Перспективи адаптації системи розвитку професійної правосвідомості судді до вимог європейських стандартів судоустрою

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Перспективи адаптації системи розвитку професійної правосвідомості судді до вимог європейських стандартів судоустрою

Анотація

Стаття присвячена узагальненню перспектив адаптації системи розвитку професійної правосвідомості судді до вимог європейських стандартів судоустрою. Наголошено на необхідності дослідження феномену правосвідомості крізь призму його представлення у європейських стандартах судоустрою. Запропоновано у якості центрального об'єкту реформ розглядати систему формування, вдосконалення та моніторингу професійної правосвідомості судді. За кожним з напрямків проведено аналіз європейських стандартів та сформували рекомендації, що стосуються розвитку професійної правосвідомості судді.

Ключові слова: євроінтеграція, судова реформа, професійна правосвідомість судді, розвиток правосвідомості.

Annotation

The goal of integrating European standards into the domestic legal field and the practice of functioning of judicial authorities is to ensure Ukraine's approach to European integration. It should be noted that an independent judiciary, staffed with high-quality and honest judicial personnel, is not conditioned by the need for European integration - it is conditioned by national interests, social needs and the need of every person for a fair trial and judicial protection of the rights and freedoms of a person and a citizen.

However, in the current conditions, achieving a high quality of organizational and legal support for the functioning of the judiciary is also a key condition for European integration.

The article is devoted to the generalization of the prospects of adapting the system of development of professional legal awareness of judges to the requirements of European standards of the judicial system. The need to study the phenomenon of legal awareness through the prism of its representation in European standards of the judicial system is emphasized. It is proposed to consider the system of formation, improvement and monitoring of professional legal awareness of judges as the central object of reforms. For each of the directions, an analysis of European standards was carried out, and recommendations related to the development of the professional legal awareness of the judge were formed.

As a result of the conducted research, we justified the feasibility of developing a secondary mechanism for assessing the level of professional legal awareness of a judge, which is based on the processing of information received by the bodies of the justice system in the exercise of their powers with the aim of identifying risks and threats in the profiles of individual judges, as well as establishing directions for the development of professional legal awareness in connection with the change in the circumstances of the functioning of the judiciary.

Keywords: European integration, judicial reform, professional legal awareness of judges, development of legal awareness.

Вступ

Зважаючи на окреслені міркування, метою статті вважаємо узагальнити перспективи адаптації системи розвитку професійної правосвідомості судді до вимог європейських стандартів судоустрою.

Результати

Опираючись на існуючі дослідження правосвідомості ми могли б припустити, що

а) цей феномен не вважається достатньо важливим для його відображення у європейських стандартах судоустрою або

б) урегулювання питань, пов'язаних з розвитком професійної правосвідомості судді залишене на розсуд національних органів.

Друге твердження перевірити найпростіше. Андрущенко К.А., досліджуючи межі національного розсуду у рамках концепції «Margin of Appreciation» аналізував рішення ЄСПЛ та зауважив, що «межі розсуду» є широкими переважно у справах щодо питань політичної організації, економіки, соціальної моралі, які характеризують демократичне суспільство у державі. Завдання ЄСПЛ при цьому стосується перегляду оскаржуваних рішень національних органів, прийняті ними під час здійснення дискреційних повноважень [5, С. 176-177]. Отже, у питаннях, що не стосуються безпосередньо дотримання конвенційних прав державні органи вільні у формування політик, у тому числі стосовно професійної правосвідомості суддів. Адже без закріплення відповідного поняття у Конвенції (що видається неможливим з причин, описаних далі), правосвідомість судді, зрештою, не має очевидного зв'язку з правами людини. європейський стандарт правосвідомість судоустрій суддя

Стаття 6.1 Конвенції закріплює право на справедливий суд та вимоги до такого суду - доступність, законність, рівність сторін та інші. У сукупності, дотримання цих вимог однозначно свідчить про дотримання права на справедливий суд у розумінні статті 6.1 Конвенції. Не складно уявити ситуацію, коли суддя, обтяжений деформацією правосвідомості, усе ж дотримається встановлених вимог Конвенції і суд виявиться справедливим. Як ми попередньо стверджували, прояв деформації правосвідомості має стохастичний характер і може виражатись не тільки у тотальному запереченні права та узурпації судової влади, але у спорадичному нехтуванні законом в окремих ситуаціях. Таким чином виявляється складно встановити фактичний та очевидний зв'язок між рівнем професійної правосвідомості та дотриманням вимог Конвенції.

