Критерії виміру ефективності застосування правового експерименту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

КРИТЕРІЇ ВИМІРУ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

Глухенький С.О. аспірант

Анотація

Питання визначення ефективності проведення правового експерименту є одним із найбільш важливих та одночасно складних питань теоретико-методологічного характеру, яке має визначальне практичне значення. Вітчизняна юридична наука не має однозначної відповіді стосовно набору показників та критеріїв визначення його ефективності. Натомість існує панівна точка зору стосовно того, що оцінка правового експерименту повинна відбуватися перша за все шляхом співставлення реального стану правової дійсності, який досягнуто з урахуванням дії експериментальних правових норм з еталонним, тим бажаним станом, який планувалося досягнути. Мета статті - проаналізувати інструменти ефективності правових норм через компаративний аналіз порівняння і співставлення, очікуваних та реальних аспектів правової дійсності.

Ключові слова: правовий експеримент, ефективність, порівняння, співставлення, правові норми.

Annotation

Determining the effectiveness of a legal experiment is one of the most important and, at the same time, complex issues of theoretical and methodological nature, which has a decisive practical significance. Domestic jurisprudence does not have an unambiguous answer regarding the set of indicators and criteria for determining its effectiveness. Instead, there is a prevailing view that the evaluation of a legal experiment should take place first of all by comparing the actual state of legal reality, which was achieved taking into account the effect of experimental legal norms with the reference and the desired state. The purpose of the article is to analyze the tools of the effectiveness of legal norms through a comparative analysis of comparisons and comparisons, expected and objective aspects of legal reality. A simple comparison is a relatively weak tool of scientific knowledge in terms of the need to form a proper idea of the effectiveness of public authorities, which are determined to be competent and responsible for conducting a legal experiment, as well as for adjusting the methodology. Similarly, the comparison does not provide a thorough answer to the completeness of the disclosure of the regulatory potential of the rules of law being tested. There is no doubt that comparison is a way of obtaining information and feedback from the state and legal regulation system, which is formed under the influence of the relevant experiment. Thus it is unalterable in terms of the initial assessment of the results of its implementation. Instead, for a more systematic analysis of the process of legal experiment, identifying shortcomings of both the process and the rules of law being tested, as well as to assess the effectiveness of the state of legal reality formed under its influence, it is necessary to find more accurate evaluation criteria.

Key words: legal experiment, efficiency, comparison, comparison, legal norms.

Вступ

Категорія «ефективність» відноситься до числа вузлових проблем юридичної науки. І хоча тривалий час вирішувалися проблеми оцінки ефективності правових норм, правозастосовчої діяльності, правозастосовних актів, правосуддя тощо, але більш конкретної парадигми визначення ефективності в праві ніж «мірило суспільної практики» на сьогодні не розроблено. Як зазначає В.М. Єльцов ефективність визначається як співвідношення між фактичним результатом дії норми і тими соціальними цілями, для досягнення яких вона прийнята [1, с. 11-14]. Але В. В. Завальнюк вважає, що поняття ефективності в юридичній доктрині має бути наповнене антропологічним змістом. «Ефективність права - це не ефективність державного законодавчого механізму і адміністративно- політичних реформ системи державного управління, а ступінь духовної і матеріальної реалізації індивіда, яку забезпечує право у відповідному історико-культурному контексті» [2, с. 43-48]. Так чи інакше, але вся проблема визначення ефективності правових норм зводиться до механізму порівняння і співставлення, очікуваних та реальних аспектів правової дійсності.

Мета статті - проаналізувати інструменти ефективності правових норм через компаративний аналіз порівняння і співставлення, очікуваних та реальних аспектів правової дійсності.

Результати

Просте порівняння є доволі слабким інструментом наукового пізнання з точки зору потреб формування належного уявлення про ефективність діяльності органів публічної влади, які визначені компетентними та відповідальними за проведення правового експерименту, а також для потреб коригування методики його проведення. Так само порівняння не дає ґрунтовної відповіді на питання повноти розкриття регуляторного потенціалу норм права, які випробовуються. Беззаперечно, що порівняння, як спосіб отримання інформації та зворотного зв'язку від системи державно-правового регулювання, яка формується під впливом відповідного експерименту є безальтернативним з точки зору первісної оцінки результатів його реалізації. Натомість для більш системного аналізу процесу протікання правового експерименту, виявлення недоліків як самого процесу, так і норм права, які апробовуються, а також для оцінки ефективності стану правової дійсності, що сформовано під його впливом необхідним є пошук більш влучних критеріїв оцінки.

О.М. Мельник в своїх роботах, вимірюючи ефективність державно-правового регулювання приходить до висновку, що ефективність засобів правового регулювання (а саме одним із таких засобів виступає правовий експеримент) розглядається через поєднання статистичного, динамічного та евристичного аспектів. При чому ефективність його залежить від низки факторів: особисті та суспільні інтереси, рівень демократичності владних інститутів, соціальна корисність норми та інтенсифікація правового впливу, - які у своїй сукупності поза правовою дійсністю не визначають навіть детермінант суспільно-правових процесів [4, с. 15-17]. Іншими словами ефективність правового експерименту багато в чому залежить від здатності його реалізувати тими органами, на які така реалізація покладена.

Ефективність правового експерименту може бути визначена в якості співвідношення між фактично досягнутим результатом і метою, для досягнення якої правової експеримент проводився. При оцінці ефективності правових експериментів необхідно приймати до уваги поставлену мету, досягнутий результат і використовувані засоби. Саме мета правового експерименту є критерієм визначення його ефективності в співвідношенні з фактично досягнутим результатом. При цьому оцінюється не просто результат, а ступінь досягнення відповідних соціально-корисних цілей.

Отже ступінь досягнення, що означає наявність критеріїв оцінки, бажаних результатів, очікуваного стану правового регулювання та витрат на проведення правового експерименту.

В.М. Єльцов з цього приводу стверджує, що з метою підвищення ефективності проведення правових експериментів необхідно ретельне дотримання науково розробленої методики, залучення до організації та проведення правових експериментів представників юридичної науки, прийняття спільного нормативного правового акта, який би закріпив процедуру організації та проведення правового експерименту, створення необхідних організаційних умов, включаючи заходи, спрямовані на підвищення рівня правосвідомості та правової культури учасників відповідних правових експериментів [1, c. 11-14]. Тобто ефективність правового експерименту не можу «визначатися», вона повинна «оцінюватися» в спосіб який не залежить від волі суб'єкту, що проводить правовий експеримент.

Правовий експеримент розглядається як важливий інструмент у підвищенні ефективності правового регулювання суспільних відносин, що дозволяє уникнути правотворчих помилок, які можуть призвести до негативних соціально-економічних наслідків, обрати найбільш перспективний варіант правотворчого рішення, і виступає одним із засобів реалізації принципу науковості правотворчої діяльності.

О. М. Куракін розглядаючи проблему визначення «ефективності» в розрізі юридичної науки наполягає на необхідності виділяти одразу три напрямки її застосування:

- «як співвідношення між метою й фактично досягнутим результатом;

- як засіб визначення стану правової дійсності в межах функціонально-цільового підходу;

- як здатності приводити суспільні відносини до позитивних результатів» [4, с. 8-9].

В цілому для теорії ефективності правових засобів характерний підхід до визначення ефективності через зіставлення мети і результату для визначення міри, ступеня досягнення тієї чи іншої соціальної мети, результативності тих чи інших правових засобів, процедур. Відповідно ефективність правового експерименту також може бути визначена як співвідношення між фактично досягнутим результатом і метою, для досягнення якої правової експеримент проводився [1, c. 1114]. Але на нашу думку такий підхід суттєво звужує спроможність аналізу та оцінки реальних наслідків і способу протікання самого експерименту. Справа в тому, що на сьогодні потреба правової науки полягає не стільки у зміні правової дійсності за допомогою правового експерименту, а у створенні передумов трансформації правової дійсності шляхом мінімізації державно-управлінських зусиль. Право повинно набути більшої гнучкості, а для цього необхідно чітко визначати ті недоліки існування моделей державно-правового регулювання, які власне і повинні усуватися за допомогою реформування законодавства. правовий експеримент виступає лише як засіб правового регулювання, але запровадивши ефективну систему оцінки його результативності, ми зможемо додатково розширити і пізнавальний потенціал цього управлінського засобу.

