Ризик-орієнтовний підхід в системі корпоративного управління як вияв архетипу державного нагляду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку

Ризик-орієнтовний підхід в системі корпоративного управління як вияв архетипу державного нагляду

аспірантка кафедри державознавства і права

Анотація

Визначено роль державного регулювання у корпоративній сфері за допомогою розгляду системи ризиків та узагальненню негатиного ефекту, спричиненого зловживаннями, маніпуляціями, недобросовісними та незаконними діями на ринку. Визначено, що корпоративне управління є одним з ключових елементів і передумовою успішної діяльності акціонерного товариства. Зазначено, що належне управління допомагає зміцнити довіру до компанії, підвищити її конкурентоспроможність, ефективність та зростання, а отже, сприяє залученню іноземних інвестицій та є базисом, який забезпечує інноваційний розвиток держави. Розглянуто архетипи державного нагляду в системі корпоративного управління шляхом виявлення та дослідження системи зв'язків між національною ментальністю та державним регулюванням та наглядом. В результаті чого визначено, що влада і суспільство в умовах запровадження інновацій змінюють форми та методи дії, пріоритетне значення у відносинах влади і суспільства набуває розвиток процесів взаємодії та комунікацій. Крім того, розглянута система та моніторинг ризиків у корпоративній сфері та зроблено акцент на підході, що ґрунтується на оцінці ризиків. Розглянуто систему захисту інвесторів, яка доповнюється пруденційним наглядом, що є складовою загальної системи нагляду державними органами на фінансовому ринку. Досліджено, що вдосконалення взаємодії між органами державної влади, корпорацією та населенням залишається необхідним у вирішенні проблеми формування конкурентоспроможного економічного середовища та підвищення інвестиційної привабливості України. Таким чином доведено необхідність державного нагляду у сфері корпоративних відносин та розглянуто шляхи вдосконалення державного регулювання даною сферою відносин за допомогою впровадження ризик-орієнтованого підходу у систему корпоративного управління.

Ключові слова: корпоративне управління; належне управління; архетипи державного нагляду; державне регулювання та нагляд; ризико-орієнтований підхід; захист інвесторів; фінансовий ринок; професійні учасники; фінансовий моніторинг; пруденційний нагляд.

Аннотация

Ключевые слова: корпоративное управление; надлежащее управление; архетипы государственного надзора; государственное регулирование и надзор; риско-ориентированный подход; защита инвесторов; финансовый рынок; профессиональные участники; финансовый мониторинг; пруденциальный надзор.

Abstract

Keywords: corporative management; proper management; archetypes of state supervision; state regulation and supervision; risk-oriented approach; investor protection; financial market; professional participants; financial monitoring; prudential supervision.

Основна частина

Постановка проблеми. Одним із головних чинників, який впливає на успішну діяльність товариства, є можливість його доступу до інвестиційних ресурсів. Водночас товариство не може розраховувати на довіру інвесторів та надходження зовнішнього фінансування, якщо воно не вживає заходів щодо запровадження ефективного корпоративного управління, а саме, належного захисту прав інвесторів, надійних механізмів управління та контролю, відкритості та прозорості у своїй діяльності. Формування подібної моделі означає створення умов для внутрішньо-корпоративних конфліктів і порушення прав дрібних акціонерів.

• на фондовому ринку відсутня культура корпоративного управління;

• відсутні стандарти корпоративного управління для професійних учасників;

• фондовий ринок не виконує основний принцип Організації економічного співробітництва та розвитку: «Сприяти ефективному розвитку корпоративного управління»;

• не реалізована оцінка якості корпоративного управління як частини нагляду держави за діяльністю емітентів та професійних учасників ринку.

