Правові засади забезпечення національної безпеки держави та місце серед них адміністративно-правового регулювання

Окремі проблемні питання, пов'язані із нормативно-правовим регулювання забезпечення національної безпеки у своїх наукових працях розглядали: Р.С. Мельник, Р.Я. Заяць, В.А. Ліпкан, О.О. Юрченко, В.І. Абрамов, Г.П. Ситник, В.Ф. Смолянюк, Є.М. Нікіпєлова та багато інших. Втім, незважаючи на чималу кількість наукових здобутків, в юридичній літературі відсутні комплексні дослідження, присвячені правовим засадам забезпечення національної безпеки держави.

Метою статті є встановити місце норм адміністративного права в системі правових засад забезпечення національної безпеки держави. Задля досягнення вказаної мети необхідно: здійснити аналіз положень низки нормативно-правових актів різної юридичної сили, норми яких спрямовано на регулювання суспільних відносин у відповідній сфері; надати оцінку стану регулювання досліджуваної сфери.

Наукова новизна статті полягає у тому, що робота є однією із перших спроб надати комплексну оцінку місця норм адміністративного права в системі правових засад забезпечення національної безпеки держави.

Слід звернути увагу на те, що в основі правового регулювання забезпечення національної безпеки держави покладено її орієнтованість на дотримання ст. 1 Конституції України: забезпечення існування України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Важливою нормою Конституцією України, яка має безпосереднє відношення до правових засад забезпечення національної безпеки держави, є норма п. 17 ст. 92 Конституції України, в якій зазначається, що виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку [3]. Це положення безпосередньо вказує на те, що ані Указами Президента, ані постановами Кабінету міністрів України чи іншими підзаконними нормативно-правовими актами не можуть бути визначені основи національної безпеки держави. Тому необхідно мати чітке розуміння того, що відноситься до таких основ.

Основи національної безпеки, які мають визначатися виключно на рівні законів України, можна охарактеризувати як найважливіші принципи, правила національної безпеки, які характеризують її визначальні риси та являють собою джерело подальшого розвитку норм, присвячених забезпеченню національної безпеки держави, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім внутрішніх законів України, які приймаються на виконання положень Конституції держави щодо забезпечення національної безпеки, слід вказати на значну роль міжнародних нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України [3]. Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів, Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору [4]. Таким чином, міжнародно-правові акти, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України, є частиною національного законодавства, яке не суперечить нормам Конституції України та є орієнтиром для норм законів та підзаконних нормативно-правових актів, які приймаються вітчизняними нормотворцями, зокрема й у сфері забезпечення національної безпеки держави, маючи при цьому пріоритет у разі існування змістовних суперечностей.

Безпосередня вказівка у змісті Стратегії національної безпеки України на її головну ціль - забезпечення людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності в Україні - демонструє необхідність додержання норм міжнародного законодавства в сфері дотримання прав та свобод людини у сфері правового регулювання питань забезпечення національної безпеки держави.

Важливе значення для забезпечення прав і свобод людини, у тому числі й при забезпеченні національної безпеки держави, мають положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [5]. Зокрема, стаття 5 Конвенції закріплює право кожного на свободу та особисту недоторканність. При цьому в цій статті зазначено, що нікого не може бути позбавлено свободи крім виключного переліку випадків, передбачених цією статтею і відповідно до процедури, встановленої законом [5]. Положення статті 14 цієї Конвенції, згідно якого дискримінація є забороненою і користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою [5]. До основних міжнародно-правових актів, що встановлюють загальнолюдські стандарти прав і свобод особи та стосуються правового статусу людини і громадянина, та з якими узгоджуються приписи Конституції і відповідні нормативні акти України, на думку Т. Слінько, належать: Загальна декларація прав людини (1948); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 ); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966); Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод з протоколами (1950); Європейський соціальний стандарт (1961); Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975); Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989); Документ Копенгагенської наради - конференції з людського виміру НБСЄ (1990) [6,с.31]. Вищезазначені норми вказаних міжнародно-правових актів визначають міжнародно-правові стандарти у сфері забезпечення прав і свобод людини, які вже є відображеними у національному законодавстві країни.

Далі слід вказати положення звичайних законів. Так, в першу чергу слід вказати Закон України «Про національну безпеку України», яким визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до плануван-

у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони [7]. Означений закон можна віднести до спеціальних актів законодавства в сфері забезпечення національної безпеки держави, оскільки його норми повністю спрямовані на врегулювання специфічних суспільних відносин, які виникають в цій сфері. Розглянемо й низку інших законодавчих актів України, які містять норми, що регулюють певну сферу забезпечення національної безпеки держави.

Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції [8]. Закон України «Про Службу безпеки» визначає Службу безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України [9]. Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» визначає цю діяльність як спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з використанням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно- правових заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України [10]. Закон України «Про державний кордон України» визначає, що захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контрроз- відувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів [11]. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» визначає зміст правового режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану [12]. Закон України «Про боротьбу с тероризмом» з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов'язки органів виконавчої влади, об'єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв'язку із участю у боротьбі з тероризмом [13]. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» до завдань такої діяльності відносить: систему гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій - з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави [14]. Перелічені закони не вичерпують усі законодавчі акти, які містять норми, присвячені забезпеченню національної безпеки держави. До таких Законів також можна віднести Закон України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та інші.

Основу правових засад забезпечення національної безпеки держави складає саме адміністративно-правове регулювання означеної сфери. Вказане обумовлено першочерговою необхідністю забезпечення національної безпеки держави як умови її існування та гарантії додержання конституційних засад прав та свобод людини в Україні. Також забезпечення національної безпеки не можливо поза межами управлінської діяльності уповноважених суб'єктів державної влади, що вірогідно лише в контексті її адміністративно-правового регулювання. Останнє є різновидом правового регулювання та базується виключно на імперативних засадах визначення поведінки учасників відносин в сфері національної безпеки.

норми адміністративне право національна безпека держава