Формування основних напрямів стійкості держави до кіберзагроз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра менеджменту та публічного адміністрування

Харківського національного університету будівництва та архітектури

Формування основних напрямів стійкості держави до кіберзагроз

Круглов Віталій Вікторович,

доктор наук з державного управління, професор

Анотація

Враховуючи розширення ролі інформаційно-комунікаційних технологій у суспільних відносинах, виробництві та діяльності органів публічної влади, питання безпеки посилюють свою актуальність. Належне функціонування важливих елементів життєдіяльності, критичної інфраструктури, можливості зберігання інформації з обмеженим доступом передбачає забезпечення стійкості держави до кібернетичних загроз, що вимагає розроблення актуальних заходів кіберберзахисту, особливо в умовах воєнного стану.

Метою статті є вивчення ключових напрямів стійкості держави до кіберзагроз на основі аналізу існуючих досліджень у зазначеній сфері та визначення основних підходів до забезпечення стійкості держави до кіберзагроз.

Наукова новизна. Виявлені: відповідність цифрового розвитку України можливостям протистояти кіберзагрозам та особливості забезпечення напрямів кібербезпеки України. Визначено зміст ключових інструментів стійкості держави до кіберзагроз; виокремлено необхідні напрями для досягнення правового, технічного та організаційно-операційного підходів до забезпечення стійкості держави до кіберзагроз.

Методологія. Методологічна основа дослідження передбачає використання загальнонаукових методів вивчення явищ і процесів (аналіз, синтез, графічного моделювання, типологізації, інтерпретації, абстрагування, узагальнення, а також методів системного та порівняльного аналізу). Зазначений методологічний інструментарій дозволяє дослідити, виокремити та проаналізувати існуючий стан забезпечення стійкості держави до кіберзагроз, які найбільш критично виявляють себе, та встановити ключові напрями забезпечення стійкості держави до кіберзагроз.

Висновки. Підходами до забезпечення стійкості держави до кіберзагроз можливо розглядати дослідження та моніторинг технологій кібератак; аутсорсинг окремих функцій; використання державно-приватного партнерства; впровадження державних програм посилення кіберстійкості; розширення міжнародного співробітництва; технічне забезпечення та ін. Результати дослідження дозволяють використовувати перспективні напрями при формуванні національної політики кіберзахисту з метою досягнення стійкості держави до кіберзагроз. Подальші дослідження передбачають проведення емпіричних розрахунків показників різних країн світу для з'ясування залежностей у сфері кібербезпеки.

Ключові слова: держава, інформаційно-комунікативні технології, кіберзагрози, стійкість, кібербезпека, захист.

Kruhlov Vitalii V.,

Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Professor, Department of Management and Public Administration, Kharkiv National University of Civil Engineering and Architecture

FORMATION OF THE MAIN DIRECTIONS OF STATE RESISTANCE TO CYBER THREATS

Abstract

Considering the expansion of the role of information and communication technologies in public relations, production and activities of public authorities, security issues are becoming increasingly relevant. The proper functioning of important elements of life, critical infrastructure, the ability to store information with limited access implies ensuring the resilience of the state to cyber threats, which requires the development of relevant cyber defense measures, especially in martial law.

The purpose of the article is to study the key areas of state resilience to cyber threats based on the analysis of existing research in this area and to identify the main approaches to ensuring the resilience of the state to cyber threats.

Scientific novelty. Determined: the compliance of the digital development of Ukraine with the ability to counter cyber threats; the features of ensuring the directions of cybersecurity of Ukraine. Determined: the content of the key tools of the state's resilience to cyber threats; the necessary directions for achieving legal, technical, organizational and operational approaches to ensuring the resilience of the state to cyber threats.

Methodology. The methodological basis of the study involves the use of general scientific methods for studying phenomena and processes (analysis, synthesis, graphic modeling, typology, interpretation, abstraction, generalization, as well as methods of systemic and comparative analysis). The specified methodological tools allow us to explore, identify and analyze the current state of ensuring the resilience of the state to the most critical cyber threats and to establish key areas for ensuring the resilience of the state to cyber threats.

