Цифрова компетентність публічних службовців: теоретична площина

Digital competence of public servants: theoretical plane

цифрова компетентність публічний службовець

Досліджуючи поняття цифрової компетентності у освітньому просторі С.М. Прохорова відзначає, що дана компетентність визначається здатністю педагога ефективно та результативно використовувати інформаційно-комунікаційні технології (далі - ІКТ) у своїй професійній діяльності з метою розвитку. На думку автора до складових елементів цифрової компетентності входять також додаткові знання, уміння, здатності та ставлення, серед яких технічні навички роботи з ІКТ, здатність застосовувати вказані ресурси у навчально-виховному процесі, та здатність планувати, аналізувати та керувати освітнім та виховним процесом за допомогою ІКТ [19]. Більш розширене авторське бачення педагогічного феномену «цифрова компетентність майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей» пропонують науковці Н.П. Волкова та О.В. Лебідь - це здатність особистості використовувати в освітньому процесі цифрові ресурси, мобільні пристрої, хмарні технології, представлені у цифровій формі фотоматеріали, відеофрагменти, об'єкти віртуальної реальності та інтерактивного моделювання, статистичні та динамічні моделі, картографічні матеріали, графічні, текстові документи та інші навчальні матеріали, а також створювати й ефективно використовувати у професійній діяльності можливості цифрового освітнього середовища та всіх його складників [3, с. 163].

Аналізуючи трактування дефініції «цифрова компетентність» у публікаціях вітчизняних та зарубіжних науковців, слід зазначити, що дане поняття досить часто визначається як здатність індивіда, яка грунтується на знаннях, вмінні та практичному досвіду використання цифрових технологій. Моніторинг публікацій вітчизняних дослідників щодо дефініції «цифрова компетентність» показав, що основна їх частина присвячена сфері середньої освіти. Водночас, даний напрям потребує ґрунтовнішого вивчення в освітньому процесі закладів вищої освіти.

Окремі дослідження формування цифрової компетентності персоналу бізнесового середовища присвячені публікації А.А. Олешко у співавторстві. Науковці вважають, що цифрові навички людського капіталу мають бути сформовані на трьох рівнях:

1) вищий рівень - навички управління цифровою економікою та цифрового підприємництва: вміння визначати нові можливості для бізнесу, нові бізнес-моделі, нові способи: вищий, середній та низовий ведення бізнесу, вміння впроваджувати інновації та управляти змінами;

2) середній рівень - цифрові спеціалізовані навички: навички, необхідні для дослідження, розробки, проектування, стратегічного планування, управління, виробництва, консалтингу, маркетингу, продажу, інтеграції, встановлення, адміністрування, підтримки та обслуговування програмного забезпечення та систем ІКТ;

3) низовий рівень - навички цифрових користувачів: цифрова грамотність, навички, необхідні для ефективного використання засобів, систем та пристроїв ІКТ, що охоплюють використання Інтернету, додатків, основного та вдосконаленого програмного забезпечення та спеціалізованих інструментів, що підтримують конкретні бізнес- функції [16, с. 18-19].

Погоджуємось з думкою вчених, що рівень цифрової компетентності найближчими десятиліттями визначатиме конкурентоспроможність персоналу при прийнятті на роботу, а якісне володіння цифровими навичками стане однією з обов'язкових вимог роботодавців. Щодо розвитку цифрових компетентностей, вважаємо, що цей процес повинен відбуватися на рівні держави, регіону, міст та громад у громадян, бізнесу та влади.

