Трансформація правового змісту концепту соборність в українській політико-правовій думці ХІХ - початку ХХ століття УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація правового змісту концепту соборність в українській політико-правовій думці ХІХ - початку ХХ століття

Жупник Василь Васильович, кандидат історичних наук, доцент кафедри права

Мета. Мета статті полягає у розкритті особливостей формування та трансформації концепції «соборності» в українській державно-правовій думці ХІХ -- ХХ ст. Часові рамки обумовлюються насамперед активізацією українського національного руху, його політизацією, формуванням концепції національної державності та її реалізації впродовж 1917-1921 рр. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів. Ключовим став аналітичний метод та компаративіський підхід, які дозволили розкрити особливості становлення й еволюції концепту «соборності» в конкретному історичному періоді. Результати. Встановлено, що концепт «соборності» в українській політико-правовій думці впродовж ХІХ -- початку ХХ ст. пройшов кілька етапів, кожен з яких характеризувався відповідним змістом поняття «соборність», способом її досягнення, а також ступенем суспільної підтримки. Зокрема виокремлено чотири етапи: 1) 1830-1840-ві рр. - «організаційний»; 2) 1860-1880-ті рр. - «проміжний»; 3) 1890-ті рр. - перше десятиліття ХХ ст. («політичний»); 4) з 1907 до 1919 р. Наукова новизна. Аргументовано тезу про традиційність для української політико-правової думки ідеї національно-територіальної єдності українських земель, що і відображалося в понятті «соборність». Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів, зокрема при вивченні історії держави і права України, історії вчень про державу і право.

Ключові слова: «соборність», політико-правова думка, національна держава, Галичина, Наддніпрянщина.

Vasyl Zhupnyk

PhD of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Law of King Danylo University

TRANSFORMATION OF THE LEGAL CONTENT OF THE CONCEPT UNITY IN THE UKRAINIAN POLITICAL AND LEGAL THOUGHT OF THE XIX - EARLY XX CENTURY

Purpose. The purpose of the article is to reveal the peculiarities of the formation and transformation of the concept of «unity» in the Ukrainian state and legal thought of the XIX -- XX centuries. The time frame is determined primarily by the intensification of the Ukrainian national movement, its politicization, the formation of the concept of national statehood and its implementation during 1917-1921. Methods. The methodological basis of the study was a set of general scientific, special scientific and philosophical methods. The analytical method and the comparative approach became the key, which allowed to reveal the peculiarities of the formation and evolution of the concept of «unity» in a particular historical period. Results. It is established that the concept of «unity» in the Ukrainian political and legal thought during the XIX - early XX centuries. passed several stages, each of which was characterized by the corresponding content of the concept of «unity», the way to achieve it, as well as the degree of public support. In particular, four stages are distinguished: 1) 1830-1840 - «organizational»; 2) 1860-1880's - «intermediate»; 3) 1890's - the first decade of the twentieth century. («political»); 4) from 1907 to 1919. Scientific novelty. The thesis about the traditional idea of the national-territorial unity of the Ukrainian lands for Ukrainian political and legal thought was argued, which was reflected in the concept of «unity». Practical significance. The results of the study can be used in further historical and legal research, preparation of special courses, in particular in the study of the history of state and law of Ukraine, the history of doctrines of state and law.

Key words: «unity», political and legal thought, nation-state, Galicia, Dnieper Ukraine.

Вступ

Постановка проблеми. Останні вісім років стали для українців черговим етапом боротьби за збереження територіальної цілісності країни. Окупація Криму та окремих регіонів Донецької і Луганської областей Росією у 2014 р. стала тільки першим кроком до спроб зруйнувати українську державність. Характерно, що ключовою тезою агресора виступала ідея про мовно-культурну «відмінність» між окремими регіонами України, зокрема Сходом і Заходом. Ще більше, ця ідеологема посилилася після відкритого збройного нападу Росії 24 лютого 2022 р. Однак, саме військова агресії Росії, стала ключовим консолідуючим фактором української нації, а ідея «соборності» і єдності українських земель набула нового значення.

Показово, що для української політико-правової і навіть суспільної думки, ідея соборності і боротьба за збереження національної державності не є новою. Впродовж останніх століть українці не тільки активно боролися за відновлення власної держави, а й утверджували у суспільній свідомості, політичній і правовій думці концепт єдності всіх етнічних українських земель.

