Розвиток інноваційних редакцій тринадцяти статей перспективного Конституційного кодексу України у частині забезпечення дотримання і максимально можливого відновлення правового статусу громадян

2.2.1.5.3. Конституційна, Антикримінальна, Адміністративна, Трудова, Де-факто майново-договірна та Де-юре майноводоговірна судові палати Верховного суду України, а також будь-якої іншої держави колегії суддів яких із п'яти суддів є першою інстанцією по справам щодо переслідуваних осіб загальнодержавного та вищого рівня або по справам суспільного резонансу загальнодержавного та вищого рівня, а також переглядають у порядку апеляції рішення в якості першої інстанцій відповідних колегій суддів судових палат обласного суду та прирівняних до них міських судів та касаційної інстанції на рішення суддів відповідних спеціалізацій місцевих судів, а об'єднані колегії суддів у складі дев'яти суддів в якості апеляційної інстанції на рішення колегій суддів цієї ж судової палати, винесених по першій інстанції.

2.2.1.5.4. Велика палата Верховного суду України, а також будь-якої іншої держави, в яку обирається на постійній основі по п'ять суддів від кожної судової палати, та яка є касаційною інстанцією щодо апеляційних рішень об'єднаних колегій судових палат цього суду.

Остаточними визнаються лише легітимні рішення колегій суддів та інших касаційних інстанцій Верховного суду України, а також будьякої іншої держави, якими є такі, що ґрунтуються на встановленні такого рівня об'єктивної істини в антиделіктній справі, якого достатньо для його правильного вирішення. При цьому порушення вимог певних норм процедурних кодексів, які не завадили і не могли завадити встановленню за антиделіктною справою вказаного рівня об'єктивної істини, незалежно від тяжкості цих порушень, є підставою не для скасування відповідного остаточного рішення суду, а для притягнення винного суб'єкта владних повноважень до відповідного виду і характеру та належного ступеня суворості юридичної відповідальності, якщо при цьому були відсутні обставини, що виключають антисоціальність даного діяння та/або вину цього суб'єкта владних повноважень.

3. Будь-яка особа, яка застосовує Основний та/чи конституційний (органічний) та/або поточний закон та/чи підзаконний правовий акт, у разі встановлення нелегітимності певних положень змін чи доповнень до Основного закону, порушення певною нормою конституційного або поточного закону відповідного положення Основного закону чи певною нормою підзаконного правового акта відповідних положень підзаконного акта вищої юридичної сили та/або поточного та/чи конституційного (органічного) закону та/або положень Основного закону, має відмовитися від застосування нелегітимної норми правового акта та безпосередньо застосувати відповідну норму правового акта вищої юридичної сили, а суддя місцевого чи обласного суду і прирівняного до нього міського суду повинен скасувати нелегітимну норму будь-якого підзаконного правового акта відповідного рівня інстанційності, суддя Верховного суду України, а також будь-якої іншої держави нелегітимну норму будь-якого підзаконного правового акта загальнодержавного рівня або поточного закону, а Велика палата Верховного суду України, а також будь-якої іншої держави нелегітимне положення або зміни чи доповнення до Основного або конституційного (органічного) закону.

Якщо суди не впоралися із вказаним завданням, то в будь-якому випадку його вирішити покликаний інститут президентства держави у вигляді відповідних повноважень прокуратури або власних повноважень президента держави із притягненням винних осіб до відповідного виду і характеру та належного ступеня суворості юридичної відповідальності.

4. Потерпілий, який не отримав у розумні строки максимально можливого відновлення його правового статусу та/або притягнення особи, винної у порушенні її правового статусу, до відповідного виду і характеру та належного ступеня суворості юридичної відповідальності, має право на застосування із дотриманням правил пропорційності за умовами інституту крайньої необхідності будь-яких інших, прямо не заборонених законом, засобів впливу на правопорушника та/або суб'єктів владних повноважень, які за його зверненням або інших у його інтересах осіб чи з власної ініціативи не вжили належних заходів, а якщо таке порушення стосується групи (трьох і більше) осіб або невизначеного кола осіб, то застосування такого роду засобів не має жодних юридичних наслідків для потерпілого незалежно від характеру та ступеня тяжкості збитків, заподіяних правопорушнику та/або вказаним суб'єктам владних повноважень застосуванням таких засобів впливу до них.

