Концептуальні передумови тлумачення поняття "професійна правосвідомість судді"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні передумови тлумачення поняття «професійна правосвідомість судді»

Базарник М.В.

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Анотація

У статті досліджено поточний стан розвитку концепції правосвідомості у правових дослідженнях. Охарактеризовано недоліки застосування поточної дефініції терміну правосвідомість при дослідженні феномену професійної правосвідомості судді у її динаміці. Сформувати низку проміжних тверджень, які зрештою дозволять охарактеризувати поняття професійної правосвідомості судді у всій його повноті: позиціонування правосвідомості по відношенню до її носія; здатність впливати не лише на правову реальність, але й загалом на буття особи, групи осіб, суспільства; віднесення до змісту поняття професійної правосвідомості судді інших допоміжних понять. Виявлені дискусійні аспекти потребують подальшого дослідження поняття правосвідомості на рівнях міжнародного співтовариства, держави, судової влади, судді та інститутів громадянського суспільства.

Ключові слова: правосвідомість, професійна правосвідомість, суддя, суддівська професія, концептуальний аналіз.

Annotation

The formation of scientifically based principles and measures for developing the judge's legal awareness should be based on a clear conceptual and categorical apparatus. As we previously discovered during the study of the doctrinal foundations of the development of a judge's professional legal awareness, the key problem at the moment is the lack of a single agreed definition of the concept of a judge's professional legal awareness. To a certain extent, this situation is connected with the lack of clarity on the content of this concept from the norms of judicial law.

The article examines the current state of development of the concept of legal awareness in legal research. The shortcomings of applying the current definition of the term legal awareness in the study of the phenomenon of the judge's professional legal awareness in its dynamics are characterized. To form a series of intermediate statements that will ultimately allow characterizing the concept of professional legal awareness of a judge in its entirety: positioning of legal awareness in relation to its bearer; the ability to influence not only the legal reality but also the existence of an individual, a group of individuals, and society in general; attribution to the content of the concept of professional legal awareness of a judge of other auxiliary concepts. The identified debatable aspects require further research into the concept of legal awareness at the levels of the international community, the state, the judiciary, judges and institutions of civil society.

Undoubtedly, further in-depth study of international standards will reveal a wider scope of duties that should be assigned to the state, the bodies of the justice system and the judge in the context of ensuring the development of professional legal awareness. However, such research will become possible only after the completion of the theoretical research of the content of the analyzed concept and is connected with the use of empirical methods of legal science.

Keywords: legal awareness, professional legal awareness, judge, judicial profession, conceptual analysis.

Вступ

Формування науково-обґрунтованих засад та заходів розвитку правосвідомості судді має опиратись на чіткий понятійно-категорійний апарат. Як ми попередньо виявили у ході дослідження доктринальних засад розвитку професійної правосвідомості судді, ключовою проблемою на нинішній час є відсутність єдиного узгодженого визначення поняття професійної правосвідомості судді. До певної міри така ситуація пов'язана з неочевидністю виділення змісту цього поняття з норм судового права.

Варто підкреслити, що законодавець традиційно з обережністю підходить до питання встановлення правового впливу не на правовідносини, що проявляються у правовій поведінці будь- якої особи, а на сферу суб'єктивного - психологічні процеси та свідомість. Найкраще цей сегмент правового впливу розвинувся, мабуть, у кримінально-правових дослідженнях. Так, поняття вини є суто суб'єктивним, адже вона, як випливає зі ст. 23 КК України є «психічним ставленням» особи до діяння, передбаченого цим Кодексом. У випадку цивільних правовідносин спостерігаємо чітку позицію законодавця щодо невтручання у сферу особистісного. Так, ч.1 статті 12 ЦК України закріплює невтручання держави (чи інших суб'єктів) у розсуд особи при здійсненні нею цивільних прав. Таке ж твердження можна поширити, зрештою, і на інші права людини. Важливим у цьому контексті видається положення ч. 2 цієї ж статті, за якою нездійснення прав особою не означає їх припинення.

Таким чином, чітке розмежування законодавцем суб'єктивного, належного до сфери свідомості особи та об' єктивного, що проявляється у правовій поведінці особи сприяє встановленню демократії і правопорядку у державі. Водночас, виокремлення суб'єктивного і об'єктивного породжує проблему методологічного характеру щодо взаємофункціонування, взаємопроникнення та взаємного розвитку цих аспектів людського буття.

