Теоретико-правовий розвиток принципу міжнародного співробітництва України в сфері кібербезпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут публічної служби та управління

Теоретико-правовий розвиток принципу міжнародного співробітництва України в сфері кібербезпеки

Володимир Стець,

аспірант кафедри державознавства, права та європейської інтеграції,

Анотація

В статті розглядаються проблемні питання щодо розмежування основних форм міжнародного співробітництва - партнерства, стратегічного партнерства і союзництва. Проаналізовані деякі підходи до визначення найбільш суттєвих характеристик основних форм міжнародного співробітництва з метою виокремлення серед них головних критеріїв розмежування. Підкреслено актуальність встановлення таких критеріїв - вимог щодо співробітництва з проблем національної безпеки, особливо в сфері її важливої складової - кібербезпеці. Запропоновано використовувати збіг або близьку схожість національних цілей, національних інтересів і національних цінностей як головні та визначальні критерії розмежування партнерства, стратегічного партнерства і союзницьких відносин та водночас як обов'язкові вимоги щодо здійснення міжнародного співробітництва України у сфері національної безпеки на відповідних рівнях співробітництва. На підставі проведеного аналізу розроблені пропозиції щодо подальшого розвитку базового принципу міжнародного співробітництва у сфері забезпечення кібербезпеки України.

Ключові слова: міжнародне співробітництво, партнерство, стратегічне партнерство, союзництво, кібербезпека.

Abstract

Theoretical and legal development of the principle of Ukraine's international cooperation in the field of cybersecurity

Volodymyr Stets

PhD student of State Studies, Law and European Integration Department of the Educational and Scientific Institute of Public Service and Administration of the Odessа Polytechnic National University

The article considers problematic issues concerning the delimitation of the main forms of international cooperation - partnership, strategic partnership and alliance. Some approaches to determining the most essential characteristics of the main forms of international cooperation are analyzed in order to identify among them the main criteria for delimitation. The relevance of establishing such criteria - requirements for cooperation on national security issues, especially in the sphere of its important component - cyber security, has been emphasized. It is proposed to use the coincidence or close similarity of national goals, national interests and national values as the main and defining criteria of delimitation of partnership, strategic partnership and allied relations and at the same time mandatory requirements for Ukraine's international cooperation in national security at relevant levels. Based on the analysis, proposals for further development of the basic principle of international cooperation in the field of cybersecurity of Ukraine were developed.

Keywords: international cooperation, partnership, strategic partnership, alliance, cybersecurity.

Основна частина

Постановка проблеми. В сучасному світі вже давно визнано, що жодна країна не в змозі самостійно забезпечити безпеку свого національного сегменту глобального кіберпростору і що глобальне завдання розбудови безпекового кіберпростору може бути вирішене тільки шляхом широкого міжнародного співробітництва. Тому дослідження різних форм міжнародного співробітництва України в цій сфері, визначення серед них найбільш адекватних форм співробітництва з конкретними державами і міжнародними організаціями є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами у сфері міжнародного співробітництва займались і займаються багато вітчизняних і зарубіжних дослідників. Так, дослідження форм міжнародного співробітництва проводили І. Жовква, Л. Чекаленко, І. Лоссовський, Е. Лисицин, Г. Перепелиця, О. Знахоренко, А. Пивоваров, С. Кононенко, А. Анджапарідзе, І. Дудко, Ю. Седляр, О. Дмитращенко, Эд. Феддер, Дж. Лиска, С. Уолт та ін. Проте, незважаючи на велику кількість робіт, на сьогодні відсутні загальноприйнята наукова термінологія і чіткі критерії розмежування основних форм міжнародного співробітництва, що особливо актуально для сфери національної безпеки і її важливої складової - кібербезпеки. Офіційних дефініцій цих термінів в українському законодавстві також немає. Це призводить до плутанини і помилок в державному управлінні міжнародним співробітництвом взагалі і в сфері національної безпеки зокрема. Таким чином, є необхідність проаналізувати зміст основних форм міжнародного співробітництва України, виокремити головні критерії їх розмежування і розробити загальні рекомендації щодо розвитку базового принципу міжнародного співробітництва в сфері забезпечення кібербезпеки України. Перші результати досліджень щодо розвитку загального принципу міжнародного співробітництва у сфері кібербезпеки були представлені на Всеукраїнській науково-практичній конференції у 2020 році [16].

Мета статті: аналіз основних ознак і найбільш суттєвих відмінностей між основними формами міжнародного співробітництва, виокремлення головних критеріїв віднесення конкретних міжнародних відносин до основних форм співробітництва у сфері національної безпеки і кібербезпеки, розробка пропозицій щодо розвитку принципу міжнародного співробітництва у сфері забезпечення кібербезпеки України.

Виклад основного матеріалу. За останнє десятиріччя кіберзагрози стали одними з найбільших загроз національній безпеці практично всіх країн світу і розглядаються сьогодні як глобальні загрози, що не можуть бути нейтралізовані без міжнародного співробітництва.

