Щодо застосування правових трансплантацій у трудовому праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Щодо застосування правових трансплантацій у трудовому праві України

С.В. Венедіктов, д-р юрид. наук, доц., проф.

Трансплантація правових норм та інститутів однієї країни іншою є достатньо поширеним явищем у світі. Причому. трудове право належить до тих галузей права, які природно є придатними для проведення таких трансплантацій. Їхні прояви у вітчизняному трудовому праві характерні, передусім, для періоду його становлення та розвитку. Звертаючись до перспектив застосування трансплантацій у трудовому праві України, слід констатувати, що в подальшому наведене явище тією чи іншою мірою буде неодмінно супроводжувати процес нормотворчості. Зазначеному сприяють членство нашої держави в МОП, євроінтеграція, зростаюча глобалізація, поступове звуження соціальних бар'єрів, стрімкий розвиток цифрових технологій тощо.

Ключові слова: правова трансплантація, Міжнародна організація праці, зарубіжний досвід, трудові правовідносини, законодавство про працю.

Вступ

Трудове право України на цей час уже достатньо складно уявити без компаративістичної складової. Так, для більшості сучасних комплексних наукових досліджень у сфері праці є характерною та обставина, що їхні автори, наводячи власне бачення реформування національного законодавства, спираються зокрема й на зарубіжні приклади. Причому, якщо звернутися безпосередньо до практичної складової вдосконалення законодавства про працю, то в документах, що супроводжують відповідні проєкти нормативно-правових актів, можна зустріти й конкретні посилання на використання досвіду правового регулювання інших країн. Як приклад у цьому випадку доречно навести пояснювальну записку до проєкту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність", зареєстрованого у Верховній Раді України 13.04.2021 за № 5371. У вказаному документі зазначено, що у процесі його підготовки враховано практики державного регулювання трудових відносин у США, Японії, Франції, Іспанії, Швейцарії та інших країнах [1]. Зауважимо, що в цьому випадку викликає інтерес не тільки сама компаративістична складова законопроєкту, але й ентузіазм його розробників щодо об'єднання в одному акті практик двох кардинально протилежних англосаксонської (США) та романо-германської (Франція, Іспанія, Швейцарія) правових сімей.

Основні результати

Термін "правова трансплантація" (англ. - legal transplant) запроваджено британськими науковцями (О. Кан-Фройндом, А. Уотсоном та ін.) у 70-х рр. ХХ ст. і на цей час отримав найпоширеніше використання серед компаративістів для позначення перенесення норми або інституту права з однієї країни до іншої. Проте наведену категорію все ж таки не слід вважати достатньо новою в наукових дослідженнях. Так, Шарль-Луї де Монтеск'є ще 1748 р. наголошував на тому, що закон, у загальному його розумінні, є розумом людським, настільки він керує народами землі, а закони політичні та громадянські кожного народу мають бути не більше як окремими випадками застосування цього розуму. Ці закони повинні бути настільки пристосованими для народу, для якого вони встановлені, що лише надзвичайно зрідка закони одного народу можуть виявитися придатними і для іншого [2].

Кілька століть потому британський професор О. Кан-Фройнд, посилаючись на слова Монтеск'є, підкреслював, що ми не можемо вважати само собою зрозумілим, що норми або інститути підлягають трансплантації. Критерії, що відповідають на питання про те, наскільки це є можливим, змінилися із часів Монтеск'є, але будь-яка спроба використати модель закону поза середовищем її походження продовжує тягнути за собою ризик відторгнення. Усвідомлення цього ризику не має стримувати законодавців будь-якої країни від використання порівняльного методу. Проте його застосування потребує знань не лише зарубіжного права, але і його соціального та, насамперед, політичного контексту. Практичне застосування порівняльного права призводить до негативного результату у тому випадку, якщо воно ґрунтується на формалізмі, який ігнорує супутні фактори прийняття закону [3, с. 27].

