Размещено на http://allbest.ru

РОЛЬ ПРИНЦИПУ ДОБРОСОВІСНОСТІ ПРИ ЗАХИСТІ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

провідний науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, доктор юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу юрисдикційних форм правового захисту суб'єктів приватного права, судоустрою та судочинства НДІ приватного права

і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України,

Стаття присвячена розкриттю сутності принципу добросовісності як квінтесенції усіх принципів права, універсального принципу, що діє як в процесуальному так й матеріальному праві.

Безпосередньо в статті принцип добросовісності розкривається через призму спірних авторсько-правових відносинах, шляхом порівняльного аналізу режиму fair use у США та fair dealing у Великобританії, Австралії, Канаді і т.д.

Застосування принципу добросовісного використання творів спрямований на встановлення балансу інтересів авторів творів та інтересів суспільства щодо їх використання, водночас інколи він використовується з метою розширення монополії прав автора.

Ключеві слова: авторське право, незаконне використання об'єктів авторського права, принцип справедливості, доктрина «fair use», доктрина «fair dealing»

принцип добросовісність спірний авторські правові відносини

У процесі проведення широкомасштабного реформування національного законодавства на сьогодні найбільш гостро постало питання реалізації принципу добросовісного користування суб'єктами правовідносин своїми правами або принципу недопущення зловживанням правом. Керуючись тим, що принцип добросовісного користування правами є квінтесенцією всіх принципів права, його можна віднести до універсальних принципів, що діють як у процесуальному, так і в матеріальному праві. Саме на таке розуміння принципу добросовісності вказує Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, вказавши, що добросовісність є однією із загальноправових засад [5].

Питання реалізації принципу добросовісності в авторського-правових відносинах досліджували В.О. Калятін, О.В. Луткова, П'єр Леваль, М.М. Соболь, Д.О. Тарасов, Г.Тюбнер, Н.В. Щербак та інші.

Проблема зловживання правами та вироблення заходів протидії їй, особливо в процесуальних правовідносинах, була відома ще в Стародавньому Римі. Зокрема, учасникам цивільного обігу рекомендувалося вибудовувати свої відносини так, як це прийнято серед чесних, добропорядних людей (ut inter bonos agier oportet), а суддям -- вирішувати спори по совісті (ex fide bona).

Норма, яка змушує сторону зобов'язання зважати на інтерес іншої сторони зобов'язання, міститься в частині другій параграфа 241, прийнятого наприкінці XIX ст. і чинного донині Німецького цивільного уложення [6].

Принцип добросовісності як загальноправовий принцип широко застосовується й у приватноправових відносинах. Так, І. В. Назарова вказувала, що зпоміж сучасних нормативно-правових актів національного законодавства принцип добросовісності відображений передусім у цивільних кодексах держав континентальної правової сім'ї (Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Україні та ін.) і регулює відносини щодо договорів цивільного характеру, боргових зобов'язань, використання цінних паперів, права власності на майно, інтелектуальної власності, довірчого управління, корпоративні відносин та відносини представництва, відносини щодо конкуренції на ринку тощо. У державах загального права принцип добросовісності розвивається передусім завдяки діяльності судів, однак поступово розширюється й масив законодавчих актів, у яких закріплено застосування цього принципу [3, 24].

У судовій практиці країн загального права на окрему увагу заслуговує реалізація принципу добросовісності у відносинах, що виникають з права інтелектуальної власності. Принцип добросовісного використання об'єктів права інтелектуальної власності належить до базових принципів. Дослідник В. О. Колятин виокремлює два різних підходи щодо реалізації принципу добросовісності -- fair use у США та fair dealing у Великій Британії, Австралії, Канаді та інших країнах, до того ж у кожній з них є свої особливості його реалізації [2].

Принципи «добросовісне використання» (fair use) та «добросовісні дії» (fair dealing) беруть свій початок з надання привілеїв, що існували до появи Статуту Королеви Анни (1710 р.) і надавалися англійськими монархами книгопродавцю як право видавати й поширювати певну книжку протягом кількох років, у той час як його конкурентам це було заборонено. У Франції порушення королівської волі у разі видачі привілеїв каралося особливо строго -- аж до довічної заборони книговидавцеві, який порушив такий привілей, працювати: «це вважалося більш тяжким злочином, ніж крадіжка зі зломом: причиною того, що злодій заліз в будинок, міг бути хазяйський недогляд; а в разі створення піратських копій книги вважалося, що вкрадена річ, довірена суспільству» [12, 324]. В Англії Почесна компанія торговців канцелярським приладдям і друкарів газет (Worshipful Company of Stationers and Newspaper Makers), створена 1403 року, у 1557 році отримала Королівську хартію (монопольну ліцензію), що наділяла компанію правом обшукувати книжкові магазини, вилучати і знищувати контрафактні (видрукувані без реєстрації), а також «непристойні» або «єретичні» видання. Строк дії цієї Королівської хартії закінчився 1695 року та не був продовжений [22]. Відтак, парламент і монарх вимушені були шукати інші механізми регулювання книжкового ринку. Так, у 1710 році з'явився Статут Королеви Анни, який на законодавчому рівні вперше захистив права всіх англійських книговидавців: «Книгодрукарі, книгарі й інше панство останнім часом часто беруть на себе сміливість друкувати, передруковувати і поширювати ... книги та інші твори без згоди на те авторів або власників таких книг і творів, що веде до збитків для них, а часто і до повного банкрутства їх сімей ...» [29]. Як зазначає А.О. Татарникова, цей акт заборонив будь-кому без дозволу авторів або інших правовласників у повному обсязі передруковувати книжки. Водночас ним була створена основа для правового захисту інтересів автора, який зацікавлений у недоторканності творів і в захисті своєї репутації. Законне визнання цих інтересів автора також обмежувало монополію видавця (copyright as an author's right) [8].