Свідченням усвідомлення цього факту в Україні є закріплення в Законі України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» [10] принципу міжнародного співробітництва як одного з принципів державного управління в сфері забезпечення кібербезпеки України, а також визначення в діючій Стратегії кібербезпеки України [12] забезпечення кібербезпеки як одного з пріоритетів у системі національної безпеки України.

США в Тимчасовому стратегічному керівництві з національної безпеки [20] заявили про намір зробити кібербезпеку головним пріоритетом для свого уряду, а також про свою прихильність міжнародній взаємодії з кіберпроблем з союзниками і партнерами. Крім того, ще у 2011 році в Міжнародній стратегії США для кіберпростору [21] міжнародне співробітництво було проголошено першим принципом діяльності США з формування відкритого, універсально сумісного, безпечного і надійного кіберпростору.

Міжнародне співробітництво здійснюється в різних формах, загальноприйнятою вважається його класифікація на партнерство, стратегічне партнерство і союзництво [14].

Однак, вивчення наукових джерел свідчить про відсутність загальновизнаних визначень термінів «партнер», «стратегічний партнер», «союзник», «партнерство», «стратегічне партнерство», «союзництво», «союзницькі відносини». Пошук у термінологічній базі на офіційному сайті Верховної Ради України [6] показав відсутність дефініцій вказаних термінів у законодавстві України щодо національної безпеки і оборони. При цьому в законах України щодо зовнішньополітичної діяльності, національної безпеки і оборони вказані вище терміни не застосовуються, проте вони використовуються в Стратегії національної безпеки України [13], Стратегії зовнішньополітичної діяльності України [11] і в Стратегії [12].

Базовою стратегією для всіх інших є Стратегія [13]. З аналізу її положень можна виокремити форми міжнародного співробітництва України у сфері національної безпеки: стратегічне партнерство (відносини пріоритетного стратегічного характеру і відносини стратегічного характеру), партнерські відносини, тісні добросусідські відносини, прагматичні відносини. Таким чином, є певна диференціація на різні групи держав відповідно до форми співробітництва з ними, але без чітких критеріїв віднесення до конкретної групи.

США є на сьогодні однією з наймогутніших держав у світі, у тому числі в сфері кібербезпеки, а відносини України з США офіційно визначені відносинами пріоритетного стратегічного характеру, тому стан термінології в цій державі у сфері міжнародного співробітництва є актуальним для даного дослідження. Вивчення цього питання показує, що офіційних визначень досліджуваних термінів також немає, на цей факт звернула увагу дослідниця союзницьких відносин США О. Дмитращенко ще в своїй роботі [3]. В текстах стратегічних документів США [20] і [21] та в Національній кіберстратегії США [23] вище наведені терміни широко застосовуються, але критерії виокремлення держав як партнерів або союзників відсутні. Серед союзників виокремлено групу найближчих союзників - це країни-члени НАТО і саме НАТО, але також відсутні критерії такого виокремлення. В цілому, можна констатувати, що в зазначених стратегічних документах фактично є диференціація держав за різними формами співробітництва, крім того часто вживаний у них термін «міжнародні партнери» об'єднує терміни «союзник» і «партнер».

Все вищенаведене породжує плутанину у застосуванні термінів і у визначенні форм співробітництва з іншими державами.

Наприклад, в [19, с. 65] вітчизняний фахівець з британської політики Н. Яковенко називає Велику Британію одночасно найближчим союзником і особливим атлантичним партнером США, хоча партнерство і союзництво є різними формами співробітництва. В аналітичному дослідженні [18, с. 52, с. 235] терміни «стратегічні союзники» та «стратегічні партнери» використовуються як синоніми. Дослідниця О. Дмитращенко дійшла до наступних висновків: точних офіційних визначень понять «союз» та «союзники» в США не існує; є практика називати союзниками дружні США країни навіть без оформлення союзного договору; окрім терміну «союз» в США часто для позначення союзницьких відносин використовуються терміни «стратегічний діалог», «стратегічне партнерство», «основний союзник поза НАТО» та ін. [3].

Іншим цікавим прикладом є Організація Північноатлантичного договору (НАТО). В тексті договору [24] відсутні терміни «союз», «союзники», «стратегічні партнери», «партнери». Але на офіційному сайті НАТО, на вкладці «Що таке НАТО?» [25], використовується назва цієї організації як військового та політичного союзу, звідки логічно випливає, що країни-члени є союзниками. В розміщених на сайті публікаціях часто зустрічаються терміни «союз» і «союзники» відносно країн-членів НАТО, а також «союзники та партнери», що свідчить про розуміння різниці між цими двома формами співробітництва. Проте, Джеймс Грін, президент компанії Effective Engagement Strategies, вважав, що Північноатлантичний Альянс є класичним прикладом дійсно стратегічного партнерства [8, с. 17].

Відсутність чітких і загальноприйнятих визначень цих понять призводить до багаторічної сумнівної практики проголошення, іноді без документального оформлення, тих чи інших держав як «партнерів», «стратегічних партнерів» або «союзників» України.

