Поняття і властивості доказів та процедура роботи з доказами та їх джерелами у кримінальному й інших видах судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і властивості доказів та процедура роботи з доказами та їх джерелами у кримінальному й інших видах судочинства

Ланцедова Юлія Олександрівна -- кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права і процесу Юридичного факультету Національний авіаційний університет, Київ

Косарівська Ольга Віталіївна -- кандидат педагогічних наук, доцентка, старша викладачка кафедри кримінального процесу Одеського державного університету внутрішніх справ

Запропоновано інноваційну редакцію статті про сутність та базисні основні і додаткові юридичні властивості доказів та процедури доказування у кримінальному та у будь-якому іншому виді судочинства. Розкрита сутність значимості, достовірності та доброякісності доказів як їх базисних основних юридичних властивостей. Вказано на необхідність розмежування юридичної відповідальності за порушення порядку отримання доказів та незалежної від цих порушень процедури допустимості доказів за відсутності сумнівів щодо належної значимості, достовірності та доброякісності такого роду відомостей. Викладено інші інноваційні положення, що тісно пов'язані з процедурою доказування у кримінальному та будь-якому іншому виді судочинства.

Ключові слова: значимість, достовірність і доброякісність доказів; узгоджена і достатня сукупність доказів; об'єктивна істина; доказування.

Предложена инновационная редакция статьи о сущности и базисных основных и дополнительных юридических свойствах доказательств и процедуры доказывания в криминальном и любом другом виде судопроизводства. Раскрыта сущность значимости, достоверности и доброкачественности доказательств как их базовых основных юридических свойств. Указано на необходимость разграничения юридической ответственности за нарушение порядка получения доказательств и независимой от этих нарушений процедуры допустимости доказательств при отсутствии сомнений в должной значимости, достоверности и доброкачественности такого рода сведений. Изложены другие инновационные положения, которые тесно связаны с процедурой доказывания в криминальном и любом другом виде судопроизводства.

Ключевые слова: значимость, достоверность и доброкачественность доказательств; согласованная и достаточная совокупность доказательств; объективная истина; доказывание.

Yu. O. Lantsedova, O. V. Kosarivska The Concept and Properties of Evidence and the Procedure for Working with Evidence and their Sources in Criminal and Other Types of Proceedings

An innovative version of the article on the essence and basic main and additional juridical properties of evidence and procedures for proving in criminal and any other type ofproceedings is proposed. The essence of significance, reliability and good quality of evidence as their basic main juridical properties is revealed. The procedure for forming the internal conviction of the main subject of proceedings about the consistency and sufficiency of evidence to establish the objective truth of the case and its solution only on this basis.

It is pointed out the need to differentiate between juridical liability for violation of the procedure for obtaining evidence and independent of these violations of the procedure of admissibility of evidence in the absence of doubt about the proper relevance, reliability and quality of such information.

An innovative approach to solving the problem of the main subjects of proceedings as subjects of obtaining evidence and the role of all other participants in the proceedings in providing assistance in obtaining this kind of information is proposed.

An exhaustive list of investigative andjudicial actions to obtain evidence, as well as procedural forms of evaluation and presentation of evidence in criminal proceedings.

There is a justified need to replace the principle of adversarial proceedings in criminal and any other type of proceedings with the principle of establishing the objective truth and the final decision of the case only on the basis of such truth.

Proposed in an uncertain judicial situation, when it is not possible to form an internal conviction of a judge or panel ofjudges on both guilty and not guilty of the persecuted person with the help of the available set of significance, reliability and good quality of evidence, to make a corresponding indefinite final decision in the form of a neutral sentence or other similar court of the person involved, which differs from the acquitted person only by the impossibility to file a claim for damages in connection with his bringing to legal responsibility.

A number of other innovative provisions, that are closely related to the procedure of evidence in criminal and any other type of proceedings, and together with the above provisions constitute an innovative paradigm of the nature and properties of evidence and procedures for working with them and their sources in such proceedings.

Keywords: significance, reliability and good quality of evidence; a coherent and sufficient body of evidence; objective truth; proving.

Постановка проблеми

Сутність доказів та їх властивостей і джерел та процедури доказування складають базис будь-якого виду судочинства, але традиційно найбільш розвинутими є в межах кримінального судочинства, що, однак, ще не досягло такого рівня розвитку, щоб можна було гарантувати виконання у повному обсязі головного обов'язку держави за вимогами ч. 2 ст. 3 та ст. 21 Конституції України [1] у частині рівного утвердження і забезпечення прав і свобод, а більш правильно казати - правового статусу (прав, свобод, обов'язків, інтересів), кожного учасника судочинства і, перш за все, правопорушника та потерпілої особи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

доказ кримінальний судочинство

Власне тому і з'явилася низка авторських публікацій, в яких цілеспрямовано досліджувалися ті проблеми процедури доказування, що дозволяли, у першу чергу, усунути такі різного роду недосконалості даної процедури, щоб забезпечити у будь-якому різновиді судочинства, але, насамперед, у кримінальному судочинстві, найбільш ефективне, раціональне та якісне виконання вказаного базисного конституційного обов'язку держави [2, с. 67-80; 3, с. 15-24; 4, с. 85-93; та ін.].

Невирішені раніше проблеми. У той же час, як правило, обмежений обсяг переважної більшості вітчизняних фахових наукових видань не дозволив провести на такому рівні комплексне всеохоплююче системне правове дослідження даної проблеми та оприлюднити авторські концептуальні наукові доробки із визначення сутності та базисних властивостей доказів та всіх інших тісно пов'язаного з цим вирішення проблем процедури доказування у кримінальному судочинстві, що має стати орієнтиром для відповідного удосконалення й всіх, без винятку, інших видів вітчизняного та закордонного судочинства. Більш того, з моменту виходу вказаних та інших авторських публікацій їх певні положення вже набули подальшого розвитку.