Проте Статут Королеви Анни не давав чіткої відповіді на питання, що слід вважати чесним і добросовісним відтворенням уривків творів. Пошуком відповіді на це питання переймалися англійські суди. Так, у справі «Остін проти Кейва» (1739 р.) видавець щомісячного дайджесту «Джентельменс мегазін» (Gentleman's Magazine) Едвард Кейв передрукував близько 13 сторінок (при загальному обсязі оригіналу в 69 сторінок) з книжки «Дурість, гріх і чому небезпечно бути занадто праведним» (The Nature, Folly, Sin and Danger of Being Righteous Over Much). Книговидавці Остін, Гіллівер і Кларк подали позов до суду. Лорд Хардвік тимчасово заборонив Кейву передруковувати уривки твору в журналі, доки той не надасть пояснень. Кейв наполягав, що він має право без дозволу авторів друкувати короткі уривки або частини нещодавно виданих книжок, памфлетів та інших творів; окрім того, це робить рекламу видавцям цих творів. Суддя визнав пояснення недостатніми і дав відповідачу час на подання додаткових аргументів. Їх не було -- і заборона залишилася в силі [10, 177].

В іншій справі «Гайлс проти Уілкокса» (1741 р.) предметом спору було видання книжки померлого автора -- сера Меттью Хейла «Історія кримінальних справ» (Historia Placitorum Coronж). Джон Уілкокс створив її короткий виклад під назвою «Історія кримінального права» (Modern Crown Law). Видавець заявив, що він лише виключив вже не чинні положення закону і переклав латинські та французькі цитати англійською мовою. Уілкокс наполягав на такому розумінні Статуту Королеви Анни, згідно з яким закон захищає лише монопольне право видавців друкувати і перевидавати книжки в незмінному вигляді, тобто в тому, у якому вони вперше були оприлюднені. Натомість, суддя Хардвік, який розглядав справу, пристав на позицію, що Статут не можна тлумачити таким чином, адже «закон лише гарантує право власності авторів на їх книги ... як певну винагороду за творчі муки при створенні праць, які можуть бути корисні вченій спільноті», і що розповсюджувачі лише скорочених і перероблених видань мають на меті обійти Статут, що є неприпустимим. Водночас можливий і добросовісний виклад коротких уривків, які можуть бути визнані новими творами -- завдяки знанням, судженням і новій інформації, які в них вклав автор, тому такі видання є корисними. Проте після проведення порівняльного аналізу двох видань книжка Уілкокса була визнана добросовісним відтворенням коротких уривків та судова заборона на друк була знята [28].

Таким чином, основу англійських прецедентів щодо захисту авторського права на відтворення коротких уривків з оригінальних творів становлять два протилежних підходи: не можна відтворювати без дозволу короткий уривок оригінального твору, проте його можна відтворити, якщо текст буде оновлений, завдяки зміні законодавства, теорій, підходів тощо, коли такий оновлений твір може сприйматися як новий твір.

Наразі принцип добросовісних дій законодавчо закріплений у статтях 28-76 Закону Великої Британії 1988 року «Про авторське право, промислові зразки і патенти» (далі -- Закон про авторське право), у яких наводиться перелік дій, що можуть бути кваліфіковані як приватне (добросовісне) використання, зокрема, з метою «наукових досліджень або приватного навчання», а також «критики, рецензії та повідомлення новин» [1].

Відповідно до законодавства Великої Британії принцип добросовісності може бути застосований не лише до текстових робіт, а й до музичних, драматичних, художніх, літературних і друкарських творів. Так, у Додатку 2 п. 2 Закону про авторське право 1988 року серед переліку видів діяльності, які можуть бути кваліфіковані як приватне («добросовісне») використання, вказується використання твору з метою «критики або рецензії та повідомлення новин». Однак Закон про авторське право 1988 року не поширюється на авторські права на партитуру (англ. -- «the copyright of printed music»).