Дослідник А. Анджапарідзе відмічає в своєї статті [2], що на протязі «двох термінів президентства Л. Кучми хаотична й позбавлена чітких критеріїв практика декларування стратегічних (особливих, ключових) партнерів України торкнулася аж двадцяти країн». Далі він робить висновок, що «більшість проголошених у такий спосіб номінальних стратегічних партнерів ними не стали в реальності» [2, с. 77-78]. Інші дослідники І. Лоссовський [1, с. 69], О. Мітрофанова [1, с. 44], аналізуючи реальний стан двосторонніх відносин України із державами, які були проголошені стратегічними партнерами України, прийшли до аналогічних висновків.

В практиці міжнародного співробітництва України в сфері забезпечення кібербезпеки є показовий приклад сумнівного співробітництва. Так, на протязі 2015-2019 років виконувалися заходи згідно Угоди про реалізацію Трастового фонду Україна - НАТО з питань кібербезпеки [17]. Основним завданням цього Трастового фонду було визначено підвищення технічних можливостей України у цій сфері. Провідною країною та координатором його реалізації стала Румунія, відповідні заходи здійснювалися через Румунську службу інформації (РСІ). Державна румунська компанія RASIROM RA стала уповноваженою та відповідальною юридичною особою з питань реалізації Трастового фонду (агент-виконавець). Таким чином, на протязі чотирьох років процес створення національної системи кібербезпеки України опинився фактично під контролем РСІ.

Однак, в міждержавних відносинах України і Румунії є серйозні проблеми - острів Зміїний, гирло Дунаю, мовні протиріччя, наявність румунського громадянства у громадян України на прикордонних територіях, які колись входили до складу Румунії, ідея відродження Великої Румунії має значну кількість прихильників в румунському суспільстві. Проте Румунія з боку України визнавалася стратегічним партнером, хоча на практиці вона таким не стала і офіційним підтвердженням цього факту є те, що в 2021 році в Стратегії [11] було визначено завдання щодо розвитку міждержавних відносин з Румунією до рівня стратегічного партнерства.

В сфері безпеки і оборони подібна практика може призвести до катастрофічних наслідків, тому потрібно в законодавстві закріпити відповідні терміни та чіткі критерії диференціації держав за різними формами співробітництва. Для виділення таких критеріїв розглянемо характеристики основних форм міжнародного співробітництва.

2. Партнерство між державами Ю. Сідляр і Н. Кравченко в [14] визначили як «спеціальна форма відносин, яка припускає співучасть держав, єдину мету їх діяльності та оформлюється спеціальною угодою». Вони навели думку Г. Перепелиці, з якої можна виділити таки риси партнерства: взаємовигідне співробітництво; відсутність істотних суперечностей між державами; наявність обопільної зацікавленості у взаємовигідній співпраці в різних сферах і галузях; наявність спільної проблеми та узгодженість позицій і дій щодо їх розв'язання; бачення спільних шляхів реалізації національних інтересів країн-партнерів.

3. Основні риси партнерства, очевидно, мають бути у вищих формах міжнародного співробітництва. Крім того, взаємовигідне співробітництво є конституційною вимогою до будь-яких форм міжнародного співробітництва України [4, ст. 18], тобто це обов'язкова умова партнерства, стратегічного партнерства і союзництва.

4. Відмінності партнерства від вищих форм співробітництва полягають в тому, що: партнерство не змінює усталених статусів і ролей їх учасників, але сприяє їх зміцненню; країна-партнер залишає за собою право вести самостійно політику і мати самостійну позицію, яка може відрізнятися чи мати суттєві розбіжності з позицією її партнера; відносини партнерства не передбачають створення спільних органів та жорсткої координації дій [14].

Стратегічне партнерство є наступною формою і більш високим рівнем співробітництва у порівнянні зі звичайним партнерством. Аналіз різних визначень терміна «стратегічне партнерство» показує, що в них часто використовуються терміни «стратегічна ціль», «стратегічне завдання», «стратегічні інтереси».

Так, в дефініції експертів УЦЕПД [взято з 2, с. 79] йдеться про досягнення життєво важливих внутрішніх і зовнішньополітичних стратегічних цілей. В [14] сутність стратегічного партнерства полягає в реалізації спільних стратегічних інтересів, які повинні мати довготривалий характер і збігатися хоча б в двох сферах, а іноді - переходити з однієї в іншу. Згідно Л. Чікаленко [1, с. 8] стратегічне партнерство визначається колом особливих інтересів. І. Лоссовський вказує на реалізацію спільних стратегічних завдань та цілей [1, с. 79]. І. Дудко говорить про послідовну систему взаємодії держав в напрямі реалізації спільних стратегічних завдань, інтересів та цілей [1, с. 58].

Розглянувши різні підходи до визначення терміну «стратегічне партнерство» автори в [14] зробили висновок: «Незважаючи на розбіжності підходів щодо визначення стратегічного партнерства, концептуально спільним при цьому є виокремлення таких його основних теоретичних складових частин, як: стратегічні інтереси (цілі), що присутні як найменше у двох сферах співробітництва; спільні підходи до реалізації стратегічних цілей; взаємне визнання державами стратегічного рівня відносин».