Ще більше поглиблюється взаємодія з суб'єктами розвитку правосвідомості на етапі набуття практичного досвіду у сфері права після здобуття вищої юридичної освіти. На цьому підетапі особа одержує стимул для розвитку складової правової поведінки. Адже під наглядом ментора чи керівника кожен крок здобувача досвіду у сфері права оцінюється, корегується та направляється.

На жаль, попри важливість цього етапу для розвитку професійної правосвідомості суді, європейські стандарти судоустрою мають обмежені згадки про систему юридичної освіти та набуття досвіду у сфері права. Як зауважує Герінга А., аналізуючи європейську систему юридичної освіти, така ситуація пов'язана з фокусом національних освітніх систем на національному праві. При цьому з посиленням інтеграційних процесів національне право уніфікується з правом ЄС. Ці процеси доповнюються академічною мобільністю і у результаті здобута вища юридична освіта в одній країні ЄС дозволяє займатись юридичною практикою у інших [6].

Таким чином, серед усього масиву європейських стандартів судоустрою можемо виокремити лише два, які стосуються вищої юридичної освіти як сходинки на кар'єрних сходах судді. По- перше, це Київські Рекомендації ОБСЄ (2010 р.), у п. 18 яких мовиться про наявність вищої юридичної освіти як умови доступу до професії судді [7]. По-друге, це Рекомендація Яее (2004) 4 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про роль Європейської конвенції з прав людини в університетській освіті та професійній підготовці.

Якщо у системі суддівської освіти забезпечення цих вимог не складає особливої проблеми у зв'язку з можливістю залучення до викладацької роботи суддів, котрі безпосередньо при вирішенні справ користуються нормами Конвенції, то кадрове забезпечення вищої юридичної освіти потребує подальшого удосконалення. У першу чергу це стосується необхідності виділення додаткового фінансування для підвищення кваліфікації та реалізації програм академічних обмінів.

Важливість належного кадрового забезпечення здобуття вищої юридичної освіти підтверджується тим, що на цьому етапі формуються ключові складової професійної правосвідомості судді - правова ідеологія та правова психологія, а також готовність дотримуватись євроінтеграційного вектору державної політики. Вивчення практики ЄСПЛ також утверджує в свідомості європейські правові цінності та запобігає правовому нігілізму.

Водночас, за іншими складовими можемо зауважити, що наявна увага з боку уряду до нормативно-правового, фінансового, організаційного забезпечення вищої юридичної освіти не у повній мірі відповідає її цінності, визначеній міжнародними стандартами судоустрою. Безперечно, не слід зрівнювати вищу юридичну освіту та суддівську освіту. Вони є взаємодоповнюваними - одна формує фундамент професійної правосвідомості, тоді як друга - закріпляє його. Однак, без міцного фундаменту є ризик допустити деформацію професійної правосвідомості ще на етапі здобуття майбутнім суддею вищої юридичної освіти.

Аналіз поточного стану системи суддівської освіти довів її повну відповідність європейським стандартам, зокрема, Висновку №4 (2003) Консультативної ради європейських суддів. Другий етап, а саме - удосконалення професійної правосвідомості суддів також охоплений аналізованим стандартом (Висновок №4). Річ у тому, що, як пояснюється у п. 27-28 стандарту, системи підготовки суддів суттєво відрізняються у країнах Європи і процес відкриття кордонів має позначитись на усвідомленні суддями того, що вони є європейськими суддями, але не покликаний надмірно втручатись у структуру системи підготовки. Таким чином, як підготовка кандидатів на посаду судді, так і підготовка суддів з точки зору європейських інституцій розглядаються як єдина система суддівської освіти. З точки зору нашого дослідження такий підхід не суперечить ідеї виділення етапів розвитку професійної правосвідомості - формування, удосконалення та моніторингу. Більш цікавим видається факт дилеми права та обов'язку у питанні підвищення суддями кваліфікації (підготовки суддів).