5. Не тягне за собою жодних юридичних наслідків для потерпілого або для інших осіб, які діяли в його інтересах, заподіяння збитків, незалежно від їх характеру та розміру, також особі чи особам:

5.1. Яка (які) винні у незастосуванні смертної кари до осудної особи, яка вчинила умисне вбивство у стані осудності за обтяжуючих обставин окремо або у складі інших кримінальних правопорушень.

5.2. У процесі їх групового та/або збройного нападу, навіть, одного нападника, на потерпілого за обставин, які давали йому підстави вважати, що метою даного нападу є завдання йому побоїв та/чи заподіяння йому тілесних ушкоджень та/або його вбивство.

5.3. При його (їх) насильницькому (без згоди потерпілого) проникненні в житло або інше приміщення, що належить потерпілому та/чи його родичам та/або близьким особам на праві власності та/чи правомірного володіння.

6. Гарантом дотримання Основного закону, конституційних (органічних) та поточних законів і підзаконних правових актів, а також найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення та неухильного дотримання та у разі порушення максимально можливого відновлення правового статусу всіх соціосуб'єктів, які постійно або тимчасово перебувають на території України, а також іншої держави, оперативного попередження правопорушень та неухильного притягнення осіб, винних у скоєнні цих правопорушень, до відповідного виду і характеру та належного ступеня суворості юридичної відповідальності є президент відповідної держави, який, виступаючи як особлива наглядова гіпергілка державної влади, що забезпечує в контексті неухильного дотримання принципу верховенства права виконання вказаної задачі за допомогою, насамперед, прокуратури, як його Правої руки, та інших антиделіктних органів, а також із використанням будь-яких інших засобів, прямо не заборонених законом, у т. ч. скасуванням нелегітимних рішень та/або правових актів: своїх або попередніх президентів держави, у т. ч. їх підписів під нелегітимними законами, у т. ч. про внесення змін та доповнень до Конституційного кодексу або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави), із накладенням на них вето, наданням вказівок щодо усунення порушень та поверненням до парламенту на повторний розгляд, а щодо змін та доповнень до Конституційного кодексу або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави) направленням на розгляд Генеральної прокуратури України (іншої держави), яка скасовує такий закон повністю або в частині або дає висновок про конституційність цих змін чи доповнень повністю або у частині; касаційних судів, що реалізується прокуратурою (через явну невідповідність факту існування нелегітимних остаточних судових рішень принципу верховенства права) направленням антиделіктної справи із зауваженнями на розгляд розширеного складу Великої палати Верховного суду України (іншої держави), що формується автоматизованою судовою системою в кількості семи суддів від кожної судової палати, або його розгляду в порядку судочинства у зв'язку із нововиявленими обставинами (що на час винесення рішення ще не існували чи не були відомі суду з об'єктивних причин) або через виняткові обставини (за яких через корупцію та/або непрофесіоналізм тих чи інших суб'єктів владних повноважень не були отримані і належним чином оцінені такі докази, без яких неможливо було встановити такий рівень об'єктивної істини, який був би достатнім для того, щоб прийняти на основі цієї істини правильне остаточне судове рішення).

У разі невирішення чи неналежного вирішення цієї проблеми розширеним складом Великої палати Верховного суду України (іншої держави) або за невідкладних обставин рішення вказаних судових інстанцій переглядаються Генеральною прокуратурою України (іншої держави) або скасовуються самостійно президентом відповідної держави; будь-яких інших суб'єктів владних повноважень відповідної держави повністю чи у частині, що тягне за собою автоматичне застосування відповідних положень попереднього такого ж правового акта, у разі його відсутності відповідних положень того правового акта, який раніше регулював ці або аналогічні правовідносини, а за відсутності і такого правового акта за аналогією положень іншого закону або базисних принципів права.

