Договір міни (бартеру)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Кафедра права

Курсова робота

на тему: «Договір міни (бартеру)»

Виконала студентка групи ПРАВО 20-1

Сачко Анастасія Василівна

Науковий керівник: доктор юридичних наук,

професор Герц Алла Анатоліївна

Хмельницький - 2022



Зміст

Вступ

Розділ 1. Цивільно-правова характеристика договору міни (бартеру)

1.1 Поняття договору міни (бартеру) та його загальна характеристика

Розділ 2. Укладення, зміна і розірвання договору міни (бартеру)

2.1 Укладення договору міни (бартеру), його істотні умови

2.2 Зміна і розірвання договору міни (бартеру)

Розділ 3. Обов'язки сторін за договором міни (бартеру)

Висновки

Список використаних джерел і літератури



Вступ

Стан наукових досліджень теоретичних положень та практичного застосування договору міни (бартеру) є таким, що залишаться невирішеною низка актуальних питань щодо винекнення, зміни та припинення договірних зобов'язань за договором міни (бартеру). Актуальність даної теми курсової роботи зумовлюється потребами суспільства охарактеризувати правовідносини, які успішно функціонують на сьогоднішній день, проте не є досконало розробленими. Крім того, вона розглядає аспекти договору міни (бартеру), які є дослідженими не у повній мірі, а також аналізує окремі факти стосовно цього виду цивільно-правового договору.

Метою курсової роботи є дослідження правової природи договору
міни (бартеру) як виду самостійного договору в системі цивільно-правових договорів, порядок їх укладення, зміни та розірвання.

Впродовж дослідження та досягнення мети курсової роботи, необхідно
вирішити наступні завдання:

Визначити поняття договір міни (бартеру) та дати його загальну характеристику.

Виокремити специфічні ознаки, що відрізняють договір міни (бартеру) від інших договорів цивільного та господарського права.

З'ясувати сферу застосування та особливості законодавчого регулювання договору міни (бартеру).

Дослідити порядок укладення, зміни та розірвання договору міни (бартеру) згідно з чинним законодавством України.

Визначити права та обов'язки сторін за договором міни (бартеру)

Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі укладення,
зміни та розірвання договору міни (бартеру).

Предметом дослідження є договір міни (бартеру) в системі цивільно-правових відносин.

Щоб досягнути поставленої мети у курсовій роботі використовувалися

загальнонаукові і спеціально-юридичні методи дослідження:

Методи аналізу та синтезу, через які був досліджений договір міни (бартеру) та всі його складові;

Метод аналогії, за допомогою якого договір міни (бартеру) був порівняний з іншими цивільно-правовими договорами;

Метод дедукції, завдяки якому на основі загальних положень цивільного законодавства був досліджений договір міни (бартеру);

Порівняльно-правовий метод, який допоміг визначити специфічні ознаки договору міни (бартеру) та його схожість/відмінність від інших видів договорів;

Формально-догматичний метод, за результатами якого було визначено поняття, істотні ознаки договору міни (бартеру), а також він сприяв аналізу чинного законодавства України;

Метод конкретно-соціологічних досліджень, допоміг відібрати необхідну інформацію серед багатьох джерел та матеріалів опитувань, узагальнити її, зробити певні висновки;

Метод узагальнення, завдяки якому відомі факти та дослідження перетворилися на характеристику договору міни (бартеру).

Інформаційним підґрунтям та теоретичною базою для дослідження правової природи договору міни (бартеру) стали роботи вчених правознавців та науковців: С.М. Бервено, Т. Й. Білоус, С. Н. Бутрин, Ю.Ф. Іванов, Р.А., В.В. Лисенко, О. Простибоженко, В.І. Токарєва, Є.О. Харитонов. А також монографії, дисертації, наукові статті вітчизняних та зарубіжних науковців тощо.

У доробках зазначених авторів глибоко розглянулись питання щодо предмету міни, особливостей, що відрізняють її від купівлі-продажу, а також права і обов'язки, які виникають у сторін за договором міни (бартеру). Проте питання щодо зміни та припинення договору міни (бартеру) не досліджувались, тому в даній курсові роботі наведені проблеми аналізувались з особливою увагою.



Розділ 1. Цивільно-правова характеристика договору міни (бартеру)

1.1 Поняття договору міни (бартеру) та його загальна характеристика

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одночасно за ст. 202 ЦК України договір є дво- чи багатостороннім правочином, який визначається як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків [3].

За своєю правовою характеристикою та економічним змістом договір міни (бартеру) є різновидом договору купівлі продажу, через це міну найчастіше розглядають у порівнянні із купівлею-продажом. Як зазначається цивілістами, міна - це такий договір, в силу якого обидві сторони зобов'язуються взаємно передати одна одній певні речі у власність. Договори купівлі-продажу і міни слугують цілі економічного обміну. З економічної точки зору, кожна купівля-продаж є міною, оскільки річ обмінюється на гроші для того, щоб потім гроші обміняти на річ. Гроші відіграють тільки роль посередника в мінових. На мою думку, ця точка зору є не зовсім вірною, оскільки враховується лише кінцевий результат даних договорів, проте юридичні засоби досягнення мети у міні та купівлі продажу все ж різні.

