Теоретико-правові аспекти інституту врегулювання спору за участі судді у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТІ СУДДІ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

В.В. Кириченко, Я.М. Литвинюк, І.В. Атаманчук

Анотація

Статтю присвячено дослідженню інституту врегулювання спору за допомогою судді в цивільному процесі України. Проведено аналіз наукових поглядів щодо правової природи даного інституту. Сформульовано пропозиції та висновки задля ефективності та вдосконалення процедури врегулювання спору за допомогою судді.

Ключові слова: цивільний процес, врегулювання спору за допомогою судді, суддя, судове примирення.

Аннотация

Статья посвящена исследованию института урегулирования спора с помощью судьи в гражданском процессе Украины. Проведен анализ научных взглядов относительно правовой природы данного института. Сформулированы предложения и выводы для эффективности и совершенствования процедуры урегулирования спора с помощью судьи.

Ключевые слова: гражданский процесс, урегулирования спора с помощью судьи, судья, судебное примирение.

Abstract

The article is devoted to the study of a new institute of the civil process in Ukraine - the settlement of a dispute with the partisipation of a judge. The analysis of scientific research on the legal basis of this institution was carried out. Proposals and conclusions have been formulated for the efficiency and improvement of the dispute settlement procedure with the assistance of a judge.

Key words: civil process, procedure with the assistance of a judge, judge, judicial reconciliation.

Постановка проблеми

15 грудня 2017 року набула чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу. Однією з новел є запровадження інституту врегулювання спорів за допомогою судді, який створений з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, задля дотримання основоположних принципів: справедливості, неупередженості та своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ. Правова природа, призначення та процедура врегулювання спору за участю судді призводить до проблем, пов'язаних із реалізацією на практиці процедури врегулювання спору за допомогою судді. Внаслідок чого виникає безліч суперечок, що має своє відображення у наукових працях вчених. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю досконалого вивчення правової природи, особливостей механізму застосування інституту врегулювання спору за допомогою судді в цивільному процесі України, задля його ефективного застосування та з метою справедливого та швидкого вирішення цивільних справ.

Метою статті є дослідження інституту врегулювання спору за участі судді за цивільним процесуальним законодавством України та аналіз особливостей його застосування, визначення проблемних питань та шляхів їх подолання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різні аспекти цієї проблематики досліджували в своїх роботах такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як: О. В. Аллахвердова, Ю. О. Амельченя, І. О. Бельская, Ю. В. Білоусов, С. С. Білуга, А. В. Біцай, Н. В. Боженко, O. А. Брижинский, В. П. Воложанін, М. В. Гвоздарєва, Н. М. Грень, Д Л. Давиденко, К. Загайнова, О. І. Зайцев, І. Ю. Захарьящева, О. М. Здрок, О. М. Іванова, С. І. Калашнікова, С. Каменков, В. М. Конащук, З. В. Красіловська, А. Н. Кузбагаров, С. В. Лазарєв, Б. А. Леко, P. Я. Лемик, В. І. Нагнибіда, Ю. В. Навроцька, А. М. Нехороших, В. В. Новицкая, О. І. Носирєва, Г. О. Огренчук, Ю. Д. Притика, В. В. Рєзнікова, М. А. Романенко, Н. Ю. Сакара, В. Сеник, О. Д Сидєльніков, О. М. Спектор, Т. С. Таранова, О. І. Угриновська, О. А. Устименко, В. К. Цечоєв, Г. В. Чуйко, Ц. А. Шамлікашвілі, Т. І. Шинкар, К. О. Шумова, І. Г. Ясиновський та інші

Окремі аспекти процедури врегулювання спору за участю судді досліджували такі представники цивільного процесуального права, як О. В. Гетманцев, О. О. Грабовська, Н. М. Грень, С. В. Ківалов, Н. А. Мазаракі, М. Я. Поліщук, Ю. В. Розман, Л. Д. Романадзе, С. Я. Фурса.

Основні результати дослідження

У 2017 році вступила в дію нова редакція Цивільного процесуального кодексу, в якій було введено інститут врегулювання спору за участю судді, що є беззаперечно позитивним кроком, адже дана примирювальна процедура є вагомою альтернативою звичній судовій, оскільки на відмінну від останньої не є занадто тривалою в часі та не потребує великих матеріальних витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [1]. Своєчасність означає, що суд повинен вживати заходів для ефективного та в міру можливості швидкого розгляду і вирішення спору дотримуючись основних принципів цивільного судочинства на що і покликаний нововведений інститут, який сприяє втіленню цього принципу в життя.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального права, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5 зазначено, що з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду [2]. З цього можна зробити висновок, що до введення нового інституту врегулювання спору існували й інші механізми альтернативного вирішення спорів.

