Питання статусу викривача у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання статусу викривача у кримінальному провадженні

Віра Михайленко, суддя Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук

Анотація

Віра МИХАЙЛЕНКО. Питання статусу викривача у кримінальному провадженні.

Стаття присвячена проблемам участі викривача у кримінальному провадженні. Проаналізовано актуальний стан кримінально-процесуального законодавства, яке регулює статус викривача, виявлено проблемні питання нормативної регламентації його участі. Обґрунтовано, що особливості процесуальної участі викривача у кримінальному провадженні належним чином не регламентовані, зокрема, не передбачено надання викривачем показань, а також відсутні критерії визначення винагороди викривачу.

Ключові слова: кримінальне провадження, досудове розслідування, викривач, заявник, конфіденційне співробітництво, свідок.

Abstract

Vira MYKHAILENKO. The issues of the whistleblower's status in the criminal proceedings.

The article is devoted to the problems of the whistleblower's participation as a participant in criminal proceedings. The current situation of the criminal procedural legislation regulating the status of the whistleblower is analyzed, problematic issues of the normative regulation of his participation are identified. The status of a whistleblower provided for in the Criminal Procedure Code of Ukraine differs from the definition of the Law of Ukraine «On Prevention of Corruption». On the side, there are no restrictions on the sphere from which the whistleblower can become aware of the facts of corruption. On the other hand, the CCP does not take into account certain types of offenses to which the Law extends the action of the institution of the whistleblower.

In the current conditions of legal regulation, the whistleblower at the initial stage of criminal proceedings is a kind of applicant. Information about the whistleblower is not entered into the Register, but according to the logic of the law the status of the whistleblower must go through all the criminal proceedings until the verdict of the court or its appeal.

The whistleblower has general rights characteristic of the applicant, for example, to receive a document confirming the application's acceptance and registration, receive an extract from the Register of Pre-trial Investigations. He has also special rights - the right to notify the authorized body about the start of the pre-trial investigation, the right to information about the progress of the pre-trial investigation, the right to remuneration. At the same time, it is not clear how the right to information about the state of the pre-trial investigation is consistent with the need to maintain the secrecy of the pre-trial investigation. The procedure does not provide for any obligations of the whistleblower. It is substantiated that the peculiarities of the procedural participation of the whistleblower in criminal proceedings are not properly regulated, in particular, the evidence is not provided by the whistleblower, and there are no criteria for determining the remuneration.

Key words: criminal proceedings, pre-trial investigation, whistleblower, applicant, confidential cooperation, witness.

Інститут викривачів є безумовним кроком уперед у боротьбі з корупцією та розслідуванні корупційних правопорушень, однак внесені у зв'язку з ним зміни до Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України) є несистемними і викликають багато питань до процесуального статусу викривача як учасника кримінального провадження і його відмежування від інших учасників (заявника, конфідента та свідка). Водночас актуальна нормативна регламентація участі викривача у процесуальних діях під час досудового розслідування та судового розгляду містить багато прогалин, які потребують заповнення, що, своєю чергою, актуалізує питання вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у цій площині.

Метою статті є аналіз норм КПК України, які регулюють статус викривача і окреслення проблем, пов'язаних з його участю у кримінальному провадженні.

З недавнього часу у площині кримінального провадження з'явився новий учасник - викривач. Відповідно до п. 162 ст. 3 КПК України викривачем є фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування. Отже, досліджуючи статус викривача у кримінальному процесі, передусім звертають на себе увагу розбіжності з положеннями загального Закону України «Про запобігання корупції». Цей закон визначає викривача як фізичну особу, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв'язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Як убачається із цього визначення, норми Закону України «Про запобігання корупції» захищають інститутом викривачів осіб, які повідомляють у тому числі про пов'язане з корупцією правопорушення. Проте у кримінально-процесуальному сенсі повідомлення про пов'язані з корупцією правопорушення цим захистом не охоплюються.

Логічно, що сфера застосування КПК України є вужчою, ніж Закону України «Про запобігання корупції», отже, зрозумілими вбачаються й обмеження щодо видів правопорушень, про які може повідомити інсайдер (у позитивному значенні цього поняття). Однак у актуальній редакції Кримінальний кодекс України (далі - КК України) містить не лише кримінальні корупційні правопорушення (передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також статтями 210, 354, 364, 3641, 3652, 368-3692), а й кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією, - статті 3 662, 3 663 КК України (абзац другий примітки до ст. 45 КК України). Логічного обґрунтування такого обмеження щодо наділення статусом викривача особи, яка повідомляє про кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією, немає, отже, вбачається, що законодавець, доповнюючи ст. 45 КК України кримінальними правопорушеннями, пов'язаними з корупцією [1], просто не врахував уже діючий у кримінальному провадженні інститут викривачів.

Відповідно до приписів Закону України «Про запобігання корупції» статусом викривача наділяється не будь-яка особа, що повідомляє про корупцію. Інформація про відповідні факти має бути, так би мовити, «інсайдерською», пов'язаною з діяльністю особи - трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. Своєю чергою процесуальний закон не обмежує статус викривача певними рамками, а середовище, з якого особа дізналася про факти корупції, у кримінально-процесуальному сенсі значення не має.

І тут виникає перша проблема, пов'язана з участю викривача у кримінальному провадженні, а саме відмежування його статусу від інших учасників (передусім від заявника). Адже ст. 60 КПК України регламентує процесуальний статус заявника як особи, що звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Процесуальний статус у кримінальному процесі визначає комплекс прав і обов'язків його носія, а також процесуальні гарантії, спрямовані на реалізацію цих прав. Отже, кожний учасник має знати і розуміти свою роль та можливості у цьому процесі, а відповідні уповноважені суб'єкти - слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя та суд - використовувати для досягнення завдань кримінального провадження, у тому числі й належний «суб'єктний інструментарій». Це важливо, по-перше, для забезпечення прав і свобод людини під час досудового розслідування і судового розгляду, по-друге, зі статусом особи під час досудового розслідування можуть бути пов'язані питання допустимості доказів на більш пізніх етапах кримінального провадження.

Заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення є найбільш поширеними підставами початку досудового розслідування. Отже, у значній кількості кримінальних проваджень на їх початковому етапі бере участь заявник. Цей учасник має доволі обмежений перелік прав, які стосуються початку досудового розслідування та його закінчення шляхом закриття. Так, заявник має право:

отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі за текстом ЄРДР);

подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

отримати інформацію про закінчення досудового розслідування (ч. 2 ст. 60 КПК України);

отримати копію постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження;

оскаржити прокурору постанову слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження;

отримати копію постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи (ч. 6 ст. 284 КПК України); викривач процесуальний досудовий розслідування

оскаржити бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк (п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України);

оскаржити слідчому судді рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження (п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України);

оскаржити слідчому судді рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи (п. 4 ч. 1 ст. 303 КПК України);

- оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді, постановлену за наслідками розгляду скарги на бездіяльність уповноваженої особи щодо внесення відомостей до ЄРДР (Рішення Конституційного Суду № 4-р(ІІ)/2020 від 17.06.2020).

Буквальне тлумачення норм КПК України приводить до висновку про відсутність у заявника права на представника. Це видається дивним з огляду на те, що право на професійну правничу допомогу є конституційним правом особи (ст. 59 Конституції України), а заявником може бути юридична особа, від імені якої завжди виступає її представник. У практиці оскарження бездіяльності при внесенні до ЄРДР і закриття кримінального провадження досить часто беруть участь саме представники заявників, і слідчі судді, незважаючи на відсутність визначення їх процесуального статусу, зазвичай допускають таких учасників.

Показовим є те, що, наділяючи заявника певним комплексом прав, КПК України не встановлює для нього жодних процесуальних обов'язків, хоча протягом досудо- вого розслідування вони можуть виникати, адже нерідко заявник трансформується у потерпілого, свідка чи особу, яка залучається до конфіденційного співробітництва.