Особливо варто відзначити думку Г. Перепелиці, який вважає головним критерієм для визначення стратегічного партнерства спільність довготривалих інтересів, реалізація яких вирішальним чином впливає на внутрішній розвиток країни, її зовнішньополітичний та військово-політичний курс [взято з 2, с. 81].

З аналізу п.п. 119, 200 Стратегії [11] можна виокремити умови щодо стратегічного партнерства України, Республіки Польща та Литовської Республіки: особливі історичні зв'язки держав (спільна історія); близька культура; активна позиція щодо підтримки України в рамках діяльності ЄС, НАТО, а також на інших ключових глобальних і регіональних форумах; ідентична оцінка сучасних безпекових реалій, спільне бачення шляхів реагування та розвитку євроатлантичних, європейських і регіональних процесів. З перерахованих умов можна припустити деяку схожість культурних цінностей, а також схожість національних цілей та національних інтересів.

Стратегічне партнерство відрізняється від союзництва, як вважають провідні українські геополітики, тим, що «не передбачає жорсткої системи зобов'язань політичного, економічного, гуманітарного або безпекового характеру» [взято з 1, с. 79].

Союзництво є найвищою формою міждержавного співробітництва, що зумовлює її меншу розповсюдженість у міждержавних відносинах. Так, Україна немає реальних офіційно оформлених союзницьких відносин з іншими державами. В чинних офіційних документах України є тільки одна держава, що проголошена союзником - Японія, але тільки в політичній сфері, причому водночас вона визнана глобальним партнером України [11]. Тому феномен союзництва у вітчизняній науці ще недостатньо досліджений.

В [14] автори навели думки зарубіжних фахівців, які досліджували союзницькі відносини в різних аспектах. В результаті аналізу автори дійшли до висновків, що для всіх союзницьких відносин характерними рисами є спільна кінцева мета взаємодії та однакове розуміння стратегічних інтересів, передусім принципів побудови світового порядку. Крім того, союзництво спрямоване на формування якісно інших ролей чи статусів учасників союзництва, чи його опонентів. Водночас, вони висунули сумнівне твердження, щоправда, з деякими застереженнями, що «союзництво має не такий тривалий характер існування».

Варто відмітити в наведених в [14] думках зарубіжних фахівців згадування схожості ідеологічних цінностей, збігу політичних цінностей, цивілізаційної ідентичності, які відсутні в більшості наукових аналізів сутності партнерства і стратегічного партнерства. Очевидно тому, автори вказали на чільне місце ціннісного фактору серед усього набору причин і передумов встановлення союзницьких взаємин в союзах, відзначивши при цьому, що «цей фактор не є настільки важливим у структурі поняття «партнерство», що акцентує увагу на зацікавленості сторін у співробітництві на взаємовигідних умовах.»

5. На важливість спільних цінностей вказано в публікації «Національна оборонна стратегія: союзи та партнерства» на сайті Міністерства оборони США [22], де дано пояснення щодо різниці між союзниками та партнерами: «Наші союзники - це країни, з якими ми маємо офіційні, довгострокові відносини, побудовані на спільних цінностях та спільному імпульсі. Наприклад, НАТО було офіційно створено Північноатлантичним договором у 1949 році, а його 29 членів є союзниками. Партнерство зазвичай зосереджується на чомусь взаємовигідному протягом певного періоду часу або за певних обставин.»

З аналізу стратегічних документів США [20], [21] і [23] можна виокремити такі характерні ознаки союзницьких відносин: загальні загрози та противники і спільне протистояння загальним загрозам та супротивникам (зобов'язання захищати своїх союзників), збіг інтересів і цінностей, сумісна робота над просуванням спільних інтересів та цінностей, єдина зовнішня політика за збіжними напрямками, об'єднання сил для просування високих стандартів, встановлення ефективних міжнародних правил та притягнення до відповідальності порушників цих правил. Цінності поряд з життєво важливими національними активами і базовими принципами проголошуються об'єктом захисту [21]. У [23] йдеться про те, що «вічні американські цінності» (віра в силу волі особистості, свободу слова, свободу ринку і конфіденційність) розглядаються як основа підходу Адміністрації США до кіберпростору.

Ілля Левяш [5] також підкреслює значення цінностей для встановлення союзницьких відносин: «союзників стихійно чи усвідомлено об'єднують не лише «подібні інтереси» та «спільні цілі», а й цінності». Ця думка важлива тим, що автор прямо вказує на наявність на рівні союзницьких відносин трьох елементів - спільних цілей, схожих інтересів і цінностей. Їх співвідношення розглянув Г. Ситник [15, с. 116]: «…можна стверджувати про наявність ієрархії: національні цінності - національні інтереси - національні цілі, де пріоритет належить національним цінностям». Також він вказав, що національні цінності є найбільш стабільним і найменш рухливим елементом, а національні інтереси є більш динамічні (перемінливі). Можна продовжити його думку - національні цілі є найбільш змінними серед цієї тріади.

Таким чином, з розгляду і аналізу різних підходів до характеристик основних форм міжнародного співробітництва можна виокремити їхні головні сутнісні ознаки, що можуть бути взяті за основу диференціації держав для визначення можливих форм співробітництва з ними.