Згідно із ч. 1 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар [3]. Відповідно до цього робим висновок, що законодавством ототожнюються поняття міни та бартеру. Також, на відміну від купівлі-продажу, у договорі міни предметом є не майно, а товар, роботи, послуги (ч. 1 та ч.2 ст. 715 ЦК України)

Цивільним кодексом надається доволі необширне визначення поняттю договір міни. Більш ширше це питання розглядається у ГК України. Зокрема, ч. 1 ст. 293 за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Тобто, товар може бути переданий не тільки у власність, а й у повне господарське відання чи оперативне управління [1].

Ще одне визначення договору міни надається у Законі України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 р. Даний нормативно-правовий акт регулює відносини щодо бартеру на зовнішньоекономічному рівні. Згідно з ч. 1 ст. 1 цього закону товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі [4].

Як бачимо, чинні законодавчі акти дещо розбігаються у визначенні поняття договору міни, але кожне з них так чи інакше регулює це питання і вцілому доповнює положення інших. Неоднозначність правового регулювання договору міни є доволі великою прогалиною у праві, що тягне за собою непорозуміння між сторонами договору під час здійснення своїх прав та виконання обов'язків, і в результаті винекнення судових спорів. Тому законодавцю важливо заповнити ці прогалини та розробити більше положень щодо правовідносин договору міни.

Як і будь-яке договірне зобов'язання міна має свою характеристику за допомогою якої вона виділяється на фоні інших видів цивільних договорів. Ні ЦК України, ні ГК України прямо не передбачає дану характеристику, тому ми спробуємо визначити її самостійно. Зазвичай усі цивільно-правові договори характеризуються за такими ознаками: сторони, предмет договору та його належність до певних видів цивільних договорів (публічний, відплатний, тощо). За таким підходом спробуємо визначити юридичну характеристику договору міни (бартеру).

Сторонами у договорі міни, як і в договорі купівлі-продажу, є продавець і покупець. Проте на відміну від правового статусу сторін в купівлі-продажу, при договорі міни кожна із сторін є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Тобто, по суті сторони за правовим статусом є одночасно і продавцями і покупцями. За суб'єктним складом договір міни укладається фізичною особою, яка має достатній обсяг дієздатності, чи юридичною особою, для якої відчуження майна за договором міни відповідає цілям її діяльності. Важливо зазначити, що платникам єдиного податку (перша -- третя групи) укладати договори міни (бартеру) не можна, оскільки в п. 291.6 ПКУ зазначено, що платники єдиного податку першої -- третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій) [2].

Предметом міни за ст. 715 ЦК України є товар, який може обмінюватись на інший товар, послуги чи роботи. Якщо у випадку послуг та робіт все зрозуміло, то у випадку товару ЦК України не дає визначення поняттю «товар», крім того у розглядуваній статті спочатку застосовується поняття товар, а потім майно. Ця непослідовність дещо заплутує та робить незрозумілим остаточний предмет.

В. Никифорак виступає проти узагальнення предмету міни до товару, оскільки таке узагальнююче поняття товару є досить суперечливим щодо положень ЦК, бо речі, в тому числі і гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага виступають як окремі об'єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК України) [19, с. 197]. Тому автор вважає доцільним застосовувати найближче за значенням поняттю "товар" поняття "майно", під яким відповідно до ст. 190 ЦК України розуміють окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Договір міни за винекнення зобов'язань у сторін є двостороннім або взаємним видом договору. Взаємний договір - це договір, за яким його сторони наділені взаємними правами та обов'язками. Тобто у кожної сторони договору одночасно наявні як суб'єктивні права, так і суб'єктивні обов'язки [9, с. 21]. За таким договором виникає рівномірне двостороннє зобов'язання, оскільки кожна із сторін одночасно і обов'язково є і кредитором, і боржником, а зобов'язання носять зустрічний, взаємопов'язаний і взаємообумовлюючий характер [8, с. 30].

За наявністю зустрічного майнового еквіваленту договір міни вважається відплатним. ч. 5 ст. 626 ЦК України встановлює презумпцію відплатності договору: договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору [3]. Відплатними слід вважати договори, які задовольняють майновий інтерес кожної сторони, яка в них вступає, безоплатні ж договори слугують інтересу тільки однієї сторони, при цьому інша сторона не має будь-якої майнової вигоди. Зазвичай, відплатним вважається договір, за яким виконання певних дій однією стороною обумовлює сплату певної суми грошей або надання іншого зустрічного задоволення з боку другої сторони договору [15, с. 152].

Особливістю договору міни як відплатного договору є те, що навіть при наявності певної доплати, за обмін товару меншої вартості на обмін товару більшої вартості, договір однаково буде міною, а не купівлею-продажом.( ч.3 ст. 115 ЦК України). Аналогічно про це свідчить і судова практика. Зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження №14-66цс19): «необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що оскільки у договір міни відповідачі включили умову про доплату, цей договір укладений не для обміну земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а для того, щоби приховати реальний договір їх купівлі-продажу. Крім того, договір міни є різновидом договору купівлі-продажу (§ 6 "Міна" розміщений у главі 54 "Купівля-продаж" ЦК України); сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (стаття 655, частина друга статті 715 ЦК України). Тому укладення договору міни з доплатою, як у цій справі, не приховує укладення договору купівлі-продажу. Суди у цій справі, дійшовши правильних висновків щодо суті спору, помилково в основу своїх рішень поклали лише факт встановлення у рішенні ЄСПЛ порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції безвідносно до обставин справи та неправильно вважали, що Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" регулює виключно обмін розподілених і визначених у натурі земельних ділянок, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв). Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв)»[5]. Не менш цікавим є висновок викладений у Постанові Вищого господарського суду України від 16.01.2017 № 910/15077/16: «Відповідно до умов договору міни і ТОВ "Хімреактив", і Банком було встановлено вартість продажу векселів нижчу, ніж їх номінальна вартість. Згідно з ч. 3 ст. 715 ЦК України договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Отже вказана норма передбачає право сторін на встановлення у договорі міни доплати за товар більшої вартості, але не обмежує сторін у зменшенні вартості товару. Крім того, як вбачається зі змісту договору, в ньому векселі виступають як цінні папери, а отже можуть бути продані/куплені або обмінені з певним дисконтом з урахуванням умов їх пред'явлення до платежу. Таким чином встановлення ТОВ "Хімреактив" і Банком ціни продажу векселів нижчої, ніж їх номінальна вартість, не суперечить нормам чинного законодавства України» [6].

За моментом винекнення договірних зобов'язань договір міни може бути як консенсуальним так і реальним. За змістом визначення договору міни ЦК України: "за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати....", можна зробити висновок, що договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення сторонами консенсусу щодо істотних умов договору, а також момент набуття чинності не пов'язаний із фактичною передачею майна. Проте він може бути і реальним, наприклад коли договір міни, укладено в усній формі між фізичними особами і виконано в момент укладення. Тому доцільно погодитись із позицією С. М. Бервена, який зазначає, що закладені в ЦК України три конструкції дефініцій окремих договорів ("сторона передає або зобов'язується передати майно чи вчинити іншу дію…"; "сторона зобов'язується передати майно чи вчинити іншу дію"; "сторона передає майно") не можуть бути загальним критерієм для правильного визначення консенсуальності чи реальності договору та визначення моменту виконання договору. Зазначені три конструкції можуть лише враховуватися, а остаточне вирішення проблеми консенсуальності чи реальності залежить від додаткових застережень про момент укладення договору за умови передачі майна чи вчинення іншої дії [7, с. 4].

Отже, договір міни це самостійний різновид договору купівлі-продажу, прямо передбачений законодавством України. За договором міни сторони, які є одночасно і продавцями і покупцями, зобов'язуються передати товар у власність одна одній за інший товар. Предметом міни може бути річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки. Також передбачається можливість бартеру товару на роботи чи послуги. Договір міни є відплатним з особливістю у вигляді доплати за обмін товару меншої вартості на обмін товару більшої вартості. Консенсуальність чи реальність договору міни залежить від додаткових умов про момент передачі майна. Сторони при укладенні договору міни набувають взаємних прав та обов'язків, тому він є також двостороннім.



Специфічні ознаки договору міни (бартеру), сфера застосування та особливості правового регулювання

Загальна юридична характеристика, яку ми надали вище, є безумовно важливою при ознайомленні з договором міни (бартеру), але для його виокремлення з поміж інших договорів необхідно окреслити безпосередньо його, тобто визначити специфічні ознаки. Відплатним або двостороннім є абсолютно кожен різновид договорів купівлі-продажу, тому при дослідженні договору міни є абсолютно необхідним визначити його ознаки, які б вказували на те, що це саме міна, а не наприклад поставка. Проаналізувавши праці вчених-правознавців можна окреслити наступні специфічні ознаки міни (бартеру). По-перше, договір міни спрямований на передачу товару. За цією ознакою його можна відділити від договорів які передбачають надання послуг чи робіт. Передача майна є процесом переходу товару із володіння однієї сторони до володіння іншої. За Р. О. Стефанчук та М. О. Стефанчук такий процес може бути простим та складним. Просте передання товару має місце тоді, коли товар безпосередньо переходить від покупця до продавця, так би мовити "з рук в руки". Однак, доволі часто ми маємо справу зі складним переданням товару, яке фактично таким не є, однак за юридичним наслідками прирівнюється до нього і, як правило, обтяжено певним опосередкуванням. Випадками такого складного передання слід вважати вручення товару перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання покупцеві, набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. В окремих випадках до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарнорозпорядчого документа на майно [19, с. 204].

По-друге, договір міни передбачає передачу товару у власність (повне господарське відання, оперативне управління). Ця ознака відмежовує договір міни від оренди, позички, які спрямовані на передачу майна у користування [8, с. 29]. Тобто при укладенні договору міни право власності переходить від покупця до продавця.

По-третє, особливістю договору міни, яка відрізняє його від інших відплатних договорів є характер зустрічного надання. Якщо, наприклад, за договором купівлі-продажу зустрічним наданням є сплата покупцем за товар певної грошової суми, то за міною зустрічним наданням є передання товару. Крім того, договір міни передбачає можливість бартеру майна на роботи чи послуги (ч.5 ст. 715 ЦК України), а також можливість доплати за обмін меншовартісного майна на більш вартісне.

Отже, договір міни має багато спільного з договором купівлі-продажу. Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що у договорі купівлі-продажу за майно що продається продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому еквіваленті. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує товар більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою, тобто здійснити доплату грошовими коштами. За таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу [16, с. 41].

Договір міни використовується в побутовій та господарській діяльності. Уклавши договір, кожна сторона втрачає право власності на товар, який передає в обмін і надає право власності на товар, який вимінює. Отже, договір міни, як і договір купівлі-продажу, належить до договорів, що опосередковують перехід права власності. Однак, сфера застосування договору міни є значно вужчою, ніж договору купівлі-продажу, тому що еквівалентом є не гроші, а рівноцінний товар. Найчастіше на практиці укладаються договори міни предметом яких є будинки (квартири), земельні ділянки, а також рухоме майно. В силу різних факторів обмін таким майном не може вважатися повністю рівноцінним, тому допускається укладення договорів міни з доплатою однією стороною певної грошової суми. Такі правочини поєднують елементи договорів купівлі-продажу та міни і мають змішаний характер. Лідовець Р. А. вказує на те, що сторони, укладаючи саме змішаний договір, поєднуючи в ньому елементи різних договорів, очевидно, все ж намагаються досягти якоїсь єдиної мети (певного результату), вони, як правило, пов'язують здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених одним з цих договорів, зі здійсненням прав і обов'язків, передбачених іншим договором. [14, c. 8].

Правовідносини за договором міни врегульовуються ЦК України та деякими положення ГК України. За ст. 716 ЦКУ до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інших договорів, елементи яких містяться у договорі міни [3]. Зокрема, до міни застосовуються положення купівлі-продажу про якість, кількість та асортимент товару (статті 673, 669, 678 ЦК України). Договір міни сільськогосподарської продукції регулюється загальними положеннями про контрактацію сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦКУ) Також до договору міни бартеру можуть застосовуватись норми гл. 51 ЦК України щодо правових наслідків порушення зобов'язання.

Особливе правове регулювання має договір міни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, передбачене Законом України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності». Товарообмінна операція в ЗЕД - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлений бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних або імпортних поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом ЗЕД України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, яка передбачає збалансований по вартістю обмін товарами, роботами, послугами, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Підсумовуючи, специфічними ознаками, які дозволяють виокремити договір міни від інших видів договорів є спрямованість на передачу товару у власність з особливим характером зустрічного надання. Правовим регулюванням міни у більшості виступає ЦК України, дещо ГК України, а також ЗУ «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності».



Розділ 2. Укладення, зміна і розірвання договору міни (бартеру)

2.1 Укладення договору міни (бартеру), його істотні умови

Як вже було визначено раніше, договір міни може бути як консенсуальним так і реальним. Консенсуальні договори вважаються укладеними коли сторони досягнули консенсусу щодо істотних умов договору. А для реальних договорів істотні умови хоч і є важливими , проте вони вважаються укладеними з моменту передання майна або вчинення певної дії. Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або держаної реєстрації. Незалежно від того чи договір міни буде консенсуальним чи реальним, істотні умови будуть обов'язковою та невід'ємною частиною, оскільки вони мають першочергове значення при укладенні будь-якого цивільного договору.

А. А. Лазарєв підтримує цю думку та зазначає, що коло істотних умов, необхідних для договору, випливає з природи договору, оскільки визначає його специфіку [12, c. 47].

За ч. 2 ст. 638 ЦК України, істотні умови договору - умови стосовно
предмету договору, умови, які визначаються законом як істотні або які є
необхідними для договорів конкретного виду, а також усі умови, щодо яких має бути досягнуто згоду за заявою хоча б однієї із сторін [3]. Проте, зважаючи на ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони повинні обов'язково погодити предмет, ціну і строк договору [1].

Предмет, як істотна умова договору має величезне значення. Саме на основі узгодження предмету договору, опосередковуються й інші істотні умови, які визначені відповідно до характеру відносин, що виникли у зв'язку з укладенням договору. договір міна бартер правовий

Як правило, предметом договору є дві речі. Це можуть бути як нерухомі речі (земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення ), так і рухомі (речі, які можна вільно переміщувати у просторі). Оскільки предмет договору міни є його істотною умовою, тому це поняття охоплює не лише визначення його найменування, а й такі характеристики, як кількість, якість, асортимент та комплектність товару. Однак зазначені характеристики не можна визнавати безумовно істотними для будь-якого договору міни. Необхідність досягнення згоди щодо якісних і кількісних параметрів, а також асортименту та комплектності багато в чому буде залежати від речі, яка є предметом договору міни [10, с. 301].

Ст. 671 ЦК України встановлює важливою умовою договору асортимент товару. При договорі міни предметом якого є велика кількість товару, який можна виділити за ознаками, потрібно зазначати їх у тексті договору. Такими ознаками можуть бути: вид, модель, розмір, колір тощо. Також варто зазначати кількість товару, який виділяється за ознаками. Предмет договору міни повинен відповідати також і якісним ознакам (ст. 673 ЦК України).