Мета та завдання дійсної публікації полягають у комплексному всеохоплюючому системному правовому дослідженні можливостей найбільш точного визначення сутності та базисних властивостей доказів та інших тісно пов'язаних з цим проблем здійснення процедури доказування у кримінальному судочинстві та у будь-якому іншому виді судочинства з метою започаткування відповідної коректної широкої наукової дискусії з приводу розробки найбільш виваженого варіанту вирішення даної проблеми.

Виклад основного матеріалу

Розпочати дійсне системне правове дослідження та обґрунтування його основних результатів доцільно з однієї з останніх розроблених автором редакцій статті «Докази, їх властивості, джерела, суб'єкти, порядок і дії з отримання та форми оперування ними» Кодексу кримінального судочинства України, що, як вже підкреслювалося, має стати орієнтиром для розробки відповідного розуміння цих базисних категорій доказування й у будь-якому іншому різновиді вітчизняного судочинства:

1. Доказом є будь-які відомості про факт (зовнішній чи внутрішній прояв ознак або властивостей трасосубстанцій та документів та/або людини чи її діянь або події як суммативних взаємопов'язаних діянь великої кількості осіб чи явищ природи, у т. ч. дій хижих тварин, що перебувають у нерегульованих людиною умовах) в цілому або про його окрему сторону, що отримані від об'єктивних, суб'єктивних та змішаних джерел такого роду відомостей, за умови встановлення наявності у процесі їх оцінки, у т. ч. і шляхом перевірки, нерозривної єдності таких базисних основних юридичних властивостей, як їх значимості, достовірності та доброякісності, на підставі лише чого ці відомості і зможуть бути допущені у процес доказування як власне доказів, а також бути використані у доказуванні у разі набуття цими доказами ще й таких базисних додаткових юридичних властивостей, як узгодженість та достатність їх сукупності для прийняття головним суб'єктом кримінального судочинства (слідчим, суддею) певного проміжного чи остаточного процесуального рішення.

2. Сутність базисних основних та додаткових юридичних властивостей доказів проявляється у тому, що такого роду відомості мають бути :

2.1. Значимими відомостями, в якості яких визнаються будь-які відомості, за допомогою яких можна підтвердити або спростувати певний юридичний факт (обставину) базисного, спеціального чи часткового предмета доказування або конкретний доказовий факт як проміжну тезу цього предмета доказування.

2.2. Достовірними відомостями, якими є будь-які відомості, що є адекватні в контексті встановлення певної обставини базисного, спеціального або часткового предмета кримінального доказування, та :

2.2.1. Які адекватно відображають обставини як приготування та вчинення діяння (події, явища) кримінального правопорушення та/або приховування його антиделіктних слідів, так і будь-яких інших значущих діянь (подій, явищ) чи ознак або властивостей трасосубстанцій та/чи документів та/або людини.

2.2.2. Неадекватно відображають обставини вказаних юридичних фактів внаслідок дистанційних, метеорологічних, освітніх (у т. ч. і в силу наявного в особистісного джерела недостатнього рівня загальної та/чи спеціальної, у т. ч. базисної або супутньої юридичної компетентності), психологічних, фізичних та інших особливостей їх сприйняття особистісним джерелом та запам'ятовування, зберігання, відтворення і передачі відомостей про такі юридичні факти головному суб'єкту кримінального судочинства.

2.2.3. Адекватно пояснюють причини неадекватного відображення юридичних фактів.

2.2.4. Є адекватними або неадекватними, але й завідомо недостовірними і через це набувають відповідної достовірності в контексті справи про надання таких свідомо неправдивих показань чи певного завідомо неправдивого висновку експерта або про ухвалу конкретного свідомо неправосудного процесуального рішення.

2.3. Доброякісними відомостями, якими є такі, що не містять непереборних суперечностей, що не дозволяють зробити однозначного висновку про наявність або відсутність у цих відомостей необхідного рівня якості як їх достовірності та/або недостовірності, так і значущості та/або незначущості.

2.4. Узгодженою сукупністю доказів, якою є така їхня сукупність, в якій один доказ не суперечить іншому, а існуючі суперечності можуть бути усунені наведенням аргументів достовірності одного та відповідної недостовірності іншого доказу.

2.5. Достатньою сукупністю доказів, якою є така їхня сукупність, що може сформувати шляхом узагальнюючої їх оцінки, у т. ч. перевірки, у головного суб'єкта кримінального судочинства однозначне внутрішнє (без зовнішніх факторів впливу) переконання у встановленні за допомогою цієї сукупності доказів об'єктивної істини та прийняття на основі цієї істини певного проміжного або остаточного процесуального рішення щодо справи.

2.6. Поряд із доказами можуть бути використані положення певного правового акта з дотриманням при необхідності правил вирішення їх конкуренції або колізії, а також загальновідомі відомості та/чи преюдиційні факти та/або презумпції, якщо у головного суб'єкта кримінального судочинства через це не виникнуть сумніви щодо значимості та/чи достовірності та/або доброякісності такого роду відомостей.

2.7. Допустимість доказів є не базовою основною юридичною властивістю такого роду відомостей, а власне результатом їх узагальнюючої оцінки, у т. ч. і шляхом перевірки, коли саме собою порушення порядку отримання доказів, передбаченого певною нормою Кримінального процесуального Кодексу України повинно за відсутності обставин, що виключають вину особи чи антисоціальність діяння, тягнути за собою тільки відповідний вид і ступеня суворості юридичну відповідальність винної особи і ніяк не є підставою для визнання відповідних доказів недопустимими, якщо допущені порушення не призвели до втрати цими відомостями належного рівня якості їхньої значимості та/чи достовірності та/або доброякісності, що є достатньою для формування у головного суб'єкта кримінального судочинства однозначного внутрішнього переконання у встановленні за допомогою сукупності таких доказів об'єктивної істини та необхідності прийняття на основі цієї істини певного проміжного або остаточного процесуального рішення по справі.