6. Для встановлення партнерства необхідним є збіг національних цілей, для стратегічного партнерства обов'язковим є збіг (в ідеалі) або схожість національних інтересів, що визначає й схожість національних цілей. Найважливішу роль в побудові найбільш тісних і близьких відносин на довгострокову перспективу (союзництво) відіграє факт збігу (в ідеалі) або близької схожості національних цінностей.

7. Вказані головні сутнісні характеристики повинні бути покладені в основу дії принципу диференціації держав за можливими формами міжнародного співробітництва в сфері національної безпеки і, відповідно, кібербезпеки. Але для практичного застосування цих головних критеріїв необхідно враховувати важливі аспекти їх реалізації.

Як відомо, національні інтереси і національні цінності створюють певні системи і мають свою ієрархію. На практиці навряд чи буде повний збіг усіх національних інтересів і національних цінностей, які збираються реалізовувати та захищати держави, що планують співпрацювати у формі стратегічного партнерства або союзництва. Тому вірніше говорити про збіг найбільш важливих інтересів і цінностей, наприклад, життєво важливих національних інтересів, постійних національних інтересів, політичних і духовних цінностей, але з обов'язковим врахуванням значення і впливу розбіжностей в інших національних інтересах та національних цінностях на характеристики і саму можливість співробітництва в обраній формі. Крім того, на практиці дуже рідко, навіть можливо ніколи, може бути повний збіг конкретних типів національних інтересів або національних цінностей, тому варто розглядати їх ступінь схожості або наближеності. Таким чином, для встановлення союзницьких відносин в сфері кібербезпеки повинна бути максимальна схожість національних цінностей, для стратегічного партнерства - максимальна схожість національних інтересів.

Ще один аспект, який необхідно розглянути - це значення демократичних цінностей, які зустрічаються при характеристиці стратегічного партнерства і союзництва. Так, в п. 96 Стратегії [11] надано визначення терміну «відносини пріоритетного стратегічного характеру»: «це особливий рівень і характер співробітництва, що ґрунтується на взаємних інтересах і цінностях демократії, верховенства права, поваги до прав людини». Можна стверджувати, що за своїми характеристиками ці відносини наближені до союзницьких відносин внаслідок того, що вони грунтуються не лише на взаємних інтересах, а й на цінностях демократії. Але цінності демократії - це лише частина національних цінностей, є й інші види цінностей, наприклад цінності особистості, суспільні цінності, культурно-історичні цінності та ін. Як показує багаторічний конфлікт між Грецією та Туреччиною, союзниками по НАТО, наявність демократичних цінностей (на яких грунтується НАТО) не гарантують тісних союзницьких відносин між членами НАТО, не виключають міждержавних протиріч та доведення їх до реальної загрози початку воєнних дій. Інший приклад - конфлікт між Польщею і Угорщиною та ЄС. Одне з пояснень цих фактів у тому, що у випадку формального проголошення демократичних цінностей у конфліктуючих сторін вони не стали складовою національних цінностей і одночасно є розбіжність духовних цінностей. Так, неоліберальні цінності, що проголошуються керівництвом ЄС та підтримуються урядами частини країн - членів ЄС, вступають у суперечність із консервативними християнськими цінностями (традиційними цінностями). Крім того, можлива така конкретно - політична ситуація в якійсь країні із закріпленими в конституції цієї країни демократичними принципами, що шляхом демократичних виборів до влади прийде радикальна політична сила, яка різко змінить політику країни, хоча держава формально залишиться демократичною.

Тому для дійсно тісних відносин, що можуть бути визначені як союзницькі в одній з найважливіших сфер міжнародного співробітництва - кібербезпеці, повинна бути близькість не лише демократичних цінностей, а й корінних (базових) національних цінностей.

Крім того, міжнародне співробітництво у сфері кібербезпеки на рівні союзницьких відносин передбачає максимально можливий допуск суб'єктів співпраці до інформації з обмеженим доступом у сфері кібербезпеки своїх держав, широке співробітництво у сфері створення та застосування захисних технологій тощо. Зважаючи на важливість кібербезпеки в сучасному світі, необхідним є встановлення жорстких вимог до передбачуваного союзника у цій сфері. Тому для держав, що відповідають таким вимогам, пропонується встановити статус «основний союзник у сфері кібербезпеки». Цей статус означатиме, що це найближчий, надійний, прогнозований, довгостроковий союзник, з яким відсутні протиріччя і взаємні претензії сьогодні та з великою ймовірністю не виникнуть упродовж певного терміну в майбутньому.

Відповідно, одним із принципів державного управління у сфері міжнародного співробітництва з кібербезпеки повинен бути принцип «основного союзника», який означає, що союзницькі відносини у сфері кібербезпеки можуть бути встановлені лише з державами, яким може бути наданий статус «основний союзник у сфері кібербезпеки».