З огляду на зазначене, наукова актуальність нашого дослідження полягає у розкритті особливостей формування та трансформації змісту концепції «соборності» в українській політико-правовій думці ХІХ - початку ХХ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З огляду на міждисциплінарний зміст поняття «соборність», воно вивчалося богословами, істориками і власне правниками. Якщо богослови та історики намагаються розкрити духовні засади поняття, а також специфіку формування ідеї єдності українських земель у конкретну історичну епоху, то завданням юристів - є виокремлення саме правової складової, форми і типу державного утворення, що має виникнути на підставі реалізації концепції соборності.

Загалом, методологічною основою нашого дослідження стали праці С. Барана, М. Гедіна, Т. Горбань, Н. Григорук, Л. Ілина, М. Луцького, Ю. Пінчука, І. Райківського, О. Салтовського, О. Тимошенко та ін.

Постановка завдання. Мета статті полягає у розкритті особливостей формування та трансформації концепції «соборності» в українській державно-правовій думці ХІХ - ХХ ст. Часові рамки обумовлюються насамперед активізацією українського національного руху, його політизацією, формуванням концепції національної державності та її реалізації впродовж 1917-1921 рр.

Виклад основного матеріалу дослідження

Як зазначалося вище, концепція соборності українських земель не нова для національної суспільної думки, однак чітких політико-правових ознак, вона набула саме у ХІХ - на початку ХХ ст. В контексті цієї тези, актуальною є думка Л. Ілина, що «українцям властивий історичний міф про єдність організаційну і державну, ще з часів зародження перших протодержавних утворень на теренах України» [6, с. 18]. Закономірно, що говорячи про Київську Русь, Гетьманщину, ми не можемо говорити про соборність етнічних українських земель, адже саме поняття нації в той час не було сформоване. З правової точки, поняття соборність набуває цілісного змісту саме у ХІХ ст., коли від впливом загальноєвропейської революції «Весни народів» 1848-1849 рр. у Європі починають формуватися національні держави, а в українських землях утверджується розуміння ключових націє утворюючих ознак - спільної мови, історії, культури і навіть ментальності. Як наслідок, саме в ХІХ ст. сформувалися цілісні політико-правові концепції, що обґрунтовували ідею соборності.

Формуванню концепцій соборності в українській політико-правовій думці сприяли ряд чинників, які відрізнялися для Наддніпрянщини, що була інкорпорована імперією Романових та західноукраїнських земель включених до імперії Габсбургів. Так, основною об'єктивною передумовою формування концерту «соборності» було збереження в історичній пам'яті ідеї національної держави, її тяглості й послідовності в різних історичних епохах. Ця передумова посилювалася відсутністю національної державності та включенням українських земель до складу іноземних держав. Показово що українці в обох цих регіонах завжди намагалася підтримувати тісні стосунки, більше того формували правові підстави і аргументи до єдності українських земель. Громадсько-політичні діячі Наддніпрянщини, втікаючи від переслідувань царською владою втікали саме в Галичину, яку М.Грушевський назвав «українським П'ємонтом».

Характерно, що саме правова система імперії Габсбургів ,яка відрізнялася своїм ліберальним характером, а конституція 1867 р. гарантувала національно-культурні права окремих народностей, сприяла формуванню необхідних правових і політичних передумов становлення і розвитку концепції «соборності». Залучення українців до роботи місцевих та імперських парламентських інституцій сприяло не тільки розвитку правової культури населення, а й накопичення реального практичного досвіду в сфері державотворення. Також слід зауважити, що суспільно-політичні умови, які існували в Галичині сприяли не тільки виникненню ідеї соборності, а й її трансформації з духовного-світоглядного в політично-ідеологічне поняття.

У Наддніпрянщині, навпаки, формування ідеї соборності відбувалося, як спротив проти імперської політики спрямованої на ліквідацію національних ознак - мови, історії, культури. Однак, чіткої концепції єдності етнічних українських земель не існувало, домінуюча в середовищі українських громадсько-політичних діячів ідея слов'янофільства, відстоювала не стільки національну єдність українських земель, як федеративне об'єднання усіх слов'янських народів довкола Києва. Однак, в українців, на відміну від росіян, ідея слов'янофільства носила виразний конфедеративний характер. Прикладом можуть слугувати погляди на державу І.Костомарова, який відстоюючи ідеї української національної окремішності, дотримувався федералістсько-автономістських засад [3, с. 137]. Українська концепція конфедерації передбачала створення панслов'янського союзу, основою консолідації якого виступала культурна і релігійна спільність слов'ян. Основним зразком подібного державного утворення були США та утверджені в них принципи демократії і рівноправності органів державної влади [8, с. 160]. Такий зміст політичних поглядів українців пояснює Т.Горбаль, справедливо стверджуючи, що «до початку ХХ ст. поняття «Україна» було відсутнє не тільки як державно-політична, а й територіально-географічна реальність» [4, с. 95]. Ми погоджуємося з цією думкою з огляду й на те, що в Галичині, місцеві мешканці до початку ХХ ст. називали себе русинами, а назва «Україна» тут почала утверджуватися тільки в останній третині ХІХ ст.