Предметом договору міни можуть бути не тільки ті речі які є у сторони на момент укладення правочину, а й ті, що буде створено (набуто, придбано) стороною у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Тобто, ЦК України не встановлює положення про обов'язковість перебування товару у власності продавця на момент обміну, а тому особи можуть укладати договір міни і тоді, коли товар буде створено або набуто на підставі іншого договору у майбутньому. Разом з тим законодавство встановлює обмеження щодо предмету міни, зокрема за ч.4 ст. 293 ГК України не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством [1].

Наступною істотною умовою договору міни є ціна, оскільки він носить відплатний характер, проте відплатність даного договору не здійснюється в грошовому еквіваленті. За договором міни сторони зобов'язані передати один одному товар, або обміняти товар на роботи чи послуги. Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна встановлюється за домовленістю сторін, тобто суб'єкти міни можуть самостійно визначати майно щодо якого буде здійснюватися бартер. Таке майно має бути рівноцінним за вартістю, проте, якщо ціна одного перебільшує ціну іншого, то є можливість доплати, яка встановлюється сторонами, або за необхідністю визначатиметься виходячи із загальноприйнятих цін, що є дійсними для аналогічного майна на момент укладення договору.

Ще однією істотною умовою договору є строк. Він визначається, як строк на який укладений договір та строк протягом якого сторони зобов'язані передати один одному товар Ст. 631 ЦК України вказує, що строк дії договору є часом протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати обов'язки згідно договору. При порушенні договору під час його дії для сторін настає відповідальність навіть у випадку закінчення строку дії договору.

Договір міни як і будь-який цивільний правочин є чинним з моменту його укладення. Порядок укладення договору міни регулюється положеннями глави 53 ЦК України. На підставі даної глави можна виділити наступні стадії укладення договору міни:

пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта) (ст. 641 ЦК України);

розгляд пропозиції укласти договір другою стороною;

узгодження сторонами умов договору (ст. 649 ЦК України);

прийняття пропозиції укласти договір другою стороною (акцепт) (ст. 642 ЦК України).

Не всі наведені стадії є основними, проте для укладення договору міни обов'язково має бути оферта (пропозиція однієї сторони укласти договір) та акцепт (прийняття пропозиції іншою стороною).

Оферта - це пропозиція укласти договір, яку може зробити кожна із сторін договору міни. Ця пропозиція має містити істотні умови договору (предмет, ціну, строк), виражати намір особи бути зобов'язаною у разі прийняття такої пропозиції, а також повинна бути спрямована до конкретної особи. У разі відсутності будь-якої із цих ознак пропозиція буде розглядатися як виклик на оферту, тобто пропозиція зробити оферту. Також, оферта може бути відкликана до моменту або в момент одержання її адресатом. Якщо адресат одержав вищевказану пропозицію, то вона вже не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інших умов не вказано в самій пропозиції або не випливає із суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Акцепт - це позитивна відповідь особи, якій адресована оферта про її згоду на укладення договору міни. В певних випадках сторона якій надіслана оферта погоджується укласти договір, проте пропонує свої зауваження щодо певних умови договору. Така відповідь не є акцептом, оскільки є відмовою від старої пропозиції та новою пропозицією укласти договір на інших умовах. Акцептом є згодою, яка повинна відповідати таким умовам: визначеність, тобто відповідь має складатися з повідомлення про отримання оферти та прийняття пропозиції, а також має містити вираження зобов'язання щодо прийняття оферти; повнота, що означає погодження з усім що вказано в оферті; та безумовності - прийняття пропозиції укласти договір незалежно від подальших дій сторін.

Акцепт може виражатися різними способами. Найбільш розповсюдженим є письмова відповідь про прийняття пропозиції укласти договір на запропонованих умовах (підписання запропонованого проекту договору, повідомлення про згоду укласти договір листом, телеграфом, факсом або за допомогою інших засобів зв'язку). Формою прийняття пропозиції також може бути вчинення сторонами певних дій з виконання зобов'язань щодо договору (наприклад, передача товару), якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до ст. 640 ЦКУ, договір міни є укладеним з моменту одержання особою, що направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття такої пропозиції. Проте це правило може бути застосовано тільки до договорів міни, щодо яких законодавством не передбачено нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації. Виходячи з цього доцільно розглянути форму укладення договору міни. Оскільки ЦК України прямо не передбачає дане питання, то до договору міни застосовуються загальні положення щодо форми правочину (статті 205-209 ЦК України).

Для договору міни, що повністю виконується сторонами в момент його вчинення передбачена усна форма якщо предметом не є нерухоме майно або сторонами не є юридичні особи (ст. 206 ЦК України). Договір міни між юридичними особами укладається у простій письмовій формі (стаття 208 ЦК України). Договір міни земельної ділянки, цілісного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (статті 209-210 ЦК України).

Підсумовуючи, для укладення договору міни сторонам необхідно досягнути згоди щодо його істотних умов, до яких належить предмет, ціна і строк. Міна укладається шляхом оферти та акцепту та набирає чинності з моменту прийняття пропозиції укласти договір або з моменту нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. До договору міни застосовується усна форма (міна, яка повністю виконується в момент укладення між фізичними особами), проста письмова для міни між юридичними особами, а також письмова форма з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією щодо міни нерухомого майна.



