Історико-правовий аспект становлення зовнішньої функції України: від додержавних утворень до козацтва

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Університет економіки та права «КРОК»

Юридичний факультет

Історико-правовий аспект становлення зовнішньої функції України: від додержавних утворень до козацтва

Горбаченко О.В., аспірантка

Анотація

Мета. В даному науковому дослідження спробуємо висвітлити часи від додержавних утворень, що мали місце ще до утворення відомої Київської Русі до часів козацтва та прослідкувати їх способи ведення переговорів, закріплення домовленостей договорами чи ж шлюбами, які напрямки зачіпали. Спробуємо висвітлити різні періоди існування Київської Русі за різних князів, їх діяльність та її вплив на зовнішні відносини. Висвітлимо часи її нащадка - Галицько-Волинське князівство, що роками підтримувала традиції свого предка, часи Козацтва, постать Б. Хмельницького, пошук соратників та збереження від розтягання світом колись соборних земель.

Методика. Методика передбачає аналіз наявних науково- теоретичних матеріалів та формування рекомендацій, що відповідають вимогам часу.

Методи. В ході проведення даного наукового дослідження були використані такі методи наукового пізнання, як історичний, порівняльний, аналізу та синтезу, функціональний.

Результати. Відмічаємо, що питання історико-правового аспекту становлення зовнішніх функцій держави до яких сьогодні відносять: захист суверенітету; інтеграція в міжнародне співтовариство самодостатніх демократичних держав; зовнішньоекономічна діяльність; дипломатична співпраця з іншими державами; міжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього середовища; боротьба з міжнародним тероризмом, ««відмиванням» коштів, отриманих злочинним шляхом, наркобізнесом, торгівлею людьми і нелегальною міграцією має давні традиції й виступає дзеркальним відображенням того ж довгого та складного шляху, як і історія становлення самої держави, проте завжди є актуальним та вкрай важливим на етапі проведення правового аналізу в загальній системі юридичних наук та насамперед в науці теорії та історії держави і права. В ході дослідження було встановлено, що вимоги до учасників міжнародних відносин було сформовано ледь не разом з формуванням тодішніх державних утворень, які практично не є зміненими й сьогодні, доречніше вказати, що вони є еволюційними. Не менш важливим є факти духовності, вольовничості та мудрості державного керманича, від якого залежить і міжнародно-правова діяльність і становище.

Наукова новизна. Сучасний світ переживає наразі нелегкі часи в умовах глобальних зрушень та перетворень, що тягне за собою ряд наслідків до яких чимало держав, як і саме міжнародне право не є пристосованим. В українській науковій літературі практично в комплексі не досліджується проблематика оновлення міжнародно-правового функціонування, що є вкрай актуальним питанням як в цілому, так і для України зокрема, котра стала на шлях кардинального оновлення свого міжнародно- функціонального гардеробу. Саме тому для вироблення як найактуальніших рекомендацій по оновленню ситуації сьогоднішнього дня ми проводимо дослідження від початку створення державності.

Практична значимість. Результати даного дослідження можуть бути підґрунтям для подальшого дослідження даного історично-правового напрямку та в ході проведення лекційних та семінарських занять з дисципліни «Теорія та історія держави і права».

Ключові слова: Генезис, зовнішня функція, історико-правовий аналіз, додержавні утворення, Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Козацтво, Україна.

Annotation

Historical and legal aspect of the formation of the external function of ukraine: from state formations to the cossatians

O. Horbachenko, PhD student of law faculty of ««KROK» University

Purpose. In this scientific research we will try to cover the times from pre-state formations that took place before the formation of the famous Kievan Rus to the times of the Cossacks and trace their ways of negotiating, consolidating agreements or marriages, which affected areas. Different periods of Kievan Rus under different princes, their activities and its impact on foreign relations are going to be mentioned. Let us highlight the times of her descendant - the Galicia-Volyn principality, which for years maintained the traditions of its ancestor, the times of the Cossacks, the figure of B. Khmelnytsky, the search for allies and the preservation of the once-cathedral lands.