Дослідженню поняття правосвідомості присвятили увагу Бевз С., Грошевий Ю., Ковальська В., Коцкулич В.В., Куренда Л., Луцький А. І., Міхайліна Т., Поліщук П. В., Рабінович П.М., Шаравара І. І. та ін. Разом з тим, на нинішньому етапі залишаються неуточненими концептуальні засади тлумачення поняття «професійна правосвідомість судді».

Метою статті є узагальнення концептуальних передумов тлумачення поняття «професійна правосвідомість судді».

Результати

професійна правосвідомість суддя

Існує значна кількість підходів до тлумачення вихідного поняття правосвідомості. Класичне визначення правосвідомості, пропоноване професором П.М. Рабіновичем на початку ХХІ століття, «правосвідомість - це система понять, поглядів, уявлень і почуттів чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом» [1] набуло подальшого розвитку у сучасних працях з юриспруденції.

А.І. Луцький пропонує тлумачити правосвідомість як різновид свідомості, що дозволяє створювати суб'єктивний образ чинного або бажаного права. Науковець вважає, що це суб'єктивна основа права, умова його існування та розвитку [2]. П. В. Поліщук стверджує, що правосвідомість є відображенням правової реальності крізь призму належного, з позицій принципів і норм права, які сформовано у суспільстві [3, С. 108]. Л. Куренда дотримується думки, що правосвідомість є системою правових поглядів, знань, почуттів, ціннісних орієнтацій і інших структурних утворень правової свідомості спільності людей, які професійно займаються юридичною діяльністю, що потребує спеціальної освітньої і практичної підготовки [4, С. 29]. В. Ковальська вважає, що правосвідомість слід тлумачити як систему правових знань, ідей, поглядів, почуттів, ціннісних орієнтацій, яка визначає цілісний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб сприйняття правової дійсності та зворотного впливу на неї [5, С. 206]. Ю. М. Грошевий притримується думки стосовно того, що правосвідомість являє собою систему почуттів, звичок, уявлень, оцінок, поглядів, теорій, ідей носіїв правосвідомості, які у сукупності відображають правову дійсність й оціночне ставлення до соціально-правових установок і ціннісних орієнтацій суспільства, до минулого, теперішнього чи до очікуваного права та відіграють через це роль своєрідного регулятора їх поведінки в юридично значущих ситуаціях [6, С. 248]. Т. Міхайліна вважає, що правосвідомість є розумово-психологічною категорією, відносно незалежним елементом правової системи, що забезпечує її інтегративно-синергетичні властивості та відображає сукупність знань, уявлень та емоцій щодо фактичного і бажаного стану правових феноменів [7, С. 154]. С. Бевз коротко трактує правосвідомість як ідейну основу внутрішнього переконання особи і регулятор її поведінки в межах закону і додає наступну засторогу: «[правосвідомість] є внутрішнім, інтелектуальним складником суб'єкта, тому не має якості регулятора суспільних відносин» [8, С. 65, 67]. На думку І. І. Шаравари, правосвідомість становить форму відображення правових явищ, яка охоплює психічні, інтелектуальні, емоційні та вольові процеси та стани: знання чинного права і законодавства, правові вміння і навички, правове мислення, правові емоції і почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та установки, які синтезуються у прийнятих рішеннях і спрямовані на піднесення, спілкування та взаємодію у процесі правової діяльності й поведінки у сфері правовідносин [9, С. 57].

Нарешті, наведемо визначення поняття професійної правосвідомості судді, викладене у дослідженні В.В. Коцкулич: це «особлива форма суспільної свідомості, яка окреслює ставлення суддів до права як окремої категорії представників юридичної діяльності та включає в себе сукупність правових принципів, ідей, теорій, концепцій, реальну правову поведінку суддів, а також правові настрої та почуття щодо виконання ними своїх професійних обов'язків щодо здійснення правосуддя» [10].

Порівнюючи наведені визначення поняття правосвідомості та обґрунтовану В. В. Коцкулич дефініцію професійної правосвідомості судді зауважуємо, що остання у повній мірі відображує ключові аспекти доктринального розуміння вихідного поняття. З іншого боку, на наше переконання, неоднозначність вихідної дефініції провокує й недостатньо чітке тлумачення похідного поняття професійної правосвідомості судді. Очевидно, що опираючись на твердження С. Бевз ми змушені будемо надати визначенню поняття професійної правосвідомості судді характеру суб'єктивного, тоді як з урахуванням висновків Т. Міхайліної обов'язковим видається застосування системного підходу, а опираючись на положення, сформовані А. І. Луцьким мусимо враховувати суспільну природу правосвідомості.

Окреслені визначення у цілому є репрезентативною вибіркою позицій українських вчених з питання визначення поняття правосвідомості. Це дозволяє нам керуючись методологією дослідження поліфункціональних категорій Н. Мельничук [11] сформувати низку проміжних тверджень, які зрештою дозволять охарактеризувати поняття професійної правосвідомості судді у всій його повноті.

Першим принципово важливим положенням є позиціонування правосвідомості по відношенню до її носія. Як ми зауважили, у окремих випадках правосвідомість тлумачиться як властивість усього суспільства загалом або певного кола суб'єктів, об'єднаних спільною професією. Інші науковці виокремлюють індивіда як носія правосвідомості. Це питання охоплює не лише проблему встановлення носія правосвідомості, але також і її джерело.

Ми не можемо стверджувати, що носієм правосвідомості є індивід, а її джерелом - та частина свідомості індивіда, що усвідомлює та оцінює право і правові відносини. Таке позиціонування правосвідомості нівелює її суспільну роль, а також ставить під питання наявність колективної суспільної правосвідомості, що емпірично не може бути заперечена.

З іншого боку, якщо ми приймаємо за робочу гіпотезу наявність певної колективної правосвідомості, виникає закономірне запитання щодо, по-перше, наявності комунікативних каналів поширення такої правосвідомості; по-друге, виявлення впливу такої правосвідомості на індивіда і, по-третє, її ролі для права, правопорядку, правової поведінки особи.

У цьому дослідженні, на щастя, ми маємо змогу абстрагуватись від онтологічних аспектів правосвідомості, адже у інший спосіб, ніж у зв'язку з феноменом правової реальності її буття не може бути пояснене. Отже, перше положення ми пропонуємо сформулювати у вигляді консенсусу, що випливає з конструкції терміну «професійна правосвідомість судді» і відображує ієрархічну структуру «індивідуальне-колективне-суспільне»: носієм професійної правосвідомості є суддя, а її джерелом - колективна правосвідомість, що розвивається у гармонії з суспільною правосвідомістю її суб'єктами - суддівським корпусом, органами суддівського самоврядування та системи правосуддя у відповідності до актуального стану і динаміки права, правозастосування і правовідносин.

Таким чином, ми представляємо правосвідомість не як абстракцію, а як цілком конкретний феномен, що має носія, проявляється у різних сферах буття, а не лише у рамках правової реальності та відзначається динамікою, що витікає з динамічної природи права і правовідносин.

Другим принциповим положенням, що стосується змісту поняття правосвідомості є її здатність впливати не лише на правову реальність, але й загалом на буття особи, групи осіб, суспільства.

Віднесення окремими вченими правосвідомості до сфери правової реальності заслуговує на увагу хоча б з тих міркувань, що з позиції загальнофілософської онтології розмежування вимірів буття є доречним та неминучим у зв'язку з багатоплановістю реальності. З позиції філософсько- правової онтології, предметом якої є правова реальність правосвідомість не може бути описана за межами правової реальності, оскільки існує тільки у зв'язку з існуванням права. Утім, у рамках даного дослідження ми стверджуємо, що конкретизація правосвідомості до окремого носія - судді дозволяє припускати, більше того, стверджувати наявність її впливу на об'єктивну реальність, як пов'язану з правовою реальністю так і без такого зв'язку. Відмінності у судженнях, вчинках, поведінці між суддями та іншими представниками юридичних професій, а також між суддями і громадянами без юридичних компетентностей, що проявляються за межами процесу і у позаправовій поведінці загалом є найкращим підтвердженням висунутого припущення.

Принципи суддівської етики та правовий статус судді передбачають функціонування судді у рамках приписів колективної суддівської правосвідомості, що домінує над побутовою свідомістю і суспільною правосвідомістю, яка подекуди схильна до деформації. У свою чергу, як колективна правосвідомість виступає джерелом індивідуальної, індивідуальна правосвідомість судді утворює підґрунтя та передумови для трансформацій, що відбуваються у суспільній правосвідомості. Підтвердженням може слугувати, наприклад, поширення у суспільстві низької довіри до судової влади, що було зумовлено не доброчесними діями окремих суддів, але не суддівського корпусу загалом.

Вплив професійної правосвідомості судді на індивіда забезпечується шляхом винесення суддею рішення, що має наслідки для індивіда у правовій, особистій та суспільній площині. Також можемо зауважити, що наявність впливу індивідуальної правосвідомості на соціальні групи знаходить підтвердження у діяльності суддівського самоврядування, адвокатури, прокуратури. За межами системи правосуддя вплив індивідуальної правосвідомості судді досить чітко простежується у взаємовідносинах судової влади та інститутів громадянського суспільства.

Отже, друге положення можемо сформулювати таким чином: професійна правосвідомість судді чинить вплив не тільки на її носія, але і на інших осіб, окремі соціальні групи та суспільство у рамках та поза межами правової реальності.

Третє ключове положення стосується віднесення до змісту поняття професійної правосвідомості судді інших допоміжних понять. Ми можемо спостерігати спроби розширення за допомогою допоміжних понять починаючи від початкових визначень, що фігурують у науковій думці протягом десятиліть. Подекуди учені відводять цим поняттям чи не визначальну роль у визначенні поняття правосвідомості.

Основне питання, що постає при теоретичному розгляді третього положення полягає у наступному. Визначення поняття з урахуванням структури феномену, який воно позначає є методологічно вірним кроком. Разом з тим, плюралізм підходів до трактування структури правосвідомості, пов'язаний з практично повною відсутністю нормативно-правових засад тлумачення відповідного поняття сприяє поширенню подекуди необгрунтованого включення тих чи інших структурних елементів, що не мають відношення ні до аналізованого поняття, ні до структури феномену. Більше того, перелічення у визначенні поняття окремих структурних елементів феномену нівелює їх цінність як системотвірних чинників, адже вони здебільшого самі по собі виступають складними поняттями. Іншим аспектом окресленої проблеми є те, що допоміжні поняття вкладаються у визначення поняття правосвідомості без дотримання логіки їх позиціонування у структурі феномену. Для прикладу, конструювання визначення правосвідомості з акцентом на «сукупності поглядів, настроїв, теорій та ідей» або «системи почуттів, звичок, уявлень, оцінок, поглядів, теорій, ідей носіїв правосвідомості» [5; 6], так само і по відношенню до правосвідомості суддів - як сукупності «правових принципів, ідей, теорій, концепцій, реальної правової поведінки» [10] має наступні слабкі місця. По-перше, почуття, погляди, ідеї, настрої та ін. очевидно відносяться до сфери суб'єктивного, тоді як теорії, принципи, концепції існують у об'єктивній площині колективної чи суспільної правосвідомості. Звички, оцінки та реальну правову поведінку можемо обґрунтовано віднести до об'єктивації інтерсуб'єктивних факторів поведінки особи. По-друге, неочевидним залишається зв'язок окреслених допоміжних понять, власне правосвідомості та поведінки особи у правовій та об'єктивній реальності. По-третє, наявність десятків, а то й сотень визначень поняття ідеї, теорії, почуття та ін. переводить їх у статус «інформаційного шуму», що при визначенні поняття правосвідомості швидше відвертає увагу від ключових його аспектів, а отже не може актуалізуватись у раціональноцентрованому нормотворчому дискурсі.

Отже, третє положення формулюємо наступним чином: допоміжні поняття допустимі у визначенні поняття правосвідомості, але лише у тому випадку, якщо вони відбивають внутрішню структуру феномена, позбавлені двозначності і несуть цінність для уточнення змісту поняття правосвідомості.

Окреслені положення з одного боку обмежують можливі варіації тлумачення професійної правосвідомості судді, а з іншого - утворюють підґрунтя для нормативного закріплення цього поняття і розробки методології розвитку правосвідомості. Отже, на першому етапі дослідження, згідно окреслених цілей ми виокремили низку дискусійних аспектів, вирішення яких пов'язане з удосконаленням визначення змісту професійної правосвідомості судді. На наступних етапах ми звернемо увагу на деякі відмінності щодо тлумачення професійної правосвідомості судді у залежності від кута зору суб'єкта спостереження.

Як ми довели у ході дослідження доктринальних аспектів правосвідомості судді, у юриспруденції це питання охоплене найбільш повно. Основним недоліком теоретико-правового кута зору на питання поняття правосвідомості є неоднозначність його тлумачення, включення допоміжних понять, відсутність єдності у думках щодо впливу правосвідомості на правову і об' єктивну реальність та суспільство загалом. Виявлені дискусійні аспекти потребують подальшого дослідження поняття правосвідомості на рівнях міжнародного співтовариства, держави, судової влади, судді та інститутів громадянського суспільства. Лише у такий спосіб ми зможемо усунути можливі сумніви у обґрунтованості єдиного визначення поняття професійної правосвідомості судді, що дозволить рекомендувати закріплення відповідної дефініції у законі.

Висновки

На поточному етапі вивчаючи професійну правосвідомість судді на рівні міжнародного співтовариства ми приміряємось до подальшого удосконалення теорії її розвитку з огляду на євроінтеграційні прагнення України. Разом з тим, як слушно відзначив Р. Сопільник, не усі міжнародні стандарти правосуддя можливо і потрібно безоглядно імплементувати у національному законодавстві. Більше того, такої вимоги немає у нормативно-правових актах Європейського союзу, який поважає суверенітет країн-членів в питаннях організації судової влади вимагаючи, при цьому, лише загальної відповідності досить широким та гнучким стандартам [12].

Поверхневий огляд міжнародних стандартів правосуддя вказує на те, що питання правосвідомості судді залишається, до певної міри, поза межами їх цілей. Єдина пряма вказівка на професійну свідомість міститься у Висновку КРЄС № 3 (2002), де стверджується, що судді повинні мати високий рівень професійної свідомості та виконувати свої обов'язки ретельно з метою дотримання вимог щодо прийняття рішень у розумний строк. Безумовно, подальше поглиблене дослідження міжнародних стандартів дозволить виявити ширший обсяг обов' язків, які повинні бути покладені на державу, органи системи правосуддя та суддю у контексті забезпечення розвитку професійної правосвідомості. Однак, таке дослідження стане можливим лише після завершення теоретичного дослідження змісту аналізованого поняття і пов'язане з використанням емпіричних методів юридичної науки.

Список використаних джерел

1. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. К., Атіка, 2001.

2. Луцький А. І. Правова ідеологія в системі правової свідомості. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2014. Вип. 8. С. 25-27. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu іиг 2014 8 8

3. Поліщук П.В. Особливості взаємовпливу правосвідомості та професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ. URL:

http://elar.naiau.kiev.ua/handle/123456789/938

4. Куренда Л. Дослідження сутності професійної правосвідомості. Історико-правовий часопис. 2014. № 1. С. 27-29. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipch 2014 1 8

5. Ковальська В. Місце і роль професійної правосвідомості у різних видах юридичної діяльності. Підприємництво, господарство і право: науково-практичний господарсько-правовий журнал. 2016/2. № 12. С. 206-211.

6. Грошевий Ю. Роль професійної правосвідомості судді у формуванні рішення суду: кримінально-процесуальний аспект. Вісник Академії правових наук України. Х. : Право, 2005. № 3 (42). С. 168-180

7. Міхайліна Т. Правосвідомість у правовій системі: кібернетичний та синергетичний аспекти. http://pgp-i ournal ^^^3^^^/2019/8/29^!'

8. Бевз С. Правосвідомість у правовому регулюванні державного управління у сфері господарської діяльності. http://pgp-joumal.kiev.ua/archive/2019/8/13.pdf

9. Шаравара І. І. Правосвідомість як юридична категорія та її основні структурні елементи. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2015. Вип. 33(1). С. 56-59.

10. Коцкулич В.В. Формування професійної правосвідомості судді та суддівського розсуду: організаційний та праксеологічний аспекти: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Міністерство освіти і науки України. Київ, 2018. иКЬ: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/27414

11. Мельничук Н. Ю. Методологічні аспекти дослідження поліфункціональних категорій. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2014. № 12. С. 9-13. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzlubp 2014 12 5

12. Сопільник Р.Л. Право на справедливий судовий розгляд в євроінтеграційному вимірі : моногр. Львів : Вид-во «Львівської політехніки», 2014. 260 с.

Размещено на Allbest.ru