Інституційний механізм забезпечення екологічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідницький інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака

Інституційний механізм забезпечення екологічної політики

Олександр Гулак, аспірант

Анотація

Стаття присвячена розкриттю специфіки інституційного механізму забезпечення екологічної політики, базуючись на аналізі існуючого національного законодавства України, а також європейських правових стандартів у даній сфері, відповідних суб'єктно-функціональних характеристик. На основі вивчення існуючих доктринальних, нормативних та інших джерел досліджено сутність і природу екологічної політики, її інституційну і нормативну основи, відповідні механізми реалізації. Дана політика трактується як комплекс заходів, спрямованих на охорону довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і маловідходних, екологічно чистих технологій, розвиток природоохоронного виховання й освіти, правова охорона екосистем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування.

Не дивлячись на неоднозначність визначення екологічної політики чи іноді її трактують як політики у сфері охорони довкілля, політики у сфері охорони навколишнього природного середовища тощо, беззаперечно, важливим є вивчення основних інституцій, які забезпечують її формування, реалізацію та розвиток. Йдеться про складові інституційного механізму екологічної політики, насамперед, - центральний орган виконавчої влади - міністерство, що змінювало свою назву неодноразово, як і його очільників. Також, крім органів виконавчої влади на всіх рівнях, законодавчі основи формування та здійснення даного виду політики регламентовано Верховною Радою України. У статті звернуто увагу на роль і значення інших гілок державної влади України у забезпеченні захисту, відновлення або сприяння відновленню права на безпечні умови для життя і здоров'я, сприятливе навколишнє середовище (судова влада). Крім цього, важливим є розкриття специфіки здійснення екологічної політики на місцевому рівні за участю органів місцевого самоврядування. Загалом даний вид політики потребує модернізації, а саме першочерговим є удосконалення національного екологічного законодавства, з урахуванням європейських правових стандартів і спільної екологічної політики ЄС, створення спеціалізованих екологічних судів, поряд з підвищенням екологічної світимості населення.

Ключові слова: екологічна політика держави, спільна екологічна політика ЄС, інституційний механізм, міністерство, парламент, органи місцевого самоврядування, національне законодавство України.

Alexander Gulak

Post-graduate student, Academician F.H. Burchak Scientific

Research Institute of Private Law and Entrepreneurship

INSTITUTIONAL MECHANISM FOR ENVIRONMENTAL POLICY

Abstract

The article is devoted to the disclosure of the specifics of the institutional mechanism of environmental policy, based on the analysis of existing national legislation of Ukraine, as well as European legal standards in this area, the relevant subject-functional characteristics. Based on the study of existing doctrinal, regulatory and other sources, the essence and nature of environmental policy, its institutional and regulatory framework, the relevant implementation mechanisms are studied. This policy is interpreted as a set of measures aimed at environmental protection, conservation and restoration of natural resources, introduction of waste-free and low-waste, environmentally friendly technologies, development of environmental education, legal protection of ecosystems to ensure optimal conditions for nature.

Despite the ambiguity in the definition of environmental policy or sometimes interpreted as environmental policy, environmental policy, etc., it is undoubtedly important to study the main institutions that ensure its formation, implementation and development. These are the components of the institutional mechanism of environmental policy, first of all - the central executive body - the ministry, which has changed its name several times, as well as its heads. Also, in addition to executive bodies at all levels, the legislative basis for the formation and implementation of this type of policy is regulated by the Verkhovna Rada of Ukraine. The article draws attention to the role and importance of other branches of state power of Ukraine in ensuring the protection, restoration or promotion of the right to safe living and health conditions, a favorable environment (judiciary). In addition, it is important to disclose the specifics of the implementation of environmental policy at the local level with the participation of local governments. In general, this type of policy needs to be modernized, namely the improvement of national environmental legislation is a priority, taking into account European legal standards and the EU's common environmental policy, the creation of specialized environmental courts, along with raising environmental awareness.

Keywords: ecological policy of the state, common ecological policy of the EU, institutional mechanism, ministry, parliament, local self-government bodies, national legislation of Ukraine.

Вступ

Постановка проблеми. Переважна більшість сучасних демократичних держав на найвищому конституційному рівні регламентують важливі функції держави, однією з яких є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги, реалізації екологічної політики. Прикметно, що остання знаходить своє відображення не тільки на національному рівні, а й на наднаціональному та міжнародному.