В актуальних умовах правового регулювання викривач на початковому етапі кримінального провадження є різновидом заявника. Про це свідчить формулювання у п. 25 частини першої ст. 3 КПК України, де до учасників кримінального провадження поряд з іншими суб'єктами віднесений заявник,у тому числі викривач, а також частини третьої ст. 60 КПК України, в якій йдеться про виключне право заявника, який є викривачем, отримувати інформацію про стан досудового розслідування. Причому викривачем може бути лише людина, в той час як заявником - фізична чи юридична особа.

Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) надало роз'яснення від 26.10.2020 № 10 «Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні» [2], в якому намагалося відокремити його від заявника. У роз'ясненні зазначено, що за своїм процесуальним статусом викривач є заявником із ширшим колом процесуальних прав. У випадку, якщо у повідомленні викривача наведена інформація про вчинення корупційного кримінального правопорушення, але органом досудового розслідування внесено відомості до ЄРДР за статтею кримінального закону, про кримінальне правопорушення, яке не є корупційним, особа не набуває процесуального статусу викривача, але набуває статус заявника.

Розмежовуючи процесуальний статус заявника і викривача, доцільно також вказати на те, що останній об'єктивується не лише під час реєстрації відповідного кримінального провадження та/або його закриття. При тому, що інформація про викривача не вноситься до ЄРДР (відповідні положення КПК України та Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення не передбачають цього), за логікою закону статус викривача має наскрізно проходити через все кримінальне провадження аж до вироку суду або його оскарження (ч. 7 ст. 1301 КПК України) і виплати йому винагороди. Своєю чергою заявник надалі може брати участь у кримінальному провадженні, розпочатому за його заявою, однак вона має іншу природу, трансформуючись у потерпілого або свідка. Інформація про заявника вноситься до ЄРДР під час реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, однак вона може бути змінена під час об'єднання, виділення матеріалів досудового розслідування або внесення додаткових епізодів. Своєю чергою анкетні відомості викривача та розмір пропонованої винагороди вносяться до обвинувального акта (п. 31, 81 ч. 2 ст. 291 КПК України) та відображаються у вироку (ч. 4 ст. 369 КПК України).

У кримінальному провадженні також беруть участь інші особи, які надають інформацію про вчинене або таке, що готується, корупційне кримінальне правопорушення. Йдеться про так званих конфідентів, які залучаються органом досудового розслідування на конфіденційній основі. Так, відповідно до ст. 272 КПК України під час досудового розслідування тяжких або особливо тяжких злочинів можуть бути отримані відомості, речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, особою, яка відповідно до закону виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, або є учасником зазначеної групи чи організації, яка на конфіденційній основі співпрацює з органами досудового розслідування. Водночас ст. 275 КПК України передбачає можливість використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Конфіденційна робота заснована на негласному співробітництві з громадянами або використанні негласного статусу оперативного працівника та здійснюється з метою попередження, виявлення, припинення правопорушень, пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, в інтересах кримінального провадження та для отримання інформації з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави [3, с. 51]. Можна погодитися, що під конфіденційним співробітництвом розуміється встановлення та підтримання негласних відносин між оперативним працівником та особою, яка залучається до виконання конкретних функцій із забезпечення виконання завдань правоохоронних органів держави. Ці відносини починаються з моменту, коли особа свідомо та добровільно дає згоду сприяти у виконанні покладених на неї завдань, яка може надаватися як в усній, так і в письмовій формі [4, с. 119]. Отже, якщо особа, перебуваючи у певному середовищі, стає обізнаною про факти корупційних правопорушень і добровільно за власним бажанням надає цю інформацію оперативному працівнику або слідчому, чи не вступає вона у конфіденційне співробітництво? Ким є така особа в понятійній системі кримінального провадження - викривачем чи конфідентом? Чи може така особа, яка, до речі, претендує на винагороду за свою активну позицію, брати активну участь у подальшому досудовому розслідуванні, зокрема, у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій?

Відмежування викривача від конфідента ускладнюється тим, що, попри поширене використання цього інструменту при розслідуванні кримінальних правопорушень (у тому числі корупційних), процесуальний статус особи, яка на конфіденційній основі надає органу досудового розслідування інформацію або бере участь у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, не визначений; не передбачено жодних вимог до такої особи, її прав та обов'язків, способу залучення до конфіденційного співробітництва, його правил, форми фіксування такої діяльності, не визначено навіть самого поняття конфіденційного співробітництва.

Очевидним є лише конфіденційний характер такої діяльності в цілому чи до певного моменту. Причому конфіденційність / анонімність може бути і вимогою участі викривача - відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень можуть бути анонімними, а у певних випадках особам, які повідомляють про такі факти, гарантується дотримання умов конфіденційності та анонімності. Тому при використанні у кримінальному провадженні інформації, наданої інсайдером (у тому числі на засадах анонімності), існує ризик підміни відповідних понять, що, своєю чергою, не сприяє правовій визначеності, може призвести до обмеження його прав (наприклад, у частині отримання винагороди, застосування заходів безпеки тощо), а також до неможливості використання отриманих відомостей у доказових цілях. З іншого боку, враховуючи, що викривач безпосередньо зацікавлений у результатах провадження, його активність під час конфіденційного співробітництва може бути надмірною і на пізніших етапах провадження їм може бути надана оцінка крізь призму провокації злочину.

Ще один суб'єкт, статус якого переплітається з викривачем, це свідок - фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (ст. 65 КПК України). Встановлені Законом України «Про запобігання корупції» права та гарантії викривача перетинаються з тими, які у кримінальному провадженні притаманні свідку. Зокрема, викривачі, їх близькі особи перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров'ю та майну викривачів, їх близьких осіб у зв'язку зі здійсненим повідомленням про можливі факти коруп- ційних або пов'язаних з корупцією правопорушень правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбачені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Крім того, для захисту прав і представництва своїх інтересів викривач (на відміну від заявника) може користуватися всіма видами правової допомоги, передбаченої Законом України «Про безоплатну правову допомогу», або залучити адвоката самостійно.

Разом з тим КПК України не відповідає на запитання про те, яким чином викривач (на відміну від свідка) бере участь у проведенні слідчих (розшукових) дій та як він має представляти відомості під час кримінального провадження. Стаття 533 Закону України «Про запобігання корупції» надає викривачу право подавати докази на підтвердження своєї заяви; давати пояснення, свідчення або відмовитися їх давати. Однак кримінальний процесуальний закон не містить поняття «свідчення», тоді як «пояснення» за загальним правилом ч. 8 ст. 95 КПК України не є джерелом доказів.

Стаття 352 КПК України стосується питання допиту викривача - для забезпечення безпеки викривача його допит як свідка проводиться з дотриманням Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Можливості, правила і особливості процедури його допиту під час досудового розслідування залишені поза межами правового регулювання. Більше того, під час допиту надаються показання, що є одним із процесуальних джерел доказів; їх надавати - це право підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і обов'язок свідка та експерта. А викривач, будучи повноправним учасником кримінального провадження, не входить до переліку суб'єктів, які відповідно до ст. 95 КПК України надають показання у кримінальному провадженні. Отже, виникає логічне процедурне питання: чи може він бути допитаний під час досу- дового розслідування? Можна йти ще далі і ставити питання про те, чи має право інсайдер, який заявляє про вчинення кримінального правопорушення, відмовитися від давання показань, а також про те, який статус мають відомості, які надаються ним в усній або письмовій формі під час допиту. У світлі такої нормативної невизначеності для формування практики залучення інсайдерів у кримінальний процес пропонується поширювати на них загальні правила участі у допиті та інших слідчих діях, притаманні свідку, однак з додатковими гарантіями, передбаченими Законом України «Про запобігання корупції», які функціонально можуть бути реалізовані у кримінальному провадженні.

Викладений неглибинний аналіз яскраво ілюструє, що статус викривача у кримінальному провадженні не є достатньо визначеним, але відмежування його від інших учасників - це не єдиний проблемний аспект участі цього суб'єкта.

