Інновації в системі соціального захисту

Prokopchuk O.T., Malyovanyi M.I., Ulyanych Y.V.

Innovations in the Social Protection System.

Key words: innovations, social innovations, innovative principles, social protection system, state policy, quality of life, standard of living

Постановка проблеми

Наразі в сучасних умовах, що характеризуються перехідним станом українського соціуму, глобалізаційні процеси загострюють інтерес до проблематики якості життя як інструменту втілення та вдалого функціонування концепції сталого розвитку. Соціальна складова стійкого розвитку передбачає рівноправність між громадянами, максимум можливостей для забезпечення гідного рівня життя, гармонійний розвиток і самореалізацію, забезпечення безпечної життєдіяльності та впевненості в майбутньому. Не беручи до уваги деякі досягнення у поліпшенні громадського добробуту, здобуті в Україні за роки економічного зростання, бачимо, що сьогодні проблема низької якості життя для більшості громадян стоїть досить гостро.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Критичний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, що досліджують теоретико-методологічні та прикладні аспекти соціального захисту населення, серед яких: О. Болотна та М. Костюк [1], М. Кравченко [2], М. Мальований, О. Прокопчук [3-5, 11] та М. Мальована [3, 11], В. Рудик [6-7], Л. Федулова [8], К. Черненок [9], Л. Черчик [10] дає змогу зробити висновок, що інноваціям в системі соціального захисту не приділяється належної уваги. Водночас варто зауважити, що соціальні інновації потребують ретельного аналізу та наукового осмислення з метою їх якнайшвидшого впровадження в Україні, оскільки саме останні здатні здійснити динамічні зрушення і позитивний вплив на добробут усіх громадян.

Таким чином, незважаючи на значні наукові напрацювання щодо означеної тематики є необхідність у подальших наукових дослідженнях слідуючи заданим векторам з акцентуванням уваги на доцільності використання інноваційних інструментів вирішення проблем в соціальній сфері.

Методика досліджень. Для наукового вирішення поставленої у статті мети використано загальнонаукові методи наукового пізнання та дослідження економічних явищ. Теоретико-методологічним базисом дослідження є, в основному, праці вітчизняних науковців і практиків, а також зарубіжних вчених, що займаються дослідженням соціальної сфери загалом та її структурних елементів, зокрема. У статті використано такі методи дослідження: абстрактно-логічний, порівняння, монографічний, графічний та наукового узагальнення.

Мета дослідження. Метою статті є розгляд теоретичних підходів до феномену інноваційної моделі розвитку системи соціального захисту та визначення особливостей і ролі інновацій в її забезпеченні.

Результати досліджень

Для України надзвичайно важливими залишаються питання формування та реалізації принципів соціально - справедливого суспільства, що передбачає реальне забезпечення соціальних гарантій людям, рівність шансів на життєвому старті та «соціальний ліфт» впродовж періоду працездатності, запровадження дієвого соціального вирівнювання та подолання соціального виключення певних категорій осіб із сучасного життя. Існуюча система соціального захисту населення потребує принципово нових підходів, ідей, політичних та управлінських рішень, засобів і механізмів її модернізації, здатних забезпечити високий рівень соціальної безпеки та добробуту. Як наслідок, застосування інновацій в системі соціального захисту - вимога часу і нагальна потреба всіх громадян.

Аналіз сучасних підходів, а також наукових публікацій дозволяє сформувати наступне загальне визначення інновацій: «інновація» - це реалізована творча ідея, що створює нову цінність, виступаючи кінцевим результатом інтелектуальної діяльності людини, її фантазії, творчого процесу, відкриттів, винаходів й раціоналізації [1, 4-6]. Сучасні інноваційні зміни пов'язані з інтелектом, знаннями, креативністю та новаторством носіїв інноваційного потенціалу. Інновації дають змогу структурно та функціонально перебудовуватися всім суб'єктам інноваційного процесу відповідно до реальних і прогнозованих викликів, що стоять перед країною у період глобальних змін. Базуючись на означеному визначенні доцільно сформулювати трактування сутності поняття «інноваційного процесу» як процесу перетворення ідеї в інновацію, що компонує три етапи: процес пошуку і розробки нової ідеї, її експериментальної апробації, а також розповсюдження і використання.

Варто зауважити, що інновації в системі соціального захисту характеризуються певною специфікою і мають у порівнянні з технологічними, наступні виразні особливості:

- є результатом колективної творчості;

- мають велику невизначеність наслідків;

- характеризуються складністю оцінки їх ефективності;

- наявність «тимчасового лага» між впровадженням інновації та проявом її ефекту;

- мають більш широку сферу застосування;

- при їх реалізації відсутній обов'язковий супровід вимоги нового технічного оснащення;

- характеризуються суміщенням стадії виготовлення і проектування, що прискорює інноваційний процес.