Виконанням не можуть бути реалізовані нелегітимні рішення або акти правозастосування, на що, як і на чинні нелегітимні діяння будьяких осіб, а також на нелегітимні діяння, рішення та правові акти суб'єктів владних повноважень, у т. ч. і на нелегітимні остаточні судові рішення будь-якої держави, не поширюються строки загальної чи позовної давності у частині невідворотної необхідності негайного припинення їх дії та скасування повністю або у відповідній частині, зміни та/або доповнення».

Остання із інноваційних позицій О.А. Кириченка та ін. щодо гострої необхідності негайного скасування навіть остаточного, але незаконного судового рішення прямо підтримана і Європейським судом з прав людини. який у справі Рябих проти Росії акцентував увагу на тому, що перегляд справи не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки з цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis, Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X) [6].

В якості таких постійно триваючих обставин і має розглядатися авторське інноваційне розуміння безумовного, точного та одноманітного виконання базисного конституційного обов'язку держави, перш за все, президентом держави як гаранта виконання цього обов'язку, та органами прокуратури як правої руки цього інституту у реальному забезпеченні такої гарантії (див. статтю VII «Базисний конституційний обов'язок держави та державних органів» дійсної публікації) [4, с. 461-462].

IX. «Сутність погіршення правового статусу соціосуб'єктів»:

«Погіршенням правового статусу соціосуб'єктів є:

1. Звуження існуючого змісту та/або обсягу прав та/чи свобод та/або інтересів фізичних та/чи юридичних осіб або незбалансоване розширення змісту та/чи обсягу їх обов'язків.

2. Розширення існуючого змісту та/або обсягу прав, свобод та/чи інтересів держави та/або міждержавних утворень чи незбалансоване звуження змісту та/або обсягу їх обов'язків.

Не є погіршенням або покращенням правового статусу фізичних та/чи юридичних осіб розширення існуючого змісту та/або обсягу обов'язків фізичних та/чи юридичних осіб або звуження змісту та/чи обсягу обов'язків держави та/або міждержавних утворень, яке збалансоване відповідним розширенням змісту та/чи обсягу прав, свобод та/або інтересів фізичних та/чи юридичних осіб».

Х. «Найвищі соціальні цінності та межі їх порушення за наявності лише певних виняткових обставин»:

«У державі визнаються найвищими соціальними цінностями такі базисні прояви правового статусу людини із таким вичерпним переліком обставин, за наявності яких тільки і можливе їх порушення:

1. Життя людини, якої вона може бути позбавлена лише на підставі:

1.1. Обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за скоєння окремо або у складі іншого кримінального правопорушення умисного вбивства за обтяжуючих обставин, розкрадання будь-яким способом майна в особливо великих розмірах (що у шість і більше разів перевищує місячний дохід потерпілої фізичної особи, а стосовно державного майна у дванадцять і більше разів середньомісячну заробітну плату, коли при триваючому розкраданні має враховуватися найменший розмір місячного доходу потерпілої фізичної особи або середньомісячної заробітної плати) та за отримання хабара в особливо великих розмірах (що визначається аналогічно, залежно від того, у вигляді грошей та/або іншого майна фізичної чи юридичної особи було хабар отримано).

1.2. Обставин, що вказані у п. 4 та п. 5 статті VIII цього кодексу.

1.3. Обставин припинення втечі особи, законно затриманої чи позбавленої волі.

1.4. Обставин припинення втечі особи, яка вчинила повний склад чи замах на розкрадання майна, окремо або у складі інших кримінальних правопорушень, умисне заподіяння тілесних ушкоджень чи вбивство людини або озброєний напад із будь-якою метою на фізичну особу чи на будь-який інший об'єкт, у процесі затримання даної особи при скоєнні вказаного кримінального правопорушення або відразу після його скоєння чи у будь-якій іншій ситуації, що виключає сумніви щодо того, що вказане кримінальне правопорушення вчинено саме цією особою.