Висновки. На сьогодні офіційно закріпленої термінології щодо основних форм міжнародного співробітництва немає і зовнішня політика в Україні формується та реалізується відповідальними посадовими особами, виходячи з їх власних розумінь категорій та термінів у сфері міжнародних відносин. Тому потрібно негайно ввести в базовому законі щодо зовнішньої політики окрему статтю з термінами, де обов'язково закріпити визначення розглянутих в статті термінів.

Міжнародне співробітництво в сфері кібербезпеки повинно здійснюватися відповідно до принципу диференціації держав за формами співробітництва згідно законодавчо закріплених критеріїв. Головними критеріями такої диференціації повинні використовуватися співвідношення національних цілей, національних інтересів і національних цінностей України та держав - кандидатів на співробітництво. В партнерстві визначальним є збіг національних цілей, в стратегічному партнерстві повинна бути максимальна схожість національних інтересів. В союзницьких відносинах повинна бути максимальна схожість національних цінностей. Причому вказані критерії повинні розглядатися як обов'язкові вимоги щодо здійснення міжнародного співробітництва України у сфері кібербезпеки на відповідних рівнях співробітництва.

Враховуючи особливу важливість в сучасних умовах для будь-якої держави забезпечення національної кібербезпеки, співробітництво повинно здійснюватися переважно у формі стратегічного партнерства або союзницьких відносин. Причому, встановлення союзницьких відносин можливе лише за умови відповідності держави - кандидата вимогам до статусу «основного союзника у сфері кібербезпеки».

Оскільки Конституцією України встановлено, що визначення засад зовнішньої політики здійснюється виключно законами України [4, ст. 92], то необхідно в законі закріпити принцип диференціації держав на основі чітко та однозначно визначених критеріїв і принцип основного союзника у сфері кібербезпеки.

Література

міжнародний співробітництво правовий партнерство

1. Актуальні проблеми всесвітньої історії: стратегії партнерства і співробітництва в міжнародних відносинах. Збірник наукових праць / за ред. канд. істор. наук, доц. С.В. Толстова. ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». Київ: Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2015. 233 с.

2. Анджапарідзе Арчіл. Стратегічне партнерство в зовнішній політиці України: теоретичний і практичний аналіз. Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 90. Частина І (у двох частинах). Київ, 2010. 206 с. С. 77-83.

3. Дмитращенко О.А. Особенности типологизации союзников США в американском политическом дискурсе / О.А. Дмитращенко // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 25. Международные отношения и мировая политика. 2014. №2. С. 114-133. URL: https://fmp.msu.ru/attachments/ article/249/DMITRASCHENKO_2014_2.pdf (дата звернення: 10.06.2022).

4. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р. №254. Редакція від 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/254% D0% BA/96-%D0% B2% D1% 80#Text (дата звернення: 10.06.2022).

5. Левяш Илья. Есть ли у России союзники? / Илья Левяш // Свободная мысль. Москва, 2010. №3 (1610). С. 45-58. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/est-li-u-rossii - soyuzniki/viewer (дата звернення: 10.06.2022).

6. Офіційний сайт Верховної Ради України (пошук документів). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/a#Find (дата звернення: 10.06.2022). Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива / за загальною ред. О. І. Соскіна. Наукове видання. К.: Вид-во «Інститут трансформації суспільства», 2007. 336 с.

7. Партнерство Україна-НАТО: час усвідомлення реалій, потреб і нових підходів (Доповідь Центру Разумкова). Національна безпека і оборона. 2012. №2-3 (131-132). С. 2-11.

8. Про національну безпеку України: Закон України від 21 черв. 2018 р. №2469-VIII. Редакція від 24.11.2021. URL: https:zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text (дата звернення: 10.06.2022).

9. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 5 жовт. 2017 р. №2163-VIII. Редакція від 15.12.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163 - 19#Text (дата звернення: 10.06.2022).

10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року «Про Стратегію зовнішньополітичної діяльності України»: Указ Президента України від 26 серпня 2021 р. №448/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4482021-40017 (дата звернення: 10.06.2022).

11. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію кібербезпеки України»: Указ Президента України від 26.08.2021 №447/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4472021-40013 (дата звернення: 10.06.2022).

12. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 14.09.2020 №392/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3922020-35037 (дата звернення: 10.06.2022).

13. Седляр Ю.О. Міждержавне співробітництво: концептуальні засади дослідження та підходи до класифікації / Ю.О. Седляр, Н.В. Кравченко // S.P.A.C.E. Society, Politics, Administration in Central Europe: електронний науково-практичний журнал / редкол.: Д.В. Яковлев (голов. ред.) та ін. Одеса: НУ «ОЮА», 2017. Вип. 3. С. 72-76.

14. Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): підручник. Кіїв: НАДУ, 2012. 514 с.

15. Стець В.В. Принцип основного союзника в державному управлінні кібербезпекою України. Перспективні напрями розвитку наукової думки в ХХІ столітті: Зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф. до Дня науки України та з нагоди 50-річчя Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (15 травня, 2020 р., м. Одеса) / Міжрег. Академія управління персоналом. Одеськ. ін-т. Інститут проблем ринку та ек.-екол. досліджень НАН України. Одеса: Лерадрук, 2020. С. 256-259.

16. Угода про реалізацію Трастового фонду Україна - НАТО з питань кібербезпеки між Службою безпеки України та Румунською службою інформації (23 липня 2015 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/642_063#Text (дата звернення: 10.06.2022).

17. Українська призма: Зовнішня політика 2019. Аналітичне дослідження // ГО «Рада зовнішньої політики «Українська призма», Фонд ім. Ф. Еберта; редкол.: Н. Бурейко та ін. Київ, 2020. 390 с. URL: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/16141.pdf (дата звернення: 10.06.2022).

18. Яковенко Н. Внесок Великої Британії в діяльність НАТО. Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. 2007. Вип. 35-36. С. 61-65.

19. Interim National Security Strategic Guidance. White House, March 2021. Retrieved from: https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2021/03/NSC-1v2.pdf (дата звернення: 10.06.2022).

20. International Strategy for Cyberspace. Prosperity, Security and Openness in a Networked World. White House, May 2011. Retrieved from: https://obamawhitehouse.archives. gov/sites/default/files/rss_viewer/international_strategy_for_cyberspace.pdf (дата звернення: 10.06.2022).

21. Lange, Katie. National Defense Strategy: Alliances and Partnerships. Oct. 8, 2018. Retrieved from: https://www.defense.gov/Explore/Features/story/Article/1656016/national-defense-strategy-alliances-and-partnerships/ (дата звернення: 10.06.2022).

22. National Cyber Strategy of the United States of America. White House, May 2018. Retrieved from: https://trumpwhitehouse.archives.gov/wp-content/uploads/2018/09/National - Cyber-Strategy.pdf (дата звернення: 10.06.2022).

23. The North Atlantic Treaty. Washington D.C., 4 April 1949. Retrieved from: https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_17120.htm (дата звернення: 10.06.2022).

24. Official website of NATO. Retrieved from: https://www.nato.int/nato-welcome/ index.html (дата звернення: 10.06.2022).

References

1. Tolstov, S.V. (Ed.) (2015). Aktualni problemy vsesvitnoi istorii: stratehiipartnerstva i spivrobitnytstva v mizhnarodnykh vidnosynakh - Actual problems of world history: strategies of partnership and cooperation in international relations. Coll. of scientific works of the State Institution «Institute of World History of the NAS of Ukraine». Kyiv: Derzhavna ustanova «Instytut vsesvitnoi istorii NAN Ukrainy» [in Ukrainian].

2. Andzhaparidze Archil (2010). Stratehichne partnerstvo v zovnishnii politytsi Ukrainy: teoretychnyi i praktychnyi analiz [Strategic partnership in foreign policy of Ukraine: theoretical and practical analysis]. Aktualni problemy mizhnarodnykh vidnosyn: Zbirnyk naukovykh prats - Actual Problems of International Relations: Coll. of scientific works. Kyiv. Part 1 (Parts 1-2), 90, 77-83 [in Ukrainian].

3. Dmitrashchenko, O.A. (2014). Osobennosti tipologizacii soyuznikov SShA v amerikanskom politicheskom diskurse [Classification of the U.S. allies in contemporary american political discourse]. Vestn. Mosk. un-ta - Bulletin of Moscow University. Ser. 25, 2, 114-133. Retrieved from https://fmp.msu.ru/attachments/article/249/DMITRASCHENKO_2014_2.pdf [in Russian].

4. Konstytutsiia Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 28 cherv. 1996 r. №254. Redaktsiia vid 01.01.2020 [Constitution of Ukraine: Law of Ukraine of 28 June 1996 №254. Revision on January 1, 2020]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254% D0% BA /96-%D0% B2% D1% 80#Text [in Ukrainian].

5. Levyash, Il'ya (2010). Est' li u Rossii soyuzniki? [Does Russia have any allies?]. Svobodnaya mysl' - Free thought, 3 (1610), 45-58. Retrieved from https://cyberleninka.ru/article /n/est-li-u-rossii-soyuzniki/viewer [in Russian].

6. Ofitsiinyi sait Verkhovnoi Rady Ukrainy (poshuk dokumentiv) [Official website of the Verkhovna Rada of Ukraine (search for documents)]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua /laws/main/a#Find [in Ukrainian].

7. Soskin, O.I. (Ed.) (2007). Partnerstvo zarady bezpeky: dosvid krain NATO ta ukrainska perspektyva [Partnership for Security: The Experience of NATO Countries and the Ukrainian Perspective]. Kyiv: Vyd-vo «Instytut transformatsii suspilstva» [in Ukrainian].

8. Tsentr Razumkova (2012). Partnerstvo Ukraina-NATO: chas usvidomlennia realii, potreb i novykh pidkhodiv [NATO-Ukraine Partnership: A Time for Awareness of Realities, Needs and New Approaches]. Natsionalna bezpeka i oborona - National Security & Defence, 2-3 (131-132), 2-11 [in Ukrainian].

9. Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 21 cherv. 2018 r. №2469-VIII. Redaktsiia vid 24.11.2021 [On National Securi ty of Ukraine: Law of Ukraine of June 21, 2018, №2469-VIII. Revision on November 24, 2021]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2469-19#Text [in Ukrainian].