2.2 Зміна і розірвання договору міни (бартеру)

Зміна і розірвання договору є необхідною умовою для існування будь-якого виду цивільно-правового договору, в тому числі і договору міни. Важливість даного питання обґрунтовується наявністю суб'єктів правовідносин, інтереси яких можуть змінюватися залежно від багатьох чинників, як сприятливих так і несприятливих. Зміна умов договору відрізняється від його розірвання тим, що при зміні договір зберігає чинність, але на інших умовах, а при розірванні перестає існувати, тобто втрачає свою зобов'язальну силу.

Через відсутність у цивільному законодавстві регуляції питання зміни умов договору міни, сторонам потрібно користуватися загальними положеннями глави 53 ЦК України.

Д. Є. Кутоманов, І. І. Килимник, А. М. Бровдій виокремлюють чотири загальні підстави для зміни договору або його розірвання, які, зокрема, можна застосовувати й до договору міни:

1. Угода сторін правочину.

2. Пряме встановлення у договорі або законі.

3. На вимогу однієї сторони за рішенням суду.

4. У разі односторонньої відмови від договору [15, c. 196].

Стаття 651 ЦК України встановлює перелік підстав для зміни або розірвання договору. Аналізуючи цю норму та вищенаведену класифікацію можна узагальнити наступні підстави зміни умов або розірвання договору міни:

1. Зміна умов або розірвання договору міни допускається за погодженням двох сторін, якщо інакше не встановлено самим договором чи законом .

2. Договір міни може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення умов договору іншою стороною або у випадках які передбачаються договором або законом. При цьому порушення вважається істотним якщо в результаті завданої шкоди одна із сторін позбавляється тих благ та інтересів, на які вона розраховувала при укладенні договору.

3. Договір вважається розірваним або зміненим у тому випадку, коли право на односторонню відмову від договору у повному обсязі або частково було ініційовано однією із сторін.

Перша підстава є найбільш поширена, оскільки процедура зміни або розірвання договору за згодою сторін враховує інтереси обох сторін. За зальним правилом, одностороння зміна умов договору міни не допускається, оскільки за таких умов будуть враховуватися інтереси тільки однієї сторони та порушуватися другої.

Друга підстава дає можливість сторонам міни захистити свої права у судовому порядку. Якщо одна сторона порушила умови договору, що призвело до втрати іншою стороною тих благ на які вона розраховувала, то вона має можливість звернутись до суду для захисту своїх інтересів. Крім того сторонами при укладенні договору міни можуть передбачатися випадки при яких судове вирішення спору є обов'язковим.

Третя підстава передбачає односторонню зміну або розірвання договору, але тільки в тому випадку, якщо це прямо встановлено в законі або зазначено в договорі. При такому передбачені сторона за певних обставин має право самостійно змінити умови або розірвати договір . Проте на практиці в договорі міни це використовується доволі нечасто.

Також варто звернути увагу на питання істотної зміни обставин договору міни. Це питання врегульовано ст. 652 ЦК України. У випадку істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору міни, договір може бути змінений чи розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи не випливає із суті зобов'язання. При цьому, істотною зміною вважається, якщо умови змінилися настільки , що, якби сторони могли це передбачити, вони б не укладали договір або уклали б його на інших умовах.

У випадку коли сторони договору міни не дійшли згоди щодо відповідності договору у зв'язку зі зміною істотних обставин або щодо розірвання, тоді договір міни може бути розірваний у судовому порядку. У даній ситуації суд на вимогу однієї із сторін визначає наслідки, які можуть бути спричинені через розірвання договору, враховуючи необхідність справедливого розподілу витрат, які покладені на сторони у зв'язку з виконанням договору міни.

Зміна договору міни здійснюється в аналогічному порядку із укладанням договору, тобто обов'язково повинна бути оферта пропозиція про зміну умов договору) та акцепт (прийняття такої пропозиції).

Оферта про зміну умов договору виражає намір сторони, що зробила пропозицію, вважати себе такою, яка уклала договір про зміну умов договору з адресатом, який прийме цю пропозицію. Акцептом буде вважатися відповідь сторони, якій надіслана оферта, про прийняття пропозиції, тобто згода на відповідну зміну договору міни.

За загальним правилом, договір міни буде вважатися зміненим у момент отримання особою, яка надіслала оферту, акцепту від іншої сторони.

Форма зміни договору міни регулюється ст. 654 ЦК України, згідно із якою зміна чи розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, який підлягає зміні чи розірванню, якщо інше не встановлене самим договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Також варто звернути увагу на наслідки, які настають в результаті зміни умов договору міни. Це питання регулюється загальними положеннями про договір, а саме ст. 653 ЦК України наступний перелік правових наслідків зміни чи розірвання договору міни:

1. У разі зміни договору міни зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

2. У разі розірвання договору міни зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору міни зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір міни змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору міни , якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Якщо договір міни змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як укладення, внесення змін до договору, розірвання договору міни - необхідне складове дієвого механізму цивільних правовідносин.