2. Здоров'я людини, якій допускається умисне нанесення побоїв та/або заподіяння тілесних ушкоджень лише за обставин, що вказані у п. п. 1.2-1.4 цієї статті.

3. Честь, гідність, безпека та недоторканність людини, порушення яких допускається тільки в контексті обставин, що вказані у п. 1 цієї статті, і лише тією мірою, яка необхідна для досягнення тільки вказаної у цьому ж пункті мети, а також якщо порушення вказаних цінностей становить сутність належного ступеня суворості карально-виховної юридичної відповідальності, яка призначена та/або застосована відповідним державним органом чи іншим суб'єктом, якому такі повноваження делеговані певним положенням закону, з метою подолання антисоціальної девіантної поведінки певної особи, її покарання та перевиховання, реалізації супутньої та/чи відновлювальної юридичної відповідальності.

4. Недоторканність житла та/або іншого його законного володіння та/чи майна людини, порушення чого допускається тільки в контексті обставин, що вказані у п. 3 цієї статті, а також з метою проведення отримуючих слідчих дій по антикримінальній справі, забезпечення у цій справі відшкодування збитків та/або конфіскації майна, на користь суспільної безпеки та/чи порятунку життя, здоров'я та/або майна іншої людини та/чи майна юридичної особи».

ХІ. «П'ять ступенів неприпустимості погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб'єктів»:

«Неприпустимість при прийнятті нових правових актів або внесення до них змін чи доповнень погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб'єктів будується на визнанні в державі та неухильному дотриманні принципу верховенства права та має такі ступені захисту:

1. Перший ступінь абсолютної неприпустимості погіршення змісту та/або обсягу тих проявів правового статусу людини, що належать до категорії найвищих соціальних цінностей, сутність якої полягає в тому, що за жодних, навіть інших виняткових обставин, не допускається при прийнятті правових актів або внесенні до них змін чи доповнень, у т. ч. і до Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави) додаткове погіршення змісту та/або обсягу тих проявів правового статусу людини, які визнані статтею Х Конституційного кодексу України (іншої держави) найвищими соціальними цінностями із встановленням вичерпного переліку виняткових обставин, за наявності яких тільки і можливе таке погіршення.

2. Другий ступінь відносної неприпустимості за звичайних обставин погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб'єктів, сутність реалізації якого полягає в тому, що за відсутності належним чином обґрунтованих виняткових обставин не допускається при прийнятті правових актів або внесенні до них змін та/чи доповнень погіршення змісту та/або обсягу правового статусу фізичних та/чи юридичних осіб, держави та/або міждержавних утворень.

3. Третій ступінь допустимості лише виняткового і лише тимчасового погіршення змісту та/або обсягу тих проявів правового статусу соціосуб'єктів, що не належать до категорії вищих соціальних цінностей, сутність якого полягає в тому, що у разі обґрунтування парламентом наявності належних виняткових обставин допускається при прийнятті правових актів або внесенні до них змін чи доповнень, у т. ч. до Конституційного кодексу України та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави), погіршення змісту та/або обсягу правового статусу фізичних та/чи юридичних осіб та/або держави та/чи міждержавної освіти з обов'язковою вказівкою на тимчасовість такого погіршення та на його обов'язкове послаблення або взагалі припинення дії у міру відповідного послаблення чи припинення дії вказаних виняткових обставин.

У разі своєчасного невнесення змін до правового акту або до раніше внесених до нього змін та/чи доповнень, у т. ч. до Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави), які відповідним чином послаблюють або припиняють дію такого погіршення, всі соціосуб'єкти повинні застосовувати первинну редакцію правового регулювання відповідних правовідносин, а Генеральна прокуратура України (іншої держави) зобов'язана негайно за своєю ініціативою та/або на підставі звернення інших соціосуб'єктів обґрунтувати фактичну відсутність послаблення чи припинення дії відповідних виняткових обставин або скасувати відповідне положення правового акту або зміни та/чи доповнення до нього, в т.ч. до Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави), що тільки виключно і лише тимчасово погіршувало за наявності певних виняткових обставин зміст та/і чи обсяг правового статусу тих чи інших соціосуб'єктів.