2.8. Процес доказування у кримінальному судочинстві полягає у :

2.8.1. Вивченні сутності, послідовності та інших закономірностей роботи із суб'єктивними та/чи об'єктивними та/або змішаними джерелами доказів.

2.8.2. Плануванні, організації та версіюванні роботи з цими джерелами.

2.8.3. Встановленні джерел цих відомостей шляхом збирання трас та/чи субстанцій та/або об'єктивних, суб'єктивних чи змішаних документів та/або залучення особистісних джерел такого роду відомостей.

2.8.4. Отриманні цих відомостей шляхом дослідження трасосубстанцій та/чи вивчення документів та/або шляхом прямого чи опосередкованого спілкування із особистісними джерелами.

2.8.5. Узагальнюючій оцінці, в т.ч. і шляхом перевірки, відомостей з метою вирішення питання про їх допустимість в якості доказів, якщо буде встановлено наявність у такого роду відомостей нерозривної єдності їх базисних основних юридичних властивостей, як їх значимості, достовірності та доброякісності, а також їх узгодженості та достатності в сукупності з іншими доказами для формування у головного суб'єкта кримінального судочинства однозначного внутрішнього переконання у встановленні за допомогою цієї сукупності доказів об'єктивної істини та необхідності прийняття на основі цієї істини певного проміжного або остаточного процесуального рішення у контексті подолання конкретного кримінального правопорушення.

2.8.6. Використанні доказів для ухвалення на основі внутрішнього переконання головного суб'єкта кримінального судочинства про встановлення вказаної об'єктивної істини певного проміжного або остаточного процесуального чи іншого рішення з подолання конкретного кримінального правопорушення.

2.8.7. Документуванні процедури та обставин збирання трасосубстанцій і документів та залучення особистісних джерел, отримання такого роду відомостей, їх оцінки, у т.ч. й шляхом перевірки, та використання в якості доказів при прийнятті на основі вказаної об'єктивної істини певного проміжного або остаточного процесуального чи іншого рішення в контексті подолання конкретного кримінального правопорушення.

3. Докази мають право отримувати слідчий (у т. ч. керівник органу досудового розслідування) та суддя (колегія суддів), а в порядку виключення, передбаченого ч. 4 цієї статті, - експерт, шляхом проведення таких отримуючих слідчих дій, як :

1) оформлення явки з повинною про підготовку або скоєння чи продовження участі у скоєнні діяння (події) кримінального правопорушення;

2) отримання усної заяви або письмового повідомлення про підготовку кримінального правопорушення або про вже вчинене чи ще триваюче кримінальне правопорушення;

3) затримання і допит переслідуваного;

4) допит особистісного джерела;

5) очна ставка між особистісними джерелами;

6) пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого;

7) перевірка та/або уточнення показань переслідуваного та/чи потерпілого та/або свідка на місці діяння (події, явища) кримінального правопорушення чи на іншому значущому для справи місці;

8) експеримент із названими особистісними джерелами та без них;

9) пред'явлення для звичайного, зустрічного чи групового пізнання переслідуваного, потерпілого, свідка, іншого особистісного джерела, трасосубстанції, об'єктивного, суб'єктивного чи змішаного документа;

10) обстеження (огляд, особисте дослідження) місця діяння (події, явища) кримінального правопорушення, місцевості, приміщення, транспортного засобу, трупа людини, тіла живої людини, тварини, іншої трасосубстанції, в т. ч. об'єктивного, суб'єктивного або змішаного документа із ознаками трасосубстанції;

11) ексгумація трупа людини;

12) вивчення об'єктивного, суб'єктивного чи змішаного документа;

13) обшук приміщення, місцевості, транспортного засобу, особистісного джерела, тварини;

14) вилучення трасосубстанції, об'єктивного, суб'єктивного чи змішаного документа;

15) накладення арешту на кошти, інше майно та передача його на зберігання;

16) контроль засобів зв'язку;

17) оголошення розшуку обвинуваченого чи підсудного;

18) отримання порівняльних, експериментальних, контрольних чи вільних зразків трасосубстанцій або почерку чи підпису на експертизу, а також аналогічних судових дій.

4. Якщо процес отримання доказів вимагає залучення спеціальних знань, то з цією метою призначається головним суб'єктом кримінального судочинства та проводиться експертом експертиза, а коли для цього необхідно провести негласний захід - призначається головним суб'єктом кримінального судочинства та виконується відповідне оперативно-розшукове завдання.

5. Обстеження (огляд, особисте дослідження) місця діяння (події, явища) кримінального правопорушення чи іншого значимого для справи місця (місцевості, приміщення, транспортного засобу, тварини), а із санкції керівника слідчого підрозділи - і будь-яке інше з названих отримуючих процесуальних дій (слідчих, судових, експертних), може бути проведено до початку кримінального провадження, якщо без цього неможливо отримати достатню та узгоджену сукупність значимих, достовірних та доброякісних доказів про наявність чи відсутність у реальному чи ймовірному діянні (події, явищі), що готується, продовжується або вже вчинено, ознак певного кримінального правопорушення чи про обставини, що виключають провадження у справі; або пом'якшують чи обтяжують або виключають вину переслідуваної особи.

6. Трасосубстанції та/або об'єктивні та/чи суб'єктивні та/або змішані документи, у т. ч. акт ревізії, акт перевірки тощо, можуть опинитися у володінні головного суб'єкта кримінального судочинства шляхом як відповідного їх витребування, так добровільної видачі або отримання їх від будь-яких фізичних та юридичних осіб, у той час як отримання доказів від цих та інших джерел можливе лише шляхом особистого чи експертного дослідження трасосубстанцій та/або вивчення документів в рамках отримуючих процесуальних слідчих чи судових дій.