Отже, у Великій Британії суд може взяти до відома фактичну мету роботи і повинен уважно дослідити заявлену мету: чи має місце критика або рецензія, або це щось інше, наприклад, спроба замаскувати використання твору з порушенням авторського права під критику і в такий спосіб отримати вигоду від чужої роботи. Такий підхід безпосередньо отримав своє відображення у судовому прецеденті при розгляді справи Pro Sieben Media AG v. Carlton Television Ltd, у якій відповідач у прямому ефірі телеканалу піддав критиці «cheque-book journalism» (журналістський жаргон «чекової книжки» -- це практика придбання виняткових прав на видання сенсаційного матеріалу за допомогою виплати великої суми грошей) і використовував кліп з німецького телевізійного мовлення в якості однієї з ілюстрацій цього питання. Апеляційний суд, остаточно вирішуючи спір, дійшов висновку, що принцип добросовісного використання (як аргумент на захист від звинувачень у порушенні прав автора) може бути застосований за цих обставин справи, оскільки ефект від трансляції був спрямований на критику «спотворення» правди, яке властиво журналістиці «чекової книжки» як виду журналістики в цілому [26].

У США перший закон, що врегульовував правовідносини у сфері авторського права, був прийнятий у штаті Коннектикут 29 січня 1783 року та мав назву «Про підтримку розвитку літературної творчості і заохочення авторів творів». Згодом аналогічні закони були прийняті ще в кількох штатах. За основу при розробці цих законів у США було взято Статут Королеви Анни. Ці закони захищали права авторів або видавців, які були громадянами США, на поширення їх раніше не опублікованих книжок (у деяких штатах -- також памфлетів, карт, креслень) на строк від 14 до 21 року, іноді з правом продовження [25].

Згодом у 1787 році питання захисту суб'єктивних авторських права на твори в загальному вигляді отримали своє закріплення у Конституційному Конвенті як право Конгресу США сприяти розвитку науки і мистецтв шляхом охорони протягом певного строку ексклюзивних прав авторів і винахідників відповідно на їхні твори і відкриття. У 1790 році було прийнято Закон про авторське право США, у якому в статті 1 п. 8 було закріплено, що на благо прогресу науки і прикладних мистецтв за авторами і винахідниками на обмежений час зберігається право на виняткове використання їхніх праць і відкриттів. Тривалий час вважалося, що закон забороняє будь-які посягання на охоронювані твори, і лише згодом судді почали тлумачити його текст інакше, залишаючи простір для наукових досліджень, висвітлення в пресі та критики у сфері мистецтва [20].

До формування прецедентної практики щодо захисту авторського права на твори і тлумачення порушення авторського права на твір у США авторське право розглядалось як суспільна власність за своєю формою, обмежена законом авторська монополії. Як зазначає Меттью Саг, американські суди, вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, до середини XIX ст. спиралися на британські прецеденти навіть після появи в США свого Закону про авторське право [28].

Наприклад, так було у справі «Фолсом проти Маршу» 1841 року, яка стала першою справою, коли відповідач обґрунтовував свою позицію правом на створення добросовісного викладу короткого уривка оригінального твору (fair abridgment). Позивачами у цій справі були видавці Фолсом, Уеллс і Торстон, яким належали права на багатотомне «Зібрання творів Джорджа Вашингтона» за редакцією Джареда Спаркса (обсягом 6763 сторінки). Відповідач Чарльз Апхем видав книжку «Життя Джорджа Вашингтона», призначену для шкільних бібліотек. З 866 сторінок книжки 316 були скопійовані з багатотомника, при цьому на 64 сторінках цитувалися закони, текст яких не охороняється авторським правом, і лише зміст 319 сторінок ніколи не публікувався за життя Вашингтона. Апхем та його видавець законність своїх дій пояснювали тим, що: 1) ці документи Вашингтон створював для суспільних потреб, а не з метою заробити гроші на їх поширення; 2) рукопис є власністю США (конгрес викупив бібліотеку Вашингтона у спадкоємців), а строки охорони авторського права на опубліковані документи вже сплинув;

3) з того часу як документи і листування Дж. Вашингтона були опубліковані, їх можна частково використовувати для створення нових книжок, включаючи й викладення у вигляді коротких уривків із них. Проте суддя Сторі, який розглядав вказану справу, відкинув ці аргументи, назвавши «піратством» просте цитування без аналізу та критики кротких уривків [27].

Це рішення було визначальним для розуміння сутності авторсько-правової охорони творів. До цього рішення не було порушенням авторського права оприлюднення короткого переказу оригіналу твору або його переклад, правова охорона авторського права розповсюджувалася виключно на опублікований твір. Проте суддя Сторі дав нове розуміння того, що можна вважати порушенням авторського права та відніс до нього будь-яке копіювання (дослівне або переказ) цілої книжки або її частини. Таким чином, завдяки цьому прецедентному рішенню відбулося значне розширення прав авторів творів, а також було закладено основи розуміння добросовісного використання об'єктів авторського права, що дало можливість розмежовувати добросовісне (трансформативне та помірне) і недобросовісне використання (переказ основних положень оригіналу) [28].