Зазначені проблеми потребують вдосконалення правового регулювання у даній сфері. Зміна регулювання, яка враховує міжнародний досвід подолання та попередження розвитку криз, керування ризиками різних типів, що має ризик-орієнто - ваний підхід у сфері корпоративного управління, є обов'язковою передумовою створення ефективних ринків капіталу та регульованих ринків в Україні із надійною системою безпеки для інвесторів.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та визначення не - вирішених раніше частин загальної проблеми. Теоретичні питання корпоративного управління досліджено в роботах Д. Баюри, Т.С. Козакової, Г.А. Мішеніна, С.А. Румянцева, Л.Є. Довгань. Особливості державного нагляду у корпоративній сфері досліджують К.І. Ровинська, М.В. Плотнікова, О.І. Бабчинська,

А. І. Калусенко. Проблемам корпоративного управління присвячені праці С.В. Коробки, О.М. Полінкевич. Т. Гринберг та Е. Кулікова розглядають ризики корпоративного управління. Однак, тема державного регулювання корпоративних відносин на теперішній час не втрачає актуальності, оскільки досі тривають дискусії навколо даної проблематики. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження існуючих ризиків у корпоративному секторі та доведення доцільності здійснення державою нагляду у даній сфері відносин з метою захисту інвесторів.

Мета статті. Визначити поняття «корпоративне управління», дослідити належну систему корпоративного управління, з'ясувати важливість корпоративного управління для держави, визначити поняття архетипу, дослідити архетипи державного нагляду у корпоративному управлінні, розглянути сутність ризик-орієнто - ваного підходу, виявити сукупність ризиків та їх негативний ефект у випадку зловживаннями, маніпуляціями, недобросовісними та незаконними діями на ринку, визначити роль державного управління у сфері корпоративних відносин та зазначити необхідність державного нагляду за даною сферою відносин.

Виклад основного матеріалу дослідження. Одним з найважливіших елементів зовнішнього середовища корпоративного управління є державне регулювання корпоративного сектора. Відповідно, державне регулювання характерне зацікавленістю держави в стабільності та ефективному функціонуванні державних інститутів, які контролюють діяльність корпоративного сектора. Державі в даній сфері належить значна кількості регуляторних функцій, які реалізуються на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях. Створюючи цілісну організаційно-правову базу функціонування економіки, держава регулює різні аспекти діяльності корпоративних підприємств, у тому числі і процеси впровадження стратегії на них.

Відносини держави та системи корпоративного управління мають взаємний характер та є багатобічними. Так, з точки зору С. Румянцева, держава справляє значний вплив на рівень розвитку системи корпоративного управління, а існуюча в країні система корпоративних відносин, у свою чергу, впливає на економіку і відповідно на державу в цілому [1, с. 9].

Сьогодні багато країн розцінюють корпоративне управління як складову частину ринкових реформ, умову розвитку приватного бізнесу, засіб підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках та поліпшення показників економічної діяльності загалом, а Україна ще й як один із шляхів виходу з фінансової кризи [2, с. 239]. Дане твердження К. І. Ровинської найбільш точно передає головну мету регулювання державою даної сфері управління.

О.І. Бабчинська наголошує, що розуміння характеру та особливостей трансформації системи корпоративних відносин в Україні в загальному контексті світових перетворень є необхідним для вироблення ефективної корпоративної політики та стратегії розвитку акціонерних товариств і корпоративних структур, які виступають головною складовою виробничого потенціалу України, та напрацювання напрямків державної стратегії щодо розвитку корпоративного сектора країни загалом [3, с. 217].

Розглядаючи корпоративне управління як складну систему економічних відносин, що включає багато зовнішніх і внутрішніх елементів, Баюра Д. визначає корпоративне управління як систему цілеспрямованого формування процесу діяльності акціонерного товариства (корпорації) та впливу між акціонерами і зацікавленими особами» [4, с. 62].

С. Масютин дає визначення корпоративному управлінню як сучасному, прогресивному виду управлінської діяльності в рамках господарюючої системи, яка характеризується наявністю корпоративної стратегії, корпоративного стилю роботи менеджерів всіх рівнів, корпоративної культури, фінансової та інформаційної відкритості, системи захисту прав акціонерів і власників інших цінних паперів підприємства-емітента [4, с. 38].

В свою чергу, Г.А. Мішеніна та Ю.Т. Матвєєва стверджують, що корпоративне управління - це система відносин між органами товариства та його власниками (акціонерами) щодо управління діяльністю товариства [5, с. 9]. На - томність, Т.С. Козакова стверджує, що корпоративне управління слід розглядати не як просту сукупність юридичних, організаційних норм і правил, у рамках яких функціонує певна корпорація, а як систему соціально-економічних відносин, на базі яких будуються стосунки як між усіма учасниками конкретної структури, так і між такими учасниками і зовнішніми агентами, суб'єктами ін - ституційного регулювання [6, с. 57].

Зарубіжні дослідники Р. Монкс і Н. Міноу розуміють під корпоративним управлінням стосунки між різними учасниками (акціонерами, менеджерами, членами ради директорів, працівниками, покупцями, постачальниками, кредиторами та іншими стейкхолдерами) у визначенні напрямів розвитку і діяльності корпорації [7, с. 18].

Румянцев С.А. дає корпоративному управлінню наступне визначення: «Корпоративне управління - це система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю відкритих акціонерних товариств, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на збереження максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства згідно з нормами чинного законодавства» [8, с. 13].

Л. Є. Довгань розглядає корпоративне управління у широкому та вузькому розумінні. Корпоративне управління у вузькому сенсі слова - система відносин між акціонерами (власниками) і менеджерами компанії, спрямована на захист інтересів акціонерів і зниження можливостей опортуністичної поведінки менеджменту. Корпоративне управління в більш широкому розумінні - це баланс інтересів усіх стейкхолдерів компанії, зацікавлених у придбанні контролю і прав на частину грошових потоків компанії [9, с. 134].

Так, за визначенням фахівців Світового банку, корпоративне управління є системою виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю відкритих акціонерних товариств, яка відображає баланс інтересів менеджерів і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності відкритого акціонерного товариства в межах норм чинного законодавства» [10]. А Міжнародна фінансова корпорація (IFC) вважає, що корпоративне управління - це система взаємодії між органами управління компанії, акціонерами і зацікавленими особами, яка відображає баланс їх інтересів і спрямована на отримання максимального прибутку від діяльності компанії відповідно до чинного законодавства і з урахуванням міжнародних стандартів [11, с. 13].

• сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості та підвищення довіри інвесторів;

• підвищення ефективності використання капіталу та діяльності товариств;

• урахування інтересів широкого кола заінтересованих осіб, що забезпечує здійснення товариствами діяльності на благо суспільства та зростання національного багатства [12].

Наявність ефективної системи корпоративного управління, відповідно до Принципів корпоративного управління, збільшує вартість капіталу, компанії заохочуються до більш ефективного використання ресурсів, що створює базу для зростання [12]. Крім того, на думку О.М. Полінке - вич, успішне корпоративне управління сприяє покращенню ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і рентабельності підприємств, їх інноваційній спроможності, залученню іноземних інвестицій. Воно є базисом який забезпечує інноваційний розвиток держави [14, с. 191]. Одночасно, С.В. Коробка стверджує, що вдосконалення системи корпоративного управління сприяє підвищенню ефективності організацій та розширенню їх доступу до зовнішніх джерел фінансування, що є однією з умов стійкого зростання економіки [15, с. 82].

Таким чином, належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і таким чином збільшується вартість частки участі інвесторів в акціонерному капіталі товариства. Разом з тим, держава за критерієм «рівень належного корпоративного управління» може ідентифікувати «добропорядність» та законослухняність учасника економічного сектору.

У зв'язку з тим, що, належне управління вимагає відповідальності за досягнення кінцевої мети компанії, яка полягає у створенні довгострокової акціонерної вартості, воно допомагає збільшити вартість компанії шляхом підвищення її конкурентоспроможності, ефективності та зростання, зміцнює довіру до компанії та сприяє збільшенню вартості акцій в інтересах акціонерів, працівників та інших стейкхолдерів. На наш погляд, як одного з зовнішніх «стейкхолдерів» можна розглянути й державу, економіка якої напряму залежить від досягнення кінцевої мети суб'єктом економічного сектору.