Це зумовлено низкою факторів і чинників, з-поміж яких, насамперед, слід виокремити негативні наслідки антропогенного і технократичного впливу на навколишнє природне середовище, виснаження або деградація природних екологічних систем, екологічні лиха та катастрофи, нераціональне використання природних ресурсів, зміна клімату планети, забруднення атмосфери з утворенням кислотних опадів, опустелення і зневоднення планети, руйнування біосферного озонового шару, радіоактивне зараження територій, забруднення Світового океану і міжнародного району морського дна важкими металами і нафтопродуктами, радіоактивними речовинами, скорочення біологічного розмаїття, надмірна урбанізація тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як у вітчизняній, так і зарубіжній, особливо, європейській науці приділяється належна увага вивченню процесу формування та реалізації екологічної політики держави, політики у сфері довкілля, політики екологічної управління, екологічної функції держави, забезпечення екологічної безпеки і т.д. На наш погляд, важливо, що даний різновид політики розглядається у міжгалузевому та міждисциплінарному контексті.

Так, слід відзначити значення наукових здобутків таких дослідників стосовної порушеної проблематики як М. Андрієнка, О. Аргат, Е. Ашикової, Г. Балюк, Д. Ветвицького, А. Гетьмана, В. Глухої, В. Загорського, А. Зигун, Н. Камінської, І. Крайнова, М. Краснової, М. Кравченка, В. Кравців, О. Лазор, О. Малєй, Н. Малиш, І. Мамчука, О. Попової, К. Рябець, М. Сірант, С. Стороженка, О. Фатхутдінової, К. Хлабистової, Ю. Шемшученка, В. Шако, Ю. Шпак та ін.

Метою статті є розкриття специфіки інституційного механізму забезпечення екологічної політики, базуючись на аналізі існуючого національного законодавства України, а також європейських правових стандартів у даній сфері, відповідних суб'єктно-функціональних характеристик.

Виклад основного матеріалу

Представники науки державного управління відзначають, що екологічна політика, програми і стратегічні плани дій становлять разом атрибутику системного екологічного управління і, зокрема, результати стратегічного екологічного планування як однієї з головних функцій системного екологічного управління [1, с. 87].

Екологічна політика трактується як комплекс заходів, спрямованих на охорону довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і маловідходних, екологічно чистих технологій, розвиток природоохоронного виховання й освіти, правова охорона екосистем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування. При цьому було виокремлено дві групи взаємопов'язаних завдань, які охоплює екологічна політика: 1) завдання, спрямовані на збереження умов існування людини; 2) формування культури життя, в першу чергу, екологічної [2].

Можна зустріти визначення державної екологічної політики як діяльності державних органів, спрямованої на забезпечення конституційного права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. При цьому екологічну політику також можуть мати окремі підприємства чи організації. [3].

На наш погляд, останній підхід є доволі дискусійним, проте поряд з державною екологічною політикою або, точніше, - політикою держави (національною екологічною політикою), екологічна політика здійснюється і за її межами. Йдеться, зокрема, про екологічну політику Європейського Союзу, іноді її трактують як політика ЄС у сфері охорони довкілля, політика ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища тощо [4-6].

Так, екологічна політика ЄС (від англ. Environmental policy of the European Union) - сукупність дій і заходів ЄС, спрямованих на забезпечення екологічних потреб населення країн-учасниць, підтримку екологічної безпеки та раціональне використання, охорону і відтворення природних ресурсів. Фактично з 1970 р. ЄС підписав 200 угод з питань захисту довкілля і в даний час завдання екологічної політики ЄС полягає, насамперед, в ефективній реалізації прийнятих природоохоронних угод. [7].

Координаційну роль ЄС у сфері природоохоронної діяльності забезпечують численні інституції, функціонування кожного з інститутів ЄС певною мірою стосується екологічної проблематики. Питаннями охорони довкілля на рівні ЄС займаються, насамперед, такі інституції як Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейська Рада і Європейська Агенція з довкілля (ЄАЗД), Європейська мережа екологічної інформації і спостережень (ЄМЕІС), за активної участі Європейського інвестиційного банку, Комітету регіонів та Економічного і соціального комітету.

Метою таких організацій як ЄАЗД та ЄМЕІС передбачалося забезпечення ЄС і держав-учасниць, а також країн, що не є членами ЄС, об'єктивною і достовірною інформацією, здійснення заходів для захисту довкілля, належне інформування громадськості про діяльність у даній сфері.