Method. The method involves the analysis of available scientific and theoretical materials and the formation of recommendations that meet the requirements of the time.

Methods. During this scientific research were used such methods of scientific knowledge as historical, comparative, analysis and synthesis, functional.

Results. We note that the issues of historical and legal aspects of the formation of externalfunctions of the state, which today include: protection of sovereignty; integration into the international community of self-sufficient democracies; foreign economic activity; diplomatic cooperation with other states; international cooperation on environmental protection; The fight against international terrorism, money laundering, drug trafficking, human trafficking and illegal migration has a long tradition and reflects the same long and difficult path as the history of the state itself, but is always relevant and extremely important. stage of legal analysis in the general system of legal sciences and especially in the science of theory and history of state and law. The study found that the requirements for participants in international relations were formed almost together with the formation of the that state entities, which are virtually unchanged today, it is more appropriate to indicate that they are evolutionary. No less important are the facts of spirituality, volunteerism and wisdom of the head of state, on which depends the international legal activity and position.

Scientific novelty. The modern world is currently going through difficult times in the context of global changes and transformations, which entails several consequences to which many states, as well as international law itself, are not adapted. The Ukrainian scientific literature practically does not comprehensively study the issue of updating the international legal functioning, which is an extremely important issue both in general and for Ukraine in particular, which has embarked on a path of radical renewal of its international functional wardrobe. That is why we have been conducting research since the beginning of statehood to develop the most up-to-date recommendations for updating the current situation.

Practical significance. The results of this study can be the basis for further research in this historical and legal field and during lectures and seminars in the discipline "Theory and History of State and Law".

Key words: Genesis, external function, historical and legal analysis, pre-state formations, Kievan Rus, Galicia-Volyn principality, Cossacks, Ukraine.

Постановка проблеми

Діяльність держави при реалізації її зовнішніх функцій, як головних напрямків і видів діяльності держави є взаємопов'язаними та взаємозалежними. Саме тому процеси державотворення в Україні зумовлені низкою чинників. Кожного дня на шляху даного напрямку виникають нові виклики та загрози різних масштабів, що викликає інтерес вчених і громадськості звертати увагу на його історичне підґрунтя, адже хід історії інколи можна передбачити в силу її повторності. Зовнішні функції мають глибинну історію свого зародження, для України котра має наміри будувати міжнародні відносини нового рівня варто пам'ятати практику своїх предків, адже не можливо творити «завтра» без знання «вчорашнього».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Даний напрям наукового дослідження можна зустріти серед наступних дослідників, використаних в ході дослідження: О. Задорожний, Б. Андрушин, В. Головченко, В. Матвієнко, О. Тараненко, О. Мартинюк, О. Буткевич.

Постановка завдання. Завданням даного наукового дослідження є висвітлення історико-правового аспекту становлення зовнішньої функції України від додержавних утворень до козацтва.

Виклад основного матеріалу дослідження

Свій початок, за офіційно прийнятими позиціями істориків, українська сторона бере ще з часів існування праукраїнських додержавних утворень - Антський союз та слов'янські вождівства, що існували ще до заснування славнозвісної Київської Русі. Говорячи щодо правосуб'єктності перших, то Н. Крадін з праці О. Задорожнього, зазначив, що вождівства подолали локальну автономію громад і функціонували на основі політичної ієрархії. Зовнішні зносини у вождівствах відбувались централізовано. Формально вони використовували всі ті функції, що й держави, тому це дало даному науковцеві підстави стверджувати, що позначена в загальних рисах демаркаційна лінія між вождівствам і державою при ближчому розгляді стає розпливчастою. Вони були учасниками міжнародних правовідносин, зокрема укладали та виконували положення міжнародних договорів, і таким чином були суб'єктами міжнародного права. На додачу Візантійська Імперія, котра була і залишалася провідною державою тривалий час, визнавала Антський союз та слов'янські вождівства і вела активні зносини з ними, що є показником їх законності [1, с. 32-33].

