Нормативно-правова база забезпечення доступності міської інфраструктури для маломобільних груп населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правова база забезпечення доступності міської інфраструктури для маломобільних груп населення в Україні

У статті розглянуто питання забезпечення доступності міської інфраструктури для маломобільних груп населення на законодавчому рівні. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які встановлюють вимоги щодо облаштування міського середовища з врахуванням правил інклюзивності та універсального дизайну в Україні, а також охарактеризовано передбачену законодавством відповідальність за порушення цих вимог. інклюзія міської інфраструктури дизайн

Ключові слова: інклюзія, доступність міської інфраструктури, універсальний дизайн, Державні будівельні норми, маломобільні групи населення, справедливість, відповідальність.

Prystupa A.

REGULATORY FRAMEWORK FOR ENSURING THE ACCESSIBILITY OF URBAN INFRASTRUCTURE FOR LOW MOBILE POPULATION GROUPS IN UKRAINE

The article considers the issue of ensuring the availability of urban infrastructure for low-mobility groups at the legislative level. The main normative-legal acts, which establish requirements for the arrangement of the urban environment taking into account the rules of inclusiveness and universal design in Ukraine, are analyzed, and the responsibility for violation of these requirements provided by the legislation is characterized.

Keywords:inclusion, accessibility of urban infrastructure, universal design, State building codes, low-mobility groups, justice, responsibility.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями

Забезпечення справедливості, дотримання та захист прав своїх громадян - один з основних обов'язків сучасних демократичних держав. Сьогодні право людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення на рівні можливості доступу до об'єктів міської інфраструктури, а також реалізацію своїх потреб та інтересів задеклароване на міжнародному рівні. Це свідчить про важливість створення в Україні дієвої нормативно-правової бази для забезпечення належного рівня доступності міського простору.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми

Дослідженням проблеми забезпечення доступності міського простору для маломобільних груп населення займались такі науковці, як Бармашина Л.М., Данчак І. О., Грибальський Я. В. та інші. Б.М. Губов, В.В. Куцевич, І. І. Чернядьєва, В. Є. Ніжник та інші працювали над створенням Державних будівельних норм.

Цілі статті

Метою статті є аналіз наявної в Україні нормативно-правової бази забезпечення доступності міської інфраструктури для маломобільних груп населення, задля формування в суспільстві розуміння важливості порушеної проблеми.

Виклад основного матеріалу

Основоположними документами, які складають підґрунтя регулювання доступності міського простору на міжнародному рівні є Загальна декларація прав людини, прийнята ООН у 1948 р. а також Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю. У них наголошується на рівності прав кожного члена суспільства а також говориться про те, що люди з обмеженими можливостями повинні мати змогу повноцінно брати участь у всіх аспектах життя. В свою чергу держави-учасниці повинні вжити відповідних заходів для забезпечення доступу людей цих до фізичного середовища, транспорту, інформаційних та комунікаційних технологій тощо.

У 2009 р. Верховною Радою України було ратифіковано Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю. Тим самим наша держава зобов'язалась дотримуватись основних положень цього документу та гарантувати кожному своєму громадянину право на доступність міського простору.

Основу національного законодавства України, що регулює забезпечення фізичної доступності для людей з особливими потребами та МГН становлять Державні будівельні норми (далі - ДБН), затверджені центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури.

У ДБН прийнятий загальний підхід до будівництва споруд таким чином, щоб усі МГП мали можливість вільного доступу до них. Зокрема у ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель та споруд» детально описано вимоги до облаштування земельних ділянок, до планувальної організації будівель та споруд, особливі вимоги до середовища життєдіяльності МГН, засоби безпеки, орієнтування та отримання інформації при користуванні середовищем, вимоги до проектування будівель і споруд громадського призначення з урахуванням потреб осіб з порушенням слуху, правила пожежної безпеки а також санітарно-гігієнічні вимоги [2].

Сфера застосування ДБН у самому документі визначається наступним чином:«Ці Норми поширюються на проектування,

будівництво нових та реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення існуючих житлових будинків та громадських будівель і споруд, а також на розумне їх пристосування з урахуванням потреб маломобільних груп населення. Вимоги цих Норм є обов'язковими для застосування усіма юридичними та фізичними особами на території України, окрім будівництва індивідуальних житлових будинків. Дані Норми забезпечують рівні права на

використання житлових будинків і громадських будівель та споруд різними верствами населення, в тому числі МГН» [2].

Стосовно облаштування земельних ділянок, будівель і споруд, з досить великого переліку вимог, встановлених ДБН, для прикладу можна виділити кілька основних: - шляхи руху до будівель та споруд повинні бути оснащені інформаційними та орієнтацій ними засобами, а саме візуальними, тактильними та голосовими елементами доступності; - ширина пішохідних шляхів повинна бути не менше 1.8 м.; - усі будівлі громадського призначення повинні бути оснащені пандусами або спеціальними підйомниками для людей з інвалідністю; - на відкритих автостоянках повинно виділятись не менше ніж 10% місць для транспорту осіб з інвалідністю; - ширина сходів всередині будівлі повинна бути не менше 1.35 м. з наявними поручнями а також контрастно виділеними першою та останньою сходинкою; - житлові будинки та громадські будівлі повинні бути обладнані ліфтами, ширина яких повинна складати не менше 1.1 м., а глибина - 1.4 м. тощо [2].

Державні будівельні норми були прийняті з метою забезпечити доступність і безпеку будівель та споруд а також прилеглої до них території для МГН, а про обов'язковість їх дотримання свідчить ще низка законодавчих актів. Так у статті 11 Закону України «Про будівельні норми» говориться, що: «Застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудування. Будівельні норми, правила іноземних держав застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України»[3].

Говорячи про доступність міської інфраструктури для МГН не можна лишати осторонь і питання доступності громадського транспорту. Вимоги до проектування зупинок маршрутних транспортних засобів встановлено Галузевими будівельними нормами «Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування» (далі - ГБН). У цих Нормах говориться про необхідність вираховування вимог щодо вільного пересування та доступності будинків та споруд для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення при проектуванні елементів зупинок [1].

У пункті 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» наголошується, що транспортні засоби, які використовуються для перевезення пасажирів, повинні відповідати вимогам безпеки, комфортності, доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, перебувати в належному технічному і санітарному стані, бути укомплектованими відповідно до законодавства [5].

До переліку нормативно-правових актів, які регулюють забезпечення доступності міського простору для людей з інвалідністю та інших МГН належить також Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності». У цьому законі встановлено правові та організаційні основи містобудівної діяльності з метою забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів [7].

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю» гарантує людям з особливими потребами рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в усіх сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають їм можливість ефективно реалізувати свої права та свободи та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. У статті 26 цього Закону сказано, що підприємства, установи та організації зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу осіб з інвалідністю до об'єктів фізичного оточення, а статтею 27 забороняється планування і забудова населених пунктів, формування мікрорайонів, проектування, будівництво і реконструкція об'єктів фізичного оточення без пристосування для використання особами з інвалідністю[6].

Для осіб, які нехтують дотриманням ДБН та інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення доступності міського простору для МГН, законодавством нашої держави передбачена обов'язкова відповідальність. Так Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» говорить, що суб'єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, у тому числі за нестворення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення[4].

Зокрема за виконання будівельних робіт з порушенням вимог будівельних норм, державних стандартів і правил або затверджених проектних рішень суб'єкту містобудування передбачається штраф у розмірі сорока п'яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У разі невиконанняприписіворганів державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, встановлюється штраф у розмірі п'ятнадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб [4].

Висновки

Отже, проаналізувавши законодавство України, яким регулюється забезпечення доступності міського простору для МГН, можна сказати, що на законодавчому рівні створене досить хороше теоретичне підґрунтя для створення комфортного та доступного середовища українських міст. Проблемою залишається лише практичне втілення прописаних у нормативно-правових актах правил та вимог щодо проектування та будівництва будівель та споруд, облаштування прибудинкових територій а також забезпечення належного рівня доступності громадського транспорту. І хоча законодавством чітко прописана відповідальність за недотримання цих вимог, багато суб'єктів містобудування сьогодні нехтують ними, тим самим порушуючи право людей з інвалідністю та інших МГН на рівні можливості доступу до об'єктів міського простору.

Список використаних джерел

1. ГБН В.2.3-37641918-550:2018 «Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування».

2. ДБН В.2.2-40:2018 «Інклюзивність будівель та споруд. Основні положення»

3. Про будівельні норми: Закон України від 05.11.2009 № 1704-УІ / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 5. ст.41.

4. Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності: Закон України від 14.10.1994 № 208/94-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1994. N 46. ст.411.

5. Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту: Постанова Кабінету Міністрів України: Правила від 18.02.1997 № 176. Офіційний вісник України від 1997 -- 1997 р., № 8, том 2, ст. 142.

6. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю: Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ / Відомості Верховної Ради УРСР 1991. № 21. ст.252.

7. Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України від 17.02.2011 № 3038-МІ / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 34. ст.343

Размещено на Allbest.ru