На сучасному етапі обов'язок суддів заохочувати сторони до дружнього врегулювання спору не тільки задекларовано міжнародною спільнотою, а й визнано одним із засобів зміцнення незалежності судді [3].

Норми, що регламентують процедуру врегулювання спору за участі судді,зосередженні у главі 4 розділу ІІІ ЦПК України. З положень закону випливає, що врегулювання спору за участі судді - це право сторін, що виникає за умови їх спільної згоди та до початку розгляду справи по суті, якщо в справу не вступила третя особа з самостійними вимогами вирішити спір альтернативним способом. Проаналізувавши зміст статті 201 ЦПК України можна вивести підстави проведення цієї процедури:

1. Спільна згода сторін спору;

2. Проводиться до початку розгляду справи по суті;

3. Відсутність третьої сторони, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

О. Ю. Одосій називає процедуру врегулювання спору за участю судді інститутом примирення сторін [4, с. 33-34]. О. В. Горецький обстоює позицію, що «поняття «інститут врегулювання спору за участю судді» є відносно самостійною системою правових норм, відокремлених у межах цивільного процесуального права, які регулюють специфічну групу суспільних відносин» [5, с. 5]. Д С. Коноваленко і О. Є. Блажівська називають процедуру врегулювання спору за участю судді, закріплену в законодавстві України, квазі-медіацією [6; 7].

Слушною є думка Л. Д. Романадзе про те що, врегулювання спору за участі судді не є медіацією. Це самостійна процедура яку потрібно розглядати як новизну в українській практиці [8]. З аналізу процесуальних норм випливає, що дана процедура має особливі ознаки і засоби досягнення, тому ми підтримуємо думку науковців, що інститут врегулювання спору за участі судді є самостійною примирювальною процедурою.

На думку О. Б. Тиханського врегулювання спору за участі судді є альтернативним способом урегулювання саме цього цивільного спору. Науковець відносить цей інститут до примирних процедур. Він виділяє такі специфічні ознаки, що вирізняють цей інститут із-поміж інших альтернативних способів урегулювання спорів і примирних процедур у праві та цивільному процесі: врегулювання спір суддя цивільний

1. Темпоральні межі проведення такої процедури. а) Можливість урегулювати спір за участі судді до початку вирішення справи по суті (частина 1 статті 201. ЦПК України); б) здійснення процесу врегулювання в межах розумного строку, проте не більше ніж тридцять днів із дня постановлення ухвали про його проведення.

2. Урегулювання спору здійснює суддя, який розглядає справу, у чому вбачаються риси залучення спеціалізованого учасника медіації, що веде переговори. Однак суддя не домовляється зі сторонами, а сприяє їм у врегулюванні спору шляхом з'ясування підстав і предмета спору, роз'яснення сторонам предмета доказування у справі.

3. Дії судді спрямовані на сприяння врегулюванню цивільного спору: він може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору, не надаючи юридичних консультацій чи оцінки доказів [9, с. 38].

ЛазарєвС.В. виділяє 2 загальних види обмежень для застосування процедур примирення: об'єктивні та суб'єктивні, та визначає, що об'єктивні обмеження містяться у нормах права, тоді як суб'єктивні залежить від самих сторін, характеру їх відносин та специфіки справи [10]. З цим беззаперечно можна погодитися, адже завжди існують чинники, які перешкоджають застосуванню тієї чи іншої процедури і виключно вони можуть бути лише такими, що наведені вище.

Як зазначає Василина Н. В. єдиним суб'єктивним обмеженням у застосуванні даної процедури примирення є бажання сторін. Адже відповідно до частини 1 статті 201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді проводиться лише за згодою сторін та до початку розгляду справи по суті. Рішення законодавця щодо обмеження процедури врегулювання спору за участю судді та інших дій учасників процесу, спрямованих на мирне врегулювання спору, на стадії підготовчого провадження неодноразово підтримується у науковій літератури, адже як зазначається, саме ця стадія наділена найбільшим потенціалом для досягнення примирення [11, с. 18].

З цією думкою можна погодитися повністю, оскільки це не є обов'язком сторін, а їхнім правом хоча дещо умовним, зважаючи на те, що потрібна їх спільна згода. Також істинним є твердження стосовно того, що стадія підготовчого провадження визначена такою, що має найбільшою здатністю до мирного врегулювання спору. Через те, що конфліктуючі сторони ще не понесли значних матеріальних витрат і часу задля вирішення оспорюваного питання, яке привело їх до суду. Вони є заінтересованими в тому, щоб швидше задовольнити свої інтереси, адже стан речей в сучасному світі такий, що час є більшою цінністю ніж матеріальні витрати, які сторони можуть понести у зв'язку з розглядом справи у формі загального провадження. Все ж таки за умови винесення позитивного рішення суду, це рішення повинно бути ще й виконаними, а в наш час виконня судових рішень є також довготривалим процесом. З огляду на це сторони та суддя зацікавлені в тому, щоб щоб спір був вирішений як в найшвидший термін, що справляє позитивний вплив і на функціонування судової системи в Україні.

