Роль і значення судового прецеденту в системі джерел права

Н.А. Мяловицька,

Н.Е. Златіна,

канд. юрид. наук, доц. Київський національний лінгвістичний університет, Київ, Україна

THE ROLE AND SIGNIFICANCE OF JUDICIAL IN THE SYSTEM OF SOURCES OF LAW

ВСТУП

Проблема фактичної та ефективної дії права в державі і суспільстві завжди була предметом уваги науковців. Це викликало формування різних підходів до розуміння поняття "джерело права". Дискусія щодо змісту цього поняття триває і нині. Автори, які надають перевагу позитивістському підходу, під джерелами права розуміють спосіб зовнішнього вираження змісту правових норм, за допомогою якого вони набувають загальнообов'язкового значення. Зокрема, у більшості англомовних країн, акцент під час визначення джерел права базується на юридичній обов'язковості [1, с. 38]. У цьому контексті джерела права ототожнюються з нормативними приписами, що приймаються або санкціонуються державою. Для представників природно-правової доктрини джерелами права є природні, невідчужувані права людини, а прихильники соціологічної юриспруденції джерелом права визнають типізовані взаємовідносини між суспільними союзами, які передують появі правової норми [2, с. 152]. Узагальнюючи різні погляди щодо визначення поняття "джерела права", найбільш конструктивною і аргументованою є позиція вчених-правознавців, що розуміють під цим поняттям - спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їхню загальнообов'язковість [3, с. 17]. До основних видів джерел права відносять нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та ін. Одним із нагальних питань судової реформи є аналіз віднесених до писаних актів судових рішень прецедентного значення - судових прецедентів у системі джерел права.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у наукове розроблення поняття та класифікації джерел права зробили такі українські і зарубіжні вчені, як П. Ентін, М. Кельман, М. Козюбра, Б. Малишев, М. Марченко, О. Мурашин, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, П. Рабінович, Ю.Тихомиров, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін. Однак сучасні реалії суспільного розвитку, зокрема і поступової євроінтеграції України, потребують нових підходів до їхнього аналізу й узагальнень.

Метою статті є аналіз судових прецедентів, їхня роль і значення в системі джерел права. Для виконання поставленої мети були розв'язані такі завдання:

• здійснити аналіз підходів до визначення поняття джерел права;

• визначити поняття і значення судового прецеденту в системі джерел права;

• проаналізувати роль і значення ЄСПЛ і Суду ЄС у нормотворчому процесі.

Об'єкт дослідження - судовий прецедент як джерело права. Методологія дослідження - теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання сучасних правових реалій із використанням загальнонаукових і спеціальних методів у їхній єдності та взаємному доповненні. Серед них найдоцільнішим є використання діалектичного, системно-структурного, історичного, порівняльно-правового методів дослідження та ін.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

У науковій літературі є різні погляди щодо визначення поняття "судовий прецедент". Деякі вчені визначають судовий прецедент як юридично обов'язкове правило, яке міститься в рішеннях у конкретних справах судів загальної юрисдикції вищої інстанції або інстанцій [1, с. 52]. Інші автори вважають, що судовий прецедент - це рішення суду по конкретній справі, обов'язкове для інших судів тієї самої або іншої інстанції при розгляді аналогічних справ [4, с. 60]. Узагальнюючи різні точки зору науковців щодо цього поняття можна дати визначення: судовий прецедент - це рішення суду, що винесене по конкретній справі і вступило у законну силу, та яке є основою для вирішення аналогічних справ іншими органами.

Особливо широко судовий прецедент застосовується у Великій Британії, США, Індії та інших країнах, які належать до англосаксонської системи права. Так, наприклад, судові прецеденти як складова частина Британської конституції є сукупністю судових рішень із конституційних питань, які надалі є обов'язковими під час розгляду аналогічних справ. Водночас прецедентне право формується лише рішеннями вищих судових інстанцій - Палати лордів і Верховного суду, який складається з трьох судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Нині сфера дії прецедентного права досить обмежена. Як правило, це право регулює питання, що стосуються привілеїв Корони. Утім на сьогодні дедалі більше судових рішень отримують статутне оформлення. Так, скажімо, до 2000 року прецеденте право регулювало значну частину інституту прав людини. Однак 1998 року Королевою промульговано Акт про права людини (що набрав чинності 2000 року), який імплементував Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод до національного права та гарантував судовий захист прав і свобод, установлених зазначеною конвенцією [5, с. 340-341].

