Поняття деонтичної модальності, її значення у галузі права

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Реферат

На тему: Поняття деонтичної модальності, її значення у галузі права

Виконала:

Студентка факультету№6

Групи ПЗдср-22-3

Пивовар Катерина

Артурівна

Перевірив:

Викладач Тягло Олександр Володимирович

2022

Актуальність теми. Юридична аргументація є одним із найшвидших та найдинамічніших напрямків наукових досліджень у галузі загальнотеоретичної юриспруденції. Однак за певного підвищення уваги до проблем правової аргументації в останні роки навряд чи було б справедливо говорити про достатність цієї уваги з боку вітчизняної наукової юридичної громадськості.

Деонтична логіка - це розділ логіки, присвячений структурі нормативних тверджень. Деонтична логіка також є гілкою модальної логіки, яка досліджує логічні відносини у твердженнях, що містять модальний оператор, такий як завжди, іноді, повинен або заборонений. Як зазначає О.М. Лісанюка, історично деонтична логіка бере свій початок у традиції логіки Лейбніца та Бентама [3].

Лейбніц вважав деонтичну логіку аналогом алетичної логіки (логіки істинних тверджень). У пропозиціях з алетичною модальністю доречно використовується алетичний модальний оператор «необхідно» чи, наприклад, «випадково», «можливо», «неможливо». Наприклад, твердження «Сьогодні сонячно» є алетичним твердженням і може бути оцінене як істинне чи хибне за певних умов. Модель Лейбніца передбачає, що постулати, з допомогою яких ми можемо робити алетичні висновки, також можна використовуватиме отримання деонтичних висновків.

«Якщо певний стан речей - А є необхідним, то це слід розуміти в тому сенсі, що, по-перше, вираз А є істинним і стан речей А дійсно має місце, а по-друге, є підстави вважати, що виникнення стан речей А природний . Отже, термін А позначає певний регулярний стійкий зв'язок, і тому, якщо початок А є необхідним, то неможливо, щоб сталося протилежне - А. Тобто зв'язок між необхідним станом певного стану речей і т. зв факт наявності такого стану характеризується формально-логічною властивістю рефлексивності, і якщо існує А, то існує і А»[1]. Але що робити, якщо це не вираження стійких відносин, а дозвіл або заборона дій суб'єктів? Тут, у традиції Лейбніца, можна стверджувати, що існує аналогія між алетичним і деонтичним судженнями, оскільки відношення між фактичним станом речей, на який проектується алетична пропозиція, є таким самим, як відношення між вимогою та її виконання. Проте проблема полягає в тому, що деонтична семантика, отримана за аналогією з алетичною, містить суперечності та парадокси. Адже, оцінюючи істинність твердження, ми оцінюємо його відповідно до певного стану справ у світі: Твердження «Сьогодні сонячно» вірне тоді і тільки тоді, коли сьогодні сонячно. Проте при перевірці деонтичних висловлювань невисловлювання порівнюється з фактом, а певний факт (подія) -- з нормативним висловлюванням. Проте в бентамівській традиції нотичні модальності не можна просто механічно замінити деонтичними, а повинні бути розуміти, не вдаючись принаймні до повної аналогії з алетичними модальностями. Однак ці та інші системи, в яких пропонувалося описати деонтичні висловлювання, на думку Е. Стельмаха можна охарактеризувати лише як синтаксичний: ситуація змінилася з появою семантики можливих світів [1]. Справа в тому, що саме таким чином можна було пояснити логічну природу боргу та зобов'язання. Яка семантика ймовірних світів? Є. Стельмах і Б. Брожек пояснюють це так.