Отже, спробуємо розглянути архетипи державного нагляду в системі корпоративного управління.

Архетип, за К. Юнгом, є ключем для усвідомлення суспільно-культурних цінностей та особливостей людей, є генетично наслідуваною структурою накопиченого людського досвіду, що обумовлює певний тип сприймання, переживання, поведінки і розуміння. У філософії К. Юнга архетипи виступають як структурні елементи колективного несвідомого, що лежать в підґрунті всіх психічних процесів та є вродженим стереотипом людської поведінки. А отже, в архетиповій ситуації людина діє у відповідності до внутрішньої типової схеми, тобто архетип чинить сильний вплив на емоції людини, має стійкість, достатню кількість власних елементів, що не належать іншим відомим архетипам, а також риси, які пов'язують його з життям як процесом або елементами такого [16].

С. Кримський зазначає, що предметним полем історичної дії у всез - ростаючому масштабі стає зіставлення всіх часів, через порівняння яких і вилучається стале, те, що не підпадає під владу плинності [17, с. 70]. Виникнення таких інваріантних форм, як архетипи підкреслює прагнення людини знайти постійні, надійні та абсолютні константи буття. В цьому сенсі заслуговує на увагу думка Е.А. Афоніна, що історична доля кожного конкретного народу залежить від його можливостей зберігати, розвивати та відновлювати свій соціальний організм та від здатності адаптуватися до змін [18, с. 255]. Збереженню архетипів національної ментальності сприяє підтримка самим суспільством сталості своїх архетипів культури й економіки.

Так, іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет вважав, що влада означає панування думок і поглядів, у той же час трактуючи її як здатність агентів влади шляхом домінування проводити у життя чи нав'язувати певні політичні рішення. [19, с. 117]. На думку Л.М. Герасіної, природа влади є тайною реальної, не стилізованої самовпевненості, що здатна створювати особливу ауру, поринаючи до якої одні рішуче керують (правлять), а інші самозабутньо підкоряються, виконуючи будь-які накази, тобто здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку людей [20, с. 4].

З вищезазначеного витікає, що володарювання і підкорення коріниться в природі людини, в архетипних структурних елементах свідомості людини. У зв'язку з чим, архетипами державного нагляду є з покон вічне бажання можновладців, а в подальшому - й держави, здійснювати контроль та нагляд з метою отримання для себе максимально можливої фінансової вигоди.

Але, особливістю публічної влади в умовах глобалізації є те, що вже не диктуються умови суспільству та влада не діє як апарат примусу, а, навпаки, все тісніше кооперується та взаємодіє з громадянським суспільством, делегуючи його інститутам частину своїх повноважень. Як зазначає у своїх працях Е. Афонін, «сучасне постмодерне суспільство, на відміну від традиційного, спрямоване на трансформацію взаємодії суспільства та держави, яка, у свою чергу, забезпечується створенням нових форм впливу людей на державно-управлінські процеси й відповідно їх участю в громадсько-політичному житті суспільства» [21, с. 5].

Саме тому, в сучасному світі досі залишається інструмент нагляду, але змінюється його складова в сторону оцінювання ризиків, як іс - торично-визнаної риси здійснення підприємництва ще за часів купецтва, сферою діяльності якого була торгівля.

• ризик втрати, тобто повної або часткової втрати того, що вже є (капіталу, надходжень, клієнтів тощо);

• ризик утрачених можливостей (або ризик недостатньої оптимізації бізнес - рішень) - недоотримання того, що товариство могло би мати за іншого управлінського рішення.

Так О. Кулікова на підставі досліджень Інституту корпоративного права та управління та Інвестиційного банку Brunswick Warburg, Rutherford and Costello відносить до ризиків корпоративного управління наступні:

• ризик відкритості, прозорості діяльності компаній;

• ризик порушення права акціонера на участь в управлінні компанією;

• ризик недоотримання компанією прибутку;

• ризик зниження вартості чистих активів на одну акцію;

• ризик розмивання частки участі акціонера в статутному капіталі компанії;

• ризик корпоративних конфліктів;

• ризик банкрутства [22, с. 4].

Світова практика, на думку Т. Гринберг, свідчить, що використання методик оцінки ризиків є непростою, затратною справою й передбачає, серед іншого, отримання достовірної та актуальної інформації, наявності у фінансових установ і наглядових органів достатніх ресурсів, компетенцій та досвіду для того, щоб оцінити цю інформацію, а також достатніх можливостей, аби мінімізувати виявлені ризики [23, с. 55].

Моніторинг ризиків складає ефективну організацію інформаційних систем управління, виконання вимог міжнародних стандартів щодо порядку організації внутрішнього аудиту та порядку проведення зовнішнього аудиту, організації незалежних перевірок. Для вирішення проблеми управління ризиками необхідна розробка достатньо ефективних та прозорих систем контролю за фінансовою стійкістю, які б спиралися на наукові дослідження з проблем вивчення ризикових сфер діяльності товариств, ефективних методів аналізу, контролю, оцінки та моніторингу ризиків та адекватних систем управління ними.

Підхід, що ґрунтується на оцінці ризиків, дозволяє країнам у рамках вимог FATF прийняти більш гнучкий комплекс заходів для того, щоб ефективніше зосередити свої ресурси й реалізовувати попереджувальні дії, які відповідають характеру ризиків. З тексту першої рекомендації FATF випливає, що ризик-орієнтований підхід повинен застосовуватися, насамперед, на національному рівні (здійснення «національної оцінки ризиків»), а також безпосередньо фінансовими установами й визначеними нефінансовими установами та професіями, тобто суб'єктами первинного фінансового моніторингу [24].

• ідентифікацію чинників ризику на основі аналізу широкого спектра інформації;

• оцінювання ризику з винесенням професійного (вмотивованого) судження, тобто деталізованого висновку відповідальної особи наглядового органу щодо всіх факторів, що визначають притаманний фінансовій установі ризик, і можливостей його зниження;

• розподіл наглядових ресурсів, що базується на оцінці ризиків і включає визначення спрямованості, глибини, тривалості й періодичності інспектування та дистанційного нагляду, а також потреби в персоналі належної кваліфікації;

Отже, розглянемо ризик-орієнтовану модель корпоративного управління за участю держави, як одного із зовнішніх стейкхолдерів.

Довіра є ключовим фактором виживання та успішного функціонування будь-якого фінансового ринку у світі. Довіра серед учасників ринку - це основа, на якій побудований ринок. Фінансовий ринок функціонує доти, доки більшість учасників переконані, що ринкові події в найближчому майбутньому будуть відбуватися приблизно так, як вони прогнозують, і поки ціни на цінні папери відображають реальний попит та пропозицію на цінний папір.

Запобіжником вищезазначених ситуацій на державному рівні є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі - НК - ЦПФР), яка відповідно до покладених на неї завдань, здійснює методологічне забезпечення запровадження та розвитку принципів корпоративного управління, проводить перевірки діяльності емітентів щодо стану корпоративного управління та узагальнює практику застосування законодавства з питань корпоративного управління. А отже, НКЦПФР шляхом своїх регуляторних і наглядових функцій створює умови для становлення потужних внутрішніх інвесторів та забезпечення захисту прав інвесторів [25].

• своєчасна, повна та коректна звітність і публікація, тобто презентація інформації щодо емітентів цінних паперів та самих цінних паперів;

• кваліфікація, знання та етична доброчесність професійних учасників ринку;

• попередження зловживань та маніпуляцій на ринку.

Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів закріплює один із принципів корпоративного управління - розкриття інформації, відповідно до якого товариство повинно своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, з метою надання можливості користувачам інформації (акціонерам, кредиторам, потенційним інвесторам тощо) та приймати виважені рішення [26].

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», цілями розкриття інформації є допомога кредиторам у оцінці ризику, забезпечення відповідальності керівництва компанії перед акціонерами і іншими особами, забезпечення функціонування ринків капіталу [27, ст. 40].