Ще одним питанням, яке потребує кримінально-процесуального осмислення в статусі викривача, є допущене в законі й імплементоване в КПК формулювання «за наявності переконання, що інформація є достовірною». У вже згаданому роз'ясненні НАЗК вказано, що це стан упевненості особи в тому, що інформація, яку вона повідомляє, свідчить про можливі факти вчинення корупційного правопорушення, і цей стан ґрунтується на її знанні ознак корупційного правопорушення, життєвому чи професійному досвіді або інших обставинах. Своєю чергою достовірність інформації - властивість підтверджувати наявність чи відсутність фактичних даних про можливі факти корупційних правопорушень, заснована на внутрішньому переконанні викривача. За такого уточнення виникає зворотне припущення, що у заявника, який не є викривачем, такого переконання може і не бути. Якщо ж заявник не переконаний у вчиненні кримінального правопорушення, тоді з якою метою він звертається з відповідною заявою про порушення кримінального провадження?

Процесуальний закон також залишає за межами регулювання те, в який момент має бути перевірена достовірність інформації - під час внесення відомостей до ЄРДР чи в процесі здійснення досудового розслідування. Так, відомості із заяви, повідомлення заявника-викривача мають бути внесені до реєстру невідкладно, але не пізніше 24 годин після їх подання. Враховуючи, що достовірність як категорія кримінального процесу притаманна доказам, переконання інсайдера у достовірності інформації про вчинення корупційного кримінального правопорушення в момент звернення з відповідною заявою має виключно суб'єктивний зміст і не може бути перевірене.

Досліджуючи статус викривача у кримінальному провадженні, слід приділити увагу його спеціальним правам. До таких передусім належить право отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням (ч. 3 ст. 60 КПК України). Закон України «Про запобігання корупції» також надає викривачу право на отримання інформації про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування у зв'язку зі здійсненим ним повідомленням про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень. Така інформація надається викривачу за його заявою органом, юридичною особою, посадовою або службовою особою, відповідальною за розгляд, проведення перевірки та/або розслідування не пізніше п'яти днів після отримання заяви, а також за кінцевими результатами розгляду, перевірки та/або розслідування.

Водночас під час досудового розслідування значний масив даних охоплюється поняттям «відомості досудового розслідування» і має обмежений доступ, адже їх оприлюднення або витік може спричинити шкоду. Відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досу- дового розслідування у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування зумовлює кримінальну відповідальність, встановлену законом. У цьому контексті виникають питання про (I) співвідношення понять «інформація про стан досудового розслідування» та «відомості досудового розслідування»;

(II) перелік, зміст та обсяг інформації про стан досудового розслідування, що надаються викривачу, строки та умови її надання; (III) суб'єктів, на яких у кримінальному провадженні покладений кореспондуючий обов'язок надати відповідну інформацію; (IV) можливості та порядок оскарження бездіяльності з надання інформації про стан досудового розслідування.

Із загальних правил судового контролю при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування виникає інше спеціальне право викривача - на оскарження бездіяльності щодо повідомлення НАЗК. Так, якщо відповідні відомості за заявою, повідомленням викривача внесені до ЄРДР, то відповідно до частини дев'ятої ст. 214 КПК України протягом 24 годин з цього моменту слідчий, дізнавач у письмовій формі повідомляє НАЗК про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, що вносяться до ЄРДР на етапі реєстрації відповідного кримінального провадження. Копія зазначеного повідомлення НАЗК надається викривачу. Закон не вимагає окремого рішення про визнання особи викривачем, але про невизнання заявника таким може свідчити відсутність цього повідомлення. Своєю чергою суб'єкт має право оскаржити бездіяльність слідчого, дізнавача щодо повідомлення уповноваженого органу про початок досудового розслідування за участю викривача в порядку п. 1 частини першої ст. 303 КПК України як бездіяльність у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Заявник, який є викривачем, має право на винагороду. За повідомлення про корупційний злочин, активне сприяння його розкриттю, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в п'ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, викривачу виплачується винагорода у вигляді 10 відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину (ст. 1301 КПК України). Конкретний розмір винагороди визначається судом з урахуванням персональності та важливості наданої інсайдером інформації. Причому наявність або відсутність підстав для виплати винагороди викривачу, її розмір та порядок виплати входить до переліку питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку (п. 72 частини першої ст. 368 КПК України), рішення про винагороду викривачу зазначається у резолютивній частині вироку (п. 2 частини четвертої ст. 374 КПК України), а особа має право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання виплати винагороди як викривачу (п. 93 частини першої ст. 393 КПК України). Очевидно, що за відсутності хоча б умовних орієнтирів для визначення винагороди викривачу прогнозовані проблеми при практичному застосуванні відповідних приписів.

