Наукові підходи до визначення теоретико-правового поняття місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Наукові підходи до визначення теоретико-правового поняття місцевого самоврядування

Гулак Л.С.

к.ю.н., доцент

доцент кафедри адміністративного та

інформаційного права

Анотація

самоврядування правовий демократичний

Стаття присвячена способам наукового пізнання місцевого самоврядування як багатогранного, політико-правового явища, а також його загальнотеоретичних аспектів та методів. Місцеве самоврядування - настільки унікальний і суспільно необхідний феномен, що протягом його існування науковий інтерес до нього постійно зростає. У науці є багато ідей, течій і точок зору з приводу того, що таке місцеве самоврядування, які виконує функції, який обсяг його повноважень. Актуальність осмислення змісту категорії «місцеве самоврядування» має не лише науково-методологічне і політико-ідеологічне, а й важливе практичне значення.

Сучасні політичні та економічні перетворення в Україні спрямовані на відновлення демократичних прав та свобод, верховенства права і закону. Основою чинного законодавства України стає філософія пріоритету прав і свобод людини та громадянина, а владні інституції реформуються з орієнтацією на забезпечення цих прав та свобод. І тут без ефективної моделі місцевого самоврядування, яке є найбільш наближене до громадянина не обійтися. Саме ефективність діяльності органів місцевого самоврядування має суттєвий вплив на суспільні відносини, зокрема на зростання рівня добробуту населення, що проживає в межах певної території, а це і є основною метою діяльності органів місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування за своєю природою виступає як специфічна форма реалізації публічної влади, відмінної як від державної, так і від громадських об'єднань, оскільки втілює місцеві інтереси територіальної громади, а також є формою залучення населення України до участі в управлінні своїми справами. Головним завданням та метою місцевого самоврядування є задоволення місцевих потреб і вирішення конкретних проблем, які виникають на певній території, своїми силами. Саме тому, місцеве самоврядування розглядається як справжній орган народовладдя, первинний владний орган, необхідний елемент демократичної організації державного та суспільного життя будь-якої держави.

Ключові слова: місцеве самоврядування, процес дослідження, методи пізнання, принципи, правове регулювання.

Annotation

The article is devoted to the methods of scientific knowledge of local selfgovernment as a multifaceted, political and legal phenomenon and its general theoretical aspects and methods. Local self-government is such a unique and socially necessary phenomenon that the scientific interest in it is constantly growing during its existence. There are many ideas, currents, and points of view in science about what local self-government is, what functions it performs, and the scope of its powers. The urgency of understanding the content of the category «local self-government» has scientific and methodological and political and ideological, and important practical significance.

Modern political and economic transformations in Ukraine are aimed at restoring democratic rights and freedoms, the rule of law. The current legislation of Ukraine is based on the philosophy of priority of human and civil rights and freedoms, and government institutions are being reformed with a focus on ensuring these rights and freedoms. And here, without an effective model of local government, which is closest to the citizen can not do. The efficiency of local governments has a significant impact on public relations, particularly the growth of the welfare of the population living within a certain territory, which is the main purpose of local government.

Local self-government, by its nature, acts as a specific form of exercise of public power, different from both state and public associations, as it embodies the local interests of the territorial community and is a form of involving the population of Ukraine in their affairs. The main task and goal of local self-government are to meet local needs and solve specific problems that arise in a particular area on their own. That is why local self-government is seen as a real body of democracy, the primary body of power, a necessary element of the democratic organization of state and public life of any state.

Keywords: local self-government, research process, methods of cognition, principles, legal regulation.

Вступ

Місцеве самоврядування належить до числа складних системних об'єктів дослідження. Його складність, багатоаспектність і соціальний характер передбачають необхідність комплексного, всебічного вивчення. Дослідницька стратегія, покладена в основу комплексного підходу, передусім, ґрунтується на таких методологічних принципах: формулювання загальної теоретичної концепції; розробка наскрізних понять і категорій, що забезпечують єдність підходу до об'єкта дослідження.

На їх основі здійснюється вивчення окремих аспектів і закономірностей функціонування місцевого самоврядування. При цьому теоретико-концептуальний апарат формується на засадах постулатів, понять і категорій дисциплін, залучених до процесу дослідження. Саме з цих наук запозичують специфічні методи дослідження та змістовні результати. Теоретичну концепцію слід поєднувати з емпіричними розробками. Міждисциплінарність теоретичних і прикладних досліджень - одна з найважливіших методологічних вимог сьогодення, яка повною мірою стосується питань місцевого самоврядування.

Мета публікації - з'ясувати наукові підходи до визначення теоретико-правового поняття місцевого самоврядування.

Результати

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми призводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

У широкому розумінні поняття методологія трактується як теорія людської діяльності, а у вузькому розумінні слова як сукупність методів, прийомів, процедур наукового дослідження. Саме таке ставлення до методології переважає, наприклад, в зарубіжній (американській і взагалі англомовній) науковій літературі.

Своєрідним компромісом між надто широким і надто вузьким розумінням методології як шляху пізнання виступає багаторівневий підхід, коли розрізняються: найзагальніші методи наукового пізнання - аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного тощо (філософська методологія); загальні для багатьох наук, міждисциплінарні методи пізнання - системний та організаційний аналіз, кібернетичний, синергетичний підходи тощо (загальнонаукова методологія); теорія і методи конкретної науки, галузі знань; методика, сукупність операцій і процедур, що застосовуються в конкретних дослідженнях [1, с. 40].

За допомогою методів, прийомів пізнання визначаються способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища, спрямовується та передбачається особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета, забезпечується всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, яке вивчається; забезпечується уточнення, збагачення, систематизація термінів і понять у науці, а також створюється система наукової інформації, що ґрунтується на об'єктивних фактах [2, с. 56].

Крім цього варто зазначити, що доволі суттєвими чинниками для кращого розуміння теоретико-правового аспекту місцевого самоврядування в Україні є наступні принципи наукового пізнання, зокрема:

Фундаментальні принципи ґрунтуються на узагальнюючих положеннях, що відображають найсуттєвіші властивості об'єктивної дійсності та свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До них, зокрема, належить принцип діалектики, що відображає взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності. Діалектична логіка пізнання стала універсальним інструментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики. Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової та суперечливої дійсності в усіх її проявах.

Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечливість між сутністю і явищем, змістом і формою, дотримати об'єктивність при оцінюванні дійсності. Досвід і факти виступають джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і метод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретнонаукові методи, пов'язані зі специфікою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності та непротиріччя в методології [2, с.58].

Принцип універсальності законів світобудови. Розвиток науки в цілому характеризується єдністю протилежних тенденцій - диференціації та інтеграції наукових знань. Провідними на сучасному етапі виступають інтеграційні процеси, що передбачають необхідність об'єднання досліджень неживої і живої природи та суспільства, вивчення їх з точки зору універсальних законів світобудови. При цьому основні закономірності соціального буття (включаючи місцеве самоврядування як соціальний феномен) виступають як інобуття загальних закономірностей саморуху (самоорганізації) матерії, світу, світобудови, як модифікація їх фундаментальних властивостей. Для дослідження місцевого самоврядування цей принцип означає необхідність поглянути на нього із більш широких позицій, переборюючи антропоцентризм і аксіологізм (ціннісний підхід щодо предмета дослідження).

Принцип універсальності загальнонаукових методів пізнання дійсності. Виходячи із принципу універсальності законів світобудови, можна припустити універсальність загальнонаукових методів пізнання дійсності, включаючи місцеве самоврядування. Це означає можливість застосовувати при дослідженні інституту місцевого самоврядування, зокрема його теоретико-правового аспекту, не лише системного, історичного, термінологічного, функціонального, когнітивного аналізу, моделювання тощо, але й синергетики, теорії хаосу, теорії катастроф та інших сучасних загальнонаукових концепцій.

Принцип відносності знань (релятивізм). Будь-яке знання про будь-який предмет дійсності відносне, неповне, обмежене. Ніколи не можна досягти повного і кінцевого знання про досліджуваний об'єкт. Це пов'язано, насамперед, із тим, що всі об'єкти дійсності знаходяться у постійній зміні. І «фактично не існує ні пропозицій, ні слів зі значенням, котрі були б незалежні від обставин проголошення» [3, с.321]. Відомий учений К. Поппер з цього приводу зазначав, що «... наукові результати «відносні» ... лише постільки, поскільки вони є результатами відповідної стадії наукового розвитку і підлягають зміні в ході наукового прогресу» [4, с. 255-256].

Загальнотеоретичним методом науки є матеріалістична діалектика, в основі якої лежить вчення про матеріальну природу світу, що змінюється і розвивається. Діалектичний підхід означає неприпустимість одностороннього підходу щодо явищ, врахування їх суперечливості; цей метод вимагає розглядати дійсність у постійній динаміці, вважає лише практику критерієм істинності. Матеріалізм передбачає пояснення будь-яких суспільних явищ з позицій первинності матерії перед свідомістю, заперечення їх містичного, суб'єктивно-ідеалістичного характеру.

Виступаючи вченням про рух і розвиток, матеріалістична діалектика спрямована на те, щоб виявляти сутність розвитку, його джерело, механізм, форми, закони тощо. Вона виходить із того постулату, що суспільне буття являє собою матеріальну реальність, яка існує об'єктивно і постійно розвивається під впливом внутрішніх протиріч при активній, творчій ролі людини. Згідно з вимогами методу матеріалістичної діалектики, всі державно-правові явища розглядаються як елементи суспільного буття, у взаємозв'язку між собою і суспільним життям, у їхній взаємозумовленості та взаємозалежності. Вони знаходяться не у статиці, а в динаміці, розвитку на основі дії законів переходу від поступових кількісних змін до корінних якісних перетворень, боротьби протиріч між старим і новим, між відмираючим і народжуваним, заперечення заперечення у суспільному житті, з якими пов'язані виникнення, розвиток і функціонування органів публічної влади.

Водночас, при дослідженні проблем організації діяльності органів публічної влади, а органи місцевого самоврядування безумовно виступають складовою цієї влади, використовується цілий ряд загальних методів, які застосовуються й іншими науками: системний, функціональний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, формально-юридичний, моделювання, аналіз, синтез тощо.

Системний метод полягає в тому, що органи публічної влади розглядаються як особливі соціальні системи, що взаємодіють одна з одною та з іншими елементами політичної системи. Даний метод виходить з того, що: 1) система являє собою цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів; 2) вона складає єдність із середовищем; 3) як правило, будь-яка досліджувана система являє собою елемент системи більш високого рівня; 4) елементи будь-якої досліджуваної системи, своєю чергою, зазвичай виступають як системи більш низького порядку. З системним методом тісно пов'язаний функціональний метод, який використовується для виділення у системах органів публічної влади складових структурних частин з точки зору їх соціального призначення, ролі, функцій, зв'язків між ними.

Історичний метод вимагає розглядати органи публічної влади у розвитку, в їх історичному взаємозв'язку; дозволяє прослідкувати зародження і дію тенденцій розвитку органів публічної влади на різних етапах, враховуючи фактори наступництва і змін.

Особливої актуальності в сучасних умовах реформування державно-політичної і правової практики набуває порівняльний (компаративний) метод, який полягає у виявленні та дослідженні спільних і відмінних рис в організації роботи аналогічних або близьких за статусом органів публічної влади різних країн.

Застосування цього методу має на меті виявити переваги та недоліки певних органів і процедур, а також умови, в яких вони проявляють себе. Компаративізм є важливим інструментом виявлення найбільш ефективних моделей організації роботи органів публічної влади. Однак застосовувати порівняльний аналіз слід коректно, критично оцінюючи зарубіжний досвід, враховуючи особливості національної правової системи, вітчизняну історію владних інституцій, специфіку національного менталітету, соціально-економічні і політичні умови України тощо [5, с. 274-283].

Важливим засобом дослідження суспільних явищ є метод формалізації, який дає можливість встановити логічні зв'язки і співвідношення між вихідними елементами об'єкта, відволікаючись від другорядних властивостей і ознак. При дослідженні організації роботи органів публічної влади цей метод використовується переважно у двох варіаціях: як формально-логічний і формально-юридичний.

Формально-логічний метод - передбачає дослідження правил організації роботи органів публічної влади з точки зору їх відповідності законам формальної логіки, закономірностям людського мислення. При застосуванні формально-юридичного методу здійснюється, з одного боку, аналіз організації діяльності органів публічної влади з точки зору її відповідності догмі права, а з іншого, - дослідження нормативно-правової основи організації роботи органів публічної влади через призму юридичних категорій.

Метод моделювання у науці місцевого самоврядування полягає в уявному створенні моделей організації роботи органів публічної влади і наступному оперуванні ними з метою пошуку оптимальних варіантів вирішення конкретних організаційно-правових проблем. Моделювання виходить з ідеї подібності, тобто з припущення, що між різними об'єктами можуть встановлюватися взаємно однозначні відповідності, так що, знаючи характеристики одного з них (моделі), можна з достатньою впевненістю робити висновок про інший (про оригінал) [6].

В умовах пошуку оптимальних моделей організації роботи органів публічної влади, що відбувається в Україні на сучасному етапі, дедалі більшої ваги набуває метод публічно-правового експерименту. У загальному вигляді експеримент - це науково поставлений дослід, який проводиться з метою перевірки певних гіпотез, нововведень і змін в організації роботи органів публічної влади. В основі цього методу лежить діалектико-матеріалістичний постулат про практику як критерій істини. Водночас цінність публічно-правового експериментування полягає не тільки в практичній спрямованості на вирішення конкретних проблем організації роботи органів публічної влади, але й у тому, що воно слугує джерелом нових ідей, гіпотез, теоретичних положень, тобто дозволяє комплексно підійти до вивчення проблем місцевого самоврядування.

В якості загальних методів вивчення предмета місцевого самоврядування використовуються також такі логічні прийоми, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, гіпотеза тощо. Вони є тими робочими механізмами, через які теоретичні принципи дослідження переводяться у площину реальності, стають працюючою теорією.

Зокрема, аналіз являє собою процес уявного або фактичного розкладання цілого на частини, а синтез - відновлення цілого з частин. Розчленування місцевого самоврядування на складові частини дозволяє виявити його структуру. Одна з форм аналізу - класифікація предметів і явищ (наприклад, класифікація органів місцевого самоврядування, їх повноважень тощо). Навпаки, синтез, дозволяє виявляти спільні риси досліджуваних явищ і формулювати загальні поняття, давати визначення.

Аналіз і синтез доповнюють один одного, знаходяться у нерозривній єдності. При дослідженні теоретико-правової природи місцевого самоврядування широко використовуються і спеціальні методи, які розробляються в межах окремих спеціальних наук. Серед них найбільш поширеними є статистичний і соціометричний методи. Є підстави сподіватись, що з подальшим розвитком науки місцевого самоврядування при дослідженні організації роботи органів публічної влади дедалі ширше будуть застосовуватися знання таких наук, як синергетики (наука про самоорганізацію у складних системах), юридична герменевтика (наука про тлумачення правових норм), семіотика (наука про знакові системи) тощо.

Статистичний метод полягає у дослідженні закономірностей розвитку і функціонування системи органів публічної влади шляхом аналізу великих кількісних показників. Він дозволяє, ґрунтуючись на кількісних способах отримання даних, отримати інформацію, що об'єктивно відображає стан, динаміку і тенденції розвитку досліджуваних явищ. Статистичні дослідження, що оперують цифрами, які нерідко виявляються більш доказовими, ніж будь-які слова, включають в себе декілька стадій: статистичне спостереження, загальну обробку статистичних даних та їх аналіз.

Соціометричний метод включає в себе збір інформації щодо організації та діяльності органів місцевого самоврядування за допомогою анкетування, вибіркових опитувань та інших засобів виявлення громадської думки. Для найбільш оптимальної організації роботи органів місцевого самоврядування як різновиду соціальних організацій дуже перспективним видається синергетичний метод, в основі якого лежить застосування закону синергії. Зміст цього закону полягає в тому, що для будь-якої організації існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або істотно більшим простої суми потенціалів елементів, які входять до неї, або істотно меншим. При цьому потенціал такої інституції, як місцеве самоврядування, залежить від кожного працівника (службових і посадових осіб), їх розстановки, технологічної оснащеності та професіоналізму. Завдання науки місцевого самоврядування у даному контексті зводиться до пошуку такого набору елементів, при якому синергія носила б позитивний характер [7, с. 81-88].

Висновки

Водночас усі зазначені методи вимагають безпосереднього ознайомлення з практикою діяльності органів місцевого самоврядування і являють собою систему, тобто потребують комплексного застосування в процесі наукового аналізу організації роботи усіх органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел

1. Гилинский Я. Девиантность, преступность, социальньй контроль в обществе постмодерна. Алетейя. 2017. 508 с.

2. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. К.: Знання. 2008. 307 с.

3. Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. М.: Прогресс. 1990. С. 321.

4. Поппер К. Открытое общество и его враги. М.: Прогресс. Т. 2. 1992. С. 255-256.

5. Баштаник В. Оптимізація системи місцевого самоврядування України у контексті запровадження європейських стандартів регіонального управління. Вісник НАДУ. 2013. N 2. С. 274-283.

6. Куйбіда В.С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування. К.: МАУП. 2014. 432 с.

7. Макух О. Аналіз політичного через призму комунікаційної теорії. Науковий вісник Ужгородського ун-ту. Серія: Політологія, соціологія, філософія. 2007. Вип. 7. С. 81-88.

Размещено на Allbest.ru