Розкриття інформації щодо інтеграції ризик-орієнтованого управління в ключові процеси підприємства та прийняття рішень, а також інформація щодо управління окремими ризиками у річній звітності підприємства або на власному веб-сайті є позитивною ознакою для партнерів, перевіряючих органів, інвесторів та клієнтів, яка дає можливість підвищувати інвестиційну привабливість підприємства.

Одним із ключових завдань корпоративного управління є нагляд та можливість здійснення контролю з боку держави за діями управлінського персоналу, здійснюваний з метою забезпеченням ефективності діяльності компанії та із захистом 116 інтересів її власників, у тому числі регулювання внутрішніх і зовнішніх ризиків. Такий нагляд та контроль забезпечується на рівні державного регулювання через органи загальної та спеціальної компетенції, які створюють норми і правила корпоративного контролю, відповідальність корпорацій.

Крім того, система захисту інвесторів доповнюється пруденційним наглядом, тобто наглядом на основі ризиків. Положення щодо пруденційних нормативів професійної діяльності на фондовому ринку та вимог до системи управління ризиками закріплює, що пруденційний нагляд є складовою частиною загальної системи нагляду державними органами на фінансовому ринку та базується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану фінансової установи, результатів діяльності системи та якості управління нею, дотриманні обов'язкових нормативів та інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами [28].

М.В. Плотнікова та А.І. Калусенко зазначають, що пруденційний нагляд на фондовому ринку забезпечує прозорість та контрольованість діяльності професійних учасників ринку, а також є дієвим інструментом для захисту інтересів інвесторів, метою якого є захист інвесторів та забезпечення стабільності фондового ринку, яка є однією з умов забезпечення стабільності фінансового ринку України в цілому [29, с. 232].

НКЦПФР встановлює пруденційні нормативи та здійснює пруденційний нагляд за професійними учасниками фондового ринку в межах діяльності, яка провадиться таким учасником на підставі виданої ліцензії. Професійні учасники подають до НКЦПФР інформацію про результати розрахунку пруденційних нормативів та дані, на основі яких здійснюється їх розрахунок.

Реалізація даної Концепції в майбутньому повинна призвести до створення ефективної системи ри - зик-орієнтованої моделі керування у професійних учасниках ринків капіталу та передбачає:

• підвищення ефективності діяльності професійних учасників ринків капіталу;

• підвищення надійності і залучення нових клієнтів (зокрема іноземних і національних інвесторів);

• підвищення вартості бізнесу і його інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності;

• управління та попередження виникнення корпоративних конфліктів;

• створення оптимальної структури управління, стійкої до стресів і такої, що забезпечує довгострокове безперервне ведення бізнесу;

• забезпечення балансу інтересів контролерів, менеджменту та стейкхолдерів;

• забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг;

Висновки і перспективи подальших досліджень. Корпоративне управління є сукупністю взаємозв'язків між усіма визнаними стейкхолдерами, що базується на певних принципах (кодексах) та нормах законодавства та має на меті забезпечення балансу та врахування інтересів всіх учасників корпоративних відносин та ефективну діяльність товариства.

Крім того, підхід, що ґрунтується на оцінці ризиків, потребує неупередженого підходу до ідентифікації та оцінці ризиків, застосування заходів щодо управління ризиками та пошуку оптимального варіанту між максимальним отримання прибутку вже зараз та довгостроковим стійким розвитком та захисту прав акціонерів. Для вирішення проблеми управління ризиками необхідна розробка достатньо ефективних та прозорих систем контролю за фінансовою стійкістю, які б спиралися на наукові дослідження з проблем вивчення ризикових сфер діяльності товариств, ефективних методів аналізу, контролю, оцінки та моніторингу ризиків та адекватних систем управління ними. В зв'язку з чим, ризик-орієнтована модель корпоративного управління є актуальною та має розроблятися та впроваджуватися з боку держави як основного регулятора та стейкхолдера.

• відмовитись від побудови інфраструктури корпоративного управління орієнтованої виключно на сектор емітентів;

• приєднатись до європейської практики та дозволити в Україні створення органів управління двох типів: однорівневих та дворівневих із наданням права обрання певної моделі побудови моделі корпоративного управління у статуті професійного учасника ринків капіталу;

• перехід до ризик-орієнтованої моделі корпоративного управління, яка спрямована на виявлення, моніторинг, контроль та управління ризиками;

• запровадження пропорційного підходу, який враховує розмір компанії, її суспільно важливе значення, тип бізнес - моделі та інші показники шляхом надання права обрання повної або спрощеної моделі корпоративного управління;

• встановлення особливих вимог до системно значних професійних учасників ринку капіталу;

• зміна підходів до узгодження та кваліфікаційних вимог керівних осіб професійних учасників ринків капіталу.

Таким чином, пошук шляхів підвищення інвестиційної привабливості економіки країни вимагає від держави зміни механізмів та інструментів регулювання, в результаті чого ризик-орієнтований підхід у формуванні системи корпоративного управління стає ключовим та пріоритетним завданням держави на шляху до світових стандартів ринкових відносин.

Список використаних джерел

1. Румянцев С. Застосування норм корпоративного законодавства // Цінні папери України. 2004. №44 (332).

2. Ровинська К.І. Державне регулювання капіталізації банків (організаційно-корпоративні засади) [Електронний ресурс] // Наук. вісник Академії муніципального управління. Серія: Управління. 2010. Вип. 1. С. 237-243. Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua/UJ RN/Nvamu_ upravl_2010_1_33

3. Бабчинська О.І. Державне регулювання корпоративного сектора в Україні: сучасний стан та напрями вдосконалення [Електронний ресурс] // Вісник Хмельницького нац. ун-ту. Економічні науки. 2015. №1. С. 216-220. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vchnu_ ekon_2015_1_41

4. Баюра Д. Корпоративне управління як об'єкт наукового дослідження [Електронний ресурс] // Вісник Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Економіка. 2008. Вип. 99-100. С. 60-63. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_ Ekon_2008_99-100_21

5. Мішеніна Г.А. Корпоративне управління: конспект лекцій [Електронний ресурс] / Г.А. Мішеніна, Ю.Т. Матвєєва // Навч.-наук. ін-т фінансів, економіки та менеджменту ім. Олега Балацького Сумського держ. ун-ту. 2018. Режим доступу: https://essuir. sumdu.edu.ua/bitstream - download/123456789/70509/1/ Mishenina_upravlinnia.pdf; jsessionid =9D8866AEA4283A2D6F1602DAA 95AE313

6. Козакова Т.С. Сучасні підходи до визначення корпоративного управління в умовах інформаційної економіки [Електронний ресурс] // Причорноморські економічні студії. 2016. Вип. 1. С. 56-58. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ bses_2016_1_15

7. Monks A. Corporate Governance, Third Edition / А. Monks, N..Minow. London: Blackwell Publishing. 2007. 285 p.

8. Румянцев С.А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток К.: Знання, 2003. 149 с.

9. Довгань Л. Є. Корпоративне управління: інституціональні аспекти: монографія / Л. Є. Довгань,

І. П. Малик // Київ. політехн. ін-т Нац. техн. ун-ту України. К.: Політехніка. 2006. 338 с.

10. Організація економічного співробітництва і розвитку (OECD). Principles of Corporate Governance [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oecd.org/document/49/0,3343, en_2649_34813_ 31530865_1_1_1_L00.html

11. Практики корпоративного управління в Україні: визначення міжнаціональної моделі / Експертно - аналітична доповідь // Асоціація Менеджерів, КПМГ в Росії та СНД. 2015. 50 с.

12. Про затвердження Принципів корпоративного управління [Електронний ресурс]: Рішення Нац. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 липня 2014 р. №955 / Офіційний Веб-сайт Верховної Ради України. Режим доступу: https://zakon. rada.gov.ua/rada/show/vr955863-14

13. Щодо узагальнення практики застосування законодавства з питань корпоративного управління [Електронний ресурс]: Рішення Нац. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 березня 2020 р. №118. Режим доступу: https://ips.ligazakon.net/ document/KL200065