7. Допомогу головному суб'єкту кримінального судочинства в отриманні доказів мають право надавати будь-які фізичні та юридичні особи, у т.ч. представники сторони захисту або обвинувачення шляхом :

1) добровільної видачі тих значимих для справи трасосубстанцій та/або об'єктивних та/чи суб'єктивних та/або змішаних документів, що перебувають у їхньому володінні;

2) повідомлення про ймовірне або реальне місцезнаходження тієї трасосубстанції або документа чи особи, які можуть виступити у цій справі як об'єктивне, суб'єктивне або змішане джерело доказів чи інших відомостей.

Якщо фізична та/або юридична особа стала суб'єктом кримінального судочинства, то вона може надати таку допомогу і через постановку питань або заяви клопотання щодо коригування безпосередньо процесу отримання такого роду відомостей та/або відповідної процедури судочинства.

8. Слідчий подає докази (надає суб'єктам кримінального судочинства можливість сприйняти сутність та ознаки такого роду відомостей та порядок їх отримання) у формі протоколу отримуючої слідчої дії, суддя або колегія суддів - журналу судового засідання, експерт чи комісія експертів - висновку експертизи, у передбачених кодексом випадках чи за вказівкою ініціатора дослідження - і протоколу експертизи, а узагальнююча оцінка та використання доказів здійснюються суб'єктами кримінального судочинства у передбаченому кодексом порядку у формі :

1) постанови про надання вказівки виконати певну процесуальну дію (негласний захід);

2) постанови про доручення іншому суб'єкту виконати певну процесуальну дію (негласний захід);

3) ухвали слідчого або судді (колегії суддів) про направлення справи відповідному адресату;

4) постанови про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли вчиненню діяння (події, явища) певного кримінального чи іншого правопорушення;

5) постанови слідчого про прийняття у передбачених кодексом випадках будь-якого процесуального рішення, а ухвали судді (колегії суддів) - проміжного процесуального рішення;

6) обвинувального (щодо засудженого), виправдувального (щодо виправданого) чи нейтрального вироку (щодо причетного);

7) постанови судді (колегії суддів) про інше остаточне вирішення кримінальної справи;

8) клопотання зацікавленої особи про прийняття слідчим чи суддею (колегією суддів) певного процесуального рішення;

9) скарги цієї особи на діяння, у т. ч. рішення, головних суб'єктів кримінального судочинства;

10) постанови обвинувача про перегляд судового рішення у порядку апеляції;

11) апеляції інших уповноважених кодексом суб'єктів;

12) постанови обвинувача про перегляд судового рішення в касаційному порядку;

13) касаційної скарги інших уповноважених кодексом суб'єктів;

14) постанови обвинувача про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами;

15) скарги інших уповноважених кодексом суб'єктів про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами.

Запропоноване розуміння базисних основних та додаткових юридичних властивостей доказів в кримінальному та будь-якому іншому виді судочинства перебуває у повній відповідності до вимог ч. 2 ст. 3, ст. 21 та ч. 2 ст. 102 Конституції України, які зобов'язують державу та, насамперед, президента держави, забезпечити дотримання правового статусу рівною мірою всіх фізичних осіб та інших суб'єктів, а не одних осіб за рахунок відповідного порушення правового статусу інших суб'єктів [1; 5, с. 296-297].

І власне ці вимоги Основного закону порушують положення ч. 1 ст. 86 КПК України щодо визнання недопустимими тих доказів, які отримані з порушенням передбаченого цим кодексом порядку [6], а також ч. 1 ст. 87 та інших положень КПК України, що деталізують цю норму кодексу, в частині визнання недопустимими доказів, що отримані внаслідок суттєвого порушення прав і свобод людини [6], на безумовній реалізації яких, у т. ч. й вигляді запозиченої у міжнародних партнерів так званої «концепції плодів отруєного дерева» [7, с. 439451], на жаль, побудовано і низку так званих дисертаційних досліджень [8, с. 103-104 та ін.].

А саме з таких недостатньо зважених підстав було винесено декілька виправдувальних вироків, зокрема, 26.11.2014 р. Михайлівським районним судом Запорізької області у справі № 321/954/14-к, провадження № 1-кп/321/102/2014, у зв'язку з проведенням досудового слідства за певним епізодом без внесення відомостей про цей епізод до Єдиного реєстру досудових розслідувань та без призначення щодо цього епізоду прокурора та слідчого [9]; 24.12.2015 р. Оріхівським районним судом Запорізької області у справі № 323/3329/15-к, провадження № 1-кп/323/245/15, - у зв'язку з аналогічним порядком проведенням обшуку особи і вилучення та огляду саморобного самопалу [10] і т.д.

В іншому випадку Коростенський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 10.09.2013 р. у справі № 279/5103/13 визнав недопустимими в якості доказів відомості, що містяться у висновку експертизи, призначеної після закінчення терміну досудового розслідування [11].

За аналогічними підставами

Новомиргородський районний суд

Кіровоградської області у вироку від 9.09.2014 р. у справі № 395/414/1-к, провадження № 1-кп/395/41/2014, визнав недопустимими в якості доказів відомості, що були отримані захисником після закінчення строку досудового розслідування [12]; і т.д. [5, с. 103-104 та ін.].

Найбільш яскравим практичним прикладом реалізації фактично кримінальної та, у будь-якому разі, юридично некомпетентної «концепції плодів отруєного дерева» є справа щодо судді-корупціонера, який був засуджений до 8 років позбавлення волі за те, що працюючи на посаді судді Залізничного районного суду м. Львова, будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, діяв усупереч інтересам служби та, керуючись корисливими мотивами, протягом 2010-2011 років отримав хабарі за сприяння у розгляді цивільної та кримінальної справ, що перебували у його провадженні, та якого судді-брати вищих судових інстанцій звільнили від карально-виховної та інших заходів кримінальної відповідальності з урахуванням лише суто формального порушення порядку отримання доказів - вручення йому підозри не Генеральним прокурором чи його заступником. При цьому не було жодних сумнівів у значимості, достовірності та доброякісності власне доказів вини підсудного, узгодженість та достатність яких у контексті обов'язку ухвалити саме обвинувальний вирок також були поза будь-якими сумнівами [13].

