Державна зрада і колабораційна діяльність: питання кримінально-правової кваліфікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Касаційний кримінальний суд

Верховний Суд

Державна зрада і колабораційна діяльність: питання кримінально-правової кваліфікації

Наталія Антонюк,

секретар Першої судової палати, суддя, кандидат юридичних наук, доцент



Анотація

Ця стаття присвячена комплексному дослідженню проблем кримінально-правової оцінки діянь, які є колабораційною діяльністю. Метою цієї статті є визначення співвідношення між державною зрадою та колабораційною діяльністю, тобто між складами кримінальних правопорушень, визначених статтями 111 та 111-1 Кримінального кодексу України, та формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо кримінально-правової оцінки діянь, які містять ознаки відповідних складів кримінальних правопорушень. У роботі детально досліджено кожну із форм колабораційної діяльності та висловлено аргументи щодо наявності у вчиненому ознак одного із досліджуваних складів кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки. Запропоновано підходи щодо кримінально-правової кваліфікації діянь, які містять ознаки складу «Колабораційної діяльності», та зроблено висновки про можливість кваліфікації цього складу кримінального правопорушення у сукупності із державною зрадою.

Ключові слова: колабораційна діяльність, державна зрада, кримінальна відповідальність.



Abstract

Natalia Antoniuk

Treason and collaboration: issues of criminal law qualification.

After the beginning of the war of the Russian Federation against Ukraine the legislator repeatedly made changes to the criminal and criminal procedural codes of Ukraine. This fact indicates that, in the opinion of the legislator, the existing provisions of these codes were not fully adapted for application during the war.

This article is devoted to a comprehensive study of the problems of criminal law assessment of acts that are collaborative activities. The purpose of this article is to determine the relationship between treason and collaboration, between the composition of criminal offenses defined by Articles 111 and 111-1 of the Criminal Code of Ukraine and the formulation of scientifically sound proposals for criminal assessment of acts that contain elements of relevant criminal offenses.

Given the fact that the amendments to the Criminal Code of Ukraine in terms of its addition to Art. 111-1 «Collaborative activities» took place immediately after the start of a full-scale war of the Russian Federation against Ukraine, the question of timeliness and the need for such a detailed analysis of these criminal offenses against the foundations of national security of Ukraine is beyond doubt.

After all, there is practically no scientific research on the content and relationship between treason and collaborationism, but law enforcement and judicial authorities are already actively using these components of criminal acts in practice. The paper analyzes the existing scientific positions and legislation on this issue. In particular, each of the forms of collaborative activity was investigated in detail and arguments were made as to whether there were signs of one of the investigated components of criminal offenses against the foundations of national security.

Approaches to the criminal-legal qualification of acts that contain signs of «Collaborative activity» are proposed and conclusions are made about the possibility of qualifying this composition of a criminal offense in conjunction with treason.

Key words: collaborative activity, treason, criminal liability.



Основна частина

Після початку війни РФ проти України законодавець неодноразово вносив зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. Це свідчить про те, що, на думку законодавця, існуючі положення цих кодексів не були цілком пристосовані до застосування у період війни.

Більшість змін, внесених до кримінального закону, стосувалися розділу І Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки країни. Однак чи не найбільше питань у науковців та практиків викликало співвідношення між складами ст. 111 «Державна зрада» та ст. 111¹ «Колабораційна діяльність» кодексу.

Здебільшого у соціальних мережах науковці ділилися своїм баченням з цього питання. Свої міркування з цього приводу висловлювали Р. Мовчан, Є. Письменський, М. Хавронюк. Вирішення питання про співвідношення між цими складами кримінальних правопорушень, можливість кримінально-правової кваліфікації дій винного за сукупністю обох цих складів кримінально-караних діянь є надзвичайно актуальним. Адже саме в цей момент органи досудового розслідування та суди зіштовхнулися з означеними питаннями і потребують ґрунтовних відповідей на низку питань, що виникають у правозастосуванні.

Метою цієї статті є визначення співвідношення між державною зрадою та колабораційною діяльністю, тобто між складами кримінальних правопорушень, визначених статтями 111 та 111¹ КК України.

Передусім зауважу, що дискусія про необхідність доповнення КК України окремою статтею, що передбачала б відповідальність за колабораціонізм, велася вже кілька років. Після окупації Криму та частини Донецької та Луганської областей ще у 2014 році правники почали задумуватися над необхідністю криміналізації колабораційної діяльності.

Одні вчені стверджували, що стаття про державну зраду здатна охопити всі прояви злочинної діяльності колабораціоніста [1, с. 329-330]. Інші підтримували протилежний підхід, висловлюючись про те, що низка суспільно небезпечних діянь перебуває поза межами державної зради [2, с. 116-128].

Зауважу, що кримінальна відповідальність за колабораціонізм передбачена в законодавстві інших країн. Так, у окремій статті КК Литовської Республіки - ст. 120 - йдеться про дії громадянина Литовської Республіки, що полягають у сприянні незаконній владі в утвердженні окупації чи анексії Литовської Республіки, у придушенні опору мешканців, допомозі структурам незаконної влади у здійсненні окупації чи анексії [3].

КК України було доповнено новою статтею, що передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм, тож дискусія про доцільність такого кроку фактично втратила актуальність. Проте у цьому контексті важливішим стало питання про співвідношення між ст. 111¹ КК України та іншими статтями Особливої частини кримінального закону.

Варто зазначити, що стаття про колабораційну діяльність сконструйована законодавцем складно. Передусім вона має аж вісім частин і лише ч. 8 є кваліфікованим складом. Інші ж усі частини (від 1 по 7) є самостійними складами кримінально - караних діянь. При цьому навіть у кожній із таких частин законодавець формулює кілька форм вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Також привертає увагу те, що у перших двох частинах ст. 111¹ КК України йдеться про вчинення кримінальних проступків, а з ч. 3 по ч. 8 статті 111¹ розміщено нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Тобто лише в одній статті КК України показано зростання суспільної небезпечності колабораціонізму, що охоплює всю палітру кримінально-караних діянь - від проступків до особливо тяжких злочинів.

Побіжно наголошу, що суб'єктом колабораціонізму може бути не лише громадянин України. Адже у деяких частинах ст. 111¹ КК України законодавець не згадує суб'єкта взагалі, а отже, йдеться про загального суб'єкта кримінального правопорушення. Однак тоді, коли суб'єктом аналізованого діяння є громадянин України, то про це міститься безпосередня вказівка у конкретній частині ст. 111¹ КК України.

Також не можна зробити узагальнюючого висновку про те, що місцем вчинення колабораційної діяльності є лише окуповані території. Адже, для прикладу, у ч. 4 ст. 111¹ КК України йдеться про передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/ або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. Ці дії можуть здійснюватися і з неокупованої території.

Детальний аналіз кожного зі складів злочинів, передбачених ст. 111¹ КК України, дасть змогу констатувати як відповідні положення співвідносяться із державною зрадою та іншими статтями КК України.

У ч. 1 ст. 111¹ кодексу йдеться про такі форми об'єктивної сторони, як:

- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;

- публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України.

Аналізуючи положення ч. 1 ст. 111¹ КК України, треба звернути увагу на те, що КК України також було доповнено ст. 436² «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників».

Частина 1 ст. 436² КК України містить чотири форми об'єктивної сторони, одна з яких полягає в запереченні збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, а також запереченні тимчасової окупації частини території України.

Отже, і в ч. 1 ст. 111¹, і в ч. 1 ст. 436-2 кодексу йдеться про заперечення певних фактів. Щоправда, в ч. 1 ст. 111¹ КК України таке заперечення здійснюється публічно громадянином України. Ознака публічності у цій статті розуміється класично - як поширення закликів або висловлення заперечення, звернутого до невизначеного кола осіб, у т. ч. у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

Однак вона є відмінною у ч. 1 ст. 111¹ та ч. 1 ст. 436² КК України, проте аж ніяк не розмежувальною.

Об'єктом складу злочину, передбаченого ст. 436² КК України, виступає безпека людства, яка також охоплює й національну безпеку як об'єкт складу злочину, передбачений ст. 111-1 кодексу.

Зміст інформації, який заперечується суб'єктом (у ст. 111¹ КК України - здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; у ст. 436² КК України - збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту), також частково накладається.

Таким чином, у разі інкримінування особі діяння лише у формі заперечення вищезазначених дій необхідно кваліфікувати їх за однією із вказаних статей з метою уникнення подвійного інкримінування. На мою думку, слід кваліфікувати такі дії за ч. 1 ст. 43 6² КК України, тому що цей склад кримінально-караного діяння є ширшим, у тому числі якщо виходити із співвідношення об'єктів посягання (безпека людства - національна безпека України).

Проте не варто виключати випадків, коли йтиметься про сукупність обох названих статей. Адже вище мною було зазначено, що ч. 1 ст. 43 6² КК України містить чотири різні форми вчинення відповідного діяння. Тож у разі скоєння суспільно небезпечного діяння у інших формах, окрім заперечення, сукупність цих кримінальних правопорушень не виключається.

За вчинення проступку, що міститься у ч. 1 ст. 111¹ КК України, передбачено лише покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років.

У пояснювальній записці до проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність) йдеться про те, що він покликаний обмежити доступ до зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, строком на 15 років та передбачити інші відповідні покарання для осіб, які співпрацювали з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією та/або її збройними чи воєнізованими формуваннями [4]. Тобто фактично йдеться про необхідність проведення люстрації за вчинення відповідних дій.

Такий законодавчий крок є правильним. Адже навряд чи можна вважати прийнятними випадки, коли особа, яка є активним колаборантом, стає представником у органах місцевого самоврядування або ж навіть балотується до складу Верховної Ради України.

Цей вид покарання має застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти у майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність. Для прикладу, може йтися про неможливість колаборантів бути у майбутньому представниками влади або ж працювати у юридичних особах публічного права.

Зауважу, щодо цього є вже сформована судова практика. У контексті питання про те, чи можливо позбавити права особу, яка на момент вчинення злочину його не мала, звертаю увагу на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа №753/18479/16-к, провадження №51-520км18) [5], в якій було сформовано такий висновок: з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України, та диспозицію ч. 1 ст. 222 КК України, санкція ч. 1 ст. 222 кодексу в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю застосовується, у тому числі й до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю.

У ч. 2 ст. 111¹ КК України криміналізовано добровільне зайняття громадянином України посади, не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації дер - жави-агресора.

У цьому контексті слід одразу звернути увагу і на ч. 5 та ч. 7 цієї статті, в яких йдеться про добровільне зайняття посад, пов'язаних з певним функціоналом. Так, у ч. 5 ст. 111¹ КК України йдеться про зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади. У ч. 7 ст. 111¹ КК України - зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах.

Лише сам факт добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад є достатнім для кваліфікації відповідних дій за ч. 2, 5 або 7 ст. 111¹ КК України. Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Проте варто акцентувати увагу на тому, що якщо, окрім зайняття відповідної посади, особа також здійснює певну діяльність, то за наявності інших обов'язкових ознак складу злочину дії особи можуть утворювати державну зраду у такій її формі, як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Таким чином, ті громадяни України, які зайняли одну із посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, повинні притягуватися до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду у незаконних органах влади).

У ч. 3 ст. 111¹ КК України закріплено такі форми об'єктивної сторони, як:

- здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України;

- дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави - агресора у закладах освіти.

Ця законодавча конструкція дає можливість констатувати, що не йдеться про те, що кримінальну відповідальність нестимуть вчителі, які викладають відповідні навчальні дисципліни, проте не здійснюють пропаганди. Адже пропаганда - це поширення і постійне, глибоке та детальне роз'яснення яких-небудь ідей, поглядів, знань; ідейний вплив на широкі маси або певні групи людей [6, с. 246].

Тобто ті особи, які здійснюватимуть пропагандистську діяльність у закладах освіти на користь держави-агресора, підлягають відповідальності за ч. 3 ст. 111¹ КК України. Зауважу, що йдеться не лише про те, що таку діяльність здійснюватимуть вчителі чи інші особи, що працюють у таких закладах освіти незалежно від форм власності, а й будь-які особи, які використовуватимуть освітній заклад з пропагандистською метою. Окрім цього, у статті йдеться не лише про вплив на учнів, студентів чи інших вихованців, а й про вплив на викладацький склад відповідного закладу.

Якщо щодо змісту уроків вчителя математики чи хімії не виникає запитань в частині розрізнення тематики предмета викладання та можливої пропагандистської діяльності, то складніше констатувати таку відмінність, для прикладу, на уроці історії. Вважаю, що якщо вчитель історії переходить на викладання історії РФ, або ж веде мову про те, що українців як нації, а України як держави ніколи не існувало, то така діяльність і повідомлення її учням чи іншим вихованцям є суспільно небезпечною. Адже авторитет вчителя, його погляди часто є визначальними для формування свідомості вихованця.

На мою думку, ідеальної сукупності ч. 3 ст. 111¹ і ст. 111 кодексу не може бути. Адже як державна зрада, так і ті форми злочину, які визначені ч. 3 аналізованої статті, є активною діяльністю. Поки у КК України не з'явилася окрема стаття про колабораціонізм, то пропагандистська діяльність у закладах освіти могла бути оцінена як ведення підривної діяльності проти України, тобто як державна зрада. Однак після доповнення кодексу ст. 111¹ ці дії слід оцінювати саме як колабораціонізм.

Склад злочину, сформульований законодавцем у ч. 4 ст. 111¹ КК України, потребує розмежування не лише із ст. 111, а й зі ст. 111² кодексу.

Колабораційною діяльністю відповідно до ч. 4 ст. 111¹ КК України є: 1) передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора; 2) провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Вочевидь, йдеться про добровільні дії колаборанта, хоча безпосередньої такої вказівки у КК України немає. Проте за відсутності добровільності на застосування претендуватимуть положення кримінального закону про фізичний або психічний примус.

При передачі матеріальних ресурсів йдеться про добровільну передачу власних ресурсів або ресурсів, які перебувають у володінні колаборанта і щодо яких він правомочний здійснювати певні юридично значущі дії. У статті не йдеться про передачу у власність. Таким чином, можна констатувати, що й передача відповідних ресурсів у користування за наявності інших ознак складу цього кримінально-караного діяння може тягнути кримінальну відповідальність за ч. 4 ст. 111¹ КК України.

У ст. 111² КК України «Пособництво державі-агресору» передбачено кримінальну відповідальність за добровільний збір, підготовку та/або передачу матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора. Йдеться про організаційні дії, які полягають саме у збиранні та акумулюванні таких ресурсів або інших активів. Також законодавець криміналізує й подальші дії після збору, а саме підготовку та/ або передачу таких ресурсів чи активів стороні-агресору. Відповідно дії осіб, які, для прикладу, добровільно збирають комп'ютерну техніку, засоби зв'язку, транспортні засоби для представників держави-агресора, її збройних формувань, окупаційної адміністрації, відповідатимуть за пособництво державі-агресору, тобто за ст. 111² КК України. Ті ж, хто передав такі предмети, нестимуть відповідальність за ч. 4 ст. 111¹ кодексу.

У ч. 5 ст. 111¹ КК України, окрім кримінальної відповідальності за добровільне зайняття громадянином України певної посади, визначеної статтею, йдеться про участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; публічних закликах до проведення таких дій.

Передусім треба звернути увагу, що в ч. 5 йдеться про організацію незаконних виборів та/або референдумів, або публічні заклики до їх проведення, а не голосування на цих заходах.

Окрім цього, варто акцентувати, що до появи цієї статті у КК України організаційні дії щодо проведення незаконних виборів чи референдумів, безсумнівно, тягнули б кримінальну відповідальність за державну зраду. Адже те, що проведення таких заходів є підривною діяльністю проти України, навряд чи викликає у когось сумніви.

Проте після появи ст. 111¹ КК України ці діяння слід кваліфікувати саме за ч. 5 означеної статті. Однак варто враховувати те, що якщо особа паралельно з діяннями, спрямованими на організацію незаконних виборів чи референдумів, активно долучалася до організації та проведення заходів політичного характеру, як-от різноманітних з'їздів, зборів, мітингів, походів, демонстрацій, конференцій, круглих столів тощо політичного спрямування, то її дії слід кваліфікувати за сукупністю ч. 5 та ч. 6 ст. 111¹ КК України. Обидва означені діяння, які містяться у цих частинах статті, є самостійними складами злочину. Тож кваліфікація здійснюватиметься за їхньою сукупністю.

Одразу зауважу, що лише у ч. 6 ст. 111¹ КК України законодавець вказав негативну ознаку - «за відсутності ознак державної зради». Така вказівка практично не допомогла в розмежуванні означеного складу злочину із державною зрадою. Щоправда, вона дала підстави зробити беззастережний висновок про те, що ідеальної сукупності державної зради із колабораціонізмом у формі, що визначена ч. 6 ст. 111¹ КК України, не існує.

Частиною 7 ст. 111¹ КК України передбачено відповідальність за:

- добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;

- добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора;

- надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Слід звернути увагу, що в цій частині йдеться про зайняття не лише посади судді. Адже в судових органах чітко поділена компетенція між тими, хто безпосередньо здійснює правосуддя, тобто суддями, та апаратом судів (секретарі судового засідання, помічники судді, судові розпорядники і т.д.), які забезпечують організаційну складову у діяльності суддів.

Так склалося, що в умовах окупації деякі національні суди продовжують здійснювати правосуддя. Наразі не йдеться про повноважність цього суду. Однак виникає запитання: якщо суддя ухвалював лише рішення іменем України відповідно до українського законодавства та не здійснював правосуддя в новоствореному окупантами суді, в суді, який включений у судову систему окупаційної влади, не виносив рішення іменем РФ чи будь-якого іншого окупаційного утворення, то чи слід вважати його колаборантом?

Видається, що відповідь на це питання лежить саме в змістовій оцінці дій конкретного судді, в оцінці ситуації у кожному окремому випадку. Саме з огляду на те, чи його дії посягали на національну безпеку, чи були вони спрямовані на допомогу державі-агресору або окупаційні владі, й слід визначатися, здійснюючи кримінально правову оцінку відповідних дій.

Наступною формою колабораціонізму у ч. 7 ст. 111¹ КК України визначено добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора. Варто констатувати, що такі воєнізовані чи збройні формування є різновидами злочинної організації. Відповідно правові підходи до оцінки дій осіб, які об'єдналися у злочинну організацію, однак ще конкретних діянь в її складі не вчинили, повинні застосовуватися й у разі кримінально-правової оцінки дій громадянина України, який виявив бажання увійти до складу такого збройного чи воєнізованого формування.

Сам факт долучення, входження до складу незаконних збройних чи воєнізованих формувань, створених на тимчасово окупованій території, та/або до збройних формувань держави-агресора є достатнім для кваліфікації дій особи за ч. 7 ст. 111¹ КК України.

Якщо ж такий учасник починає здійснювати участь у веденні бойових дій у складі незаконних збройних або воєнізованих формувань, то йдеться про вчинення ним іншої форми колабораціонізму - надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань України або ж про вчинення державної зради у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту.

Кваліфікований склад колабораціонізму сформульовано у ч. 8 ст. 111¹ КК України. Він є диференціюючим лише до частин п'ятої - сьомої цієї статті. За конструкцією об'єктивної сторони він є матеріальним. Йдеться про настання одного із таких наслідків: загибель людей або настання інших тяжких наслідків.

Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Судова практика щодо цього вже сформована. Однак розкриття змісту інших тяжких наслідків викликає низку запитань. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 111¹ КК України тяжкими наслідками у ч. 8 цієї статті вважається шкода, що в одну тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Виникає запитання: невже загибель двох людей є більш суспільно небезпечною, ніж спричинення тяжких тілесних ушкоджень одній, двом чи десяти потерпілим? Адже ми вже неодноразово бачили, як внаслідок агресивних дій РФ без рук і ніг залишалися десятки й сотні людей. Видається, що такі наслідки аж ніяк не є менш суспільно небезпечними порівняно із наслідком у вигляді смерті.

Одразу зауважу, що вважаю застосовним у такій ситуації підхід, який уже неодноразово був використаний судами у ході матеріальної оцінки наслідків, спричинених кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 364 КК України.

Йдеться про правовий підхід, визначений Верховним Судом України у постанові від 27 жовтня 2016 року (справа №5-99кс16): диспозиції ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст. 365 КК України, якими передбачено відповідальність за заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або громадським чи державним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру) [7].

Очевидно, що для лікування, реабілітації та догляду за потерпілим, якому спричинено тяжкі тілесні ушкодження, потрібні кошти. Тож у разі, якщо розмір необхідних грошових коштів за шкоду немайнового характеру, яка настала внаслідок діяльності колаборанта, можна виразити через майновий вимір, то це буде достатньою підставою для кваліфікації дій винного із застосуванням кваліфікуючої ознаки - спричинення інших тяжких наслідків.

Водночас не можу не наголосити на тому, що законодавцю слід бути уважнішим під час конструювання статей кримінального закону. Адже саме від того, як сформульована та чи інша кримінально-правова заборона, залежить можливість її застосування і забезпечення адекватної й пропорційної реакції держави на вчинене.

У ході правозастосування неодмінно виникнуть й інші питання, які потребуватимуть детального аналізу. Поряд з тим окреслені ознаки складу ст. 111¹ КК України «Колабораційна діяльність» дають підстави зробити висновок про те, що існує низка випадків, коли діяння особи слід кваліфікувати за сукупністю статей 111 і 111¹ кодексу. Водночас у цій статті були проаналізовані випадки, коли колабораційна діяльність не може утворювати ідеальної сукупності із державною зрадою. Можливість ідеальної сукупності означених складів кримінально-караних діянь залежить від конкретних форм, у яких вчинено колабораційну діяльність та/ або державну зраду.



Перелік використаних джерел

кримінальний колабораційний законодавство зрада

1. Рубащенко М. Кримінальна відповідальність за колабораціонізм за чинним КК України. Соціальна функція кримінального права: проблеми наукового забезпечення, законотворення та правозастосування: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 12-13 жовт. 2016 р. / редкол.: В.Я. Тацій (голов. ред.), В. І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Харків: Право, 2016. 564 с. С. 328-330.

2. Письменський Є. Колабораціонізм у сучасній Україні як кримінально-правова проблема. Право України. 2020. №12. С. 116-128.

3. Lietuvos Respublikos baudziamasis kodeksas. URL: https://www.infolex.lt/ ta/66150:str120. Дата доступу: 08.04.2022.

4. Пояснювальна записка до проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабора - ційну діяльність). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4 1? pf3511=71220. Дата доступу: 08.04.2022.

5. Постанова ККС ВС від 22 травня 2018 року (справа №753/18479/16-к, провадження №51-520км18). URL: https://reestr.court.gov.ua/Review/74309856

6. Словник української мови: в 11 томах. Т. 8, 1977. URL: http://sum.in.ua/s/ propaghanda. Дата доступу: 08.04.2022.

7. Постанова ВСУ від 27 жовтня 2016 року (справа №5-99кс16). URL: https:// zakononline.com.ua/court-decisions/show/62692636. Дата доступу: 08.04.2022.



References

1. Rubashchenko M. Kryminalna vidpovidalnist za kolaboratsionizm za chynnym KK Ukrainy. Sotsialnafunktsiia kryminalnoho prava: problemy naukovoho zabezpechennia, zakonotvorennia tapravozastosuvannia: materialy mizhnar. nauk.-prakt. konf., 12-13 zhovt. 2016 r / redkol.: V. Ya. Tatsii (holov. red.), V.I. Borysov (zast. holov. red.) ta in. Kharkiv: Pravo, 2016. 564 s. S. 328-330 [ukr].

2. Pysmenskyi Ye. Kolaboratsionizm u suchasnii Ukraini yak kryminalno-pravova problema. Pravo Ukrainy. 2020. №12. S. 116-128 [ukr].

3. Lietuvos Respublikos baudziamasis kodeksas. URL: https://www.infolex.lt/ ta/66150:str120. Data dostupu: 08.04.2022 [lit].

4. Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv (shchodo vstanovlennia kryminalnoi vidpovidalnosti za kolaboratsiinu diialnist). URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc41? pf3511=71220. Data dostupu: 08.04.2022 [ukr].

5. Postanova KKS VS vid 22 travnia 2018 roku (sprava №753/18479/16-k, provadzhennia №51-520km18). URL: https://reestr.court.gov.ua/Review/74309856

6. Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 tomakh. Tom 8, 1977. URL: http://sum.in.ua/s/ propaghanda. Data dostupu: 08.04.2022 [ukr].

7. Postanova VSU vid 27 zhovtnia 2016 roku (sprava №5-99ks16). URL: https:// zakononline.com.ua/court-decisions/show/62692636. Data dostupu: 08.04.2022 [ukr].

Размещено на Allbest.ru

...