Слід зазначити, що лише в 1991 році Верховний Суд США, розглядаючи справу «Фейст проти Рурал», назвав деякі висновки судді Сторі, викладені у рішенні по справі «Фолсом проти Маршу» 1841 року, помилковими. Свою позицію суд обґрунтував тим, що факт заповіту на рукописи не спростовує характер документів Вашингтона як суспільного надбання. Встановлений законом строк охорони опублікованих раніше творів уже сплинув, а неопубліковані твори можуть захищатися лише в межах загального права, тобто у випадку з неопублікованими творами суддя не розмежував прийняті парламентом закони і загальне право. Не відповідає духу законодавства також заборона на будь-яке комерційне використання твору з елементами запозичення [17].

Як зазначають дослідники становлення та розвитку доктринального тлумачення принципу справедливості у сфері авторського права, до позову «Фолсом проти Маршу» авторське право у США розвивалося в межах поняття суспільної власності з деякими законодавчими обмеженнями монополії; однак ця справа заклала основи для трансформації авторського права в різновид майнового права як природного права. Деякі науковці поділяють твердження про те, що завдяки доктрині добросовісного використання творів, яка обмежує права авторів, конгрес зайшов далі, ніж йому спочатку дозволяла Конституція США, яка вимагала заохочувати розвиток наук шляхом охорони авторських прав протягом певного строку, а не створювати нову монополію [23, 431-452].

Досліджуючи розвиток принципу добросовісності в авторському праві у США, не можна оминути увагою справу

«Стоу проти Томаса», пов'язану з використанням твору у ЗМІ. Так, у 1853 році письменниця Гаррієт Бічер-Стоу, автор книжки «Хатина дядька Тома», готуючись випустити її переклад німецькою мовою, з'ясувала, що це вже почав робити видавець німецькомовної американської газети «Ді Фрайе Прес» (Die Freie Presse) Ф. В. Томас. Із січня 1853 року він друкував глави книжки німецькою мовою, а також розміщував у номерах газети памфлет за мотивами «Хатини дядька Тома»; пізніше Томас мав намір видати книжку німецькою мовою. На вимогу Гаррієт Бічер-Стоу та її видавця припинити друкування уривків він відповів категоричною відмовою. Томас не став заперечувати, що друкував переклад без дозволу автора, проте заявив, що просто «робить те, на що у нього було і є право, згідно із законами США». Суд у своєму рішенні підтримав позицію Ф. В. Томаса, зазначивши, що переклад -- це не просто копіювання, адже він є результатом інтелектуальної праці, оскільки переклад твору іншою мовою потребує застосування як певних знань, так і творчих здібностей перекладача [24, 214]. Таке розуміння авторського права у США існувало до 1870 року, після -- право дозволяти переклад було закріплено виключно за авторами творів. Як вважають деякі дослідники, справа «Стоу проти Томаса» була однією з останніх, коли судді керувалися інтересами читачів періодичних видань, а не принципом максимального захисту прав автора оригінального твору [18, 248].

Підтвердженням того, що американські суди, застосовуючи принцип добросовісності почали більше уваги приділяти правам автора, є справа «Інтернешнал Ньюс Сервіс проти Ассошіейтед Прес» (International News Service v. Associated Press) (1918 р.). Ця справа привертає увагу дослідників тим, що в ній визначаються межі застосування принципу добросовісного використання творів та започатковано нову доктрину, назва якої походить від цитати з Біблії:

«В поті чола свого» (Sweat Of The Brow). Спір полягав у тому, що агентство «Інтернешнал Ньюс Сервіс» (ІНС) Вільяма Герста використовувало свій доступ до матеріалів агентства «Ассошіейтед прес» (АП), щоб перефразувати новини, надруковані АП, і поширити їх своїм передплатникам як власний продукт. У результаті дослідження всіх матеріалів справи суд дійшов таких висновків:

1) новини, як повідомлення про події, не є творами, що захищаються авторським правом; 2) проте стиль їх викладу і добірка фактів у певній послідовності можуть охоронятися; 3) копіювання або перефразування новин без власного творчого чи фінансового внеску у створення матеріалу вважається нечесним прийомом конкурентної боротьби, а відтак є порушенням авторського права. Тобто, не можна просто скористатися тим, що інші журналісти здобували «в поті чола свого». Проте добросовісне використання інформації про новини без порушення авторського права можливе за умови їх трансформації, у результаті чого створюється новий матеріал, що інформує про події [4].

Для розуміння сутності принципу добросовісного використання твору в США має значення й справа «Вільямс і Уілкінс проти Сполучених Штатів» (1973 р.). Позивачами у цій справі були видавці двох медичних журналів: вони подали до суду на Міністерство охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, оскільки Національний інститут охорони здоров'я та Національна бібліотека медицини, будучи передплатниками на медичні журнали позивачів, зробили мільйони копій статей без зазначення авторства і виплати відрахувань. Справа виявилася достатньо складною і дійшла до Верховного Суду США, де думки суддів поділилися порівну (четверо проти чотирьох, дев'ятий суддя не брав участі у розгляді). Остаточне рішення було прийнято на користь відповідача: Національний інститут охорони здоров'я та Національна бібліотека медицини не порушили авторських прав видавців журналів. Суд аргументував своє рішення тим, що вказане копіювання не є недобросовісним використанням у разі, коли позивач не довів та не має достатніх підстав вважати, що цими діями йому було завдано істотної шкоди, беручи до уваги те, що медицина і наукові дослідження можуть значно постраждати, якщо подібну практику вважати порушенням прав. Судом було взято до уваги також те, що допоки конгресом не прийнято відповідного акта, який однозначно вирішив би подібну ситуацію, Верховний Суд США не вважає за можливе накладати заборони, які можуть зашкодити науці. Завдяки такій мотивувальній частині це рішення вважається важливим в історії розвитку принципу добросовісного використання творів [11].