Ефективність правового експерименту, як і будь-якого суспільно-правового явища повинна визначатися як ступінь соціальної корисності подальшого результату, який отримуватиме система в процесі регулювання відносин за допомогою тих чи інших норм права, особливо якщо для їх апробації необхідним є правовий експеримент. Це означає що і ефективність останнього може визначатися через корисність внесених ним змін в правову дійсність для суспільних потреб чи соціальних відноси після його закінчення, але з урахуванням досягнутого під час експерименту результату.

Можна стверджувати, що ефективність правового експерименту залежить від того, чи вдалося перевірити відповідну гіпотезу про ефективність, корисність і економічності тих чи інших правових норм, а також виявити «побічні ефекти». При цьому, навіть якщо правовий експеримент закінчиться рішенням про недоцільність перевіряється варіанту правового регулювання, його не можна вважати неефективним, якщо зазначене рішення обґрунтовано і в його основі лежить доведене в ході правового експерименту спростування відповідної гіпотези [1, c. 11-14].

Слід також зазначити, що така система критеріїв повинна закріплюватися на законодавчому рівні, тобто в самому законі про проведення відповідного правового експерименту, а також мати необхідний рівень наукового обґрунтування в пояснювальній записці до відповідного законопроекту. правовий експеримент ефективність регулювання

Таким чином, серед критеріїв оцінки ефективності правового експерименту ми пропонуємо наступні:

1. Часовий критерій або критерії оптимізації часових витрат. Цей критерій передбачає демонстрацію скорочення часу на задоволення суб'єктами суспільних відносин своїх інтересів або реалізації певних прав чи виконання обов'язків, що стало можливим за рахунок запровадження експериментальних правових норм. Так само цей критерій може демонструвати оптимізацію часу реагування суб'єктами владних відносин на відхилення в певній сфері суспільних відносин, а також оптимізацію часових витрат на виконання ними своїх завдань та функцій. Сутність та мета будь- якого вдосконалення законодавства полягає в тому щоб максимально спростити процес суспільних відносин та процес їх регулювання при максимальному розкриттю потенціалу, який закладається для сторін таких відносин з боку законодавства. Іншими словами мова йде про досягнення мети інтенсифікації відносин між їх учасниками, що означає отримання додаткових преференцій та результатів переважно соціально-економічного характеру. З точки зору моделі державно-правового регулювання суспільних відносин часовий критерій дає змогу на практиці продемонструвати підвищення рівня оперативності при оцінці відхилень розвитку об'єкту управління та прийняття рішень щодо його впорядкування.

2. Критерій економічної ефективності. Цей критерій оцінки реального стану правової дійсності є традиційним для оцінки якості регулювання для майже будь-якого законодавчого акту. В контексті аналізованої в рамках даної дисертаційної роботи проблематики критерій економічної ефективності демонструє зменшення витрат суб'єктами відповідних суспільних відносин на їх практичне здійснення в умовах запровадження експериментальних правових норм. З точки зору моделі державно-правового регулювання критерій економічної ефективності правових норм, що випробовуються в рамках експерименту, демонструє скорочення бюджетних витрат на утримання цих органів, а також на виконання ними їх прямих функцій. Еталонний стан передбачає певну відмінність матеріального та фінансового забезпечення системи державного управління суспільними відносинами від того, який мав місце до проведення правового експерименту. Відтак ефективність експерименту буде тим вище, чим більше будуть мінімізовані до еталонного значення витрати на відповідний вид забезпечення. Окремо зазначимо, що правовий експеримент може передбачати досягнення конкретного стану суспільних відносин.

3. Критерій інституційної визначеності. Цей критерій передбачає досягнення системою державного управління суспільними відносинами які виступають об'єктом правового експерименту такого стану інституціонального забезпечення, який передбачається досягнути на етапі планування та затвердження експерименту. Цей критерій не має вартісного або іншого кількісного виразу, хоча така оцінка можливо але виключно опосередковано та буде вважатися похідною від того чи досягнута необхідна конфігурація органів публічної влади. Суть та значення цього критерію розкривається через передбачуваний управлінський ефект, який матиме місце лише за умови трансформації існуючих владно-управлінських зв'язків або шляхом їх скорочення (і відповідного скорочення органів публічної влади, які беруть участь в регулюванні суспільних відносин з урахуванням запровадження норм, що випробовуються), або шляхом їх збільшення чи зміни суб'єктного складу за умови незмінної кількості. В такому випадку правовий експеримент як раз то і має своєю метою перевірити дієвість нового інституційного забезпечення конкретної управлінської діяльності держави. Це означає, що ефективність може виражатися спершу у порівнянні якості надання відповідних публічних послуг, або ефекту від безпосередньої регуляторної діяльності органів публічної влади. Крім того порівнюється і сам суб'єктний склад. Якщо він відповідає затвердженому а законі про проведення правового експерименту, то такий експеримент слід вважати таким що досяг мети.

4. Критерій функціональної відповідності. Будь-який правовий експеримент передбачає зміну правової реальності, що тягне за собою зміну моделі державно-правового регулювання, а відтак і зміну обсягів функціонального навантаження на відповідні органи влади. В межах експерименту компетентні органи не позбавляються повністю своїх повноважень та компетенції, що закріплені за ними до його початку. Натомість запроваджуються нові або ліквідуються існуючі виключно в межах правового експерименту, тобто щодо певного чітко визначеного кола суспільних відносин, щодо локальної території або кола осіб. Ці нові так би мовити експериментальні функції та повноваження і підлягають перевірці, але перевірка їх сама по собі є способом оцінки ефективності правового експерименту. Тому визначати якість чи в інший спосіб проводити якісне дослідження зміни функціонального навантаження навряд чи можливо та доцільно, що найменше воно не настільки репрезентативно на етапі проведення експерименту, скільки на етапі настання його наслідків. Тому критерій функціональної відповідності демонструє досягнення в рамках правового експерименту еталонного складу повноважень органів, компетентних регулювати конкретну сферу суспільних відносин, а також відсутність дублювання тих чи інших функцій або появи правової невизначеності у випадку зникнення тих із них, які були унікальними та більше якими органами державних влади не реалізуються. Фактично оцінку отримує не стільки сам по собі експеримент, скільки прогностична здатність органів відповідальних за його планування, визначити майбутній стан інституціоналізації державно-правового регулювання суспільних відносин та її функціонального наповнення в умовах нової правової дійсності та з урахуванням мінливості умов зовнішнього й внутрішнього середовища.

5. Критерій оптимізаційної спроможності. Правовий експеримент проводиться не лише тоді коли існує потреба запровадити нову правову норму, але і тоді коли вирішується питання щодо можливості існування та якості моделі державно-правового регулювання шляхом виключення тих чи інших норм або зміни суб'єктного складу регулювання суспільних відносин. Це відкриває можливість стверджувати про те, що правовий експеримент має на меті оптимізацію та виправлення недоліків правової дійсності. В такому випадку оцінюючи його ефективність мова йде не лише про досягнення результату мети його проведення, але і про оцінку досягнутого стану правової дійсності, тобто здатності системи регулювати суспільні відносини чи будь-які соціально- правові явища в тому стані, в якому вона існує без ліквідованих норм права. Фактично відбувається корекція правової дійсності, тобто правовий експеримент виконує одну із своїх функцій, а тому відбувається вже більш ґрунтовна та комплексна оцінка - оцінка її виконання, оцінка результатів її виконання, оцінка регуляторного впливу безпосередньо самого експерименту як державно- управлінського заходу. Методика проведення такої оцінки також видається нам зовсім іншою, оскільки вона відмінна від співставлення мети та результату експерименту за шкалою "досягнуто/недосягнуто". Вочевидь демонстрація результатів такого експерименту відбувається через зміну самої сутності правового регулювання, зміни парадигми управління або її окремого елементу. І аналіз таких змін дає значно більше уявлення про ті механізми, які до цього призвели і чому, а це означає, що розкривається механіка проведення правового експерименту в спосіб, який демонструє реальне підвищення ефективності правового регулювання. Іншими словами, ефективним є сам експеримент як засіб правового регулювання, а не його результат, як кінцевий стан суспільних відносин з урахуванням конфігурації та функціонального навантаження на органи публічної влади, що відповідають за їх регулювання.

6. Критерій досягнення результату правового експерименту. Це є одним із найпростіших та найбільш ілюстративних критеріїв оцінки, який передбачає відповідь на питання щодо досяжності тих цілей, які були поставлені на початку експерименту. Їх досягнення або недосягнення прямо не відповідає на жодне інше питання, але відкриває можливості для системного аналізу причин, механізмів та наслідків проведення експерименту з урахуванням тих конкретних цілей, що не були досягнуті. Оцінка за цим критерієм має ретроспективний характер і в більші мірі відображає здатність моделі інституціоналізації правового експерименту виконувати сааме ті завдання, які були поставлені на початку його проведення. На перший погляд вказаний критерій є примітивним інструментом описового змісту, але насправді нами закладається значно ширший зміст та значення його цінності з урахуванням складності та неодномірності категорії «результат». Правовий експеримент, як феномен правового регулювання суспільних відносин запроваджується для перевірки правової гіпотези та одночасного моделювання стану системи регулювання суспільних відносин з урахуванням тих чи інших особливостей, перевірка дії яких неможлива в інших умовах. Тому критерій досягнення результату повинен відобразити те, наскільки результати визначені, спрогнозовані та передбачені в нормативно-правовому акті, на підставі якого такий експеримент проводиться, досягнуті в реальності. Не те чи досягнуті чи ні, а саме на скільки і що стало причиною їх недосягнення, а також що допомогло реалізації цих результатів. Самі по собі вони не репрезентативні, але той процес в якому вони забезпечуються є моделлю майбутнього процесу державно-правового регулювання тих чи інших соціально-правових явищ. Тому запропонований критерій в першу чергу покликаний продемонструвати той результат саме правового регулювання, який закладається в призначення та сутність правового експерименту.

Існує позиція, що результативність правового експерименту є мірилом досяжності за його допомогою того стану, на який сподівається законодавець. Тобто оцінка може бути максимальною або мінімальною (нульовою) в залежності від того, чи вдалося перевірити відповідну гіпотезу (правотворчу ідею) чи ні. Мінімальна ефективність, по суті, означає відсутність ефективності правового експерименту, його неефективність. Зазначені результати правового експерименту можна вважати основними, так як мета правового експерименту - підтвердження гіпотези про ефективність, корисність і доцільність відповідних правових норм - уявляється лінійним виміром результату. У той же час, імовірнісний характер висновків за підсумками правових експериментів, а також необхідність виявлення і оцінки «побічних ефектів» і дії неексперементальних факторів дозволяє встановити й інші (проміжні) критерії, що характеризують ступінь ефективності правового експерименту [1, с. 11-14]. Ми не погоджуємося з такою позицією, оскільки результативність правового експерименту уявляється нам не стільки в досягненні встановлених цілей, а в тому яким саме чином регулюються відносини та соціально-правові явища в процесі їх досягнення. Осільки нами стверджується, що правовий експеримент це не лише елемент але і самостійний спосіб правового регулювання суспільних відносин, доцільно розширити і методичні підходи до оцінки його результативності.

1. Критерій корисності. Радянська правова доктрина визначала правовий експеримент як пробне нововведення в правовій сфері. Його мета - дати підставу для рішення, прийняти нововведення до впровадження і розповсюдження. Тому радянські науковці в галузі права визначали результатом експерименту, саме таке рішення. Невірно називати експеримент невдалим лише на тій підставі, що в його результаті прийнято рішення випробовуване нововведення не поширювати [3, с.133]. натомість Б. Ф. Усманов, зазначає, що правовий експеримент повинен забезпечити доказовість оцінки нововведення. Очевидно, що така ефективність не збігається з цілями самого нововведення - впровадити, освоїти і поширити ту чи іншу новацію. Успіх експерименту може означати невдачу нововведення, а його точність служити підставою для скасування впровадження нововведення [6, с.198]. У результаті роль експерименту висока тому, що він дає необхідні підстави та необхідну базу для обґрунтування придатності правового нововведення в інтересах суспільства. Сам по собі експеримент є засобом трансформації, перехідним механізмом від одного стану системи до іншого, більш якісного.

