Щодо можливості проведення прокурором процесуальних дій у разі повернення судом обвинувального акта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо можливості проведення прокурором процесуальних дій у разі повернення судом обвинувального акта

Анатолій Шиян, старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін; Анатолій Черненко, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ,

Щодо можливості проведення прокурором процесуальних дій у разі повернення судом обвинувального акта.

Черненко А., Шиян А.

У статті досліджуються питання щодо можливості проведення прокурором процесуальних дій після повернення судом першої інстанції з підготовчого судового засідання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам КПК України. Обґрунтовано таку можливість.

Ключові слова: досудове розслідування, обвинувальний акт, суд першої інстанції, підготовче судове засідання.

О возможности проведения прокурором процессуальных действий в случае возвращения судом обвинительного акта.

Черненко А., Шиян А.

В статье исследуются вопросы о возможности проведения прокурором процессуальных действий после возвращения судом первой инстанции из подготовительного судебного заседания обвинительного акта, ходатайства о применении принудительных мер медицинского или воспитательного характера, если они не соответствуют требованиям УПК Украины. Обосновывается такая возможность.

Ключевые слова: досудебное расследование, обвинительный акт, суд первой инстанции, подготовительное судебное заседание.

Regarding the possibility for the prosecutor to carry out procedural actions in case the court returns the indictment.

Chernenko A., Shiyan A.

The article examines the possibility of the prosecutor to carry out procedural actions after the court of first instance returns the indictment from the preparatory court hearing, petitions for the application of coercive measures of medical or educational nature, if they do not meet the requirements of the CPC of Ukraine.

Analysis of the grounds for returning these procedural documents for revision shows that they are different in nature. Some of them are of a formal nature (the date and place of drawing up these documents are not specified, the signatures of the investigator and the prosecutor are not placed, etc.). The formal grounds for returning the indictment and other documents mentioned above do not create any difficulties for the prosecutor in correcting them: they eliminate them, after which these documents are again sent to the court of first instance. Simultaneously, the grounds for returning these procedural documents for revision may be with more serious shortcomings (the accusation formulated by the investigator is vague, there are no established circumstances that aggravate or mitigate the punishment, etc.). When the court determines other grounds for their return, the prosecutor's decision on these grounds is more difficult. And the main problem is the possibility of conducting investigative (search) and other procedural actions to correct the shortcomings in these documents.

It is concluded that the Ukrainian criminal procedure legislation does not contain a mechanism for regulating this issue, and the case law and opinions of lawyers are not unanimous and are often contradictory. Due to these and other reasons, this problem continues to exist today, creating discomfort in the activities of both prosecutors and courts of first and second instance.

The arguments presented in the article substantiate the right of the prosecutor, if necessary, to conduct the necessary investigative (search) and other procedural actions to correct the identified deficiencies in these procedural documents.

To fill the current legal gap on this issue, to eliminate differences in its resolution by judicial authorities and prosecutors, it is proposed to make appropriate additions to the provisions of paragraph 3 of Part 3 of Article. 314 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.

Key words: pre-trial investigation, indictment, court of first instance, preparatory court session.

Уже близько восьми років в Україні реалізуються положення нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), який, зокрема, кардинально змінив багато чинних до цього положень досудового розслідування, розгляду кримінальних проваджень у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Не оминули законодавчі зміни й другу стадію кримінального процесу - підготовчого судового провадження. Вона стала якісно новою як щодо порядку її проведення, так і прийняття підсумкових процесуальних рішень за її результатами.

Одним із таких рішень суду першої інстанції в підготовчому судовому засіданні є повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК (надалі, щоб не повторюватись, будемо вести мову тільки про обвинувальний акт). З самого початку реалізації цього рішення в прокурора, якому повернули згаданий процесуальний документ на доопрацювання, виникли проблеми щодо можливості проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій для усунення виявлених у обвинувальному акті недоліків. На жаль, доводиться констатувати, що в силу різних причин зазначена проблема продовжує існувати й зараз, створюючи дискомфорт у діяльності і прокурорів, і судів першої та другої інстанцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми

Теоретичні і практичні аспекти можливості проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, тобто здійснення часткового досудового розслідування після повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання висвітлювались у працях О. Бабаєвої, І. Завертайло, Я. Замкової, В. Колодчина, К. Легких, М. Тахтарова, А. Туманянц, А. Шульги, О. Яновської та інших дослідників. Крім цього, дане питання неодноразово ставало предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.

Не дивлячись на це, питання можливості проведення процесуальних дій по поверненому обвинувальному акту до цього часу залишається актуальним, бо законодавчо воно залишається неврегульованим, а позиції правників і судів досить часто кардинально відрізняються.

Метою дослідження є обґрунтування можливості проведення прокурором слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у разі повернення обвинувального акта на доопрацювання, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Завданням дослідження є:

- дослідити норми кримінального процесуального законодавства України, які регулюють питання повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК;

- проаналізувати позиції правників з цього питання;

- за необхідності надати обґрунтовані пропозиції щодо вирішення існуючих проблем;

- визначити перспективи подальшого наукового пошуку.

Виклад основного матеріалу

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України (ч. 4 ст. 110). Положеннями ст. 291 КПК визначено, що обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування; 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Значення обвинувального акта в кримінальному провадженні надзвичайно важливе:

1) у ньому підбивається підсумок проведеного досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення;

2) він дає можливість підозрюваному та його захиснику дізнатись характер висунутого обвинувачення, визначити напрями і способи захисту, підготуватися до майбутнього судового розгляду;

3) він є основою судового розгляду, оскільки визначає його межі;

4) згідно з частиною першою ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Пунктом 3 частини третьої ст. 314 КПК визначено, що в підготовчому судовому засіданні суд може прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу [1]. Слід зазначити, що випадки такого повернення на практиці є досить частими. Зрозуміло, що не всі ухвали судів набували законної сили: за скаргами прокурорів частина з них скасовувалась апеляційними судами. Однак більшість цих рішень суду першої інстанції прокурори змушені виконувати.

Аналіз підстав повернення обвинувального акта на доопрацювання свідчить, що вони є різними за своєю суттю. Одні з них мають формальний характер: наприклад, не вказані дата і місце складення обвинувального акта та його затвердження, не поставлені підписи слідчого, дізнавача і прокурора, який його затвердив, або прокурора, якщо він склав його самостійно, та ін. Водночас обвинувальний акт може бути з більш серйозними недоліками, пов'язаними з суттєвими недоопрацюваннями слідчими або дізнавачами під час досудового розслідування: не повністю викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, його об'єктивна та суб'єктивна сторони; сформульоване обвинувачення має неконкретний або суперечливий характер; не встановлені обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання тощо. Зрозуміло, що такі суттєві недоопрацювання виключають обвинуваченому можливість якісно і повно здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що в підсумку може призвести до скасування постановленого судового рішення.

Формальні підстави повернення обвинувального акта не утворюють для прокурора якихось складнощів щодо їх виправлення: вони ним усуваються, після чого обвинувальний акт знову направляється на розгляд суду першої інстанції. Коли ж судом визначені інші, більш серйозні підстави повернення обвинувального акта, то їх вирішення прокурором відбувається набагато складніше. З урахування того, що діяльність прокурора в таких випадках законодавчо не регулюється, головною проблемою при цьому виступає питання можливості проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій з метою виправлення допущених в обвинувальному акті недоліків.

Аналізуючи погляди науковців, а також прийняті судові рішення з цього питання, можна побачити дві різновекторні позиції: одні заперечують можливість проведення таких дій, інші вважають, що відновлення досудового розслідування після повернення обвинувального акта і природно здійснення процесуальних дій є допустимим.

Так, К. Легких, який є прибічником першої позиції, посилається на те, що «...положення ч. 8 ст. 223 КПК України забороняють проведення слідчих (розшукових) дій після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду під час судового провадження, бо інакше інститут повернення обвинувального акта повністю відповідатиме інституту повернення справи на додаткове розслідування» [2].

Фактично такі ж аргументи на підтримку цієї позиції викладають правники О. Бабаєва, О. Глинянний, М. Тахтаров та ін.

Так, О. Бабаєва свою позицію підкріплює тим, що «.надання судом доручень органу досудового розслідування про проведення певних слідчих (розшукових) дій можливе лише за клопотанням сторони кримінального провадження в стадії судового розгляду. Розглядаючи таке клопотання від сторін, суд, крім іншого, має можливість встановити її обґрунтованість матеріалами кримінального провадження (що, до речі, неможливо зробити у підготовчому провадженні). Тому в даній стадії провадження таке право суду повертає інститут додаткового розслідування, що є неприпустимим» [3].

М. Тахтаров підкреслює, що «...неприпустимою є практика відновлення досудового розслідування, проведення після повернення обвинувального акта прокурору будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, оскільки єдиною метою повернення цього процесуального документа є усунення його недоліків і забезпечення його відповідності вимогам ст. 291 КПК» [4].

Радикальними висновками з цього питання виділяються О. Глинянний та А. Іванов. Так, О. Глинянний констатує, що «запропонована законодавцем модель інституту повернення обвинувального акта дає можливість усунути не лише пов'язані зі складанням обвинувального акта формальні порушення закону, але й фактичні (шляхом проведення слідчих дій та пред'явлення нової підозри всупереч законодавчій ідеї щодо повернення обвинувального акта лише задля усунення формальних його недоліків за невідповідності нормативним вимогам ст. 291 КПК). Фактично йдеться про завуальоване додаткове розслідування, що є «кроком назад» на шляху спрямування нашої держави до європейської інтеграції». Критикуючи інститут повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання, О. Глинянний висловлюється за його ліквідацію, оскільки «.не існує таких процесуальних помилок, які прокурор може усунути виключно в режимі повернення обвинувального акта, проте об'єктивно не може цього вчинити під час судового провадження, тому функціональне призначення інституту повернення обвинувального акта прокурору втрачає свій сенс, адже прокурор має процесуальну та часову можливість усунути виявлені недоліки у підготовчому судовому засіданні» [5].

Ще більшою радикальністю виділяється висновок А. Іванова, який зазначає, що «... будь-які процесуальні дії слідчого або прокурора після повернення обвинувального акта судом, крім складання нового процесуального акта та направлення його до суду, є незаконними, не відповідають концепції КПК України 2012 року та, по суті, є серйозним службовим порушенням, що може потягти за собою дисциплінарну або навіть кримінальну відповідальність, не кажучи вже про недійсність доказів, отриманих після закінчення досудового розслідування» [6].

Як вже вище зазначалося, різнобій з цього питання спостерігається і в судовій практиці: одні суди заперечують можливість проведення процесуальних дій, інші це допускають. Наочним прикладом першої позиції є ухвала Апеляційного суду Львівської області № 73776167 від 20.04.2018 року у справі № 461/3472/17, в якій зазначено таке: «.З системного аналізу наведених норм кримінального процесуального закону вбачається, що досудове розслідування завершується складанням та скеруванням обвинувального акта до суду, відновленню досудового розслідування підлягає лише кримінальне провадження, яке було зупинене на стадії досудового розслідування, а продовженню - у разі неможливості завершити досудове розслідування у строк, визначений законом. Таким чином, кримінальним процесуальним законом не передбачено поновлення чи продовження строку досудового розслідування після повернення обвинувального акта прокурору» [7].

Значна частина правників, зокрема Д. Пономаренко, З. Симоненко, А. Іванець та інші, вважають, що після повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання він має всі підстави для відновлення досудового розслідування, проведення необхідних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій з метою усунення виявлених у цьому документі недоліків.

Так, Д. Пономаренко свою позицію обґрунтовує тим, що «.. .поки обвинувальний акт або інші процесуальні рішення, передбачені п. 5 ст. 3 КПК України, не будуть направлені до суду (це не стосується постанови про закриття кримінального провадження), досудове слідство триває. ... У зв'язку з чим доходимо до висновку, що у разі повернення обвинувального акта прокурору, досудове слідство продовжується» [8]. Подібними аргументами оперує З. Симоненко, яка також зазначає, що «до моменту направлення обвинувального акта до суду досудове розслідування триває. Із цього випливає, що у разі повернення прокурору обвинувального акта, досудове розслідування продовжується» [9]. Адвокат А. Іванець підтримує цю позицію і вказує, що «звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру - це ще не кінець досудового розслідування. Принаймні до того моменту, поки суд не призначить судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. В іншому випадку досудове розслідування має тривати» [10].

Що стосується судової практики, то вона демонструє велику кількість рішень, якими обвинувальні акти відправляються прокурору на доопрацювання (як з вказівкою про проведення необхідних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, так і без них). У зв'язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу правників на ухвалу одного із міських судів Харківської області від 18.03.2020 року, постановлену за результатами розгляду обвинувального акта в підготовчому судовому засіданні і якою він повернений прокурору на доопрацювання через невідповідності вимогам ст. 291 КПК.

Аналіз цього судового рішення вказує на те, що підставами для повернення обвинувального акта прокурору стали такі порушення законодавчих вимог: 1) при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою ст. 152 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА 1, наведено натуралізацію опису злочину, що унеможливлює публічне оголошення обвинувального акта та порушує права потерпілої; 2) наявність підпису лише слідчого, без підпису прокурора, не робить обвинувальний акт завершеним процесуальним рішенням, оскільки слідчий не має самостійних повноважень висувати обвинувачення. Узагальнивши ці недоліки, у своїй ухвалі суд зазначив: «Викладені обставини в сукупності свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, і така невідповідність є суттєвою та не дає можливість призначення провадження до розгляду, так як в подальшому, через вказані суттєві недоліки не надасть можливість повно та всебічно розглянути справу по суті» [11].

Проаналізувавши відповідні положення кримінального процесуального законодавства України, позиції правників і судову практику, вважаємо, що після повернення обвинувального акта на доопрацювання прокурор має право проводити процесуальні дії з метою виправлення недоліків у даному процесуальному документі. Але це можна робити за тими обвинувальними актами, недоліки в яких носять не формальний характер, а є суттєвими і їх неможливо усунути без проведення необхідних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

На нашу думку, зазначений висновок знаходить своє повне підтвердження такими важливими аргументами.

1. Противники такої можливості використовують положення частини восьмої ст. 223 КПК, якими забороняється проводити слідчі (розшукові) дії після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою ст. 333 КПК, а якщо такі слідчі (розшукові) дії проведені з порушенням цього правила, то вони є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

Оспорюючи цей висновок, хочемо згадати про такі дві важливі обставини: 1) строк досудового розслідування завжди можна продовжити; 2) проведення слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених частиною третьою ст. 333 КПК, здійснюється в період, коли справа розглядається в суді, тобто також після закінчення строків досудового розслідування. Не дивлячись на це, чомусь жодних дискусій з цього приводу в правничому середовищі не виникає.

2. Прибічники заборони проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій зазначають, що такий дозвіл порушує концептуальну позицію законодавця, закладену в КПК України 2012 року, стосовно відмови від інституту додаткового розслідування як такого, що не відповідає концепції сучасного кримінального процесу публічно-позовного типу. Видається, що це твердження виглядає спірним, позаяк інститут повернення на додаткове розслідування стосується центральної стадії кримінального процесу - судового розгляду.

3. Для об'єктивного вирішення даного питання слід мати на увазі, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру до- судових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК). Отримання прокурором від суду обвинувального акта на доопрацювання означає, що з цього моменту дія стадії досудового розслідування відновлюється; вона може закінчитися в разі повторного направлення обвинувального акта до суду в порядку ст. 291 КПК. Відновлення дії цієї стадії означає дозвіл на проведення будь-яких слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, направлених на усунення недоліків, що містяться в обвинувальному акті.

Таким чином, убачається, що поки обвинувальний акт повторно не буде направлений до суду, досудове розслідування триває. В цей час органом досудового розслідування можуть проводитися будь-які слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, направлені на виправлення недоліків обвинувального акта. Оскільки в більшості випадків повернення обвинувального акта суд здійснює за клопотанням сторони захисту, то вона також може приєднатися до діяльності органу досудового розслідування: ініціювати проведення тих чи інших процесуальних дій, надавати нові докази по кримінальному провадженню тощо.

4. Як правильно зазначає А. Іванець, «...суд не прямо, але скасовує обвинувальний акт, наділяє його статусом нелегітимності. Якщо обвинувальний акт незаконний, якщо він втрачає свою юридичну силу, то в такому випадку втрачають свою юридичну силу ті юридичні факти, які з ним пов'язані (факт завершення та факт закінчення досудового розслідування). Коли досудове розслідування втрачає юридичний статус закінчення, то зникають всі перешкоди для його продовження» [10].

5. Можливість проведення слідчих (розшукових) дій після повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання визначена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» [12]. Заради об'єктивності слід підкреслити, що вказаним листом забороняється проведення будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, окрім тих, що зазначені в ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; докази, отримані при проведенні процесуальних дій, не визначених в ухвалі про повернення зазначених матеріалів кримінального провадження, згідно з частиною восьмою ст. 223 КПК є недопустимими.

Віддаючи належне викладеному в листі застереженню, хочемо піддати його критичній оцінці з двох причин: 1) якщо дозволяється проводити слідчі або інші процесуальні дії, визначені в ухвалі суду, то чому не можна проводити інші, невизначені?; 2) лист приймався ще до вступу в дію КПК України, коли проблем з реалізації рішення суду про повернення обвинувального акта прокурору ще не виникало. Маємо впевненість, що в сучасних реаліях вказівки цього суду мали б інший характер.

6. Слід нагадати, що кримінальне процесуальне законодавство України передбачає можливість повернення до досудового розслідування після його завершення також у випадках, передбачених п.п. 1, 2 частини другої ст. 283 КПК.

Так, у разі скасування прокурором або слідчим суддею постанови про закриття кримінального провадження досудове розслідування підлягає відновленню; надалі в ході нього провадяться будь-які слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, необхідні для прийняття законного підсумкового процесуального рішення. У випадку встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку, тобто для проведення досудового розслідування.

Повертається на досудове розслідування кримінальне провадження також у разі незатвердження судом угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором і підозрюваним, або примирення потерпілого з підозрюваним. Таке розслідування надалі здійснюється в загальному порядку (ч. 7 ст. 474 КПК).

У всіх цих випадках досудове розслідування відновлюється і воно може бути закінчене прийняттям різних підсумкових процесуальних рішень. При цьому слід підкреслити, що останні два рішення, як і повернення прокурору обвинувального акта на доопрацювання, приймаються судом у підготовчому судовому засіданні. Якщо виходити з логіки противників відновлення досудового розслідування після повернення судом обвинувального акта прокурору, то тут теж порушується концептуальна позиція законодавця, закладена в КПК України 2012 року, щодо відмови від інституту додаткового розслідування як такого, що не відповідає концепції сучасного кримінального процесу публічно-позовного типу.

На наш погляд, з усього вищевикладеного випливає такий однозначний висновок: у разі повернення судом обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору на доопрацювання, виправлення виявлених недоліків за потреби він має право здійснювати шляхом проведення необхідних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

З метою заповнення існуючої в даний час правової прогалини з цього питання, усунення різнобою під час його вирішення судовими органами та прокурорами, вважаємо за необхідне внести відповідні доповнення до положень п. 3 частини третьої ст. 314 КПК. Їх необхідно викласти у такій редакції: «3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу. Після їх отримання прокурор, за потреби, має право проводити необхідні слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії».

Викладені нами висновки щодо можливості проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій у разі повернення судом обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору на доопрацювання є підставою для подальшого наукового пошуку в цьому напрямі. Так, на нашу думку, перспективу в дослідженні можуть мати питання:

а) необхідності продовження строку досудового розслідування у разі повернення судом згаданих вище процесуальних документів прокурору на доопрацювання;

б) можливості повернення прокурору на доопрацювання не тільки цих документів, а й реєстру матеріалів досудового розслідування, якщо він не відповідає вимогам ст. 109 КПК України;

в) можливості встановлення судом строку усунення недоліків обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування.

прокурор обвинувальний акт доопрацювання

Перелік використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. Ст. 88.

2. Легких К.В. Використання недоліків обвинувального акта стороною захисту. Обвинувальний акт як форма кримінального позову.

3. Бабаєва О.В. Деякі питання повернення судом обвинувального акта прокурору.

4. Глинянний О.В. Повернення обвинувального акта прокурору: проблемні питання.

5. Тахтаров М.П. Прокурор у підготовчому судовому провадженні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2019. 229 с.

6. Іванов А.П. Проблемні питання при поверненні обвинувального акта прокурору.

7. Ухвала Апеляційного суду Львівської області № 73 776167 від 20.04.2018 року у справі № 461/3472/17.

8. Пономаренко Д.В. Повернення обвинувального акта. Підстави та процесуальне значення.

9. Симоненко З. Теоретичні можливості відновлення досудового слідства після повернення обвинувального акта прокурору.

10. Іванець А. «The show must go on», або чому закінчення досудового розслідування не завжди є остаточним.

11. Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України: лист Вищ. спеціаліз. суду України з розгляду цивіл. і кримін. справ від 03.10.2012 р. № 223-1430/0/4-12.

References

1. Criminal Procedure Code of Ukraine. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine. 2013. № 9-10, № 11-12, № 13. Art. 88. [ukr.]

2. Lehkykh K.V. Use ofthe shortcomings of the indictment by the defense. Indictment as a form of criminal action. [ukr.]

3. Babayeva O.V. Some issues are the return of the indictment by the court to the prosecutor.

4. Hlynnyanyy O.V. Return of the indictment to the prosecutor: problematic issues. [ukr.]

5. Takhtarov M.P. Prosecutor in preparatory court proceedings: Dis. ... Cand. jurid. Science: 12.00.09. Kharkiv, 2019. 229p. [ukr.]

6. Ivanov A.P. Problematic issues when returning the indictment to the prosecutor. [ukr.]

7. Decision of the Court of Appeal of the Lviv region of the court № 73776167 of 20.04.2018 in the case № 461/3472/17 [ukr. ]

8. Ponomarenko D. V. Return of the indictment. Grounds and procedural significance. [ukr.]

9. Symonenko Z. Theoretical possibilities of resumption of pre-trial investigation after the return of the indictment to the prosecutor. [ukr.]

10. Ivanets A. «The show must go on», or why the end of the pre-trial investigation is not always final. [ukr.]

11. On the procedure for conducting preparatory court proceedings in accordance with the Criminal Procedure Code of Ukraine: letter Vyshch. specialization. Court of Ukraine for Civil Cases. and crime. cases dated 03.10.2012 № 223-1430 / 0 / 4-12. [ukr.]

Размещено на Allbest.ru