Conclusions. Approaches to ensuring the resilience of the state to cyber threats can be considered research and monitoring of cyber-attack technologies; outsourcing of individual functions; use of public-private partnership; implementation of government programs to enhance cyber resilience; expansion of international cooperation; technical support, etc. The results of the study make it possible to use promising areas in the formation of a national cyber defense policy in order to achieve the resilience of the state to cyber threats. Subsequent studies involve empirical calculations of indicators from different countries of the world to clarify dependencies in the field of cybersecurity.

Key words: state, information and communication technologies, cyber threats, resilience, cybersecurity, protection.

Вступ

Постановка проблеми. У процесі поширення інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), їх проникнення практично в усі сфери людської діяльності підвищуються ризики локальних та глобальних небезпек. Кіберпростір та ІКТ забезпечують величезний потенціал зростання практично у всіх галузях, що потребує забезпечення державою чіткого виявлення загроз та скоординованої діяльності щодо реалізації функцій безпеки [1]. Зростання кількості користувачів, функціонування систем критичної інфраструктури на основі цифрового програмного забезпечення передбачає інциденти зовнішніх несанкціонованих втручань з метою вчинення злочинів, атак і шахрайства. За інформацією ФБР, фінансові втрати від кібератак у 2019році перевищили 3,5 млрд доларів. Після пандемії коронавірусу 2020року та реалізації масштабних планів віддаленої роботи загрози можливих атак та кризові плани стали більш небезпечними [2].

Кібератаки можуть здійснюватися особою або групою осіб дистанційно без суттєвих фізичних витрат. Країни застосовують різні стратегії боротьби із зазначеним явищем, але саме сприйняття загрози кібератаки повністю усвідомлено всіма країнами світу щодо можливості заподіяння суттєвої шкоди [3]. Оскільки кіберпростір швидко розвивається, кіберзагрози недавнього минулого також змінилися, примножившись стосовно засобів, за допомогою яких вони скоєні, та переросли в кіберзлочинність, кібершпигунство та кібервійну [4]. Напрямами протиправних дій можуть бути [5]: створення доступу до різноманітної інформації, що зберігається в Інтернеті, із зазначенням можливих цілей; електронна атака, що блокує комп'ютерні системи; введення шкідливого програмного забезпечення в комп'ютерні системи; атака на комп'ютерні мережі з використанням шкідливих програм та використання вразливих місць у комп'ютерних програмах з метою викрадення деяких даних або їх знищення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми, пов'язані із забезпеченням кібербезпеки, розглядали у свої працях вітчизняні та зарубіжні науковці. Так, О. Скибун [6] досліджував питання впровадження кібербезпеки для державного сектору на основі удосконалення інформаційно-аналітичних систем у межах формування проєкту «Цифрова держава». І. Сопілко [7] проаналізовано сутнісні характеристики кібербезпеки, спираючись на правовий аспект існуючих законодавчих актів та потреби у приведенні окремих норм українських законодавчих норм до міжнародних стандартів. У дослідженні І. Ревак і Р. Грень [8] розроблено та запропоновано наукові та практичні підходи у боротьбі з кіберзлочинами загальнодержавного рівня та на мікрорівні на основі інтеграції з бізнес-структурами. Дж. Вольф [2] досліджував виникнення точок вразливості у процесі кіберзахисту систем транспорту, фінансових послуг та охорони здоров'я. Деякі науковці [9] розглядали сучасні засоби до виявлення, аналізу, діапазон виявлення, стратегії перевірки систем, що є вразливими до кібератак. Досліджувалися також юридичні аспекти захищеності функціонування в інтернет-просторі [10]. Групою зарубіжних авторів вивчалася Європейська стратегія та законодавство щодо кібербезпеки та практичне застосування зазначеної стратегії [11].

Проте актуальною проблемою залишається пошук ключових напрямів стійкості держави до кіберзагроз, виходячи із сучасних підходів, інструментарію та враховуючи умови воєнного стану в Україні, спричиненого російською агресією.