Саме тому, нами обстоюється необхідність оцінки його корисності не на етапі досягнення результатів, а в процесі регулювання суспільних відносин. Такий підхід можливий для застосування лише тоді, коли ми визнаємо правовий експеримент як засіб правового регулювання, самостійний та повноцінний. Це дасть змогу співставити критерії його корисності із загальноприйнятими в доктрині юридичної науки критеріями корисності правового регулювання. Одночасно наголошуємо, що така корисність повинна передбачати і суспільну, й індивідуальну. Не можна виокремити корисність персональну, навіть якщо ми говоримо про проведення експерименту щодо певного обмеженого кола осіб. Суспільна корисність правового експерименту являтиме собою міру оцінки здатності правового експерименту регулювати суспільні відносини в тому випадку, коли такий спосіб, який реалізується в рамках експерименту, буде застосований до необмеженого кола осіб.

За таких умов ми вже екстраполюємо регуляторну спроможність саме експерименту як засобу правового регулювання на ту проблему, яка потребує вирішення шляхом зміни правових норм. І головне, що така оцінка передбачатиме не порівняння чи співставлення, а системний та ґрунтовний аналіз сукупності ознак і характеристик способу регулювання, запровадженого через правовий експеримент. Цим ми доводимо його самостійність з точки зору встановлення або зміни моделі державно-правового регулювання, а також розширюємо його утилітарність з точки зору використання його як інструменту наукового пізнання. Останнє має самостійне значення оскільки підвищуючи рівень корисності правового експерименту ми отримуємо додаткову інформацію про стан суспільних відносин, їх внутрішню природу, і що головне, про механізм впливу умов зовнішнього середовища на зміст та характер їх регулювання. корисність проявляється не лише в самій регуляторній спроможності але й у здатності правового експерименту забезпечити певну стабільність регулювання суспільних відносин, спроможності гнучко реагувати на зміни умов їх реалізації, трансформацію правової дійсності без шкоди для мети та змісту їх реалізації.

Слід зауважити і на тому, що корисність правового експерименту не завжди має пряму залежність від моделі: «реалізація - отримання користі». Правове регулювання не є замкненим циклом, оскільки кожен елемент правового регулювання створює нові можливості суспільного розвитку, породжує нові юридичні факти, а також визначає перспективи подальшого правового регулювання. Тому корисність правового експерименту, як критерію його оцінки, має в більшості випадків відкладений ефект, оскільки запровадження правового експерименту створює нові умови правової дійсності, використання яких на користь подальшого регулювання суспільних відносин ускладнюється необізнаністю та невідомістю цих умов для органу регулювання.

7. Критерій правової визначеності. Говорячи про критерій корисності чи про критерій досягнення результату ми наголошуємо на необхідності оцінки або кінцевого результату експерименту або на оцінці процесу регулювання суспільних відносин. Все це відноситься напряму до самого процесу реалізації правового експерименту та його прямих наслідків, але ми розуміємо що будь-яке соціально-правове явище спричиняє нелінійні зміни правової дійсності. Іншими словами відсутня однозначність настання тих чи інших наслідків після реалізації правового експерименту, що пояснюється внутрішньою особливістю правових норм та їх регуляторної спроможності. Додатково це може означати також в те, що і сам правовий експеримент привносить певну регуляторну особливість, яка також є похідною від природи права як суспільного регулятора. Така природа та особливості в найбільшій мірі розкриваються через результати правового регулювання суспільних відносин однією із особливостей яких є правова визначеність, яка напряму впливає на виключення можливостей неоднозначного тлумачення або застосування норм права. Це впливає на інтенсифікацію та транспарентність суспільних відносин в силу того що мінімізується кількість спірних моментів. Мова йде про такий результат правового експерименту який призводить до зменшення кількості випадків появи правових конфліктів та спорів між учасниками відносин, які регулюються експериментальними нормами права. Беззаперечно, що повне зникнення таких випадків коли непорозуміння між учасниками відносин призводить до необхідності звернення до суду чи іншого органу для вирішення спору, але застосовуючи критерій правової визначеності ми акцентуємо увагу на тому, що підвищується рівень уніфікації праворозуміння, а відтак і правозастосування. Таким чином, оцінка за вказаним критерієм передбачає суттєве зменшення судових спорів саме через зміну умов, характеру, змісту регулювання суспільних відносин, що відбувається за допомогою правового експерименту.

Підсумовуючи викладене вище зазначаємо, що нами пропонується запровадити вісім критеріїв оцінки ефективності правового експерименту. Ми обстоюємо позицію комплексного всебічного та ґрунтовного аналізу й оцінки правового експерименту, як засобу правового регулювання суспільних відносин. Для цього існує необхідність поєднання всіх наведених вище критеріїв, оскільки кожен з них розкриває окремий аспект або демонструє дію окремого елементу правового експерименту. Це дає змогу визначити досяжність результатів правового експерименту, встановити недоліки та позитивні сторони його реалізації, розкрити зміст природу та сутність механізму його проведення і способів впливу за його допомогою на правову дійсність. Ефективність правового експерименту досліджується нами більш ґрунтовними засобами виявлення та оцінки детермінант регуляторної спроможності, процесу протікання та наслідків правового експерименту. Подібний підхід значно підвищує наукову цінність останнього і як інструменту пізнання сутності правових явищ, і як способу регулювання суспільних відносин шляхом трансформації моделі державно-правового регулювання.

Розуміючи необхідність розширення сучасного інструментарію пізнання правової науки та аналітичної його спроможності проведення оцінки правового експерименту пропонується нами здійснювати за методикою схожою із SWOT-аналізом, але замість середовища існування системи виступають критерії оцінки, а висновки, які даються в якості набору детермінант позитивного та негативного характеру повинні отримати відповідну інтерпретацію в науковому середовищі, а також з боку експертних груп правників практиків. Тобто кожний з критеріїв оцінки формує навколо себе певну матрицю, в якій визначаються позитивні та негативні риси запровадження правового експерименту, а також ті можливості, які він або потенційно досягає, або які він потенційно створює, але досягнення яких неможливе в силу низки причин.

Саме для виявлення цих причин і робиться аналіз, оскільки сам по собі правовий експеримент є засобом правового регулювання, хоча і тимчасовим, а тому одним із критеріїв його реалізації все ж таки виступає досяжність цілей регулювання.

Висновки

За результатами проведеної комплексної оцінки ефективності правового експерименту ми отримуємо цілком обґрунтовані напрямки та перспективи подальшого вдосконалення системи державно-правового регулювання суспільних відносин, з урахуванням тих особливостей правової дійсності, які були виявлені під час проведення правового експерименту.

Окремим засобом оцінювання якості проведення правового експерименту можна вважати зміна соціальної напруженості, як в бік зменшення, так і в бік її зростання. При чому останнє не завжди може свідчити про негативні результати самого експерименту, а в більшій мірі скоріше про неприйнятність суспільством нового способу регулювання суспільних відносин або нових умов правової дійсності. Останнє є елементом лобізму окремих інтересів певних еліт, а тому ми наполягаємо на тому, що визначення результативності, ефективності та взагалі якості проведення правового експерименту повинно відбуватися як протягом всього процесу проведення, так і з плином певного часу після його завершення. Справа в тому, що лише за умови сплину термінів настання окремих юридичних наслідків за результатами правового експерименту можна говорити про якісні зміни, які були досягнуті в результаті його запровадження. Напрямом подальших досліджень може стати віднайдення шляхів підвищення ефективності правового експерименту в Україні.

Список використаних джерел

1. Ельцов В. Н. Правовой эксперимент в современной России: проблемы эффективности: ареф дис.... к.ю.н.; специальность 12.00.01. - Тамбов: Тамб. гос. ун-т им. Г.Р. Державина. 2009. 23 с.

2. Завальнюк В.В. Ефективність права: антропологічний та євроінтеграційний аспекти. Lex portus. 2017. № 1. С. 39-49

3. Куприян А.П. Проблема эксперимента в системеобщественной практики / А.П. Куприян. - М.: Наука, 1981. - 168 с.

4. Куракін О. М. Аналіз співвідношення категорії "ефективність правового регулювання" й суміжних понять. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. Вип. 2. С. 710

5. Мельник О. М. Правове регулювання та шляхи підвищення його ефективності: автореф. дис.... канд. юрид. наук: спеціальність - 12.00.01. - Київ, 2004. 31 с.

6. Усманов Б. Ф. Социальная инноватика. - Москва: Социум, 2009. 335 с.

Размещено на Allbest.ru