Кримінальна відповідальність за державну зраду

Питанням кримінально-правової охорони національної безпеки України приділяли увагу такі науковці, як О. Ф. Бантишев, Ю. В. Баулін, О. О. Дудоров, Л. М. Демидова, І. Л. Іванов, Н.С. Кончук, В. Г. Кундеус, Ю. В. Луценко, М. І. Мельник, Л. В. Мошняга, В. О. Навроцький, М. І. Хавронюк, І. О. Харь, Р. Л. Чорний, О. В. Шамара, та інші. Питання кримінальної відповідальності за державну зраду як правило аналізували фрагментарно, під час вивчення окремих положень КК України. У той же час варто звернути увагу на дисертаційне дослідження Н.С.Кончук, у якому авторка проаналізувала об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу державна зрада, розглянула особливості застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.111 КК України, вивчила особливості караності та призначення покарання на вчинення відповідного посягання. Водночас чимало аспектів досліджуваної проблематики мають дискусійний характер, а відтак потребують додаткового обгрунтування, зокрема, щодо співвідношення форм державної зради, визначення способів переходу на бік ворога, відмежування цього складу злочину від суміжних кримінальних правопорушень тощо.

З огляду на зазначене метою цієї статті є вивчення питань кримінальної відповідальності за державну зраду.

Виклад основних положень

З аналізу диспозиції ч.1 ст.111 КК України випливає, що державна зрада може вчинятися у наступних формах:

перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

- шпигунство;

- надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

У кримінально-правовій літературі перехід на бік ворога трактується як надання громадянином України безпосередньої допомоги державі, з якою Україна у цей час перебуває у стані війни або збройного конфлікту (вступ на службу до військових чи інших формувань ворожої держави, надання допомоги агентам спецслужб іноземних держав тощо) [3]. Вочевидь, ця форма державної зради полягає не лише у фізичному переході на бік супротивника, але й може виражатися у наданні безпосередньої допомоги воєнному супротивнику на території своєї держави. При цьому вчинення державної зради способом переходу на бік ворога полягає у налагодженні двостороннього (об'єктивного та суб'єктивного) зв'язку з воюючою стороною [4, с. 26]. Однак очевидно, що ініціатива зрадити інтереси своєї держави може надходити як від громадянина України, так і представників іноземної держави, іноземної організації.

Характерною ознакою аналізованої форми державної зради є час вчинення злочину, а саме період воєнного стану або збройного конфлікту. У ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 р. воєнний стан розглядається як особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Щодо поняття збройного конфлікту, то він виникає між двома чи більше сторонами та може мати як міжнародний (зіткнення збройних сил держав), так і не міжнародний характер (зіткнення між збройними силами держави та не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями) [5, с.90]. Так, вироком Оболонського районного судум. Києва від 17 листопада 2015 р. особа була засуджена за вчинення державної зради у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту. Станом на березень 2014 року Україна перебувала у стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто знаходилася в період збройного конфлікту.

У другій декаді березня 2014 року на загальному шикуванні особового складу військової частини командуванням частини було усно доведено до всього особового складу, обставини, що склалися на території АРК, та необхідності прийняття рішення кожним з військовослужбовців щодо дотримання військової присяги на вірність Українському народові, у тому числі, необхідності передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.

Однак, П., будучи громадянином України та військовослужбовцем Збройних Сил України, маючи звання старший матрос, діючи умисно, знаходячись на території військової частини вчинив перехід на бік ворога у період збройного конфлікту, що виразилося: в отриманні паспорта громадянина РФ, в укладанні контракту із Командуванням ВМС ЗС РФ та фактичному проходженні військової служби за контрактом з 28 березня 2014 року у військовій частині, яка дислокується в АРК [6].

Другою формою державної зради є шпигунство, яке відповідно до ст.114 КК України розглядається як передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Така таємниця відповідно до ЗУ «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. розглядається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. У юридичній літературі зазначається, що передача відомостей, які становлять державну таємницю, може вчинятися наступними способами: шляхом усного повідомлення; шляхом пересилання; безпосереднього вручення тих чи інших документів або матеріальних носіїв інформації адресату [7, с. 87]. Очевидно, що спосіб передачі для кримінально-правової оцінки значення немає. Що стосується збирання відомостей, які становлять державну таємницю, то воно розглядається як пошук та здобуття необхідної інформації із подальшим їх зосередженням у певному місці [5, с. 75]. державний зрада кримінальний ворог

Врешті-решт, останньою формою державної зради є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. За твердженням З.А. Загиней, чи не найбільше труднощів викликає встановлення того, що слід розуміти під підривною діяльністю, оскільки відповідне поняття належить до оціночних, що передбачає необхідність встановлення його змісту щоразу, коли застосовується ст. 111 КК України [8, с.87].^.У Воєнній доктрині України від 24 вересня 2015 р. вказується, що актуальними воєнними загрозами для України є активізація спеціальними службами Російської Федерації розвідувально-підривної діяльності в Україні з метою дестабілізації внутрішньої соціально-політичної обстановки в Україні, а також з метою підтримки не передбачених законом збройних формувань у східних регіонах України і створення умов для розширення масштабів збройної агресії.