Першим відомим в історії княжої України закордонним дипломатичним візитом вважається візит київського князя Кия до столиці Візантії Царгорода 530 року в результаті котрого між Юстиніаном І і Києм був укладений договір про припинення нападів підлеглих князю племен на Візантію та її придунайські землі і перехід їх на службу до імперії, так званий договір «миру і любові». На цьому міжнародні договори Антського союзу та слов'янських вождівств із наймогутнішою тогочасною європейською державою - Східною Римською імперією (Візантія), яка безумовно визнавала їхню міжнародну правосуб'єктність, і брала на себе серйозні міжнародно-правові зобов'язання лише беруть початок. Заселення візантійських володінь Балканами слов'янськими поселеннями набирала все більшого розмаху і все більше проникаючи в їх володіння, тому для утримання від слов'янських заворушень та використання їх на свій лад уряд Юстиніана І вчинив досить дипломатично та юридично, на наш погляд, уклавши черговий договір - «Візантійско-Антський мирний договір» 545 року - анти мали оселитися на лівому березі Дунаю навколо збудованої в Дакії ще імператором Траяном, на той час спустілої, фортеці Турріс. За дотримання мирних відносин і оборону Візантії від нападів тюркомовних болгар та склавинів імператорський уряд обіцяв антам велику платню і всілякі вигоди. Не менш проривним є «Сурозький мирний договір» (Польовий мир) 790 року - за цим договором чи не вперше було згадано питання щодо обміну полоненими, а також передбачалося повернення награбованого церковного майна та виведення нападників з міста [2, с. 5-6; 1, с. 24].

Початок ІХ століття характеризується розпадом Антського союзу на племінні частини з яких і сформувалася Київська Русь - наступний етап міжнародно-правового творення. У 860 році після успішного походу на Константинополь Київська Русь уклала перший відомий в нашій міжнародній історії договір «миру і любові» з Візантією, який став своєрідним міжнародним визнанням Київської Русі. Передісторією договору слугує тонкий військовий розрахунок Аскольда і Діра щодо часу нападу на Велику і могутню Візантію, а саме коли на місці був залишений незначний гарнізон, а уся сила направлена вглиб Малої Азії, для відсічі арабів, слов'янські війська напали на Візантію з моря і запустили піше військо, яке в точний час зустрілися й рушили в напад. Ситуація зігралася таким чином, що візантійському імператорові довелося залишити «арабів» та рушити захищати столицю. Патріарх Фотій, з праці В. Головченка та В. Матвієнка у своїх проповідях згадував - «становище обложених було критичним, місто ледве, не було підняте на спис, тобто взяте штурмом». Між Аскольдом та імператором Михайлом ІІІ відбулися таємні переговори, результатом котрих став величезний викуп, з яким Аскольд тріумфально зняв облогу міста та рушив додому. Наступний похід Аскольда у 866 році на думку Б. Рибакова і М. Котляра в праці В. Головченка та В. Матвієнка був менш тріумфальним, через морський шторм, який розкидав кораблі русичів, як пір'їни план штурму пішов шкереберть, проте візантійський бік застосувавши, на наш погляд, тонкощі ведення дипломатичних зносин, підписавши Русько-візантійський мирний договір згодилися виплачувати данину на обмін забезпечення військового захисту з боку Русі, відновили торгівлю з наданням привілеїв сторонам на території перебування, а також прийняття Аскольдом і його близького оточенням християнства, адже на наш погляд, Візантія чудово розуміла, що на цьому русичі не зупиняться, це лише питання часу коли відбудеться їх наступний неочікуваний напад, тому вклавши черговий договір стабілізували ситуацію на найближчі місяці чи ж роки [3, с. 28].

У 882 році підступно убивши Аскольда і Діра до князювання приходить Олег, якого як пояснює О. Задорожний, народ прийняв, бо той пообіцяв зберегти язичництво та відновити зруйновані Аскольдом, котрий був його ярим противником, капища. А тим часом поки йшло встановлення нового правління Олега, на підставі договору «мира і любові» 867 року, досвідчена візантійська дипломатія дійшла висновку, що її суперник втратив свій наступальний потенціал. Імперська адміністрація стала чинити перешкоди руським купцям як у Константинополі, так і в інших великих містах. Але головним було те, що Візантія відмовилася сплачувати Русі передбачену угодою з Аскольдом щорічну данину. Візантійська імперія, яка купувала собі найманців, і не вступала в постійні союзи, оскільки візантійські правителі не визнавали жодну державу гідним партнером у політичній грі й свідомо принижувала іноземних послів на офіційних прийомах. В 907 році, коли князь Олег на чолі великого кінного війська, що пройшло територією союзної Болгарії, й флоту звідусіль заблокував Константинополь і спустошив його околиці, «греки убоялися і сказали, виславши своїх полів до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». За Візантійсько-руським торгівельним договором, візантійська контрибуція була - 12 грн. (близко 200 грам срібла за 1 грн.) на судно, а Русь пообіцяла надавати постійну військову допомогу. Умови договору також передбачали, що під час перебування в столиці імперії київські посли без жодних обмежень отримуватимуть спеціальний «посольський» пайок, а купці - «місячину» протягом півроку: хліб, вино, рибу, м'ясо і овочі. Слід відмітити, що в угоді окремо зазначалося: «нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять», хоча вода в посушливому Константинополі була розкішшю, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування. Візантійські власті також зобов'язувалися постачати руських послів і купців усім необхідним для зворотного шляху: вітрилами, якорями, канатами і харчами. Подібні привілеї, слід гадати, надавала руська сторона грецьким купцям. історичний зовнішній україна додержавний козацтво

Для проживання у Константинополі русам відвели передмістя поблизу церкви монастиря Святого Мами (Маманта). Найголовнішим же в угоді було те, що Русь отримала право безмитної торгівлі у Константинополі - ««хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого», при цьому слід відзначити, що даний договір був укладений в усній формі та скріплений присягами сторін. А вже Договір 911 року був своєрідним оновленням договору 907 року та укладеним вже у письмовій формі, містив низку нових статей, що визначали порядок урегулювання конфліктів при операціях купівлі-продажу між візантійцями і русами, а також обмін і викуп військовополонених, повернення рабів і злочинців-утікачів, охорону товарів русинів у Константинополі, наслідування майна, повернення статків померлих у Константинополі.

Сторони несли рівну відповідальність за здійснені злочини - вбивства, завдання тяжких тілесних пошкоджень (штраф у чотири гривні срібла), бійки, грабежі й крадіжки (повернення втраченого у потрійному розмірі), зобов'язувалися надавати допомогу в урятуванні торговельних суден, що зазнали аварії, примусово повертати полонених і втікачів-злочинців [1, с.115; 3, с. 33-34]. На думку С. Юшкова, договори 907, 911, 945 та 971 років - є пам'ятками засвідчення міцних економічних, політичних та культурних зв'язків Русі з Візантією. При цьому зобов'язання греків були значно ширшими. Ці договори безумовно підкреслюють величність Київської Русі, на наш погляд, перед якою навіть велична Візантія «ставала на коліна» [ 4]. Так, на додачу О. Тараненко вірно зазначив, що Олегові угоди були свідченням сталого державного устрою Русі [5].

Після трагічної загибелі Олега, до влади приходить Ігор (912-945). На своєму шляху князювання ним було укладено Мирний русько-візантійський договір 944 року, на наш погляд, черговий тонкий дипломатичний крок з боку імператора, який не хотів гибелі своїх воїнів через нестримне бажання князя Ігоря «відігратися» після першого розгромленого візантійцями його походу. Цей договір, з нашої точки зору, можна назвати чисто формальним, адже не містив ні вигідних русинам положень, ні візантійцям в порівнянні дипломатичних договорів в часи Олега, більше того усі виборені останнім привілеї, даним договором були утрачені. Єдине, що передбачав договір 944 року - військова допомога без обмежень сторонам.

945-964 роки припадають на правління княгині Ольги - дружина князя Ігоря. Ольга в першу чергу помстилася за свого чоловіка Ігоря, придушивши древлянське повстання, вбивши кількох древлянських князів, а їх головне місто - Іскоростень було спалено. На міжнародній арені сюжет зігрався не на користь княгині, котра укладала союзницькі угоди з Константинополем, щодо християнізації Русі, те ж саме вона обговорювала і з німецькою стороною бажаючи залучитись їх дипломатичною підтримкою та дружбою, проте стрімкий вектор зміни політики зіграв з княгинею злий жарт, через втрату підтримки в середині країни, їй довелося рятуватися втечею. За час її правління не було укладено жодного міжнародного договору, мали місце лише переговори [6]. Хоча як пояснює О. Мартинюк, під час переговорів з Візантією Ольга намагалася диктувати та встановити свої умови договору, що було неприпустимим для перших, тому результати цих переговорів не підійшли княгині, саме тому вона почала шукати підтримки в інших. При цьому такий швидкий вектор зміни ходів змінив думку у Візантії щодо передбачуваності русичів [7].

Святослав (964-972 роки) - син Ігоря та Ольги, здійснив ряд переможних походів, показавши себе з точки зору гарного полководця. З точки зору дипломатії, то на наш погляд, його дипломатичні кроки були дуже передбачливими, саме тому візантійський бік, що вправно володіло даним мистецтвом, змогло «замилити» очі Святославу та вщент розбити його війська, і в результаті був укладений Русько-візантійський договір 971 року за яким бік Русі повністю відмовлявся від проведення військової політики на територіях Імперії, зокрема балканських землях [8].

На 980-1015 роки припадає правління Володимира. Його правління відрізнялося від попередників укладанням шлюбів задля гарантованості союзів угод та тим що міжнародні перемовини виходять за рамки Візантії. Так, був укладений у 985 році Русько-болгарський мирний договір. На його укріплення Володимир одружився з болгарського принцесою. У 988 році відбулася угода між Константинополем для придушення громадянської війни, а у 989 році Ярослав одружився із сестрою візантійського імператора Анною, що послугувало ратифікацією угоди 988 року. А задля зближення зі Священною Римською імперією Володимир одружився, після смерті Анни з онукою німецького імператора Оттоном І. Варто також відмітити, що за час правління Володимира відбулося Хрещення Русі та прийняття християнства, що, на державному рівні, що було доказом цивілізації та культури [3, с. 45-47].

Роками правління Ярослава є 1019-1054. Характерними рисами слугують укладання династичних шлюбів за що його прозвали «тестем Європи». Так, у 1039 році військово - політичний союз з Польщею був через укладання шлюбу між польським королем Казимиром І із сестрою Ярослава Мудрого - Добронегою-Марією. У 1042 році Союзним договором старший син Ярослава Ізяслав одружився із рідною сестрою Казимира І, де Русь надаватиме військову допомогу Польщі в боротьбі з сепаратистами, Казимир зобов'язувався повернути 800 руських військовополонених, захоплених ще Болеславом Хоробрим у 1018 році. Після Київської Русі та її занепаду на арені виділяється Галицько - Волинське князівство та розпочинається династія Романовичів. Будучи прямим нащадком Київської Русі князівство продовжувало дипломатичні традиції свого предка та близько 100 років тримало позицію на міжнародній арені, встановлюючи відносини з Польщею, Угорщиною.

Так, у 1221 році був укладений русько-угорський договір. За яким після розгрому галицьким князем Мстиславом Удатним угорського війська біля Гадяча, донька князя заручалася із королевичем, а після смерті Мстислава Галич йде до його зятя. У 1230 році була укладена військова союзна угода з Польщею [ 3, с.51; 13]. Таким чином, як доцільно і відзначає О. Буткевич - характерною рисою Середньовіччя стало формування міжнародного права, саме як договірного. При цьому вбачається, що Київська Русь, як феодально-типова держава породила доцільність модерації міжнародного права. Так були сформовані критерії до учасників міжнародних відносин: існування своєї території та здійснення державної влади над нею; здійснення суспільних зовнішніх зв'язків та державної зовнішньої торгівлі; здатність укладати міжнародні договори та забезпечувати їх виконання; несення міжнародної відповідальності [10, с. 202, 210]. На додачу, як вірно зазначає О. Мартинюк саме в часи Київської Русі міжнародний договір поступово став головним витоком міжнародного права, міжнародно-торгового, тут же зародилися його принципи та норми [7].

Після занепаду князівства українські землі пішли світом та очутилися в складі Польщі та Литви, про формування нових напрямків дипломатичних зв'язків мови не йшлося, а з початку 1480 році на горизонті в додаток до всього з'явилося Московське князівством під гаслом «збирання земель Русі», далі утворення Люблінською унією Речі Посполитої у 1569 році і українські землі все ще в піднесеному стані. Говорячи про етап Козацтва, то відбиток в історії вони залишили, адже воюючи на стороні Речі Посполитої, тим самим вони захищали і українські землі від ще більшого розтягання світом та поневолення і тим самим поступово перетворилося на носія національної державності. Початок етапу української національної революції середини 17 століття та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 - серпень 1657 років) в історію вступає визначна постать - Богдан Хмельницький. Основний напрям діяльності Хмельницького був направлений на пошук соратників. Так, у 1648 році з'явився союзний договір з Кримом, який у 1651 році за Білоцерківським договором між Військом Запорозьким та Річчю Посполитою мав бути розірваний, та й самі дипломатичні зносини з будь-якою державою заборонялися. Зокрема пошуки союзника, що був би гарантом незалежності України стали причиною укладання Переяславського договору 1659 року з Росією, котрий обмежив й без того обмежений суверенітет України, і фактично перетворив Україну на автономну частину Росії, чи ж Слободищевський трактат 1660 року з Польщею, який був дуже схожим із Гадяцьким 1658 року, укладеним І. Виговським, обидва прописували Україну як частину Речі Посполитої та позбавлення права зовнішніх зносин.

Так, другий етап української революції вересень 1657-червень 1663 року спустошив українські землі, розколов їх на дві частини (Правобережжя та Лівобережжя) та привів численні громадянські війни та боротьбу за гетьманську булаву. А наступний етап української історії характеризується остаточним падінням гетьманату 1764 року, а поразка української революції остаточно закріпивши владу Польщі, Росії та Туреччини за Бахчисарайським договором 1681 року, будь які намагання українців на повстання швидко й жорстко 33 діставали розправу, зокрема під проводом Гонти та Залізняка. А наприкінці 18 століття, Росія котра проводила «оксамитову» політику щодо повстанців в Польщі й таки загарбала собі і Правобережжя, тому проблема іноземного панування не зникла, а тільки змінилися форми та методи експлуатації місцевих [11;12;13].

Висновки

Підсумовуючи вище викладене, варто відмітити жагу до цивілізації тодішніх вождів та союзів та безумовно міць та могутність Київської Русі, котра стала не лише логічним злиттям так званих додержавних утворень, але й стала точкою відліку державності та міжнородно-правогого формування, котра впевнено тримала свої позиції. Проте, заради справедливості відмічаємо, що коли на чолі був сильний духом князь, то лідерські позиції трималися та росли, коли ж приходив до влади слабший, то і позиції Русі були швидкоплинними, причому це стосується як і першої, так і її нащадка Галицько-Волинського князівства. Тому, на наш погляд з часів розпаду Галицько-Волинського князівства роль України була не більше, ніж розмінної монети, доказом того слугують: російсько-турецька війна (1735-1739 рр) - Україна стала базою для російських військ; Північна війна (1700 рік за не допуск Швеції до панування на Балтійському морі), де українські землі використовувалися на користь відстоювання власного авторитету та інтересів Москви, котра під час переговорів з польською стороною пообіцяла віддати декілька українських міст. Не можемо не підсумувати щодо сформованих критеріїв до учасників міжнародних договірних зносин, котрі ліквідувалися для українських земель на довгий час разом з Галицько-Волинським князівством, і тим самим унеможливлював будь які міжнародно-правові зносини. Безумовно це були етапи високих злетів та болючих падінь.

Список використаних джерел

1. Задорожній О. Генеза міжнародної правосуб'єктності України: монографія. Київ: К.І.С., 2014. 687 c.

2. Андрусишин Б. Антирусь-Україна: етапи становлення української державности. Державотворчі процеси в Україні та зарубіжних країнах: історичний аспект (до 1000- річчя з початку правління Ярослава Мудрого). Харків: ФОП Бровін О.В., 2019. С.4-8.

3. Головченко В., Матвієнко В. Дипломатична історія України (від найдавніших часів до ХІХ століття): навч. посіб. К.: Київський ун-т, 2007. 512 с.

4. Русько-візантійський договір.

5. Тараненко О. Право та законодавство Київської Русі.

6. Новий довідник історії України: Персоналії.

7. Мартинюк О. Норми міжнародного права у правовій системі Київської Русі. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. №5. С. 313-316.

8. Святослав Хоробрий.

9. Галицько-Волинське князівство, Королівство Русі.

10. Буткевич О. Історія міжнародного права. Київ: Ліра-К., 2021. 416 с.

11. Історія.

12. Козацькі часи.

13. Боротьба за збереження держави.

References

1. Zadorozhnii, O. (2014). Heneza mizhnarodnoi pravosubiektnosti Ukrainy: monohrafiia [Genesis of international legal personality of Ukraine]. Kyiv: K.I.S., 687 p.

2. Andrusyshyn, B. (2019). Antyrus-Ukraina: etapy stanovlennia ukrainskoi derzhavnosty [Anti-Rus-Ukraine: stages of formation of Ukrainian statehood]. Derzhavotvorchi protsesy v Ukraini ta zarubizhnykh krainakh: istorychnyi aspekt (do 1000-richchia z pochatku pravlinnia Yaroslava Mudroho). Kharkiv:FOP Brovin O.V., pp. 4-8.

3. Holovchenko, V., Matviienko, V. (2007). Dyplomatychna istoriia Ukrainy (vid naidavnishykh chasiv do KhIKh stolittia): navch. posib. [Diplomatic history of Ukraine (from recent hours to the 19th century): heading guide]. K. : Kyivskyi un-t, 512 p.

4. Russian-Byzantine agreement

5. Taranenko O. Law and legislation of Kievan Rus.

6. New story of Ukrainian history: Personalities.

7. Martyniuk, O. (2021). Normy mizhnarodnoho prava u pravovii systemi Kyivskoi Rusi [Norms of international law in the legal system of Kievan Rus]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal, 5, pp. 313-316.

8. Svyatoslav Khorobry.

9. Galicia-Volyn princedom, Kingdom of Russia.

10. Butkevych, O. (2021). Istoriia mizhnarodnoho prava [History of international law]. Kyiv: Lira-K., 416 p. (in Ukrainian)

11. History.

12. Clock of the Cossacks.

13. The struggle for the preservation of the state.

Размещено на allbest.ru