А. Уотсон, оспорюючи думку О. Кан-Фройнда, апелював прикладом рецепції римського права західним світоглядом. На думку науковця, система приватного права, яка була сформована ще у VI ст. упорядниками Юстиніана для ранньої Візантійської імперії, могла бути і була прийнята дуже значною мірою та введена в дію у більшості країн доби Середньовіччя, Відродження та навіть Європи ХІХ ст.: однаково на католицьких, кальвіністських і лютеранських територіях; у сільськогосподарських країнах; у торгових містах, в яких правила купецька олігархія; у монархіях і республіках. З Європи наведене запозичене право могло бути та було перенесене безпосередньо або під впливом європейських законів, особливо Цивільного кодексу Франції, до Квебеку, Луїзіани, Південної Америки та більшої частини Африки [4, с. 313]. трансплантація правовий політичний

У цьому випадку доречно погодитись з Ш. Цонглінгом, який аналізуючи позицію А. Уотсона стосовно рецепції римського права, звертає увагу на те, що її не слід розглядати як типовий випадок легкої трансплантації, адже римське право у тому вигляді, в якому воно було прийнято за часів Середньовіччя і згодом, було замкнутою системою, яка в подальшому ретельно вивчалася поколіннями науковців і повністю відійшла від первинних для неї соціальних умов. На думку вченого, уявлення про те, що в наш час географічні, соціально-економічні та культурні чинники вже втрачені, а суто політичні чинники значно збільшились, не є обґрунтованим припущенням. Він зазначає, що межі між політичними, соціально-економічними і культурними чинниками визначити достатньо важко. Більш того, в існуючому світі майже немає нічого суто політичного. У кінцевому підсумку політика багато в чому визначається економічними інтересами різних соціальних груп у сфері права. А тому правова трансплантація, у цілому, є дуже складною. Це стосується її об'єктів, причин, способів і наслідків [5, с. 855].

Слід зазначити, що крім рецепції римського права Західною Європою історія налічує багато прикладів трансплантації норм або інститутів права. Як приклад успішної трансплантації можна навести запровадження Японією американської моделі регулювання певних видів суспільних відносин (зокрема і трудових), яке відбувалося в середині ХХ ст. А в цьому випадку слід погодитись із позицією Ж.-Л. Гальперена, який наголошує, що з 1945 по 1952 роки окупація США не означала перетворення Японії на країну англосаксонської правової сім'ї. Структура ключових нормативно-правових актів була збережена та багато інститутів (наприклад, кримінально-процесуальні) залишалися дуже відмінними від американської моделі. Швидше йшлося про розвиток Японії як демократичної та соціально орієнтованої держави, відповідно до американської політики "Нового курсу" та впливу численних правових реформ, що проводились в європейських країнах (Франції, Німеччині та ін.). Це стосувалося в першу чергу Конституції, судової системи, корпоративних відносин і трудових стандартів, які були переглянуті реформами 1945-1952 років, натхненними американською владою [6].

Своєрідним прикладом вдалої правової трансплантації також виступають і міжнародні стандарти, передусім, акти Міжнародної організації праці (МОП). МОП є спеціалізованою установою ООН, яка безпосередньо займається питаннями сфери праці. Станом на сьогодні членами цієї організації є 187 держав. МОП приймає конвенції, рекомендації і протоколи, присвячені питанням праці. Конвенції, яких зараз налічується 190, є міжнародними договорами, обов'язковими для виконання у випадку їхньої ратифікації. Рекомендації не потребують ратифікації, а тому формально не наділені обов'язковим статусом. Нечисленні протоколи, основною метою яких є конкретизація та доповнення окремої конвенції, підлягають ратифікації та, відповідно, є обов'язковими для країни, що до них приєдналася. О. Кан-Фройнд наголошує, що немає такої сфери людських зусиль, в якій важливіше встановити міжнародні стандарти та трансплантувати інститути і принципи з більш розвинених країн. Це не тільки важливо, вражаючі досягнення МОП показують, що це можливо. Якщо де-небудь ми бачимо компаративістичний метод у дії, то в цьому випадку така дія є успішною [3, с. 20].

