Система органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України

Система органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки

Чижов Д.А. - кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права та прав людини Національної академії внутрішніх справ, науковий співробітник

Київ

Мета статті - на підставі наукового дослідження надати науково обґрунтовані висновки стосовно визначення системи органів державної влади із забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах сучасних викликів і загроз. Методологічне підґрунтя наукової статті становить цілісна й узгоджена система методів, що дала змогу належно проаналізувати предмет дослідження, зокрема використано наукові методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції. Теоретичним підґрунтям цієї публікації стали праці вітчизняних учених, присвячені дослідженню органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в роботі було виконано системний аналіз нормативно-правових актів у сфері правового регулювання системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Встановлено, що діяльність із забезпечення прав людини й національної безпеки має двосторонній характер: забезпечення прав людини забезпечує державну безпеку - забезпечення державної безпеки забезпечує права людини. Висновки. У статті констатовано незавершеність реформування означеної системи органів, що засвідчують недоліки правової регламентації їхньої діяльності, зокрема: 1) статус військового формування має Національна гвардія України. Водночас Національна гвардія України є військовим формуванням із правоохоронними функціями, що належить до системи Міністерства внутрішніх справ України; 2) до складу сектору безпеки й оборони належить Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади. Водночас у Законі України «Про центральні органи виконавчої влади» немає вказівки на Національну поліцію як центральний орган виконавчої влади; 3) суб'єктами розвідувального співтовариства поміж інших, відповідно до Закону України ««Про розвідку», є Служба безпеки України. Утім у ч. 2 ст. 12 Закону України ««Про національну безпеку України» Службу безпеки України визначено як окремий орган у сфері забезпечення національної безпеки. Вбачається, що подвійне зазначення одних і тих самих органів у системі органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки є юридично некоректним.

Ключові слова: орган державної влади; забезпечення прав людини; національна безпека; Національна гвардія України; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція України; Служба безпеки України.

Chyzhov D. - Ph.D in Law, Associate Professor of the Department of Constitutional Law and Human Rights of the National Academy of Internal Affairs, Researcher of the Institute of State Building and Local SelfGovernment of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine

The System of Organs of State Power for Securing the Rights of the People in the Sphere of National Security

The purpose of the article is to conduct a scientific study, based on which to provide scientifically sound conclusions on the definition of the system of public authorities to ensure human rights in the field of national security in the face of modern challenges and threats. The methodological basis of the scientific article is a holistic and coherent system of methods, which allowed to properly analyze the subject of research, in particular, used scientific methods of analysis, synthesis, induction and deduction. The theoretical basis of this publication was the work of domestic scholars on public authorities to ensure human rights in the field of national security. The scientific novelty of the publication is that the paper performed a systematic analysis of regulations in the field of legal regulation of the system of public authorities to ensure human rights in the field of national security. It is established that activities to ensure human rights and national security are twofold: ensuring human rights ensures state security - ensuring state security will ensure human rights. Conclusions. The article stated the incompleteness of the reform of this system of bodies, as evidenced by the shortcomings of the legal regulation of their activities, in particular: 1) the status of a military formation has the National Guard of Ukraine. But at the same time, the National Guard of Ukraine is a military formation with law enforcement functions, which is part of the system of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine; 2) the security and defense sector includes the National Police of Ukraine as a central executive body that serves society by ensuring the protection of human rights and freedoms, combating crime, maintaining public safety and order. At the same time, the Law of Ukraine “On Central Executive Bodies” does not specify the National Police as a central executive body; 3) subjects of the intelligence community, among others, in accordance with the Law of Ukraine «On Intelligence is the Security Service of Ukraine. However, in Part 2 of Art. 12 of the Law of Ukraine «On National Security of Ukraine» the Security Service of Ukraine is indicated as a separate body in the field of national security. It is seen that the double reference of the same bodies in the system of public authorities to ensure human rights in the field of national security is legally incorrect.

Keywords: public authority; human rights; national security; National Guard of Ukraine; Ministry of Internal Affairs of Ukraine; National Police of Ukraine; Security Service of Ukraine.

Вступ

Забезпечення прав людини у сфері національної безпеки останніми роками стає дедалі актуальнішим. Це пов'язано з військовою агресією Російської Федерації, посиленням загроз в інформаційній сфері, кібератаками тощо. Триває реформування органів державної влади, способів надання адміністративних послуг і фактично перехід у нову реальність - цифрову. Ідеться про створення таких сервісів, як додаток Дія, еМалятко, eCase тощо.

Тому, на нашу думку, забезпечення прав людини у сфері національної безпеки необхідно здійснювати з огляду на процеси цифровізації, що відбуваються в країні.

Словник сучасної української мови та сленгу визначив словом 2019 року «діджиталізація» ("Didzhytalizatsiia", 2019). Вважаємо цілком слушним такий вибір, передусім на підставі частоти використання цього слова представниками суспільства й органів влади. Неологізм, який з'явився в українській мові лише кілька років тому, є транслітерацією англійського «digitalization» і, згідно з визначенням словника, означає зміни в усіх сферах суспільного життя, пов'язані з використанням цифрових технологій. Слово є спрощеною формою терміна «цифрова трансформація» і виявом глобальної цифрової революції ("Didzhytalizatsiia", 2019).

Термін «діджиталізація» («диджиталізація») поки що майже не використовують в українській правовій науці. Однак очевидно, що сучасна наука не може залишитися осторонь цих процесів, передусім з огляду на те, що для будь-яких змін необхідно напрацювати наукове підґрунтя.

Окремо слід зазначити про взаємозв'язок цифрової трансформації та забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Ми прослідковуємо цей зв'язок у тому, що повсякчас з'являються нові виклики - не тільки у сфері охорони правопорядку, державного кордону, а й у сфері інформаційних технологій. Саме тому забезпечення інформаційної, цифрової безпеки є складовою національної безпеки в умовах цифровізації.

У зв'язку із зазначеним нового наукового пошуку потребує тематика щодо визначення системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в контексті реформування системи національної безпеки, цифрової трансформації держави.

Обрана тематика пов'язана з науковими та практичними завданнями, які передбачають: визначення переліку органів, що здійснюють забезпечення прав людини у сфері національної безпеки, їхньої компетенції, а також виявлення проблем правозастосування.

Аналіз наукових джерел засвідчує наявність фрагментарних досліджень із цієї проблематики. Зокрема, І. Доронін присвятив роботу теоретикоправовому дослідженню національної безпеки України в інформаційну епоху. Автор розглянув актуальну наукову проблему розроблення концептуального підходу до правового регулювання суспільних відносин у сфері національної безпеки в інформаційну епоху. Увагу акцентував на правових та організаційних засадах розвитку системи суб'єктів забезпечення національної безпеки України (Doronin, 2020). Науковець С. Дроботов проаналізував конституційно-правове забезпечення національної безпеки в Україні (Drobotov, 2020); О. Кубецька, Т. Остапенко, Я. Палешко визначили умови забезпечення національної безпеки держави (Kubetska, Ostapenko, & Paleshko, 2020); В. Антонов на монографічному рівні дослідив конституційно-правові засади національної безпеки України. Поміж іншого він виокремив політичну та воєнну складові системи національної безпеки, захист конституційних прав людини та гарантування її особистої безпеки в умовах сучасних викликів і загроз тощо (Antonov, 2017).

Попри значну кількість наукових праць у цій сфері, досі не здійснено дослідження системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах сучасних викликів і загроз.

Мета і завдання дослідження

Мета статті - на підставі наукового дослідження сформувати науково обґрунтовані висновки стосовно визначення системи органів державної влади із забезпечення прав людини у сфері національної безпеки в умовах сучасних викликів і загроз.

Для реалізації цієї мети поставлено такі завдання:

- здійснити системний аналіз нормативно-правових актів у сфері правового регулювання системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки;

- визначити органи державної влади, до повноважень яких належить забезпечення прав людини у сфері національної безпеки;

- визначити співвідношення в діяльності різних органів щодо забезпечення прав людини і національної безпеки;

- визначити недоліки правової регламентації переліку й компетенції органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки.

Виклад основного матеріалу

У ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю визнано людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку ("Konstytutsiia Ukrainy'', 1996), що, на нашу думку, передбачає також забезпечення безпеки загалом, тобто національної безпеки. Визнання найвищою соціальною цінністю потребує захисту прав людини, зокрема у сфері національної безпеки. На нашу думку, можна встановити двосторонній зв'язок між забезпеченням прав людини й забезпеченням державної безпеки. Адже тільки в країні, яка на належному рівні забезпечує державну безпеку, може йтися про забезпеченість прав людини.

У Законі України «Про національну безпеку України» національну безпеку визначено як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу й інших національних інтересів України від реальних і потенційних загроз» (п. 9 ч. 1 ст. 1) (''Zakon Ukrainy", 2018). Фактично на рівні забезпечення національної безпеки має йтися про захищеність її основних об'єктів, перелік яких не є вичерпним. Науковці стверджують, що тріаду об'єктів національної безпеки держави становлять безпека особи, суспільства й держави (Dosenko, & Shevchenko, 2021, р. 132). державний влада національний безпека

Зазначений Закон у ст. 4 визначає засади демократичного цивільного контролю. Зокрема, «система цивільного контролю складається з контролю, що здійснюється Президентом України; контролю, що здійснюється Верховною Радою України; контролю, що здійснюється Радою національної безпеки і оборони України; контролю, що здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; судового контролю; громадського нагляду» ("Zakon Ukrainy", 2018). Цитовані законодавчі положення дають змогу визначити перелік органів державної влади, до повноважень яких належить забезпечення національної безпеки у сфері цивільного контролю:

- Верховна Рада України;

- Рада національної безпеки і оборони України;

- Кабінет Міністрів України;

- органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування; органи суддівської влади.

Слід зауважити, що спеціальним суб'єктом у сфері забезпечення національної безпеки є Президент України. Однак, з огляду на предмет дослідження - органи державної влади, у статті не будемо розглядати це питання.

Після конституційної реформи 2016 року й уточнення функцій прокуратури вона вже не є суб'єктом цивільного контролю за сектором безпеки й оборони.

Крім цивільного контролю, у Законі України «Про національну безпеку України» визначено сектор безпеки й оборони. Зокрема, «до складу сектору безпеки й оборони входять: Міністерство оборони України, Збройні сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Служба судової охорони, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику» (ч. 2 ст. 12) ('^^п Штату, 2018).

Отже, можемо визначити, що система органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки охоплює дві групи органів: органи цивільного контролю та органи безпеки й оборони.

Коментуючи ст. 12 зазначеного Закону, науковці стверджують, що після оновлення законодавства у сфері національної безпеки й оборони 2018 року частково змінено систему сектору безпеки й оборони шляхом уведення нових термінів: «сектор безпеки і оборони», «сили безпеки» та «сили оборони». Усі державні органи, що забезпечують національну безпеку України, належать до сектору безпеки й оборони та, відповідно, до його окремих складових. Отже, на думку І. Дороніна, слід розглядати склад сектору безпеки й оборони та відповідні повноваження його складових, ґрунтуючись на систематизації, визначеній законодавчим актом. На відміну від простого перерахування суб'єктів забезпечення національної безпеки України в Законі України «Про основи національної безпеки України», чинний законодавчий акт пропонує побудувати певну систему сектору безпеки й оборони, що містить чотири складові. Зокрема, це:

- сили безпеки;

- сили оборони;

- оборонно-промисловий комплекс;

- громадяни та громадські об'єднання.

Перші дві складові сектору безпеки й оборони

не диференційовані в приписах ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України». На рівні термінологічного роз'яснення в ст. 1 Закону зауважено, що до «сил безпеки» належать: правоохоронні органи, розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту, інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки держави. До сил оборони належать: Збройні сили України, військові формування, правоохоронні органи, розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави (Doronin, 2020, р. 265-266).

Процитована вище ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України» фактично надає два формулювання - органи безпеки й органи оборони, загалом налічує 17 відповідних органів держави. Два з них мають статус міністерств - Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, інші - різні за статусом органи та формування.

Збройні сили України мають статус військового формування. Так само статус військового формування має Національна гвардія України. Водночас Національна гвардія України є військовим формуванням із правоохоронними функціями, що належить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Оскільки Міністерство внутрішніх справ України законодавець відносить до органів у сфері національної безпеки, постає питання про доцільність зазначення в Законі його структурних підрозділів як окремих органів, на які покладено повноваження в цій сфері ('Јакоп икгаіпу", 2014).

До складу сектору безпеки й оборони належить Національна поліція України.

Національна поліція України ('^акоп икгаіпу", 2015) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію») ('Јакоп икгаіпу", 2015). Водночас у Законі України «Про центральні органи виконавчої влади» немає вказівки на Національну поліцію як центральний орган виконавчої влади.

На відміну від інших органів, назви яких використовують у їх законодавчому формулюванні, щодо розвідувальних органів законодавець використовує узагальнювальне поняття. До 2020 року діяв спеціалізований закон - «Про розвідувальні органи України», однак він втратив чинність на підставі Закону від 17 вересня 2020 року № 912-IX. До розвідувальних органів попередньо належали такі: Служба зовнішньої розвідки України, розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону. 17 вересня 2020 року набрав чинності Закон України «Про розвідку», у ст. 4 якого зазначено, що з метою ефективного виконання завдань розвідки в Україні функціонує розвідувальне співтовариство. Суб'єктами розвідувального співтовариства є: 1) координаційний орган з питань розвідки; 2) розвідувальні органи, визначені Законом; 3) Служба безпеки України; 4) визначені Радою національної безпеки і оборони України інші складові сектору безпеки і оборони, яких залучають розвідувальні органи до виконання розвідувальних завдань та посилення розвідувальних спроможностей держави ('Јакоп икгаіпу'', 2020). Отже, постає питання про доцільність використання терміна «розвідувальні органи», оскільки його замінено на «розвідувальне співтовариство».

В аналізованих законодавчих положеннях ідеться і про такий орган, як Служба безпеки України. Утім у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України» Службу безпеки України визначено окремим органом у сфері забезпечення національної безпеки. Вбачається, що подвійне зазначення одних і тих самих органів у системі органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки є юридично некоректним.

Розвиваючи тему органів у сфері оборони, слід спрямувати увагу на цифрову трансформацію Збройних сил і забезпечення інформаційної безпеки. Зокрема, у вересні 2021 року Президент України В. Зеленський (^оіойутуг Zelenskyi") затвердив Стратегічний оборонний бюлетень України ("Ukaz prezydenta", 2021), у якому одним з пріоритетів визначено цифрову трансформацію Збройних сил і забезпечення інформаційної безпеки. На підставі зазначеного можна констатувати, що оборонна сфера починає своє реформування відповідно до викликів сучасності за напрямом інформаційної безпеки людини, суспільства й державних органів.

З-поміж виявлених недоліків у сфері визначення органів, що здійснюють забезпечення національної безпеки, доцільно також виокремити необхідність узгодження діяльності цих органів. Окрім дублювання органів у різних структурних одиницях, дублюються також їхні повноваження. Водночас законодавець не надає переваг певному органу.

Крім цього, не сформовано єдиних вимог до порядку, строковості, конкретних посадових осіб державних органів, що готуватимуть відповідні звіти, а головне - способу доведення звіту як узагальненого результату діяльності органу державної влади до громадськості. Видається, що такий звіт має передбачати відкритий формат, тобто доступний для громадян у будь-який час. Єдиний виняток - відомості, що становлять державну таємницю.

Наукова новизна

У статті здійснено системний аналіз нормативно-правових актів у сфері правового регулювання системи органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки. Встановлено, що діяльність із забезпечення прав людини й національної безпеки має двосторонній характер: забезпечення прав людини забезпечує державну безпеку, а забезпечення державної безпеки забезпечує права людини. Адже тільки в країні, яка на належному рівні забезпечує державну безпеку, може йтися про забезпеченість прав людини.

Вивчення відповідних нормативних актів надало можливість визначити, що система органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки охоплює дві групи органів: органи цивільного контролю та органи безпеки й оборони.

Було встановлено, що оборонна сфера розпочала своє реформування відповідно до викликів сучасності в напрямі інформаційної безпеки людини, суспільства й державних органів.

Висновки

Систему органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки та їхню компетенцію визначає спеціальне законодавство. Можна констатувати незавершеність реформування означеної системи органів, про що свідчать недоліки правової регламентації їх діяльності, зокрема:

- статус військового формування має Національна гвардія України. Водночас Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що належить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Оскільки Міністерство внутрішніх справ України законодавець відносить до органів у сфері національної безпеки, постає питання про доцільність зазначення в Законі його структурного підрозділу як окремого органу, на який покладено повноваження в цій сфері;

- до сектору безпеки й оборони належить Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку. Водночас у Законі України «Про центральні органи виконавчої влади» немає вказівка на Національну поліцію як центральний орган виконавчої влади;

- суб'єктами розвідувального співтовариства поміж інших, відповідно до Закону України «Про розвідку», є Служба безпеки України. Утім у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України» Службу безпеки України визначено як окремий орган у сфері забезпечення національної безпеки. Вбачається, що подвійне зазначення одних і тих самих органів у системі органів державної влади щодо забезпечення прав людини у сфері національної безпеки є юридично некоректним;

- у нормативних актах немає узгодженої системи взаємодії відповідних органів державної влади, відбувається дублювання органів у різних структурних одиницях, дублюються також їхні повноваження;

- не сформовано єдині вимоги щодо порядку, строковості, конкретних посадових осіб державних органів, що готуватимуть відповідні звіти, а головне - способу доведення звіту як узагальненого результату діяльності органу державної влади до громадськості. На нашу думку, такий звіт повинен передбачати відкритий формат, тобто бути доступним для громадян у будь-який час. Єдиний виняток - відомості, що становлять державну таємницю.

References

1. "Didzhytalizatsiia" - slovo 2019 roku v Ukraini za versiieiu onlain-slovnyka "Myslovo" ["Digitalization" is the word of 2019 in Ukraine according to the online dictionary "Myslovo"]. (20І9). Sait "ITC.ua", Site "ITC.ua". Retrieved from https://itc.ua/news/didzhitalizacziya-slovo-2019-roku-v-ukra%D1%97ni-za-versi%D1%94yu-onlajn-slovnika- mislovo/ [in Ukrainian].

2. Antonov, V.O. (2017). Konstytutsiino-pravovi zasady natsionalnoi bezpeky Ukrainy [Constitutional and legal principles of national security of Ukraine]. Yu.S. Shemshuchenko (Ed.). Kyiv: Talkom [in Ukrainian].

3. Doronin, I.M. (2020). Natsionalna bezpeka Ukrainy v informatsiinu epokhu: teoretyko-pravove doslidzhennia [National security of Ukraine in the information age: theoretical and legal research]. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

4. Dosenko, S.D., & Shevchenko, T.O. (2021). Prava ta svobody liudyny i hromadianyna yak element systemy zabezpechennia natsionalnoi bezpeky [Rights and freedoms of man and citizen as an element of the system of national security]. Naukovi zapysky Lvivskoho universytetu biznesu ta prava, Scientific Notes of Lviv University of Business and Law, 29, 127-133. doi: http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.563641 [in Ukrainian].

5. Drobotov, S.A. (2020). Konstytutsiino-pravove zabezpechennia natsionalnoi bezpeky v Ukraini [Constitutional and legal support of national security in Ukraine]. Science Rise: Juridical Science, 2(12), 24-29. doi: https://doi.org/10.15587/2523- 4153.2020.210858 [in Ukrainian].

6. Konstytutsiia Ukrainy: vid 28 cherv. 1996 r. No. 254k/96-VR [Constitution of Ukraine from June 28,1996, No. 254k/96- VR). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 30, 141 [in Ukrainian].

7. Kubetska, O., Ostapenko, T., & Paleshko, Ya. (2020). Umovy zabezpechennia natsionalnoi bezpeky derzhavy [Conditions for ensuring the national security of the state]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav, Scientific Bulletin of the Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, 2, 321-327. doi: https://doi.org/10.31733/2078-3566-2020-2-321-327 [in Ukrainian].

8. Ukaz Prezydenta Ukrainy "Pro rishennia Rady natsionalnoi bezpeky i oborony Ukrainy" vid 20 serpnia 2021 roku "Pro Stratehichnyi oboronnyi biuleten Ukrainy": vid 17 veres. 2021 r. No. 473/2021 [Decree of the President of Ukraine "On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine of August 20, 2021 "On the Strategic Defense Bulletin of Ukraine" from September 17, 2021, No. 473/2021]. (n.d.). www.president.gov.ua. Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/4732021-40121 [in Ukrainian].

9. Volodymyr Zelenskyi vidkryv Vseukrainskyi Forum "Ukraina 30. Bezpeka krainy" [Volodymyr Zelensky opened the All-Ukrainian Forum "Ukraine 30. Country Security"]. Sait "Vseukrainskyi Forum: Ukraina 30", Site "All-Ukrainian Forum: Ukraine 30". Retrieved from https://drive.google.com/drive/u/1/folders/14shchqt3g6PfIUIvWhzCi9FmULvwIWw8 [in Ukrainian].

10. Zakon Ukrainy "Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy": vid 21 cherv. 2018 r. No. 2469-VIII [Law of Ukraine "On National Security of Ukraine" from June 21, 2018, No. 2469-VIII]. Ofitsiynyi visnyk Ukrainy, Official Gazette of Ukraine, 314, 141 [in Ukrainian].

11. Zakon Ukrainy "Pro natsionalnu hvardiiu Ukrainy": vid 13 berez. 2014 r. No. 876-VII [Law of Ukraine "On the National Guard of Ukraine" from March 13, 2014, No. 876-VII]. Holos Ukrainy, Voice of Ukraine, 48 [in Ukrainian].

12. Zakon Ukrainy "Pro Natsionalnu politsiiu": vid 2 lyp. 2015 r. No. 580-VIII [Law of Ukraine "On the National Police" from July 2, 2015, No. 580-VIII]. Holos Ukrainy, Voice of Ukraine, 141-142 [in Ukrainian].

13. Zakon Ukrainy "Pro rozvidku": vid 17 veres. 2020 r. No. 912-IX [Law of Ukraine "On Intelligence" from September 17, 2020, No. 912-IX]. Holos Ukrainy, Voice of Ukraine, 195 [in Ukrainian].

Список використаних джерел

1. «Діджиталізація» - слово 2019 року в Україні за версією онлайн-словника «Мислово». ITC.ua: [сайт]. URL: https://itc.ua/news/didzhitalizacziya-slovo-2019-roku-v-ukra%D1%97ni-za-versi%D1%94yu-onlajn-slovnika-mislovo.

2. Антонов В. О. Конституційно-правові засади національної безпеки України: монографія / наук. ред. Ю. С. Шемшученко. Київ: Талком, 2017. 576 с.

3. Доронін І. М. Національна безпека України в інформаційну епоху: теоретико-правове дослідження: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2020. 39 с.

4. Досенко С. Д., Шевченко Т. О. Права та свободи людини і громадянина як елемент системи забезпечення національної безпеки. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2021. № 29. С. 127-133. doi: http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.563641.

5. Дроботов С. А. Конституційно-правове забезпечення національної безпеки в Україні. Science Rise: Juridical Science. 2020. № 2 (12). С. 24-29. doi: https://doi.org/10.15587/2523-4153.2020.210858.

6. Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

7. Кубецька О., Остапенко Т., Палешко Я. Умови забезпечення національної безпеки держави. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2020. № 2. С. 321-327. doi: https://doi.org/10.31733/2078-3566-2020-2-321-327.

8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України»: Указ Президента України № 473/2021 від 17 верес. 2021 р. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4732021-40121.

9. Володимир Зеленський відкрив Всеукраїнський Форум «Україна 30. Безпека країни». Всеукраїнський Форум: Україна 30: [сайт]. URL: https://drive.google.eom/drive/u/1/folders/14shchqt3g6PfIUIvWhzCi9FmULvwIWw8.

10. Про національну безпеку України: Закон України від 21 черв. 2018 р. № 2469^Ш. Офіційний вісник України. 2018. № 31. Ст. 241.

11. Про Національну гвардію України: Закон України від 13 берез. 2014 р. № 876^П. Голос України. 2014. № 48.

12. Про Національну поліцію: Закон України від 2 лип. 2015 р. № 580^Ш. Голос України. 2015. № 141-142.

13. Про розвідку: Закон України від 17 верес. 2020 р. № 912-К Голос України. 2020. № 195.

Размещено на Allbest.ru