Аналіз наукових публікацій проблематики формування та розвитку цифрових компетенцій персоналу органів публічної влади показав поодинокі дослідження окремих питань, а саме:

1) В.В. Фостікова [26]; - проаналізовано сучасні вимоги до цифрових компетентностей державних службовців, які актуалізувалися в результаті запровадження моделі електронного урядування;

2) В.В. Лола [12] - виокремлено та розкрито цифрові компетентності депутатів, аргументована їх важливість при налагодженні «дистанційної» взаємодії в громаді;

3) Н.В. Новіченко [13] - досліджено цифрові компетенції депутатів місцевих рад, як складова загальних ключових компетенцій людини у 21 столітті;

4) Н.С. Орлова, Г.В. Шляхіна [18] - обгрунтовано необхідність підвищення рівня цифрових компетентностей державних службовців в умовах цифрових трансформацій суспільства, визначенно роль цифрових компетентностей у формуванні лідера на державній службі та доведено, що вона є базовою професійною компетентністю лідерського профілю державного службовця і потребує постійного вдосконалення;

5) К.В. Копняк, В.В. Покиньчереда [11] - розглянуто питання формування цифрової компетентності майбутніх державних службовців у процесі професійної підготовки, визначені обов'язкові компоненти освітніх програм їх підготовки та цифрові навички, які повинні бути сформовані в процесі професійної підготовки, рекомендовано використання відкритих платформах «Дія.Цифрова освіта» та «Школа децентралізації U-LEARN».

Дослідженням державної політики розвитку цифрової грамотності публічних службовців та громадян України присвячена робота І.Б. Жиля- єва, А.І Семенченко [6], де розкрито основні фактори впливу і ризики реалізації державної політики розвитку цифрової грамотності та механізм її коригування, запропоновано концептуальні засади розвитку цифрових навичок публічних службовців та громадян. Питанням цифрової освіти населення та публічних органів України вивчатись С.Е. Зелінським [7].

Окремої уваги заслуговує дослідження науковців Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, яке присвячено теоретико-прикладній площині формування компетентності депутатів місцевих рад. У 2021 році вийшла з друку монографія «Теоретичні та практичні аспекти формування компетентності депутатів місцевих рад України» [24], де окремий розділ монографії присвячено дослідженням теоретичної та практичної площини питань цифрових трансформацій в органах місцевого самоврядування та розвитку цифрових компетентностей їх депутатів. Науковою спільнотою проведені дослідження процесів цифрової трансформації в місцевому самоврядуванні, які основані на розвитку цифрових комунікацій органів місцевої влади, громадян та бізнесу. В дослідженні були використані результати опитування державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування - слухачів навчального закладу які показали, що для розвитку цифрових компетентностей потрібні знання цифрових комунікацій, хмарних сервісів та обчислення; цифрової інфраструктури, інтернет речей та штучного інтелекту, електронної демократії та цифрової безпеки.

На нашу думку, на теперішньому етапі циф- ровізації територіальних громад слушним було б використовувати платформу цифрової трансформації регіонів України «Дія. Цифрова Громада» (https://hromada.gov.ua/), де представлено каталог цифрових продуктів та рішень для громад, алгоритм цифровізації громади. До того ж, формування та підвищення відповідного рівня цифрових компетентностей представників органів місцевого самоврядування є можливим з використанням національної онлайн-платформи для розвитку цифрової грамотності «Дія.Цифрова освіта» (https://osvita.diia.gov.ua/), де розміщені онлай курси, які відповідають їх професійному напрямку: «Цифрові держслужбовці», «Що таке державна політика і як її формувати», «Як громаді стати цифровою», «ТВК. Про роботу територіальних виборчих комісій», «ДВК. Про роботу дільничних виборчих комісій», «Доступ до публічної інформації», «Публічні консультації онлайн», «Відкриті дані для державних службовців», «Цифрова грамотність державних службовців 1.0 на базі інструментів Google» та інші.

Продовжуючи дослідження цифрова компетентності як наукового напряму важливо звернути увагу на світовий досвід, напрацювання міжнародних експертів. Слід зазначити, що цифрова компетентність у 2006 року була визначена як одна із основних компетентностей Європейського Союзу, а у 2013 році було розроблено першу Європейську рамку цифрової компетентності громадян DigComp (Digital Competence), яка була змінена протягом 2016-2017 років.