Слід погодитись з І. Я. Кисельовим щодо існування у випадку з мОп також і непрямої трансплантації правових норм. Така трансплантація виникає в разі, коли країна сприймає стандарти мОп, які у свою чергу відтворюють певну національну модель. Наприклад, німецькі юридичні норми свого часу були закладені в основу Рекомендації МОП про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця, від 1963 року (№ 119) та однойменних Конвенції № 158 і Рекомендації № 166 від 1982 року [7, с. 18]. Зауважимо, що положення Рекомендації № 166 були буквально перенесені до ст. 23 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Таку трансплантацію, на жаль, не можна назвати повністю успішною для вітчизняного трудового права, адже, якщо прискіпливо розглянути норми Рекомендації № 166 та КЗпП, то можна побачити, що їхнє змістовне навантаження виявляється зовсім різним. Так, положення Рекомендації № 166 розглядають інтереси працівника не як підставу для укладення строкових трудових договорів, як це фактично вбачається зі змісту ч. 2 ст. 23 КЗпП, а як відповідну гарантію, спрямовану проти зловживання наведеними договорами. У свою чергу, у випадку практичної реалізації ч. 2 ст. 23 КЗпП інтерес працівника в укладенні строкового трудового договору дуже часто фактично виявляється інтересом роботодавця, який не зацікавлений у виникненні трудових правовідносин на невизначений строк. Тобто, працівник, під тиском неможливості отримати іншої роботи, може бути змушеним написати заяву з "проханням" укласти з ним строковий трудовий договір, обумовлюючи його укладення власними інтересами, наприклад, сімейними обставинами.

Як приклад неефективної правової трансплантації можна навести запровадження Великобританією 1971 року деяких змін до трудового законодавства за аналогією з положеннями Закону США про трудові відносини між адміністрацією та профспілками від 1947 року (Закон Тафта-Хартлі), які після трьох років дії були скасовані. Досліджуючи фактори, що призвели до провалу трансплантації моделі американського колективно-договірного права Великобританією, Х. Р. Сендісон доходить до висновку, що робота реформатора порівняльного права в дійсності не відрізняється від роботи будь-якого реформатора права. Хоча вивчення іноземних законів може бути повчальним і навіть надихаючим, воно в кінцевому підсумку не звільняє уряд від зобов'язань стосовно ініціювання відповідної реформи внутрішнього законодавства щодо його приведення у відповідність із потребами, якостями та бажаннями свого народу. Будь-який реформатор права, який шукає найкоротший шлях у реформі шляхом застосування порівняльного права, буде розчарований. Насправді, реформаторам законів було б набагато краще покладатися на презумпцію неможливості трансплантації під час дослідження законодавства іноземних держав. Це, безперечно, була позиція Монтеск'є, і немає кращого доказу його далекоглядності, ніж британський Закон про промислові відносини в редакції 1971-1974 рр. [8, с. 319].

Цікаво, що прояви трансплантацій у вітчизняному трудовому праві є характерними, передусім, для періоду його становлення та розвитку. Слід повністю погодитись з І. Я. Кисельовим, який як позитивний приклад наводив трансплантації норм англійського фабричного законодавства XIX ст. у трудове право Російської імперії або німецького та французького трудового законодавства в КЗпП від 1922 р.. Як неефективний приклад трансплантації вчений зазначав імплементацію наприкінці 80-х рр. минулого сторіччя зарубіжних норм, що були відображені в Законі СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Цей Закон, що був прийнятий 1989 року, з одного боку, механічно копіював деякі положення західного законодавства, без урахування специфіки тодішнього радянського права, а з іншого боку, ігнорував ряд міжнародних трудових стандартів, рекомендацій МОП [7, с. 18]. Зазначимо, що, вирішення колективних трудових спорів у нашій державі фактично регламентувалося нормами союзного закону аж до прийняття 1998 року Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", який із незначними змінами діє і нині.

