Врегулювання конфлікту інтересів у процесі пільгового забезпечення житлом за рахунок бюджетних коштів як гарантія конституційного права на достатній життєвий рівень

Конституція України у Розд. 2 [1] закріплює широке коло прав і свобод людини і громадянина, які забезпечують певні можливості для її існування та розвитку в різних сферах життєдіяльності. Закріплення громадянських, політичних, соціальних, економічних тощо прав людини на конституційному рівні відіграло важливу роль, однак більшість цих прав не можуть бути належно здійсненими без створення відповідного механізму гарантування. У ст. 47 Основного закону [1] закріплено право на житло, гарантуючи яке Конституція України закріпила за нашою державою обов'язок відносно створення таких умов, за яких кожний громадянин зможе придбати, побудувати або орендувати житло. А для громадян, які потребують соціального захисту, житло має надаватися безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону державою та органами місцевого самоврядування. Закріплення Конституцією України компетентностей стосовно реалізації права на житло виступає нормативно-правовою гарантією конституційного права на достатній життєвий рівень, яке закріплене у ст. 48 Конституції України, і детермінується достатнім харчуванням, одягом та житлом.

Юридичне забезпечення права людини на достатній життєвий рівень передбачає собою реальне виконання закріплених у законодавчому порядку зобов'язання держави перед своїми громадянами. Гарантії конституційного права та житло та права на достатній життєвий рівень взаємопов'язані та представлені системою політичних, економічних, соціальних умов, юридичних засобів та механізмів, які спрямовані на забезпечення належної реалізації цих права. Система гарантій конституційного права на житло та на достатній життєвий рівень представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії відіграють провідну роль, оскільки визначаються рівнем розвитку політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) сфер суспільного й державного життя. Спеціальні (юридичні гарантії) поділяються на гарантії нормативно-правові (система чинного законодавства України у відповідній сфері) та гарантії організаційно-правові (система органів публічної влади, які визначають порядок та сприяють реалізації права, підприємств, установи та організації, на які покладаються відповідні функції з організації належної реалізації, охорони й захисту права на житло та на достатній життєвий рівень) [2, c. 34].

На сьогодні, особливо у столиці та великих містах, склалася ситуація, коли більшість громадян, володіючи правом вільно вибирати способи реалізації права на житло, через низьку платоспроможність позбавлені можливості зробити відповідний вибір і покращити власні житлові умови з використанням ринкових механізмів. Нині помітний вплив на житлову сферу держава не може здійснювати враховуючи її складне економічне становище, спостерігається уповільнення темпів зростання, інфляція й безробіття, що призводить до зростання вартості будівництва, капітальних витрат і цін на земельні ділянки, що викликає необхідність внесення змін до фінансування житлового будівництва, особливо у систему надання позик під нерухомість, підсилює вимоги щодо збільшення й загальних, й індивідуальних субсидій [3].

Пільгове забезпечення житлом громадян здійснюється через певні механізми. Одним із них виступає механізм забезпечення громадян доступним житлом, передбачений Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» [4]. У цьому випадку державна підтримка доступного житла полягає у сплаті державою певного відсотка вартості його будівництва або наданні пільгового іпотечного житлового кредиту. Дана державна підтримка орієнтована на широке коло громадян, а не на окремі пільгові категорії.

Другим механізмом пільгового забезпечення громадян житлом виступають різні державні, регіональні та місцеві програми забезпечення житлом окремих категорій населення. Наприклад, до цих категорій відносять: молоді сім'ї та одиноких молодих громадян (державна програма забезпечення молоді житлом); сільських жителів (регіональні програми «Власний дім»); внутрішньо переміщених осіб (далі ВПО), учасників проведення антитерористичної операції (далі АТО) та учасників проведення операції Об'єднаних сил (далі ООС) (державна програма «Надання пільгового довгострокового державного кредиту ВПО, учасникам проведення АТО та/або ООС на придбання житла»); ВПО (програма «Надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо переміщеним особам» за рахунок грантових коштів уряду Німеччини).

Третім механізмом пільгового забезпечення житлом виступає надання соціального житла соціально незахищеним верствам населення України. Цей механізм був започаткований Законом України «Про житловий фонд соціального призначення» [5], організацію реалізації якого врегульовано Постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» [6].

Вищезгадані програми досить часто використовуються для власного збагачення посадовими особами органів публічної влади, - саме тому з оновленням антикорупційного законодавства, зокрема із прийняттям у новій редакції Закону України «Про запобігання корупції» [7] було встановлено нові правила та стандарти діяльності осіб, які уповноважені на виконання функцій держави та функцій місцевого самоврядування.

Одним із центральних термінів, якими оперує оновлене антикорупційне законодавство є «конфлікт інтересів», який не слід ототожнювати з корупцією лише в силу факту його наявності. Але на сьогодні у суспільстві укорінюється розуміння того, що неналежне врегулювання конфліктів між приватними інтересами та службовими обов'язками посадових осіб врешті решт стає джерелом корупції. Метою попередження корупційних проявів унаслідок конфлікту інтересів є формування єдиного підходу осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до них осіб, до розуміння й дотримання правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, які запроваджені Законом України «Про запобігання корупції» [7], яким законодавчо розмежовано конфлікт інтересів на «потенційний» та «реальний», відмінність між якими полягає лише в часі їх виникнення.

Оновлений закон має яскраво виражений превентивний характер, внаслідок чого орієнтований насамперед на створення ефективних механізмів запобігання корупції на публічній службі, що на сьогодні застосовується вкрай рідко. Зазначений факт пояснюється, на нашу думку, новизною законодавчого закріплення та відсутністю культури запобігання конфлікту інтересів. Навіть у розвинених країнах тривалий час під час управління конфліктом інтересів застосовувався підхід, спрямований вже на усунення наслідків конфлікту інтересів, що виник, а не на його попередження. Із врахуванням трансформації підходів до управління конфліктом інтересів, ключовим стає підхід - превентивний, що включає навчання, консультації, розроблення інструкцій та підготовку персоналу публічної служби.

Однією зі сфер, в якій може виникнути конфлікт інтересів, є підготовка і прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів. Посадові особи місцевого самоврядування та депутати місцевих рад є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», зокрема для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.