Окремої уваги заслуговують публікації експертів дослідницького центру Європейської комісії, у дослідженнях яких обговорюються поняття «цифрова компетентність». Об'єднаним дослідницьким центром Європейської Комісії було: 1) у 2013 році - розпочато науковий“ проект з розроблення системи цифрової компетентності громадян DigComp 1.0 (DigComp - The Digital Competence Framework for Citizen); 2) у 2016 році - опубліковано Рамку цифрової компетентності DigComp 2.0, де цифрова компетентність визначається як впевнене та ґрунтовне користування засобами інформаційно- комунікаційних технологій у таких сферах, як робота, можливість працевлаштування, освіта, дозвілля, залучення та участь у житті суспільства, що є життєво необхідними для участі у щоденному соціально-економічному житті [30].

Рамка цифрової компетентності громадян окреслює п'ять їосновних блоків: 1) інформаційна грамотність (вміння шукати, опрацьовувати, фільтрувати, оцінювати та користуватися цифровим контентом); 2) комунікація та взаємодія (вміння спілкуватися через використання цифрових технологій, ділитися інформацією, контактувати із суспільством, користуватися державними та приватними послугами, знання нетикету, тобто володіння правилами поведінки в цифровому середовищі); 3) цифровий контент (створювати, покращувати інформаційний зміст, програмувати коди, бути обізнаними щодо авторських прав та політики ліцензування); 4) безпека (вміння захистити пристрої та персональні дані, розуміння ризиків та загроз); 5) вирішення проблем (вміння вирішувати проблеми щодо програмного забезпечення та користування мережами, визначати потреби та знаходити відповідні технічні рішення, креативно користуватися цифровими технологіями для створення знання, процесів та продуктів з метою вирішення повсякденних життєвих та професійних проблем). Рамка цифрової компетентності 2.0 включає такі рівні: базовий користувач, незалежний користувач, професійний користувач.

У 2017 році Рамка цифрової компетентності була оновлена DigComp 2.1 [28], і на сьогодні даний документ є одним із найсучасніших європейських документі, розроблених спільнотою країн Європейського Союзу і слугує орієнтиром для стратегічного планування ініціатив із розвитку цифрової компетентності громадян. Цей документ описує детальну класифікацію цифрової компетентності, що включає 5 областей і 21 цифрову компетенцію, які необхідні всім громадянам та містить рекомендації щодо розробки політики цифровізації.

На міжнародному рівні окрім Європейських рамок цифрової компетентності для громадян (DigComp, DigComp 1.0, DigComp 2.0, DigComp 2.1) були прийняті загальноєвропейські рамки цифрової компетентності: викладачів (DigCompEdu, 2017 р.) та закладів вищої освіти (DigCompOrg, 2015 р.).

Щодо України, то слід відзначити, що європейську концептуально-еталонну модель цифрових компетентностей DigComp 2.1 адаптовано українськими експертами до особливостей України з врахуванням рекомендацій європейських та міжнародних інституцій у сфері цифрових компетентностей і у 2021 році оприлюднено опис Рамки цифрової компетентності для громадян України [17]. Рамка цифрової компетентності містить 4 виміри:

1) сфера компетентностей - 6 сфер: 1) основи комп'ютерної грамотності, 2) інформаційна грамотність, уміння працювати з даними, 3) створення цифрового контенту, 4) комунікації та взаємодія у цифровому суспільств, 5) безпека в цифровому середовищі, 6) розв'язання проблем у цифровому середовищі;

2) назва та дескриптори компетентностей - 30 компетентностей;

3) рівні володіння, набуті громадянами за кожною компетентністю - 6 рівнів: базовий (А1, А2), середній (В1, В2) та високий (С1, С2);

4) знання, вміння та навички до кожної компетентності.

Адаптовану узагальнену структуру Рамки цифрової компетентності для громадян України представлено у таблиці 2.

Таблиця 2

Рамка цифрової компетентності для громадян України [17]