О. Кан-Фройнд, розглядаючи особливості трансплантації моделі регулювання колективно-договірних відносин, підкреслював, що законодавство у сфері праці складається з певних окремих елементів. Це стосується індивідуальних відносин між роботодавцями і працівниками щодо заробітної плати та робочого часу, безпеки й охорони праці, відпусток і пенсій. Однак це також стосується колективних відносин між профспілками або іншими групами працівників та адміністрацією, способу організації ринку праці за допомогою взаєморозуміння між ними, способу встановлення правил поведінки за їхніми домовленостями та способу врегулювання можливих конфліктів між ними. На погляд ученого, перший елемент, індивідуальне трудове право, набагато легше піддається трансплантації, ніж другий елемент, тобто колективне трудове право. Стандарти охорони праці та норми щодо основних умов зайнятості можуть бути запозиченими, у свою чергу, норми про колективні договори, закритий цех¹, профспілки та страйки - ні [3, с. 21].

Е. Форсайт, заперечуючи аргументи О. Кан-Фройнда, наголошує, що його припущення про неможливість трансплантації колективного трудового законодавства не можна назвати правильним. Учений як приклад у цьому випадку наводить діяльність МОП із просування міжнародних стандартів щодо колективних переговорів, свободи асоціації та інших аспектів колективних трудових відносин. Він наголошує, що багато держав-членів МОП запровадили ці стандарти у своє національне трудове законодавство. Однак можна бачити, що ряд факторів пояснюють, чому деякі спроби трансплантації колективно-договірного права зазнали невдачі. Крім різних систем колективних відносин (які, у свою чергу, відображають культурні відмінності), критичними факторами можуть бути стадія розроблення та стан готовності країни-одержувача до нових законів. Те ж саме можна сказати про відмінності в ринках праці, правових системах і правовій культурі [9, с. 24]. На думку І. Я. Кисельова, найвищий ступінь приживлюваності спостерігається стосовно інститутів індивідуального трудового права, особливо якщо країна-донор і країна прийому мають рівний рівень економічного розвитку. Найнижчий ступінь приживлюваності демонструють інститути колективного трудового права: профспілкові права, колективні договори, мирний розгляд колективних трудових спорів, право на страйк і локаут, участь працівників в управлінні виробництвом на всіх рівнях, процесуальні норми, зокрема і моделі організації судочинства. Низький ступінь приживлюваності зазначених інститутів на чужоземному ґрунті пояснюється тим, що вони нерозривно пов'язані з розподілом влади в конкретній країні, з балансом сил організованих груп, центрів впливу в галузі праці та трудових відносин [7, с. 19]. Термін "закритий цех" (англ. - closed shop) є характерним передусім для зарубіжного трудового права. Під ним слід розуміти окреме положення колективного договору, що передбачає можливість найму роботодавцем виключно членів профспілки.

Повертаючись до проблематики Закону СРСР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 1989 р., зазначимо, що колективне трудове право характеризує ярко виражена комплексність, яка проявляється у безлічі супутніх взаємообумовлених факторів, що потребують обов'язкового врахування. В індивідуальному трудовому праві така комплексність є менш вираженою, а тому окремі його суто технічні або прикладні інструменти природно мають схильність до більшої приживлюваності. До того ж, запроваджуючи новітні для СРСР механізми вирішення колективно-договірних спорів, тогочасний законодавець не врахував тієї особливості, що правова трансплантація матиме позитивний ефект лише у правовій системі, яка має подібне або майже подібне соціальне, економічне та культурне середовище. Відповідно запровадження західної моделі вирішення колективних трудових спорів у країні, політична ідеологія якої вказувала на те, що страйк не може існувати в суспільстві, у якому було поборено протистояння класів, а трудові колективи мали широкий спектр свобод і повноважень лише на папері, було приречене на невдачу.

Звертаючись до перспектив застосування трансплантацій у вітчизняному трудовому праві, слід констатувати, що в подальшому наведене явище тією чи іншою мірою буде неодмінно супроводжувати процес нормотворчості. Зазначеному сприяють членство України в МОП, євроінтеграція, зростаюча глобалізація, поступове звуження соціальних бар'єрів, стрімкий розвиток цифрових технологій тощо. Проте в цьому випадку слід завжди пам'ятати, що правова трансплантація не вибачає формалізму й дилетантства, вона виражається не в буквальному перенесенні норми або інституту права, а являє собою складний комплексний процес, для якого характерним є врахування значного спектра супутніх факторів. До таких факторів належать:

1. Політична складова. Політику, безперечно, слід віднести до одного з головних двигунів нормотворчості. Причому дуже часто ідеї правових трансплантацій виникають на ґрунті певного перехідного періоду, коли в країні відбуваються зміни у ключових сферах суспільного життя, що потребує проведення швидких правових реформ, які можуть бути реалізовані зокрема й "за рахунок" позитивного досвіду інших держав. У цьому випадку доречно навести позицію О. Кан-Фройнда, який наголошував, що в кожній країні відносини між роботодавцями і працівниками формуються під впливом міцних політичних традицій, а також традицій, пов'язаних із роллю організацій з обох сторін, як груп політичного тиску, що просувають законодавство, так і нормотворчих сил, що діють через процедури колективних переговорів [3, с. 20]. І. Я. Кисельов зазначав, що неможливо, безперечно, ігнорувати й ту обставину, що запозичення зарубіжних трудових норм - це аж ніяк не суто технічна операція. Звернення до зарубіжного досвіду і його використання завжди є предметом протиріч, полеміки, конфліктів різних соціальних і політичних сил, а нерідко й об'єктом політичних спекуляцій [7, с. 17, 20].

2. Соціально-економічний контекст. Трудове право слід віднести, мабуть, до однієї з найбільш соціальних серед інших галузей права України, адже воно регулює не тільки трудові відносини з виробництва матеріальних і духовних благ, але й забезпечує реалізацію соціально-економічних прав працюючої людини. Відносини праці охоплюють колосальну кількість людей, які подекуди формують кардинально різні верстви населення, а реалії життя, на жаль, є такими, що молода особа, одного часу уклавши свій перший трудовий договір, може взагалі його припинити власною природною смертю вже у похилому віці. У свою чергу, в основу будь-якої правової реформи також закладена й економічна складова. На думку Я. Почек, важливо знайти правильний баланс між цими двома категоріями. Щоб бути найефективнішим у соціальному й економічному напрямах у сфері трудового права, законодавцю не слід застосовувати однобічний підхід, оскільки він часто є менш стійким. Навпаки, йому необхідно залучати до процесу прийняття рішень усі відповідні зацікавлені сторони ринку праці. Адже ринок праці регулюється правилами, які попередньо узгоджуються представниками його учасників, працівниками, роботодавцями та державою. Трудове право є особливо чутливою галуззю, оскільки воно вимагає координації різних державних і недержавних суб'єктів, щоб забезпечити захист прав, баланс сил, виробничий світ, а також економічну ефективність і стійкість. Слід завжди пам'ятати про те, що право, і трудове право зокрема, є продуктом людської взаємодії, а не ізольованим явищем [10, с. 103-104].