Цим самим було проігноровано вже цитовані вимоги ч. 2 ст. 3 і ст. 21 Конституції України в частині головного обов'язку держави затвердити та забезпечити права та свободи громадян, причому рівною мірою [1], а не одного суб'єкта за рахунок іншого, у даному випадку - особи, яка переслідується, за рахунок відповідного порушення правового статусу потерпілих, у т.ч. і держави, у контексті також вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині права не тільки особи, яка переслідується, а й потерпілих, на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом [5, с. 298], а також положень п. 57 розд. IV Доповіді Венеціанської комісії «Верховенство права», згідно з якими, «понад те, має існувати установа чи організація - як якийсь обвинувач, який певною мірою має бути теж незалежним від виконавчої влади та який забезпечує, щоб порушник закону - навіть якщо потерпілі не заявляють про це - постав перед судом» [15].

Ось тому викладені та інші численні негативні практичні приклади реалізації фактично неконституційної «концепції плодів отруєного дерева» зобов'язали автора ще раз ретельно вивчити проблему сутності базисних основних та додаткових юридичних властивостей доказів в кримінальному судочинстві та, принципово переглянувши свої підходи [5, с. 288-290; та ін.], зробити такі висновки.

Викладені та інші практичні приклади, по-перше, свідчать про непрофесіоналізм та/або корумпованість суддів, оскільки суттєве порушення порядку досудового розслідування, встановленого КПК України, яке може розглядатися як підстава для визнання певних відомостей неприпустимими як докази у конкретній справі тільки тоді, коли виникають сумніви (у процесі узагальнюючої оцінки, у т.ч. та перевірки) щодо достовірності відомостей, отриманих у ході досудового розслідування та судового слідства [5, с. 299].

І не лише достовірності, а й значимості та доброякісності сукупності доказів, яка має бути узгоджена та достатня для формування внутрішнього переконання головного суб'єкта кримінального судочинства про встановлення на основі такої сукупності доказів об'єктивної істини та необхідності прийняття на цій основі істини певного проміжного та остаточного процесуального рішення.

Власне, на таких обставинах акцентував увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Праді проти Німеччини» від 3.03.2016 р., наголосивши, що «нічого не вказує на те, що в даному випадку поліція діяла несумлінно або з наміром порушення формальної процедури. ... Щодо питання про те, чи є сумніви щодо достовірності доказу (наркотичних засобів), Суд зазначив, що сторони не заперечують те, що наркотичні засоби були дійсно виявлені в житлі заявника, яким користувався виключно він. Також не надавав заявник й заперечень щодо висновку експерта. Тому Суд не вбачає жодних сумнівів щодо достовірності доказу. ... У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що за таких обставин судовий розгляд був справедливим, а отже, порушення ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основних свобод відсутня» [16].

Якщо цитоване рішення Європейського суду з прав людини застосувати як керівництво до дії до всіх розглянутих та інших аналогічних практичних прикладів, то треба дійти наступних висновків :

1. Допустимість доказів фактично є не базисною основною юридичною властивістю таких відомостей, а власне результатом їх узагальнюючої оцінки, в т. ч. і шляхом перевірки [5, с. 299-300].

2. Саме по собі формальне порушення порядку отримання доказів, передбаченого певною нормою Кримінального процесуального Кодексу України має за відсутності обставин, що виключають вину особи або антисоціальність діяння, тягнути за собою лише за відповідний вид та ступеня суворості юридичну відповідальність винної особи [5, с. 300].

3. Будь-які порушення порядку отримання доказів не є підставою для визнання відповідних відомостей недопустимими в якості доказів, якщо допущені порушення не призвели до втрати цими відомостями належного рівня якості їх значимості та/чи достовірності та/або доброякісності, сукупність яких узгоджена та достатня для формування в головного суб'єкта кримінального судочинства однозначного внутрішнього переконання у встановленні за допомогою власне узгодженої та достатньої сукупності значимих, достовірних та доброякісних доказів саме об'єктивної істини та необхідності прийняття лише на основі такої істини певного проміжного та, тим більше, остаточного процесуального рішення по кримінальній справі [5, с. 300].

При цьому треба особливо наголосити, що як слідчий, так і особливо суддя або колегія суддів, а у випадках і в межах прямо передбачених ч. 4 запропонованої редакції статті кодексу про докази - експерт, є головними суб'єктами кримінального судочинства, які лише і мають бути уповноважені на збирання трасосубстанцій і документів та/чи на встановлення особистісних джерел та на отримання доказів від цих об'єктивних та/чи суб'єктивних та/або змішаних джерел [5, с. 300].

Отримання доказів вказаними головними суб'єктами кримінального судочинства має здійснюватися за максимально можливої допомоги у цьому відношенні з боку як обвинувача, так і захисника та, принципово, будь-якого іншого учасника даного судочинства, для того, щоб на основі узгодженої та достатньої сукупності значимих, достовірних та доброякісних доказів сформувати в процесі узагальнюючої оцінки такого роду відомостей, у т. ч. й шляхом їх перевірки, внутрішнє переконання (без будь-яких зовнішніх впливів, у т. ч. і так званого «телефонного права») власне слідчого та, зрештою, судді чи колегії суддів, про встановлення у справі саме об'єктивної істини та необхідності прийняття лише на її основі певного проміжного та, тим більше, остаточного процесуального рішення [5, с. 300-301].

Якщо ж хтось із опонентів захоче заперечувати, що на основі будь-яких доказів, а тим більше отриманих від суб'єктивних джерел, нібито неможливо встановити об'єктивну істину, то він повинен допускати існування й алогічних ситуацій вирішення певної справи не на основі вказаної узгодженої та достатньої сукупності значимих, достовірних і доброякісних доказів, що і має прирівнюватися до досягнення достатнього рівня об'єктивної істини у справі, але в припущеннях [5, с. 301].

А ось саме таке «імовірне доказування» якраз досить обґрунтовано і прямо заборонено робити категоричними вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України [1], але, на жаль, стосовно лише ситуації обвинувачення переслідуваної особи, а не як обвинувачення, що стосується лише до переслідуваної особи, та виправдування, що вже пов'язані із рівнем відновлення порушеного правового статусу власне потерпілого [5, с. 301].

Існуючий, згідно вимог п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України [1], п. 15 ч. 1 ст. 7, ст. 22 КПК України [6], п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України [17], п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України [18], п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 9 КАС України [19] та ін., в кримінальному та у будь-якому іншому виді судочинства так званий принцип змагальності сторін : має бути замінений на принцип встановлення об'єктивної істини у кримінальному та будь-якому іншому виді судочинства.

Кримінальне, як будь-який інший вид судочинства чи доказування - це не спортивне змагання. Тут не може бути переможців і переможених [5, с. 307].

Такий підхід, як вже підкреслювалося, у будь-якому випадку буде пов'язаний із суттєвим порушенням прав та/або свобод та/чи обов'язків та/або інтересів учасників відповідного судочинства або доказування, насамперед, потерпілої та переслідуваної особи, що, у свою чергу, суперечитиме, як це вже було доведено на підставі вимог ч. 2 ст. 3 та ст. 21 Конституції України [1], згідно з якими, ще раз наголосимо, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, причому кожного учасника кримінального чи будь-якого іншого судочинства , а не незаконне забезпечення права особи, яка переслідується, уникнути або, принаймні, пом'якшити відповідальність за рахунок відповідного применшення й так вже порушеного кримінальним чи іншим правопорушенням правового статусу потерпілого [5, с. 308].

Будь-яке, а тим більше остаточне, процесуальне рішення по справі має бути ухвалене тільки на основі узгодженої та достатньої сукупності доказів, коли кожен окремий доказ повинен мати ще й єдність таких основних базисних юридичних властивостей, як значимість, достовірність і доброякісність такого роду відомостей [5, с. 288-290].

І коли в результаті належної оцінки узгодженої та достатньої сукупності таких доказів у судді складеться внутрішнє переконання про винність особи - має виноситися обвинувальний вирок, а якщо про невинність особи - виправдувальний вирок.

Якщо існуюча сукупність доказів є недостатньою для формування внутрішнього переконання судді (колегії суддів) як першого, так і другого плану, не повинен ухвалюватися виправдувальний вирок, як це вимагають, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 62 Конституції України (де, як уже наголошувалося, у контексті презумпції невинності йдеться лише про те, що всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого, що унеможливлює прийняття за такої ситуації лише обвинувального вироку [1], але ніяк не обумовлює необхідність ухвалення у цій ситуації виправдувального вироку), положення п. 2 ч. 1 ст. 373 «Види вироків» КПК України [6]. Адже постановлення остаточного процесуального рішення за наявності недостатньої сукупності доказів - рівнозначна винесенню вироку власне на припущеннях, що прямо заборонено виконувати вимогами тієї ж ч. 3 ст. 62 Конституції України [1].

Висновки та пропозиції щодо подальших розробок у даному напрямку

З урахуванням викладеного під встановленням об'єктивної істини за певною справою доцільно розуміти отримання таких відомостей, які не тільки володіють всією невід'ємною сукупністю основних базисних юридичних властивостей (значимість, достовірність, доброякісність), а коли й сукупність такого роду значимих, достовірних і доброякісних доказів є достатньою і узгодженою для того. щоб сформувати у головного суб'єкта судочинства внутрішнє переконання (що склалося без будь-якого зовнішнього впливу) про те, що за допомогою вказаної сукупності доказів досягнуто максимально можливий рівень об'єктивної істини і певне проміжне або, тим більше, остаточне процесуальне рішення у справі має бути прийнято лише на основі такої об'єктивної істини [5, с. 309].

У такому разі будь-які суб'єктивні відомості, тобто такі, які отримані від особистісного джерела, «об'єктивізуються» такого роду переконанням головного суб'єкта судочинства, який буде впевнений у тому, що і шляхом суб'єктивних відомостей у сукупності з іншими відомостями, які є значимими, достовірними та доброякісними, і сукупність яких узгоджена та достатня для формування цього внутрішнього переконання головного суб'єкта у встановленні у вигляді такої сукупності фактично об'єктивної істини та необхідності лише на її основі дозволити певну справу [5, с. 309].

І як уже особливо наголошувалося, що якщо хтось із опонентів захоче все ж таки заперечувати, що на основі будь-яких доказів, а тим більше, отриманих від суб'єктивних джерел, нібито неможливо встановити об'єктивну істину, то він повинен допускати і ситуації вирішення певної справи не на основі вказаної узгодженої та достатньої сукупності значимих, достовірних та доброякісних доказів, що і має прирівнюватись до досягнення достатнього рівня об'єктивної істини у справі, а на власне припущеннях [5, с. 309-310].

У такому аспекті треба ще раз акцентувати увагу і на тому, що виглядає юридично некомпетентними, якщо не в якості конституційних відверто корупціогенних обставин, вимоги ч. 1 ст. 62 Конституції України щодо того, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях» [1], коли нібито виправдання особи може ґрунтуватися і на доказах, отриманих незаконним шляхом, і на припущеннях [5, с. 310].

Тому у разі недоведеності як винуватості, так і невинуватості переслідуваної особи (що часто виникає в результаті навмисних діянь переслідуваної особи та її адвоката з «розвалу» справи) фактично має місце недостатня (невизначена) сукупність доказів, яка не може зумовити появу визначеної ситуації та відповідного їй визначеного правового статусу учасників судочинства [5, с. 310].

Запропоновані положення щодо необхідності зміни принципу змагальності сторін на принцип встановлення об'єктивної істини у кримінальному та будь-якому іншому виді судочинства, а також інноваційна редакція статті Кримінального процесуального Кодексу України, щодо сутності та базисних властивостей доказів та вирішення всіх інших тісно пов'язаних с цим проблем найбільш ефективного, раціонального та якісного здійснення процедури доказування у кримінальному судочинстві, перш за все, співвідношення порушень процедури отримання доказів з можливістю та межами використання такого роду відомостей у такому доказуванні, не претендують на завершеність, а створюють лише належну доктринальну, проектну законодавчу та іншу доктринальну основу для розробки в процесі широкої коректної наукової дискусії загально визнаного варіанту вирішення цих проблем доказування.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: закон України від 28 червня 1996 р., № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141, із змінами, згідно із законом України № 27-IX від 3 вересня 2019 р., ВВР, 2019, № 38, ст. 160. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 26.04.2022) .

2. Ланцедова Ю. А., Коротенко Н. Д. Развитие инновационного понимания базисных категорий и процедуры доказывания в антикриминальном судопроизводстве. The Journal of Eastern European Law. Журнал східноєвропейського права. 2020. № 78. С. 67-80. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2020/07/Lantsedova_Korotenko_78.pdf (дата звернення: 26.04.2022).

3. Ланцедова Ю. О., Лихова С. Я. Сутність доказів та доказування у кримінальному провадженні

у контексті реформування функцій прокуратури та інших правоохоронних органів. The Journal of Eastern European Law. Журнал східноєвропейського права. 2020. № 76. С. 15-24. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2020/05/lantsedova_lykhova_76.pdf (дата звернення: 26.04.2022)

4. Ланцедова Ю. О., Гонтаренко В. М. Деякі проблеми традиційного та інноваційного розуміння сутності і меж доказування у кримінальному провадженні. The Journal of Eastern European Law. Журнал східноєвропейського права. 2021. № 94. С. 85-93. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2021/11/lantsedova_gontarenko_94.pdf (дата звернення: 26.04.2022).

5. Кириченко О. А., Ткач Ю.Д., Бондаренко І.В. Інновації юриспруденції в забезпеченні журналістської галузі права та медіабезпеки: монографія. Варшава: RS Global Sp.z О.О.; Київ: Видавець Назаров О. А., 2022. 2-ге вид. 1004 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України: закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України, 2013. № 9-10, ст. 88, зі змінами згідно із законом України № 2160-IX від 24 березня 2022 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 26.04.2022).

7. Крет Г.Р. Міжнародні стандарти доказування у кримінальному процесі України: теоретико- правові і практичні основи: дис. ... д-ра юрид. наук: спец. 12.00.09; Нац. ун-т «Одеськ. юрид. ак.». Одеса, 2020. 530 с.

8. Панова А. В. Визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09; Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2016. 226 с.

9. Вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2014 р.: справа № 321/954/14-к, провадження № 1-кп/321/102/2014, реєстрац. № 41815004. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41815004.

10. Вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 р.: справа № 323/3329/15-к, провадження № 1-кп/323/245/15, реєстрац. № 54618744. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54618744 (дата звернення: 26.04.2022).

11. Ухвала Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 вересня 2013 р.: справа № 279/5103/13-к, провадження № 1-кп/279/187/13, реєстрац. № 33381564 URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33381564 (дата звернення: 26.04.2022).

12. Вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 9 вересня 2014 р.:справа № 395/414/14-к, провадження № 1-кп/395/41/2014, реєстрац. № 40503136. URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40503136 (дата звернення: 26.04.2022).

13. Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі

В.В. Щепоткіної, Л.Ю. Кишакевича та В.І. Остапука по справі № 349/1487/14-к по обвинуваченню по

ч. 3 ст. 368 КК України. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/8011544Uutm_ (дата звернення:

26.04.2022) .

14. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: від 4 листопада 1950 р. Ратиф. законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 26.04.2022).

15. Верховенство права. Доповідь, схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні. Венеція. 25 - 26 березня 2011 р. URL: https://www.venice.coe.int/webformsdocuments/default.aspx?pdffile=CDL- AD(2011) 003rev-ukr (дата звернення: 26.04.2022).

16. Case of Prade v. Germany. Application no. 7215/10. Справа «Праде проти Німеччини»: Judgment European Court of Human Rights, 3 March 2016, final 03/06/2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng (дата звернення: 26.04.2022).

17. Цивільний процесуальний кодекс України: закон України від 18 березня 2004 р., № 1618-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст. 492, зі змінами згідно із законом України № 1875-IX від 16 листопада 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 26.04.2022).

18. Господарський процесуальний кодекс України: закон України від 6 листопада 1991 р., № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 6, ст. 56, зі змінами згідно із законом України № 1875-IX від 16 листопада 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1798-12#Text (дата звернення: 26.04.2022).

19. Кодекс адміністративного судочинства України: закон України від 6 липня 2005 р., № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст. 446, зі змінами згідно із законом України № 1914-IX від 30 листопада 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747- 15#Text (дата звернення: 26.04.2022).

References:

1. Konstytutsiia Ukrainy: zakon Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r., № 254k/96-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1996, № 30, st. 141, iz zminamy, zghidno iz zakonom Ukrainy № 27-IX vid 3 veresnia 2019 r., VVR, 2019, № 38, st. 160. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-vr (data zvernennia: 26.04.2022).

2. Lantsedova Yu. A., Korotenko N. D. Razvytye ynnovatsyonnoho ponymanyia bazysnikh katehoryi

y protseduri dokazivanyia v antykrymynalnom sudoproyzvodstve. The Journal of Eastern European Law. Zhurnal skhidnoievropeiskoho prava. 2020. № 78. S. 67-80. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-

content/uploads/2020/07/Lantsedova_Korotenko_78.pdf (data zvernennia: 26.04.2022).

3. Lantsedova Yu. O., Lykhova S. Ya. Sutnist dokaziv ta dokazuvannia u kryminalnomu provadzhenni u konteksti reformuvannia funktsii prokuratury ta inshykh pravookhoronnykh orhaniv. The Journal of Eastern European Law. Zhurnal skhidnoievropeiskoho prava. 2020. № 76. S. 15-24. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2020/05/lantsedova_lykhova_76.pdf (data zvernennia: 26.04.2022) .

4. Lantsedova Yu. O., Hontarenko V. M. Deiaki problemy tradytsiinoho ta innovatsiinoho rozuminnia

sutnosti i mezh dokazuvannia u kryminalnomu provadzhenni. The Journal of Eastern European Law. Zhurnal skhidnoievropeiskoho prava. 2021. № 94. S. 85-93. URL: http://easternlaw.com.ua/wp-content/uploads/2021/11/lantsedova_gontarenko_94.pdf (data zvernennia: 26.04.2022).

5. Kyrychenko O. A., Tkach Yu.D., Bondarenko I.V. Innovatsii yurysprudentsii v zabezpechenni zhurnalistskoi haluzi prava ta mediabezpeky: monohrafiia. Varshava: RS Global Sp.z O.O.; Kyiv: Vydavets Nazarov O. A., 2022. 2-he vyd. 1004 s.

6. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: zakon Ukrainy vid 13 kvitnia 2012 r. № 4651-VI. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 2013. № 9-10, st. 88, zi zminamy zghidno iz zakonom Ukrainy № 2160- IX vid 24 bereznia 2022 r. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (data zvernennia: 26.04.2022).

7. Kret H.R. Mizhnarodni standarty dokazuvannia u kryminalnomu protsesi Ukrainy: teoretyko- pravovi i praktychni osnovy: dys. ... d-ra yuryd. nauk: spets. 12.00.09; Nats. un-t “Odesk. yuryd. ak.”. Odesa, 2020. 530 s.

8. Panova A. V. Vyznannia dokaziv nedopustymymy u kryminalnomu provadzhenni: dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.09; Natsionalnyi yurydychnyi universytet imeni Yaroslava Mudroho. Kharkiv, 2016. 226 s.

9. Vyrok Mykhailivskoho raionnoho sudu Zaporizkoi oblasti vid 26 lystopada 2014 r.: sprava №

321/954/14-k, provadzhennia № 1-kp/321/102/2014, reiestrats. № 41815004. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41815004.

10. Vyrok Orikhivskoho raionnoho sudu Zaporizkoi oblasti vid 24 hrudnia 2015 r.: sprava №

323/3329/15-k, provadzhennia № 1-kp/323/245/15, reiestrats. № 54618744. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54618744 (data zvernennia: 26.04.2022).

11. Ukhvala Korostenskoho miskraionnoho sudu Zhytomyrskoi oblasti vid 10 veresnia 2013 r.: sprava № 279/5103/13-k, provadzhennia № 1-kp/279/187/13, reiestrats. № 33381564 URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33381564 (data zvernennia: 26.04.2022).

12. Vyrok Novomyrhorodskoho raionnoho sudu Kirovohradskoi oblasti vid 9 veresnia 2014 r.: sprava № 395/414/14-k, provadzhennia № 1-kp/395/41/2014, reiestrats. № 40503136. URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40503136 (data zvernennia: 26.04.2022).

13. Postanova kolehii suddiv Druhoi sudovoi palaty Kasatsiinoho kryminalnoho sudu u skladi V.V. Shchepotkinoi, L.Yu. Kyshakevycha ta V.I. Ostapuka po spravi № 349/1487/14-k po obvynuvachenniu po ch. 3 st. 368 KK Ukrainy. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/8011544Uutm_ (data zvernennia: 26.04.2022) .

14. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod: vid 4 lystopada 1950 r. Ratyf. zakonom Ukrainy № 475/97-VR vid 17 lypnia 1997 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (data zvernennia: 26.04.2022).

15. Verkhovenstvo prava. Dopovid, skhvalena Yevropeiskoiu Komisiieiu “Za demokratiiu cherez pravo” (Venetsianskoiu Komisiieiu) na 86-mu plenarnomu zasidanni. Venetsiia. 25 - 26 bereznia 2011 r. URL: https://www.venice.coe.int/webformsdocuments/default.aspx?pdffile=CDL- AD(2011) 003rev-ukr (data zvernennia: 26.04.2022).

16. Case of Prade v. Germany. Application no. 7215/10. Sprava “Prade proty Nimechchyny”: Judgment European Court of Human Rights, 3 March 2016, final 03/06/2016. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng (data zvernennia: 26.04.2022).

17. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: zakon Ukrainy vid 18 bereznia 2004 r., № 1618-IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 2004, № 40-41, 42, st. 492, zi zminamy zghidno iz zakonom Ukrainy № 1875-IX vid 16 lystopada 2021 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (data zvernennia: 26.04.2022).

18. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: zakon Ukrainy vid 6 lystopada 1991 r., № 1798-XII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1992, № 6, st. 56, zi zminamy zghidno iz zakonom Ukrainy № 1875-IX vid 16 lystopada 2021 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text (data zvernennia: 26.04.2022) .

19. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy: zakon Ukrainy vid 6 lypnia 2005 r., № 2747-

IV. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 2005, № 35-36, № 37, st. 446, zi zminamy zghidno iz zakonom Ukrainy № 1914-IX vid 30 lystopada 2021 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747- 15#Text (data zvernennia: 26.04.2022).

Размещено на Allbest.ru

...