Позитивні зобов'язання держави щодо захисту права на життя від небезпеки відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кримінально-правовий аспект

Варто зазначити, що Конвенція не зобов'язує держави-учасниці встановлювати саме кримінальну відповідальність за створення небезпеки для життя людини. У своїй практиці ЄСПЛ вказує на свободу розсуду держави у виборі способів захисту права на життя, зокрема від небезпек, які йому загрожують.

Як слушно зазначає Ю. Б. Хім'як, оскільки Конвенція та практика ЄСПЛ установлюють мінімальні стандарти прав людини, які повинні забезпечити громадянам держави-учасниці Конвенції, обов'язком законодавця є гарантування такого мінімального обсягу прав і свобод. Якщо кримінально-правовий захист певних прав людини у законодавстві держави вищий, ніж того вимагають конвенційні норми та правові позиції ЄСПЛ, то в такому випадку жодних суперечностей не повинно виникати [11, с. 69 - 70]. Відповідно до принципу мінімальних гарантій, якщо КК України встановлює вищі гарантії захисту прав людини, ніж Конвенція, то перевагу отримує саме він.

Одним із таких прикладів може бути встановлення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, ознакою складу яких є створення небезпеки. Аналіз КК України дає підстави вважати, що у ньому передбачені вищі стандарти захисту права на життя, ніж цього вимагає Конвенція та практика ЄСПЛ, оскільки законодавець передбачив кримінальну відповідальність не тільки у випадку позбавлення життя людини, а й у випадку створення небезпеки (загрози) для нього. Прикладами цього є, зокрема, ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 240, ч. 1 ст. 272, ч. 1 ст. 276, ч. 1 ст. 281 КК України [6]. Спільною ознакою об'єктивної сторони всіх цих кримінальних правопорушень є створення небезпеки (загрози) для життя людей.

Також із метою захисту осіб від пошкодження себе, яким страждають психічно хворі люди, зокрема захисту від суїциду, у КК України передбачено можливість застосування примусових заходів медичного характеру. Так, відповідно до ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання [6].

Крім цього, у Кримінально-виконавчому кодексі України (далі - КВК України) передбачено засоби заохочення, пов'язані з наданням засудженим до обмеження та позбавлення волі тимчасового дозволу на залишення місця відбування покарання, що сприяє реінтеграції таких осіб. Так, до осіб, засуджених до обмеження волі, може застосовуватися, зокрема, такий захід заохочення, як дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні, який може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць (ч. 1 ст. 67, ч. 3 ст. 69 КВК України). Щодо осіб, позбавлених волі, за виконання ними покладених обов'язків, дотримання правил поведінки і трудового розпорядку, вимог безпеки праці може застосовуватися, зокрема, такий захід заохочення, як надання дозволу для виїзду за межі колонії із метою відвідування рідних до семи діб засудженим особам, що утримуються в дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання під вартою та колоній середнього рівня безпеки (ч. 1 ст. 130 КВК України) [7]. Оскільки в законодавстві встановлено умови та процедури застосування таких заходів, які мають бути дотримані, це слугує гарантією того, що у випадку надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі місця відбування покарання засуджені не будуть небезпечними для членів суспільства, а також того, що ризик вчинення ними нового кримінального правопорушення буде відсутнім, оскільки своєю поведінкою вони довели прагнення до виправлення.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що позитивні зобов'язання держави щодо забезпечення права на життя полягають у введенні в дію ефективного законодавства, у тому числі кримінального, спрямованого на стримування вчинення кримінальних правопорушень проти особи, а також у вживанні превентивних заходів щодо захисту особи, життю якої загрожує небезпека. Позитивне зобов'язання держави за ст. 2 Конвенції застосовується в контексті будь-якої діяльності, незалежно від того, є вона публічною чи ні, якщо право на життя знаходиться під загрозою. Також ст. 2 Конвенції застосовується не тільки у випадку смерті людини, але й тоді, коли життя наражається на небезпеку.

У контексті кримінальної відповідальності за створення небезпеки чинний КК України передбачає вищі стандарти захисту права на життя, ніж цього вимагає Конвенція та практика ЄСПЛ. Незважаючи на це, чинний КК України потребує вдосконалення в контексті відповідності позитивним зобов'язанням щодо захисту права на життя, що може бути предметом подальшого дослідження.

Список літератури

1. А. та інші проти Туреччини. 27.07.2004. Заява № 30015/96. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/980_328#Text

2. Бадида А. Ю., Лемак В. В. Позитивні зобов'язання держави в контексті розуміння прав людини. Публічне право. 2017. № 2. С. 245 - 253.

3. Завгородня Ю. С. Позитивні зобов'язання держави в контексті прав дитини: інституційний аспект (сучасний стан). Вісник ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка. 2019. Вип. 3. С. 49 - 58.

4. Інформація до офіційного опублікування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/rada/show/n0001697-06

5. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 01.06.2021).

6. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 р. № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25 - 26. Ст. 131. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 01.06.2021).

7. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон від 11.07.2003 р. № 1129-IV Відомості Верховної Ради України. 2004. № 3 - 4. Ст. 21. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text (дата звернення: 01.06.2021).

8. Курило Л. В. Позитивні обов'язки держави в контексті права людини на життя (на основі практики ЄСПЛ щодо України). Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2017. № 2. С. 308 - 316.

9. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 40. Ст. 263. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/475/97- %D0%B2%D1%80 (дата звернення: 01.06.2021).

10. Сорока О. О. Реалізація практики Європейського суду з прав людини у кримінальному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2015. 254 с.

11. Хім'як Ю. Б. Гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2011. 270 с.

12. Христова Г О. Доктрина позитивних зобов'язань держави у сфері прав людини: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2019. 498 с.

13. Христова Г Конструкція зобов'язань держави у сфері прав людини: порівняльний аналіз міжнародних та європейських підходів. URL: http://pravoznavec.com.ua/period/article/32453/%C3 (дата звернення: 01.06.2021).

14. Шевченко Ю. А. Механізм захисту права на життя у світлі практики Європейського суду з прав людини у справах проти України. «Молодий вчений». 2018. № 3. С. 301 - 307.

15. Шевчук С. В. Концепція позитивних обов'язків держави у практиці Європейського суду з прав людини. Право України. 2010. № 2. С. 55 - 64.

16. Brincat and Others v. Malta. 24.07.2014. Applications nos. 60908/11, 62110/11, 62129/11, 62312/11 and 62338/11. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-145790%22]}

17. Budayeva and Others v. Russia. 20.03.2008. Applications nos. 15339/02, 21166/02, 20058/02, 11673/02 and 15343/02. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-85436%22]}

18. Fernandes de Oliveira v. Portugal. 31.01.2019. Application no. 78103/14. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ eng#{%22itemid%22:[%22001-189426%22]}

19. Kolyadenko and Others v. Russia. 28.02.2012. Applications nos. 17423/05, 20534/05, 20678/05, 23263/05, 24283/05 and 35673/05. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-109283%22]}

20. Mastromatteo v. Italy. 24.10.2002. Application no. 37703/97. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22i temid%22:[%22001-60707%22]}

21. M. Ozel and Others v. Turkey. 17.11.2015. Applications nos. 14350/05, 15245/05 and 16051/05. URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-158803%22]}

22. Mucibabic v. Serbia. 12.07.2016. Application no. 34661/07. uRl: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22ite mid%22:[%22001-164669%22]}

23. Osman v. the United Kingdom. 28.10.1998. Application no. 23452/94. URL: https://hudoc.echr.coe.int/ eng#{%22itemid%22:[%22001-58257%22]}

24. Oneryildiz v. Turkey. 30.11.2004. Application no. 48939/99. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22it emid%22:[%22001-67614%22]}

25. Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom. 14.03.2002. Application no. 46477/99. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-60323%22]}

26. Renolde v. France. 16.10.2008. Application no. 5608/05. uRl: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22ite mid%22:[%22001-88972%22]}

27. Stoyanovi v. Bulgaria. 09.11.2010. Application no. 42980/04. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22t abview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-101678%22]}

28. Suicide in prison by a mentally disturbed young man placed in the ordinary section of the prison. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng-press#{%22fulltext%22:[%22Suicide%20in%20prison%20by%20a%20mentally%20disturbed%20young%20man%22],%22itemid%22:[%22003-3769655-4309313%22]}

Размещено на Allbest.ru