Підбиваючи підсумок становлення та розвитку доктрини принципу добросовісного використання творів у прецедентному праві Великої Британії та США, можна зробити такі висновки.

Принцип добросовісного використання творів виник разом із поняттям копірайту як права «робити копії». Спочатку всі створювані авторами твори передавалися в суспільне надбання. Потім, з метою заохочення розвитку освіти і науки, влада почала видавати «привілеї» окремим книговидавцям, які отримували право друкувати і поширювати копії книжок. Водночас короткий переказ книжок і друк уривків у періодичних виданнях, а також переклади творів кваліфікувалися як добросовісне їх використання. До середини XIX ст. американські суди, вирішуючи спори з авторських правовідносин, зверталися до англійських прецедентів, а також продовжували традицію загального права Старого Світу: розглядали кожен спірний випадок використання, зважаючи на його мету і характер, обсяг запозичення і вплив на продаж оригінальної роботи. Уже тоді судді були схильні захищати від претензій правовласників перероблених (трансформованих) творів, які використовували запозичений матеріал з іншою метою та не завдавали йому істотної шкоди таким використанням.

Застосування принципу добросовісного використання творів спрямований на встановлення балансу інтересів авторів творів та інтересів суспільства щодо їх використання, водночас інколи він використовується з метою розширення монополії прав автора [21].

Наразі застосування принципу добросовісного використання твору на законодавчому рівні чітко не визначено. З одного боку, згідно з п. 8 розд. 8 ст.1 Конституції США можна використовувати охоронювані авторським правом твори за умови, що це сприяє прогресу науки і розвитку мистецтва. З іншого -- відповідно до статті 107 Закону США про авторське право 1976 року добросовісне використання творів можливе у разі критики, коментарів, зведення новин, викладання (включаючи копіювання для використання на заняттях у класах), отримання наукових знань і наукових досліджень. Дослідниками всі способи добросовісного використання творів поділяються на дві групи: «творча форма» (creative) і «кількісна форма» (quantitative) сумлінного використання [30].

Творча форма використання охоронюваного авторським правом твору може отримати прояв у критиці -- цитуванні кількох рядків з чужого твору в рецензії; коментарях -- використанні інформації з чужого твору в науковій дисертації; зведенні новин -- копіюванні кількох параграфів з газетної статті викладачем або студентом для занять; використанні матеріалу в якості доказу в суді -- копіюванні частини статті з ілюстрованого журналу для використання в судовому розгляді. Американська судова практика доповнила цей перелік пародією, яка відповідно до своєї природи не може існувати без першоджерел [15].

Кількісна форма використання охоронюваного авторським правом твору застосовується у разі цифрового копіювання, оскільки воно дало змогу робити дублікати авторських творів для масового споживання за дотримання умови збереження якості та недопущення спотворення оригіналу. Вказаний підхід був підтриманий організаціями колективного управління правами, які розробили методику обмежень копіювання. Таке копіювання дозволяється з освітньою метою для уникнення відповідальності освітніх закладів від подання позовів авторами творів та іншими суб'єктами авторського права [9, 65?74].

Водночас у статті 107 розділу 17 Закону США про авторське право 1976 року встановлено чотирирівневий тест, який широко застосовується судами та збагачується судовими прецедентами щодо можливості використовувати охоронювані твори: 1) мета і характер використання, включаючи оцінку комерційної та освітньої складової; 2) природа твору; 3) обсяг і значимість використаної частини відносно цілого твору; 4) корисність ефекту використання твору для потенційного ринку і цінність створеного твору [15].

Принцип добросовісних дій (англ. -- «fair dealing») розкривається через встановлений законом перелік дій, що кваліфікуються як добросовісне використання об'єктів виняткових прав без згоди автора (чи іншого власника авторських прав). У Великій Британії, Австралії, Канаді, Індії, Ірландії, Сінгапурі, Новій Зеландії та на Кіпрі національні закони про авторське право допускають «fair dealing» щодо таких дій: критика («criticism or review»), дослідження («research or study») і повідомлення новин («reporting current events or news»). В Австралії законодавчо дозволено відтворення твору з метою судового розгляду або професійних консультацій (англ. -- «reproduction for purpose of judicial proceedings or professional advice»), яке за таких обставинах не порушує виключні права автора. В Австралії стаття 41 ч. 3 Copyright Act 1968, а в Канаді стаття 29 Copyright Act (RSC, 1985, c. 42) встановлюють, що використання праці у пародіях або сатирі (англ. -- «fair dealing for purpose of parody or satire») не є порушенням авторського права [7, 9].

У Канаді принцип «fair dealing» законодавчо закріплений у статті 29 Закону Канади про авторське право 1985 року, відповідно до якого дії, спрямовані на «наукові дослідження або приватне навчання», а також «критику і рецензії» та «повідомлення новин» можуть бути кваліфіковані як добросовісне використання [14].

Традиційно вчені, практики і суди тлумачили принцип «fair dealing» як спосіб захисту («affirmative defence») від порушення авторських прав і обмеження останніх, а не як законодавчо закріплене право використовувати чужий твір. В іншому випадку на відповідача покладався б тягар доказування того, що: 1) використання відповідає одній з перерахованих у статті 29 меті (наприклад, дослідження, критика або новини); 2) використання було «справедливим» і 3) були наявні посилання на першоджерело [16].

Так, наприклад, у 1997 році Федеральний суд Канади, досліджуючи матеріали справи Michelin v CAW Canada, дійшов висновку, що відповідно до «закритого» переліку підстав добросовісного використання творів (ст. 29) «пародія» не є формою «критики» і, відповідно, не може вважатися підставою для добросовісного використання. Однак після цього рішення до статті 29 Закону Канади про авторське право 1985 року було внесено зміни і «пародія» стала ще однією підставою для визнання використання твору добросовісним [16].

Верховний Суд Канади у рішенні по справі CCH Canadian Ltd. v. Law Society of Upper Canada зазначив, що стаття 29 Закону Канади про авторське право 1985 року поряд з іншими «винятками» (обмеженнями права) не повинна тлумачитися як «обмеження». Мета цієї статті полягає в широкому і ліберальному тлумаченні, щоб гарантувати права користувачам та не обмежувати «некомерційне або приватне» використання творів. Верховний Суд Канади позначив шість факторів, які допомагають визначити, чи є використання твору добросовісним: мета роботи, характер (одноразове і/або багаторазове використання), обсяг (ціла або частина роботи), наявність альтернативи вибору (чи були доступні інші джерела для здійснення тієї ж мети), «природа» (характер) роботи (конфіденційна або для публікації), вплив використання роботи на оригінал (чи конкурує робота на одному й тому ж ринку). Це рішення Верховного Суду Канади є відмінним від сформованої практики виходячи з обраного підходу (англ. -- «user-centric approach»). Більше того, у тексті рішення суд тлумачить принцип «fair dealing» не як «affirmative defence», а більше як «право» і «невід'ємну» частину авторського права в цілому [13].

Водночас у країнах романо-германської правової системи (Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Україна, Росія) ні принцип «fair use», ні принцип «fair dealing» не знайшли свого безпосереднього законодавчого закріплення. Окрім того, суди цих країн не відрізняються гнучким підходом до визначення використання інтелектуальної власності добросовісним у зв'язку з нормативним закріпленням переліку обмежень виняткових прав автора і відсутністю прецеденту як джерела права [19].

На рівні ЄС прийнято Директиву Європейського парламенту та Ради ЄС № 2001/29/ЄС про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (англ. -- «Information Society Directive»), яка в статті 5 (5) закріплює триступеневий тест, що відповідає нормам міжнародних актів (ст. 9 (2) Бернської конвенції; ст. 13 Угоди ТРІПС; ст. 10 Договору ВОІВ з авторського права; ст. 16 Договору ВОІВ про виконання і фонограми) з такими критеріями: винятки та обмеження можуть бути застосовані лише в «деяких особливих випадках», вони не повинні конфліктувати з нормальною експлуатацією (звичайним використанням об'єкта) і необґрунтовано обмежувати законні інтереси правовласників. Європейські дослідники проблеми реалізації принципу добросовісності висловлюють думку, що закріплення цих підстав у національних законодавствах країн ЄС наділить суди більшою свободою і гнучкістю в тлумаченні добросовісного використання твору, що може сприяти ухваленню більш справедливих рішень і позитивно позначиться на системі в цілому. Ця думка базується на тому, що іноді національні суди країн ЄС змушені застосовувати доктрину «fair use», як це мало місце у справі Saif v. Google France et al. (May 20, 2008), коли паризький суд першої інстанції, приймаючи своє рішення, керувався чотирифакторним тестом, закріпленим у статті 107 розділу 17 Кодексу законів США, для більш «вільної» інтерпретації застосовного права і досягнення «справедливого» балансу при ухваленні рішення [19].

Підсумовуючи викладене можна дійти висновку, що існування в англосаксонській правовій сім'ї двох концептуально різних у застосуванні доктрин добросовісного використання «fair use» і «fair dealing» та розуміння вільного використання творів в Україні, як і в інших країнах континентальної Європи, ближче до доктрини «fair dealing», що має на увазі законодавчо встановлений перелік дій, які класифікуються як добросовісне використання, ніж до доктрини «fair use», що діє в США. Незважаючи на те що можливо простежити деяку схожість у розумінні вільного використання в Цивільному кодексі України, Законі України «Про авторське право і суміжні права» та доктрині «fair dealing» (зважаючи на наявність законодавчо закріпленого переліку обмежень виняткового права автора), необхідно враховувати особливості системи прецедентного права і, відповідно, більш «вільну» інтерпретацію застосовного права при ухваленні судами рішення щодо того, чи є використання порушенням виняткових прав або це діяльність у межах вільного (добросовісного) використання.