Відтак, необхідність розвитку інноваційних процесів в системі соціального захисту обумовлена тим, що найчастіше саме вони є базисом інновацій і змін у науково-технічній сфері організацій.

Процес пошуку та розробки нової ідеї можна інтерпретувати як креативний аспект інноваційного процесу. Ми поділяємо позицію ряду вчених [3, 5, 8-11], які вважають, що креативності належить провідна роль, оскільки без нових ідей не буде шансів на їх реалізацію. Процес креативності, чи творчості, «полягає в тому, щоб подивитися на те, що бачать всі, і подумати про те, про що не подумав ніхто» [7]. Дане визначення відображає вміння творчої особистості розглядати ситуацію «під іншим кутом» і бачити сприятливі можливості там, де інші бачать лише проблеми.

Однак креативність важлива не тільки на індивідуальному рівні: усвідомлення того, що є допустимим в рамках певної системи (групи, організації тощо), також впливає на рівень творчої діяльності. Інноваційні функції соціального працівника повинні виявлятися у творчому підході до соціальної діяльності, в пошуку нових більш якісних технологій соціального обслуговування, в узагальненні та впровадженні передового досвіду, в умінні використовувати слабкі і сильні сторони діяльності соціальної організації.

Одним з найбільш поширених методів реалізації інновацій у соціальній сфері є проектний метод. Серед переваг означеного методу визначають можливість в рамках проєкту ефективно досягати поставлених цілей в умовах заданих параметрів: термінів, вартості, якості і т.п. Водночас, при реалізації інновацій у соціальній сфері необхідно враховувати особливості, пов'язані з некомерційним характером відносин.

Основною метою інноваційної діяльності організацій в соціальній сфері є:

- формування збалансованого функціонування організацій в умовах нестабільного економічного середовища;

- розвиток їх організаційної культури;

- підвищення якості трудового життя персоналу за рахунок більш повного задоволення потреб співробітників;

- модернізація системи соціальних відносин, як із співробітниками організації, так і з зовнішніми суб'єктами стратегічної взаємодії;

- підвищення рівня соціальної відповідальності організації та ін.

Як наслідок, доцільно виокремити наступні галузі інновацій у соціальній сфері організацій:

- впровадження вдосконалених систем навчання та адаптації персоналу; поліпшення соціальних умов життя працівників, умов безпеки та гігієни праці;

- розробка технологій управління організацією поведінки працівників;

- формування умов для розвитку креативного мислення персоналу організації;

- розвиток системи відносин із суб'єктами зовнішньої взаємодії;

- вдосконалення процесів і систем управління соціальними інноваціями в організації;

- вдосконалення і створення методів управління та лідерства;

- поліпшення робочої атмосфери, мотивації і систем інформування;

- залучення пересічних співробітників і партнерів до управління організацією.

Якість життя є комплексом умов життєдіяльності людини в цілому включаючи рівень життя, а також деякі інші складові, що належать до екологічного середовища мешкання, соціального благополуччя, політичного клімату, психологічного комфорту. В цьому контексті варто зауважити, що для виміру показника якості життя недостатньо статистичних даних, навіть досить детальних і достовірних, потрібні суб'єктивні оцінки відповідності означених параметрів потребам людей [1-2].

Істотною властивістю показника якості життя є можливість аналізу динаміки змін в розрізі окремих часових рамок, коли ведуться спостереження для відображення вектору розвитку суспільства. Розроблення інструментарію оцінки якості життя на основі ефективної системи моніторингу - важливе завдання, вирішення якого дає змогу встановлювати тенденції зміни і визначати напрями стратегічного розвитку якості життя населення у державі. Набори показників для оцінки якості життя відрізняються великим розмаїттям, єдиної загальноприйнятої системи показників не існує.

Проте пріоритетне місце в міжнародних і вітчизняних дослідженнях відводиться інтегральним показникам. Інтеграція здійснюється на базі різних структурних компонентів, серед яких частіше використовуються освіта, здоров'я, доходи, інфраструктура, рідше - стан довкілля, політична і соціальна стабільність, культура і соціальні зв'язки, безробіття. Показники якості життя населення, що застосовуюся у міжнародній практиці відображено на рис. 1.

Рис. 1. Показники якості життя населення

Авторське узагальнення на основі джерел: [2, 6].

Рис. 2. Ключові причини поліпшення якості життя в причинному розрізі

Авторське узагальнення на основі джерел: [1, 4 ].

Незважаючи на деякі успіхи економічного розвитку країни останніми роками, добробут окремих верств населення залишається низьким. Виникло різке розшарування суспільства на дуже багатих, яким доступні всі блага життя, і бідних - таких, що знаходяться на межею бідності. Суттєвий вплив на формування параметрів якості життя населення має соціальна сфера, яка охоплює такі галузеві системи, як: освіта, охорона здоров'я, сфера соціальної підтримки населення, житлово-комунального господарства та ін. (рис. 3), що знайшло своє відображення у формуванні спеціалізованих національних проєктів, цільових програм і стратегії модернізації економіки.

Рис. 3. Галузеві системи соціальної сфери

Авторське узагальнення на основі джерел: [3, 5, 6].

Інноваційна соціальна робота повинна будуватися на випереджаючій, евристичній пропозиції послуг, яка породжуватиме усвідомлений попит на них. Основною метою інноваційної діяльності у соціальній сфері повинно бути рішення соціальних проблем сучасного суспільства. Якщо пропоноване нововведення дозволяє зменшити гостроту соціальної проблеми, то для нього повинна бути забезпечена підтримка державних органів управління. Такі інновації є необхідними, оскільки вони покращують якість життя населення. Значна кількість найважливіших соціальних викликів сучасності потребує радикальних інновацій, що перетинають організаційні, галузеві та дисциплінарні межі. При цьому сфера соціальних інновацій в Україні досі перебуває у зародковому стані, тільки починаючи виходити за межі локального застосування. Зважаючи на це, варто звернути увагу на фактори, які є ключовими для спрямування соціальних інновацій у напрямі досягнення економічного та соціального добробуту (рис 4).

Рис. 4. Ключові фактори спрямування соціальних інновацій для досягнення економічного та соціального добробуту

Авторське узагальнення на основі джерел: [10, 11]

Таким чином, у нестабільних економічних умовах в Україні саме соціальні інновації зможуть стати ключовим фактором подолання кризи. Це свідчить про те, що соціальні інновації відіграють засадничу роль у вирішенні глобальних проблем, проте недостатнє фінансування гальмує означені можливості. інновація соціальний захист

Підводячи підсумки, варто зазначити, що для підвищення якості життя українського населення та підтримки концепції сталого розвитку необхідно, щоб соціальні інновації стали пріоритетом сучасного розвитку України. На жаль, умов для розвитку та впровадження соціальних підприємств на рівні законодавства в Україні немає, але у досвіді практичної діяльності простежується позитивна динаміка, що зайвий раз доводить необхідність підтримки розроблення соціальних інновацій. Дуже важливим є досягнення поступових змін в основній орієнтації українців. Також необхідно за рахунок соціального навчання перейти від консервативних цінностей, що поділяються більшістю населення старших вікових груп, до цінностей, орієнтованих на «розвиток» і створення комфортних умов життя для абсолютної більшості людей. Отже, соціальні інновації є нововведеннями, що мають упроваджуватися для вирішення протиріч, що виникають у соціальній сфері. Соціальні інновації можуть бути як ініційованими державою і цілеспрямовано впроваджуватися в суспільство, так і внутрішніми спонтанними змінами, що виникають у процесі соціальної самоорганізації.

Висновки

Система соціального захисту України на сучасному етапі розвитку потребує впровадження інновацій, оскільки динамічна дійсність постійно пред'являє новочасні вимоги до її послуг. Модернізація соціальної сфери, у тому числі кожної з її складових систем, повинна природним чином відбуватися в руслі модернізації усієї української економіки, при цьому варто враховувати соціальну спрямованість економічної політики, що зумовлюється загальним станом країни - бідністю значної частини українського населення, а також погіршенням демографічної та екологічної ситуації.

Ідея соціальних інновацій займає сьогодні одну із ключових позицій у політиці розвинутих країн, тоді як в Україні вона лише починає отримувати розповсюдження та асоціюється з поняттями на кшталт державно-приватного партнерства, корпоративної соціальної відповідальності, соціального підприємництва.

Ефективність інноваційної моделі державної політики в системі соціального захисту населення в умовах сьогодення має визначатися детальним аналітичним обґрунтуванням державно -управлінських рішень, всебічним аналізом соціально-економічних, політико-правових, психологічних втрат і переваг, надбань від їх упровадження, дієвістю системи державного управління та професіоналізмом посадових осіб.

Література