Звернемо увагу на положення ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У частині п'ятій цієї статті закріплено право судді «підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку». Натомість, частина 8 закріплює обов'язок судді проходити підготовку у НТТТС України щонайменше раз на три роки. Така комбінація є прямою імплементацією рекомендацій Висновку №4, у п.32 якого зазначено, що «Навчання упродовж кар'єри неминуче...», але, п.34 «Нереалістично зробити підвищення кваліфікації обов'язковим у будь-якому випадку.». Нарешті, у п.37 КРЄС наголошує, що, хоча підвищення кваліфікації повинне здебільшого базуватись на добровільній згоді судді, а обов'язкового характеру може набувати у випадку кар'єрного росту або фундаментальних змін у законодавстві (п.п. а) та б); підпункт g) вказує на те, що підготовка суддів належить до їх етичних обов'язків.

Справді, стаття 7 Кодексу суддівської етики вказує на те, що суддя зобов'язаний «вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок» [8]. Тим часом, у контексті вдосконалення правосвідомості як етапу розвитку професійної правосвідомості судді слід поглянути на питання підготовки суддів більш прискіпливо.

Підготовка суддів (як і навчання кандидатів та, зрештою, уся процедура добору) у сухому залишку покликана забезпечувати відсутність процесуальних і дисциплінарних порушень та якість судового рішення. Передумови відсутності порушень у більшій мірі забезпечуються на початковому етапі - формування правосвідомості судді; адже судді з належним рівнем правосвідомості апріорі не вчиняють порушень (крім випадків суддівської помилки, ймовірність яких знижується по мірі подальшого підвищення кваліфікації та набуття професійного досвіду).

Встановлення логічного зв'язку між підвищенням кваліфікації суддів, вдосконаленням професійної правосвідомості і якістю судових рішень відкриває нові перспективи у застосуванні положень міжнародних стандартів судоустрою. Зокрема, слід звернути увагу на положення та рекомендації, узагальнені у Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень. Аналіз Висновку №11 дозволяє встановити декілька важливих зв'язків між професійною правосвідомістю судді та ефективністю правосуддя в цілому.

Перш за все наголосимо, що хоча даний стандарт стосується передовсім судового рішення, окремі його положення можливо застосувати до кожного з структурних елементів професійної правосвідомості. Також цей стандарт деталізує перехід від етапу вдосконалення до моніторингу професійної правосвідомості судді. Перехідний характер пов'язуємо з вихідним твердженням, задекларованим у п.5 стандарту щодо того, що він не має на меті «переглянути базовий принцип, відповідно до якого оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом», однак встановлює загальні вимоги, дотримання якого сприятиме якості правосуддя через забезпечення якості судового рішення (або ж, швидше, чинники якості рішення, див. п.6).

Далі розглянемо зв'язки, які аналізований стандарт встановлює між судовим рішенням як фінальним результатом діяльності судді і окремими елементами структури професійної правосвідомості. Зупинимось перш за все на елементах, яким приділяється порівняно мало уваги - зовнішньополітичний вектор держави та суб'єкти впливу.