У частині 2 статті 201 ЦПК України зазначено, що проведення врегулювання спору за участю судді не допускається у разі, якщо у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору [1]. Це означає що якщо в справу вступить така особа то врегулюваня спору за даною процедурою стає неможливим. Відповідно до частини 3 статті 52 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача [1]. З цього випливає, що третя особа вступаючи у справу набуває всіх прав та обов'язків позивача, а тому й закономірно повинна мати право на врегулювання спору за участі судді в чому вона обмежена та у зв'язку з чим позбавлені й основні позивач та відповідач. Невідповідність цих положень робить нерівним становище третьої сторони з самостійними вимогами. А тому було б доцільно й розумно проводити цю процедуру за участі трьох сторін спору, вирішуючи спірні питання відносно кожного з них. Адже існування такого стану речей порушує принцип пропорційності, який покликаний на забезпечення балансу інтересів, відповідно до якого мета обмеження прав повинна бути суттєвою. Отже є доцільним є внесення поправок до статті 201 ЦПК України у частині, яка не допускає проведення цієї процедури з вступом у справу третьої особи з самостійними вимогами.

Якщо сторони не досягли миру щодо свого спору під час проведення процедури врегулювання спору за участю судді, вони втрачають право на повторне проведення врегулювання спору за участю судді (частина 2 статті 202 ЦПК України), а про припинення врегулювання спору за участю судді постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає (частина 2 статті 204 ЦПК України) [1]. На погляд Д. Д. Луспеника, введення зазначеної процедури є позитивним, «адже вона розширює процесуальні можливості сторін щодо більш швидкого та ефективного врегулювання спору». Водночас він зазначає, що «варто уважно ставитися до випадків зловживання сторонами правом скористатися зазначеною процедурою, коли одна зі сторін прагне врегулювати спір мирним шляхом, а інша дає згоду на проведення процедури лише з метою затягування розгляду справи [12].

В частині 4 статті 204 ЦПК України зазначено, що у разі припинення врегулювання спору за участю судді з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, справа передається на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України. На підставі чого Т. Бережна, аналізуючи законодавче регулювання вирішення справи за участю судді, також звертає увагу на можливі зловживання при реалізації норми, якою врегульовано, що у разі, якщо сторони не домовляться, суддя передає справу на розгляд іншого судді [13].

Дещо суперечливими є положення частин 4, 6 статті 203 ЦПК України, оскільки в частині 4 зазначено широкий спектр дій які може вчиняти суддя в процесі врегулювання спору, адже цей перелік не є вичерпним, тому потрібно встановити чіткі межі дій, через те що у зв'язку з цим суддя може допустити порушення інших положень. А саме в частині 6 цієї статті зазначено, що під час проведення врегулювання спору суддя не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, надавати оцінку доказів у справі [1]. Отже, можна побачити можливість для судді виходити за межі, що встановлені цим положенням. А тому було б доцільно обмежити суддю в діях, які він може вживати задля примирення сторін, доповнивши ЦПК статтями, які б роз'яснювали, що слід відносити до юридичних порад і рекомендацій.

У статті 129 Основного закону України в пункті 7 закріплено принцип розумності строків розгляду справи судом [14]. Цей принцип знаходить своє відображення у статті 205 ЦПК України, де встановлено, що строк цієї процедури визначається розумним строком, але не більше ЗО днів, і на нашу думку повністю відповідає вище зазначеним приписам. Принцип розумності строків також висвітлений в частині 1 статті 6 Європейської Конвенції з прав людини де закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодогойо прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення [15].

Ще одним недоліком є те, що норми ЦПК України не містить вимог до судді, який виконуватиме врегулювання спору. Ми вважаємо за потрібне, щоб із загальної кількості суддів кожного суду обиралася певна кількість суддів, тяькі пройду спеціалізовану підготовку і в подальшому тільки вони братимуть участь у врегулювання спору задля його ефективного вирішення. Ми підтримуємо думку С. О. Бондаренка, яка вважає, суддя обов'язково повинен бути знаним фахівцем із предмета спору та неабияким психологом, який матиме достатньо сили задля примирення сторін та налагодження їх взаємодії [16].