Загалом, для розкриття еволюції поняття соборності в українській політико - правовій думці ХІХ - початку ХХ ст., можна виокремити кілька етапів. Ці етапи, в певній мірі дублюють етапи українського національно-культурного відродження і мають певні відмінності в межах Галичини та Наддніпрянщини. Однак, на відміну від розвитку національно-культурного руху, українська політико-правова думка розвивалася менш активно і йшла власне у фарватері культурного життя, адже саме боротьба за статус української мови, вивчення історії, етнографії, сприяло утвердженню концепції соборності етнічних українських земель.

М.Луцький, у своєму дослідженні виділяє чотири етапи у процесі становлення ідеї соборності в українській державно-правовій думці: 1) етап становлення - друга половина ХІХ - початок ХХ ст.; 2) етап організаційного і юридичного оформлення - період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.; 3) етап декларативного оформлення соборності - час функціонування Карпатської України та Української Самостійної Соборної Держави створеної Актом відновлення української державності 30 червня 1941 р.; 4) етап державного утвердження - після 1991 р. [7, с. 49]. Загалом погоджуючись з такою періодизацію, вважаємо більш деталізувати етапи впродовж ХІХ - початку ХХ ст. і звернути увагу на те, що початки формування концепції соборності українських земель були сформовані ще у 1830-х рр. Як наслідок, ми пропонуємо чотири етапи розвитку ідеї соборності в українській політико-правовій думці впродовж ХІХ - початку ХХ ст.

Перший етап припав на 1830-1840-ві рр. і його можна назвати «організаційним», адже саме в той час завдяки політичними ідеями членів «Руської трійці» утверджується як ідея окремої української народності в Австрії так і концепт єдності українців Галичини та Наддніпрянщини. Ця ідея була наскрізним мотивом літературної збірки «Русалка Дністова» [11], за що, власне, й було арештовано весь тираж видання. Позитивно, що ідеї членів «Руської трійці» отримали підтримку не тільки в Галичині, а й в Наддніпрянщині, де на думку вчених, ці ідеї «знаходили розуміння і відгук, перекликались з патріотичними настроями наддніпрянців» [11]. У 1840-х рр., зокрема під час загальнєвропейської революції «Весни народів», у відозві першої політичної організації українців Галичини Головної Руської Ради, вказувалося, що галичани становлять з мешканцями Наддніпрянщини єдину народність, яку об'єднує спільна мова [10, с. 269].

Другий етап припав на 1860-1880-ті рр. Цей етап можна назвати «проміжним». Характерно, що як в Галчині, так і в Наддніпрянщині, виникла певна «пауза» у розгортанні політико-правової ідеї відродження національної держави. Це обумовлювалося кількома причинам ,які відрізнялися для кожного регіону. Так, у Наддніпрянщині, 60-80-ті рр. ХІХ ст. характеризувалися поєднанням розвитку громадівського руху і обмеження царською владою української мови, що в кінцевому випадку призвело до еміграції багатьох громадсько-політичних діячів. Натомість у Галичині, українці були залучені до роботи в місцевих та імперських представницьких органах влади ,які стали офіційним майданчиком, де можна було легально відстоювати власні національно-культурні і політичні права, які гарантувалися конституцією 1867 р. Важливість цього етапу полягає в тому що українці отримали реальний досвід політичної діяльності, дискусії з поляками в сеймі, пошук конструктиву і співпраці з імперською владою, а також окремими польськими політичними колами, дозволили українцям переконатися в необхідності формування власної концепції національної держави. Закономірно що ідея незалежності не була популярною в той час, але концепція національно-територіальної автономії домінувала й була цілком реальною для реалізації.

Третій етап становлення ідеї «соборності» відноситься до 1890-х рр. - першого десятиліття ХХ ст. Це був етап, коли в умовах політизації українського національного руху, ідея соборності знаходить своє відображення як в програмних документах українських політичних партій, так і в праці Ю. Бачинського «Україна irredenta». Саме в цій праці, вперше в історії української політико-правової думки було обґрунтовано концепцію «соборності» усіх етнічних українських земель. Показово що Ю. Бачинський обґрунтовує доцільність єдності українських земель на основі економічних факторів. Такий підхід кардинально відрізняв погляди Ю. Бачинського від ідей М. Міхновського який у 1900 р. в праці «Самостійна Україна» обґрунтував ідею єдності України на основі національного чинника. Власне, Ю. Бачинський був переконаний, що соборною може бути тільки «вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, нероздільна від Сяну по Кавказ» [2, с. 79]. Закономірно, можна звинувачувати Ю. Бачинського в прихильності до ідеї марксизму, які були популярними в Європі останніх десятиліть ХІХ ст., однак саме акцентування уваги марксистів на економічній складовій стало ключовим аргументів молодого Галицького мислителя щодо єдності українських земель і економічного потенціалу майбутньої української держави. Показово що Ю. Бачинський на відміну від того ж таки М. Міхновського (у Наддніпрянщині власне тільки М. Міхновський та його Українська народна партія були єдиною силою, що відстоювали незалежність) не був єдиним прихильником ідеї «соборності» й національної незалежності. соборність політичний єдність український

Також, ідея єдності українських земель і їх незалежності становила програми максимум Української національно-демократичної партії (далі - УНДП) [5, с. 290]. Характерно, що в політичній програмі УНДП йшлося про єдність галичан, закарпатців, буковинців та українців Наддніпрянщини, зокрема зазначалося, що партія «буде намагатися нав'язати і підтримувати зв'язки з угорськими і російськими Русинами (українцями), щоб створити почуття національної (народної) єдності на цих землях, заселених нашим народом і щоб на всьому просторі руських (українських) земель наш народ здобув собі повну свободу та став господарем своєї долі» [1, с. 15; 5, с. 293]. У Наддніпрянщині, політичною програмою, що виступала за досягнення незалежності була Українська народна партія (далі - УНП), яка виникла 1902 р. і очолювана М.Міхновським. Власне це була перша і єдина політична сила в Україні, що виступала виключно за проголошення незалежності. Жодним проміжних варіантів, як скажімо в УНДП стосовно національно-територіальної автономії не передбачалося.

Характерно, що «Самостійна Україна», М.Міхновського не стала програмою УНП. Власне, М. Міхновський 1906 р. опублікував програму партії у Чернівцях. Власне тест програми демонструє, чому ідея відродження держави за національною ознакою, яку М. Міхновський сформулював у 1900 р. не отримала поширення. УНП визнавалася, як партія «робітницької маси українського народу, українського міського пролетаріату» [9, с. 1] і вказувала на першочергове вирішення соціального питання. При цьому, в УНП були переконані, що соціальне питання може бути вирішеним тільки після реалізації національної єдності українських земель [13, с. 331]. У програмі зокрема вказувалося, що «розв'язання національного питання, єсть тим кроком, через який народи вступлять в чистий святий храм соціалістичного устрою, де не буде ані насилля, ані гніту, ані визиску, де буде вільна праця вільних людей» [12, с. 39]. Ці ідеї М. Міхновського були схожими до ідей Ю. Бачинського, але потрібно визнати, що такі переконання не користувалися загальною популярністю. Вони тільки підготували відповідний ґрунт і утверджували у суспільній свідомості ідеї державної єдності. Як наслідок, можна погодитися з думкою Т. Горбань, що українська інтелігенції початку ХХ ст. скептично ставилася до ідеї побудови самостійної української держави, або й взагалі її відкидала, а концепція «соборності слугувала принципом єдності етнічних українських земель» [4, с. 97].

Четвертий етап, у становленні і розвитку концепції соборності настав у Наддніпрянщині після 1907 р. коли було придушено першу демократичну революцію і «столипінська» реакція призвела до заборони політичної діяльності українців. У Галичині 1907 р. також став доленосним, адже було прийнято нове виборче законодавство, і вибори до імперського парламенту проходили в межах загального виборчого права. Цю реформу українців вважали свою «малою» перемогою, адже боролися окрім неї, ще й за відкриття окремого українського університету у Львові, статус української мови. Як наслідок, і придушення революції і реформа виборчого права, пригальмували український національний рух. Ситуація змінилася тільки після початку Першої світової війни, коли сформувалося кілька окремих течій, які не тільки по різному ставилися до війни, а й розглядали можливість відродження української державності.

Якщо Товариство українських поступовців закликало до нейтралітету, а редактор журналу «Украинская жизнь» у Москві С. Петлюра закликав підтримувати імперію Романових, в Наддніпрянщині починаючи з 1916 р. виникають численні студентські організації, які висувають самостійницькі гасла [11]. Однак, через обмежену соціальну базу, відсутність консолідації і чіткої програми дій, самостійні ідеї залишилися виключно декларативними. Більш чіткими були політичні ідеї створеної на початку серпня 1914 р. у Львові Головної Української Ради. Програма останньої практично повторювала політичну програму УНДП, і на першому етапі задовольнялася широкою національно - територіальною автономією українських земель у межах Австро-Угорщини. У серпні 1914 р. емігранти з Наддніпрянщини створили у Львові Союз визволення України, й закликали підтримувати Німеччину та Австро-Угорщину для повалення російського самодержавтсва і відродження української державності. Однак, ідеї СВУ взагалі не користувалися підтримкою в Наддніпрянщині. Характерно, що одним із заставників СВУ був Д. Донцов, автор концепції «інтегрального націоналізму», яка і лягла в основу державницьких поглядів радикального крила Організації Українських Націоналістів. Очолюваної С. Бандерою.

Завершальним моментом цього п'ятого етапу стало укладання Акта Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р. Показово, що ініціаторами цього акту були політики ЗУНР, які розпочали перемови про об'єднання ще з гетьманом П. Скоропадським, але реалізувати це вдалося з Директорією.

Висновки

Таким чином, впродовж ХІХ - початку ХХ ст. концепція соборності українських земель пройшла тривалу еволюцію змісту. Її формування було пов'язано з активізацією національно-визвольного руху, зокрема в Галичині, де члени «Руської Трійці» вперше задекларували ідею національної єдності українців Галичини та Наддніпрянщини. Загалом, з 1830-цх рр. до початку ХХ ст. ідея соборності у своєму розвитку пройшла чотири етапи: 1) 1830-1840-ві рр. - «організаційний»; 2) 1860-1880-ті рр. - «проміжний»; з) 1890-ті рр. - перше десятиліття ХХ ст. («політичний»); 4) з 1907 до 1919 р. Для кожного з цих етапів властиве акцентування уваги на національній складовій, як ключовому змісту відродження національної держави. Навіть на межі ХІХ - ХХ ст. коли були популярними ідеї соціалізму та марксизму, українські мислителі, такі, як Ю.Бачинський та М.Міхновський, аргументовано доводили необхідність державно - правової єдності усіх етнічних українських земель. Хоч ідеї соборності й незалежності не були популярними на початку ХХ ст., саме в умовах національно-демократичної революції 1917-1921 рр. отримали практичну реалізацію через укладання Акта Злуки.

Список використаних джерел

1. Баран С. Наша програма і організація. Програма і організація Української національно-демократичної (народної) партії. Львів: Друк. «Діла», 1913.

2. Бачинський Ю. Україна irredenta / передм. В. Дорошенка. з-тє вид. Берлін: Вид-во укр. Молоді, 1924. XXVIII. 238 с.

3. Гедін М. Вплив слов'янофільства на історіософські погляди М. І. Костомарова. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія : Історія, економіка, філософія. 2018. Вип. 23. С. 133-157.

4. Горбань Т. Ідея соборності в українській суспільно-політичній думці першої чверті XX ст. Український історичний журнал. 2005. № 6. С. 95-102.

5. Григорук Н. Національна ідея у діяльності Української національно-демократичної партії Галичини на початку ХХ ст. Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2013. Вип. 11. С. 290-295.

6. Ілин Л. Ідея «соборності» в державотворчих концепціях Галичини ХІХ - початку ХХ ст. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія: Право. 2019. № 8. С. 15-21.

7. Луцький М. І. Ідея соборності у державницьких концепціях українців ХХ ст. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія: Право. 2020. № 10. С. 47-55.

8. Пінчук Ю. Вибрані студії з костомаровознавства. К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2012. 608 с.

9. Програма УНП. Чернівці, 1906.

10. Райківський І. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття. Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. 932 + 16 с.

11. Салтовський О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя). К.: ПАРАПАН, 2002. 396 с. URL: http://litopys.org.ua/salto/salt09.htm.

12. Самостійна Україна: збірник програм українських політичних партій початку ХХ ст. Тернопіль, 1991. 80 c.

13. Тимошенко О. Розвиток української національної ідеї М.Міхновського в період діяльності УНП. Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць, 2005. Вип. IX. С. 328-338.

References

1. Baran, S. (1913). Nasha prohrama i orhanizatsiia. Prohrama i orhanizatsiia Ukrainskoi natsionalno-demokratychnoi (narodnoi) partii [Our program and organization. Program and organization of the Ukrainian National Democratic (People's) Party]. Lvi v: Druk. «Dila». (in Ukrainian)

2. Bachynskyi, Yu. (1924). Ukraina irredenta [Ukraine irredenta]. 3-tie vyd. Berlin: Vyd-vo ukr. Molodi, XXVIII. 238 p. (in Ukrainian)

3. Hedin, M. (2018). Vplyv slovianofilstva na istoriosofski pohliady M. I. Kostomarova [The influence of Slavophilism on the historiosophical views of MI Kostomarov] . Visnyk Kyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriia: Istoriia, ekonomika, filosofiia, 23, pp. 133-157. (in Ukrainian)

4. Horban, T. (2005). Ideia sobornosti v ukrainskii suspilno-politychnii dumtsi pershoi chverti XX st. [The idea of catholicity in Ukrainian socio-political thought of the first quarter of the XX century]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, pp. 95-102. (in Ukrainian)

5. Hryhoruk, N. (2013). Natsionalna ideia u diialnosti Ukrainskoi natsionalno-demokratychnoi partii Halychyny na pochatku XX st. [The national idea in the activities of the Ukrainian National Democratic Party of Galicia in the early twentieth century]. Ukraina- Yevropa-Svit. Mizhnarodnyi zbirnyk naukovykh prats. Seriia: Istoriia, mizhnarodni, 11. pp. 290-295. (in Ukrainian)

6. Ilyn, L. (2019). Ideia «sobornosti» v derzhavotvorchykh kontseptsiiakh Halychyny XIX - pochatku XX st. [The idea of «catholicity» in the state-building concepts of Galicia in the XIX - early XX centuries]. Naukovo-informatsiinyi visnyk Ivano-Frankivskoho universytetu prava imeni Korolia Danyla Halytskoho. Seriia: Pravo, 8, pp. 15-21. (in Ukrainian)

7. Lutskyi, M. (2020). Ideia sobornosti u derzhavnytskykh kontseptsiiakh ukraintsiv ХХ st. [The idea of catholicity in the state concepts of Ukrainians of the twentieth century.]. Naukovo- informatsiinyi visnyk Ivano-Frankivskoho universytetu prava imeni Korolia Danyla Halytskoho. Seriia: Pravo, 10, pp. 47-55. (in Ukrainian)

8. Pinchuk Yu., 2012. Vybrani studii z kostomarovoznavstva [Selected studies in kostomarovoznavstva]. K.: Instytut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. Hrushevskoho NAN Ukrainy, 608 p. (in Ukrainian)

9. Prohrama UNP [UNP program] (1906). Chernivtsi. (in Ukrainian)

10. Raikivskyi, I. (2012). Ideia ukrainskoi natsionalnoi yednosti v hromadskomu zhytti Halychyny ХІХ stolittia [The idea of Ukrainian national unity in the public life of Galicia in the XIX century]. Ivano-Frankivsk: Vydavnytstvo Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylia Stefanyka, 932 + 16 p. (in Ukrainian)

11. Saltovskyi, O. (2002). Kontseptsii ukrainskoi derzhavnosti v istorii vitchyznianoi politychnoi dumky (vid vytokiv do pochatku ХХ storichchia) [Concepts of Ukrainian statehood in the history of domestic political thought (from the origins to the beginning of the twentieth century)]. K.: PARAPAN, 396 p. Retrived from: http://litopys.org.ua/salto/salt09.htm. (in Ukrainian)

12. Samostiina Ukraina: Zbirnyk prohram ukrainskykh politychnykh partii pochatku ХХ st. [Independent Ukraine. Collection of programs of Ukrainian political parties of the early twentieth century] (1991). Ternopil, 80 p. (in Ukrainian)

13. Tymoshenko, O. (2005). Rozvytok ukrainskoi natsionalnoi idei M.Mikhnovskoho v period diialnosti UNP [Development of M. Mikhnovsky's Ukrainian national idea during the period of UNP activity.]. Drohobytskyi kraieznavchyi zbirnyk. Zbirnyk naukovykh prats, IX, pp. 328-338. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru