Особливості віктимологічного запобігання насильства щодо дітей в сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Університет Державної фіскальної служби України

ОСОБЛИВОСТІ ВІКТИМОЛОГІЧНОГО ЗАПОБІГАННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ В СІМ'Ї

Бортник Н.П. доктор юридичних наук, професор,

Сопільник Л.І. доктор юридичних наук, доктор технічних наук, професор,

Тильчик В.В. доктор юридичних наук, професор, начальник

кафедри адміністративного права і процесу та митної безпеки

Анотація

віктимізація постраждалий насильство сім'я

В статті досліджено особливості віктимологічного запобігання насильства щодо дітей в сім'ї. Підкреслено, що важливим напрямом попередження насильства щодо дітей в сім'ї займає віктимологічна профілактика. Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Виникає необхідність організовувати у спеціалізованих службах підтримки постраждалих осіб програми корекції віктимологічної поведінки жертв, а також потенційних жертв насильства в сім'ї. Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви насильства, а й на їх мікросередовище. Віктимологічну профілактику насильства щодо дітей поділяється на ранню та безпосередню. Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою насильства або перебуває під загрозою перетворення на жертву; заходи ранньої профілактики - на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що має високий ступінь віктимності.

Підкреслено, що діти мають схильність стати за певних обставин жертвою правопорушення, іншими словами - характеризується нездатністю уникнути небезпеки там, де це було можливо. Важливим заходом зниження ступеня віктимності дітей є вирішення соціально-економічних і виховних завдань, спрямованих на усунення причин і умов, що сприяють віктимізації.

Ключові слова: віктимна поведінка, домашнє насильство, запобігання правопорушенням, профілактика правопорушень, неповнолітні, діти.

Annotation

General social victimology prevention of violence against children in the family is to solve socio-economic and cultural-educational problems aimed at eliminating or neutralizing the causes and conditions that contribute to the criminal victimization of society and to reduce the degree of victimization of citizens. An important place in this area is a balanced victimology policy. Victimology policy is an activity to create an adequate legal framework, law enforcement practice, legal ideology and resource provision, aimed at limiting the victimization of citizens, reducing conflict and deviance in society and integrating potential victims of crime and abuse of power into normal life.

The article examines the features of victimological prevention of violence against children in the family. It is emphasized that victimological prevention is an important area of prevention of violence against children in the family. Individual victimological prevention consists in identifying persons with increased victimhood and carrying out preventive and educational measures aimed at reducing the risk of becoming a victim of criminal encroachments. There is a need to organize programs to correct the victim behaviour of victims, as well as potential victims of domestic violence, in specialized support services for victims. Individual victim prevention should be aimed not only at potential victims of violence but also at their micro-environment. Victimology prevention of violence against children is divided into early and immediate. Direct prevention measures are aimed at a person who has already become a victim of violence or is at risk of becoming a victim; early prevention measures - for a person who falls under the signs of a potential victim due to the fact that he has a high degree of victimhood.

It is emphasized that children tend to be victims of crime in certain circumstances. In other words, they are characterized by an inability to avoid danger where possible. An important measure to reduce the degree of victimization of children is to address socioeconomic and educational problems aimed at eliminating the causes and conditions that contribute to victimization.

Keywords: victim behavior, domestic violence, crime prevention, crime prevention, minors, children.

Вступ

Загальносоціальне віктимологічне запобігання насильству щодо дітей в сім'ї полягає у вирішенні соціально-економічних й культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють кримінальній віктимізації суспільства, та на зниження ступеня віктимності громадян [1, с. 188-193]. Важливе місце у цьому напрямі діяльності посідає виважена віктимологічна політика. Віктимологічна політика - це діяльність зі створення адекватної правової бази, правозастосовної практики, правової ідеології та їх ресурсного забезпечення, спрямована на обмеження віктимізації громадян, зниження конфліктності і девіантності в суспільстві та інтеграцію потенційних потерпілих від злочинів й актів зловживання владою в нормальне життя.