Список використаних джерел / List of references

1. Закон Великобританії 1988 р. «Про авторське право, промислові зразки і патенти». URL: www.copyright.ru/publ-600.html (дата доступу: 25.04. 2020 р.).

2. Колятин В. О. О перспективах применения в России доктрины добросовестного использования. Дата размещения статьи: 18.04.2016 г. URL: http://lexandbusiness.ru/view-article.php?id=7225 (дата доступу: 25.04. 2020 р.).

3. Назарова І. В. Становлення і розвиток сучасних концепцій реалізації принципу добросовісності в праві. Теорія та історія апеляційного судочинства. 2018. № 4 (53). С. 17?25.

4. Рихтер А. Г. Правовые основы журналистики: учебник. 2-е изд., испр. и доп. Москва, 2009. С. 241?242. URL: http://www.evartist.narod.ru/text17/0001.htm (дата доступу: 28.04. 2020 р.).

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року, № 18-рп/2004. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v018p710-04 (дата доступу: 20.03.2020 р.).

6. Романюк Я. Врахування добросовісності як однієї з загальних засад цивільного законодавства при формуванні судової практики. URL: https://sud.ua/ru/news/blog/132061-vrakhuvannya-dobrosovisnosti-yakodniyeyi-z-zagalnikh-zasad-tsivilnogo-zakonodavstva-pri-formuvanni-sudovoyipraktiki (дата доступу: 20.03.2020 р.).

7. Сагдеева Л. В. Свободное использование как ограничение исключительных прав. Юридические исследования. 2017. № 9. С. 1?13.

8. Татарникова А. А. Развитие источников авторского права США: конец XVIII ? середина XX века (историко-правовое исследование) : автореф. дис.… канд. юрид. наук. Москва, 2006.

URL: http://lawlibrary.ru/disser2029101.html (дата доступу: 28.04. 2020 р.).

9. Ad-Hoc Committee of Educational Institutions and Organizations on Copyright Law Revision Guidelines "Agreement on Guidelines for Classroom Copying in Not-For-Profit Educational Institutions" / reprinted in House Report. No. 941476. 94th Cong., 2d Sess., 1976. Р. 65-74.

10. Isabella Alexander, H. Tomбs Gуmez-Arostegui. Research Handbook on the History of Copyright Law. Lewis and Clark Law School, US. 2016. 496 p.

11. Black's law dictionary online. URL: http://thelawdictionary.org/precedent/ (дата доступу: 25.04. 2020 р.).

12. Bowker R.R. Copyright: Its History and Its Law. Boston; New York, 2014. 676 р.. 13.CCH Canadian Ltd. v. Law Society of Upper Canada, 2004) 1 S.C.R. 339, 2004 SCC 13. URL: https://scc-csc.lexum.com/scc-csc/scc-csc/en/item/2125/ index.do (дата доступу: 03.06.2020 р.).

14. Copyright Act (R.S.C., 1985, C-42). URL: https://lawslois.justice.gc.ca/eng/acts/C-42/index.html (дата доступу: 02.06.2020 р.).

15. Copyright and Fair Use Overview. Stanford University Libraries, 2007 URL: http://fairuse.stanford.edu/ Copyright_and_Fair_Use_Overview/chapter9/9a.html (дата доступу: 25.04. 2020 р.).

16. D'Agostino G., Healing Fair Dealing? A Comparative Copyright Analysis of Canadian Fair Dealing to UK Fair Dealing and US Fair Use, CLPE Research Paper 28/2007 Vol. 03 No. 04 (2007). URL: http://www.pijip-impact.org/wp-con- tent/uploads/2012/04/Giuseppina-DAgostino-Healing-Fair-Dealing-.pdf (дата доступу: 02.06.2020 р.).

17. Feist Publications, Inc., v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340. URL: https://ocw.mit.edu/courses/electrical-engineering-and-computer-science/6-912-introduction-to-copyright-law-january-iap-2006/readings/feist.pdf (дата доступу: 02.06.2020 р.).

18. Homestead M. J. American Women Authors and Literary Property, 1822?1869. New York; Cambridge, 2005. 286 p.

19. Hugenholtz P. Bernt and Senftleben Martin R.F., Fair Use in Europe. In Search of Flexibilities (2011) URL: https://www.ivir.nl/publicaties /download/912 (дата доступу: 26.05.2020 р.).

20. Nicola Lucchi Digital Media & Intellectual Property: Management of Rights and Consumer Protection in a Comparative Analysis. 2006. URL: https://books.google.com.ua/books?id=ut7sMxMarHkC&pg=PA159&lpg=PA159 &dq=Patry+W.F.+Copyright+Law+and+Practice.+Washington,+1994.&source=bl & o t s = q s D d w 7 0 5 Q & s i g = A C f U 3 U 2 g D s j j X aFvJlXYpzsl56zP5xn5A&hl=ru&sa=X&ved=2ahUKEwjt5KSlxMnoAhVBwsQBH aa-DFgQ6AEwAHoECAsQLw#v=onepage&q=Patry%20W.F.%20Copyright%20Law%20and%20Practice.%20Washington%2C%201994.&f=false (дата доступу: 02.06.2020 р.).