10. Pro osnovni zasady zabezpechennia kiberbezpeky Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 zhovt. 2017 r. №2163 - VIII. Redaktsiia vid 15.12.2021 [On the Basic Principles of Cybersecurity in Ukraine: Law of Ukraine of October 5, 2017, №2163-VIII. Revision on December 15, 2021].

Retrieved from https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/2163-19#Text [in Ukrainian].

11. Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 30 lypnia 2021 roku «Pro StratehiiU zovnishnopolitychnoi diialnosti Ukrainy»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 26 serpnia 2021 r. №448/2021 [On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of July 30, 2021 «On the Foreign Policy Strategy of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of August 26, 2021 №448/2021]. Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/4482021 - 40017 [in Ukrainian].

12. Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 14 travnia 2021 roku «Pro Stratehiiu kiberbezpeky Ukrainy»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 26.08.2021 №447/2021 [On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of May 14, 2021 «On the Cybersecurity Strategy of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of August 26, 2021 No 447/2021].

Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/4472021-40013 [in Ukrainian].

13. Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 14 veresnia 2020 roku «Pro Stratehiiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy»: Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 14.09.2020 №392/2020. [On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of September 14, 2020 «On the Strategy of National Security of Ukraine»: Decree of the President of Ukraine of September 14, 2020, No. 392/2020]. Retrieved from https://www.president.gov.ua /documents/3922020-35037 [in Ukrainian].

14. Sedliar, Yu. O., & Kravchenko, N.V. (2017). Mizhderzhavne spivrobitnytstvo: kontseptualni zasady doslidzhennia ta pidkhody do klasyfikatsii [Interstates cooperation: conceptual background and the approaches to classification]. S.P.A.C.E. Society, Politics, Administration in Central Europe. Issue 3, 7276. Retrieved from http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/7902 [in Ukrainian].

15. Sytnyk H.P. (2012). Derzhavne upravlinnia u sferi natsionalnoi bezpeky (kontseptualni ta orhanizatsiino-pravovi zasady): pidruchnyk [Public administration in the field of national security (conceptual and organizational and legal principles): textbook]. Kyiv: NADU [in Ukrainian].

16. Stets, V.V. (2020). Pryntsyp osnovnoho soiuznyka v derzhavnomu upravlinni kiberbezpekoiu Ukrainy [Principle of the main ally in the state management of cybersecurity of Ukraine]. Perspektyvni napriamy rozvytku naukovoi dumky v XXI stolitti - Perspective directions of the development of scientific thought in the XXI century: Coll. of scientific works based on proceedings of the All-Ukrainian scientific-pract. conf, on the Day of Science of Ukraine and on the occasion of the 50th anniversary of the Institute of Market and Economic and Environmental Research of the NAS of Ukraine (pp. 256-259). Odesa: Leradruk. [in Ukrainian].

17. Uhoda pro realizatsiiu Trastovoho fondu Ukraina - NATO z pytan kiberbezpeky mizh Sluzhboiu bezpeky Ukrainy ta Rumunskoiu sluzhboiu informatsii (23 lypnia 2015 r.) [Agreement on the Implementation of the NATO-Ukraine Cyber Security Trust Fund between the Security Service of Ukraine and the Romanian Information Service (July 23, 2015)]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/642_063#Text [in Ukrainian].

18. Bureiko, N. (Eds). (2020). Ukrainska pryzma: Zovnishnia polityka 2019 [Ukrainian Prism: Foreign Policy 2019]. library.fes.de. Retrieved from http://library.fes.de/pdf-files/ bueros/ukraine/16141.pdf [in Ukrainian].

19. Yakovenko, N. (2007). Vnesok Velykoi Brytanii v diialnist NATO [UK contribution to NATO]. Visnyk KNU im. Tarasa Shevchenka. Mizhnarodni vidnosyny - Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. International Relations. Issues 35-36. pp.61-65 [in Ukrainian].

20. Interim National Security Strategic Guidance. White House, March 2021. Retrieved from: https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2021/03/NSC-1v2.pdf [in English].

21. International Strategy for Cyberspace. Prosperity, Security and Openness in a Networked World. White House, May 2011. Retrieved from https://obamawhitehouse.archives.gov/ sites/default/files/rss_viewer/international_strategy_for_cyberspace.pdf

22. Lange, Katie. National Defense Strategy: Alliances and Partnerships. Oct. 8, 2018. Retrieved from https://www.defense.gov/Explore/Features/story/Article/1656016/national - defense - strategy-alliances-and-partnerships/ [in English].

23. National Cyber Strategy of the United States of America. White House, May 2018. Retrieved from https://trumpwhitehouse.archives.gov/wp-content/uploads/2018/09/National-Cyber - Strategy.pdf [in English].

24. The North Atlantic Treaty. Washington D.C., 4 April 1949. Retrieved from https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_17120.htm [in English].

25. Official website of NATO. Retrieved from https://www.nato.int/nato-welcome/ index.html [in English].

Размещено на Allbest.ru