Вже у п.9, який покликаний конкретизувати розуміння терміну «судове рішення» вбачаємо встановлення зв'язку між якістю судового рішення та євроінтеграційними прагненнями держави: «судове рішення» у цьому Висновку розуміється як судовий документ, що вирішує конкретну справу або питання і виноситься незалежним та безстороннім судом відповідно до статті 6 ЄКПЛ». У зв'язку з цим звернемо увагу на цікавий нюанс, що прямо стосується розвитку професійної правосвідомості суддів. У п.12, що належить до розділу, яким описано зовнішні умови забезпечення якості судового рішення, наголошено, що держави повинні дбати аби їх законодавство було чітким, простим у застосуванні, а головне - відповідало Конвенції. У п.11 наголошується, що «На якість судових рішень можуть впливати занадто часті зміни в законодавстві, недосконале написання проектів законів або нечіткості в змісті законів, а також недоліки процесуальних правил». Наведені положення фактично означають, що професійна правосвідомість суддів необхідно обмежується знизу чинником зовнішньополітичного вектору розвитку держави, тоді як вища якість законодавства потребує розвитку правосвідомості. Адже якщо звернутись до прикладу авторитарних режимів можемо спостерігати інший підхід до формування нижньої межі розвитку зовнішньополітичної складової правосвідомості. Принизивши роль міжнародних стандартів судоустрою у своєму законодавстві, тоталітарна Росія вимусила навіть потенційно проєвропейськи налаштованих суддів повернутись до сутінків тоталітарної диктатури. У 2015 р. Росія спершу прийняла низку змін до національного законодавства, що давали змогу уникнути виконання рішень ЄСПЛ через національний конституційний суд. Відтак, після початку повномасштабної війни проти України у 2022 р. Росія прийняла рішення про вихід з Конвенції.

Що стосується зв'язку з суб'єктами взаємодії, розвиток професійної правосвідомості суддів, як випливає з п.16 Висновку №11 вказує на важливість забезпечення якісної освіти та підготовки не лише для суддів, але і для інших фахівців у сфері юриспруденції. У частині підготовки суддів цей стандарт вказує на доцільність розширення кола професійних знань питаннями, що виходять за межі юридичної практики. Таке трактування правової ідеології є важливим з огляду на положення п.22 стандарту, у якому вказується на вплив на якість рішення не лише правових знань судді, але і знань стосовно контексту справи. Повертаючись до ролі інших суб'єктів, слід наголосити на положенні, викладеному у п.15 стандарту, де йде мова про те, що якість функціонування судової системи суттєво залежить від взаємодії багатьох суб'єктів (поліції, прокурорів, адвокатів, судових секретарів, присяжних та ін.).

Таким чином, якість судового рішення є ключовим поняттям, що об'єднує окремі елементи професійної правосвідомості судді та надає їм звучності у контексті євроінтеграційних процесів. Слід звернути увагу на те, що у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» поняття якості судового рішення не застосовується. Разом з тим, вимоги до судового рішення представлені у процесуальному законодавстві. У ст.370 КПК встановлено та деталізовано вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. У ст.263 ЦПК зазначено наступні вимоги до судового рішення - ґрунтування на засадах верховенства права, законність і обґрунтованість, а також відповідність завданню цивільного судочинства. Такі ж вимоги містяться і у ст.236 ГПК та ст.242 КАС (при цьому зазначається вимога відповідності завданню господарського судочинства, ч. 3 ст.236 ГПК і завданню адміністративного судочинства, ч.4 ст.242 КАС відповідно). Тим часом, місце якості судового рішення у оцінці правосвідомості судді відображено, приміром, у вимогах до порядку формування суддівського досьє, яке, крім іншого, має включати інформацію про ефективність здійснення судочинства суддею, зокрема, загальну кількість розглянутих справ; кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування; кількість рішень, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, якими встановлено порушення Україною міжнародно- правових зобов'язань; кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни; дотримання строків розгляду справ; середню тривалість виготовлення тексту вмотивованого рішення (п.9 ч.4 ст.85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Зауважимо, що, по-перше, питанню якості судових рішень приділяється досить багато уваги на етапах підготовки та добору суддів. Запропоновані зміни покликані утвердити зв'язки між євроінтеграційними прагненнями України та напрямками удосконалення професійної правосвідомості суддів, а також взаємодією з суб'єктами впливу на правосвідомість. По-друге, ми обґрунтовано не пропонуємо внесення змін, пов'язаних з якістю судових рішень до переліку підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки це очевидно суперечить європейським стандартам судоустрою. Натомість, ми торкатимемось питання відповідальності на наступному етапі дослідження при формуванні рекомендацій стосовно моніторингу професійної правосвідомості судді.

Творці європейських стандартів судоустрою з обережністю підходять до питання будь-якої оцінки та моніторингу діяльності суддів. У першу чергу це пов'язано з побоюваннями щодо можливого звуження гарантій незалежності суддів та створення важелів тиску на суд з боку інших суб'єктів як у межах системи правосуддя так і за її межами.

Методологічні перешкоди, що виникають у зв'язку зі спробою розробки механізму моніторингу професійної правосвідомості судді включають:

а) існує вкрай тонка межа між моніторингом для розвитку правосвідомості чи для її контролю;

б) існує ризик трансформації механізму моніторингу правосвідомості у засіб моніторингу свідомості судді;

в) на сьогоднішній день існуючі механізми, що стосуються оцінки і моніторингу діяльності суддів не враховують необхідності моніторингу професійної правосвідомості як комплексного феномену.

На сьогоднішній день у судоустрійному законодавстві України представлено три ключові механізми, що так чи інакше стосуються моніторингу окремих елементів структури професійної правосвідомості судді. Ці механізми були розроблені чи вдосконалені у відповідності до європейських стандартів судоустрою після майдану. На поточному етапі дослідження звернемо увагу на окремі принципи щодо застосування та розвитку цих механізмів у контексті завдання моніторингу професійної правосвідомості судді з урахуванням європейських стандартів судоустрою.

Перш за все, слід зупинитись на тому, що не є та не може бути одним з механізмів моніторингу інститут апеляційного та касаційного оскарження судового рішення. У справі «Белле проти Франції» ЄСПЛ акцентував на тому, що наявність можливості у особи оскаржити дії, які порушують її права, є складовою права на доступ до суду і, отже - права на справедливий суд [10]. Далі, у Основних принципах незалежності судових органів (резол. 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН) вказано на важливість імунітету судді від переслідування за фінансову шкоду, спричинену «хибними діями чи упущеннями» під час виконання професійних обов'язків, а Монреальська універсальна декларація щодо незалежності правосуддя вимагає встановлення захищеності суддів від судових позовів проти них за виконання своїх функцій чи упущення у роботі [11]. Ці стандарти у сукупності утворюють інститут функціонального імунітету судді, про що, зокрема, йшла мова у Листі щодо імунітету суддів Конституційного суду Молдови СБЬ-ЛБ (2013) 008, пункт 19 [12].

Додаток до Рекомендації СМ / Яее (2010) 12 Комітету Міністрі Ради Європи встановлює певні обмеження стосовно функціонального імунітету суддів та утворює передумови щодо розвитку інституту дисциплінарної відповідальності: «Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості», і далі, «Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином».

У європейських стандартах приділена особлива увага тому, щоб питанням накладення дисциплінарних стягнень займались самі судді. У той же час, наголошено на важливості розробки запобіжних заходів для недопущення корупції та корпоративізму. Так, у Київських рекомендаціях наголошено, що для того, щоб уникнути звинувачення у корпоративізмі та гарантувати справедливість процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, ради суддів не повинні поєднувати повноваження щодо:

а) отримання скарг та проведення дисциплінарних розслідувань та одночасно

б) розгляду справ та прийняття рішень про накладення дисциплінарних стягнень. Далі, стверджується необхідність забезпечення відсутності контролю з боку виконавчої влади над органами, які вирішують справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності та жодного політичного впливу на процес притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Додатково варто наголосити, що Монреальська декларація встановлює вимоги до дисциплінарної скарги і провадження відносно судді. Зокрема, така скарга повинна оформлюватись швидко та справедливо за процедурою, суддя повинен мати можливість подавати свої коментарі щодо такої скарги на першому етапі її розгляду; розгляд скарги на першому етапі є конфіденційним, якщо інше не вимагається суддею. Разом з тим, рішення у дисциплінарних справах мають бути опубліковані незалежно від того, були вони закритими чи публічними.

Зрештою, слід відзначити, що у Спеціальному висновку Венеційської комісії СБЬ-ЛБ (2010) 029 наголошено, що «Ризик політизації дисциплінарного провадження є високим і може мати охолоджуючий ефект на суддів, послаблюючи таким чином їх незалежність... Етичні принципи не можуть змішуватися з дисциплінарними підставами» [13].

Висновки

Таким чином, крім кваліфікаційного оцінювання, що відіграє важливу роль у забезпечення загального високого рівня професійної правосвідомості у суддівському корпусі, інші види оцінювання мають обмежену ефективність, оскільки не підкріплені обґрунтуванням щодо попередження критичних загроз у функціонуванні судової влади. Фактично, серед перелічених механізмів жоден не функціонує як повноцінний моніторинговий механізм. Дисциплінарні провадження ведуться на підставі факту - дисциплінарної скарги або виявлення порушення у ході проведення кваліфікаційного оцінювання. Нагляд за дотриманням етичних принципів також здійснюється, зрештою, до тої міри, наскільки це впливає на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Зважаючи на окреслені міркування, головною рекомендацією, яку ми можемо сформувати за результатами дослідження на цьому етапі є доцільність розбудови вторинного механізму оцінювання рівня професійної правосвідомості судді, що засновується на опрацюванні інформації, одержаної органами системи правосуддя при здійсненні ними своїх повноважень з метою виявлення ризиків та загроз у профілях окремих суддів, а також встановлення напрямків розвитку професійної правосвідомості у зв'язку зі зміною обставин функціонування судової влади.

Утім, повноцінна реалізація цієї рекомендації залежить від розвитку повноважень у сфері моніторингу професійної правосвідомості суддів, що належать різним суб'єктам. Це приводить нас до доцільності вивчення напрямів удосконалення правових і організаційних засад участі органів системи правосуддя у розвитку професійної правосвідомості судді.

Список використаних джерел

1. Паскар А.Л. Європейські стандарти правосуддя. Сучасні виклики та актуальні проблеми судової реформи в Україні: Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (29 жовтня 2021р., Чернівці) / редкол.: О.В. Щербанюк та ін. Чернівці: 2021. С. 118-121.

2. Саленко О.В. Міжнародні стандарти у сфері судоустрою та статусу суддів, їх зміст і класифікація. Jumalul juridic national: teorie i practicа. 2014. №3 (7) 2014. С. 263-269.

3. Рудик П.А. Основні міжнародно-правові та європейські стандарти у сфері правосуддя та їх вплив на забезпечення єдності судової практики. Конституційне право. Часопис Київського університету права, 2019. №4. С. 74-80.

4. Європейські і міжнародні стандарти у сфері судочинства, Київ, 2015. 708 с.

5. Андрущенко К.А. Концепція «Margin of Appreciation» та межі національного розсуду.

6. Heringa, A.W. European Legal Education: The Maastricht Experience. Penn State InternationalLaw Review. 2010. Vol. 29: No. 1, Article 6.

7. Стандарт вищої освіти 081 Право.

8. Кодекс суддівської етики.

9. Сопільник Р.Л. Право на справедливий судовий розгляд в євроінтеграційному вимірі: моногр. Львів: Вид-во «Львівської політехніки», 2014. 260 с.

10. Манойленко К. Гарантії правосуддя під час касаційного оскарження.

11. Монреальська універсальна декларація щодо незалежності правосуддя.

12. CDL-AD (2013)008-e Amicus curiae brief on the Immunity of Judges for the Constitutional Court of Moldova, adopted by the Venice Commission at its 94th Plenary Session (Venice, 8-9 March 2013).

13. Спільний висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» 7 жовтня 2010 р. CDL-AD (2010) 029.

14. Висновок №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності.

15. Доповідь Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії) щодо призначення суддів Доповідь ухвалено Венеціанською комісією на 70 пленарному засіданні (Венеція, 16-17 березня 2007 р.).

16. Висновок №17 (2014) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади (Страсбург, 24 жовтня 2014 р.).

Размещено на allbest.ru