Зазначимо, що судовий прецедент займає досить важливе місце в системі джерел американського права. Це пояснюється рядом факторів. По-перше, Верховний суд США, який наділений здійснювати конституційний нагляд, є одним з інтерпретаторів тексту Конституції США. По-друге, у Конституції містяться положення загального та невизначеного характеру, які потребують конкретизації і здійснення у формі судового тлумачення їхніх положень у зв'язку з виникненням конкретних казусів. По-третє, оскільки Конституція була прийнята 1787 року, тому законодавець не може повною мірою регулювати відносини сучасного суспільства. У зв'язку із чим, у збірниках рішень Верховного суду США містяться тлумачення та визначення будь-яких аспектів діяльності федеральної законодавчої влади. У США здійснюється порядок вільної дії правила прецеденту. Верховний суд США та верховні суди штатів не вважають себе повністю зв'язаними минулими рішеннями. Обмеженням концепції прецеденту слугує те, що наступна справа повинна бути такою, як попередня або схожа з нею. Якщо був утворений прецедент, суд, виносячи аналогічне рішення, може вказати на різницю у цих справах.

Визнання прецеденту джерелом права надає можливість суду використовувати законотворчі функції не тільки у випадку відсутності відповідного закону, але і за його наявності. Наприклад, відмова Верховного суду США від використання антитрестового законодавства до великих монополій. У цьому контексті можна також розглянути судовий прецедент, який утворюється в рішеннях Верховного суду Індії і обов'язковий для нижчих судів у кожному штаті. Однак рішення Високого суду одного штату не обов'язкове для рішень Високого суду іншого штату Якщо Верховний суд не зв'язаний власними рішеннями, то Високий суд кожного штату зобов'язаний їх враховувати. Про надання правилу прецеденту офіційного характеру свідчить той факт, що рішення судів публікуються у спеціальних збірниках з 1845 р.

У правових системах континентального типу існує досить велика кількість норм прецедентного права, які виникли внаслідок судового тлумачення нормативно- правових актів і вирішення питань, що відсутні в чинному законодавстві. Зокрема, у законодавстві ФРН передбачено ряд норм права, які свідчать про наявність своєрідного прецедентного права: 1) обов'язковість рішень Федерального Конституційного суду для всіх органів і судів, законодавчої та виконавчої влади мають силу закону. Судові рішення у випадку перегляду справ або при інтерпретації чи верифікації правових норм мають властивості норм права; 2) обов'язковість рішень Федерального Верховного суду: а) для кримінальної та цивільної палат і нижчих судів із питань, які стали предметом спору цих палат, після того, як Великий Сенат санкціонує запропоновані Федеральним судом зміни у загальних принципах права; б) для апеляційних судів у випадку відмінності їхніх рішень від попередніх рішень інших апеляційних судів.

У Португалії рішення Пленуму Верховного суду визначаються як прецедент. В Іспанії визнається правотворча роль судової практики. Відповідно до сформульованої доктрини "legal" оскарженню до Верховного суду підлягають рішення нижчих судів, що прийняті з порушенням рішень Верховного суду. У деяких країнах роль судового прецеденту як додаткового юридичного джерела права підтверджується постійним виданням судових збірників і довідників. Так, в Іспанії, Італії, Франції, ФРН, Швейцарії публікуються судові рішення, які мають найбільше значення для судової практики.

Узагалі, в Європі рецепція прецедентного права визначається безпосередньо на основі Конституції незалежно від відповідного конкретного законодавства європейських країн про права людини. У процесі обґрунтування своїх рішень судді у захисті прав людини керуються як конституційними нормами, так і принципами справедливості, розумності, відповідності моральним критеріям, суспільної необхідності тощо, а також застосовують у своїх рішеннях прецеденти ЄСПЛ.

Необхідно зазначити, що в межах інтеграційного процесу в Європі сформувалися два важливі судові органи - ЄСПЛ та Суд Єс. Кожна із цих судових інстанцій відіграє в межах своєї компетенції важливу роль у нормотворчому процесі.

ЄСПЛ утворено на основі Європейської Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Його головне призначення - забезпечити додержання всіма державами - учасниками Конвенції - прийнятих ними на себе зобов'язань. На практиці важлива функція ЄСПЛ складається не тільки у розгляді конкретних скарг. У його рішеннях також дається всебічне тлумачення основних положень Конвенції. У результаті судові рішення, які мають особливе значення, набувають прецедентного характеру. Формально воно обов'язкове лише для сторін, які сперечаються, і таке рішення стає насправді самостійним джерелом права [6, с. 113]. Ратифікувавши 1997 року Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року перший і ряд інших протоколів до неї, Україна визнала щодо себе юрисдикцію ЄСПЛ.