Саме тому метою цієї статті є дослідження особливостей віктимологічного запобігання насильства щодо дітей в сім' ї.

Питанням адміністративно та кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері попередження насильства в сім'ї присвячені праці О.М. Бандурки, М.М. Биргеу, Ю.П. Битяка, О.І. Бєлової, М.А. Бондаренка, В.Є. Бондара, А.А. Бови, В.І. Вєтрова, В.В. Вітвіцької, Л.Л. Гоголєвої, Б.М. Головкіна, Н.І. Гончарова, В.Т. Дзюби, Л.В. Дорош, В.І. Женунтія, О.А. Удалової, О.В. Швед, Н.В. Шость, Я.М. Яковлєва, О.С. Якубова, С.С. Яценка, Н.С. Юзікової та інших науковців. Вагомий внесок у дослідження міжнародно-правових механізмів захисту прав людини, зокрема механізмів Ради Європи, зробили такі українські вчені: Т. О. Анцупова, В. Г. Буткевич, Л. А. Луць, В. Є. Мармазов, І. С. Піляєв.

Результати

Термін «віктимність» введено в науковий обіг за ініціативою науковця Л. Франка з метою закріплення початкових уявлень про жертву, її властивості, що впливають на можливе припинення шкоди. З самого початку своїх досліджень Л. Франк визначив віктимність як підвищену здатність особи в силу своєї ролі, статусу, духовних або фізичних властивостей опинитися при певних обставинах жертвою правопорушення [2, с. 19].

В адміністративній деліктології віктимологічну профілактику правопорушень досліджував науковець О. Остапенко. Вчений класифікує потерпілих від адміністративних деліктів з урахуванням таких елементів їх характеристики.

1. Соціальна характеристика. Щоб зрозуміти логіку поведінки людини в адміністративно- деліктній ситуації, слід розглядати структуру її суб'єктивного духовного світу в трьох вимірах: минулому, нинішньому і майбутньому, а вибір нею рішення - як синтез минулого досвіду і орієнтації на майбутнє. Формування суб'єктивного світу особистості вказує на її соціалізацію, яка здійснюється від минулого через нинішнє - в майбутнє. В ході соціалізації, взаємодіючи з навколишнім середовищем, жертва посідала і посідає певне місце в системі суспільних зв'язків, враховуючи рід занять, спеціальність, професію, суспільний статус і економічне становище. Жертва мала, має або може мати в майбутньому соціальні зв'язки і відносини з порушником (службові, сімейні, спортивні, ділові, товариські, ворожі).

2. Психологічна характеристика. Адміністративна деліктологія, пояснюючи протиправну поведінку людини, базується на тому, що така поведінка обумовлена несприятливими умовами морального формування особистості, негативними соціальними факторами, що позначаються на сфері виховання, освіти, побутовому оточенні, способі життя [3, с. 162-165].

Враховуючи поведінку потерпілого, О. Остапенко виділяє такі групи доделіктних ситуацій:

- ситуації, в яких дії потерпілих мають провокаційний характер і містять в собі привід до вчинення адміністративного делікту. В такій ситуації проявляється протиправна або аморальна поведінка потерпілого;

- ситуації, в яких дії потерпілого мають необережний, необачний характер, створюючи у такий спосіб сприятливі умови для вчинення адміністративного делікту;

- ситуації, в яких дії потерпілого є правомірними, але вони викликають протиправні дії порушника. Наприклад, справедлива критика, зауваження на адресу особи, яка нетактовно веде себе в громадському місці, що породжує насилля до особи, яка робить зауваження [3, с. 168].