Так у 2002 році Бразилія виграла чемпіонат світу. Але ми можемо легко уявити, що Бразилія програла у фіналі. Але оскільки Бразилія перемогла, світ, у якому вони програли, не можна вважати реальним світом, але цей світ все ще можливий. Воно можливе в тому сенсі, що воно логічно можливе, і, за влучним висловом Л. Вітгенштейна, те, що можливе в логіці, можливе і в світі. Таким чином, світи можуть бути відносно й абсолютно можливими: «Бразилія, переможець чемпіонату світу 1998 року, є в абсолютному сенсі можливістю (логічною можливістю). Однак сьогодні це «відносно» неможливо (враховуючи наш сучасний світ - прим. Г.М.), тому що в 1998 році чемпіонат світу виграла інша команда. Проте на початку Чемпіонату світу 1998 р. ця можливість перемоги збірної Бразилії з футболу була як абсолютною (логічною), так і «відносною» [2]. Ці ідеї є основою стандартної деонтичної логіки.

Перший і один із найнеприємніших для деонтичної логіки парадокс протилежності обов'язків. Цей парадокс відноситься до тих випадків, коли виконання однієї норми потребує порушення іншої. Одним із парадоксів цього типу є парадокс Чізхолма [3]:

(1) людина зобов'язана допомагати своїм ближнім;

(2) якщо він допомагає їм, він повинен повідомити їх;

(3) якщо він не допомагає своїм ближнім, нехай не каже, що допоміг їм;

(4) людина не допомагає своєму ближньому.

І хоча твердження 1 і 3 взаємно несумісні, самі ці твердження виглядають цілком повсякденно та інтуїтивно зрозуміло, у них немає жодної суперечності, але коли ми все це формалізуємо, то однозначно отримуємо формулу:

(1) Оп;

(2) 0(р -> q);

Актуальні

(3) ¬p -> ¬q;

(4) ¬с.

Як бачимо, наведена формалізація суперечлива, тому що якщо з пропозицій 1 і 2 випливає Oq, то із пропозицій 3 і 4 випливає p. На думку Е. Стельмаха та Б. Брожека, це призводить до неоднозначності інтуїтивного розуміння пропозиції та їх формалізоване розуміння. Ці парадокси, проте, є головним чинником розвитку систем деонтичної логіки, оскільки завжди буває так, що в межах тієї чи іншої системи можна провести несуперечливу формалізацію виразів, з яких робляться несуперечливі логічні висновки. можна намалювати. бути намальованим.

Тепер перейдемо до практичних наслідків цих логічних формул. Згідно з частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (КК) «Вбивство, тобто. Дж. навмисне протиправне винність у смерті іншої особи - карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років »[1].Хоча, здавалося б, ніякого стандарту тут не міститься, інтуїтивно ми можемо переформулювати це положення таким чином: «Необхідно, щоб той, хто навмисне завдає смерті іншому, був засуджений до позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років».

О ( х(причина (х) > осуд (х)))

Однак із цього положення також випливає, що:

х (причина (х) > О (засудження (х)))

І хоча таке переформулювання очевидне, зовсім не очевидне, логічно необхідне і наступне переформулювання:

Про ( х(?причина (х))

Це означає, що хоча буквальний зміст норми може бути виражений формулою O ( x (причина (x) > осудити (x))), з неї має випливати, що O ( x (? причина (х)), оскільки твердження O (x (завдає (x)) несумісно із твердженням O(x(завдає (x) > засуджує (x))).

Висновки

Як бачимо, деонтологічна логіка має набагато кращий інструментарій для формалізації правил поведінки, ніж класична логіка, оскільки саме шляхом переформулювання деонтичних тверджень можна досягти виведення норм, що є дуже важливим для правозастосування і є одним з її провідні інструменти. деонтичний модальність поведінка

Список джерел

1. Конверський А. Є. Проблема обґрунтування в логіці та методології науки / А. Є. Конверський. - Київ: Вища шк., 1985. - 127 с.

2. Тітов В. Д. Історичний розвиток філософсько-логічних концепцій мови права / В. Д. Тітов, С. Е. Зархіна. - 2-ге вид., Дод. та перероб. - Харків: ФІНН, 2011. - 560 с.

3. Тітов В. Д. Логічне знання у його соціально-історичній детермінації / В. Д. Титов. - Харків: Регіон-інформ, 2004. - 240 с. 15.

Размещено на Allbest.ru