Економічна безпека України як передумова забезпечення її суверенітету

Ключевые слова: экономическая безопасность государства; национальная безопасность; экономический суверенитет; стратегия.

Основна частина

Постановка проблеми. Безпека завжди мала важливе значення в житті суспільства, а тому її забезпечення державою не носить кон'юнктурний характер. Якщо протягом декількох тисячоліть акцент робився на військовій могутності як основі державної безпеки, то від початку XVIII ст. Англія та інші європейські країни відповідно до теорії меркантилізму [1] починають розглядати воєнну безпеку держави у нерозривному зв'язку зі ступенем економічного розвитку країни, зокрема з розвитком торгівлі, рівнем її благополуччя.

У XIX ст. економічна безпека розглядалася в контексті політики протекціонізму, яка передбачала обмеження вільної торгівлі заради захисту національної промисловості, запобігання іноземному поглинанню вітчизняної промисловості, захоплення національних ринків, інших форм економічної агресії з боку іноземних держав [2] (у кінці ХХ - на початку ХХІ ст. окремі ідеї протекціонізму (наприклад, обмеження іноземних інвестицій у стратегічно важливі галузі американської економіки) трансформувалися у концепцію «економічного націоналізму» [3; 4], про що свідчить зокрема прийняття в 1988 р. Конгресом США «положення Ексон-Флоріо», відповідно до якого президент отримав повноваження забороняти будь-яку угоду зі злиття або поглинання американських компаній, якщо вона, на його думку, загрожує підірвати національну безпеку [5]).

У другій половині ХХ і особливо в ХХІ ст. концепція безпеки зазнає чергових змін. Після закінчення «холодної війни» та руйнації біполярної міжнародної системи національні держави намагаються адаптувати свою політику безпеки до викликів нової ери. З усього комплексу загроз національній безпеці сучасних держав найбільшу небезпеку становлять економічна і військова складові У Стратегії національної безпеки Великої Британії (п. 4.98) наголошується на існуванні «зв'яз-ків між фінансовою стабільністю та безпекою» [6]., оскільки саме вони набувають найбільшого значення для забезпечення суверенітету держави.

Економічна безпека як проблематика наукових досліджень, що виходить за рамки проблем оборонного сектору національної безпеки, почала розроблятися вітчизняними вченими після здобуття Україною незалежності Для порівняння, перші кроки з формування політики економічної безпеки США і відповідного наукового і експертного її супроводження розпочалося в 1934 р., коли відповідно до указу пре-зидента Ф. Д. Рузвельта було створено Президентський комітет з економічної безпеки. Комітет отримав завдання щодо розробки «рекомендації щодо пропозицій, які, на його думку, спри-ятимуть більшій економічній безпеці». На сьогодні поняття «економічна безпека держави» не використовується в Стратегії національної безпеки США. Натомість мова йде про забезпе-чення і підтримання «strength and vitality», «national power» [7].. Розбудова державності, необхідність забезпечення суверенітету спричинили особливу увагу до проблеми забезпечення національної безпеки держави і, зокрема, її стрижня - економічної безпеки.

У сучасних умовах саме економічна безпека відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки таких великих держав, як США(24-25 серпня 2010 р.), під час якої експерти намагалися сформувати системне розуміння економічного елемента національної могутності [9]., Китай, Росія, а також інтеграційних об'єднань (Європейський Союз), оскільки від її стану значною мірою залежить ефективність реалізації усіх інших складових національної безпеки, зокрема воєнної [10]. При цьому економічні інструменти можуть служити як невійськовою формою захисту держави, так і дієвим засобом агресії У новітній історії часто мали місце спроби повалення режиму певних країн шляхом руйну-вання їх економіки і фінансової системи, що призводить до соціальних протестів і політичних заворушень. Руйнація СРСР є прикладом найбільш успішної агресії проти економічної без-пеки однієї з провідних країн світу. У Китаї економічний розвиток є передумовою військової модернізації шляхом надання засобів для збільшення оборонних бюджетів, а також завдяки системним перевагам зростаючої національної промислової і технологічної бази [11]. Досвід функціонування провідних держав світу засвідчує, що стан економічної безпеки має вирішальне значення для закріплення за державою чіткого місця в глобальному світі, яке відповідає її значенню та потенціалу.

Економічна безпека є важливим елементом державності, умовою забезпечення її суверенітету. Забезпечення економічної безпеки є найважливішою функцією держави, а тому економічна безпека завжди має певний політичний вимір. Роль економічної безпеки в забезпеченні життєздатності держави демонструє стійку тенденцію до постійного ускладнення і зростання. Сьогодні вже не сприймається перебільшенням твердження про те, що парадигма економічної безпеки фактично виступає синонімом національної безпеки сучасних держав (у Interim National Security Strategic Guidance (2021) сформульовано однозначний висновок: «у сучасному світі економічна безпека - це національна безпека» [7]; схоже бачення місця і ролі економічної безпеки в системі національної безпеки спостерігається у Китаї: «КПК надає пріоритет економічному розвитку як центральному завданню та силі, яка рухає модернізацією Китаю у всіх сферах, включаючи збройні сили» [11]). Хибне розуміння економічної безпеки, відсутність чіткої та прагматичної економічної політики може становити для держави загрозу більш небезпечну, аніж державний борг і його наслідки [9, с. xii]. Колишній Генеральний контролер Сполучених Штатів Д.М. Волкер (D.M. Walker) зазначає, що мало хто знає, що більшу частину своєї історії США функціонували в умовах відсутності стратегічного, інтегрованого, перспективного та орієнтованого на результат стратегічного плану. Як наслідок, Сполучені Штати занадто довго спиралися на свої минулі успіхи. Сьогодні за такими ключовими показниками як заощадження, критична інфраструктура, інвестиції у фундаментальні дослідження, результати освіти та охорони здоров'я США посідають місце нижче середнього для промислово розвинутих країн [12, с. 2-3].

Сказане пояснює ту увагу, яку приділяє сучасна наука розробці теорії економічної безпеки, визначенню її місця і ролі у системі національної безпеки, розкриття співвідношення з іншими підвидами останньої.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Існує різниця між концепту - алізацією економічної безпеки у західній безпековій і економічній думці та підходами, що реалізуються в країнах з перехідною економікою. Англомовна наукова література зосереджена на економічній безпеці держави, підприємства, сім'ї та окремої людини (наукові публікації XIX та початку XX ст. присвячені проблемам економічної безпеки сім'ї та економічної безпеки держави, рідко - економічній безпеці фірм, економічній безпеці бізнесу Це можна пояснити тим, що «... фірма відносно слабко претендує на статус референтного об'єкта безпеки через суперечності між інструментальною, ефемерною природою фірми і логі-кою екзистенціальних загроз, яка лежить в основі безпеки» [13, с. 100].). Західні дослідники розглядають економічну безпеку як реалізацію стабілізаційної економічної політики держави в умовах глобалізації і регіональної економічної інтеграції.

У наукових дослідженнях на пострадянському просторі, зокрема в Україні, в центрі уваги була переважно держава. Вивчення економічної безпеки держави, а також економічної безпеки регіону та підприємства Поняття економічної безпеки регіону та економічної безпеки підприємства можна вважати похідними від концепції державної економічної безпеки. стали логічним продовженням тенденцій радянської економічної науки. Українські науковці були погано обізнані із західними науковими теоріями, які часто вважалися неприйнятними для перехідної економіки через відмінності в інститутах та бізнес-культурах.

На початку ХХІ ст. ситуація почала змінюватися. Кількість наукових і аналітичних публікацій вітчизняних авторів суттєво зросла. Насамперед слід вказати на роботи із загальної теорії національної безпеки, в яких зазвичай приділяється увага різним аспектам економічної безпеки, її зв'язку з іншими підвидами національної безпеки, а також системі забезпечення [14; 15; 16]. Важливе значення у процесі цих досліджень відіграють політико-правові документи (стратегії національної безпеки) провідних країн світу. Разом з тим недоліком цих досліджень є брак систематизованого викладення політичних механізмів забезпечення економічної безпеки. Однак узагальнення і висновки, що містяться у цих наукових працях, мають доволі важливе методологічне значення для вузькоспеціальних досліджень економічної безпеки.

Іншу групу складають численні публікації з власне проблем економічної безпеки. Серед них переважають роботи з економічної теорії [17-24], а також розробки окремих підвидів економічної безпеки (доктрини національної безпеки багатьох країн розглядають торгівлю, технології, інновації, енергетику та фінанси як основні елементи національної економічної безпеки) [25-27]. Показово, що багато робіт видано з грифом підручника або навчального посібника [28-30].

Ще одну групу утворюють дослідження політологічного [31] і юридичного характеру [32-35], а також публікації в сфері державного управління [36-37]. Однак наукові праці з права національної безпеки серед останньої групи робіт складають незначну частку [38-40]. Питанням співвідношення економічного суверенітету і економічної безпеки у вітчизняній літературі взагалі майже не приділяється увага [41-42].

Аналіз вітчизняних і зарубіжних розробок, присвячених комплексу теоретичних і практичних проблем у сфері становлення та вдосконалення політики економічної безпеки України, дозволяє наголосити на об'єктивній необхідності у теоретичному уточненні низки суттєвих аспектів еволюції цієї політики, розкритті її співвідношення з економічним суверенітетом і національною безпекою, іншими її підвидами.

Методологія. Структурна перебудова вітчизняної економіки і системи національної безпеки на етапі становлення української державності, а з часом - інтеграції України до європейських і євроатлантичних структур носить динамічний характер і вимагає постійного методологічного осмислення. Дослідження здійснено на принципах діалектичної логіки. Багатогранність, багатофактор - ність і багатофункціональність феномена економічної безпеки, неоднозначність тлумачення останньої обумовлює використання системного, структурно-функціонального, ситуаційного підходу до її вивчення. У роботі також застосовувалися методи системного, логічного, інституційного, ретроспективного аналізу, синтезу, індукції і дедукції, аналогій, прогнозування. У розробленні положень і висновків використовувались можливості компаративістики, конфліктології, теорії раціонального вибору, неоінституціоналізму, геополітики і геоекономіки.

Метою статті є уточнення концептуальних основ політики економічної безпеки України, суб'єктів і чинників її забезпечення у ХХІ ст.

Виклад основного матеріалу. Визначення змісту категорії «економічна безпека» має надзвичайно важливе теоретичне значення, оскільки вона виступає інструментом оцінки інших підвидів національної безпеки, їх матеріальною основою. Як наслідок, економіка у політиці національної безпеки розглядається як її об'єкт, ресурс та засоби [44, с. 334-335].

Економічна безпека - це політико-правова і одночасно економічна категорія, зміст якої не є очевидним (особливо в умовах сучасного нового та ширшого розуміння національної безпеки У «Interim National Security Strategic Guidance» наголошується, що ми не можемо вдавати, що світ можна просто відновити таким, яким він був 75, 30 або навіть чотири роки тому. У зовніш-ній політиці та національній безпеці, так само як і у внутрішній політиці, ми повинні намітити новий курс [7].), а отже підлягає уточненню шляхом доктринального та нормативного тлумачення.

Фундаментальні національні інтереси України зберігаються з часу заснування держави. Однак сьогодні для просування цих інтересів потрібен підхід, що відповідав би на виклики сучасності.

Теорія економічної безпеки може розроблятися на різних світоглядних і методологічних засадахпередбачає у функціонуванні сучасних держав жорсткого конкурентного їх протистояння [45]. Зазначимо, що таке протистояння може стосуватися не лише ворогуючих держав (наприклад, торговельні війни США - КНР [46], але й союзників (США і Японія чи Європейський Союз). Більше див.: [47]., що ускладнює процес формування універсального категоріального апарату, її опису, аналізу та порівняння [43, с. 1-2]. Крім того, зважаючи на взаємозв'язок економічної безпеки і стійкості розвитку держави на сучасному етапі, суттєво ускладнюється ідентифікація рівня економічної безпеки. Це пов'язано з необхідністю проведення оцінки стану стійкості розвитку держави як найважливішого національного інтересу, а вже потім - визначення ступеня захищеності стійкості від внутрішніх і зовнішніх загроз. При цьому в змісті політики економічної безпеки акцент має робитися не тільки на запобіганні падінню національної економіки, але й на забезпеченні її зростання, посиленні порівняно з країнами-конкурентами У Стратегії національної безпеки України (2020 р.) (пункти 24-29) вказано на основні вну-трішні чинники, що загрожують економічній безпеці України, стримують її економічне зростання, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій, зменшують її конкурентоспромож-ність і зрештою підривають національну стійкість, людський, економічний і воєнний потенціал: непослідовність та незавершеність реформ, корупція, повільний розвиток ринкових відносин у ключових сферах, у тому числі в користуванні землею і надрами, значна роль державного сектору в економіці, недосконалість та фрагментарність законодавства; недостатній рівень кон-куренції та панування монополій, зокрема в енергетичній сфері та інфраструктурі, низька енер- гоефективність; відсутність інвестицій в оновлення та розвиток критичної інфраструктури; недостатні можливості адаптації економіки до зміни клімату; еміграція, насамперед фахівців і молоді [48]..

Правильне розуміння змісту економічної безпеки має важливе значення для конструювання правової моделі економічної безпеки. У вітчизняному законодавстві та наукових дослідженнях правовий механізм забезпечення економічної безпеки переважно трактується як система захисних заходів від різного роду загроз і небезпек. Серед правників поширений підхід, відповідно до якого безпека трактується як захищеність життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також національних цінностей і способу життя від широкого спектра зовнішніх і внутрішніх загроз, різних за своєю природою (військових, економічних, екологічних, політичних, інформаційних та ін.) [49, с. 156; 50]. Визначення у Стратегії національної безпеки (далі - Стратегія) «стримування» і «стійкості» як основних засад [48] свідчить про те, що в Україні в цілому реалізується оборонна модель стратегії. Схожий напрям у дослідженні питань економічної безпеки був властивий для пострадянських країн у 1990-х роках. Його збереження в сучасних умовах можна пояснити тим, що в Україні досі є нагальна потреба у розробленні основних напрямів вирішення економічних проблем внаслідок, з одного боку, реалізації курсу на входження нашої країни в єдиний світовий (а також європейський регіональний) правовий та економічний простір, а з другого, - гарантування економічного суверенітету в умовах російсько-українського конфлікту.

Однак для забезпечення стійкості розвитку суспільства і держави не менш важливою є діяльність держави, що спрямована на реалізацію її економічних інтересів. Стратегія розглядає «сталий розвиток національної економіки та її інтеграція в європейський економічний простір» як один з напрямів реалізації пріоритетів національних інтересів України та забезпечення її національної безпеки; при цьому зазначається, що «низький рівень добробуту породжує зневіру і невпевненість у майбутньому, провокує насильство, що гальмує розвиток та консервує відсталість» Зауважимо, що вказане завдання є актуальним не лише для України, але для США як світового лідера: «Ми постійно зацікавлені у розширенні економічного процвітання та можливостей, але ми повинні переосмислити економічні інтереси Америки з точки зору забезпечення засобів до існування працюючих сімей, а не корпоративного прибутку чи сукупного національного багат-ства. Це породжує імператив для економічного відновлення, заснованого на справедливому та інклюзивному зростанні, а також інвестицій для заохочення інновацій, зміцнення національної конкурентоспроможності, створення високооплачуваних робочих місць, відновлення амери-канських ланцюгів поставок критично важливих товарів та розширення можливостей для всіх американців» [7].. У цьому зв'язку особливої значущості набувають дослідження нового - наступального напряму в державно-правовому механізмі забезпечення економічної безпеки Слід зазначити, що межі такої активності в національній політиці економічної безпеки зале-жать від можливостей конкретної держави і її амбіцій, покликаних підтвердити існуючий ста-тус на міжнародній арені чи набути нового статусу. Так, Стратегія національної безпеки США «Економічна безпека - це національна безпека» (2017 р.) мали на меті досягти двох основних цілей: забезпечити здатність ефективно конкурувати в довгостроковій перспективі у сфері без-пеки з Китаєм та здійснити тиск на держави-ізгої (Іран, КНДР та Венесуела), щоб приму-сити їх змінити свою поведінку та обмежити загрозу, яку вони представляють, для інтересів США. Для реалізації зазначених цілей адміністрація президента Д. Трампа застосувала широ-кий спектр економічних інструментів: санкції, тарифи та експортний контроль; використання можливостей Комітету з іноземних інвестицій США; створення нових організацій, покликаних конкурувати з китайськими іноземними інвестиціями; заборона доступу китайським фірмам до американських товарів [51; 52]..

Зазначимо, що в стратегіях національної безпеки країн Балтії цей підхід був сприйнятий ще в середині 1990-х років Рамкова стратегія національної безпеки Литовської Республіки (1996 р.) трактувала еконо-мічну безпеку як послідовне зростання економіки країни, створення сприятливих умов для розвитку всіх секторів економіки, створення превентивних заходів щодо скорочення тіньової економіки, забезпечення більш високого рівня життя громадян і створення конкурентоспро-можної економіки [53, с. 83]. Унаслідок успішної реалізації реформ підходи Литви до забезпе-чення економічної безпеки після її вступу до ЄС і НАТО дещо змінилися. Метою економічної безпеки було визнано таке: економічна стабільність і здатність фінансувати оборонні потреби; забезпечення безпеки «стратегічних галузей» (наприклад, енергопостачання); диверсифікація зовнішньої торгівлі; незалежність від домінуючих гравців у міжнародній економіці; захист від економічного шпигунства; хороші макроекономічні показники; соціальна захищеність індивіда при певному рівні засобів до існування; зайнятість, забезпечена робочими місцями; ефектив-ність економічної діяльності тощо [54].. Актуальність і практичну значущість цієї діяльності засвідчує проєкт Стратегії зовнішньополітичної діяльності, в якому Україна позиціонується як сильна і авторитетна європейська держава - держава нових економічних можливостей, яка здатна забезпечити сприятливі зовнішні умови для сталого розвитку та реалізації потенціалу держави, економіки і українців. Серед шести пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності виділено зокрема просування українського експорту і залучення інвестицій Голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Д. Наталуха вважає, що здійснюваних сьогодні урядом кроків недостатньо. Без активізації темпів економічного роз-витку і створення додаткових стимулів для прискореного зростання ВВП можна взагалі не говорити не тільки про перспективу соціально-економічного майбутнього України, але навіть і про повернення до далеко не блискучого докризового рівня життя. Одним з додаткових сти-мулів повинна стати політика локалізації виробництва промислової продукції, механізми якої прописані у прийнятому в першому читанні законопроєкті № 3739 «Про внесення змін до Закону України «Про державні закупівлі» по створенню передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості» [55; 56]..

Конкретизації змісту категорії «економічна безпека» очевидно сприяло б нормативне визначення даного поняття. На жаль, у провідних країнах Заходу, що виступають орієнтиром для України, як правило, не існує практики прийняття окремих законів чи інших спеціальних правових актів, присвячених саме економічній безпеці, а акти, що регулюють здійснення політики безпеки (наприклад, White Paper on German Security Policy and the Future of the Bundeswehr (2016 р.) [57]), не завжди містять норми, присвячені цьому підвиду національної безпеки. Винятком з цього правила можна вважати доповідь японського міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості 1982 р. (у доповіді під економічною безпекою пропонувалося розуміти такий стан економіки, при якому вона захищена насамперед економічними засобами, від серйозних загроз її безпеці, що виникають під впливом міжнародних факторів [58, с. 94]), а також Стратегію національної безпеки США, останні редакції якої містять розділи, присвячені проблемам забезпечення економічної безпеки держави Так, другий блок Стратегії зразка 2017 р. присвячений забезпеченню економічного процвітання Америки, що є однією з головних цілей внутрішньої і зовнішньої політики США. У Страте-гії зазначено: «Міцна економіка захищає американський народ, підтримує наш спосіб життя та підтримує американську владу. Зростаюча та інноваційна економіка дозволяє Сполученим Штатам підтримувати найпотужніші військові сили світу та захищати нашу батьківщину. Ми повинні відновити нашу економічну силу та відновити впевненість у американській економіч-ній моделі». Реалізація проголошеної мети потребує: оновлення економіки; сприяння вільним, чесним та взаємним економічним відносинам; лідерства у галузі досліджень, технологій, вина-ходів та інновацій; сприяння та захисту інноваційної бази національної безпеки тощо. Засоби, що використовує держава для забезпечення економічної безпеки (наприклад, інструменти економічної дипломатії), містяться й в інших блоках Стратегії [59]. Аналогічний підхід було викладено і в попередніх Стратегіях, починаючи з 1999 р. [8; 60-63]..

Закон «Про національну безпеку України» також не містить визначення даного поняття. Щоправда, Стратегія національної безпеки України (2020 р.) передбачає розробку Стратегії економічної безпеки, яка має містити визначення цього поняття, а також аналіз глобальної обстановки в сфері безпеки, національні цінності і інтереси, цілі, орієнтовний перелік і оцінку майбутніх ризиків Включення ризику в планування національної безпеки - це певна новація, яка здебільшого властива для права національної безпеки США, але не для України. Як зазначає М. К. du Mont, «ризик» - це критично важлива концепція, яка допомагає особам, які приймають стратегічні рішення, визначити і робити політичний вибір. Проте досить часто вона застосовується непра-вильно [64]., загроз і викликів, огляд необхідних засобів і ресурсів У США з 1997 р. існує практика підготовки Національною розвідувальною радою документа «Глобальні тенденції», в якому оцінюються основні тенденції та невизначеності, зокрема в економічній сфері. Американські експерти звертають увагу на необхідність розрізняти зміс-товно такі поняття як «загрози», «ризики» і «виклики». Для того щоб стратегія могла слу-жити належним керівництвом для дій уряду, вона повинна визначати пріоритетність ризиків на основі ймовірності і серйозності їх можливого впливу на національні інтереси. Необхідно усвідомлювати, що не всі ризики погані і не всі ризики повинні бути зменшені [65].. 10 березня 2021 р. Кабінет Міністрів України затвердив проєкт Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року [66]. Таким чином, в Україні вперше на законодавчому рівні буде визначено зміст і співвідношення понять «економічний суверенітет», «економічна безпека», «національні економічні інтереси» і «економічна стабільність», а також перелічені основні виклики і загрози економічній безпеці державі і шляхи їх подолання. Державна політика в галузі економічної безпеки матиме два взаємопов'язаних напрями - напрями розвитку і безпеки. Ухвалення цього документа стане суттєвим проривом, зважаючи на те, що правові стратегії здатні виступати основою державно-правового регулювання суспільних відносин, а отже, є значущим джерелом розвитку права Слід зазначити, що наявність слабкого глави держави або проблеми із формуванням уряду (як це часто буває останнім часом у Бельгії) ускладнює процес консолідації політичної еліти держави навколо чіткої системи національних інтересів для їх наступного викладу в стратегії національної безпеки. У таких випадках стратегія національної безпеки де-факто переорієнту-ється на користь внутрішньополітичного маневрування. Відповідно інерція, а не сплановані дії можуть стати домінуючими в підході до національної безпеки. Відповідно, країни, які відчу-вають труднощі з формулюванням національних інтересів, ризикують виявитися нездатними передбачити загрози і нейтралізувати їх. Стратегічне бачення дозволяє сформулювати кінце-вий набір цілей, які будуть реалізовуватися [67]..

Аналіз американської правової традиції в сфері політико-правового регулювання сфери безпеки дозволяє виділити такі переваги стратегії як документа [68; 69]:

- національна стратегія розглядається як мистецтво застосування влади для досягнення цілей у межах, визначених політикою. Стратегія пов'язує політичні цілі із засобами; політика виступає засобом досягнення цілей стратегії;

- стратегія - це «процес, що вимагає постійної адаптації до мінливих умов та обставин у світі, де панують випадки, невизначеність та двозначність» (якщо національні цінності залишаються в цілому статичними, то національні інтереси можуть змінюватися від одного президента до іншого відповідно до внутрішніх політичних пріоритетів і міжнародних проблем; істотні зміни в сфері безпеки впливають на національні інтереси, а отже призводять до перегляду стратегічного бачення цілей і стають приводом для розробки нової стратегії [67]).

Отже, стратегія національної безпеки в американській політичній і правовій традиціях - це основний документ держави, що приймається на строк повноважень президента і який відповідає на питання про те, як державна влада розуміє основні цілі і орієнтири, принципи і напрями діяльності щодо забезпечення безпеки і яким чином має намір забезпечити скоординоване застосування інструментів (правових, дипломатичних, інформаційних, військових та економічних) Слід зазначити, що вказані інструменти не є всеохоплюючими, президент може використову-вати й інші інструменти національної влади, що є в її розпорядженні, щоб протистояти загрозам і викликам нації [70, с. 1-2; 71].

У нормотворчій діяльності державних органів України, зокрема президента, на відміну від США, традиція щодо розроблення і періодичності оновлення базових стратегій у сфері національної безпеки почала формуватися лише з 2007 р. Тож у вітчизняній теорії права стратегічні акти тривалий час не були предметом комплексного дослідження. Як наслідок, серед науковців досі немає єдності у питанні визначення поняття «стратегічні акти», розкриття їх характерних ознак і співвідношення між ними [72; 73]. Недивно, що не тільки у наукових публікаціях, але й в Стратегії 2012 р. висловлювалися цілком слушні нарікання щодо їхнього змісту [74, с. 12-13]. Тому в цілому вітчизняні Стратегії національної безпеки поки що не стали ефективним джерелом розвитку системи нормативно-правового регулювання відносин у сфері безпеки, правової свідомості і юридичної практики Зокрема, в них не реалізується така вимога, як встановлення відповідальності за реалізацію усіх її елементів урядом і усіма підпорядкованими йому органами. Без цього будь-яка стратегія безпеки не перетворюється на ефективний план дій уряду.

Економічна безпека держави не є спонтанним продуктом діяльності держави та інших зацікавлених суб'єктів. Вона вимагає цілеспрямованих зусиль з боку держави і громадянського суспільства. Зважаючи на те, що державний суверенітет, сталий розвиток національної економіки і її інтеграція в європейський економічний простір визнані одними з фундаментальних національних інтересів [75], сучасний стан економічної безпеки держави обумовлює можливість і необхідність періодичних інституційних перетворень, удосконалення політико-правових регуляторів і установ, спрямованих на усунення або пом'якшення чинників, які негативно впливають на забезпечення сталого розвитку економіки, її інтеграцію в регіональний і світовий економічний простір.

На пострадянському просторі законодавець і наукова спільнота інколи вдаються до спроб розроблення концепцій економічної безпеки [76-80]. Оскільки вказані держави (за винятком Росії і Білорусі) зазвичай йдуть шляхом адаптації свого безпекового законодавства до законодавства ЄС і НАТО, то відсутність практики ухваленням державами-членами вказаних міжнародних організацій спеціальних нормативних актів у сфері економічної безпеки ускладнює проведення порівняльного аналізу. Загалом слід зазначити, що політика в сфері економічної безпеки не може бути однаковою для різних країн. її зміст і спрямованість буде визначатися складною сукупністю різних чинників, а тому порівнювати можна моделі економічної безпеки країн, які можна віднести до однієї групи. Та все ж попри відсутність єдиного розуміння економічної безпеки основною метою будь-якої держави в цій сфері виступає забезпечення стабільного економічного зростання, незалежність у проведенні власної економічної політики і збереження економічного суверенітету.

Завдання щодо визначення змісту економічної безпеки ускладнюється також тим, що економічна безпека визначається характером, орієнтацією та спрямованістю загроз (як зовнішніх, так і внутрішніх) суверенітету, територіальній цілісності і сталому економічному розвитку держави на відповідному етапі її історичного розвитку [48]. Виходячи з цілей і завдань економічної безпеки, уряд може і навіть повинен запроваджувати обмеження на використання тих методів реалізації економічної політики, які здатні знизити рівень економічної безпеки і/або породжують деструктивні явища і процеси у політичній, соціальній чи військовій сферах.

Аналіз доктринальних джерел дозволяє зробити висновок, що головний сенс економічної безпеки полягає у:

- запровадженні, підтримці і забезпеченні за допомогою різних засобів, методів і способів такого економічного стану, при якому суб'єктам (державі, суспільству, регіонам, окремим підприємствам і індивідам) не загрожує внутрішня і зовнішня небезпека;

- цілеспрямованій діяльності суб'єктів, спрямованій на виявлення, попередження, ослаблення і усунення небезпек і загроз, здатних завдати національним економічним інтересам неприйнятну шкоду, а також управління ризиками.

Безпосереднім об'єктом економічної безпеки виступають національні інтереси держави, що пов'язані із забезпеченням економічних засад державності, її економічної самодостатності, належного рівня життя населення.

На практиці державна політика в сфері економічної безпеки реалізується переважно через закони, що регулюють найважливіші питання економічної діяльності та наділяють державу важливими контрольними функціями, та іншими нормативно-правовими актами. На жаль, далеко не всі нормативно-правові акти України в сфері безпеки приділяють належну увагу проблемі забезпечення економічної безпеки держави. Так, Стратегія національної безпеки України (2020 р.) в розділі І «Пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі та основні напрями державної політики у сфері національної безпеки» не містить прямих посилань на економічну безпеку, хоча очевидно, що реалізувати визначені у Стратегії пріоритети без неї неможливо. Разом з тим, аналіз тлумачення тексту Стратегії дозволяє констатувати, що основні елементи економічної безпеки в ній знайшли своє відображення.

Під економічною безпекою сучасних розвинутих держав у найбільш загальному плані розуміють здатність захищати і просувати основні економічні інтереси держави в умовах, які можуть загрожувати або блокувати ці інтереси [81]. У більш розгорнутому вигляді під економічною безпекою слід також додатково розуміти здатність держави економічно забезпечувати адекватний зовнішнім загрозам оборонний потенціал у контексті оборонної політики; сприяти реалізації соціально орієнтованої політики держави (функціонування welfare states) з метою підтримання соціально-політичної стабільності суспільства [22; 82].

Стосовно Європейського Союзу як квазі-федеративного, наднаціонального об'єднання зміст економічної безпеки трактується дещо інакше. По-перше, термін «економічна безпека» пов'язаний із визначенням місця ЄС у глобальній економічній системі. По-друге, акцент робиться на здатності ЄС в цілому і його держав-членів конкурувати в світі, що постійно глобалізується. Завдяки спільному використанню ресурсів компанії в Європейському Союзі зможуть зрівнятися, а в деяких випадках і перевершити економічну могутність конкуруючих країн (США, КНР, Японія та інші економічно розвинуті країни). По-третє, втілення принципів економічної рівності і солідарності, без чого досягнути цілей Мова йде про дві головні мети: «забезпечити мир, процвітання та стабільність для своїх наро-дів» та «підтримувати цінності, які поділяють європейці, такі як сталий розвиток та міцне середовище, повага до прав людини та соціальна ринкова економіка» [83]. європейської інтеграції неможливо. При цьому варто погодитися з тим, що зміст концепції економічної безпеки Європейського Союзу загалом не слід розглядати поза аналізом національних доктрин, програм та концепцій економічної безпеки провідних держав-членів ЄС [84, с. 25].

Слід вказати, що належний стан економічної безпеки не може бути досягнутий виключно скоординованими діями держави економічного характеру. В окремих випадках забезпечення економічної безпеки держави потребує здійснюваних на субсидіарних засадах і відповідно до принципів міжнародного права Мова йде про принципи: суверенної рівності; рівноправності і самовизначення держав; співро-бітництва відповідно до статуту ООН; невтручання у внутрішні справи; незастосування сили або загрози силою; розв'язання міжнародних суперечок мирним шляхом; сумлінного виконання державами зобов'язань, прийнятих ними відповідно до Статуту [85]. При цьому слід зазначити, що у випадку прямого втручання, здійснюваного в публічній сфері, принцип невтручання може стати одним з елементів захисту від протиправного втручання у внутрішні справи держави. Однак у разі коли негативне втручання в економічне життя країни є результатом діяльно-сті транснаціональних корпорацій чи приватних іноземних компаній, протидія йому можлива лише на підставі норм національного права. і міжнародного економічного права дій міжнародних організацій, інтеграційних об'єднань і окремих держав. На цей випадок необхідна нормативно-правова база, на основі якої буде здійснюватися координація колективних і індивідуальних дій міжнародних організацій і окремих держав з надання допомоги державі, яка постраждала від зовнішнього впливу.

Забезпечення економічної безпеки держави залишається однією з найбільш складних проблем сучасного міжнародного права. Нормативне регулювання даної сфери суспільних відносин пов'язане з протистоянням різних груп країн, насамперед розвинених і країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, за закріплення в міжнародному праві своїх національних інтересів, на визначення яких впливають національні підходи до розуміння економічної безпеки. У цьому зв'язку набуває актуальності проблема забезпечення економічної безпеки держав у межах регіональних економічних об'єднань. Це пов'язано з тим, що створення економічних інтеграційних об'єднань у другій половині ХХ - ХХІ ст. є важливим способом забезпечення колективної економічної безпеки. Як наслідок, вироблення стратегії забезпечення національної безпеки в економічній сфері потребує ретельного аналізу чинного міжнародного права. Ініціювання на початку 1950-х років європейського інтеграційного процесу було обумовлено як потребою забезпечення воєнної безпеки (попередження війни на континенті), так і потребою економічного відновлення Західної Європи Серед дослідників немає єдності в оцінці того, який з двох факторів (безпековий чи економіч-ний) був визначальним у розвитку європейського інтеграційного процесу після Другої світової війни і до завершення ери «холодної війни» [101; 102].. Історія об'єднавчих процесів в Європі [100] переконливо доводить, що без чітко визначених політичних мотивів Логіка політичної інтеграції має більш чіткий зв'язок з безпековою і зовнішньою політикою. На це, зокрема, вказує більш обережний підхід до обмеження суверенітету держав-членів, а також нездатність національних урядів досягти такого ж ступеня консенсусу щодо кінцевих цілей у воєнно-політичній інтеграції, який існує у галузі економічної інтеграції [90; 91]. регіональні інституції будуть або ігноруватися як стратегія досягнення національних інтересів держав-членів, або будуть зруйновані, якщо держави піддаються до регіональних забобонів та страхів [103, с. 3].

Потреба держави у субсидіарній підтримці власної економічної безпеки з боку міжнародних організацій, інтеграційних об'єднань і окремих держав часто носить об'єктивний характер. Насамперед це пов'язано з системними проблемами, які охоплюють світову фінансову, демографічну і екологічну системи, а з 2020 р. - протидією пандемії, зокрема Coronavirus-19 23 квітня 2020 р. Європейська рада доручила Європейській комісії терміново розробити пропо-зиції щодо створенням фонду відновлення ЄС, спрямованого на пом'якшення наслідків панде-мії COVID-19; а також уточнити зв'язок між фондом та довгостроковим бюджетом ЄС. Проєкт плану відновлення Європи був представлений Європейською Комісією 27 травня 2020 р. 21 липня 2020 р. лідери ЄС домовились про заходи з відновлення економіки у розмірі 750 млрд євро, щоб допомогти ЄС подолати кризу, спричинену пандемією. Щоб скористатися цими коштами, держави-члени мають подати свої плани відновлення та стійкості до Євро-пейської Комісії. 13 липня 2021 р. 12 країн ЄС отримали зелене світло на використання коштів ЄС для стимулювання своєї економіки та відновлення після наслідків COVID-19. Більше про це див.: [87]..

Слід зважити на те, що рекомендації (програми) міжнародних фінансових інституцій інколи можуть сприйматися на національному рівні як порушення економічного суверенітету держави, тому їх зміст підлягає аналізу на предмет зору їх відповідності вимогам економічної безпеки. У цьому зв'язку слід зазначити, що економічний суверенітет ніколи не абсолютизувався в контексті «права невтручання у внутрішні справи».

Зважаючи на те, що економічний суверенітет - це багатовимірне явище, надзвичайно важко в кожному конкретному випадку визначити факт його обмеження або зростання економічного суверенітету в цілому. Вбачається, що більш коректно говорити про обмеження його окремих аспектів або про делегування права реалізації окремих суверенних прав наднаціональним інституціям [86, с. 90, 568-569].

На жаль, слід констатувати, що на сьогодні ні у зарубіжній, ні у вітчизняній юридичній науці немає загальновизнаної теорії співвідношення державного суверенітету і суверенних прав. Виняток становлять праці представників «Правової школи досліджень європейських і євроатлантичних інтеграційних процесів» Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого [88-91]. Щоправда, започаткована нами дискусія досі не отримала продовження серед дослідників вітчизняної теорії права і міжнародного права.

Іншою причиною для залучення державою інших держав і/або міжнародних організацій до забезпечення своєї економічної безпеки є потреба у відновленні країни після війни. Найбільш відомим (хоча далеко не однозначним з точки зору оцінки його ефективності в економічному та політичному плані) прикладом такого залучення у другій половині ХХ ст. є реалізація плану Маршала (the European Recovery Program) - програми надання Сполученими Штатами допомоги країнам Західної Європи після Другої світової війни.

Ще однією підставою для отримання державою допомоги від інших держав чи міжнародних організацій для забезпечення економічної безпеки є міждержавний конфлікт. Надання такої допомоги державі, яка є членом інтеграційного об'єднання (наприклад, ЄС), передбачено і чітко регламентовано установчими договорами і підтверджено рішеннями Європейського Суду справедливості Так, у Рішенні у справі T-883/16 «Польща проти Комісії» Суд підтримав позов Республіки Польща та скасував рішення Комісії щодо порушення принципу енергетичної солідарності, викладеного у статті 194 (1) ДФЄС. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом щирої співпраці. Принцип солі-дарності передбачає права та обов'язки як для Європейського Союзу так і для держав-членів, при цьому Європейський Союз має обов'язок солідарності щодо держав-членів, а держави-члени мають однакові зобов'язання між собою та щодо спільних інтересів Європейського Союзу.

Зовсім інша ситуація має місце у разі, коли допомога надається державі, яка не входить до складу інтеграційних об'єднань. Така допомога є актом доброї волі і водночас, зазвичай, реалізації геополітичних чи геоекономічних інтересів тих суб'єктів міжнародного права, які надають таку допомогу. У цьому випадку держава, у нашому контексті Україна, має спрямовувати свої зусилля на розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами-членами, Сполученими Штатами Америки, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів (п. 4 Стратегії національної безпеки України).

Саме така ситуація склалася навколо російсько-українського конфлікту. Без застосування економічних санкцій до Російської Федерації з боку США [92], Європейського Союзу [93], а також санкцій з боку США й інших держав (наприклад, Польщі) проти компаній і фізичних осіб, які займаються діяльністю, що підпадає під обмеження через будівництво та експлуатацію газопроводів («OPAL»своє попереднє рішення (129/2021 : 15 July 2021 - Judgment of the Court of Justice in Case C-848/19 P). Більше див.: [94; 95]. Загальний суд скасовує рішення Комісії, яким затверджу-ється зміна режиму звільнення від експлуатації газопроводу OPAL, оскільки це рішення було прийнято з порушенням принципу енергетичної солідарності. [96]., «Turk Stream», «Nord Stream-2» Закон про захист енергетичної безпеки Європи від 2019 р. (LXXV of Public Law 116-92; 133 Stat. 2300; 22 U.S.C. 9526 note). Цей законопроєкт зобов'язує президента накласти санкції щодо візового режиму та блокування активів на будь-яку іноземну особу, яка свідомо надає судна, що прокладають труби, для будівництва нафтопроводу російського походження, який потра-пляє до Німеччини чи Туреччини [97].

Закон про виділення асигнувань на 2021 фінансовий рік для військової діяльності Міністерства оборони, для військового будівництва та для оборонної діяльності Міністерства енергетики, для визначення чисельності військовослужбовців на такий фінансовий рік, та для інших цілей включає поправку, що розширює санкції у зв'язку з проєктами газопроводу «Nord Stream-2» та «Turk Stream». Поправка базується на законопроєкті «Закон про роз'яснення енергетичної безпеки Європи 2020 року», який мав на меті роз'яснити та розширити існуючі санкції США відповідно до Закону про захист енергетичної безпеки Європи [98].), забезпечення економічної, а отже національної безпеки України сьогодні і в майбутньому виглядає проблематичним За даними експертів, якщо буде запущено газопровід «Nord Stream-2», Україна щорічно втра-чатиме не менш 1,5 млрд доларів, що породить серйозні геополітичні та економічні виклики. Завдяки позиції Данії, а згодом і санкціям США, запланований на 2019 р. запуск газопроводу було перенесено спочатку на 2020 р., а згодом на кінець 2021 р..

Особливої актуальності у цьому зв'язку набуває питання застосування економічних санкцій щодо суверенних держав. Очевидно, що існує нагальна потреба у створенні в рамках ООН нормативної бази та міжнародних органів, до повноважень яких увійшли б, по-перше, питання застосування економічних санкцій і, по-друге, здійснення контролю за реалізацією заходів примусу.

З огляду на складність залучення міжнародних організацій і окремих держав до забезпечення на субсидіарних засадах економічної безпеки, поєднання в цьому процесі як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, безпекова політика держави повинна передбачати такі кроки у сфері міжнародного права:

- використання міжнародних інститутів, угод та норм, що відповідають міжнародному порядку (насамперед G7, WTO У рамках WTO на сьогодні створено ефективний механізмів забезпечення економічної без-пеки. Зокрема, створено механізм мирного врегулювання спорів, передбачена можливість пра-вомірного застосування економічних репресалій для протидії нечесної ділової практики з боку господарюючих суб'єктів держав-членів WTO., IMF та WB У Стратегії національної безпеки Великої Британії (4/73) зазначено: «МВФ та Світовий банк мають важливе значення для боротьби зі змінами, спричиненими глобалізацією, та для під-тримки глобальної економічної стабільності, зростання відкритих ринків, що є одним із най-важливіших рушіїв безпеки та стабільності. Ми будемо працювати в рамках цих інституцій, щоб адаптувати їх структуру управління до нових світових економічних реалій, забезпечити нагляд для запобігання світовій економічній кризі та забезпечити швидке відновлення та зростання економіки після конфлікту» [6].), для забезпечення власної економічної безпеки У Стратегії національної безпеки України цей напрям сформульовано значно ширше: «Вико-ристання всіх наявних механізмів ООН, Ради Європи, ОБСЄ, інших міжнародних організа-цій для консолідації міжнародної підтримки України у протидії російській агресії, відновленні територіальної цілісності та державного суверенітету України» (п. 6); «Україна продовжить позовну роботу у міжнародних судових інстанціях із притягнення Російської Федерації до міжнародно-правової відповідальності» (п. 43). (слід зазначити, що цей напрям діяльності традиційно активно використовують США для забезпечення власної економічної безпеки У Стратегії національної безпеки США (2017 р.) зазначено: «Протягом 70 років Сполучені Штати дотримувалися стратегії, що базувалася на переконанні, що керівництво стабільною міжнародною економічною системою, яка заснована на американських принципах взаємності, вільному ринку і вільній торгівлі, відповідає нашим інтересам у сфері економіки та безпеки. Працюючи з нашими союзниками та партнерами, Сполучені Штати очолили створені групи фінансових установ та інших економічних форумів, які встановили справедливі правила і побудували інструменти для стабілізації міжнародної економіки й усунення проблем, які спри-чинили дві світові війни. Ця економічна система продовжує служити нашим інтересам, але її потрібно реформувати, щоб допомогти американським працівникам процвітати, захистити наші інновації та відображати принципи, на яких ця система була заснована» [59].: «Ми будемо працювати з нашими союзниками над реформуванням WTO, щоб вона функціонувала як для підтримки американських робочих місць, так і для цінностей, які ми поділяємо» [7]);