4. Четвертий ступінь абсолютної неприпустимості зворотної дії погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб'єктів, сутність реалізації якого полягає у тому, що навіть у разі обґрунтування наявності належних виняткових обставин та необхідності внаслідок цього тимчасового погіршення змісту та/або обсягу правового статусу фізичних та/чи юридичних осіб та/або держави та/чи міждержавної установи при прийнятті правових актів або внесенні до них змін та/чи доповнень, у т. ч. до Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави), забороняється, т. ч. і за наявності цих чи будь-яких інших виняткових обставин, зворотна дія таких погіршуючих зміст та/або обсяг правового статусу певних соціосуб'єктів конкретних положень правових актів або внесених до них змін та/чи доповнень, у т. ч. і до Конституційного кодексу та /або Кодекс конституційного судочинства України (іншої держави), тобто поширення їх дії на відповідні вже розпочаті та триваючі між цими соціосуб'єктами правовідносини.

Таке незаконне розповсюдження дії цих норм правових актів не тягне за собою жодних юридичних наслідків і мають бути застосовані ті положення норми правового акта або змін та/чи доповнень до нього, у т.ч. і до Конституційного кодексу та /або Кодекс конституційного судочинства України (іншої держави), які існували на момент початку відповідних правовідносин між цими соціосуб'єктами, а прокуратура з власної ініціативи або на підставі звернення інших осіб має порушити стосовно осіб, винних у такому незаконному розповсюдженні, відповідне судочинство із притягненням їх до належного виду, характеру і ступеня суворості юридичної відповідальності.

При цьому треба мати на увазі, що умисне порушення суб'єктом владних повноважень вимог норми будь-якого правового акта за відсутності обставин, що виключають антисоціальність даного діяння чи вину цього суб'єкта, означає заподіяння істотної шкоди, принаймні інтересам держави, і, отже, вчинення суб'єктом владних повноважень таким чином певного службового кримінального правопорушення за ст. ст. 364, 365 чи ін. КК України, а скоєння у такій же ситуації аналогічних діянь будь-якими іншими фізичними особами «Самовправство» за ст. 356 КК України [4, с. 453; 7].

5. П'ятий ступінь абсолютної неприпустимості погіршення змісту та/або обсягу правового статусу соціосуб'єктів у порівнянні із відповідними правовідносинами згідно із правовим актом вищої юридичної сили, сутність реалізації якого полягає в тому, що вона діє за відсутності підстав на застосування будьякого із перерахованих ступенів і за жодних, навіть, виняткових обставин, не допускає при прийнятті правових актів або внесенні до них змін та/чи доповнень подальшого погіршення змісту та/або обсягу правового статусу людини порівняно із відповідними правовідносинами згідно із правовим актом вищої юридичної сили, тобто певних їх положень та/або змін та/чи доповнень до них:

будь-якого конституційного (органічного) чи поточного закону порівняно із відповідними положеннями Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави);

будь-якого підзаконного правового акта порівняно із відповідними положеннями певного поточного та/ч конституційного (органічного) закону та/або Конституційного кодексу та/чи Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави);

підзаконного правового акта певного суб'єкта владних повноважень порівняно із відповідними положеннями підзаконного правового акта суб'єкта владних повноважень вищого рівня та/або певного поточного та/чи конституційного (органічного) закону та/або Конституційного кодексу та/чи Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави);

будь-яких поточних рішень певного суб'єкта владних повноважень порівняно із відповідними положеннями підзаконного правового акта, прийнятого цим самим суб'єктом владних повноважень, та/або підзаконного правового акта суб'єкта владних повноважень вищого рівня та/або певного поточного та/або конституційного (органічного) закону чи Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави).

Надання згоди на обов'язковість для України (іншої держави) певних положень міжнародного правового акта, що суперечать відповідним положенням Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави) здійснюється парламентом тільки одночасно із процедурою внесення таких змін та/або доповнень до Конституційного кодексу та/або Кодекс конституційного судочинства України (іншої держави), які вже повною мірою узгоджуються із положеннями міжнародного правового акта та разом з цим не звужують у порівнянні із попередньою редакцією Конституційного кодексу та/або Кодексу конституційного судочинства України (іншої держави) зміст та/або обсяг правового статусу відповідних соціосуб'єктів.

Невиконання чи неналежне виконання або виконання не в повному обсязі чи неналежним чином вказаних вимог не поширює на національних соціосуб'єктів (постійно або тимчасово проживаючих на території держави громадян, осіб без громадянства та іноземців) дію ратифікованих парламентом відповідних положень Міжнародного правового акта».

ХІІ. «Сутність і вичерпний список загальноправових причин, які виключають антисоціальність дії»:

«Передбачені Особливою частиною Антикримінального, Адміністративного, Трудового, Де-факто майново-договірного або Де-юре майново-договірного кодексу України (іншої держави) діяння втрачають свою антисоціальність і перетворюються на правомірні суспільно корисні діяння за наявності таких обставин, як заподіяння збитків (шкоди та упущеної вигоди) при (внаслідок):

1) конкуренції норм права;

2) короткочасної конкуренції правових статусів різних соціосуб'єктів;

3) необхідної оборони;

4) крайньої необхідності;

5) виправданого ризику;

6) затримання особи, яка вчинила правопорушення;

7) психічного чи фізичного впливу;

8) виконання законного наказу чи розпорядження;

9) здійсненні спеціального завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття організованої групи чи спільноти правопорушників».

ХШ. «Сутність та перелік загальноправових обставин, що виключають або пом'якшують чи обтяжують вину особи, яка вчинила антисоціальне діяння»:

1) обставини, що виключають вину особи, яка вчинила антисоціальне діяння:

1.1) паранещасний випадок (при заподіянні діянням суттєвих та більших збитків) або параказус (у разі заподіяння діянням менше, ніж суттєві, збитки);

1.2) неосудність;

1.3) юридична та фактична помилка;

1.4) уявна обставина;

2) обставини, що пом'якшують вину особи, яка вчинила антисоціальне діяння: (приблизний перелік такого роду обставин);

3) обставини, що обтяжують вину особи, яка вчинила антисоціальне діяння: (вичерпний перелік таких обставин, серед яких має бути наступна обставина в такій редакції:

3.1) алкогольне, наркотичне, токсичне та будь-яке інше сп'яніння та/або інший стан, що знижує координацію та/або реакцію та/чи будьяке інше нормальне сприйняття навколишньої дійсності, в т. ч. і прийняття лікарських та/чи інших легальних сильнодіючих препаратів окремо або у сукупності з іншими речовинами, навмисне застосування яких, як і будь-яке інше явне перевищення нормальних параметрів дії, наприклад, швидкості руху транспортного засобу та ін., означає появу у результаті такого діяння будь-яких наслідків із непрямим умислом (передбачав і хоча б і не бажав, але свідомо допускав настання будь-яких наслідків), якщо досягнення такого роду наслідків у цій ситуації не було вчинено із навмисною формою вини (передбачав і бажав настання такого роду наслідків)».

Після викладу запропонованих у попередній та даній статті кодексу переліків обставин має бути розкрито сутність кожного з них.

конкурентний правовий статус

Висновки та пропозиції щодо подальших розробок у даному напрямку

Викладений варіант інноваційних редакцій тринадцяти статей перспективного Конституційного кодексу України (іншої держави) в частині найбільш ефективного, раціонального та якісного пізнання, визнання, забезпечення та дотримання правового статусу фізичних осіб та інших соціосуб'єктів, оперативного попередження порушення цього правового статусу та у разі порушення його максимально можливого відновлення, а також з неминучого притягнення винної особи до відповідного виду, характеру і належного ступеня суворості юридичної відповідальності не претендує на завершеність, а створює лише належну доктринальну, проектну законодавчу та іншу прикладну основу для започаткування широкої коректної наукової дискусії з розробки загально визнаного бачення цих конституційних базисних основ державотворення.