Мета статті. Вивчення ключових напрямів стійкості держави до кіберзагроз на основі аналізу існуючих досліджень у зазначеній сфері та визначення основних підходів до забезпечення стійкості держави до кіберзагроз.

Виклад основного матеріалу

Ризик кібератак на критичну інфраструктуру країни надзвичайно високий. Комплекс цільових кібератак може бути спрямований на критичну інфраструктуру країни, що створює проблеми в системі телекомунікацій, транспортній системі, системі електромереж та інших важливих системах, необхідних для функціонування держави. Під критичною інфраструктурою розуміються організаційні та фізичні структури та споруди, що мають важливе значення для суспільства та економіки країни, а збій в їх роботі або деградація призведе до стійкого дефіциту надання послуг, значних порушень громадської безпеки чи інших негативних наслідків [12]. Впровадження механізмів безпечних технологій, політики, дії правоохоронних органів дозволяє комп'ютерній мережі та системам бути менш вразливими, оскільки кожен механізм має окремі функції для зазначеної боротьби [13].

Концепція кібербезпеки має розглядати кіберзагрози як небезпечні злочини проти окремих громадян, політиків, суспільства, юридичних осіб, інформаційних та фізичних об'єктів та держави. Вірно визначені основні фактори стійкості держави до кіберзагроз мають стати важливим нормативним напрацюванням, що може певним чином скорегувати окреме бачення розвитку політики кібербезпеки держави та напрямів як наукових так і практичних розробок у сфері кібербезпеки.

Питання визначення рівня запобігання кіберзагрозам у різних країнах світу методологічно розглядається окремими дослідницькими установами. Наприклад, методика визначення національного індексу кібербезпеки (NCSI) аналізує можливості країн запобігати кіберзагрозам і управляти кіберінцидентами. NCSI розглядає вимірні аспекти кібербезпеки, які реалізує держава: наявні законодавчі акти; передбачені адміністративні структури; формати співпраці; результати [14]. Крім показника NCSI досліджується рівень цифрового розвитку (DDL) та порівнюється оцінка NCSI і DDL. Позитивний результат демонструє відповідність або випереджання цифрового розвитку країни. Негативний результат показує відставання розвитку сфери національної кібербезпеки. На Рис. 1 показана відповідність цифрового розвитку можливостям протистояти кіберзагрозам (визначено показником NCSI) за даними 2021р. Україна у 2021 р. отримала 25місце (індекс 68,83) серед 160 країн у зазначеному рейтингу [15].

Рис. 1. Відповідність цифрового розвитку можливостям протистояти кіберзагрозам окремих країн світу [15]

Детальний аналіз аспектів складників кібербезпеки України у 2020 р. (Рис.2) демонструє 100 % виконання у розробці політики кібербезпеки, захисті особистих даних та боротьбі з кіберзлочинністю. Дії держави у забезпеченні глобальної кібербезпеки отримали 33 %, військові кібероперації 17%, управління кіберкризою 0 %. Зазначений стан справ передбачає удосконалення нормативно-правової бази відповідно до найменш розвинених напрямів у сфері забезпечення кібербезпеки.

Рис. 2. Забезпечення показників кібербезпеки Україною, 2021 р. [15]

Огляд статей, які досліджують засоби забезпечення стійкості держави до кіберзагроз, дозволив виокремити ключові інструменти стійкості держави до кіберзагроз та провести їх класифікацію. На основі проведеного аналізу засоби забезпечення стійкості держави до кіберзагроз, зміст ключових інструментів стійкості держави до кіберзагроз узагальнено у Табл. 1.

Таблиця 1 Результати аналізу виявлення ключових інструментів стійкості держави до кіберзагроз

Також на основі проведеного аналізу було систематизовано інструменти та виокремлено три ключові напрями кібербезпеки (Табл. 2). Оскільки кібербезпека має широку сферу застосування, що охоплює багато галузей і різні сектори, рівень розвитку або можливості, маємо відзначити, що переважно підходи по забезпеченню стійкості держави до кіберзагроз зосереджені за правовим технічним та організаційно-операційним напрямами.

Таблиця 2 Ключові напрями у забезпеченні стійкості держави до кіберзагроз

стійкість держава кіберзагроза

Науковці досліджують напрями протидії кіберзагрозам, особливо коли це пов'язано з державними об'єктами та критичною інфраструктурою (безпека енергосистеми, промислових систем управління). Окремими напрямами боротьби з кіберзагрозами можуть бути: оцінка ризиків, вразливості; план реагування на надзвичайні ситуації; оцінка процедур безпеки; збирання даних розвідки; партнерство з приватним сектором [22].

Готовність потенціалу до боротьби з кіберзлочинами оцінюється за такими вимірами: політичні основи; правова база; кримінальне право; докази; юрисдикція; гарантії; міжнародне співробітництво; нарощення потенціалу [4]. Ще одним підходом до визначення рівня кібербезпеки в країні є Глобальний індекс кібербезпеки (GCI). Міжнародне співробітництво зацікавлених сторін у сфері кібербезпеки за ініціативи International Telecommunication Union (ITU) зосереджене на наступних аспектах: правовий; технічний; організаційний; нарощування потенціалу; співпраця. Україна зайняла 78 місце з 194 країн відповідно до останнього оприлюдненого звіту GCI [23].

Стратегічний документ Європейського центру політичної стратегії (EPSC) визначає три виміри цифрового суверенітету: виробничий, операційний та політичний [24]. Промисловий вимір вимагає задоволення цифрових потреб. Операційний аспект пов'язаний зі стійкістю комунікаційної інфраструктури та систем інформаційно-комунікаційних технологій. Політичний вимір передбачає вплив на норми та стандарти інформаційних технологій та можливість визначати свої дії та норми [25].

Інституційний підхід спирається на створення та дієве функціонування органів, які формують політику кібербезпеки та ведуть боротьбу зі злочинами у кіберпросторі. Одна з таких інституцій Агентство Європейського Союзу з кібербезпеки (ENISA), яка в якості пріоритетних напрямків досліджень у сфері кібербезпеки визначає питання, пов'язані з безпекою даних, надійними програмними й апаратними платформами, управлінням та реагуванням на кіберзагрози, криптографією, інструментами безпеки, цифровим зв'язком безпеки [25].

Україною робляться суттєві кроки у напрямі стратегічного бачення боротьби з кібернетичними загрозами. Зазначене питання знаходиться під постійним моніторингом органів публічної влади. Одним із важливих кроків стало затвердження Стратегії кібербезпеки України [26], яка визначила стратегічні пріоритети та ключові засади розвитку системи стримування та боротьби з різними проявами кіберзагроз. Подальшому впровадженню стратегічного документу послугувало схвалення Плану реалізації Стратегії кіберпезпеки України, в якому визначено цілі кібербезпеки та шляхи їх досягнення [27].

Виходячи з результатів дослідження, слід наголосити на необхідності реалізації підходів, які можуть забезпечити безпеку держави від кіберзагроз. Дії щодо захисту мають спиратися на постійне дослідження кіберзагроз, їх еволюцію, появу вразливих елементів; моніторинг нових технологій кіберзагроз; попередження та реагування на несанкціоновані вторгнення та атаки; аутсорсинг окремих функцій.

Досліджувана проблематика повинна передбачати стратегічні підходи до впровадження державних програм щодо посилення кіберстійкості, формування необхідних секторальних інституцій, розвиток процедур та процесів, покращення управління розвідувальною діяльністю. Окремими завданнями, необхідними для подальшого розвитку стійкості держави до кіберзагроз залишається удосконалення законодавства у сфері кіберзахисту та кіберзлочинності, захисту критичних інфраструктур; забезпечення стандартизації та сертифікації; регулювання технічної безпеки та обробки даних; розширення міжнародного співробітництва; нарощення технічного забезпечення та залучення кваліфікованих фахівців. Формування можливостей держави у сфері кібербезпеки передбачає реалізацію пріоритетних проєктів, співпрацю з ключовими партнерами.

Висновки

Проблематика формування напрямів стійкості держави до кіберзагроз залишається одним із питань, від вирішення якого залежить стійке функціонування об'єктів критичної інфраструктури на основі інформаційно-комунікативних технологій, безпечна цифровізація системи діяльності органів публічної влади та систем забезпечення життєдіяльності.

Враховуючи широку сферу застосування кібербезпеки, основними підходами щодо забезпечення стійкості держави до кіберзагроз слід визначити правові, технічні та організаційно-операційні напрями. Результати дозволяють в якості підходів до забезпечення стійкості держави до кіберзагроз розглядати дослідження та моніторинг технологій кібератак; аутсорсинг окремих функцій; використання державно-приватного партнерства; впровадження державних програм посилення кіберстійкості; розширення міжнародного співробітництва; технічне забезпечення та ін.

У подальших дослідженнях доцільним буде на основі визначеного переліку факторів стійкості держави до кіберзагроз проведення емпіричних розрахунків впливу окремих показників на формування можливостей кібербезпеки у різних країнах світу.

Список використаних джерел

1. KruhlovV, LatyninM., HorbanA., PetrovA. Public-Private Partnership in Cybersecurity. CEUR Workshop Proceedings. 2020. № 2654. Р 619-628.

2. WolfeJ.C. Cybersecurity. Disruption in the Boardroom. Apress, Berkeley, CA., 2020. doi: 10.1007/978-1-4842-6159-0_4.

3. AlbaharM. Cyber attacks and terrorism: A twenty-first century conundrum. Science and engineering ethics. 2019. № 25(4). Р. 993-1006.

4. Combatting Cybercrime: Tools and Capacity Building for Emerging Economies. United Nations, 2017. 482 р.

5. VilicV M. Dark web, cyber terrorism and cyber warfare: Dark side of the cyberspace. Balkan Social Science Review. 2017. № 10(10). Р 7-25.

6. Скибун О. Ж. Кібербезпека систем електронних комунікацій органів державної влади України. Вісн. НАДУ Серія «Державне управління». 2021. № 1 (100). С. 30-39.

7. Сопілко І. Інформаційна безпека та кібербезпека: порівняльно-правовий аспект. Наукові праці Національного авіаційного університету. Серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». 2021. № 2 (59). С. 110-115.

8. Ревак І. О., Грень Р. Т Особливості формування безпечного кіберпростору в умовах розвитку цифрової економіки. Інноваційна економіка. 2021. № 3-4. С. 164-169.

9. Quincozes S. E., Albuquerque C., Passos D., Mosse D. A survey on intrusion detection and prevention systems in digital substations. Computer Networks. 2021. № 184. doi: 10.1016/j.comnet.2020.107679.

10. KuleszaJ., WeberR.H. Protecting the internet with international law. Computer Law and Security Review. 2021. №40. doi: 10.1016/j. clsr.2021.105531.

11. CarvalhoJ.V., CarvalhoS., RochaA. European strategy and legislation for cybersecurity: Implications for Portugal. Cluster Computing. 2020. № 23(3). Р 1845-1854.

12. RassS., SchauerS., KonigS., ZhuQ. Cyber-Security in Critical Infrastructures. Springer International Publishing, 2020. 297 p.

13. PonnusamyS., RubasundramG.A. An international study on the risk of cyber terrorism. International Journal of Recent Technology and Engineering. 2019. № 7(5) Р 159-163.

14. Methodology EGA, 2021. URL: https://ncsi. ega.ee/methodology/ (Дата звернення: 18.07.2022).

15. National Cyber Security Index. EGA, 2021. URL: https://ncsi.ega.ee/compare/ (Дата звернення: 18.07.2022).

16. KannariP.R., ShariffN.C., BiradarR.L. Network intrusion detection using sparse autoencoder with swish-PReLU activation model. Journal of Ambient Intelligence and Humanized Computing. 2021. doi:10.1007/ s12652-021-03077-0.

17. RehmanS.U. et al. DIDDOS: An approach for detection and identification of distributed denial of service (DDoS) cyberattacks using gated recurrent units (GRU). Future Generation Computer Systems. 2021. №118. Р 453-466.

18. CatakF.O., AhmedJ., SahinbasK., & Khand Z. H. Data augmentation based malware detection using convolutional neural networks. PeerJ Computer Science. 2021. № 7. Р 1-26.

19. JagtapS.S., Shankar SriramV.S., SubramaniyaswamyV. A hypergraph based Kohonen map for detecting intrusions over cyber-physical systems traffic. Future Generation Computer Systems. 2021. № 119. Р. 84-109.

20. GourisettiS.N.G., MylreaM., PatangiaH. Cybersecurity vulnerability mitigation framework through empirical paradigm: Enhanced prioritized gap analysis. Future Generation Computer Systems. 2020. № 105. Р. 410-431.

21. GorkaM. The Cybersecurity Strategy of the Visegrad Group Countries. Politics in Central Europe. 2018. № 14(2). Р. 75-98.

22. КругловВ.В. Державно-приватне партнерство у сфері кібербезпеки. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Державне управління. 2018. Т 29(68). № 3. С. 57-61.

23. Global Cybersecurity Index 2020. ITU: Geneva, 2021. 156 р.

24. Rethinking strategic autonomy in the digital age. European Political Strategy Centre Strategic Notes. 2019. No30. URL: https:// ec.europa.eu/epsc/sites/epsc/files/epsc_ strategic_note_issue30_strategic_autonomy.pdf (Дата звернення: 18.07.2022).

25. Cybersecurity research directions for the EU's digital strategic autonomy. ENISA, 2021. doi: 10.2824/43660.

26. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14травня 2021 року «Про Стратегію кібербезпеки України»: Указ Президента України від 26серпня 2021р. №447/2021. URL: https://www.president.gov. ua/documents/4472021-40013 (Дата звернення: 18.07.2022).

27. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 грудня 2021 року «Про План реалізації Стратегії кібербезпеки України»: Указ Президента України від 1 лютого 2022 р. №37/2022. URL: https://www. president.gov.ua/documents/372022-41289 (Дата звернення: 18.07.2022).

References

1. Kruhlov,V, Latynin,M., Horban,A., & Petrov,A. (2020). Public-Private Partnership in Cybersecurity. CEUR Workshop Proceedings, 2654, 619-628.

2. Wolfe,J.C. (2020) Cybersecurity. In: Disruption in the Boardroom. Apress, Berkeley, CA. doi: 10.1007/978-1-4842-6159-0_4.

3. Albahar,M. (2019). Cyber attacks and terrorism: A twenty-first century conundrum. Science and engineering ethics, 25(4), 993-1006.

4. United Nations. (2017). Combatting Cybercrime: Tools and Capacity Building for Emerging Economies.

5. Vilic, V M. (2017). Dark web, cyber terrorism and cyber warfare: Dark side of the cyberspace. Balkan Social Science Review, 10(10), 7-25.

6. Skybun,O.Zh. (2021). Kiberbezpeka system elektronnykh komunikatsii orhaniv derzhavnoi vlady Ukrain [Cybersecurity of electronic communications systems of state authorities of Ukraine]. Bulletin of the NAPA. Series «Public Administration», Is. 1 (100), 30-39 [in Ukrainian].

7. Sopilko,I. (2021). Informatsiina bezpeka ta kiberbezpeka: porivnialno-pravovyi aspekt. [Information security and cyber security: a comparative legal aspect]. Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal «Air and Space Law», 2(59), 110-115 [in Ukrainian].

8. Revak,I.O., Gren,R.T. (2021).

Osoblyvosti formuvannia bezpechnoho kiberprostoru v umovakh rozvytku tsyfrovoi ekonomiky. [Peculiarities of the formation of secure cyberspace in the digital economy]. Innovative economy, 3-4, 164-169 [in Ukrainian].

9. Quincozes, S. E., Albuquerque, C., Passos,D., & Mosse,D. (2021). A survey on intrusion detection and prevention systems in digital substations. Computer Networks, 184. doi: 10.1016/j.comnet.2020.107679.

10. Kulesza,J., & Weber,R.H. (2021). Protecting the internet with international law. Computer Law and Security Review, 40. doi: 10.1016/j.clsr.2021.105531.

11. Carvalho,J.V., Carvalho,S., & Rocha,A. (2020). European strategy and legislation for cybersecurity: Implications for Portugal. Cluster Computing, 23(3), 1845-1854.

12. Rass,S., Schauer,S., Konig,S., & Zhu,Q. (2020). Cyber-Security in Critical Infrastructures. Springer International Publishing.

13. Ponnusamy,S., & Rubasundram,G.A. (2019). An international study on the risk of cyber terrorism. International Journal of Recent Technology and Engineering, 7(5), 159-163.

14. EGA. (2021). Methodology. URL: https://ncsi.ega.ee/methodology/ (Last accessed: 18.07.2022).

15. EGA. (2021). National Cyber Security Index. URL: https://ncsi.ega.ee/compare/ (Last accessed: 18.07.2022).

16. Kannari, P. R., Shariff, N. C., &

Biradar,R.L. (2021). Network intrusion detection using sparse autoencoder with swish-PReLU activation model. Journal of Ambient Intelligence and Humanized Computing. doi:10.1007/s12652-021-03077-0.

17. Rehman,S.U., Khaliq,M., Imtiaz,S.I., Rasool,A, Shafiq,M., Javed,A.R, & Bashir,AK. (2021). DIDDOS: An approach for detection and identification of distributed denial of service (DDoS) cyberattacks using gated recurrent units (GRU). Future Generation Computer Systems, 118, 453-466.

18. Catak,F.O., Ahmed,J., Sahinbas,K., & Khand,Z.H. (2021). Data augmentation based malware detection using convolutional neural networks. PeerJ Computer Science, 7, 1-26.

19. Jagtap,S.S., Shankar Sriram,V. S., & Subramaniyaswamy,V. (2021). A hypergraph based Kohonen map for detecting intrusions over cyber-physical systems traffic. Future Generation Computer Systems, 119, 84-109.

20. Gourisetti, S. N. G., Mylrea, M., & Patangia, H. (2020). Cybersecurity vulnerability mitigation framework through empirical paradigm: Enhanced prioritized gap analysis. Future Generation Computer Systems, 105, 410-431.

21. Gorka,M. (2018). The Cybersecurity Strategy of the Visegrad Group Countries. Politics in Central Europe, 14(2), 75-98.

22. Kruhlov,VV. (2018). Derzhavno-pryvatne partnerstvo u sferi kiberbezpeky [Public-Private Partnership in Cybersecurity]. Vcheni zapysky TNU im. V.I. Vernadskoho. Seriia: Derzhavne upravlinnia, vol. 3,29 (68), 57-61 [in Ukrainian].

23. ITU. (2021). Global Cybersecurity Index 2020. Geneva.

24. EPSC. (2019). Rethinking strategic autonomy in the digital age. European Political Strategy Centre Strategic Notes, No30. URL: https://ec.europa.eu/epsc/sites/epsc/ files/epsc_strategic_note_issue30_strategic_ autonomy.pdf (Last accessed: 18.07.2022).

25. ENISA. (2021). Cybersecurity research directions for the EU's digital strategic autonomy. doi: 10.2824/43660.

26. Prezydent Ukrainy. (2021). Prorishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 14 travnia 2021 roku «Pro Stratehiiu kiberbezpeky Ukrainy»: Ukaz №447/2021. URL: https://www.president.gov. ua/

documents/4472021-40013 (Last accessed: 18.07.2022) [in Ukrainian].

27. Prezydent Ukrainy. (2022). Pro

rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy vid 30hrudnia 2021 roku «Pro Plan realizatsiyi Stratehiiu kiberbezpeky Ukrainy»: Ukaz №37/2022. URL: https://www.president. gov.ua/documents/372022-41289 (Last accessed: 18.07.2022) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru