"Римська" модифікація концепції міжнародного злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Римська» модифікація концепції міжнародного злочину

Попко Вадим Вікторович

доктор юридичних наук, доцент

доцент кафедри порівняльного та

європейського права

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Анотація

римський міжнародний злочин

Метою статті є дослідження концепції міжнародного злочину «римської» модифікації, а також виявлення її особливостей, що вплинули на розвиток змісту та складів міжнародних злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду 1998 р.

Наукова новизна. У статті аналізується концепція міжнародного злочину «римської» модифікації, яка побудована на нормах Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р., і виявлено її особливості. У Статуті МКС значно розширено перелік злочинів за міжнародним кримінальним правом, конкретизовані їх склади. Римський статут є новою моделлю, яка відрізняється від Нюрнберзького статуту й не узгоджується ані з однією з існуючих моделей національної кримінальної юрисдикції, ані з існуючою в рамках трибуналів ad hoc міжнародною кримінальною юрисдикцією. Юрисдикція МКС поширюється на чотири категорії (замість трьох) серйозних злочинів (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії). Автор висвітлює характерні риси кожної з категорій та виявляє особливості правового регулювання відносин з приводу зазначених злочинних діянь.

Новели Римського статуту щодо змісту міжнародних злочинів спрямовані на розвиток матеріального міжнародного кримінального права. У Статуті не тільки кодифіковані основні види злочинів міжнародного кримінального права, а й розроблені їх елементи, призначення яких допомагати Суду в тлумаченні й застосуванні статей, що визначають зміст злочинів. Розроблені Підготовчою комісією МКС «Елементи злочинів» покликані допомагати суддям у тлумаченні та застосуванні норм Статуту. Розкрито зміст основних елементів складів злочинів цієї концепції, зокрема протиправного діяння, суб'єктивної сторони, дається характеристика суб'єкту злочину.

Висновки. Міжнародні злочини, покладені в основу концепції міжнародного злочину «римської» модифікації, є діяннями за загальним міжнародним правом незалежно від юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Елементи складу таких злочинів повинні бути чітко визначені в нормах міжнародного права й за вчинення такого злочину настає індивідуальна кримінальна відповідальність. Усі категорії міжнародних злочинів, що складають предметну юрисдикцію МКС, отримали в Статуті розширене тлумачення. Ратифікація Римського статуту МКС ставить перед державами-учасницями завдання привести національне законодавство у відповідність зі Статутом. Держави повинні прийняти законодавчі акти з метою всебічного співробітництва із Судом у проведенні розслідування злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, бо відповідно до принципу комплементарності, проголошеному у Статуті, саме на держави покладається обов'язок здійснювати судове переслідування за визначені міжнародні злочини.

Ключові слова: міжнародний злочин, «римська модифікація», трибунал, міжнародна юстиція, юрисдикція, кримінальна відповідальність.

Popko Vadym V., Doctor of Law (Dr.hab), Associate professor, Associate professor of the Department of comparative and of the European Union law of the Institute of International Relations, Taras Shevchenko National University of Kyiv

«Roman» modification of the concept of international crime

Abstract

The article analyses the concept of an international crime of «Roman» modification, which is based on the norms of the Rome Statute of the International Criminal Court of 1998, and reveals its features. Discussion issues that arose during the adoption of the Statute are revealed, in particular the adoption of the principle of complementarity, according to which the International Criminal Court is defined as a body that complements national judicial bodies.

The ISS Charter significantly expands the list ofcrimes under international criminal law, specifies their components, and defines elements. The Rome Statute is a fundamentally new model that differs from the Nuremberg Statutes and is inconsistent with either the existing models of national criminal jurisdiction or the existing ad hoc international criminal jurisdiction. According to Art. 5 of the Statute, the jurisdiction of the International Criminal Court extends to four categories (instead of three) of serious crimes (genocide, crimes against humanity, war crimes, crime of aggression), the definition of which is missing. The author highlights the characteristics of each of the categories and identifies the features of the legal regulation of relations in relation to these criminal acts.

It is noted that the novelties of the Rome Statute regarding the content of international crimes are aimed at the development of substantive international criminal law. The Statute not only codifies the main types of crimes under international criminal law, but also develops their elements, the purpose of which is to assist the Court in interpreting and applying the articles defining the content ofcrimes. The Elements of Crimes drafted by the Preparatory Commission of the International Criminal Court are intended to assist judges in interpreting and applying the provisions of the Statute. The author reveals the content of the main elements of the crimes of this concept: the illegal act, the subjective side and gives a description of the subject of the crime.

Conclusions. The author states that international crimes, which are the basis of the concept of international crime of «Roman» modification, are acts of general international law, regardless of the jurisdiction of the International Criminal Court. The elements of such crimes must be clearly defined in the norms of international law and the commission of such a crime is subject to individual criminal liability. All categories of international crimes that fall within the substantive jurisdiction of the International Criminal Court have been given an expanded interpretation in the Statute. Ratification of the ISS Rome Statute sets the task for member states to bring national legislation into line with the Statute. States should take legislative measures to cooperate fully with the Court in investigating crimes under the jurisdiction of the ICC, as in accordance with the principle of complementarity enshrined in the Charter, it is the responsibility of States to prosecute certain international crimes.

Key words: international crime, «Roman modification», tribunal, international justice, jurisdiction, criminal liability.

Постановка проблеми

Створення системи міжнародних органів юстиції повинно не тільки доповнити систему національних органів, а й ефективно сприяти співробітництву держав у протидії міжнародній злочинності. Досвід Нюрнберзького трибуналу та міжнародних трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Руанді, як і інших органів юстиції цієї системи, сприяли формуванню та розвитку як концепції міжнародного злочину за загальним міжнародним правом, так і становленню міжнародного кримінального права. Як зазначалось у рішеннях Нюрнберзького трибуналу, злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними утвореннями, і тільки шляхом покарання індивідів, що здійснюють такі злочини, можна забезпечити дотримання міжнародного права. Злочинні діяння, здійснені в ході окремих внутрішніх конфліктів, таких як конфлікти в Боснії чи Руанді, можуть бути співставлені за своїми масштабами та наслідками із злодіяннями, що вчиняються в багатьох міжнародних конфліктах. Тому закономірна міжнародна криміналізація подібних явищ на основі міжнародних документів, законодавчої та судової практики держав, підтверджена в статутах і рішеннях міжнародних трибуналів. Із прийняттям у 1998 р. на Дипломатичній конференції у Римі Статуту Міжнародного кримінального суду значно розширено перелік злочинів за міжнародним кримінальним правом, конкретизовані їх склади, визначені елементи. Застосування положень Римського статуту до індивідів вимагає високого рівня їх визначеності, завершеності, а також теоретичного обґрунтування всіх дискусійних положень.

Метою статті є дослідження концепції міжнародного злочину «римської» модифікації, а також виявлення її особливостей, що вплинули на розвиток змісту та складів міжнародних злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду 1998 р.

Аналіз останніх досліджень

Розвиток доктрини міжнародного кримінального права зумовив появу низки публікацій, що стосуються концепції міжнародного злочину, його моделей, категорій, складу тощо. Це праці таких видатних вчених, як М.О. Баймуратов, Н.В. Камінська, І.П. Блищенко, І.В. Фисенко, М.І. Костенко, І.І. Лукашук, В.В. Мицик, Т.Л. Сироїд, Л.Д. Тимченко, М.М. Гнатовський, В. Шабас, О.Г. Волеводз, Н.В. Дрьоміна-Волок, А. Кассезе, А.Р. Каюмова, О.Г. Кибальник, А.В. Наумов та ін.

Особливу увагу вчених, юристів, державних діячів та політиків викликала подія в Римі у зв'язку із заснуванням Міжнародного кримінального суду та ухваленням його Статуту. Публікації стосуються важливих питань, що порушувалися як під час дискусій щодо проекту Статуту, так і після ухвалення цього важливого документу. У працях А.А. Асатура, О.І. Балана, Н. Бойстера, А. Боссарда, К. Вержинської, Г. Верле, Н. В. Дрьоміної, Н.А. Зелінської, А. Зіммермана, О.В. Касинюк, А. Кассезе, М.І. Костенка, О.В. Лавриновича, І.С. Марусіна, А.А. Маєвської, К.С. Родіонова, О.М. Солоненка, Є.Б. Тітова, У.А. Шабаса та ін. розкриваються питання правосуб'єктності Суду, принципи діяльності, застосовне право, категорії злочинів, організація, склад й управління справами Суду, юрисдикція, процедури тощо.

Виклад основного матеріалу

Концепція міжнародного злочину сформувалася у другій половині ХХст. та з плином часу зазнала суттєвої трансформації. Увага зосереджується не лише на категоріях злочинів за міжнародним правом, а також на принципах кримінальної відповідальності та міжнародної юрисдикції. Поряд із «нюрнберзькою» та «постнюрнберзькою» модифікаціями міжнародного злочину, у доктрині міжнародного кримінального права виділяють ще «гаазьку», формування якої пов'язано із заснуванням та діяльністю міжнародних трибуналів у Гаазі (Міжнародний трибунал по колишній Югославії) й Аруші (Міжнародний трибунал по Руанді), а також «римську» модель, закладену у Римському статуті Міжнародного кримінального суду [17, с. 93]. Таке виділення конкретних періодів пов'язане з певними історичними періодами розвитку концепції міжнародного злочину й розробками в доктрині міжнародного кримінального права. Як зазначає професор Н.А. Зелінська, «Статут Міжнародного кримінального суду формує нову, умовно назвемо її «римською», модифікацію міжнародно-правового злочину. «Римська» модифікація міжнародно-правового злочину не обмежується поняттям «грубих порушень норм міжнародного гуманітарного права». Статут Міжнародного кримінального суду містить більш широке, і в той же час більш визначене формулювання: в його Преамбулі заявлено, що «найсерйозніші злочини, що викликають стурбованість усієї міжнародної спільноти, не повинні залишатися безкарними і що їх дієве переслідування має бути забезпечене як заходами, що приймаються на національному рівні, так і активізацією міжнародного співробітництва» [18, с. 468].

Потреби протидії міжнародній злочинності наприкінці ХХ ст. поставили питання про необхідність заснування органу міжнародної кримінальної юстиції, що було вирішено на Дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 р. під егідою ООН. Забезпечення міжнародного правопорядку було покладено на судовий орган, покликаний здійснювати кримінальну юрисдикцію щодо тих категорій правопорушень, що є найсерйознішими і викликають стурбованість усієї світової спільноти, - Міжнародний кримінальний суд (МКС). Ухвалений на Римській конференції Статут [6], після ратифікації більше ніж 60 державами, набув чинності 1 липня 2002 р. З появою Міжнародного кримінального суду 1998 р., на відміну від попередніх міжнародних трибуналів ad hoc, міжнародна юстиція набула превентивного значення, бо МКС створений не для розгляду злочинів, що вчинялися в минулому, а звернений у майбутнє. Серед важливих критеріїв, що характеризують юрисдикційну компетенцію (юрисдикція ratione temporis) Міжнародного кримінального суду, значимим є те, що вона поширюється лише на діяння, вчинені після набрання чинності Римського статуту (ст. 11). При цьому держава, яка стає учасницею Статуту, автоматично без будь-якої заяви визнає його юрисдикцію щодо злочинів, зазначених у ст. 5 Статуту.

Заснуванню Суду передувала тривала та складна дискусія, що стосувалася, серед іншого, злочинів, що підпадають під його юрисдикцією. Видатний юрист у сфері міжнародного кримінального права А. Кассезе стверджує, що судова діяльність Міжнародного трибуналу по колишній Югославії, який він певний час очолював, «дала привід для численних коментарів стосовно його обвинувальних актів, рішень і вироків та зумовила величезний інтерес до міжнародного гуманітарного права і міжнародного кримінального права. Створення Міжнародного трибуналу також вплинуло на рішення Ради Безпеки про заснування Міжнародного трибуналу по Руанді і з новою силою дало відчути необхідність створення постійного міжнародного кримінального суду» [19, с. 8].

Високо оцінив заснування Міжнародного кримінального суду професор Герхард Верле: «Вищою - і на даний момент останньою - точкою в кристалізації міжнародного кримінального права став Римський статут Міжнародного кримінального суду (Статут МКС) і як наслідок заснування Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Статут МКС, що набрав чинності у 2002 р., представляє собою першу комплексну кодифікацію міжнародного кримінального права» [12, с. 4]. Статут Міжнародного кримінального суду - складний системний юридичний документ, який встановлює міжнародну правосуб'єктність Суду й акумулює в собі норми з різних галузей права: міжнародного, кримінального, процесуального. На сьогодні Статут МКС «є центральним документом міжнародного кримінального права. Він заклав правову основу Міжнародного кримінального суду і встановив для нього новий тип процесуального права. Статут МКС також став важливим етапом у розвитку матеріального міжнародного кримінального права» [12, с.33]. Кожна стаття, кожний пункт - результат тривалих дискусій, співвідносин різних шкіл, правових систем, традицій, політичних мотивів. Визначення злочинів є результатом багаторічних наукових пошуків, а також кропіткої праці, яку проводили численні делегації та їх експерти у процесі розробки Статуту [25, с. 33]. Кожне визначення чітко сформульоване, щоб відображати чинні норми міжнародного права і відповідати вимогам визначеності у кримінальному праві. При розробці Статуту створювалися правові конструкції, про які ніхто не знав, як вони будуть функціонувати, і саме тому при імплементації Статуту з проблемами стикаються майже всі держави й Україна не виняток. Однією з таких проблем є принцип комплементарності, проголошений у кількох новелах Статуту (Преамбула, ст. 1 та 17), згідно з яким саме на держави, у першу чергу, покладене зобов'язання здійснювати судове переслідування за злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС. Такі злочини повинні бути передбачені в національному законодавстві й держави повинні прийняти національні законодавчі заходи з метою всебічного співробітництва з Судом у проведенні ним розслідування злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду. Принцип компліментарності, тобто визнання МКС як органу, що доповнює національні судові органи, обговорювався у рамках Спеціального і Підготовчого комітетів (у цих комітетах обговорювалася можливість і необхідність створення Суду, а також розроблявся текст статуту). Рішенням Спеціального комітету було наголошено, що в наміри Комісії міжнародного права не входило замінити національні судові органи Судом при здійсненні кримінального судочинства, однак і юрисдикція Суду не повинна стати просто остаточною. Як зазначає професор М.І. Костенко, «постановочне значення несе в собі зобов'язання держав-учасниць здійснювати комплекс заходів із кримінального переслідування за ці злочини» [20, с. 77].

Римський статут МКС створює принципово нову модель, яка не узгоджується ані з однією з існуючих моделей національної кримінальної юрисдикції, ані з існуючою в рамках трибуналів ad hoc міжнародною кримінальною юрисдикцією. Згідно зі ст. 5 Статуту юрисдикція Міжнародного кримінального суду обмежується найсерйознішими злочинами, дефініція поняття яких відсутня. Суд володіє юрисдикцією відносно чотирьох категорій злочинів (замість попередніх трьох): геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, злочину агресії (п. 1 ст. 5). Щодо злочину агресії в п. 2 ст. 5 існує застереження, згідно з яким юрисдикція стосовно злочину агресії можлива за умови схвалення визначення цього злочину. Ця стаття не відображає якоїсь формальної ієрархії цих діянь, заснованої на тому чи іншому критерії, наприклад тяжкості злочину. Вченими наголошується, що оцінка міжнародного злочину відбувається з урахуванням його тяжкості, зокрема польська дослідниця К. Вержинська пише, що «саме тяжкість справи вирішує його допустимість перед МКС. І саме тяжкість злочину (спільно з особистими особливостями злочинця) впливає на остаточне призначення покарання. Вагомий аргумент знаходимо у вироках, які показують, що навіть найтяжчий злочин може не бути осудженим Міжнародним кримінальним судом, якщо не буде доведена достатня тяжкість справи...». І далі про місце злочину в ієрархії: «... крім вироків судів ad hoc, які згадують про ієрархію, хоча послідовно її не використовують, у міжнародному праві немає підстав для створення ієрархії злочинів» [34, с.71].

Саме зазначені чотири категорії злочинів складають основу ст. 5 Римського статуту. Були спроби включити до переліку злочини, відомі як «злочини міжнародного характеру» - торгівлю наркотиками, тортури, найманство, відмивання брудних коштів, захоплення транспортних засобів тощо. Ряд держав (Алжир, Індія, Республіка Киргизстан, Македонія, Російська Федерація, Туреччина тощо) наголошували на включенні до переліку злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, злочину тероризму, проте пропозиція не була підтримана з огляду на відсутність універсально визнаного визначення тероризму. Як зазначає канадський вчений У.А. Шабас, «делегати Міжнародної конференції не змогли досягнути консенсусу відносно механізмів включення цих до певної міри другорядних питань до юрисдикції Суду» [24, с. 19].

Вперше поняття «геноцид» було вжите польським юристом, що працював у Міністерстві оборони США, Р. Лемкіним у працях «Фашистське управління окупованою Європою» (1944) і «Геноцид як злочин за міжнародним правом». У геноциді звинувачували нацистських злочинців у промовах обвинувачів, проте у нюрнберзьких документах це поняття не зустрічається. Воно увійшло у міжнародний лексикон пізніше, особливо після ухвалення Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р. [1]. Злочин геноциду як тяжкий міжнародний злочин був включений до юрисдикції міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії і Руанді [8; 9] й у практиці обох судів розглядалися конкретні справи з обвинувачення в геноциді, що значно сприяло розвитку й розумінню основних елементів складу цього злочину.

Включення злочину геноциду до переліку діянь, на які поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду, на Римській конференції не викликало заперечень; з цього приводу були продемонстровані загальна одностайність і підтримка, а розбіжності виникли з приводу інших злочинів [35]. Злочин геноциду в ст. 6 Статуту МКС визначається аналогічно визначенням, що містяться у статутах міжнародних трибуналів по колишній Югославії і Руанді та Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього 1948 р. Під геноцидом розуміється знищення, повністю чи частково, груп населення за національними, етнічними, расовими чи релігійними ознаками у таких формах: вбивство членів такої групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її; заходи, розраховані на запобігання дітонародження у середовищі такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу. Суспільна небезпека злочину геноциду полягає у тому, що він створює серйозну загрозу для існування людства як такого, тому злочин геноциду відноситься до категорії особливо тяжких. Включення злочину геноциду до юрисдикції Міжнародного кримінального суду має позитивно вплинути на існуючу міжнародну обстановку щодо протидії злочинності, оскільки буде функціонувати постійний механізм реалізації індивідуальної відповідальності за цей злочин.

За кілька десятиліть концепція злочинів проти людяності зазнала змін. Вони стосувалися як розширення конкретних видів діянь, що входять у цю категорію, так і суттєвих ознак, пов'язаних із наявністю збройного конфлікту, масштабом здійснення та ін. Професор М.Ш. Бассіоуні у праці «Злочини проти людяності в міжнародному кримінальному праві» дає всебічний історичний і правовий аналіз злочинів проти людяності, розглядає десять різних правових формулювань визначень цих злочинів, які були запропоновані у період 1945-1998рр., звертає увагу на часткове співпадіння цих злочинів із геноцидом і воєнними злочинами, а також роз'яснює питання, що викликають плутанину стосовно правових характеристик цього злочину. Він ретельно аналізує й інші, пов'язані із злочинами проти людяності, правові питання, такі як: принцип законності, кримінальна відповідальність осіб, що приймають рішення, і виконавців злочину, відповідальність командирів та інших начальників, виконання наказу начальника та ін. [26].

Якщо під час Нюрнберзького процесу злочини проти людяності розглядалися в безпосередньому зв'язку з воєнними злочинами, то згодом цей зв'язок був розірваний і була приділена велика увага злочинам проти людяності, що здійснюються поза зв'язком із воєнними злочинами. Одна з перших спроб позначити характерні особливості злочинів проти людяності була започаткована суддями міжнародних трибуналів ad hoc. Судова камера Міжнародного трибуналу по Руанді визначила такі основні елементи злочинів проти людяності: за своєю природою і характером ці акти є нелюдськими; ці злочини завдають сильних страждань чи серйозних ушкоджень фізичному чи розумовому здоров'ю людини; зазначені злочини спрямовані проти цивільного населення і є частиною широкомасштабних чи систематичних нападів [33]. Було надано тлумачення ряду термінів: «широкомасштабний», «систематичний» тощо. Важливою є постанова Судової камери Міжнародного трибуналу по колишній Югославії щодо чисельності жертв злочинів проти людяності: «навіть одноразове діяння, спрямоване проти однієї жертви, може бути кваліфіковане як злочин проти людяності за умови, що існує безпосередній зв'язок між вчиненим діянням і масовими та систематичними атаками на цивільне населення» [31].

У 1996 р. Комісія міжнародного права дала визначення злочину проти людяності у ст. 17(21) Проекту кодексу злочинів проти миру і безпеки людства [22] таким чином: «Злочин проти людяності означає будь-яке із наступних діянь, коли вони здійснюються у систематичному порядку чи у великих масштабах і провокуються чи спрямовуються урядом або будь-якою організацією чи групою: навмисне вбивство; знищення людей; тортури; поневолення; переслідування за політичними, расовими, релігійними чи етнічними ознаками; інституалізована дискримінація за расовими, релігійними чи етнічними ознаками; довільна депортація чи примусове переміщення населення; насильницьке зникнення осіб; інші нелюдські діяння, що наносять серйозну шкоду фізичній чи психічній недоторканності, здоров'ю чи людській гідності, такі як нанесення каліцтва, спричинення тяжких тілесних ушкоджень і сексуальна наруга». Комісія міжнародного права продовжує працювати над підтвердженням злочинного характеру діянь проти людяності. 17листопада 2014 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила рішення Комісії включити у програму своєї роботи тему «Злочини проти людяності» та призначити спеціальним доповідачем члена Комісії міжнародного права, професора міжнародного права Шона Д. Мерфі [16].

На відміну від інших категорій міжнародних злочинів конвенційне визначення злочинів проти людяності допоки відсутнє, що розглядається як прогалина сучасного міжнародного права [28, с. 756]. Проте існують конвенції, що забороняють окремі види злочинів проти людяності, наприклад Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. [4], а також Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р. [2]. Важливим документом у сфері протидії злочинам проти людяності є Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. [3], розроблена за ініціативою СРСР і Гвінеї, що з часом набула глобального характеру. Злочин апартеїду, що є одним із найбільш нелюдських проявів расової дискримінації, з часу створення ООН став об'єктом її турбот: у численних резолюціях Генеральної Асамблеї висловлювалася ідея, що політика та практика апартеїду є повним запереченням цілей і принципів Статуту ООН та є міжнародним кримінальним злочином.

Злочин проти людяності означає будь-яке діяння, здійснене в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, що здійснюється свідомо. У ст. 7 Статуту Міжнародного кримінального суду, яка «найбільш повно містить визначення злочинів проти людяності, що найбільш повно відображає міжнародне право» [13, с. 36], дається їх перелік, який звичайно не є вичерпним: вбивство; винищування; поневолення; депортація, ув'язнення, катування; зґвалтування й сексуальне рабство; переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами; насильницьке зникнення людей; злочин апартеїду; інші нелюдські акти. У цій же ст. 7 наводиться роз'яснення понять, що вживаються у нормах Статуту, та визначаються кваліфікаційні елементи злочинів проти людяності. Зміст ст. 7 є змішаним і містить: загальну дефініцію злочину (діяння, що свідомо здійснюється в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб) і конкретний (але не вичерпний) перелік окремих злочинів. Щодо об'єктів злочинів проти людяності зазначимо, що ними є права і свободи цивільного населення. Особа, таким чином, стає об'єктом злочинів в силу її громадянського статусу, проте серед цивільного населення можуть бути і військові особи, які не ведуть бойових дій через хворобу, поранення тощо.

Воєнні злочини. Основоположними джерелами, що регламентують порядок ведення воєнних дій, є Женевські конвенції 1949 р. і додаткові протоколи до них, нормами яких обмежується вибір засобів і методів ведення не тільки міжнародних збройних конфліктів, а й конфліктів неміжнародного характеру. Проте комплексне визначення воєнних злочинів як таких стало можливим і було наведене лише в Римському статуті. Згідно зі ст. 8 Статуту МКС володіє юрисдикцією щодо воєнних злочинів, якщо вони здійснені в рамках плану чи політики чи при широкомасштабному здійсненні таких злочинів, а також дається їх роз'яснення: серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 р., а саме умисне вбивство; тортури і нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; умисне заподіяння тяжких страждань чи серйозного каліцтва або нанесення шкоди здоров'ю; незаконне, безпідставне і таке що проводиться у великому масштабі руйнування та привласнення майна, що не викликано воєнною необхідністю; примус військовополоненого або цивільної особи служити у збройних силах ворожої держави; навмисне позбавлення прав військовополоненого або цивільної особи на неупереджене та нормальне судочинство; незаконна депортація, переміщення або арешт цивільної особи; взяття цивільних осіб як заручників. До цього переліку додаються інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються у міжнародних збройних конфліктах у встановлених рамках міжнародного права, а також у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру.

Із положень чинного міжнародного права можна вважати, що всі злочини, визначені в міжнародному кримінальному праві як воєнні, об'єднані наступними юридичними критеріями. Ці злочини посягають на встановлений в основоположних принципах міжнародного права порядок ведення збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру. Регламентований порядок ведення воєнних дій у збройних конфліктах є складовою частиною інтересів забезпечення миру і безпеки всього людства. Зазначені обставини дають право вченим визначити групу воєнних злочинів «родовою групою злочинів проти миру і безпеки всього людства (чи, як їх ще визначають, «злочинів за загальним міжнародним правом» [15, с. 76].

Одним із найскладніших в аргументації стало визначення злочину агресії, криміналізація якого на міжнародно-правовому рівні вперше була здійснена у Статуті Нюрнберзького трибуналу 1945 р. [7]. У ст. 6 Статуту серед діянь, що підпадають під юрисдикцію Трибуналу і тягнуть за собою індивідуальну кримінальну відповідальність, зазначені злочини проти миру: планування, підготовка, розв'язання чи ведення агресивної війни чи війни шляхом порушення міжнародних договорів, угод чи завірень. У статутах міжнародних трибуналів ad hoc (по колишній Югославії, Руанді, С'єрра-Леоне) агресія до числа злочинів, на які поширюється юрисдикція цих органів юстиції, не включалася. Це пояснюється тим, що збройні конфлікти, у ході яких і були вчинені злочини, що переслідувалися цими судовими органами, мали в основному внутрішньодержавний характер. Таким чином, тільки після ухвалення Статуту МКС агресія знову була віднесена до числа діянь, підсудних міжнародному судовому органу.

Кажучи про агресію, слід розрізняти агресію як діяння держави, за яке вона може бути притягнена до міжнародно-правової відповідальності, і агресію як кримінальний злочин, вчинений фізичною особою, за який вона може понести кримінально-правову відповідальність. Концептуальне визначення агресії як діяння держави було надано в Резолюції ГА ООН № 3314 від 14грудня 1974 р. [5]. Згідно з цією Резолюцією «агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, чи будь-яким іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об'єднаних Націй, як це встановлено в чинному визначенні» (ст. 1). Зазначається, що положення ст. 1 поширюється на всі держави, незалежно від того, чи мають вони членство в ООН. Обговорення визначення поняття агресії тривало й на Дипломатичній конференції в Римі та під час ухвалення Статуту МКС [30; 14]. При виробленні остаточного тексту Статуту держави-учасниці Конференції не змогли досягнути домовленості з питань: чи можна розширити перелік діянь, що вважаються агресією, порівняно з вже існуючим; чи може Суд вважати діяння агресією, якщо Рада Безпеки не визначили це діяння як таке. Пізніше ці розбіжності були подолані на Кампальській конференції в Уганді 2010 р. [23] і внесені як доповнення до тексту Статуту (ст. 8 bis, 15 bis і 15 ter) [10].

Таким чином, новели Римського статуту відносно змісту міжнародних злочинів спрямовані на розвиток матеріального міжнародного кримінального права. Такі норми, як зазначає А. Кассезе, страждають від основного і найістотнішого недоліку - у той час як національне кримінальне право засноване на загальноприйнятому принципі формальної визначеності, міжнародне кримінальне право містить численні норми, які не деталізують основні елементи злочинів [27]. Римський статут значною мірою долає цей недолік, оскільки у ньому не лише кодифіковані основні види злочинів міжнародного кримінального права, а й розроблені їх елементи, призначення яких допомагати Суду в тлумаченні та застосуванні статей 6, 7 і 8. Розроблені Підготовчою комісією МКС відповідно до ст. 9 Статуту «Елементи злочинів» допомагають Суду у тлумаченні та застосуванні статей, що регулюють його предметну юрисдикцію [21]. Судді Суду повинні суворо тлумачити визначення й не застосовувати їх за аналогією.

Традиційно склад злочину (corpus delicti) у міжнародному праві структурно розглядається як єдність елементів: протиправного діяння (actus reus), суб'єктивної сторони (mens rea) і суб'єкта злочину. Загальні ознаки елементів міжнародних злочинів представлені в «Елементах злочинів» Римського статуту, вони є обов'язковими до застосування тлумаченнями елементів (ст. 9 Статуту).

Протиправність міжнародних злочинів у своїй більшості характеризується певними діями. Так, actus reus воєнного злочину у вигляді нападу на незахищені об'єкти характеризується тим, що виконавець здійснив напад на одне чи кілька міст, сіл, житла чи будівлі, які не були воєнною ціллю та були без супротиву відкритими для окупації. Окрім діяння обов'язковими елементами міжнародних злочинів можуть виступати певні наслідки здійснених виконавцем діянь. Наприклад, actus reus воєнного злочину у вигляді спричинення несумірної випадкової загибелі, каліцтва чи шкоди характеризується нападом, що стало причиною випадкової загибелі чи каліцтва цивільних осіб, чи шкоди цивільним об'єктам, чи великої, довготривалої та серйозної шкоди оточуючому середовищу, і така загибель, каліцтво чи шкода були за своїм характером явно несумірними з очікуваною конкретною та безпосередньою загальною воєнною перевагою.

Якщо обов'язковим елементом міжнародного злочину передбачені його наслідки, необхідно також встановлення причинного зв'язку між ознаками діяння та наслідками, що наступили. Тільки у такому випадку можливим є наступ міжнародної кримінальної відповідальності. Отже, обов'язковою ознакою actus reus міжнародного злочину стає також причинний зв'язок між діями особи та наслідками, що наступили. При цьому для міжнародних злочинів, як правило, не є характерним наявність прямого причинного зв'язку, коли наслідки наступають безпосередньо в результаті діяння особи. Частіше суб'єкт злочину діє опосередковано, використовуючи для вчинення злочинів інших осіб, що знаходяться від нього у певній (зазвичай, посадовій) залежності. Зокрема, особа зазвичай не бере участі у вчиненні окремих діянь, що складають злочин геноциду. Таким чином, ознаками actus reus міжнародного злочину є або виключно діяння, або певний набір ознак: діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними.

Суб'єктивна сторона Mens rea міжнародних злочинів, як правило, пов'язана з особливостями вини. Згідно зі ст. 30 Статуту, якщо не передбачено інше, особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню за злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду, тільки у тому випадку, якщо за ознаками, що характеризують об'єктивну сторону, вони вчинені навмисно і свідомо. Крім особливостей форми вини, пов'язаної з наявністю наміру й усвідомленістю діяння, факультативним елементом, що характеризує суб'єктивну сторону для окремих міжнародних злочинів, є мета здійснення злочину. Зокрема, особливість mens rea воєнного злочину у вигляді заяви, що помилування не буде, пов'язана з наявністю мети - залякати супротивника чи вести воєнні дії виходячи з того, що ніхто не буде залишений живим.

Для діянь, за які встановлена міжнародна кримінальна відповідальність, передбачена можливість навмисного відношення до діяння і необережного щодо наслідків таких злочинів. Наприклад, mens rea воєнного злочину у вигляді спричинення несумірної випадкової загибелі, каліцтва чи шкоди, з однієї сторони, характеризується тим, що виконавець знав, що напад стане причиною випадкової загибелі чи каліцтва цивільних осіб, чи шкоди цивільним об'єктам, чи великої, довгострокової і серйозної шкоди оточуючому природному середовищу, і така загибель, каліцтво чи шкода були за своїм характером явно несумірними з очікуваною конкретною і безпосередньою загальною воєнною перевагою, що вказує на навмисний характер діяння. З іншої сторони, загибель чи каліцтво цивільних осіб, чи шкода цивільним об'єктам, чи велика, довгострокова і серйозна шкода оточуючому природному середовищу були випадковими, тобто відношення до наслідків у цьому випадку необережне.

У Римському статуті визначені загальні особливості суб'єкта міжнародного злочину. Згідно зі ст. 25 Суд володіє юрисдикцією стосовно фізичних осіб, і такі особи несуть індивідуальну відповідальність і підлягають покаранню відповідно до Статуту. З цією метою у ст. 25 п. 3 визначаються ряд умов, при яких особа підлягає кримінальній відповідальності за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, якщо ця особа:

вчиняє злочин індивідуально, спільно з іншою особою чи через іншу особу, незалежно від того, чи підлягає ця інша особа кримінальній відповідальності;

наказує, підбурює чи спонукає вчинити такий злочин, якщо цей злочин вчиняється чи якщо має місце посягання на цей злочин;

з метою полегшити вчинення такого злочину пособничає, підбурює чи якимось іншим чином сприяє вчиненню чи замаху на нього, включаючи надання засобів для його здійснення;

будь-яким іншим чином сприяє вчиненню чи замаху на вчинення такого злочину групою осіб, що діють із спільною метою. Таке сприяння повинно виявлятися навмисним і/або з метою підтримки злочинної діяльності або злочинної мети групи у тих випадках, коли така діяльність чи мета пов'язана із вчиненням злочину, що підпадає під юрисдикцію МКС, або з усвідомленням умислу групи вчинити злочин;

відносно злочину геноциду прямо і публічно підбурює інших до вчинення геноциду;

здійснює замах на вчинення такого злочину, здійснюючи дію, яка представляє собою значний крок у його вчиненні, однак злочин виявляється незавершеним із обставин, що не залежать від намірів цієї особи. Разом із тим, особа, яка відмовляється від спроби здійснити злочин чи іншим чином запобігає завершенню злочину, не підлягає покаранню у відповідності зі Статутом за замах на вчинення цього злочину, якщо ця особа повністю й добровільно відмовилася від злочинної мети.

При цьому Суд володіє юрисдикцією тільки відносно осіб, що досягли 18-річного віку на момент передбачуваного здійснення злочину (ст 26 Статуту). Згідно зі ст. 27 Статут застосовується рівною мірою до всіх осіб без будь-якого розрізнення на основі посадового становища. Зокрема, посадове становище як глави держави чи уряду, члена уряду чи парламенту, виборного представника чи посадової особи уряду в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно зі Статутом і не є підставою для пом'якшення вироку.

Практика Міжнародного кримінального суду йде шляхом розширення відповідальності окремих осіб за міжнародні злочини. Так, до відповідальності за злочини проти людяності відповідно до норм Статуту можуть бути притягнені особи, що не посідають офіційних посад, але мають можливість здійснювати відповідний вплив, завдяки якому вчиняється злочин проти людяності. Наприклад, справа The Prosecutor vs Saif Al- Islam Gaddafi. Із цього питання МКС зазначив, що, хоча Сейф аль-Іслам Каддафі не займає офіційної посади, він є неоголошеним наступником Муамара Каддафі та найвпливовішою особою серед кола наближених осіб. Він здійснював контроль над важливими структурами державного апарату, у тому числі над фінансовими й матеріально-технічними аспектами, і володів повноваженнями де-факто прем'єр-міністра. Є підстави вважати, що Сейф аль-Іслам Каддафі, входячи до кола наближених до Муамара Каддафі осіб і координуючи з ним свої дії, замислив і організував план, що мав на меті будь-якими засобами приборкати та придушити виступи цивільного населення, спрямовані проти режиму Каддафі. Таким чином, Сейф аль-Іслам Каддафі сприяв здійсненню цього плану, виконуючи суттєві функції, які привели до здійснення зазначених злочинів, його внесок в реалізацію плану був вельми вагомим, оскільки він міг не допустити вчинення злочинів, якщо б він не став виконувати свої функції [32]. Тобто, відповідальності підлягають не лише особи з офіційними повноваженнями, які дозволяють їм здійснювати певні дії, а й інші особи, які через свій неофіційний вплив здатні такі дії вчиняти. Імунітети чи спеціальні процесуальні норми, які можуть бути пов'язані з посадовим становищем особи, відповідно до національного чи міжнародного права, не повинні чинити перепони здійсненню МКС його юрисдикції стосовно такої особи.

Таким чином, в основі концепції міжнародного злочину «римської» модифікації покладено визначення, сформульоване в Римському статуті, яке позначає, що «найсерйозніші злочини, що викликають стурбованість міжнародної спільноти, не повинні залишатися безкарними і що їх дієве переслідування повинно бути забезпечене як заходами, що приймаються на національному рівні, так й активізацією міжнародного співробітництва». Такий злочин є діянням за загальним міжнародним правом незалежно від юрисдикції Міжнародного кримінального суду; він повинен бути суспільно небезпечним, тяжким і винним; елементи складу такого злочину повинні бути чітко визначені в нормах міжнародного права; за вчинення такого злочину настає індивідуальна кримінальна відповідальність. Як зазначає Т Мерон, «Статут, таким чином, діє в рамках концепції міжнародно-правових злочинів» [29, с.56]. Концепція міжнародного злочину «римської» моделі виникла на основі попередніх модифікацій (нюрнберзької, гаазької), розвиває й конкретизує їх, розширює коло злочинів та надає їм особливого міжнародного виміру. Як пише У А. Шабас, «Римський статут закріплює важливі досягнення трибуналів у Нюрнберзі, Токіо, Гаазі й Аруші та забезпечує збереження їх спадку. Це історичний крок на шляху захисту прав людини на міжнародному рівні» [24, с. 30].

Висновки

Концепція міжнародних злочинів «римської» модифікації в міжнародному праві носить загальновизнаний характер. Злочини, які відносяться до предметної юрисдикції Міжнародного кримінального суду (злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії), є злочинами за загальним міжнародним правом, тобто вони криміналізовані на міжнародному рівні, а відсутність національно-правової заборони не звільняє винних осіб від міжнародної кримінальної відповідальності. Винятком у цьому сенсі є злочини, які підпадають під юрисдикцію Суду відповідно до ст. 70 («Злочини проти відправлення правосуддя») Статуту МКС.

Розширене тлумачення у Статуті Міжнародного кримінального суду отримали всі групи злочинів. Вводяться склади сексуальних злочинів («навернення в сексуальне рабство», «примус до проституції», «примусова вагітність і стерилізація», інші форми сексуального насилля аналогічної тяжкості. Група злочинів проти людяності, щодо яких здійснюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду, є злочинами за міжнародним правом незалежно від того, чи здійснені вони в ході збройних конфліктів, чи ні. Злочин «переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами» доповнений словами «будь-якої групи, що ідентифікується», а як підстави включає і такі мотиви, як культурний і гендерний, що відображає сучасний рівень захисту прав людини. Вводяться склади злочинів «насильницьке зникнення людей», «злочин апартеїду». Також інші нелюдські діяння аналогічного характеру можуть розглядатися як серйозні тяжкі міжнародні злочини, що викликають стурбованість усієї світової спільноти.

Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду ставить перед державами-учасницями завдання привести національне законодавство у відповідність зі Статутом МКС. Держави повинні прийняти законодавчі акти з метою всебічного співробітництва із Судом у проведенні розслідування злочинів, що підпадають під юрисдикцію Суду, бо відповідно до принципу компліментарності, проголошеного у Преамбулі і ст. 1 та 17 Статуту, саме на держави покладається обов'язок здійснювати судове переслідування за такі міжнародні злочини.

Список використаних джерел

1. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него от 9декабря 1948 г. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_155 (Дата звернення: 30.03.2021).

2. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26листопада 1968 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_168#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

3. Конвенция о пресечении преступления апартеида и наказания за него от 30 ноября 1973 года. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_149#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

4. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10грудня 1984 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_085#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

5. Определение агрессии: утверждено Резолюцией Генеральной Асамблеи ООН № 3314 от 14 декабря 1974 г. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_001-74#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

6. Римский статут международного уголовного суда от 17 июля 1998 г. с изменениями. Действующая редакция от 16января 2002 г. Документ 995_588. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_588 (Дата звернення: 30.03.2021).

7. Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран оси от 8 августа 1945 г. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_201#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

8. Устав Международного трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии с 1991 года, учрежден Резолюцией 827 (1993) Совета Безопасности ООН от 25 мая 1993 года. URL: http://www.un.org/ru/law/icty/charter.shtml (Дата звернення: 30.03.2021).

9. Устав Международного трибунала по Руанде для судебного преследования лиц, ответственных за геноцид и другие серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории Руанды, и граждан Руанды, ответственных за геноцид и другие подобные нарушения, совершенные на территории соседних государств, в период с 1января 1994года по 31декабря 1994года: принят Резолюцией 955 (1994) на 3453-ем заседании Совета Безопасности ООН 8 ноября 1994 года. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d65#Text (Дата звернення: 30.03.2021).

10. International Criminal Court. Official web-site. URL: www.icc-cpi.int (Дата звернення: 30.03.2021).

11. Богуш Г.И. Обзорная конференция по Римскому статуту: новые горизонты международного уголовного правосудия. Сравнительное конституционное обозрение. 2010. № 5. С. 87-95.

12. Верле Г. Принципы международного уголовного права: учебник / пер. с англ. С.В. Саяпина. Од.: Феникс; М.: ТрансЛит, 2011. 910 с.

13. ГлотоваС.В. Концепция преступлений против человечности: общепризнанность и сущностные признаки в свете современного развития международного права. Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. Право. Серия 14. 2016. Вып. 3. С. 36-49.

14. Глотова С.В. Преступление агрессии и Римский Статут Международного Уголовного Суда. Международный Уголовный Суд: проблемы, дискуссии, поиск решений. М.: Изд-во Инст. права и публ. политики, 2008. С. 187-202.

15. Гранкин И.В. Юрисдикция Международного уголовного суда: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Московский университет МВД РФ. М., 2005. 192 с.

16. Доклад Комиссии международного права на 69-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН 17ноября 2014 р. Док. 00Н:А/69/10. URL: https://documents-dds-ny.un.org (Дата звернення: 30.03.2021).

17. Зелинская Н.А. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов. Український часопис міжнародного права. Спецвипуск: Міжнародний кримінальний суд. 2003. № 4. С. 93-99.

18. Зелинская Н.А. Международные преступления и международная преступность: монография. О.: Юридична література, 2006. 568 с.

19. Кассезе А. Предисловие бывшего председателя Международного уголовного трибунала по бывшей Югославии. Международный Журнал Красного Креста. 1997. № 321, ноябрь-декабрь. С. 8-9.

20. Костенко Н.И. Правовые основы международного сотрудничества в сфере Статута Международного уголовного суда. Государство и право: научный журнал. 2004. № 1. С. 77-86.

21. Международный уголовный суд. Ассамблея государств-участников Римского статута Международного уголовного Суда. Первая сессия. Н.-Й., 2002 г. Официальные отчеты. Элементы преступлений. Doc. ICC- ASP/1/3/

22. Проект кодекса преступлений против мира и безопасности человечества. URL: http://docs.cntd.ru/document/902042724 (Дата звернення: 30.03.2021).

23. Трикоз Е.Н. Кампальская конференция по международному уголовному правосудию. Международное уголовное право и международная юстиция. 2011. № 1. С. 20-23.

24. ШабасУА. Международный уголовный суд: исторический шаг в деле борьбы с безнаказанностью. Московский журнал международного права. 1999. № 4. С. 14-33.

25. Askin K.D. Crimes within the jurisdiction of the International Criminal Court. Criminal Law Forum. 1999. Vol. 10. № 1. P. 33-59.

26. BassioniМ.Ch. Crimes against Humanity in International Criminal Law, 2nd edition. N.Y. Publisher: Kluwer Law International, 1999. Р. 652.

27. Cassesse А. The Statute of the International Criminal Court: Some Preliminary Reflections. European Journal of International Lаw. 1999. Vol. 10. P. 148-149.

28. Cryer R. International Criminal Law. International Law / ed. by M. Evans. 3rd ed. New York: Oxford University Press, 2010. P. 752-783.

29. MeronT. Crimes under the Jurisdiction of the International Criminal Court. Reflections on the International Criminal Court. Essays in Honour of Adriaan Bos / Ed. By H.A.M. von Hebel, J.G. Lammers, J. Schukking. 1999. P. 47-57.

30. Schabas W.A. The unfinished work of defining aggression. The permanent International Criminal Court. Oxford and Portland, 2004. P. 123-141.

31. The Prosecutor v. Dusko Tadic. Decision on the Defence Motion for Interlocutory Appeal on Jurisdiction, 2 October 1995. ICTY, Appeals Chamber, Case no. IT-94-ЬА.

32. The Prosecutor v. Saif Al-Islam Gaddafi. No. ICC-01/11-14. URL: https://www.icc-cpi. int/CaseInformationSheets/GaddafiEng.pdf (Дата звернення: 30.03.2021).

33. The Prosecutor v. J.-P. Akayesu, Cace No ICTR-96-4-T Judgment, 2 Sept. 1998. P 578.

34. Wierczynska K. Hierarchia zbrodni w prawie miedzynarodowym. Panstwo I Prawo. W-wa, 2016. № 1. S. 58-72.

35. Zimmermann A. The Creation of a Permanent International Criminal Court. Max-Planck Yearbook of International Law. 1998. Vol. 169. P. 71.

36. Щербань Є.В., Камінська Н.В. Деякі питання імплементації Римського статуту про Міжнародний кримінальний суд. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2020. № 2 (115). С. 138-143.