3. Традиції в суспільстві й соціальна культура. Суспільні відносини є достатньо залежними від середовища, яке їх сформувало. Тому, наприклад, застосовувати правові трансплантації доволі складно у тих сферах життя, на які суттєво впливають соціум або релігія. Наведений фактор у трудовому праві України можна розглянути крізь призму процедури вирішення колективних трудових спорів, а саме реалізації права на страйк. Як уже зазначалося вище, вітчизняне трудове право досить тривалий час просто "не бачило" страйки у своїй системі, що не могло не позначитись, навіть, на реаліях сьогодення. Так, якщо звернутися до даних офіційних статистичних спостережень, то у 2018-2020 роках в Україні не відбулося жодного страйку [11]. Наведену обставину не слід сприймати як індикатор гармонії у сфері соціального діалогу, вона лише акцентує увагу на відсутності традиції відстоювання трудовими колективами своїх інтересів, використовуючи гарантоване Конституцією України право на страйк.

4. Правова культура. Перенесення норми або інституту права з одного національного ґрунту до іншого не призведе до позитивного ефекту у випадку, якщо вони не відповідатимуть уже сформованій правовій культурі країни прийому, пов'язаній з ідеологією основного напряму права. Поняття "правова культура", як пише М. В. Хекке, є достатньо широким, і воно дійсно потребує практичного використання для емпіричних досліджень. Однак воно цілком може діяти як загальне поняття, що належить до всього (соціального, економічного, історичного, ідеологічного) контексту права. Отримуючи юридичну освіту і займаючись юридичною наукою, юристи схильні аналізувати право і вирішувати правові проблеми, які досить ізольовані від цього контексту. Застосування такого підходу до порівняльного права часто призводить до неправильних висновків. Немає необхідності виявляти точні елементи правової культури, які блокують фактичне сприйняття правової моделі, концепції, норми або інституту в іншій країні. У цьому контексті слід зазначити, що деякі елементи місцевого підходу до права ускладнюють або навіть унеможливлюють сприйняття іноземного правового елементу. Виявлення життєво важливих будівельних блоків цієї правової культури, звичайно, буде мати істотне значення для вирішення проблеми неприйняття іноземного права в цьому конкретному контексті [12, с. 1-2]. Слід зауважити, що правова культура окремої держави не є статичною, під впливом певних соціальних та економічних чинників вона зазнає постійних змін. Але такі зміни є поступовими, штучне ж їхнє прискорення як правило отримує несприятливий соціально-економічний відгук.

Висновки

Трудове право належить до тих галузей права, які природно є придатними для проведення правових трансплантацій. Яскравим підтвердженням цього є більш ніж сторічна діяльність МОП. У свою чергу, правові трансплантації не слід розглядати як варіант, що дозволяє мінімізувати зусилля у реформуванні національного законодавства, навпаки, їх характеризує достатньо складна процедура, на яку впливають політичні, соціально-економічні, культурні та правові фактори. Проте комплексне й виважене врахування наведених факторів, безперечно, матиме наслідком позитивний результат. Це зумовлено наявністю значної кількості зарубіжних прикладів, які вже давно апробовані практикою та призвели до сприятливих наслідків у правовому регулюванні трудових відносин, а їхнє запровадження в Україні слугувало би поштовхом для подальшого розвитку й ефективного функціонування вітчизняного трудового права.

Список використаних джерел

1. Проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність". URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71653 (дата звернення 09.09.2021).

2. Шарль Луи де Монтескье. О духе законов. URL: http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KOMPLEKS/KURS_1/kurs/10/42_1.ht m (дата звернення 09.09.2021).

3. O. Kahn-Freund. On uses and misuses of comparative law. The Modern Law Review. Vol. 37, No. 1 (Jan., 1974), pp. 1-27. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/pdf/10.1111/j.1468-2230.1974.tb02366.x (дата звернення 09.09.2021).

4. Watson. Comparative Law and Legal Change. The Cambridge Law Journal. Vol. 37, No. 2 (Nov., 1978), pp. 313-336.

5. S. Zongling. Legal Transplant and Comparative Law. Revue internationale de droit comparй / Annйe 1999 / 51-4 / pp. 853-857.

6. Jean-Louis Halpйrin. Transplants of European Normativity in India and in Japan: a Historical Comparison. URL: https://hal.archives-ouvertes.fr/hal-01343770/document (дата звернення 09.09.2021).

7. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учебник для вузов. М.: Дело, 1999. 728 с.

8. Hamish R. Sandison. A Rejected Transplant: The British Industrial Relations Act (1971-1974). Industrial Relations Law Journal. University of California, Berkeley. Vol. 3, No. 2 (SUMMER 1979), pp. 247-320.

9. Anthony Forsyth. The Transplantability' debate in comparative law and comparative labour law: implications for Australian borrowing from European labour law. URL: https://apo.org.au/sites/default/files/resource- files/2006-07/apo-nid6218.pdf (дата звернення 09.09.2021).

10. Jasna Pocek. The political and legal phenomenon of legal transplants in labour law with a focus on employment relationship. URL: https://air.unimi.it/retrieve/handle/2434/358765/532640/phd_unimi_R09647. pdf (дата звернення 09.09.2021).

11. Страйки та їх наслідки, за окремими видами економічної діяльності. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення 09.09.2021).

12. Mark Van Hoecke. Legal Culture and Legal Transplants. https://www.researchgate.net/publication/287875377_Legal_culture_and_le gal_transplants (дата звернення 09.09.2021).

References

1. Proekt Zakonu Ukrayiny "Pro vnesennya zmin do deyakykh zakonodavchykh aktiv shchodo sproshchennya rehulyuvannya trudovykh vidnosyn u sferi maloho i seredn'oho pidpryyemnytstva ta zmenshennya administratyvnoho navantazhennya na pidpryyemnyts'ku diyal'nist'". URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=71653 (in Ukrainian).

2. Sharl' Lui de Montesk'ye. O dukhe zakonov. URL: http://library.nlu.edu.ua/ POLN_TEXT/KOMPLEKS/KURS_1/kurs/10/42_1.htm (in Russian).

3. O. Kahn-Freund. On uses and misuses of comparative law. The Modern Law Review. Vol. 37, No. 1 (Jan., 1974), pp. 1-27. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/pdf/10.1111/j.1468-2230.1974.tb02366.x (in English).

4. Watson. Comparative Law and Legal Change. The Cambridge Law Journal. Vol. 37, No. 2 (Nov., 1978), pp. 313-336 (in English).

5. S. Zongling. Legal Transplant and Comparative Law. Revue internationale de droit comparй / Annйe 1999 / 51-4 / pp. 853-857 (in English).

6. Jean-Louis Halpйrin. Transplants of European Normativity in India and in Japan: a Historical Comparison. URL: https://hal.archives-ouvertes.fr/hal-01343770/document (in English).

7. Kiselev I.YA. Sravnitel'noye i mezhdunarodnoye trudovoye pravo. Uchebnik dlya vuzov. M.: Delo, 1999. 728 с. (in Russian).

8. Hamish R. Sandison. A Rejected Transplant: The British Industrial Relations Act (1971-1974). Industrial Relations Law Journal. University of California, Berkeley. Vol. 3, No. 2 (SUMMER 1979), pp. 247-320 (in English).

9. Anthony Forsyth. The `Transplantability' debate in comparative law and comparative labour law: implications for Australian borrowing from European labour law. URL: https://apo.org.au/sites/default/files/resource- files/2006-07/apo-nid6218.pdf (in English).

10. Jasna Pocek. The political and legal phenomenon of legal transplants in labour law with a focus on employment relationship. URL: https://air.unimi.it/retrieve/handle/2434/358765/532640/phd_unimi_R09647. pdf (in English).

11. Strayky ta yikh naslidky, za okremymy vydamy ekonomichnoyi diyal'nosti. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (in Ukrainian).

12. Mark Van Hoecke. Legal Culture and Legal Transplants. https://www.researchgate.net/publication/287875377_Legal_culture_and_le gal_transplants (in English).

Размещено на Allbest.ru