В юридичній доктрині існує підхід згідно якого розірвання договору є фактичним припинення його дії, тобто втрата чинності. Проте І. С. Канзафарова стверджує: «розірвання договору охоплюється більш широким поняттям «припинення договору», яке, в свою чергу, охоплюється ще ширшим поняттям «припинення зобов'язання» [11, с. 159]. На мою думку, дана точка зору є правильною, оскільки припинення і розірвання договору є не тотожними поняттями. Це підтверджується Процьковим Н. М., який визначає поняття розірвання договору як «дії, направлені на припинення частково або повністю невиконаного договору, при цьому зобов'язання сторін припиняються на майбутнє» [18, с. 8].

Загальноприйняті підстави розірвання цивільно-правових договорів слід застосовувати до договору міни у випадку його дострокового розірвання.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України припинення зобов'язання у разі його порушення, здійснюється засобом розірвання договору за погодженням обох сторін, якщо інше не встановлене договором або законом. Ця підстава виникає із принципу свободи договору і пов'язана із тим, що договір з моменту його укладення є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у судовому порядку в разі істотного порушення умов договору іншою стороною та в інших випадках передбачених договором чи законом.

Ч. 3 ст. 651 встановлює, що договір є розірвано у разі відмови від договору однією із сторін у повному обсязі, якщо право відмови встановлено договором чи законодавством.

У положеннях статті 652 ЦК України зазначено, що у випадку істотної зміни обставин, якими керувалися сторони при укладенні договору, договір може бути розірвано за погодженням обох сторін, якщо інші умови не були встановлені договором або не випливають із суті зобов'язання.

Також за рішенням суду договір може бути розірвано, якщо сторони не досягнули консенсусу стосовно приведення договору у відповідність обставинам, які було змінено. На вимогу однієї сторони у випадку розірвання договору через зміну істотних обставин, суд може визначати наслідки, які можуть бути результатом цієї дії, спираючись на справедливий розподіл витрат, які сторони понесли у зв'язку із виконанням цього договору.

Тільки у виняткових випадках та на умовах встановлених судом дозволяється розірвання договору міни у зв'язку із істотною зміною обставин за допомогою суду, коли розірвання договору міни суперечить суспільним інтересам або може потягнути шкоду для сторін, яка є суттєво вище, ніж витрати, що необхідні для виконання договору міни.

ЦК України в деяких випадках закріплює можливість вимагати розірвання договору третіми особами, які не є стороною договору, а отже розірвання договору міни мають право вимагати особи, які не є сторонами договору, але їх права були порушені. Наприклад, таке право може бути використане одним із подружжя, якщо інший здійснив бартер майном, яке знаходиться у спільній сумісній власності без його відома.

Також варто звернути увагу на правові наслідки, які настають у випадку розірвання договору міни. Відповідно до ст. 653 ЦК України можна виділити наступні наслідки розірвання договору міни:

Припинення зобов'язання за договором міни.

Зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання, якщо іншого не встановлено договором або за законом.

У випадку розірвання договору у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Сторони договору міни не можуть вимагати повернення назад того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір розірвано у зв'язку з істотними порушенням договору однією із сторін, інша сторона може вимагати відшкодування збитків, які було завдані їй через розірвання договору.

Оскільки договір мін відноситься до складу загальних зобов'язань, то до нього також можна застосовувати положення ст. 611 ЦК України, де визначаються такі наслідки порушення зобов'язання:

припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови;

припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору;

зміна умов зобов'язання;

сплата неустойки;

відшкодування збитків та моральної шкоди.

Щодо форми розірвання договору, то аналізуючи ЦК України, можна зробити висновок, що договір міни розривається в тій же самій формі, що й був укладений. Тобто, за загальним правилом, якщо договір міни був укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, то правильний порядок розірвання буде дотримано з наявністю письмової форми та нотаріального посвідчення факту розірвання.

Отже, порядок та підстави зміни та розірвання договору міни регулюються загальними положеннями законодавства України. Договір може бути змінено чи розірвано в наступних випадках: за погодженням обох сторін; судом у випадку порушення істотних умов договору однією із сторін, якщо такі дії завдали шкоду іншій стороні; одностороння зміна чи розірвання, якщо це прямо передбачено договором чи законом; договір міни може бути розірвано судом, коли сторони не досягнули згоди щодо істотної зміни обставин, а також якщо виконання зобов'язань за договором порушує права третіх осіб. До правових наслідків зміни чи розірвання договору міни належить: припинення чи зміна зобов'язань з моменту досягнення сторонами домовленості або з моменту відповідного судового рішення; сторони не мають права вимагати повернення того, що уже було виконано за зобов'язанням до моменту зміни чи розірвання; за судовим рішенням є можливість сплати неустойки, збитків та моральної шкоди. Порядок зміни та розірвання договору міни здійснюється за аналогією до його укладення, тобто у порядку надсилання оферти та акцепту. Ця ж аналогія застосовується і до форми зміни/розірвання міни.



Розділ 3. Обов'язки сторін за договором міни (бартеру)

Оскільки договір міни є двостороннім, то з моменту його укладення у кожної із сторін виникають права і обов'язки, які становлять зміст договору. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язкові продавця кореспондує відповідне право покупця. З огляду на те, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає, і покупцем того товару, який вона одержує взамін, обов'язки сторін договору міни доцільно поділити на дві групи: обов'язки набувача за договором міни і обов'язки відчужувача за договором міни [10, с. 302].

За підходом В.В. Лисенка до обов'язків відчужувача можна відносити наступні.