Висновки та пропозиції

На підставі огляду наукових поглядів та положень ЦПК України можна стверджувати про позитивний вплив процесуального інституту врегулювання спору за участю судді на систему правосуддя в Україні, оскільки така процедура створює можливість ефективно та швидко врегулювати правовий конфлікт між сторонами, що в свою чергу сприятиме розвантаженню судів. Вважаємо, що для вдосконалення правового регулювання спору за участю судді було б доцільним скасування обмежувального положення частини 2 статті 201 ЦПК України, оскільки воно істотно обмежує права сторін на мирне врегулювання спору, тому що абсолютно не залежить від їх волі. Також, неоднозначним є і положення частини 4 статті 203 ЦПК України, з одного боку законодавець чітко вказує на дії які повинен вчинити суддя, а з іншого не обмежує його у здійснені дій, що не передбачені цим переліком, тому, ми вбачаємо потребу корегування змісту цього положення таким чином, щоб цей перелік був вичерпним, і не давав судді можливості для зловживання своїми повноваженнями, оскільки така невизначеність порушує частину 6 статті 203 ЦПК України, де діє заборона на надання юридичних порад та рекомендацій. Крім цього, пропонуємо змінити назву глави 4 «Врегулювання спору за участі судді» розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України на назву «Судове примирення», вважаючи цей правовий інститут самостійною процесуальною процедурою з особливими принципами й засобами досягнення, а щодо процесуального статусу судді, який бере участь в регулюванні спору, використовувати поняття «суддя, який здійснює примирення», зважаючи на перейняття досвіду впровадження європейських процедур та вдосконалення доступу до правосуддя в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Вище окреслені проблеми нормативно-правового регулювання інституту врегулювання спору за участі судді, тягнуть потребу в удосконаленні відповідних процесуально-правових норм з метою забезпечення виконання головного завдання цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та створюють нові перспективи для подальших досліджень теоретико- правових аспектів інституту врегулювання спору за участі судді у цивільному процесі.

Список літератури

1. Цивільний процесуальний кодекс України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі досудовго розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року. №5. Верховний Суд України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09

3. Рада Європи Комітет Міністрів Рекомендація № (94) 12 (Незалежність, дієвість та роль суддів) (518 засідання заступників міністрів,13 жовтня 1994 року). Професійна юридична система Мега-Нау. URL: http://zakon.nau.ua/ doc/?doc_id=139511 (2015, березень, 12).

4. Одосій О. Ю. Забезпечувальні заходи в цивілістичному процесі України: дис. на здобуття наук. Ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватнеправо». К., 2018. 235 с.

5. Горецький О. В. Процедури примирення в цивільному судочинстві: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». К., 2019. 20 с.

6. Коноваленко Д. Судова медіація - challenge для України. Юридична Газета. 24.10.2017. № 4344 (593-594). URL: http://yur-gazeta.com/publications/practice/mizhnarodniy-arbitrazh-ta-adr/sudova- mediaciya--challenge-dlya-ukrayini.html.

7. Блаживская О. Урегулирование спора с участием судьи и медиация: что общего в этих институтах. prostopravo.com.ua. 14.03.2019. URL: https://prostopravo.com.ua/klub_yuristov/yuridicheskiy_rynok/stati/ uregulirovanie_spora_s_uchastiem_sudi_i_mediatsiya_chto_obschego_v_etih_institutah

8. Романадзе Л. Д. Сдерживающие недостатки: какие пробелы в проектах нових URL: http://zib.com.ua/ru/print/128584-kakie_probeli_v_proektah_novih_hpk_gpk_i_kas_budut_meshat_pr.htm.

9. Тиханський О. Б. Місце інституту врегулювання цивільного спору за участі судді в систематиці примирних процедур. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2018. № 2. (107). Ст. 31-39.

10. Лазарев С. В. Основы судебного примиреения. М.: Инфотропик Медиа, 2011. 256 с.

11. Василина Н. В «Врегулюваня спору за участі судді і спрощене провадження в цивільному судочинстві» URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/14842/Vasylyna_vrehuliuvannia_sporu_za_uchastiu_suddi.pdf?sequence=1&isAllowed=y

12. Луспеник Д. Новелізація цивільного процесу позитивно вплинула на судову практику. 25.09.2018. Судебно-юридическая газета. URL: https://sud.ua/ru/news/publication/125882-novelizatsiya- tsivilnogo-protsesu-pozitivno-vplinula-na-sudovu-praktiku-f6c2df.

13. БережнаТ. Процесуальне хуліганство та адвокатська творчість: де межа? Юридична Газета. 14 серпня 2018 р. № 32-33 (634-635). С. 20.

14. Конституція України від 28 червня 1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/ 96-%D0%B2%D1%

15. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. Офіційний вебпортал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

16. Бондаренко С. А. Участники медиативного процесса: гражданско-правовой аспект. Вестник Алтайской академии экономики и права. 2012. № 3. С. 92-96.

Размещено на Allbest.ru