До того ж законодавець урегулював порядок застосування практики ЄСПЛ у Законі України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", зазначивши, що суди застосовують у розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права [7]. Беручи до уваги, що рішення ЄСПЛ впливають на розвиток української правової системи, слід врахувати і наявність дефінітивних положень у його рішеннях. Відповідно, те, що тлумачення дефінітивних норм, здійснене Європейським Судом, Україна не може ігнорувати [8, с. 114]. І як зазначає український учений-правознавець В. Федоренко, деякі рішення ЄСПЛ усебічно враховуються у вітчизняній правотворчій, правозастосовній і судовій практиці. Наприклад, рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі "Корецький та інші проти України" сприяло приведенню чинного конституційного законодавства у відповідність до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року і прийняття Закону України "Про громадські об'єднання" від 22 березня 2012 року [9, с. 79-80]. Таким чином, ЄСПЛ надає тлумачення загальному стандарту захисту прав людини, що закріплений у Європейській конвенції, долаючи національну обмеженість. Він будує наднаціональний понятійний апарат і під впливом сформованого ним прецедентного права виникає ситуація, за якої загальний стандарт захисту прав людини діє повсюдно й однаково, незалежно від національних кордонів.

Важливу роль у розвитку нормотворчого процесу у межах ЄС відіграють суди ЄС. Суд ЄС складається з Європейського Суду, Суду першої інстанції та спеціалізованих судів. Вони забезпечують однозначне тлумачення та застосування права ЄС. Також у нормотворчій діяльності важливу роль відіграє Суд ЄС, який виконує функцію верховного, конституційного та касаційного суду Єс. Суд ЄС тлумачить основні положення установчих договорів та інших нормативно-правових актів і формулює автономні поняття і концепції, які доповнюють та уточнюють положення нормативно-правових актів та вводять у дію нові принципово важливі для розвитку інтеграційного права положення. Такими є, наприклад, концепція прямої дії, верховенства і інтегрованості права ЄС; концепція паралельного зовнішньополітичного супроводу, визначення поняття та захисту загальних принципів права ЄС та ін. Відмітимо, що положення, які розроблені і введені у практику Судом, отримують закріплення в нормативно-правових актах. У межах преюдиціальної (непрямої) юрисдикції Суд ЄС також має повноваження з розгляду справ за запитами судових органів держав-членів, що подаються з метою отримати тлумачення норм установчих договорів і правових актів інститутів ЄС [6, с. 216].

Запити національних судових органів направляють Суду ЄС до винесення остаточного рішення по справі. Завдання Суду ЄС - надати тлумачення правової норми цього міждержавного об'єднання конфедеративного типу або розв'язати правову колізію, яка виникла у процесі застосування права ЄС. Рішення Суду ЄС є обов'язковим не тільки для національного суду, який направив такий запит, а також є прецедентом для всіх інших судів держав-членів, що вирішують аналогічні проблеми.

ВИСНОВКИ

Аналіз різних підходів до розуміння поняття "джерела права" показав, що не існує єдиного визначення цього поняття. Узагальнюючи різні погляди щодо визначення поняття "джерела права", найбільш конструктивною і аргументованою є позиція вчених-правознавців, що розуміють під цим поняттям - спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їхню загальнообов'язковість До основних видів джерел права належать нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, нормативні договори та ін. Як зазначалося, до системи джерел права відноситься й судовий прецедент, під яким розуміється рішення суду, що винесене по конкретній справі і вступило у законну силу, та яке є основою для вирішення аналогічних справ іншими органами. У межах інтеграційного процесу в Європі сформувалися два важливі судові органі ЄСПЛ і Суд ЄС. Кожна із цих судових інстанцій відіграє в межах своєї компетенції важливу роль у нормотворчому процесі. Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдик- ційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), але й правотворчу. Ця функція підвищує роль і значення судової влади у механізмі стримувань і противаг зловживанню державною владою.

Список використаних джерел:

1. Шаповал В.М. Феномен конституційного права: монографія / Володимир Шаповал. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2017. - 423 с.

2. Загальна теорія права: підруч. За заг. Ред. М. І. Козюбри. - К. : Ваіте, 2016. - 392с.

3. Юридична енциклопедія : в 6 т. - К. : "Укр. енцикл.", 1999. - Т. 2. - 744 с.

4. Конституційне право зарубіжних країн. Том 1:.Загальна частина /під.ред. д.ю.н., проф.Н.В. Мішиної та доц. В.О. Міхальова. Дніпропетровськ: Середняк Т.К., 2014. - 340 с.

5. Конституційне право зарубіжних країн: навчальний. посіб. / За заг. ред. В. О. Ріяки. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.

6. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: Учебник для вузов / Рук. авт.колл. и отв.ред. д.ю.н., проф. Л.М.Энтин. М.:Норма, 2005. - 960 с.

7. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №30. - Ст. 260.

8. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс: підруч. / О.П. Орлюк. - К.: Юрінком Інтер. 2010. - 808 с.

9. Федоренко В.Л. Конституційне право України: підручник / В.Л. Федоренко. - К..: Вид-во Ліра - К., 2016. - 616 с.

Размещено на Allbest.ru