Індивідуальна віктимність визначає властивості конкретної особи, які обумовлені соціальними умовами, що її оточують, психологічними і біофізичними якостями, які сприяють формуванню умов, при яких виникає не лише адміністративно-деліктна ситуація, але і можливість причинення моральної, матеріальної і фізичної шкоди потерпілому. Проведені дослідження вказують на залежність віктимної поведінки особи від закономірностей і факторів в доделіктній і деліктній ситуаціях.

Групова віктимність проявляється в подібності, універсальності впливу соціальних умов на окремі групи людей, які мають тотожні демографічні, психологічні і біофізичні якості. В цьому випадку можна говорити про професійну віктимність, віктимність неповнолітніх і дорослих, групову віктимність серед жінок і чоловіків. Груповій віктимності притаманні національні ознаки і регіональні особливості.

Видова віктимність дозволяє здійснити типологію жертв окремих видів адміністративних деліктів. Видова характеристика віктимності буде недостатньою без урахування подібності і різниці між міською і сільською віктимізацією. Така різниця виявляється при досліджені соціальних, економічних і психологічних особливостей віктимної поведінки потерпілих в містах і на селі [3, с. 186].

Натомість у кримінології віктимологічна профілактика - це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, які формують віктимну поведінку й обумовлюють вчинення злочинів; виявлення груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності з метою відновлення або активізації їх захисних властивостей; а також розробка або вдосконалення вже існуючих спеціальних засобів захисту громадян і конкретних осіб від злочинів [1, с. 187].

Сьогодні майже всі криміналісти дійшли згоди стосовно того, що віктимологічне запобігання злочинності здійснюється за тими самими напрямами, що й запобігання злочинності взагалі, а саме: загальносоціальне віктимологічне запобігання; спеціально-віктимологічне запобігання; індивідуальне віктимологічне запобігання. Своєю чергою, спеціально-віктимологічне запобігання злочинності має таку структуру: а) віктимологічна профілактика; б) відвернення; в) припинення віктимної поведінки.

Слід зауважити, що питання про вину потерпілого в механізмі насильницького злочину є все-таки другорядним, оскільки якою б аморальною не була поведінка потерпілого (зокрема неповнолітнього), вона не є причиною застосування насильства з боку злочинця і в будь-якому випадку не слугує виправданням його дій.

Досліджуючи віктимологічний аспект змісту поняття «вина жертви», В. Туляков виділяє три форми прояву вини потерпілого, що суттєво деталізує розуміння зазначеного поняття і дозволяє визначити роль вини жертви в механізмі злочину. Так, в першій формі має місце комплекс соціально-психологічних субстанціональних і функціональних змін, що сприяють перетворенню особи в жертву злочину (емоції, мотиви, психічне ставлення до вчиненого діяння і його наслідків).

Друга форма передбачає оціночну сторону віктимної активності з точки зору її відповідності пануючим в суспільстві соціальним нормам та цінностям і самосвідомості індивіда. Винуватість жертви визначається в залежності від ідентифікації особи як жертви злочину і з боку суспільства, і з боку самої жертви.

Третя форма прояву вини потерпілого найтісніше пов'язана з процесом віктимізації і повністю відповідає традиційному віктимологічному уявленню про роль потерпілого в механізмі злочинного посягання. Йдеться про негативну поведінку потерпілого, яка сприяє вчиненню злочину. Зазначена форма «вини жертви» характеризує вчинки і поведінку потерпілого, причинно пов'язані з вчиненням щодо нього злочину, які об'єктивно заподіяли шкоду суспільству при наявності в них елементів, що сприяли зародженню злочинного наміру в іншої особи або його реалізації [4, с. 126-128].

Застосувавши зазначений поділ при віктимологічній характеристиці неповнолітньої жертви злочину, стає очевидно, що першочергового значення тут набуває саме третя форма у вигляді негативної поведінки, оскільки через незавершеність в розвитку особистості дитини її самосвідомість перебуває в процесі формування, а отже і самооцінка жертви втрачає об'єктивність. Однією з форм винної поведінки неповнолітньої жертви є її необережність. Досить часто жертва створює сприятливі умови для застосування насильства власною необачністю: випадкові знайомства, спільне вживання алкогольних напоїв з незнайомими людьми, контакти з раніше судимими особами нерідко призводять до настання трагічних наслідків [5, с. 120].