По-перше, відчужувач повинен передати набувачеві товар, який передбачений у положеннях договору міни. Це є головним його обов'язком. Товар, що передається, повинен відповідати кількісним і якісним характеристикам, передаватися в асортименті і комплекті, тарі та/або упаковці, що обумовлені договором [13, с. 121].

Кількість, асортимент та комплектація товару, що обмінюється є важливою умовою договору міни. У положеннях договору за потребою обов'язково повинна вказуватись кількість (у мірах ваги, площі, тощо), якісні характеристики, а також комплектація товару, якщо така наявна.

По-друге, відчужувач зобов'язаний зберігати товар, що є предметом бартеру. Особливість цього обов'язку стосовно договору міни полягає в тому, що відповідно до ч. 4 ст. 715 ЦК України право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом [13, с. 124].

Даний обов'язок виникає з положень ст. 667 ЦК України, згідно якої якщо у набувача право власності на товар виникає до його фактичної передачі відчужувачем, то у останнього виникає обов'язок зберігати товар для того, щоб не втратились кількісні та якісні характеристики. За невиконання цього обов'язку відчужувач може нести цивільну відповідальність за пошкодження чи втрату товару. Проте, законодавство також покладає на набувача обов'язок відшкодувати витрати відчужувача, яких він зазнав при зберіганні товару.

По-третє, відчужувач зобов'язаний попередити набувача про всі права третіх осіб на товар, що передається на підставі договору міни, оскільки існування прав третіх осіб на товар (користування на підставі договору оренди, довічного користування, позички, права на заставу тощо) не позбавляє власника права на його відчуження [13, с. 125].

По-четверте, у разі пред'явлення до набувача позову від третьої особи на підставах , що виникли до відчуження товару за договором міни, набувач повинен повідомити про позов відчужувача та подати клопотання про залучення його до розгляду справи. Одночасно, відчужувач зобов'язується прийняти участь у справі на стороні набувача без права витребування власних вимог (ч. 1 ст. 660 ЦК України). Такий статус відчужувача виникає з того, що у разі задоволення позову набувач матиме право зворотної вимоги до відчужувача (регресивний позов).

По-п'яте, у разі вилучення товару у набувача за рішенням суду на користь третьої особи на підставах, що виникли до бартеру товару, відчужувач матиме зобов'язання відшкодувати набувачеві завдані йому збитки, якщо набувач не був повідомлений або не зміг бути повідомленим про наявність таких підстав.

Щодо обов'язків набувача за договором міни, то до них можна віднести наступні.

По-перше, відповідно до ст. 689 ЦК України набувач зобов'язаний

прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару

або має право відмовитися від договору міни [17, с. 26].

Так , набувач має право вимагати заміни: частини товару, яка не відповідає асортименту (ст. 672 ЦК України), товару неналежної якості (ст. 678 ЦК України), товару неналежної комплектації на належну (684 ЦК України).

Набувач звільняється від обов'язку прийняти товар у таких випадках:

- при порушенні строку передачі товару (ст. 663 ЦК України);

- якщо кількість товару не відповідає умовам договору (ст. 670 ЦК України);

- якщо асортимент товару не відповідає положенням договору (ст. 672 ЦК

України);

- у випадку передачі товару неналежної якості (ст. 678 ЦК України);

- якщо комплектність товару не відповідає договору (ст. 684 ЦК

України);

- якщо товар передано без тари та (або) упаковки, яка за договором була передбачена (ст. 686 ЦК України).

По-друге, набувач зобов'язаний повідомити відчужувача про

порушення умов договору міни щодо кількості, асортименту, якості,

комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений

договором міни або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не

встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути

виявлене відповідно до характеру і призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК

України) [17, с. 26].

По-третє, набувач зобов'язаний виконати зустрічне зобов'язання, тобто

передати відчужувачу товар [17, с. 27]. Оскільки договір міни є особливим за статусом його сторін, тобто сторони є одночасно і набувачем і відчужувачем , то

обов'язок набувача щодо виконання зустрічного зобов'язання повністю відповідає обов'язку відчужувача передати набувачеві товар.

По-четверте, за договором міни може встановлюватись доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на меншовартісний (ч. 3 ст. 715 ЦК України). Уразі наявності положення щодо доплати у договорі міни, набувач отримує обов'язок здійснити відповідну доплату.

По-п'яте, набувач зобов'язаний зберігати отриманий від відчужувача товар. Це пов'язується із тим, що право власності на товари, що обмінюються переходить до сторін одночасно після виконання обома сторонами зобов'язання передати товар, якщо інше не встановлене договором чи законом (ч. 4 ст. 715 ЦК України). Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. У випадку, коли набувачем не було виконано обов'язок зустрічного передання товару, то у нього не виникатиме право власності на отриманий товар. Проте він незважаючи на це, несе ризик випадкового знищення такого товару, бо відповідно до ч. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Набувач також має обов'язок забезпечити збереження товару від якого він відмовився, незалежно від причин відмови. У разі, якщо набувачем не було вжито належних заходів щодо збереження такого товару і він був частково або повністю втрачений , набувач нестиме відповідальність за втрату чи пошкодження, незважаючи на те, що товар не відповідає умовам договору міни.

...