Можна зустріти твердження, що з часу підписання Маастрихтського договору ЄС поступово перетворюється в «екологічний союз», а держави -члени ЄС зобов'язані інтегрувати задачі охорони довкілля в нормативно -правові акти, що діють у всіх сферах політики [8].

Згідно статті 11 і 191-193 Договору про функціонування Європейського Союзу (TFEU) ЄС компетентний діяти у всіх областях екологічної політики, таких як забруднення повітря і води, управління відходами та зміна клімату. Його сфера дії обмежена принципом субсидіарності і вимогою одностайності в Раді ЄС в галузі фіскальних питань, міського і сільського планування, землекористування, кількісного управління водними ресурсами, вибору джерел енергії та структури енергопостачання.

Власне Україною підписано Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом, яка була ратифікована із заявою Законом No 1678-VII від 16.09.2014 р. [9]. Вона не тільки відкрила нові перспективи у соціально-економічному розвитку, але й обумовила появу нових викликів у процесах економічної модернізації України. Насамперед, Україна зобов'язана узгодити свою національну стратегію розвитку із вимогами ЄС і міжнародними зобов'язаннями зі сталого розвитку загалом та екологічними зокрема. Важливим завданням є створення фундаментальної основи для формування наукових засад ефективного державного управління сферою охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природно -ресурсного потенціалу, формування еколого-економічних передумов для переходу на засади екологічного управління і сталого розвитку. Проголошений Україною курс на європейську інтеграцію, як відомо, передбачає адаптацію вітчизняного природоохоронного законодавства та запровадження сучасних підходів до забезпечення екологічної безпеки відповідно до принципів Європейського Союзу. Згодом Розпорядженням КМУ № 228-р від 24.02.2016 було затверджено

Всеосяжну стратегію імплементації законодавства у сфері санітарних та фітосанітарних заходів. Проте в Україні адаптація низки нормативно-правових актів у сфері досі не проведена, європейські стандарти досі не введені в дію належною мірою.

М. Сірант підкреслює той факт, що в екологічній сфері здійснюється три основних види державної діяльності - охорона навколишнього середовища, забезпечення раціонального природокористування та забезпечення екологічної безпеки. Якщо перші два види державної діяльності мають власні джерела правового регулювання у вигляді закону «Про охорону навколишнього природного середовища» та кодифікованих актів за галузями

природокористування (Водний кодекс України, Лісовий кодекс України і інші), то діяльність держави, пов'язана із забезпеченням екологічної безпеки обійдена правотворчою увагою. [10].

На думку згаданої авторки, крім Стратегії національної безпеки України та Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року, необхідно прийняти закон «Про екологічну безпеку в Україні». У даному законі повинні отримати своє закріплення основні поняття і терміни у сфері забезпечення екологічної безпеки (понятійний апарат міжгалузевого правового інституту екологічної безпеки), що відповідають сучасним реаліям. Необхідно закріпити положення механізму адміністративно-правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в Україні: нормативну, інституційну і інструментальну основи даної державної діяльності, що реалізується у сфері державного управління. Зокрема, інституційна (організаційна) основа покликана визначити цілі, завдання, перелік і повноваження органів виконавчої влади, які здійснюють діяльність із забезпечення екологічної безпеки; повноваження місцевих органів виконавчої влади та муніципальних утворень щодо забезпечення екологічної безпеки, а також принципи, що лежать в основі даної діяльності.

На наш погляд, механізм забезпечення екологічної безпеки, як і забезпечення екологічної політики, відзначається не лише потребою адміністративно-правового регулювання. Це швидше правові інститути комплексного міжгалузевого і міждисциплінарного характеру, тому необхідним є системний підхід до законодавчого регулювання та загалом забезпечення екологічної політики в Україні.

Водночас, слід відзначити, що трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи, а також проголошення незалежності Україні і розбудова самостійної політичної і правової систем зумовили пошук моделі екологічної політики, її нормативної та інституційної основ.

