сприяти зміцненню партнерства нашої держави з Європейським Союзом у сфері виробництва та реалізації сільгосппродукції, підвищенню ефективності та конкурентоспроможності сільського господарства України.

Важливим напрямом адаптації законодавства України до вимог аграрного законодавства ЄС є запровадження законодавчих гарантій якості та безпеки сільгосппродукції, охорони навколишнього середовища. Такі законодавчі зміни мають відображати та закріплювати основні вимоги та принципи сільськогосподарського виробництва рослинного та тваринного походження, що містяться в Регламенті Ради (ЄЕС) №2092/91 від 24 червня 1991 року про органічне виробництво сільгосппродукції та позначення такої продукції і продуктів харчування.

Необхідно також створити систему інституційного забезпечення концептуальної розробки державної політики розвитку сільських територій, яка може включати: розробку державних та регіональних програм і стратегій розвитку села; розроблення методології типізації сільських регіонів України з метою забезпечення диференційованого підходу до вирішення місцевих проблем; підтримку та заохочення місцевих ініціатив; створення сприятливих умов для розвитку несільськогосподарської зайнятості в сільській місцевості, розвитку малого бізнесу, фермерства тощо; підтримку кооперативного руху на селі.



Список використаних джерел

1. ГафуроваО.В., МарченкоС.І. Правове регулювання державної підтримки органічного сільськогосподарського виробництва за законодавством України та ЄС. Науково-практичний журнал «Право. Людина. Довкілля». Том10. №4 (2019). С. 29-35.

2. БагайН.О. Міжнародно-правове регулювання аграрних відносин та розвиток аграрного законодавства України. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2014. Вип. 34. С. 233-241.

3. Альбещенко О.С. Особливості фінансування розвитку сільських територій в країнах ЄС. ЧНУ ім. Петра Могили. Економіка. 2016. URL: http://dspace.mnau.edu.ua/jspui/ bitstream/123456789/1925/1/Albeschenko. pdf (Дата звернення: 14.01.2022).

4. ЗаболотнаН.Я. Державно-правове регулювання аграрного сектору. URL: http:// ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/52667/2/2019_ Zabolotna_N_Ia-Derzhavno_pravove_168-170. pdf (Дата звернення: 14.01.2022).

5. Каліущенко І. М. Особливості правового регулювання ціноутворення в сільському господарстві: порівняльно-правовий аспект (на прикладі ЄС та України). Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2011. №1 (4). С. 145-149.

6. Варшавська Н.Г. Спільна аграрна політика ЄС: генезис, основні цільові орієнтири для України. Економіка і організація управління. 2016. №2 (22). С. 215-222.

7. Вінська О.Й. Особливості сучасного стану реалізації Спільної Аграрної Політики Європейського Союзу. Екон. Простір. 2010. №40. С. 5-19.

8. Клименко І. В., Бугрій М.Г., Ус І. В. Спільна аграрна політика Європейського Союзу: можливості та виклики для України. Аналітична доповідь. К.: НІСД, 2011. 19 с.

9. Петренко Н. Періодизація розвитку спільної аграрної політики ЄС. Юридичний вісник. 2018. №4. С. 106-114.

10. БагайН.О. Теоретико-методологіч - ні засади розвитку аграрного законодавства України в умовах євроінтеграції: дис…. д-ра юрид. наук. Київ, 2021. 456 с.

11. ВенгерськаН.С. Напрями забезпечення регіонального сільського розвитку України в умовах євроінтеграції. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Економічні науки. 2015. Випуск15. Частина 5. С. 94-97.

12. ПономаренкоІ.В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності сільського господарства України в умовах інтеграції до ЄС. Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». 2017. №14. С. 120-126.

13. ШорК., РудаМ., Рогінська-ГрінЯ. Адаптація до законодавства ЄС: у фокусі малі та середні виробники аграрної продукції. Базове дослідження. 2-е видання. Київ, 2019. URL: https://www.civic-synergy.org.ua/ analytics/adaptatsiya-do-zakonodavstva-yes - u-fokusi-mali-ta-seredni-vyrobnyky-agrarnoyi - produktsiyi-2e-vydannya/ (Дата звернення: 14.01.2022).

14. The history of the CAP. URL: http:// ec.europa.eu/agriculture/cap-history/index_ en.htm (Дата звернення: 14.01.2022).

15. Council Regulation №73 of 19January 2009 establishing common rules for direct support schemes for farmers under the common agricultural policy and establishing certain support schemes for farmers, amending Regulations (EC) №1290/2005, (EC) No 247/2006, (EC) No 378/2007 and repealing Regulation (EC) №1782/2003 // OJ L 30/16

16. Еволюція Спільної Аграрної Політики ЄС: наслідки для України / Інститут Економічних досліджень та Політичних консультацій; Німецька консультативна група при Уряді України. URL: http://ier.kiev.ua (Дата звернення: 14.01.2022).

17. ТрофімцеваО. Спільна аграрна політика ЄС - що нового? URL: https://agroexpert. ua/17472-2/ (Дата звернення: 14.01.2022).



References

1. Hafurova, O.V., Marchenko, S.I. (2019). Pravove rehuliuvannia derzhavnoi pid - trymky orhanichnoho silskohospodarskoho vyrobnytstva za zakonodavstvom Ukrainy ta EU. Naukovo-praktychnyi zhurnal «Pravo. Liudyna. Dovkillia», Tom 10, 4, 29-35 [in Ukrainian].

2. Bahai, N.O. (2014). Mizhnarodno - pravove rehuliuvannia ahrarnykh vidnosyn ta rozvytok ahrarnoho zakonodavstva Ukrainy. Aktualni problemy vdoskonalennia chynnoho zakonodavstva Ukrainy, Vyp. 34, 233-241 [in Ukrainian].

3. Albeshchenko, O.S. (2016). Osoblyvosti finansuvannia rozvytku silskykh terytorii v krainakh EU. ChNU im. Petra Mohyly. Ekonomika. URL: http://dspace.mnau.edu.ua/jspui/bit stream/123456789/1925/1/Albeschenko.pdf (Last accessed: 14.01.2022) [in Ukrainian].

4. Zabolotna, N. Ya. Derzhavno-pravove rehuliuvannia ahrarnoho sektoru. URL: http:// ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/52667/2/2019_ Zabolotna_N_Ia-Derzhavno_pravove_168-170. pdf (Last accessed: 14.01.2022) [in Ukrainian].

5. Kaliushchenko, I.M. (2011). Osoblyvosti pravovoho rehuliuvannia tsinoutvorennia v silskomu hospodarstvi: porivnialno-pravovyi aspekt (na prykladi EU ta Ukrainy). Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1 (4), 145-149 [in Ukrainian].

6. Varshavska, N.H. (2016). Spilna ahrarna polityka EU: henezys, osnovni tsilovi oriientyry dlia Ukrainy. Ekonomika i orhanizatsiia upravlinnia, 2 (22), 215-222 [in Ukrainian].

7. Vinska, O.J. (2010). Osoblyvosti suchasnoho stanu realizatsii Spilnoi Ahrarnoi Polityky Yevropeiskoho Soiuzu. Ekon. Prostir, 40, 5-19 [in Ukrainian].

8. Klymenko, I.V., Bugriy, M.H., Us, I.V. (2011). Spilna ahrarna polityka Yevropeiskoho Soiuzu: mozhlyvosti ta vyklyky dlia Ukrainy: Analitychna dopovid. K.: NISD [in Ukrainian].

9. Petrenko, N. (2018). Periodyzatsiia rozvytku spilnoi ahrarnoi polityky EU. Yurydychnyi visnyk, 4, 106-114 [in Ukrainian].

10. Bahai, N.O. (2021). Teoretyko - metodolohichni zasady rozvytku ahrarnoho zakonodavstva Ukrainy v umovakh yevrointehratsii: dys…. d-ra yuryd. nauk. Kyiv [in Ukrainian].

11. Venherska, N.S. (2015). Napriamy zabezpechennia rehionalnoho silskoho rozvytku Ukrainy v umovakh yevrointehratsii. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia Ekonomichni nauky, Vyp. 15. Ch. 5, 94-97 [in Ukrainian].

12. Ponomarenko, I.V. (2017). Analiz zovnishnoekonomichnoi diialnosti silskoho hospodarstva Ukrainy v umovakh intehratsii do EU. Ekonomichnyi visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu Ukrainy «Kyivskyi politekhnichnyi instytut», 14, 120-126 [in Ukrainian].

13. Shor, K., Ruda, M., Rohinska-Hrin, Ya. (2019). Adaptatsiia do zakonodavstva EU: u fokusi mali ta seredni vyrobnyky ahrarnoi produktsii. Bazove doslidzhennia. 2-e vyd. Kyiv. URL: https://www.civic-synergy.org.ua/ analytics/adaptatsiya-do-zakonodavstva-yes - u-fokusi-mali-ta-seredni-vyrobnyky-agrarnoyi - produktsiyi-2e-vydannya/ (Last accessed: 14.01.2022) [in Ukrainian].

14. The history of the CAP. URL: http:// ec.europa.eu/agriculture/cap-history/index_ en.htm (Last accessed: 14.01.2022).

15. Council Regulation №73 of 19 January 2009 establishing common rules for direct support schemes for farmers under the common agricultural policy and establishing certain support schemes for farmers, amending Regulations (EU) №1290/2005, (EU) No 247/2006, (EU) No 378/2007 and repealing Regulation (EU) №1782/2003 // OJ L 30/16

16. Evoliutsiia Spilnoi Ahrarnoi Polityky EU: naslidky dlia Ukrainy / Instytut Ekonomichnykh doslidzhen ta Politychnykh konsultatsii. Nimetska konsultatyvna hrupa pry Uriadi Ukrainy. URL: http://ier.kiev.ua (Last accessed: 14.01.2022) [in Ukrainian].

17. Trofimtseva, O. Spilna ahrarna polityka EU - shcho novoho? URL: https://agroexpert. ua/17472-2/ (Last accessed: 14.01.2022) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...