У кримінально-правовій літературі О.О. Дудоров та М.І. Хавронюк поняття підривної діяльності розглядають як надання сприяння іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у заподіянні шкоди державній безпеці України. Така діяльність пов'язана зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику держави, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, схиляння до державної зради інших осіб тощо [9, с. 820]. У свою чергу, О.Ф. Бантишев трактує її як «різновид боротьби, здійснюваної проти України державами, їх спеціальними службами, партіями, закордонними антиукраїнськими організаціями, окремими ворожими елементами, що знаходяться на території України, з метою підриву чи ослаблення конституційного ладу України, нанесення шкоди суверенітету, територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» [5, с. 73].В.Я. Тацій розглядає означену форму державної зради як будь-яку допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, яка може виявлятися у сприянні резидентам, укритті розвідника або його спорядження, вербуванні агентів для проведення підривної діяльності проти України, організації на шкоду Україні будь-яких інших злочинів проти основ національної безпеки (наприклад, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія) [10, с. 12]. Таким чином надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України можна назвати загальною формою державної зради, під яку підпадають усі діяння, які не характерні для двох інших форм. Як приклад слід навести вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 2 березня 2020 р. Так, К., будучи радикально налаштованим до чинної влади в Україні та такої держави у цілому, сповідуючи проросійські сепаратистські настрої щодо соціально-політичної обстановки в Україні, у січні-лютому 2016 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, ініціативно, з корисливих та ідеологічних мотивів, встановив контакт з представниками іноземної спеціальної служби - ФСБ РФ.

Надалі, К., перебуваючи у м. Москві РФ, чітко усвідомлюючи всі кримінальнокарані наслідки цієї пропозиції та характер тяжкості вчинення у майбутньому злочинів проти основ національної безпеки та оборони України, а також бажаючи їх настання, у січні-лютому 2016 року погодився на вказану пропозицію зазначених осіб, та вступив з ними у злочинну змову, спрямовану на зниження обороноздатності України та створенням умов для подальшої діяльності на її території України спеціальних служб Російської Федерації шляхом вербування агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування, зокрема тих, які числяться або рахувалися у складі Збройних сил України, перебували та/або перебувають на посадах в установах та підприємствах оборонного комплексу України, збору необхідної інформації про вказаних осіб для розгляду питання щодо їх залучення до зазначеної протиправної діяльності на шкоду України,а також у разі необхідності їх фізичного знищення.

К. неодноразово виїжджав з РФ до України через різні пункти пропуску, де у вказаний період на території Рівненської, Полтавської, Харківської, Львівської та Хмельницької областей здійснював дії, направлені на незаконне візуальне спостереження за певними особами та здійснював збір інформації про місця їх фактичного проживання, місце роботи, контактних даних, після чого передав її замовникам та очікував наступного етапу своєї участі у вищевказаній протиправній діяльності.

У подальшому К. отримав чітке завдання вступити від у контакт з ОСОБА_4 з метою надання останньому пропозиції щодо проведення підривної діяльності проти України та виконувати завдання кураторів з ФСБ РФ, а у випадку його відмови - фізично ліквідувати для подальшого висвітленням у ЗМІ інформації негативного характеру. На початку серпня 2016 року К. прибув у м. Рівне, де здійснював незаконне стеження за ОСОБА_4, вивчав його спосіб життя, маршрути пересування, місце його фактичного проживання. Після відмови ОСОБА_4 здійснювати протиправну діяльність проти України, чітко дотримуючись інструкцій представників ФСБ РФ та з метою подальшого поширення через засоби масової інформації щодо його вбивства, того ж дня за допомогою пістолета здійснив 8 пострілів, що призвело до смерті потерпілого. Після цього обвинувачений виїхав з території України до м. Москва РФ, та наприкінці вересня 2016 року отримав від співробітників ФСБ РФ грошові кошти у розмірі 2000 доларів США та 300000 рублів РФ у якості винагороди та вчинення чергового етапу його участі в проведенні підривної діяльності проти України [11]. Органом досудового розслідування та судом дії винного отримали кримінально-правову оцінку як державна зрада у формі надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Втім така кваліфікація видається неповною, оскільки обвинувачений також вчинив умисне вбивство, а тому його дії повинні отримати кримінально-правову оцінку за сукупністю - ст.111, ч.1 ст.115 КК України.

Висновки

Таким чином, державна зрада у всіх формах її вчинення є злочином із підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Навіть одиничний її випадок становить неабияку небезпеку для України, оскільки такі злочинні дії можуть спричинити непоправну шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності державній, економічній чи інформаційній безпеці нашої держави.

Література

1. Зайцев О.В. До питання державної зради у формі шпигунства (ст.111 КК України). Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. 2017 р. №3 (79). С. 48-58.

2. Кончук Н.С. Кримінальна відповідальність за державну зраду: дис. канд. юрид. наук. Спец.: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Львівський державний університет внутрішніх справ. 2019 р. 243 с.

3. Хавронюк М. І. Глава ІІІ. Злочини проти основ національної безпеки України. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник. Вид. 2-ге, перероб. та допов. / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, А. Клименко та ін.; за ред. М. І. Мельника та В. А. Клименка. Київ: Атіка, 2008. 5-54

4. Дяков С. В., Игнатьев А. А., Карпушин М. П. Ответственность за государственные преступления / общ. ред. и введение Л. И. Баркова. М.: Юрид. лит., 1988. 224 с.

5. Бантишев О. Ф., Шамара О. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації): монографія. 3-тє вид., перероб. і допов. Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2014. 276 с.

6. Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 р. Справа № 756/4688/15-к / Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/53543315

7. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій. К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. 771 с.

8. Загиней З. Надання допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як спосіб вчинення державної зради. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 3. С. 86-101 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. chasopysnapu. gp.gov.ua/chasopys/ua/pdf/11-2016/ zaginej.pdf

9. Дудоров О.О. Кримінальне право: навч. посіб. / О.О. Дудоров, М.І. Хавронюк; за заг. ред. М.І. Хавронюка. - К.: Ваіте, 2014. 944 с.

10. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. - [5-те вид., допов.]. - Х.: Право, 2013. Т. 2: Особлива частина / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. 2013. 1040 с.

11. Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 2 березня 2020 р. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Re-view/87938060

Размещено на Allbest.ru