Окремо привертає до себе увагу те, що КПК України не передбачає обов'язків викривача, що також є проблемним з точки зору відмежування статусу викривача від інших учасників кримінального провадження, визначення особливостей участі викривача під час досудового розслідування та судового розгляду. Наприклад, не зрозуміло, чи має викривач обов'язок забезпечити свою подальшу участь у слідчих (процесуальних) діях після того, як він повідомив про відповідне кримінальне правопорушення.

Із проведеного дослідження можна зробити такі висновки. Викривач є особливим суб'єктом кримінального процесу, участь якого у провадженні регулюється не лише Кримінальним процесуальним кодексом України, а й загальним Законом України «Про запобігання корупції». Причому КПК України порівняно з Законом обмежує коло кримінальних правопорушень, щодо яких може заявити викривач, однак не обмежує сферу діяльності, з якої особі мають стати відомі відповідні факти.

Викривачем може бути лише фізична особа, на початку кримінального провадження його статус тісно переплетений зі статусом заявника. Викривач має загальні права, притаманні заявнику, а також спеціальні права, серед яких найбільш актуальними є право на отримання винагороди, на інформацію про стан досудового розслідування, на оскарження бездіяльності щодо повідомлення НАЗК про початок досудового розслідування за участю викривача. З таким повідомленням можна пов'язати наділення статусом викривача особи, яка заявила про кримінальне корупційне правопорушення. Особливості процесуальної участі викривача у кримінальному провадженні належним чином не регламентовані. Так, визначаючи параметри, за яких починається і закінчується участь викривача у кримінальному провадженні, законодавець не передбачив процесуальні особливості його участі в досудовому розслідуванні та судовому розгляді з урахуванням самої ідеї впровадження інституту викривачів.

У законодавстві відсутні жодні критерії визначення винагороди викривачу, що найближчим часом призведе до процесуального хаосу в практичній реалізації відповідних нормативних приписів. А безпосередня зацікавленість інсайдера у результатах кримінальної справи має бути врахована для негайного вдосконалення законодавства в частині створення стримуючих процесуальних інструментів, спрямованих на недопущення протиправного використання інституту викривачів потенційними провокаторами або недобросовісними заявниками.

Перелік використаних джерел

1. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: Закон України від 29 червня 2021 року № 1576-IX.

2. Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні: роз'яснення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.10.2020 № 10.

3. Сергєєва Д. Б. Негласне співробітництво в кримінальному процесі. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 4. С. 47-54.

4. Войтюк О. С. Проблеми конфіденційного співробітництва в оперативно-роз- шуковій діяльності правоохоронних органів. Актуальні проблеми оперативно-роз- шукової діяльності правоохоронних органів у сучасних умовах: матер. Міжвід. наук.- практ. конф. (Київ, 19 трав. 2011 р.). Київ: Наук.-вид. Відділ НА СБ України, 2011. С. 118-121.

References

1. Law of Ukraine № 1576-IX. On modification of the Code of Ukraine on administrative offenses, the Criminal code of Ukraine concerning improvement of responsibility for declaring unreliable information andfailure of the subject ofdeclaring of the declaration of the person authorized to carry out functions of the state or local government.

2. Concerning the legal status of the whistleblower in criminal proceedings: explanation of the National Agency on Corruption Prevtntion. № 10. October 26, 2020.

3. Sergeeva D. B. Covert cooperation in criminal proceedings. Bulletin of criminal proceedings. 2016. № 4. p. 47-54. [ukr.]

4. Voytyuk O. S. The problems of confidential cooperation in operational and investigative activities of law enforcement agencies. Actual problems of operative-search activity of law enforcement bodies in modern conditions: mater. Interdepartmental. Science.-practice. conf. (Kyiv, May 19, 2011). Kyiv: scien.-publ. Department of the Security Service of Ukraine, 2011. P. 118-121. [ukr.]

Размещено на Allbest.ru