Норми права в механізмі правового регулювання міжнародних комерційних угод

Размещено на http://www.allbest.ru/

Норми права в механізмі правового регулювання міжнародних комерційних угод

Нагнибіда Володимир Іванович

доктор юридичних наук, доцент

завідувач наукової лабораторії

Інституту приватного права і підприємництва

ім. Ф.Г. Бурчака НАПрН України

Анотація

правопорядок міжнародний комерційний спір

Метою статті є формулювання сутності категорії «норми права» у зарубіжних правопорядках у світлі їх застосування при вирішенні міжнародних комерційних спорів у порядку арбітражу у порівнянні із баченням цього поняття та його ключових рис в українській юридичній науці, пошук точок зіткнення та розходження у цих концепціях.

Наукова новизна полягає у дослідженні співвідношення вітчизняного розуміння поняття «норма права» і використовуваного у деяких зарубіжних правових системах та арбітражних регламентах провідних арбітражних інституцій концепту «rules of law» («норми права»). Так, стверджується, що потенціал використання останньої категорії в українському законодавстві слід обов'язково пов'язувати з розмежуванням із поняттям норм права як складових системи національного права, відобразивши цей аспект у дефініції або через контекст при встановленні можливості звернення сторін міжнародних комерційних угод до позанаціональних правових регуляторів.

Висновки. Термін «rules of law» не є чітко окресленою правовою категорією, а радше слугує «парасольковим» застереженням, що дозволяє сторонам контракту або складу арбітражу звертатися не лише до національних правових систем, але й до транснаціональних (позанаціональних) правових регуляторів. Із цього випливає висновок про відсутність обов'язкової характеристики «rules of law» за допомогою тих самих ознак, що притаманні нормам права національного правопорядку, а саме їх формальної визначеності: «rules of law» можуть закріплюватися у певних документах, розроблених міжнародними неурядовими організаціями, але можуть виражатися й у загальних принципах права або міжнародних звичаях, які не мають документарного закріплення; та забезпечення за допомогою механізмів державного примусу.

Ключові слова: норми права, міжнародні комерційні угоди, механізм правового регулювання, міжнародний комерційний арбітраж, позанаціональні правові регулятори, lex mercatoria.

Nahnybida Volodymyr I., Doctor of Law, Associate Professor, Head of the Scientific Laboratory at the Academician F.H. Burchak Scientific and Research Institute of Private Law and Entrepreneurship of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine

Rules of law in the legal regulation mechanism of international commercial agreements

Abstract

The purpose of the article is to formulate the essence of the category of «rules of law» in foreign legal systems in light of their application in resolving international commercial disputes via arbitration in comparison with the vision of this concept and its key features in Ukrainian jurisprudence, search for points of contact and differences in these concepts.

The scientific novelty consists in the study of the relationship between the domestic understanding of the concept of «rule of law» and the concept of «rules of law» used in some foreign legal systems and arbitration rules of leading arbitration institutions. Thus, it is argued that the potential use of the latter category in Ukrainian law must be linked to the distinction with the concept of rules of law as components of the national law system, reflecting this aspect in the definition or via the context when establishing the possibility of recourse of the parties to international commercial agreements to non-national legal regulators.

Conclusions. The concept of «rules of law» is not a clearly defined legal category, but rather serves as an «umbrella» clause that allows the parties to a contract or arbitral tribunal to apply not only national legal systems but also to recourse to transnational (non-national) legal regulators. This leads to the conclusion that there is no mandatory description of the «rules of law» by using the same features that are inherent in the rules of national law, namely their formal consolidation: «rules of law» can be enshrined in certain documents developed by international NGOs, but may also be expressed in general principles of law or international customs that are not documented; and implementation through state coercion mechanisms.

Key words: rules of law, international commercial agreements, legal regulation mechanism, international commercial arbitration, non-national legal regulators, lex mercatoria.

Постановка проблеми

Зростання обсягів міжнародної торгівлі протягом останнього століття супроводжується урізноманітненням джерел правового регулювання угод, що опосередковують міжнародний комерційний оборот, будучи тісно пов'язаним із поширенням альтернативних способів вирішення відповідних спорів. У зв'язку з цим спостерігається поступовий відхід від попередніх, нормативістських та позитивістських за своєю природою підходів до розуміння джерел і норм права. Все більшого значення у механізмі правового регулювання міжнародних комерційних угод набувають гнучкі правові конструкції на кшталт «soft law», загальних принципів права, «принципів добра і справедливості», міжнародних торговельних звичаїв або lex mercatoria, та інші транснаціональні та позанаціональні правові регулятори. Окреслена ситуація потребує доктринального осмислення та зіставлення усталених правових категорій, зокрема такого базового поняття як «норми права», у світлі вітчизняної наукової традиції і зарубіжних підходів до врегулювання питань застосовного матеріального права при вирішенні міжнародних комерційних спорів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивчення правової природи та характерних ознак норм права як первинних елементів права становило предмет численних наукових досліджень українських і закордонних авторів, серед яких: М.Дж. Бонелл, В.О. Боняк, Л. Вакарюк, Е. Гайярд, М.Д. Гнатюк, В.П. Грибанов, Л.І. Заморська, М.І. Козюбра, С.А. Комаров, О.В. Коструба, Ю.В. Кривицький, О. Ландо, Л.Л. Лепех, Ф. Марелла, Л. Містеліс, Л.В. Могілевський, П.Є. Недбайло, Д.С. Подліснов, А.О. Поляничко, Ж.-Ф. Пудре, І.А. Сердюк, М. Хантер, Г.Ф. Шершеневич та інші. При цьому сама проблематика співвідношення правового розуміння поняття «норми права» у вітчизняній та зарубіжних юридичних доктринах з огляду на їх значення й застосування при регулюванні відносин за міжнародними комерційними угодами досі є маловивченою та потребує подальшого дослідження.

Таким чином, метою статті є формулювання сутності категорії «норми права» у зарубіжних правопорядках у світлі їх застосування при вирішенні міжнародних комерційних спорів у порядку арбітражу у порівнянні із баченням цього поняття та його ключових рис в українській юридичній науці, пошук точок зіткнення та розходження у цих концепціях.

Виклад основного матеріалу дослідження

Загальновідомо, що у теорії вітчизняного права норма права розглядається як закріплене у джерелах права і відтворюване в поведінці суб'єктів права правило загального характеру, що визначає стандарт належної чи дозволеної поведінки або наслідки його порушення, ефективна дія якого забезпечується державою [1,с.129]. За іншою, але сутнісно подібною дефініцією нормою права є формально визначений припис, правило поведінки, яке встановлюється (санкціонується) та забезпечується державою з метою врегулювання суспільних відносин і яке є обов'язковим для всіх суб'єктів права. При цьому, як додає М.Д. Гнатюк, ознака забезпечення норми права державою має на меті й охорону, і застосування примусу, тобто всі необхідні засоби реального існування і дії правової норми. І правильна цільова реалізація норм права є основним аспектом ефективності цього процесу [2, с. 24]. Таким чином норма права слугує ідеальною абстрактною основою правового відношення. Вона закріплює певну модель поведінки, якої мають (можуть) дотримуватися учасники соціальної взаємодії, що реально складається [3, с. 203-204]. Норма права є формально закріпленим модусом поведінки суб'єкта правовідносин, знеособленим та ідеальним конструктом, який стосується не конкретного суб'єкта, а невизначеної кількості осіб, що є учасниками відповідних відносин.

Наведені визначення відображають ключові ознаки норми права як засадничого елементу правового регулювання суспільних відносин: її загальнообов'язковий характер, формальну визначеність (втілення у приписах тих чи інших джерел права) та встановлення й забезпечення державою, гарантування її дотримання за допомогою наявних у держави інструментів владного примусу, що, за твердженням Д.С. Подліснова, слугують як запорукою того, що зведені у державну волю фундаментальні положення природного права адекватно відобразяться у правовій свідомості кожного суб'єкта, так і орієнтиром для втілення цих положень у правомірній поведінці задля досягнення мети правового регулювання суспільних відносин [4, с. 109].

Надалі саме ці аспекти класичного вітчизняного уявлення про норми права - формальна визначеність та гарантованість їх дотримання за допомогою державного примусу, - стануть важливими відмінними характеристиками стосовно норм права («rules of law») у розумінні застосовних до міжнародних комерційних угод правил, обсяг і сутність яких встановлюється низкою зарубіжних законів і арбітражних регламентів провідних арбітражних інституцій.

До інших спеціальних рис норм права, поруч із загальними для будь-яких соціальних норм ознаками, у літературі відносять те, що вони є вихідними, первинними елементами права, оскільки право виступає сукупністю юридичних норм, що об'єднані в інститути, галузі та інші структурні утворення; норми права спрямовані на правове регулювання конкретних суспільних відносин - зазвичай вони визначають, що з погляду права може чи повинна робити особа за наявності певних життєвих умов і які наслідки чекають на неї в разі порушення цього правила, а отже, головне призначення норм права - зафіксувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників суспільних відносин, визначити їхній зміст та обсяг; норми закріплюють стандарт (зразок, еталон) правомірної поведінки особи, встановлюють наслідки його порушення (типові норми права) або сприяють такому закріпленню та встановленню (спеціалізовані норми права); а також прояв формальної визначеності норм права - вони відображаються у специфічних джерелах: нормативно-правових актах, правових звичаях, судових прецедентах та ін. [1, с. 128-129].

Як бачимо, теоретичні засади дефініції та ознак норми права в українській правовій науці є достатньо розробленими, є одним із фундаментальних елементів теорії права та загалом складаються в цілісну несуперечливу концепцію. Норма права розглядається як формально закріплений та підтримуваний системою державного примусу стандарт (правило) суспільно бажаної або допустимої поведінки, вмонтований у загальний механізм правового регулювання. Натомість наступна з аналізованих концепцій - використовуваний у деяких зарубіжних правових системах термін «rules of law» не є однозначно визначеним і тлумачиться на доктринальному рівні й у судовій та арбітражній практиці. Такий стан речей зумовлений і суто історичними причинами - поняття «норма права» є однією з основних категорій вітчизняної правової системи ще з радянського періоду, у той час як «rules of law» є відносно новою концепцією, що пов'язується не стільки із загальною теорією права, скільки з практичними потребами забезпечення гнучкого регулювання міжнародних комерційних угод та визначення застосовного матеріального права при вирішенні спорів у міжнародному комерційному арбітражі.

Саме використання поняття «rules of law» - «норми права», замість «права» («law») як такого, і відповідне формулювання нормативних приписів, у цьому зв'язку пов'язується із проведенням чіткої лінії між зверненням сторін міжнародної комерційної угоди виключно до національної правової системи («law») та позанаціональних правових регуляторів, що охоплюються згаданим першим терміном («норми права»). Таким чином, зважаючи на відмінності у формулюваннях у міжнародних документах та національних законах, частина з яких оперує лише терміном «право» (law), а інша - використовує поняття «норм права» (rules of law), ґрунтуючись на тому, що в другому з варіантів немає прив'язки до певної правової системи, можна говорити про допустимість вибору сторонами як застосовного до суті спору права позанаціональних джерел.

Насамперед слід звернутися до положень ст. 1511 ЦПК Франції [5], згідно з якою склад арбітражу вирішує спір відповідно до норм права, обраних сторонами, або, коли такого вибору не було зроблено, відповідно до норм права, які він вважає застосовними. У будь-якому випадку склад арбітражу бере до уваги торговельні звичаї. У науковій літературі стосовно цієї норми відзначається, що використовуваний у ній термін «норми права» призначений вказати, що сторони як застосоване матеріальне право можуть обрати не лише національне право, але й транснаціональні правила (lex mercatoria), визнані в міжнародній практиці торгові звичаї, або взагалі надати арбітрам повноваження на вирішення спорів як «дружніми посередниками» [6,с.791]. Відповідним чином регламентує це питання й ст. 1054(1-2) ЦПК Нідерландів [7], згідно з якою склад арбітражу виносить своє рішення відповідно до норм права. Якщо сторони обирають застосовне право, арбітраж виносить рішення відповідно до норм права, обраних сторонами. За відсутності такого вибору, склад арбітражу повинен виносити рішення відповідно до норм права, які він вважає застосовними. Поняттям «норми права», серед інших, послуговуються також Судовий кодекс Бельгії у ст. 1700 [8] та ЦПК Австрії у ст. 603(1) (арбітраж вирішує спір відповідно до таких статутних положень або норм права, про які домовилися сторони) [9]. Закон Угорщини про арбітраж використовує схожий термін, вказуючи у ст. 41(1) [10], що склад арбітражу вирішує правовий спір відповідно до положень права («provisions of the law»), обраного сторонами як застосовного до вирішення суті спірних питань. Якщо сторони не домовилися про інше, будь-яке позначення права або правової системи держави тлумачиться як пряме посилання на матеріальне право відповідної держави, а не на норми міжнародного приватного права. Цікаво, що у наведеному акті також додатково розмежовуються «право» («law») та правова система держави («legal system of a State»), а отже й тут між ними не ставиться знак принципової тотожності. Не останнє значення має і факт застосування концепції «норм права» у ст. 28(1) Типового закону ЮНСІТРАЛ щодо міжнародного торговельного арбітражу (далі - Типовий закон ЮНСІТРАЛ) [11], згідно з якою арбітражний суд вирішує спір згідно з нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Пудре Ж.-Ф. та С. Бессон, при характеристиці поняття «норм права», використовуваного у Типовому законі ЮНСІТРАЛ та арбітражних законах, розроблених на його основі, зосереджують увагу на важливості факту обов'язковості таких норм для сторін, оскільки останні або підпорядкували ним свої відносини шляхом укладення відповідного застереження, або ж тому, що такі норми створені організацією, уповноваженою на їх ухвалення і контроль за виконанням. Інакше такі норми права виступатимуть лише професійними звичаями [12, с. 591].

Натомість низка інших арбітражних законів європейських держав досі послуговується поняттям «право» («law»). Зокрема, відповідно до ст. 46(1) Арбітражного закону Англії та Вельсу [13], склад арбітражу, окрім застосування обраного сторонами застосовного до суті спору права, може вирішувати спір, беручи до уваги інші міркування (other considerations), щодо яких сторони дійшли згоди або які були встановлені самими арбітрами. При цьому таке формулювання допускає звернення до позанаціональних правових регуляторів. Так, у науково-практичному коментарі до Арбітражного закону Англії та Вельсу формулювання «інші міркування» тлумачиться як можливість домовленості сторін про те, що спір повинен вирішуватися не відповідно до будь-якої системи права, а відповідно до, наприклад, принципів справедливості та доброчесності. Складу арбітражу, таким чином, може бути дозволено звертатися до власного загального розуміння того, що є справедливим, а не суворо слідувати правовим нормам, що в теорії арбітражу може визначатися як вирішення спору на основі принципів «добра і справедливості» (ex aequo et bono) арбітром як «дружнім посередником» (amiable compositeur). Сторони можуть доручити складу арбітражу самостійно визначити форму такого підходу на основі принципу справедливості [14, с. 227].

Використовується відсилання до «норм права» й у сучасних редакціях арбітражних регламентів постійно діючих арбітражних інституцій. Так, згідно зі ст. 21(1) Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати (International Chamber of Commerce - ICC) [15] за відсутності угоди сторін щодо вибору застосовного права склад арбітражу застосовує норми права, які вважатиме застосовними. Арбітражна та судова практика вказують на те, що нерідко вибір складу арбітражу [16] та державних судів [17] полягає у зверненні до приписів Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА. Відповідно до ст. 22.3 Арбітражного регламенту Лондонського міжнародного арбітражного суду (The London Court of International Arbitration - LCIA) [18] склад арбітражу вирішує спір сторін відповідно до права (систем права) або норм права, обраних сторонами як застосовних до суті їх спору. Якщо і в тій мірі, в якій склад арбітражу вирішить, що сторони не зробили такого вибору, склад арбітражу застосовує право (системи права) або норми права, які він вважає застосовними. Подібним чином сконструйовані й положення ст. 27(1) Регламенту арбітражу та медіації Віденського міжнародного арбітражного центру (Vienna International Arbitration Centre - VIAC) [19], ст. 27(1) Арбітражного регламенту Торгової палати Стокгольма (Stockholm Chamber of Commerce - SCC) [20], що розмежовують поняття права та норм права. Згідно зі ст. 41(1) Регламенту МКАС при ТПП України [21] склад Арбітражного суду вирішує спори згідно з тими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору.

Таким чином, на рівні низки важливих арбітражних законів зарубіжних держав та арбітражних регламентів провідних європейських арбітражних інституцій спостерігається закріплення тенденції до безперечного надання сторонам можливості обирати позанаціональні правові інструменти як застосовного до суті спору матеріального права, що свідчить і про вибір такого права до міжнародних комерційних угод загалом. При цьому втілення такого права сторін здійснюється за допомогою концепту «норм права» («rules of law») як такого, що передбачає розширювальне тлумачення, охоплюючи не лише національні правові системи або норми права, санкціоновані та забезпечувані державою, але й ці регулятори, закріплення та дотримання яких відбувається поза участю держави і механізмів державного примусу.

У світлі сказаного цікавими є позиції Л.Дж. Радікаті ді Брозоло, який, даючи відповідь на запитання, чи слід вважати ненаціональні норми («non-national rules») такими, що не можуть вважатися правом у суворому розумінні останнього, відзначає, що застосування таких норм не може серйозно заперечуватися на підставі того, що ненаціональні норми права не можуть характеризуватися як «право» або «правова система». Автор підкреслює, що таке заперечення є виключно догматичним і їх характеристика як «права» навряд чи є проблемою, оскільки ненаціональні норми права придатні для вирішення конкретних правових рішень у спорах, що виникають, та можуть бути застосованими судами. Резюмується, що визнання того, що ненаціональні норми можуть регулювати комерційні трансакції, окрім норм внутрішнього законодавства (національного права), не має жодних філософських наслідків і не підриває основ правової теорії [22, с. 16].

Погоджуючись із висловленими тезами, можна додати, що сама дихотомія «права» у розумінні національної правової системи та «норм права» як ширшого терміну, що використовується для включення ненаціональних норм у обсяг можливого застосовного права, є застарілою та не відповідає потребам ні сучасної юридичної науки (інакше якраз автори вдаватимуться до суцільного догматизму), ні інтересам міжнародного бізнесу. Гнучкість та простота концепції «rules of law» у цьому зв'язку заслуговує на запозичення у нормативній площині у вітчизняну правову систему, а також на подальше використання і поширення на практиці укладення міжнародних комерційних угод. Слід гарантувати можливість реальної компетенції між вибором сторонами таких угод національних правових систем або позанаціональних правових регуляторів, як-то lex mercatoria, загальних принципів права, міжнародних торговельних звичаїв тощо.

Висновки

На основі проведеного аналізу можна вказати на такі засадничі відмінності між усталеним в українській доктрині теорії держави і права поняттям «норма права» та використовуваним у зарубіжних правових системах й арбітражних регламентах концептом «rules of law» у світлі застосовного права до міжнародних комерційних угод при вирішенні спорів в арбітражному порядку. Так, останній із двох термінів не є чітко окресленою правовою категорією, а радше слугує «парасольковим» застереженням, що дозволяє сторонам контракту або складу арбітражу звертатися не лише до національних правових систем, але й до транснаціональних (позанаціональних) правових регуляторів. Із цього випливає висновок про відсутність обов'язкової характеристики «rules of law» за допомогою тих самих ознак, що притаманні нормам права національного правопорядку, а саме їх формальної визначеності: «rules of law» можуть закріплюватися в певних документах, розроблених міжнародними неурядовими організаціями (класичні приклади - Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА та Правила міжнародної торгівлі ІНКОТЕРМС), але можуть виражатися й у загальних принципах права або міжнародних звичаях, які не мають документарного закріплення; та забезпечення за допомогою механізмів державного примусу. Отже, «rules of law» є спеціальним поняттям, зміст та призначення якого не збігається із сутністю норм права у розумінні первинних елементів національної правової системи. Вбачається, що потенціал використання цієї категорії в українському законодавстві слід обов'язково пов'язувати з розмежуванням із поняттям норм права як складових системи національного права, відобразивши цей аспект у дефініції або через контекст при встановленні можливості звернення сторін міжнародних комерційних угод до позанаціональних правових регуляторів.

Список використаних джерел

1. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. К.: Ваіте, 2015. 392 с.

2. Гнатюк М.Д. Теоретичні аспекти реалізації цілей норм права. Наукові записки. 2004. Том 26. С. 22-25.

3. Коструба А. Норми права і правоприпиняючі юридичні факти в механізмі правового регулювання. Право України. 2011. № 3. С. 202-207.

4. Подліснов Д.С. Ознаки реалізації норм права. Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2013. Випуск 3 (19). С. 107-111.

5. French Code of Civil Procedure. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/content/location/1745 (Дата звернення: 12.06.2021).

6. Fouchard, Gaillard, Goldman on International Commercial Arbitration / Philippe Fouchard, Berthold Goldman, Emmanuel Gaillard, John Savage. Kluwer Law International, 1999. 1280 p.

7. Dutch Code of Civil Procedure Effective 1October 2019. Book4. Arbitration. URL: http://www.dutchcivillaw.com/civilpro-cedureleg.htm (Дата звернення: 12.06.2021).

8. Belgian Judicial Code, in force as from 1 September 2013 (as amended on 25 December 2016). URL: http://www.cepani.be/en/arbitration/belgian-judicial-code-provisions (Дата звернення: 12.06.2021).

9. Austrian Code of Civil Procedure as of 1August 1895 as amended by the 2013. URL: https://www.viac.eu/en/arbitration/content/austrian-arbitration-act-2013# (Дата звернення: 12.06.2021).

10. Hungary Act LX of 2017 on arbitration (as in force on 2January 2018). URL: http://www.ilo.org/dyn/natlex/docs/ELECTRONIC/106843/131257/F-266585574/J2017T0060P_20180102_FIN.pdf (Дата звернення: 12.06.2021).

11. UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration (with amendments as adopted in 2006). The United Nations Commission on International Trade Law. URL: https://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/ml-arb/07-86998_Ebook.pdf (Дата звернення: 12.06.2021).

12. Poudret J.-F., Besson S. Comparative Law of International Arbitration. Sweet & Maxwell, 2007. 952 p.

13. Arbitration Act 1996. HM Government. URL: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1996/23/contents (Дата звернення: 12.06.2021.

14. HarrisB., Planterose R., Tecks J. The Arbitration Act 1996: a commentary. 4th ed. Oxford: Blackwell Publishing Ltd, 2007. 507 p.

15. ICC Rules of Arbitration, as of March 1, 2017. International Chamber of Commerce. URL: https://iccwbo.org/dispute-resolution-services/arbitration/rules-of-arbitration/ (Дата звернення: 12.06.2021).

16. ICC International Court of Arbitration (Arbitral Award) 20731. URL: http://www. unilex.info/principles/case/2198 (Дата звернення: 12.06.2021).

17. Cour d'Appel de Paris. Dйcision dйfйrйe а la Cour. 25.02.2020, № 17/18001. URL: http:// www.unilex.info/principles/case/2196 (Дата звернення: 12.06.2021).

18. LCIA Arbitration Rules, effective 1October 2020. URL: https://www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/lcia-arbitration-rules-2020.aspx (Дата звернення: 12.06.2021).

19. Vienna Rules 2018: Rules of Arbitration and Mediation, in force as from 1 January 2018. URL: https://www.viac.eu/en/arbitration/content/vienna-rules-2018-online (Дата звернення: 12.06.2021).

20. SCC Arbitration Rules 2017. URL: https://sccinstitute.com/media/1407444/arbitrationrules_eng_2020.pdf (Дата звернення: 12.06.2021).

21. Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Зі змінами, що набрали чинності з 1листопада 2020року. URL: https://icac.org.ua/wp-content/uploads/Reglament_UA_2020_print_1603953966.pdf (Дата звернення: 12.06.2021).

22. Radicati di Brozolo L.G. Nonnational rules and conflicts of laws. Rivista di Diritto Internazionale Privato e Processuale. 2012. P. 1-20. URL: https://ssrn.com/abstract=2089822 (Дата звернення: 12.06.2021.

References

1. Zahalna teoriia prava. (2015) / Za zah. red. M.I. Koziubry. Kyiv: Vaite. [in Ukrainian].

2. Hnatiuk, M.D. (2004). Teoretychni aspekty realizatsii tsilei norm prava. Naukovi zapysky, 26, 22-25 [in Ukrainian].

3. Kostruba, A. (2011). Normy prava i pravoprypyniaiuchi yurydychni fakty v mekhanizmi pravovoho rehuliuvannia. Pravo Ukrainy, 3, 202-207 [in Ukrainian].

4. Podlisnov, D.S. (2013). Oznaky realizatsii norm prava. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo, 3 (19), 107-111 [in Ukrainian].

5. Legifrance. French Code of Civil Procedure. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/content/location/1745 (Last accessed: 12.06.2021).

6. Fouchard, P., Gaillard, E., Goldman, B. (1999). On International Commercial Arbitration. New York: Kluwer Law International.

7. Dutch Code of Civil Procedure Effective 1October 2019. Book4. Arbitration. URL: http://www.dutchcivillaw.com/civilpro-cedureleg.htm (Last accessed: 12.06.2021).

8. Belgian Judicial Code, in force as from 1 September 2013 (as amended on 25 December 2016). URL: http://www.cepani.be/en/arbit-ration/belgian-judicial-code-provisions. (Last accessed: 12.06.2021).

9. Austrian Code of Civil Procedure as of 1August 1895 as amended by the 2013. URL: https://www.viac.eu/en/arbitration/content/ austrian-arbitration-act-2013# (Last accessed: 12.06.2021).

10. Hungary Act LX of 2017 on arbitration (as in force on 2January 2018). URL: http://www.ilo.org/dyn/natlex/docs/ELECTRONIC/106843/131257/F-266585574/J2017T0060P_20180102_FIN.pdf (Last accessed: 12.06.2021).

11. United Nations Commission on International Trade Law. (1985). UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration (with amendments as adopted in 2006). URL: https://www.uncitral.org/pdf/english/texts/arbitration/ml-arb/07-86998_Ebook.pdf. (Last accessed: 12.06.2021).

12. Poudret, J.-F., Besson, S. (2007). Comparative Law of International Arbitration. Sweet & Maxwell. HM Government. (1996). Arbitration Act. URL: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1996/23/contents (Last accessed: 12.06.2021).

13. Harris, B., Planterose, R., Tecks, J. (2007). The Arbitration Act 1996: a commentary. 4th ed. Oxford: Blackwell Publishing Ltd.

14. International Chamber of Commerce. (2017). ICC Rules of Arbitration, as of March 1, 2017. URL: https://iccwbo.org/dispute-resolution-services/arbitration/rules-of-arbitration/ (Last accessed: 12.06.2021).

15. ICC International Court of Arbitration (Arbitral Award) 20731. URL: http://www. unilex.info/principles/case/2198 (Last accessed: 12.06.2021).

16. Cour d'Appel de Paris. Dйcision dйfйrйe а la Cour. 25.02.2020, № 17/18001. URL: http://www.unilex.info/principles/case/2196 (Last accessed: 12.06.2021).

17. LCIA Arbitration Rules, effective 1October 2020. URL: https://www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/lcia-arbitration-rules-2020.aspx (Last accessed: 12.06.2021).

18. Vienna Rules 2018: Rules of Arbitration and Mediation, in force as from 1 January 2018. URL: https://www.viac.eu/en/arbitration/content/vienna-rules-2018-online (Last accessed: 12.06.2021).

19. SCC Arbitration Rules. URL: https:// sccinstitute.com/media/1407444/arbitrationrules_eng_2020.pdf (Last accessed: 12.06.2021).

20. Rules of the International Commercial Arbitration Court at the Ukrainian Chamber of Commerce and Industry, with Amendments that are effective as of 1 November 2020. URL: https://icac.org.ua/wp-content/uploads/Reglament_UA_2020_print_1603953966.pdf (Last accessed: 12.06.2021) [in Ukrainian].

21. Radicati di Brozolo, L.G. (2012). Nonnational rules and conflicts of laws. Rivista di Diritto Internazionale Privato e Processuale. URL: https://ssrn.com/abstract=2089822 (Last accessed: 12.06.2021).

Размещено на Allbest.ru