Парадигма законопроектної діяльності в контексті соціального проектування та соціального конструювання: актуалізація процесуально-стадійного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПАРАДИГМА ЗАКОНОПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОГО КОНСТРУЮВАННЯ: АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУАЛЬНО-СТАДІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Чорнолуцький Руслан Васильович,

доктор юридичних наук,

професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету

Анотація

Метою статті є дослідження парадигми законопроектної діяльності як одного з найважливіших видів соціального проектування (СП) та соціального конструювання (СК) в контекстуалізації його процесуально-стадійного забезпечення.

Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні рис законопроектної діяльності в контексті феноменологій соціального проектування і соціального конструювання.

Висновки. Дослідивши формування парадигми процесуально-стадійного забезпечення нормопроектної діяльності в конституційному праві України в контекстуалізації СП та СК, можна дійти наступних висновків:

- феноменології СП та СК за своїм змістовним навантаженням, телеологічною спрямованістю та доктринально-праксеологічною цінністю є тотожними феноменології НПД, що виступає одним із найважливіших видів СП, та нормативно-технологічним засобом СК;

- концепт нормопроектування в конституційному праві носить об'єктивний характер, детермінований, по-перше, особливими місцем і роллю конституційного права в національній правовій системі, а, по-друге, його функціональною спрямованістю щодо забезпечення найважливіших суспільних відносин, що виникають між особою, державою і суспільством;

- НПД веде до нормативізації певної сфери суспільних відносин, подолання прогалин і колізій у законодавчому забезпеченні відповідної сфери - у цьому процесі можна виокремити декілька етапів: 1) окреслюється коло суспільних відносин, які потребують нормопроектування; 2) визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об'єкту правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій; 3) виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин; 4) визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму відсутня, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об'єктивно існуючих суспільних відносин); 5) визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об'єктивно існуючих суспільних відносин). Всі наведені дії реалізуються паралельно з дотриманням методів, засобів, стандартів і технологій юридичної (законодавчої) техніки в процесі розробки проекту закону;

- модальність НПД в конституційному праві України знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: «об'єктивація НПД. - актуалізація НПД. - конституціоналізація (нормативізація) НПД. - легалізація НПД. - процесуалізація НПД. - конституційно-правове забезпечення НПД»;

- кожний із елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які проявляються досить ярко ззовні і є логічно пов'язаними один з одним.

Ключові слова: правотворчість, соціальне проектування, соціальне конструювання, нормопроектна (законопроектна) діяльність, методологія правотворчості.

Abstract

Chornolutsky Ruslan V.,

doctor of law, professor of international law and comparative law department, National aviation university

PARADIGM OF LEGISLATIVE ACTIVITY IN THE CONTEXT OF SOCIAL DESIGN AND SOCIAL CONSTRUCTION: ACTUALIZATION OF PROCEDURAL AND STAGE SUPPORT

The purpose in the article is to study the paradigm of legislative activity as one of the most important types of social design and social construction in the contextualization of its procedural and stage support.

The scientific novelty lies in the study and identification of features of legislative activity through the consideration of the phenomenologies of social design and social construction.

Conclusions. Phenomenologies of social design and social construction in their content load, teleological orientation and doctrinal-praxeological value are identical to the phenomenology of normative design activity, which is one of the most important types of social design, and normative- technological means of social construction. The concept of rule-making in constitutional law is objective, which is determined, firstly, by the special place and role of constitutional law in the national legal system, and, secondly, its functional focus on ensuring the most important social relations that arise between the individual, state and society. Normo-project activity leads to standardization and provision by law of a certain sphere of public relations and in a broad sense is carried out in order to establish qualitative and quantitative indicators of certain spheres of public relations, gaps and conflicts in legislative support of the relevant sphere - in this process we can distinguish several stages: 1) outlines the range of social relations that fall within the scope of relations, in relation to the legislative coverage of which should be normative design; 2)all laws that regulate public relations within the defined object of legal regulation are determined, the subjects of legal regulation of each of such laws are identified and fixed in order to prevent conflicts; 3)by developing a draft law in the field of existing social relations, the compliance of legislative regulation of public relations is revealed; 4) groups of public relations are determined, the legislative regulation of which in the project within the research area is absent, the so-called «deficit of the law» is determined (lack of legislative support for the regulation of objectively existing public relations); 5) groups of social relations are determined, the regulation of which in the project within the studied area is duplicated by several laws, the «surplus of the law» is determined (the presence of repeated legislative regulation of objectively existing social relations) - all these actions are implemented in parallel with methods, tools, standards and technologies of legal (legislative) technique in the process of drafting the law. The modality of normative project activity in the constitutional law of Ukraine finds its theoretical and praxeological embodiment in the formation of the appropriate administrative and regulatory paradigm, which is based on the relevant administrative and procedural chain, which can be expressed as follows: «objectification of normative project activity. - actualization of normative project activity. - constitutionalization (standardization) of normative project activity. - legalization of normative project activity. - proceduralization of normative project activity. - constitutional and legal support of normative project activity». In this case, each of the elements of this chain has its own justification, moreover, it has the appropriate ontological, epistemological and axiological components, which are quite pronounced from the outside and are logically related to each other.

Key words: law-making, social designing, social construction, norm-drafting activity, methodology of law-making.

Постановка проблеми

В умовах глобалізації та становлення, розвитку й удосконалення демократичної правової державності об'єктивно зростає важливість феноменологій соціального проектування (далі - СП) та соціального конструювання (далі - СК), які дають можливість прогностичного передбачення подальшого розвитку людської цивілізації, міжнародного співтовариства, окремої держави, народів, націй, конкретної особистості.

Значно зростає роль і значення феноменології наведених соціально-діяльнісних явищ в період появи т. зв. «чорних лебедів», які, на думку американського вченого Насима Ніколаса Талеба, є надзвичайними подіями в існуванні людства, що можуть не тільки змінити історію такого існування, а й перервати її назавжди [1]. Яскравим прикладом є пандемія вірусу COVID-19, що не тільки докорінно перекреслила стабільне та традиційне життя держав та їх народів, а й безжалісно та безапеляційно ліквідувала вже окреслені міжнародними та національними публічними інституціями коротко- та довгострокові перспективи існування суспільства, поставивши не тільки держави в умови екстраординарного існування, а й все людство перед необхідністю пошуку нових орієнтирів, принципів, цінностей тощо.

Саме в цих умовах актуалізуються надбання феноменологій СП та СК, одним із найважливіших видів яких виступає нормопроектування як соціальний феномен [2], який сприяє побудові моделей соціальної комунікативної взаємодії на засадах і з використанням норм права. Формування парадигми такої нормопроектної діяльності (далі - НПД), особливо її вищої форми - законопроектної діяльності (законопроектування), виступає однією з нагальних потреб подальшого розвитку людства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Методологічні засади становлення феноменологій СП та СК містяться в наукових працях зарубіжних вчених: П. І. Балабанова (щодо філософсько-методологічних підстав проектування); І. В. Бестужева-Лади та Т М. Дрідзе (відносно прогностичного обґрунтування соціальних нововведень); В. М. Волкової та А. О. Денисова (щодо наукових підходів до формування теорії систем і системного аналізу); В. І. Воропаєва (стосовно праксеологічних підходів до управління проектами); В. Гаспарського (щодо праксеологічного аналізу проектно-конструкторських розробок); О. І. Генісаретського (відносно розробок методологічного конструювання і моделювання суспільних систем); Д. Б. Дондурей (щодо пошуку перспективних напрямків СП у сфері культури); М.С. Каган (стосовно ролі СП в людській діяльності); Л. І. Левіної (відносно методологічних проблем проектуючої діяльності); 1.1. Мазур та В. Д. Шапіро (щодо управління проектами); А. П. Маркова та Г. М. Бірженюка (стосовно засад соціокультурного проектування); Р. Гутча, Х. Решке, Х. Шеллі (відносно засад, методів, організації управління проектами та застосування результатів такого управління) тощо.

Дослідження проблемних питань правового регулювання НПД в конституційному праві на сучасному етапі суспільного розвитку здійснювали фахівці у галузі адміністративного та конституційного права, теорії держави та права, серед яких слід відзначити праці В. Б.Авер'янова, С. С.Алексєєва, О. Ф. Андрійко, Г. В. Атаманчука, М. В. Баглая, М. О. Баймуратова, О. М. Бандурки, Д. М. Бахраха, Д. М. Белова, Ю. П. Битяка, С. Н. Братуся, М.М.Бурбики, Ю.О.Волошина, Л.К.Воронової, В. М. Гаращука, В. К. Гіжевського, Є. А. Гетьмана, І. П. Голосніченка, І. С. Гриценка, С. М. Гусарова, Є. В. Додіна, М. Дюверже, В. В. Зуй, Р А. Калюжного, Девіда П. Каррі, С. В. Ківалова, Л. Т Кривенко, В. В. Конопльова, В. В. Копєйчи- кова, В. О. Котюка, М. А. Крутоголова, Є. В. Курінного, В. М. Марчука, О. М. Музичука, В. Я. Настюка, Л. В. Ніколаєва, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, Л. А. Окунькова, М. П. Орзіх, О. В. Петришина, В. П. Пєткова, В. М. Поповича, Н. Ю. Пришви, П. М. Рабіновича, Н. О. Сахарова, С. Г. Серьогіної, О. Ф. Скакун, О. В. Совгирі, С. Г. Стеценка, В. П. Чабана, В. О. Шамрая, В. М. Шаповала, О. О. Шевченка, Ю. С. Шемшученка, І. М. Шопіної, І. Д. Шутака та інших. Однак, незважаючи на значну кількість наукових розробок, необхідність вирішення проблем організаційно-правового забезпечення нормопроектної (законопроектної) діяльності, в тому числі її правового регулювання в конституційному праві зумовлює актуальність наукового дослідження із зазначеного питання. Крім того, ця проблематика актуалізується в контексті проведення конституційної, судової, адміністративної, муніципальної реформ в нашій державі, а також в умовах появи досить тривожних тенденцій в національному законотворенні - використання «турборежиму» в розробці та прийнятті законів. Останнє може негативно впливати на їх якість, а також суперечить настановам СП та СК, що може у підсумку призвести до непередбачених соціальних результатів.

Тому метою цієї статті є дослідження парадигми законопроектної діяльності як одного з найважливіших видів СП та СК в контекстуалізації її процесуально-стадійного забезпечення.

Виклад основного матеріалу

Особлива важливість СП та СК полягає в тому, що вони є засобами соціальної діяльності, завдяки яким можливо планомірно і передбачено досягнути важливих телеологічних домінант соціального розвитку та прогресу. Отже, саме СП та СК виступають інструментально-технологічними, діяльнісно-функціональними та телеологічно-методологічними засобами трансформації соціальної дійсності, за допомогою яких можна дійти відповідного і відчутного соціального результату.

Термін «проектування» походить від лат. projectus/consilio - кинутий вперед [3]; від англ. projection/planning/design; нім. Projektierung [4]. Це - процес створення прототипу, прообразу передбачуваного або можливого об'єкта, стану, специфічна діяльність, результатом якої є науково-теоретично і практично обґрунтоване визначення варіантів прогнозованого і планового розвитку нових процесів і явищ. Проектування - складова частина управління, яка дозволяє забезпечити здійснення керованості і урегульованості деякого процесу [5].

Системне тлумачення наведеної дефініції дає можливість стверджувати, що проектування - це: а) соціальна діяльність; б) творча людська діяльність, що володіє технологічними ознаками; в) професійна людська діяльність або діяльність, що здійснюється за допомогою техніки та застосування спеціальних знань; г) за своєю архітектонікою - стадійно-етапна (процесуальна) діяльність; ґ) її змістовне навантаження міститься у створенні прототипу, прообразу передбачуваного або можливого об'єкта, стану; д) телеологічно обґрунтована і навантажена діяльність - вона і є специфічною цільовою діяльністю, бо її обов'язковим результатом повинно стати науково-теоретично і практично обґрунтоване визначення варіантів прогнозованого і планового розвитку нових процесів і явищ; е) діяльність, підсумком якої виступають визначені альтернативні варіанти розвитку нових процесів і явищ, через прогнозування та планування; є) це специфічна діяльність, результати якої працюють на перспективу та можуть бути втілені на практиці тільки у майбутньому.

Поняття проектування та близькі йому за змістом поняття у своєму онтологічно-етимологічному розумінні визначають діяльнісно-динамічну поведінку й ідентифікуються через визначення версій або варіантів розвитку або зміни того чи іншого явища. Отже, щоб точно, вірно і однозначно осмислити суть проектування, необхідно співвіднести його з поняттями, які є близькими за змістом та значенням. Такими поняттями є такі: конструювання, планування, синтезування, дизайн, проекція, передбачення тощо [6, с. 970].

Для нас представляє великий науковий і праксеологічний інтерес один із найважливіших видів - соціальне проектування. Під СП розуміють конструювання індивідом, групою або організацією дії, спрямованої на досягнення соціально значущої мети і локалізованої за місцем, часом і ресурсами. Тобто, можна стверджувати, що в рамках СП, по-перше, здійснюється конструювання (індивідуальне, групове, асоціаційне або інтерсуб'єктне/ полісуб'єктне) (уточнення і конкретизація відповідного виду діяльнісно-творчої поведінки суб'єкта, а також акцентуація на коло можливих суб'єктів через вказівку на їх видову характеристику; діяльнісно-суб'єктний критерій. - Авт.); по-друге, застосовується основоположна ознака дефініції щодо визначення телеологічної домінанти такого конструювання - досягнення соціально значущої мети (предметно-телеологічний критерій. - Авт.); по-третє, містяться вказівки на атрибутивно-забезпечуючи ознаки профільної дії СП - локалізація за місцем здійснення, часом здійснення і ресурсного забезпечення (атрибутивно-забезпечуючий критерій (топосно-локусні (локальні), темпоральні, ресурсні. - Авт.).

Разом з тим, необхідно наголосити, що існують доктринальні підходи, що розглядають СП більш глибше і комплексніше та на більш узагальненому рівні, що перетворює його на феномен, який не тільки є об'єктивно необхідним для розвитку соціуму та держави, а й створює його феноменологію як універсального засобу перетворення соціальної, в тому числі й правової реальності.

Можна погодитися з авторами статті «Сучасне соціальне проектування і його методики» у тому, що СП - це науково-теоретична і одночасно предметна практична діяльність по створенню проектів розвитку соціальних систем, інститутів, соціальних об'єктів, їх властивостей і відносин на основі соціального передбачення, прогнозування і планування спеціальних свідомо потрібних якостей і властивостей, які є значущою соціальною потребою [7]. Тобто, мова йде вже не тільки про системні властивості феномену СП, що перетворюється в ефективний метод (засіб) доктринального, а потім й праксеологічного створення широкого кола об'єктів-предметів в їх релятивістському розумінні - соціальних систем, інститутів, соціальних об'єктів (об'єктно-проектувальний критерій. - Авт.), а й про створення властивостей таких соціальних систем, інститутів, соціальних об'єктів (якісно-проектувальний критерій. - Авт.), а також відносин на основі соціального передбачення, прогнозування і планування спеціальних свідомо потрібних якостей і властивостей, які є значущою соціальною потребою (конкретний соціально-проектувальний критерій. - Авт.). Звідси, можна говорити про створення профільної феноменології СП, яка безпосередньо детермінує, формує, будує, розвиває, впливає, стимулює, активізує, контекстуалізує системний комплекс питань, що є пов'язаними між собою та створюють не тільки відповідні наративи у вигляді кола найважливіших об'єктів-предметів (систем, інститутів, об'єктів), їх якостей, а й систему комунікативної взаємодії навколо них у вигляді соціальних відносин, що впроваджують такі предмети з їх якостями в життя соціуму через їх належне супроводження і забезпечення, завдяки їх соціальній важливості та потрібності.

Якщо говорити про управлінське навантаження забезпечення соціальних відносин, то тут формується рівень нормативізації, що фактично детермінує нормопроектну діяльність як один із найважливіших видів СП і соціального управління. І це підтверджується тим, що якості і властивості соціальних об'єктів, що є: а) прогнозованими; б) такими, що моделюються і в) конструюються, - по-перше, дають можливість управляти соціальними процесами і, по-друге, є виразом того соціально нового, що характеризує тенденції сучасного соціального розвитку [8].

Отже, розмірковуючи вже в контекстуалізації НПД, необхідно зазначити, що проектування соціальних процесів скероване насамперед на внесення змін в соціальне середовище людини. З одного боку, воно є творчим процесом, бо в ідеальній формі задає ці зміни, які здійснюються подальшою реалізацією проекту. В цій якості СП виступає своєрідною інженерною діяльністю, яка по низці показників виступає ідентичною діяльності з проектування технічних систем. З іншого боку, говорячи про діяльність соціального проектувальника як про різновид соціально-інженерної діяльності, слід мати на увазі особливості визначення поля творчого освоєння соціальної дійсності [9]. Отже, можна констатувати, що НПД, як і все СП створює та об'єднує в собі нові сенси, вона є комплексним і системним діяльнісно-функціональним продуктом, в якому поєднуються об'єктивна та суб'єктивна, публічна та приватна, колективна і індивідуальна змістовність та навантаженість, - тобто вона генерує і поєднує в собі раціональні засади, що виступають гарантом її майбутнього успіху, враховуючи поєднання протилежних намагань, установок, потреб та інтересів, що в перспективі можуть створити єдиний соціальний субстрат, скерований на оновлення і розвиток.

У цьому контексті при проектуванні соціального майбутнього [10, с. 12] слід враховувати, що:

- по-перше, поряд із найбільш ймовірною тенденцією існують менш ймовірні, але реально можливі тенденції розвитку (критерій врахування альтернативності в процесі НПД. - Авт.);

- по-друге, в соціальних об'єктах зазвичай є запас внутрішніх соціальних ресурсів, які можуть бути мобілізовані для вирішення даного соціального завдання (критерій врахування потенціалу міцності соціуму в процесі НПД. - Авт.);

- по-третє, громадським структурам властиве зазнавати значних деформацій, що може бути використано для реалізації пріоритетного варіанту майбутнього розвитку (критерій врахування позиції структур громадянського суспільства в процесі НПД. - Авт.);

- по-четверте, перспективні цілі, подібні по змісту, можуть бути замінені одна іншою, і одна й та сама мета може бути реалізована різними засобами (критерій застосування інваріантності або поліваріантності в процесі НПД. - Авт.).

Особливо важливим у НПД, як і в СП загалом є врахування особливостей детермінації суспільного життя, де кожен з компонентів системи виступає як відносно самостійний, але в той же час є взаємопов'язаним і детермінованим з іншими компонентами. Отже, зміни в одному компоненті прямо або «побічно» призводять до змін в інших, а ці, тепер уже в ролі вторинних, впливають на зміни за допомогою зворотних зв'язків, що, своєю чергою, впливає на вихідний компонент, змінюючи його. Тому поведінка кожного компонента і системи в цілому багато в чому залежить від характеру і спрямованості зворотних зв'язків, причому сукупність цих зв'язків зберігається істотною [9]. Отже, можна стверджувати, що НПД в цьому розумінні є яскравим прикладом формування динамічного феномену, - по-перше, в контекстуалізації наявності відповідних принципів державотворення і правотворення, яким така діяльність підкоряється; по-друге, виконання зазначених принципів в процесі розробки проекту нормативно-правового акта; по-третє, варіабельності деяких із зазначених принципів в процесі трансформації соціальної реальності і необхідності зміни управлінської парадигми з метою її врахування.

Ще однією з важливих рис СП виступає вирішальний вплив на нього суб'єктивного фактору. Якщо СП - це проектування соціальних об'єктів, соціальних якостей, соціальних процесів і відносин, то суб'єктивний фактор повинен враховуватися обов'язково. Більш того, саме його врахування багато в чому зумовлює специфіку СП, бо соціально-конструктивна творчість - це процес, що відбувається в ідеальній формі в психіці суб'єкта творчості [11, с.74]. Тому суб'єкт оперує не матеріальними предметами, а ідеальними формами, які є інобуттям реальних предметів. Відповідно і безпосередній продукт творчості є ідеальним об'єктом, який отримує вираження в певній знаковій формі. Цей ідеальний продукт є первинним виглядом тієї реальності, яка повинна матеріалізуватися в формах соціальної життєдіяльності через телеологічні діяльнісно-функціональні настанови, - своєю чергою, в нормопроектній діяльності - через правила поведінки, що містяться в нормах права, виконання яких призведе до відповідного соціального ефекту, управлінської регламентації та регулювання профільних соціальних відносин.

Разом з тим, необхідно враховувати, що будучи первинним по відношенню до майбутньої телеологічно створюваної реальності, ідеально сконструйований об'єкт все ж обов'язково має коріння в самій матеріальній дійсності, бо саме вона його детермінує, викликає до життя, формує, розвиває, в майбутньому легалізує, вдосконалює, трансформує та надає ресурсні можливості для подальшого існування у вигляді матеріалізації. Такий висновок повністю відноситься і до нормопроектування, що є специфічною телеологічно обґрунтованою діяльністю з нормування і нормативізації відносин, що виникають навколо та у зв'язку з матеріально оточуючим середовищем.

Отже, необхідно погодитися з позицією В. І. Грищенка, що СП, як особливий тип соціально-інженерної діяльності, виявляється однією з найбільш перспективних технологій використання соціологічного знання [12, с. 12]. У цьому сенсі воно є ефективним засобом практичного освоєння всіх видів наукової інформації. Вважаємо, що наведені характеристики повністю можуть бути застосовані і до НПД як одного з найважливіших видів СП.

Саме в цьому контексті представляє великий науковий і праксеологічний інтерес змістовне наповнення дефініцій проектування у вітчизняній і зарубіжній літературі. Так, проектування - це конструювання варіантів оптимального з точки зору цілей майбутнього стану об'єкта; проектування - це пристосування наявних засобів для виконання необхідної мети, координація складових частин або окремих дій для отримання необхідного результату; проектування - це конструювання оптимального задоволення суми істинних потреб при певному комплексі умов; проектування - це моделювання ймовірних дій до їх здійснення, поки не з'явиться повна впевненість в кінцевому результаті; проектування - це прийняття рішень в умовах невизначеності.

Системний аналіз наведених дефініцій уособлює термін «конструювання» та його роль і значення в соціальному проектуванні. Отже, узагальнюючи наведені визначення проектування і враховуючи їх специфіку, представляється, що СП є конструюванням у соціальній діяльності [13]. Його можна визначити як обґрунтоване конструювання, що відповідає заданим вимогам і соціальним зв'язкам організації, що ще намічені до її побудови в різних сферах і на різних рівнях життєдіяльності [9]. Тобто, виникаючі відповідні прямі та опосередковані зв'язки між соціальним проектуванням і соціальним конструюванням дають можливість стверджувати наступне: а) соціальне конструювання є інструментально-технологічним засобом СП; б) соціальне конструювання підкоряється та відповідає всім теоретико-праксеологічним настановам СП; в) за допомогою СК, що фактично носить універсальний характер, вибудовуються можливі майбутні соціальні зв'язки організації, що ще не створена на практиці, - тобто моделюються її можливі комунікації в різних сферах і на різних рівнях життєдіяльності; г) соціальне конструювання є безальтернативним концептом реалізації СП.

Отже, можна стверджувати, що виникає відповідна діяльнісно-управлінська парадигма реалізації СП через здійснення СК, яка повністю відповідає філософії, логіці, концепту та управлінським настановам нормопроектної (законопроектної) діяльності, що здійснюється в умовах СП, як один із її видів, та через застосування СК як технологічного засобу реалізації СП.

Це підтверджується тим, що в умовах політичних і соціально-економічних трансформацій об'єктивується роль і значення саме СП, важливе місце в якому займає нормативне проектування, тобто діяльність з підготовки проектів законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що супроводжують та здійснюють забезпечення реформаційних перетворень.

Нормативне проектування (нормопроектування), а частіше, законопроектування, набуває стратегічного значення саме в конституційному праві, що виступає основною та профілюючою галуззю національного права України, бо «незалежна Українська держава гостро потребує на вирішення на законодавчому рівні нагальних проблем якнайшвидшого виходу на рівень, коли суспільство та світ стали б свідомо сприймати її як демократичну правову державу» [14, с. 5].

Ще одним конституюючим фактором актуалізації нормопроектування (законопроектування) в конституційному праві є феномен правової глобалізації [15], відповідно до якої національне законодавство, повністю змінивши радянську та пострадянську ідеологію, сприймає, а публічна влада реалізує загальнодемократичні підходи до врегулювання прав людини, права власності, правового забезпечення підприємництва та інвестицій, а також інших найважливіших соціально-політичних та соціально-економічних об'єктів, що виступають об'єктами конституційно-правового регулювання.

Необхідно відзначити, що якщо раніше нормопроектування (законопроектування) у багатьох випадках здійснювалося ситуативно, знаходячись під сильним суб'єктивним впливом та заповнюючи дефіцит правового регулювання суспільних відносин, які гостро потребували на регламентацію зараз, сьогодні, а нерідко - вчора, то саме тепер настав час звернути на цей феномен пильну увагу, бо в умовах здійснення в державі широких конституційної, судової, адміністративної та муніципальної реформ - причому в контексті останньої мова йде про децентралізацію повноважень публічної влади - саме законопроектування (законотворення) і нормопроектування, особливо в конституційному праві, набувають стратегічного значення. Від них напряму залежать якість законодавства, ефективність нормативно-правового регулювання та відповідні соціальні зміни.

Європейський та євроатлантичний вибір України ще більше актуалізує питання гармонізації, уніфікації й адаптації нових актів законодавства, які нерідко лишалися «поза кадром», а з часом або ліквідувалися, або так і були неврегульованими - що вкрай негативно позначалося не тільки на якості нормопроектування, а й на побудові нової правової системи держави, що взяла на себе зобов'язання стати європейською.

На жаль, організаційно-правові і нормативні аспекти нормопроектування (законопроектування), його конституційно-правове супроводження і забезпечення залишались і залишаються питаннями другого плану у діяльності законодавця. Прийняття необхідних з точки зору нормотворця актів законодавства залишає поза увагою парламенту і суспільства низку, на перший погляд, менш значних питань, серед яких законодавча (нормативна) регламентація та регулювання нормопроектної (законопроектної) діяльності займає пріоритетне місце. Адже, коли потреба у правовому регулюванні найбільш актуальних соціальних відносин, від яких напряму залежить існування суспільства і держави, виходила на передній план, правовий вакуум щодо їхньої регламентації оперативно заповнювався новими законодавчими актами, буквально «залатувався», без урахування суттєвих вимог юридичної техніки та вимог нормопроектування. Це створювало в системі національного законодавства новоутворення, які не тільки не відповідали їй, а ставали для неї «чужорідним тілом», бо фактично сприяли виникненню законодавчих колізій, дублювання нормативно-правового регулювання, появі конкуруючої компетенції між органами різних гілок державної влади, а також суперечок в системі публічної влади - між органами держави та органами місцевого самоврядування, між органами самоврядування різного рівня тощо. Все це напряму сприяло низькому рівню якості законодавчих актів, а згодом і прийнятих на їх основі актів виконавчої влади, а у підсумку проявлялось у вигляді низької ефективності нормативно-правового, в тому числі й законодавчого регулювання.

Звідси об'єктивуються завдання вироблення єдиної модальності щодо розуміння наповнення не тільки НПД всіх державних органів, а й формування єдиного оптимального висновку щодо її «процесуально-технологічного наповнення» за рахунок забезпечення її належної процесуально-стадійної основи, встановлення відповідної парадигмальності. В цьому напрямку велику роль можуть зіграти доктринально-праксеологічні настанови СП.

Необхідно враховувати, що НПД напряму пов'язана з феноменом ефективності законодавства, бо саме вона забезпечує правову регламентацію певних сфер суспільних відносин, яка досягається завдяки низці факторів, серед яких перше місце займає повнота «правового покриття». Саме НПД сприяє заповненню прогалин у правовому, зокрема законодавчому регулюванні, які не лише зменшують ефективність застосування наявних у такій сфері законів, а й унеможливлюють правильну реалізацію окремих груп суспільних відносин [16].

Вважаємо, що якісна НПД завжди стоїть на заваді колізійного регулювання одних і тих же відносин різними нормами законів, що призводить до неоднозначності їхньої реалізації і породжує корупційні дії виконавців. НПД забезпечує нормативізацію певної сфери суспільних відносин. У цьому процесі, в контексті розуміння побудови відповідної парадигми дій, можна виокремити декілька етапів:

- на першому етапі окреслюється коло суспільних відносин, щодо яких необхідно провести нормопроектування;

- під час другого етапу визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об'єкта правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій;

- на третьому етапі виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин;

- на четвертому етапі визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму є відсутньою, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об'єктивно існуючих суспільних відносин);

- на п'ятому етапі визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об'єктивно існуючих суспільних відносин) [17, с. 15].

Нами був проведений системний аналіз актуальних проблем НПД в конституційному праві України [18], а також НПД в сфері місцевого самоврядування в Україні [19], у результаті якого можна дійти висновку про відповідну модальність НПД в конституційному праві України, що знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається, по-перше, на здобутки СП, що реалізується через соціальне конструювання, а, по-друге, на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: а) «об'єктивація НПД. - б) актуалізація НПД. - в) конституціоналізація (нормативізація) НПД. - г) легалізація НПД. - ґ) процесуалізація НПД. - д) конституційно-правове забезпечення НПД».

Кожний з елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які ми спробуємо визначити та зафіксувати.

Об'єктивація НПД детермінована існуванням незалежної суверенної держави, яка виникла на пострадянському просторі лише чверть століття тому та проходить складні та суперечливі процеси становлення державно-правових інститутів, формування власної правової системи, стверджує своє місце на міжнародній арені.

Актуалізація НПД обумовлена не тільки екстраординарними умовами функціонування державності в умовах збройного конфлікту з Російською Федерацією та одночасним проведенням складних та болісних структурних політичних, економічних та правових реформ, а й з реалізацією стратегічного курсу держави на європейсько-атлантичне співробітництво, з об'єктивним прагненням сформувати стабільну, якісну, ефективну і передбачувану законодавчу і нормативну базу в рамках національної правової системи для вирішення цих стратегічних завдань.

Конституціоналізація (нормативізація) НПД напряму пов'язана з низкою фактологічних даних об'єктивного характеру: по-перше, з об'єктивним характером організації і проведення нормопроектної (законопроектної) діяльності; по-друге, з необхідністю забезпечення такої діяльності організаційними заходами та її нормативізацією; по-третє, така нормативізація здійснюється шляхом розробки спеціальних процесуальних правових норм, що розробляються уповноваженими суб'єктами у відповідних формах із застосуванням спеціальних правил юридичної техніки та нормативних технологій, і закріплюються в нормативно-правових актах профільного характеру.

Легалізація НПД напряму пов'язана із обговоренням проектів нормативно-правових актів, їх прийняттям законодавчим органом, набранням юридичної сили та вступом в дію відповідного нормативно-правового акта. Вважаємо, що враховуючи особливе і стратегічне значення НПД в конституційному праві, її легалізація повинна бути реалізована в окремому законодавчому акті комплексного характеру, що охоплюватиме організаційні та процесуальні питання НПД всіх державних органів публічної влади (наприклад, в Законі України «Про законопроектну (нормопроектну) роботу в Україні»), або в окремому розділі законодавчого акта, присвяченого питанням підготовки нормативно-правових актів (наприклад, в Законі України «Про нормативно-правові акти»).

Процесуалізація НПД є доволі складним процесом - вона детермінована застосуванням державного примусу в праві [20, с.11]. «Процесуальні форми, що найбільш гарантують встановлення істини та охорону прав зацікавлених осіб, в максимальному ступені є пристосованими для забезпечення правового примусу і тому знаходять свій прояв в складній процедурі, детальній і ретельній регламентації здійснення юридичних дій» [21, с. 123]. Тому, на нашу думку, процесуалізація НПД повинна тлумачитися в широкому розумінні. З одного боку, така процесуалізація безпосередньо пов'язана з процесом нормативізації профільної діяльності, коли розробляється та фіксується її етапно-стадійна характеристика (в онтологічному розумінні такої діяльності. - Авт.), а з іншого - вона проявляється вже після легалізації НПД саме в процесі її реалізації, коли дотримання процесуально-технологічних норм, вимог і стандартів постає на першому плані, бо така формалізація є гарантією якості та майбутньої ефективності проекту нормативно-правового акта (в праксеологічному розумінні такої діяльності. - Авт.).

Саме в цьому контексті процесуалізація НПД генетично пов'язана з конституційно-правовим забезпеченням НПД, що є досить об'ємним та системним терміном, і розуміє під собою здійснення широкого кола організаційних, організаційно-правових і нормативних заходів, що побудовані та зафіксовані в нормах національного конституційного права. Тут слід мати на увазі, що в гносеоструктурному розумінні конституційно-правове забезпечення НПД об'єднує в собі не тільки конституційно-правове супроводження такої діяльності, а й різні види нормативно-організаційного впливу на певні профільні суспільні відносини з метою їх упорядкування, реалізації, охорони, захисту й розвитку. Воно здійснюється за допомогою певної системи правових засобів (конституційно-правових матеріальних і процесуальних норм, фахових правовідносин, діяльності належних уповноважених та зобов'язаних суб'єктів, із застосуванням відповідних організаційних форм та ін.), специфічного методу правового регулювання (в нашому випадку, імперативного, координаційного, диспозитивного тощо), що забезпечують досягнення бажаних результатів.

Причому, цей елемент наведеного процесуального ланцюжка, що включає конституційно-правове супроводження НПД, містить в собі: а) професіоналізацію такої діяльності; б) вдосконалення нормопроектувальної діяльності; в) посилення експертного компонента; г) актуалізацію демократичних основ НПД (участь широких народних мас у нормопроектуванні, нормопроектній діяльності та нормотворчості); ґ) здійснення моніторингової діяльності.

Зважаючи на важливе інституційне і конституююче значення наведених «ланцюжків», слід відзначити, що:

- вдосконалення нормопроектувальної діяльності є об'єктивним процесом і потребує створення нормативного блоку профільних законодавчих актів або одного системного законодавчого акта, що буде детально регламентувати різні аспекти нормопроектування, починаючи від його етапно-стадійної характеристики, і закінчуючи встановленням відповідних вимог, умов, стандартів для здійснення такої діяльності;

- посилення експертного компонента напряму залежить від професійного рівня залучених фахівців до підготовки та експертизи проектів нормативно-правових актів та системи їх відбору, яка в нашій державі фактично не сформована і не працює;

- актуалізація демократичних основ НПД сьогодні практично не реалізується, оскільки участь широких народних мас у нормопроектній діяльності залишається декоративною та номінальною. Разом з тим, вбачаються відповідні шляхи для активізації такої діяльності за рахунок побудови системи сталих зв'язків представників інститутів громадянського суспільства з депутатським корпусом парламенту, структурами виконавчої влади, з органами місцевого самоврядування. Це повинно знайти своє відображення у відповідних нормативно-правових актах;

- здійснення моніторингу в нормопроектній діяльності базується на реалізації правового моніторингу як складової законодавчого процесу [22, с. 50-54]. Він є важливим компонентом, який сприяє досягненню ефективності та дієвості чинного законодавства, відповідності його повноти й змістовності наповнення сучасним вимогам розвитку держави та її інститутів, та здійснюється переважно по відношенню до законодавчих актів України [22, с. 52]. Його практична реалізація як регулярної оцінки стану національного законодавства сприятиме детальному осмисленню та аналізу можливих наслідків досягнення позитивних результатів у суспільстві, уникненню правових колізій та суперечностей, які періодично виникають у різних сферах суспільної діяльності, а також дасть змогу визначити пріоритетні напрями удосконалення вітчизняної правової системи, відстежити позитивні та негативні наслідки застосування норм законодавства у правовій практиці, і головне, встановити стійкі зв'язки між законопроектною та законодавчою діяльністю й остаточним результатом.

Висновки

соціальний конституційний право законопроектний

Дослідивши формування парадигми процесуально-стадійного забезпечення НПД в конституційному праві України в контекстуалізації СП та СК, можна дійти наступних висновків:

- феноменології СП та СК за своїм змістовним навантаженням, телеологічною спрямованістю та доктринально-праксеологічною цінністю є тотожними феноменології НПД, що виступає одним із найважливіших видів СП, та нормативно-технологічним засобом СК;

- концепт нормопроектування в конституційному праві носить об'єктивний характер, детермінований, по-перше, особливими місцем і роллю конституційного права в національній правовій системі, а, по-друге, його функціональною спрямованістю щодо забезпечення найважливіших суспільних відносин, що виникають між особою, державою і суспільством;

- НПД веде до нормативізації певної сфери суспільних відносин, подолання прогалин і колізій у законодавчому забезпеченні відповідної сфери - у цьому процесі можна виокремити декілька етапів: 1) окреслюється коло суспільних відносин, які потребують нормопроектування; 2) визначаються всі закони, які регламентують суспільні відносини в межах визначеного об'єкту правового регулювання, виявляються і фіксуються предмети правового регулювання кожного з таких законів з метою запобігання виникнення колізій; 3) виявляється відповідність законодавчого регулювання суспільних відносин; 4) визначаються групи суспільних відносин, законодавча регламентація яких в проекті в межах досліджуваного напряму відсутня, визначається так званий «дефіцит закону» (відсутність законодавчого забезпечення регулювання об'єктивно існуючих суспільних відносин); 5) визначаються групи соціальних відносин, регламентування яких в проекті в межах досліджуваного напряму дублюється кількома законами, визначається «профіцит закону» (наявність неодноразового законодавчого регламентування об'єктивно існуючих суспільних відносин). Всі наведені дії реалізуються паралельно з дотриманням методів, засобів, стандартів і технологій юридичної (законодавчої) техніки в процесі розробки проекту закону;

- модальність НПД в конституційному праві України знаходить своє теоретичне та праксеологічне втілення у формуванні відповідної управлінсько-нормативної парадигми, яка спирається на відповідний управлінсько-процесуальний ланцюжок, що може бути виражений наступним чином: «об'єктивація НПД. - актуалізація НПД. - конституціоналізація (нормативізація) НПД. - легалізація НПД. - процесуалізація НПД. - конституційно-правове забезпечення НПД»;

- кожний із елементів цього ланцюжка має своє обґрунтування, більш того, він володіє відповідною онтологічною, гносеологічною та аксіологічною складовими, які проявляються досить ярко ззовні і є логічно пов'язаними один з одним.

Список використаних джерел

1. Талеб Нассим Николас. Черный лебедь. Под знаком непредсказуемости. М.: Азбука, Колибри, 2015. 736 с.

2. ТерлецькаІ.С. Процедура законопроектування як стрижневий елемент законотворчого процесу в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2011. № 2. С. 65-69.

3. Проектирование. Философская энциклопедия. (Дата звернення: 12.08.2020).

4. Проектирование. Словари и энциклопедии на Академике. (Дата звернення: 12.08.2020).

5. Понятие проектирования, социального проектирования в социальной работе. (Дата звернення: 12.08.2020).

6. Проектувати. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. та голов. ред. В. Т Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2005. С.970.

7. Середина В.В., Середина Е.А., Шаповалові Л.Н. Современное социальное проектирование и его методики. Научно-методический электронный журнал «Концепт». 2016. Т 23. С.88-92. (Дата звернення: 12.08.2020).

8. АнтонюкГА. Социальное проектирование: некоторые методологические аспекты. Минск: Наука и техника, 1978. 127 с.;

9. Антонюк Г. А. Социальное проектирование и управление общественным развитием: теоретико-методический аспект. Минск: Наука и техника, 1986. 204 с.;

10. Асеев В.Г., Шкаратан О. И. Социальные нормативы и социальное планирование. М.: Профиздат, 1984. 203 с.

11. Середина В.В., Шаповалові Л.Н., Се- редина М.Н. Социальное проектирование и конструирование как социально-философская теория и общественная практика. Научно-методический электронный журнал «Концепт». 2016. Т 40. С. 59-63. (Дата звернення: 12.08.2020).

12. Бергер П., Лукман Т Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М.: Медиум, 1995. 323 с.

13. БрушлинскийА. В. Мышление и прогнозирование. М.: Мысль, 1979. 230 с.

14. Грищенко В.Н., Демидова Л.Г., Петров А.Н. Теоретические основы прогнозирования и планирования: учебное пособие. СПб.: Петрополис, 1995. 378 с.

15. Котлярів И.В. Теоретические основы социального проектирования / под ред. Е. М. Бабосова. Минск: Наука и техника, 1989. 188 с.; КрючковЮ.А. Теория и методы социального проектирования. М.: ACT, 1992. 246 с.

16. Фрис П. Передмова до кн.: Розенфельд Н. Коротка методика юридичного аналізу ефективності застосування законодавства. К.: Юстиніан, 2009. С. 5.

17. Бірюков Р. М. Глобалізація та її вплив на правову сферу. (Дата звернення: 12.08.2020).

18. Чорно луцький Р. Нормопроектування в конституційному праві України: парадигма процесуально-стадійного забезпечення актуальних питань. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2017. Vol. 4, Iss. 2. С. 54-60. (Дата звернення: 12.08.2020).

19. Розенфельд Н. Коротка методика юридичного аналізу ефективності застосування законодавства. К.: Юстиніан, 2009. 48 с.

20. Чорно луцький Р. В. Нормопроектна діяльність в конституційному праві України: питання теорії і практики. Одеса: Фенікс, 2016. 360 с.

21. Чорно луцький Р. В. Нормотворчість органів місцевого самоврядування: телеологічні домінанти, що базуються на екзистенційних інтересах територіальної громади. Науковий вісник публічного та приватного права. 2017. №5; Чорно луцький Р. В. Нормопроектування як початкова стадія нормотворчості органів місцевого самоврядування. Держава і право. 2016. Вип. 74.

22. Лук'янова Е. Г. Теория процесуального права. М.: Норма, 2003. 240 с.

23. Алексеев С.С. Социальная ценность права в социалистическом обществе. М.: Юрид. литерат., 1971. 187 с.

24. Нижник Н. Р. Правовий моніторинг як необхідна складова законотворчого процесу. Вісник Центральної виборчої комісії. 2014. №2 (29). С.50-54.

References:

1. Taleb Nassim Nikolas. (2015). Chernyy lebed'. Pod znakom nepredskazuyemosti. M.: Azbuka, Kolibri [in Russian].

2. Terletska,I.S. (2011). Protsedura zakonoproektuvannya yak stryzhnevyy element zakonotvorchoho protsesu v Ukrayini. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoyi Rady Ukrayiny, 2, 65-69 [in Ukrainian].

3. Proyektirovaniye. Filosofskaya entsiklopediya. (Last accessed: 12.08.2020) [in Russian].

4. Proyektirovaniye. Slovari i entsiklopedii na Akademike. (Last accessed: 12.08.2020) [in Russian].

5. Ponyatiye proyektirovaniya, sotsialnogo proyektirovaniya v sotsialnoy rabote. (Last accessed: 12.08.2020) [in Russian].

6. Proyektuvati. Velikiy tlumachniy slovnik suchasnoyi ukrayinskoyi movy / uklad. ta golov. red. V. T Busel. (2005). Kyiv; Irpin': Perun [in Ukrainian].

7. Seregina, V. V, Seregina, Ye. A., Shapovalova,L.N. (2016). Sovremennoye sotsial'noye proyektirovaniye i yego metodiki. Nauchno-metodicheskiy elektronnyy zhurnal «Kontsept», T.23, 88-92.

8. Antonyuk,G.A. (1978). Sotsialnoye proyektirovaniye: nekotoryye metodologicheskiye aspekty. Minsk: Nauka i tekhnika [in Russian]; Antonyuk,G.A. (1986). Sotsialnoye proyektirovaniye i upravleniye obshchestvennym razvitiyem: teoretiko-metodicheskiy aspekt. Minsk: Nauka i tekhnika [in Russian]; Aseyev,V. G., Shkaratan,O.I. (1984). Sotsialnyye normativy i sotsialnoye planirovaniye. M.: Profizdat [in Russian].

9. Seregina, V V., Shapovalova, L. N., Seredina,M.N. (2016). Sotsialnoye proyektirova- niye i konstruirovaniye kak sotsial'no- filosofskaya teoriya i obshchestvennaya praktika. Nauchno-metodicheskiy elektronnyy zhurnal «Kontsept», T. 40, 59-63.

10. Berger, P., Lukman, T. (1995). Sotsialnoye konstruirovaniye realnosti. Traktat po sotsiologiiznaniya. M.: Medium [in Russian].

11. Brushlinskiy,A.V. (1979). Myshleniye i prognozirovaniye. M.: Mysl' [in Russian].

12. Grishchenko, V. N., Demidova, L.G., Petrov, A.N. (1995). Teoreticheskiye osnovy prognozirovaniya i planirovaniya: uchebnoye posobiye. SPb.: Petropolis [in Russian].

13. Kotlyarov,I.V. (1989). Teoreticheskiye osnovy sotsialnogo proyektirovaniya / pod red. Y. M. Babosova. Minsk: Nauka i tekhnika [in Russian]; Kryuchkov, Yu.A. (1992). Teoriya i metody sotsialnogo proyektirovaniya. M.: ACT [in Russian]

14. Fris,P. Peredmova do kn.: Rozenfel'd,N. Korotka metodika yuridichnogo anali'zu yefektivnostf zastosuvannya zakonodavstva. (2009). K.: Yustinian, s. 5. [in Ukrainian].

15. Biryukov, R. M. Globalizatsiya ta yy vpliv na pravovu sferu. URL: Biryukov.pdf (Last accessed: 12.08.2020) [in Ukrainian].

16. Chornolutskiy,R. (2017). Normopro- yektuvannya v konstitutsiynomu pravi Ukrainy: paradigma protsesualno-stadiynogo zabezpechennya aktualnikh pitan. Evropsky politicky a pravni diskurz, Vol.c4, Iss. 2, 54-60.

17. Rozenfel'd,N. (2009). Korotka metodika yuridichnogo analizu efektivnosti zastosuvannya zakonodavstva. K.: Yustinian [in Ukrainian].