21. Melville B. Nimmer & David Nimmer. Nimmer on Copyright: A Treatise on the Law of Literary, Musical and Artistic Property. Albany, 1997. URL: https://signin.lexisnexis.com/obrareq.cgi?wh%3DNewLexis_HostID%20wu%3D%2Fapi%2Fd... (дата доступу: 25.04. 2020 р.).

22. Osborne N. The Stationers' Company and Copyright: a brief introduction. URL: http://copyright-debate.co.uk/?p=184 (дата доступу: 02.06.2020 р.).

23. Patterson L. Ray (1998-04-01). Folsom v. Marsh and Its Legacy // Journal of Intellectual Property Law 5 (2). 2011. P. 431-452.

24. Patterson L.R. Copyright in historical perspective. Nashville: Vanderbilt University, 1968. 222 р.

25. Patry W.F. Copyright Law and Practice. Washington, 1994. URL: https://books.google.com.ua/books/about/Copyright_Law_and_Practice.html?id

=c-D3nXk5NPsC&redir_esc=y (дата доступу: 02.06.2020 р.).

26. Pro Sieben Media A.G. v Carlton Television Ltd & Anor 1998) EWCA Civ 2001, 1999) WLR 605, 1999) 1 WLR 605.

URL: http://www.bailii.org/ew/cases/EWCA/Civ/1998/2001.html (дата доступу: 25.05.2020 р.).

27. R. Anthony Reese, The Story of Folsom v. Marsh: Distinguishing Between Infringing and Legitimate Uses. URL: https://www.law.uci.edu/faculty/full- time/reese/reese_temporaldynamics.pdf (дата доступу: 02.06.2020 р.).

28. Sag M. The Prehistory of Fair Use // Brooklyn Law review. 2011. URL: https://lawecommons.luc.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1157&context=facpubs (дата доступу: 02.06.2020 р.).

29. Statute of Anne. 1710. 8 Ann. C. 19. § 1. URL: http://press- pubs.uchicago.edu/founders/documents/a1_8_8s2.html (дата доступу: 02.06.2020 р.).

30. Thatcher S.G. Fair Use in Theory and Practice: Reflections on Its History and the Google Case URL: http:// www.psupress.org/news/news_NACUA.html (дата доступу: 25.04.2020 р.).

Штефан Е.

Роль принципа добросовестности при защите авторского права

Статья посвящена раскрытию сущности принципа добросовестности как квинтэссенции всех принципов права, универсального принципа, действующего как в процессуальном, так и материальном праве.

Принцип добросовестности раскрывается через призму спорных авторско-правовых отношений путем сравнительного анализа режима fair use в США и fair dealing в Великобритании, Австралии, Канаде и т.д.

Ключевые слова: авторское право, незаконное использование объектов авторского права, принцип справедливости, доктрина «fair use», доктрина «fair dealing»

Shtefan O.

The role of the principle of integrity in copyright protection

The article is devoted to the disclosure of the essence of the principle of good faith as the quintessence of all principles of law, universal principle, which applies both in procedural and material law.

Directly in the article, the principle of good faith is revealed through the prism of the analysis of controversial legal relations arising in copyright relations.

The application of the principle of fair use of works is aimed at establishing a balance between the interests of authors of works and the interests of society regarding their use, while sometimes it is used to expand the monopoly of copyright.

Analysis of the legislation and case law of Canada, Australia and other countries allows us to define the principle of «fair dealing» as a way to protect («affirmative defense») from copyright infringement and restrictions, rather than as a statutory right to use someone else's work. Otherwise, the defendant would be burdened with proving that: 1) the use corresponds to one of those listed in Art. 29 goals (for example, research, criticism or news); 2) the use was «fair» and 3) there were references to the original source.

According to the results of the study in the scientific article it was concluded that the existence in the Anglo-Saxon legal family of two conceptually different in the application of doctrines of fair use «fair use» and «fair dealing» and understanding the free use of works in Ukraine, as in other countries in continental Europe, closer to the doctrine of «fair dealing», which implies a statutory list of actions that are classified as fair use, than to the doctrine of «fair use», which operates in the United States. Although it is possible to trace some similarities between the understanding of free use in the Civil Code of Ukraine, the Law of Ukraine «On Copyright and Related Rights» and the doctrine of «fair dealing» (given the statutory list of restrictions on copyright), it is necessary to take into account case law and, accordingly, a more «free» interpretation of the applicable law when the courts decide whether the use is a violation of exclusive rights or is an activity within the framework of free (fair) use.

Keywords: copyright, illegal use of copyright objects, the principle of justice, the doctrine of «fair use», the doctrine of «fair dealing»

Размещено на Allbest.ru