Небезпека стати жертвами негативних явищ життя утворює з числа дітей досить чисельну групу ризику. Діти, на думку Л. Франка, мають схильність стати за певних обставин жертвами злочину, іншими словами - характеризується нездатністю уникнути небезпеки там, де це було можливо [1, с. 22].

Процес «входження» до групи ризику може бути тривалим або швидким. Все залежить від того, які саме умови життя зазнають руйнації, наскільки вони життєво необхідні дитині, а також як довго чи як швидко у часі тривав процес їх руйнування. Очевидно, що для дітей найбільшу небезпеку становить руйнація сімейного середовища (це практично неминуче при відсутності заходів підтримки і допомоги). За певних умов негативні зрушення в шкільному мікросередовищі (часті зміни школи в зв'язку з переїздами батьків разом з дітьми) також створюють небезпеку опинитись в групі ризику. Не викликає сумніву і те, що неблагополучна сім'я - головний «полігон» для триваючої віктимізації неповнолітнього.

Вивчаючи чинники, що формують віктимність, Б. Холіст виділяє чотири групи властивостей особистості, що зумовлюють віктимність: біологічні властивості - стать, недостатність фізичного розвитку, вік; психічні властивості - агресивність, відсутність захисних механізмів; властивості, набуті в силу суспільного становища особи - наприклад, водії таксі, нічні охоронці, особи, що працюють вночі; властивості, що характеризуються економічним становищем особи - матеріальна забезпеченість особи, її демонстрація [6, с. 73-77].

Вказуючи на віктимологічні риси дітей, О. Мойсеєва поділяє їх на дві групи - загальні та індивідуальні [7, с. 99]. До загальних (притаманних підлітковому вікові як такому) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а інколи просто фізична слабкість. Індивідуальні віктимні властивості можуть бути поділені, в свою чергу, на біопсихологічні, власне психологічні та соціально-психологічні.

До власне психологічних відносять: агресивність, навіюваність, ригідність, тривожність, жорстокість, необ'єктивну оцінку можливостей, схильність до ризику, емоційну неврівноваженість, наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.

Другим блоком чинників, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально- психологічні, до яких належать: потреба у спілкуванні, самоствердженні, що якнайбільше загострюються у підлітковому віці, і звідси - підвищена орієнтація на групу, а також «важковиховуваність», правова необізнаність, незнання головних методів забезпечення особистої безпеки.

До біопсихологічних чинників відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного з симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний патопсихологічний синдроми, психогенна дезорганізація психічної діяльності) [7, с. 99].

Науковці в галузі педагогіки, досліджуючи чинники, що обумовлюють віктимізацію дітей, виділяють такі: індивідуальний чинник, який функціонує на рівні психобіологічних передумов поведінки і ускладнює соціальну адаптацію дитини; психолого-педагогічний чинник, що проявляється в дефектах шкільного та сімейного виховання; соціально-психологічний чинник, який викриває несприятливі особливості взаємодії дитини зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в навчально-виховному колективі; особистісний чинник, який, передусім, проявляється в активно-вибірковому ставленні неповнолітнього до середовища спілкування, до норм і цінностей свого середовища, до педагогічних методів впливу з боку сім' ї, школи та особистої спроможності до саморегуляції власної поведінки; соціальний чинник, який визначається соціальними та соціально-економічними умовами існування суспільства [8, с. 12].

Погоджуємося з пропозицією О. Лихачової щодо доцільності ведення віктимологічного обліку в профілактичній діяльності правоохоронних органів з метою забезпечення особистої безпеки жертви та її оточення, визначення її латентності, зупинки процесу віктимізації. При цьому в картці має міститися інформація про роботу, яка здійснюється, заходи щодо супроводу жертви конфлікту з метою забезпечення її захисту та врегулювання сімейної ситуації загалом [9, с. 411].

На жаль, на пострадянському просторі віктимологічна профілактика проводиться поверхнево. Як свідчать дані інтерв'ювання працівників правоохоронних органів, загальну уяву про існування віктимології мають лише спеціалісти з вищою юридичною освітою, але навіть вони не знають про можливості практичного та методично обумовленого застосування її теорій [10, с. 28].

Важливий напрям попередження насильства щодо дітей в сім' ї займає віктимологічна профілактика. Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Виникає необхідність організовувати у спеціалізованих службах підтримки постраждалих осіб програми корекції віктимологічної поведінки жертв, а також потенційних жертв насильства в сім' ї. Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви насильства, а й на їх мікросередовище.

Віктимологічну профілактику насильства щодо дітей також можна поділити на ранню та безпосередню. Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою насильства або перебуває під загрозою перетворення на жертву; заходи ранньої профілактики - на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що має високий ступінь віктимності [11, с. 138].

Висновки

Діти мають схильність стати за певних обставин жертвою правопорушення, іншими словами - характеризується нездатністю уникнути небезпеки там, де це було можливо. Важливим заходом зниження ступеня віктимності дітей є вирішення соціально-економічних і виховних завдань, спрямованих на усунення причин і умов, що сприяють віктимізації.

Одним з чинників підвищеної віктимності дітей є негативний вплив батьків на їх психіку, що формує у них негативні установки особистості. Звичайно, результати такого впливу в однаковій мірі сприяють тому, що неповнолітній вчиняє правопорушення, і можуть поставити його на місце жертви. Іншими словами, від розвитку подій залежить, в ролі кого опиниться неповнолітній, що зазнав негативного впливу дорослих - в ролі злочинця чи в ролі жертви.

Список використаних джерел

1. Криминология / под ред. В. Д. Малкова. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Юстицинформ, 2006. 528 с.

2. Франк Л. В. Виктимология и виктимность. Об одном новом направлении в теории и практике борьбы с преступностью: учеб. пособ. Душамбе: Ирфон, 1972. 113 с.

3. Остапенко O. І. Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку. Львів: Львів. ін-т внутр. справ при Укр. акад. внутр. справ, 1995. 312 с.

4. Туляков В. А. Виктимолология (социальные и криминологические проблемы). Одесса: Юрид. л-ра, 2000. 336 с.

5. Левицька Л.В. Запобігання насильницьким злочинам щодо неповнолітніх в Україні: дис.... канд. юрид. наук / КНУ ім. Т. Шевченка. Ірпінь, 2003. 224 с.

6. Холыст Б. Факторы, формирующие виктимность. Вопросы борьбы с преступностью. Москва: Юрид. лит., 1984. Вып. 41. С. 73-77.

7. Мойсеєва О. Є. Віктимність неповнолітніх як психолого-правова проблема. Право України. 2000. № 7. С. 99-100.

8. Серых А. Б. Психологические особенности виктимизации детей младшего школьного возраста. Социально-политические и правовые проблемы развития общества. Київ: Изд-во КГУ., 2001. С. 12.

9. Лихачева О. В. Виктимологический аспект профилактики насильственных преступлений, совершаемых в сфере семейных отношений. «Черные дыры» в российском законодательстве. 2006. № 2. С. 409-412.

10. Лактионова Т. В. Основы виктимологической профилактики разбоев и грабежей. Российский следователь. 2005. № 4. С. 27-32.

11. Волощук А. М., Ярмакі Х. П., Ковальова О. В. Діяльність служби дільничних офіцерів міліції щодо попередження насильства в сім'ї: монографія. Одеса: ОДУВС, 2013. 217 с.

Размещено на Allbest.ru