Прикметно, що безпосередньо процес формування організаційного механізму управління в екологічній сфері можна прослідкувати через реформування центрального органу виконавчої влади - міністерства. Так, ще у 1991 році на базі Державного комітету УРСР з охорони природи було створено Міністерство охорони навколишнього природного середовища, але вже у 1994 році його діяльність було припинено, і на його базі та Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки було створено нове міністерство - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Згодом, згідно Указу Президента України від 15.12.1999 р. його діяльність було припинено і створено Міністерство екології та природних ресурсів України, на яке було покладено виконання обов'язків спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. У 2003 році, виходячи з Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6.06.2003 р. «Про невідкладні заходи щодо підвищення надрокористування в Україні», Президентом України було визначено неефективним державне управління в галузі охорони довкілля, про що виданий відповідний указ. Далі Указом Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» 15.09.2003 р. реорганіовано Міністерство екології та природних ресурсів України в Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет природних ресурсів України. З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до Конституції України, Указом Президента України від 09 грудня 2010 р. утворено Міністерство екології та природних ресурсів України. [13].

Нарешті, діюче Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України утворено 27 травня 2020 р. задля формування та реалізації державної політики у сфері:

охорони навколишнього природного середовища,

екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, радіаційної, біологічної і генетичної безпеки,

у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства,

лісового та мисливського господарств. [14].

Отже, за декілька десятиліть існування центральний орган виконавчої влади змінював свою назву неодноразово, очолювали його у свій час близько 20 міністрів і такі часті зміни керівництва створювали атмосферу невпевненості у забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища [13]. Не дивлячись на це, все ж таки наявні певні позитивні зрушення з боку держави, насамперед, виконавча влада на всіх рівнях долучилась до формування та здійснення даного виду політики.

Водночас, слід згадати й органи влади, що належать до інших гілок державної влади та їх роль у забезпеченні формування та реалізації екологічної політики держави. Вивчення напрямів діяльності Верховної Ради України щодо природокористування, охорони природи, екологічної політики та екологічної безпеки дозволяє виокремити важливість парламентського контролю за реалізацією стратегічних актів у визначеному напрямі. Тобто парламентом, його органами та посадовими особами у порядку та формах, визначених Конституцією та законами України, здійснюється перевірка й оцінка виконання завдань, регламентованих у відповідних актах, з метою своєчасного виявлення бездіяльності або несвоєчасної реалізації поставлених завдань та спонукання відповідальних суб'єктів за допомогою різних методів впливу до забезпечення їх належного виконання. Безумовно, тут не можна не згадати Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики і природокористування, до предметів відання якого належить проведення парламентських слухань. При цьому, діяльність законодавчого органу влади цим не обмежується.

Не можна не згадати у даному контексті принципове значення органів судової влади України. Виходячи з аналізу судової практики стосовно захисту права на безпечні умови для життя і здоров'я, сприятливе навколишнє середовище виявлено одну з проблем правосуддя - недостатній рівень знань у багатьох суддів у екологічній сфері, що призводить до прийняття неправомірних судових рішень і затягування процесу захисту вищезгаданих прав тощо. На думку дослідників, з- поміж напрямів модернізації екологічної політики, видається, першочерговим є створення спеціалізованих екологічних судів, поряд з удосконаленням екологічного законодавства, підвищенням екологічної світодомості всього населення [10; 16; 19].

Нарешті, певною специфікою відзначається здійснення екологічної політики на місцевому рівні, що відбувається за участі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Йдеться, зокрема, про їх вольовий і комплексний характер; наявність особливих суб'єктів, наділених владними повноваженнями; належне впорядкування та регулювання відносин, що становлять об'єкт місцевого екологічного управління, здійснюється нормативно - правовими актами України та актами відповідної адміністративно-територіальної одиниці у порядку і в межах, встановлених в законодавстві. Безумовно, це має здійснюватися з урахуванням економічних, соціальних, організаційно - іституційних, геополітичних, природно -кліматичних, культурно-історичних та інших особливостей. З-поміж пріоритетних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування із забезпечення екологічної політики на місцевому рівні відзначають: 1) активізацію прийняття цільових програм з питань забезпечення екологічної безпеки; 2) розробку комплексних схем охорони навколишнього середовища, що враховують питання екологізації виробництва та комунального господарства; перебазування, реформування екологічно небезпечних підприємств і організацій, розташованих на закріплених територіях, реабілітації територій, що звільняються; 3) прийняття нормативно-правових актів стосовно проведення громадських слухань щодо планованої або здійснюваної на території господарської діяльності; 4) розробку механізмів фінансового забезпечення місцевих заходів щодо забезпечення екологічної безпеки (наприклад, шляхом створення цільових бюджетних екологічних фондів), економічного стимулювання підприємств, які здійснюють заходи щодо забезпечення екологічної безпеки (шляхом введення пільгового кредитування таких заходів). Погоджуємось, що досягненню ефективності їх вирішення на рівні місцевого самоврядування сприятиме забезпечення максимальної доступності екологічної інформації для населення, що може бути досягнуто шляхом встановлення спеціальних інформаційних систем. [10; 21 -23].

Варто підкреслити вагоме значення для удосконалення інституційного механізму екологічної політики має вивчення відповідного зарубіжного досвіду, а також спільної екологічної політики ЄС, системи міжнародно -правових стандартів у даній сфері та їх реалізації. Так, на рівні європейської спільноти було прийнято низку програм дій щодо довкілля, якими запроваджено принципи європейської стратегії добровільних дій, та започатковано „горизонтальний" підхід Спільноти до розв'язання екологічних проблем, відповідно до якого увага має приділятись усім випадкам забруднення. Важливим є виконання зобов'язань за Рамковою Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату, яку підписали 154 держави та Європейська Спільнота, Кіотським протоколом до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату 1997 р., Орхуською Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля 1998 р. та ін.

Правові інструменти ЄС, що регулюють питання охорони довкілля, постійно розширюється, а відповідно розвивається й європейська політика довкілля. У даному контексті слід згадати, зокрема, про запровадження еко -податку (принцип "забруднювач платить") та бухгалтерського обліку в сфері охорони довкілля. Крім цього, політика довкілля охоплює не тільки систему законодавства, що забезпечує високий рівень захисту довкілля та гарантує функціонування внутрішнього ринку, але й запроваджує фінансові (програма LIFE) та технічні інструменти: еко-маркування, систему Союзу з захисту довкілля та екологічного моніторингу, а також спільні критерії, що застосовуються до екологічних інспекцій у державах-членах. [4; 15; 17-19].

Висновки

інституційний екологічна політика

Аналіз доктринальних, нормативних та інших джерел дозволив охарактеризувати екологічну політику як комплексний правовий інститут, що відзначається міжгалузевою та міждисциплінарною природою. Екологічна політика держави ґрунтується на визначеній нормативній та інституційній основах, відповідних механізмах реалізації. Прикметно, що дана політика здійснюється на внутрішньодержавному, наднаціональному й міжнародному рівнях, спрямована на охорону довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і маловідходних, екологічно чистих технологій, підвищення екологічного виховання та свідомості, правової охорони екосистем, збереження їх для майбутніх поколінь.

Безумовно, визначальне значення в інституційному механізмі реалізації екологічної політики держави властиве фактично усім гілкам державної влади України та органам місцевого самоврядування. Разом з тим, даний вид політики розглядається як інструмент забезпечення екологічної безпеки світового співтовариства, його окремих регіонів. Зобовязання за Угодою про асоціацію з ЄС не тільки відкрили нові перспективи у соціально-економічному розвитку, розширення повноважень значної кількості органів публічної влади, але й обумовила появу нових викликів у процесах соціально-економічної і політико- правової модернізації України, узгодження національних стратегій із законодавством ЄС і міжнародними стандартами зі сталого розвитку загалом та екологічними зокрема. У подальших наукових розвідках потребують детального дослідження тенденції та закономірності, перспективи удосконалення інституційного механізму екологічної політики, відповідний зарубіжний досвід, попередження та усунення загроз і ризиків в екологічній сфері усіх рівнів, запровадження сучасних підходів до забезпечення екологічної безпеки тощо.

Література

1. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. Екологічне управління. Київ: Либідь, 2004. 432 с.

2. Екологічна політика. - Режим доступу: https://sd4ua.org/golovni-temi-stalogo-rozvitku/ ekologi chna-politika/

3. Національна екологічна політика. - Режим доступу: https://mepr.gov.ua/timeline/Nacionalna-ekologichna-politika.html

4. Мовчан Ю. Політика ЄС у сфері охорони довкілля. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_2971

5. Івасечко О. Особливості формування екологічної політики Європейського Союзу. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2013. № 25. С. 113-118.

6. Якушенко Л. Аналіз досвіду Європейського співробітництва щодо формування і втілення інституцій та інструментів екологічної політики. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/840.

7. Екологічна політика ЄС. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%

D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0 %BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%A1

8. Treaty establishing the European Economic Community 1957. URL: http://www.cvce.eu/obj/en-cca6ba28-0bf3-4ce6-8a76-6b0b3252696e; Договір про Європейський Союз. -Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/994_029.

9. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії 2014 р. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011.

10. Сірант М.М. Адміністративно-правова характеристика діяльності органів публічної влади щодо забезпечення екологічної безпеки в умовах глобалізаційних викликів: дис.... докт. юрид. наук за спеціальністю 12.00.07. Львів, 2021. 509 с.

11. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» №2697-VIII від 28 лютого 2019 р. Відомості Верховної Ради. 2019, № 16, Ст.70.

12. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» №2818-VI від 21 грудня 2010 р. Відомості Верховної Ради України, 2011, № 26, ст. 218.

13. Надежденко А.О., Чечета Н.О. Екологічна політика України (організаційний та економічний аспект). Державне управління: удосконалення та розвиток 2016. № 6. - Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=976

14. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. URL: https://mepr.gov.ua/content/misiya-ta-strategiya.html

15. Загорський В.С. Екологічна політика ЄС і проблеми формування системи екологічного управління в Україні. - Режим доступу: http://ird.gov.ua/sep/sep20143(107)/sep20143(107)_ 210_ZahorskyyVS.pdf

16. Kaminska N., Dzhuska A., Makarukha Z. Modern concept of understanding the human right to life. Wiadomosci Lekarskie TOM LXXII, 2021, № 2, P.1337-1342.

17. Романюк Н.І. Корнійчук Н.М. Нормативно-правова база формування екологічної політики Європейського Союзу. Особливості внутрішньо-політичного розвитку країн та регіонів світу. 2012. №20. С. 81-87.

18. Качурінер В.Л. Становлення та розвиток політики Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища та екологічних стандартів виробництва. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2013. № 5. С. 326-331.

19. Малиш Н. А. Ефективні механізми формування державної екологічної політики: монографія. К.: К.І.С., 2011. 348 с.

20. Лазор О.Я. Державне управління у сфері реалізації екологічної політики: організаційно- правові засади: монографія. Львів: Ліга-Прес, 2003. 542 с.

21. Рябець К.А. Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності: автореф. дис.... канд. юрид. наук/ Ін-т законодавства ВР України. К., 2007. 18 с.

22. Ашикова Е. І. Механізми реалізації державної екологічної політики на регіональному рівні: дис.... канд.наук з держ. упр. Ів.-Франк., 2014. 220 с.

23. Андрієнко М.В., Шако В.С. Сутність державної екологічної політики на загальнодержавному та регіональних рівнях. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2016. № 9. С. 1-7.

References

1. Shevchuk V.Ia., Satalkin Yu.M. & Biliavskyi H.O.. (2004). Ekolohichne upravlinnia

[Environmental management]. Kyiv: Lybid, 432 s. [in Ukrainian].

2. Ekolohichna polityka [Environmental policy] - Retrieved from: https://sd4ua.org/golovni-temi- stalogo-rozvitku/ekologichna-politika/[in Ukrainian].

3. Natsionalna ekolohichna polityka [National environmental policy] - Retrieved from: https://mepr.gov.ua/timeline/Nacionalna-ekologichna-politika.html [in Ukrainian].

4. Movchan Yu. Polityka YeS u sferi okhorony dovkillia. [EU environmental policy] - Retrieved from: https://minjust.gov.ua/m/str_2971 [in Ukrainian].

5. Ivasechko O. (2013). Osoblyvosti formuvannia ekolohichnoi polityky Yevropeiskoho Soiuzu [Features of the formation of environmental policy of the European Union]. Ukrainska natsionalna ideia: realii ta perspektyvy rozvytku - Ukrainian national idea: realities and prospects of development, 25. S. 113-118. [in Ukrainian].

6. Iakushenko L. Analiz dosvidu Yevropeiskoho spivrobitnytstva shchodo formuvannia i vtilennia instytutsii ta instrumentiv ekolohichnoi polityky [Analysis of the experience of European cooperation in the formation and implementation of institutions and instruments of environmental policy]. - Retrieved from: http://www.niss.gov.ua/articles/840. [in Ukrainian].

7. Ekolohichna polityka YS [Environmental policy of EU]. - Retrieved from:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D 0%BE%D0%B3%D1%96% D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D 0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0% BA%

D0% B0_%D0%84%D0%A1 [in Ukrainian].

8. Treaty establishing the European Economic Community (1957). URL: http://www.cvce.eu/obj/en-cca6ba28-0bf3-4ce6-8a76-6b0b3252696e; Dohovir pro Yevropeiskyi Soiuz. - Retrieved from: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/994_029. [in Ukrainian].

9. Uhoda pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavamy chlenamy, z inshoi storony [Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community] (2014) Retrieved from: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011. [in Ukrainian].

10. Sirant M.M. (2021). Administratyvno-pravova kharakterystyka diialnosti orhaniv publichnoi vlady shchodo zabezpechennia ekolohichnoi bezpeky v umovakh hlobalizatsiinykh vyklykiv [Administrative and legal characteristics of the activities of public authorities to ensure environmental security in the context of globalization challenges]. Doctor's thesis. Lviv. 509 s. [in Ukrainian].

11. Zakon Ukrainy «Pro Osnovni zasady (stratehiiu) derzhavnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy na period do 2030 roku» (2019, № 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine.. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian]

12. Zakon Ukrainy «Pro Osnovni zasady (stratehiiu) derzhavnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy na period do 2020 roku» (2011, № 26). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine.. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian]

13. Nadezhdenko A.O., Checheta N.O. (2016). Ekolohichna polityka Ukrainy (orhanizatsiinyi ta ekonomichnyi aspekt). [Environmental policy of Ukraine (organizational and economic aspect).] Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 6. Retrieved from: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=976 [in Ukrainian].

14. Ministerstvo zakhystu dovkillia ta pryrodnykh resursiv Ukrainy - Ministry of Environmental Protection and Natural Resources of Ukraine. Retrieved from: https://mepr.gov.ua/content/misiya-ta-

strategiya.html [in Ukrainian].

15. Zahorskyi V. S. Ekolohichna polityka YeS i problemy formuvannia systemy ekolohichnoho upravlinnia v Ukraini. [EU environmental policy and problems of formation of the environmental management system in Ukraine]. Retrieved from: http://ird.gov.ua/sep/sep20143(107)/sep20143(107)_ 210 _ZahorskyyVS.pdf [in Ukrainian].

16. Kaminska N., Dzhuska A., Makarukha Z. (2021). Modern concept of understanding the human right to life. Wiadomosci Lekarskie TOM LXXII, № 2, P.1337-1342.

17. Romaniuk N.I. & Korniichuk N.M. (2012). Normatyvno-pravova baza formuvannia ekolohichnoi polityky Yevropeiskoho Soiuzu. [Regulatory framework for the formation of environmental policy of the European Union] Osoblyvosti vnutrishnopolitychnoho rozvytku krain ta rehioniv svitu -. Features of domestic political development of countries and regions of the world, 20. S. 81-87. [in Ukrainian].

18. Kachuriner V.L. (2013). Stanovlennia ta rozvytok polityky Yevropeiskoho Soiuzu u sferi okhorony navkolyshnoho seredovyshcha ta ekolohichnykh standartiv vyrobnytstva. [Formation and development of the European Union policy in the field of environmental protection and environmental production standards]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu - Scientific Bulletin of the International Humanities University, 5. S. 326-331. [in Ukrainian].

19. Malysh N. A. (2011). Efektyvni mekhanizmy formuvannia derzhavnoi ekolohichnoi polityky [Effective mechanisms for the formation of state environmental policy]. K.: K.I.S. 348 s. [in Ukrainian].

20. Lazor O.Ia. (2004). Derzhavne upravlinnia u sferi realizatsii ekolohichnoi polityky: orhanizatsiino-pravovi zasady [Public administration in the field of environmental policy: organizational and legal principles]. Lviv: Liha-Pres. 542 s. [in Ukrainian].

21. Riabets K.A. (2007). Administratyvno-pravove rehuliuvannia ekolohichnoi diialnosti

[Administrative and legal regulation of ecological activity]: Candidate's thesis. Kyiv. 18 s. [in Ukrainian].

22. Ashykova E.I. (2014). Mekhanizmy realizatsii derzhavnoi ekolohichnoi polityky na rehionalnomu rivni [Mechanisms for the implementation of state environmental policy at the regional level]: Candidate's thesis. Iv.-Frank. 220 s. [in Ukrainian].

23. Andriienko M.V. & Shako V.S. (2016). Sutnist derzhavnoi ekolohichnoi polityky na zahalnoderzhavnomu ta rehionalnykh rivniakh [The essence of state environmental policy at the national and regional levels]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public administration: improvement and development, 9. S. 1-7. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru